Постанова № 141377852 у справі № 120/747/26 від 10.11.2026

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/747/26

Головуючий у 1-й інстанції: Дмитришена Руслана Миколаївна

Суддя-доповідач: Граб Л.С.

10 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати з 20.08.2022 по 20.05.2023 належних сум грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток у зв`язку із звільненням з військової служби та одноразову грошову допомогу при звільненні, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату з 20.08.2022 по 20.05.2023 належних сум грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток у зв`язку із звільненням з військової служби та одноразову грошову допомогу при звільненні, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званиям, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 року №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 20.08.2022 по 20.05.2023;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 20.08.2022 по 20.05.2023 з врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, як різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу, та здійснити виплату такої індексації з урахуванням. виплаченої раніше суми;

-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не включення до складу грошового забезпечення, з якого обчислена одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань без урахуванням індексації та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошову допомогу при звільненні та грошову допомогу для оздоровлення за 2022, 2023 рік, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, обчисливши їх розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 та індексацію, враховуючи раніше виплачені суми;

-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.02.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому проваджені).

Відповідач подав відзив у якому, серед іншого, вказав на пропуск позивачем строку звернення до суду, визначеного ст. 233 КЗпП України.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.09.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позову шляхом подання обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із доказами поважності причин їх пропуску.

На виконання вимог ухвали від 30.09.2026 представник позивача подав клопотання про поновлення строку для звернення до суду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2026 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 з цим позовом.

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

В апеляційній скарзі зокрема зазначено, що позивачем під час виконання обов`язків із захисту України отримано 01.01.2024 тяжке вогнепальне осколкове проникаюче поранення голови, яке супроводжувалося черепно-мозковою травмою, забоєм головного мозку середнього ступеня, багатоуламковим переломом лобної та луски скроневої кістки зліва, вогнищами геморагічного забою лівих лобної та скроневої часток, травматичним субарахноїдальним крововиливом і потребувало оперативного лікування. Зазначені обставини підтверджуються довідкою військово-лікарської комісії від 02.04.2024 № 62 та індивідуальною програмою реабілітації інваліда № 1568 від 26.07.2024, які були подані разом із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Згідно з відомостями, наведеними в індивідуальній програмі реабілітації, у позивача наявні наслідки тяжкого поранення, зокрема органічна симптоматика, астено-вегетативний синдром, заміщений дефект лобної кістки та сторонні тіла в базальних відділах лівої лобної частки з помірним порушенням функції. Отже, йдеться не про короткочасне погіршення самопочуття або незначне ушкодження, а про тяжку травму голови з установленими медичними наслідками, яка потребувала оперативного лікування та подальшої реабілітації.

Наведені обставини мають значення для оцінки можливості позивача своєчасно реалізувати право на звернення до суду, оскільки підготовка адміністративного позову в цій справі передбачала необхідність з`ясування обставин проходження військової служби, отримання фінансових документів, перевірки правильності нарахування грошового забезпечення, визначення характеру порушення та формулювання відповідних позовних вимог

На переконання позивача, під час вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд першої інстанції не надав належної оцінки всім обставинам, на які посилався позивач, зокрема наслідкам тяжкого поранення, отриманого під час виконання обов`язків із захисту України, необхідності проходження лікування та реабілітації, а також можливому впливу цих обставин на здатність позивача своєчасно реалізувати право на судовий захист. Зазначені обставини необхідно оцінювати в їх сукупності, з урахуванням характеру та тривалості наслідків поранення, фактичних умов проходження лікування і реабілітації та їхнього впливу на можливість своєчасного звернення до суду. Сам факт отримання грошового атестата та довідки про розмір грошового забезпечення не звільняє суд від обов`язку належним чином дослідити обставини, на які позивач посилається як на підстави для поновлення строку звернення до суду

Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано, що поранення позивач отримав 01.01.2024, а медичні документи датовані квітнем і липнем 2024 року. При цьому, строк звернення до суду почав спливати лише 21.03.2025, тобто через чотирнадцять з половиною місяців після поранення і через вісім місяців після найпізнішого медичного документа. Жодного доказу того, що у період з 21.03.2025 по 20.01.2026 позивач перебував на стаціонарному лікуванні, проходив реабілітацію чи був з інших медичних причин позбавлений можливості звернутися до суду, останній не подав ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду.

Звернуто увагу, що після поранення позивач продовжував проходити військову службу до 21.03.2025. У день виключення зі списків він особисто ознайомився з грошовим атестатом. Через два місяці-22.05.2025 самостійно отримав довідку про розмір грошового забезпечення, тобто вчиняв дії щодо з`ясування своїх виплат саме протягом строку звернення до суду. Такі дії несумісні з твердженням про те, що стан здоров`я перешкоджав йому захищати свої права в цей період.

Відповідачем наголошено, що навіть за наявності проблем зі здоров`ям позивач міг звернутися до суду через представника, як він зрештою і зробив, зокрема скористатися безоплатною правничою допомогою. Після звернення за правовою допомогою в жовтні 2025 року позов подано лише 20.01.2026, тобто приблизно через три місяці. Цей період дорівнює всьому строку звернення до суду, встановленому законом.

На думку відповідача, зважаючи, що у позивача вже були грошовий атестат і довідка про розмір грошового забезпечення, тобто вся інформація, необхідна для звернення до суду, адвокатський запит не був необхідною умовою подання позову і за потреби позивач міг заявити клопотання про витребування доказів.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 312 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в поновленні процесуального строку та залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України, та не навів поважних причин пропуску такого строку, зокрема, не надав доказів існування обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного.

Ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч.3, 5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, частиною 2 ст.233 КЗпП України, у редакції до 19.07.2022 року, було визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.233 КЗпП, в редакції від 19.07.2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч.2 цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,-у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Тобто, з 19.07.2022 трудовим законодавством змінено правове регулювання строку звернення з позовом до суду щодо стягнення належної заробітної плати, а саме встановлено тримісячний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

При цьому колегія суддів зазначає, що для правильного обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 суд повинен з`ясувати дати, з якими, зокрема, частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення цього строку, а саме: день, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права щодо кожного місяця спірного періоду.

Основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належних йому сум грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.

Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

Варто звернути увагу, що чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю.

Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, Верховний Суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.

Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.

Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№95), ратифікованої Україною 04.08.1961, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема,

(b) під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися.

У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін:

(a) валова сума нарахованої заробітної плати;

(b) усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру;

(c) чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті.

Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов`язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.

Як звернуто увагу вище, законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві.

Таким чином, для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду.

Крім того, для обрахунку передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду з позовними вимогами після 19.07.2022, необхідно встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні,

Як вбачається із оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції пов`язав початок перебігу строку звернення до суду з датою, що міститься на довідці про розмір щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення від 22.05.2025, проте не з`ясовував реальної дати її отримання позивачем, як і не перевіряв інформації, зазначеної в поданих відповідачем запереченнях на заяву позивача про поновлення процесуального строку щодо дати отримання ОСОБА_1 21.03.2025 грошового атестата.

Судом першої інстанції також критично розцінено посилання позивача на те, що він перебував у складних фізичних обставинах, пов`язаних із наслідками тяжкого поранення, отриманого під час виконання обов`язків із захисту України, а також, що останній не має спеціальних юридичних знань та не є фахівцем у галузі права. Про їх необгрунтованість, на думку суду першої інстанції свідчить і те, що після поранення 01.01.2024 та складення довідки ВЛК і ІПР позивач продовжував службу до 21.03.2025 та не надав доказів, що покращення стану здоров`я відбулося лише у жовтні 2025 року.

Відповідач, в свою чергу, зазначив про недоводеність посилань позивача на те, що після звільнення останній був зосереджений на лікуванні та реабілітації, оскільки не надав жодної дати лікування чи реабілітації після 21.03.2025, які документа ні про погіршення стану в цей період, ні про його покращення.

