Ухвала № 141380069 у справі № 560/1907/25 від 09.11.2026

УХВАЛА

09 листопада 2026 року

м. Київ

справа №560/1907/25

адміністративне провадження №К/990/48323/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,

перевіривши касаційну Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.05.2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2026 року у справі № 560/1907/25 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

УСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, у якому просив визнати протиправним та скасувати rподаткове повідомлення-рішення від 30 вересня 2024 року №[номер приховано] про застосування штрафних санкцій на загальну суму 895 236,08 грн за порушення пункту 12 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (у зв`язку з ненаданням документів, що підтверджують облік та походження товарних запасів, які на момент перевірки знаходилися у місці їх продажу).

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.03.2025 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління ДПС у Рівненській області, оскільки фактичну перевірку магазину, де здійснює діяльність позивач проведено саме вказаним органом.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.05.2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 30 вересня 2024 року №[номер приховано] у частині штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 811 369,08 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2026 року апеляційні скарги Головного управління ДПС у Хмельницькій області та Головного управління ДПС у Рівненській області залишені без задоволення. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено повністю. Скасовано рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 30 вересня 2024 року №[номер приховано] щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 83 867,00 грн. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги фізичної особи-підприємця задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 30 вересня 2024 року №[номер приховано] в частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 83 867,00 грн. В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року залишено без змін.

Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.

До Верховного Суду надійшла касаційна Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.05.2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2026 року у справі № 560/1907/25.

Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржником вказано п. 3 ч. 4 статті 328 КАС України з посиланням на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2025 року у справі №600/5677/24-а, від 18 червня 2025 року у справі №280/2502/24, від 03 червня 2026 року у справі №380/23922/24 та від 18 червня 2026 року у справі №380/3691/25, від 18 червня 2025 року у справі №280/2502/24, від 03 червня 2026 року у справі №380/23922/24, від 18 червня 2026 року у справі №380/3691/25 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, у частині достатності договору комісії та актів приймання-передачі товарів для підтвердження їх обліку й походження без належного врахування системного взаємозв`язку наведених вище норм законодавства.

За доводами скаржника, судами неправильно застосовані норми матеріального права, а саме: п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.95 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон №265); п. 2 Розділу І та Розділу ІІ Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 №496 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.2021 за № 1411/37033 (далі - Порядок № 496); ст. 664, 712, 1011, 1018 Цивільного кодексу України під час визначення договору комісії та акта приймання-передачі товарів належними первинними документами, що підтверджують походження товарів, які реалізуються ФОП-єдинником у місці здійснення господарської діяльності, та визнання належним веденням обліку товарних запасів на підставі цих документів.

У зв`язку з чим за результатами перегляду даної справи за доводами скаржника слід сформувати правовий висновок про те, що самі по собі договір комісії та акт приймання-передачі товарів за таким договором, з огляду на положення п. 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР, Порядку № 496 та ст. ст. 664, 712, 1011, 1018 Цивільного кодексу України, не є первинними документами, що підтверджують походження товару, а внесення до Форми ведення обліку товарних інформації про надходження та вибуття товарів на підставі таких документів є прямим порушенням п. 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР, Порядку № 496.

Також, підставою касаційного оскарження судами попередніх інстанцій зазначено п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС України, внаслідок порушення судами норм процесуального права, а саме вимог ч. 1, 3 та 4 ст. 90, ч. 1-2, ст. 242 КАС України, оскільки суди не надали належної оцінки доказам у їх сукупності та взаємозв`язку, що призвело до неправильного застосування вимог п. 12 ст. 3 та ст. 20 Закону №265/95.

При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Так, відповідно до п. 2 частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: - норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який, на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми.

Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.

До того ж, Верховний Суд зауважує, що відповідно до п. 3 частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: - норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновку апеляційного суду, який, на переконання скаржника, є неправильним; обґрунтування у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. При цьому пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України є відсильною нормою, обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт та частину статті 353 КАС України.

Повертаючись до визначених скаржником підстав касаційного оскарження судових рішень, Суд звертає увагу, що як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов та скасовуючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення у частині штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 811 369,08 грн за результатами сукупної оцінки доказів у справі дійшли висновку, що щодо товарів вартістю 811 369,08 грн контролюючий орган не довів їх фактичного знаходження у місці продажу на момент перевірки.

За наслідками апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку і про неправомірність застосування до позивача фінансової санкції у розмірі 83 867,00 грн, оскільки товари, фактичну наявність яких у місці продажу контролюючий орган встановив на суму 83 867,00 грн, були відображені у товарному обліку на підставі належних первинних документів, а доказів реалізації позивачем необлікованого товару контролюючим органом не надано, правових підстав для застосування фінансової санкції за статтею 20 Закону №265/95-ВР у цій частині також не було.

Отже загалом за наслідками судового розгляду справи за висновками судів попередніх інстанцій, Головне управління ДПС у Хмельницькій області не виконало встановленого частиною другою статті 77 КАС України обов`язку довести правомірність застосування до позивача фінансової санкції у будь-якій частині визначеної суми 895 236,08 грн. Тоді, як претензії контролюючого органу до документального підтвердження походження товару у комітента або реальності окремих операцій за договором комісії не можуть самі по собі слугувати підставою для застосування до комісіонера фінансової санкції за статтею 20 Закону №265/95-ВР за відсутності доведеного порушення встановленого порядку товарного обліку.

До того ж, судом апеляційної інстанції враховані правові позиції відносно застосування пункту 12 статті 3 та статті 20 Закону №265/95-ВР, викладені в постановах Верховного Суду від від 27 грудня 2023 року у справі №280/1998/23, від 07 лютого 2024 року у справі №280/6422/22, від 18 червня 2025 року у справі №280/2502/24, від 30 липня 2025 року у справі №380/6314/24 та від 08 січня 2026 року у справі №140/844/25, від 07 квітня 2026 року у справі №420/36506/24, від 26 травня 2026 року у справі №380/24726/24, від 03 червня 2026 року у справах №380/21382/24 та №380/23922/24, від 18 червня 2026 року у справі №380/3691/25, в яких наголошено на необхідності встановлення фактичного переліку товарів, які перебували у місці продажу, та дослідження документів щодо саме цих товарів. Також враховані і висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 30 липня 2025 року у справі №380/6314/24, від 07 квітня 2026 року у справі №420/36506/24, від 26 травня 2026 року у справі №380/24726/24, від 03 червня 2026 року у справах №380/21382/24 та №380/23922/24 в частині необхідності оцінки актів приймання-передачі товарів у сукупності з формою ведення обліку товарних запасів та іншими обставинами конкретної справи; від 18 червня 2026 року у справі №380/3691/25 щодо переліку документів, який не є вичерпним у відповідності до вимог Порядку №496; від 09 вересня 2025 року у справі №600/5677/24-а в контексті надання документів, передбачених Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами №37 та Інструкцією №343; а також і в постановах від 18 червня 2025 року у справі №280/2502/24, від 03 червня 2026 року у справі №380/23922/24 та від 18 червня 2026 року у справі №380/3691/25, від 18 червня 2025 року у справі №280/2502/24, від 03 червня 2026 року у справі №380/23922/24 та від 18 червня 2026 року у справі №380/3691/25 щодо товарного обліку відповідно до Порядку №496 в частині розмежування питання ведення обліку товару.

Однак скаржником не наведено підстав щодо помилковості таких висновків судів попередніх інстанцій, враховуючи застосовані судом апеляційної інстанції правові позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Скаржник вказує підставою касаційного оскарження п. 3 ч. 4 статті 328 КАС України з посиланням на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції, однак така підстава передбачена пунктом 2 частини 4 статті 328 КАС України, тому скаржнику слід уточнити зазначені ним підстави касаційного оскарження з їх належним обґрунтуванням, уточнивши при цьому зазначену ним підставу касаційного оскарження (окрім п. 4 ч.4 статті 328 КАС України)

Крім цього, в порушення вимог частини 4 статті 330 КАС України до касаційної скарги скаржником не надано документ про сплату судового збору.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено ставку судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою - підприємцем - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з підпунктом 3 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Касаційну скаргу надіслано через систему «Електронний суд». Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, скаржнику слід сплатити 14 323,77 грн судового збору за подання касаційної скарги (895236,08*1%* 200%*0,8) та надати до суду оригінал платіжного документа.

Реквізити для сплати судового збору: Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/Печерс. р-н/22030102. Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783. Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП). Рахунок отримувача: [рахунок приховано]. Код класифікації доходів бюджету: 22030102. Найменування податку, збору, платежу: "Судовий збір (Верховний Суд, 055)". Призначення платежу: *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), ВЕРХОВНИЙ СУД (назва відповідного касаційного суду, де розглядається справа, або Велика Палата Верховного Суду), номер справи, у якій сплачується судовий збір.

Згідно з частиною 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328-330, 332, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.05.2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2026 року у справі № 560/1907/25, залишити без руху.

Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом належного викладення підстав касаційного оскарження, сплати судового збору за подання касаційної скарги та надання оригіналу платіжного документа.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.А. Васильєва

М.М. Яковенко

О.О. Шишов ,

Судді Верховного Суду