Постанова № 141374945 у справі № 400/12428/21 від 10.11.2026

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 р. м. Одеса Справа № 400/12428/21

Перша інстанція: суддя Дерев`янко Л.Л.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.10.2026 у справі № 400/12428/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державна судова адміністрація України про стягнення недоплаченої суддівської винагороди за листопад 2021 р в розмірі 5 569,20 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 07 березня 2024 року позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України задовольнив частково.

Зобов`язав Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 за листопад 2021 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні позовної вимоги про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області та Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 5569,20 грн. суддівської винагороди за листопад 2021 року відмовив.

На виконання вказаного рішення, судом 12.06.2024 видано виконавчий лист.

ОСОБА_1 подав до суду клопотання про установлення судового контролю в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України за виконанням рішення суду у справі № 400/12428/21 від 07.03.2024.

Миколаївський окружний адміністративний ухвалою від 25.03.2025 зобов`язав відповідача подати до суду звіт про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду 07.03.2024 у справі № 400/12428/21.

27.05.2025 до суду надійшов звіт відповідача про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.12.2023 у справі № 400/14102/23.

Миколаївський окружний адміністративний ухвалою від 29.05.2025 прийняв звіт Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі № 400/12428/21, встановив новий судовий контроль, зобов`язавши Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області подати до Миколаївського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі № 400/12428/21 в тримісячний строк з моменту отримання копії цієї ухвали.

Миколаївський окружний адміністративний ухвалою від 22.06.2026 прийняв звіт Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі № 400/12428/21, встановив новий судовий контроль, зобов`язавши Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області подати до Миколаївського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі № 400/12428/21 в тримісячний строк з моменту отримання копії цієї ухвали.

22.09.2026 відповідач надав звіт про виконання рішення суду.

Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 01.10.2026 у справі № 400/12428/21 прийняв звіт Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі № 400/12428/21.

Встановив новий судовий контроль, зобов`язавши Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області подати до Миколаївського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі № 400/12428/21 в тримісячний строк з моменту отримання копії цієї ухвали.

Роз`яснив, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до частини другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за рішенням суду) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив бездіяльність щодо виконання рішення суду.

При цьому, суд зауважив, що відповідач не ухиляється від виконання рішення суду і виконання рішення суду в повному обсязі залежить в цьому випадку не від дій відповідача, а від виділення йому коштів з Державного бюджету на відповідні бюджетні програми.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прийняття звіту відповідача про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі № 400/12428/21 та необхідність встановлення нового строку для подання звіту.

Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі вказує, що ухвала судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим просить її скасувати та ухвалити нову постанову, відмовити у прийнятті звіту та змінити спосіб виконання рішення на стягнення з відповідача 7207,20 грн.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- не застосовано ч. 3 ст.382-3 КАС України - два з половиною роки не виконується рішення суду від 07.03.2024, півтора роки суд першої інстанції імітує судовий контроль, раз на три-шість місяців постановляючи ухвалу про встановлення нового строку для подання звіту про виконання судового рішення, яке продовжує не виконуватися.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

В апеляційній скарзі позивач зауважує, що суд першої інстанції був зобов`язаний постановити ухвалу про відмову у прийнятті звіту із застосуванням наслідків, передбачених частиною третьою статті 382-3 КАС України.

Надаючи оцінку означеним твердженням апеляційний суд зазначає про таке.

Частиною 3 статті 382-3 КАС України передбачено, що у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Так, судовий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

При цьому зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845.

Абзацом десятим пункту 25 вказаного вище Порядку передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Законом України "Про державний бюджет України на 2025 рік" затверджені бюджетні призначення за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя".

Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя", головним розпорядником якої є ДСА України, у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

Відповідно до кошторису на 2026 рік, затвердженого Державною судовою адміністрацією України 12.01.2026, станом на 09.03.2026 відсутні достатні кошторисні призначення та відкриті асигнування за КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" по КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" на розрахунковому рахунку 548201720343120003000016294 для виконання судового рішення по адміністративній справі 400/12428/21.

Листом № 11-16373/25 від 12.08.2025 ДСА України повідомило, що ними вчергове направлено звернення до Комітету Верховної Ради України у частині збільшення бюджетних призначень на програму 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя".

