Ухвала № 141380001 у справі № 380/2757/26 від 09.11.2026

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

09 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 380/2757/26

адміністративне провадження № К/990/43136/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Коваленко Н.В.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до Шептицької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , про зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Шептицької міської, третя особа - фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , в якому просила:

- визнати протиправними дії Шептицької міської ради про прийняття рішення №4089 від 20.11.2025 з порушенням строків, порушенням прав позивачки - орендаря земельної ділянки, порушення прав власника майна та скасувати рішення №4089 від 20.11.2025;

- зобов`язати Шептицьку міську раду прийняти рішення, яким визнати право оренди за ОСОБА_1 , визнати договір від 05.10.2011, зареєстрований 10.02.2012 №46118[телефон приховано] чинним та внести зміни в Договорі, яким зазначити, що орендарем земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:02:008:0078 площею 0.0062 га, [номер приховано]:02:008:0077 площею 0,0056 га, [номер приховано]:02:008:0076 площею 0,006 га, є ОСОБА_1 в межах рішення №24 від 08.06.2006, які виникли внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:02:008:0036.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у відкритті провадження у справі відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки поданий ОСОБА_1 позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2026 зазначена ухвала суду першої інстанції залишена без змін.

Не погодившись із такими судовими рішеннями, позивачка подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 01.10.2026 касаційну скаргу залишено без руху. Скаржнику встановлено десятиденний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом наведення обґрунтувань щодо підстав касаційного оскарження відповідно до частини четвертої статті 328 та абзацу четвертого частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України, а також подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій вказати підстави для поновлення строку та докази на підтвердження таких обставин.

На виконання вимог вказаної ухвали скаржником надіслано заяву про усунення недоліків та заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.

Скаржником зазначено, що вперше касаційну скаргу на рішення суду апеляційної інстанції скаржником було подано в межах строків на касаційне оскарження, ухвалою Верховного Суду від 26.08.2026 вказана скарга була повернута скаржнику. Після сплати судового збору касатор повторно звернувся з касаційною скаргою. Вважає, що фінансові труднощі під час військового стану в державі є істотними обставинами, що не залежать від волі скаржника, тому строк на подання касаційної скарги був пропущений з поважних та об`єктивних причин.

Разом з тим, обставини, які зазначила скаржниця у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження не підтверджені жодними доказами, а саме: не надано доказів на підтвердження обставин того, що її майновий стан перешкоджав сплаті судового збору за подану касаційну скаргу у встановленому законом порядку.

Відповідно до приписів статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Наведеною процесуальною нормою чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги. Для цього особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Суд зазначає, що право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є безумовним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Отже скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань.

Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення чи переривання процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою.

В свою чергу строк на подання касаційної скарги може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу (частина третя статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України).

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження судових рішень у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.

Суд наголошує, що скаржником у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень в цій справі не зазначено об`єктивних причин, які унеможливлювали подання касаційної скарги у більш стислий термін після отримання копії постанови суду апеляційної інстанції. При цьому, загальний строк, що сплинув з дня складання повного тексту постанови суду апеляційної інстанції (17.06.2026) і до дня подання цієї касаційної скарги (15.09.2025), становить майже три місяці, що не можна вважати розумним та оптимальним для реалізації права на звернення до суду з касаційною скаргою.

Отже, з огляду на те, що скаржник у поданому до суду клопотанні не навів жодних нових доводів, підстав чи належних обґрунтувань, які б свідчили про наявність поважних причин для поновлення строку на касаційне оскарження, а лише виклав свою позицію щодо відсутності недоліків у касаційній скарзі, наведене не може бути розцінене як належне обґрунтування поважності причин пропуску строку касаційного оскарження.

Додатково Верховний Суд вважає за потрібне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права й інтереси інших учасників правовідносин.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини «Пономарьов проти України» (№3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Суд звертає увагу, що особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги, в тому числі щодо дотримання строків касаційного оскарження.

Слід зазначити, що зазначені скаржником в клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження доводи не свідчать про наявність об`єктивно непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному оскарженню судових рішень у цій справі та не підтверджені належними доказами.

З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не наведено поважних підстав для поновлення пропущеного строку касаційного оскарження.

Крім того, скаржником не виконано вимог ухвали Верховного суду від 01.10.2026 про залишення касаційної скарги без руху в частині наведення обґрунтувань щодо підстав касаційного оскарження відповідно до частини четвертої статті 328 та абзацу четвертого частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак, вона не відповідає вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

Тому, у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись статтями 248, 251, 328, 329, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження, визнавши зазначені в ньому причини пропуску строку неповажними.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до Шептицької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - фізична особа - підприємець ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати в порядку, визначеному статтею 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Суддя А.Ю. Бучик

Суддя А.І. Рибачук