Між тим, колегією суддів встановлено, а відповідачем не заперечується, що ОСОБА_1 виконуючи обов`язок щодо захисту України, 01.01.2024 отримав тяжке вогнепальне осколкове проникаюче поранення голови, яке супроводжувалося черепно-мозковою травмою, забоєм головного мозку середнього ступеня, багатоуламковим переломом лобної та луски скроневої кістки зліва, вогнищами геморагічного забою лівих лобної та скроневої часток, травматичним субарахноїдальним крововиливом і потребувало оперативного лікування (довідка військово-лікарської комісії від 02.04.2024 № 62 та індивідуальна програмою реабілітації інваліда № 1568 від 26.07.2024). Отже, в даному випадку йдеться не про короткочасне погіршення самопочуття або незначне ушкодження здоров`я, а про важку травму голови з установленими медичними наслідками та встановлення інвалідності.

Разом з тим, після отримання поранення особа, стан якої погіршився, не обов`язково має перебувати в стаціонарі лікарні чи в реабілітаційному центрі, у випадку тривалого відновлення пацієнт може бути вдома, отримуючи консультації та призначення від сімейного лікаря. В той же час, окрім стабілізації фізичного стану необхідна й психологічна адаптація до інвалідності, оскільки зміни у фізичних або когнітивних можливостях майже завжди впливають, як на емоційний стан, так і на якість життя особи.

Вказані обставини не враховані судом першої інстанції при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку.

Стосовно тверджень відповідача про те, що після звернення за правовою допомогою в жовтні 2025 року позов подано лише 20.01.2026, тобто приблизно через три місяці, то як вбачається із наявної у справі відповіді військової частини НОМЕР_1 на адвокатський запит, така надана лише 04.12.2025, тоді як дата її отримання представником позивача судом взагалі не з`ясовувалася.

Верховний Суд у постанові від 06 березня 2025 року у справі № 380/13595/24 вказав, що правозастосовна практика вимагає уникнення надмірного формалізму, який може призвести до обмеження доступу до правосуддя. Зазначив, що застосування строків не може бути суто механічним. Процесуальні норми повинні враховувати фактичні можливості особи для реалізації права на судовий захист, особливо якщо йдеться про військовослужбовців, які виконують службові завдання у складних умовах. Надмірний формалізм у застосуванні строків звернення до суду може розцінюватися, зокрема, як необґрунтоване обмеження права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це може свідчити про відхід від принципу верховенства права та порушення процесуальних гарантій, які забезпечують ефективний судовий контроль за діями суб`єктів владних повноважень.

Верховний Суд у справі № 380/13595/24 також наголосив, що в умовах воєнного стану, запровадженого у зв`язку із збройною агресією РФ, необґрунтоване формальне застосування строків може мати ознаки обмеження доступу до правосуддя. Військовослужбовці, які беруть безпосередню участь у бойових діях, стикаються з об`єктивними перешкодами, які можуть ускладнювати або унеможливлювати своєчасне звернення до суду. Отже, суди повинні оцінювати не лише формальні аспекти процесуальних строків, але й фактичні умови, у яких перебуває військовослужбовець.

З огляду на це, суворе застосування процесуальних строків без врахування зазначених факторів суперечить статтям 55, 124 та 129 Конституції України, які гарантують право на судовий захист і зобов`язують суди враховувати об`єктивні перешкоди, що впливають на можливість звернення до суду.

Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21.05.2021 у справі № 1.380.2019.006107, від 22.07.2021 у справі № 340/141/21, від 16.09.2021 у справі № 240/10995/20 та від 12.09.2022 у справі № 120/16601/21-а та від 30.01.2026 у справі № 160/10190/24.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дослідивши всіх обставин, дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви без розгляду.

За правилами частини першої статті 320 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання та є підставою для скасування ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії скасувати.

Справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Граб Л.С.

Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.