Разом з тим, як встановив суд першої інстанції, територіальне управління листом № 3/2-1736/26 від 02.09.2026 звернулося до ДСА України із розрахунком із потребою про виділення коштів в сумі 7207,20 грн на виконання рішення суду у справі № 400/12428/21.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі №560/523/19, від 07.11.2019 у справі №420/70/19, від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Поряд з тим, на переконання колегії суддів, варто зауважити, що невиконання рішення суду в частині здійснення виплати пов`язане з об`єктивними причинами, які не залежать від волі відповідача, оскільки виділення коштів відбувається за відповідними бюджетними асигнуваннями.

На думку апеляційного суду, доцільно зазначити, що накладення штрафу за невиконання судового рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності останнього за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу судового контролю як штраф у випадку відмови у прийнятті звіту про виконання судового рішення є обов`язком суду й направлено на забезпечення повної реалізації відповідного судового рішення.

При цьому визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.

Так, звіт відповідача містить посилання на причини, які призвели до невиконання рішення суду, а саме на відсутність відповідних бюджетних асигнувань.

Поряд з тим, в ухвалі від 13 жовтня 2026 року Європейського суду з прав людини у справі "Puscasu and Others v. Romania" (заява № 2598/24), Суд наголосив, що, з огляду на вимоги, що випливають із Конвенції, держава не може посилатися на відсутність коштів чи інших ресурсів як підставу для невиконання боргу, що ґрунтується на судовому рішенні (справа «Бурдов» (№ 2), згадана вище, § 70).

Проте Суд вважав, що з усього викладеного вище випливає, що дана справа пов`язана з винятковими обставинами (справа «Іммобіліаре Саффі», згадана вище, § 69), які характеризуються, зокрема, масштабом та непередбачуваністю фінансових зобов`язань, покладених на державу, а також економічними та бюджетними обмеженнями, з якими влада мала справу в складних економічних умовах. У цьому контексті, навіть якщо судові рішення, винесені на користь заявників, досі не виконані в повному обсязі і було прийнято рішення про відстрочку платежу, слід вважати, що національні органи влади в умовах гострої та тривалої кризи, незважаючи на недостатність наявних фінансових ресурсів, запровадили здійснили низку послідовних коригувань, що дають їм змогу забезпечити поступове виконання цих рішень, одночасно продовжуючи політику довгострокового оздоровлення державних фінансів та гарантуючи збереження основних державних функцій і послуг (див., mutatis mutandis, справу «Айзенауер та інші», згадану вище, §§ 76 та 77, а також справу «Молнар Габор проти Сербії» (рішення), № 22762/05, § 50, 8 грудня 2009 р.).

Суд також вказав, що такий підхід свідчить про зусилля, докладені внутрішніми органами влади з метою забезпечення балансу між відповідними суспільними та приватними інтересами.

За цих обставин, а також з огляду на особливе становище заявників, саме те, що заявники є працюючими суддями та суддями у відставці, які отримують значно більше за середню зарплату чи пенсію в країні і навіть більше за найвищих посадовців, відтак вразливою групою вони не є, засобів до існування їх не позбавлено., Суд вважав, що, незважаючи на значну тривалість строків у цих справах, він не може дійти висновку, що часткове виконання спірних рішень порушило саму суть права заявників на виконання судових рішень або наклало на них надмірне індивідуальне навантаження. Тому відповідно, ці скарги Суд визнав явно необґрунтованими і відхилив відповідно до статті 35 §§ 3 а) та 4 Конвенції.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Таким чином, наведені обставини у своїй сукупності свідчать про наявність поважних причин, що перешкоджали відповідачу виконати рішення 07.03.2024 у справі № 400/12428/21 у повному обсязі, що, в свою чергу, свідчить про недоцільність застосування наслідків, передбачених частиною третьою статті 382-3 КАС України.

Враховуючи вказане у сукупності, апеляційний суд підтримує висновок суду першої інстанції про наявність підстав для прийняття звіту відповідача про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі № 400/12428/21 та необхідність встановлення нового строку для подання звіту.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у разі неможливості виконання судового рішення у визначений судом спосіб, процесуальний закон передбачає інші дієві механізми захисту.

Так, відповідно до статті 378 КАС України позивач не позбавлений права звернутися до суду першої інстанції із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання судового рішення.

За наведеного, доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п. п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.

При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх ( див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.10.2026 у справі № 400/12428/21 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик