Постанова № 141380243 у справі № 460/13131/24 від 10.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 460/13131/24

адміністративне провадження № К/990/26173/26

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 (суддя - Максимчук О.О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026 (головуючий суддя - Запотічний І.І., судді: Довга О.І., Шинкар Т.І.) у справі №460/13131/24.

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області) від 23.07.2024 №0[телефон приховано] про застосування штрафу в сумі 280715,50 грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18.08.2025, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026, позов задоволено.

ГУ ДПС у Волинській області звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18.08.2025, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

У поданій касаційній скарзі відповідач зазначає, що ГУ ДПС у м. Києві на підставі аналізу інформації з СОД РРО було встановлено здійснення реалізації товарів, які не були відображені у формі обліку товарних запасів. Так, у матеріалах справи наявні фіскальні чеки, які підтверджують, що ФОП ОСОБА_1 протягом періоду, що перевірявся здійснював продаж товарів, які не відображені у акті приймання-передачі товарів від 01.06.2024, тобто ці ж товари не внесенні й до форми ведення обліку товарних запасів платника.

Однак, судами не враховано, що пункт 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зобов`язує суб`єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в третьому абзаці цієї норми осіб) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

У відзиві на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, наказом Головного управління ДПС у м. Києві від 13.06.2024 №4140-п «Про проведення фактичних перевірок» призначено проведення фактичних перевірок на підставі підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80, пункту 69.27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні Положення» Податкового кодексу України, Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Закону України «Про ціни і ціноутворення». Відповідно до додатку №4 до наказу ГУ ДПС у м. Києві від 13.06.2024 №4140-п в переліку платників податку для проведення фактичних перевірок міститься магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного наказу Головним управлінням ДПС у м. Києві видано направлення на перевірку №13639/26-15-07-07-01 від 13.06.2024, №13638/26-15-07-07-01 від 13.06.2024, №13637/26-15-07-07-01 від 13.06.2024 для проведення вказаної перевірки магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 .

В період з 14.06.2024 по 21.06.2024 Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено фактичну перевірку господарської одиниці, а саме магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1

За результатами проведеної перевірки складено акт за реєстраційним номером №71104/26/15/07/3610509778 від 21.06.2024 (№010180), в якому відображено висновки про порушення позивачем:

пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» а саме: встановлено факт порушення ведення в порядку, встановленому законодавством, обліку товарних запасів, які на момент перевірки знаходились у місці їх продажу - виявлено необлікованих товарів на суму 280715,50 гривень (позивачем у визначену дату та час на запит посадових осіб контролюючого органу не надано документів, що підтверджують облік та походження товару на початок проведення перевірки);

статті 44, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, а саме: суб`єктом господарювання до перевірки не надано документи згідно запиту про надання документів від 14.06.2024.

На підставі вказаного акта перевірки, ГУ у Волинській області 23.07.2024 прийнято податкове повідомлення-рішення №0[телефон приховано], згідно з яким за порушення пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», на підставі статті 20 Закону №265/95-ВР, пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 280715,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої інстанції та апеляційної інстанцій виходили з того, що під час фактичної перевірки позивачем були надані документи, які підтверджують походження та облік товарів, що перебували у місці продажу, а факт ненадання будь-яких документів контролюючим органом належним чином зафіксований не був. Також суди дійшли висновку, що доводи позивача щодо неправомірності проведення контролюючим органом фактичної перевірки не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, та судом не встановлено таких порушень вимог податкового законодавства під час призначення фактичної перевірки, що мають наслідком протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Щодо наявності підстав проведення перевірки позивача слід зазначити наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України одним із способів здійснення податкового контролю є проведення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Статтею 80 Податкового кодексу України визначені підстави для призначення фактичної перевірки, порядок її проведення та оформлення результатів. Також встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Відповідно до пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:

80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

80.2.3 письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування;

80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

80.2.6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3;

80.2.7. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Згідно з пунктом 80.5 статті 80 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України однією з обов`язкових умов для початку проведення фактичної перевірки встановлено пред`явлення платнику податків копії наказу про проведення перевірки. Також визначено вимоги до такого наказу, а саме - він має містити: дату видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

З аналізу вказаних положень убачається, що посадові особи контролюючого органу уповноважені розпочати проведення фактичної перевірки за умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог Податкового кодексу України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

Формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов`язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки, кожна з них не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі. Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб`єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб`єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.

У судовій практиці прийнято розрізняти юридичну підставу, як елемент для проведення перевірки, та фактичну підставу, яка розкриває сукупність обставин, що характеризують (зумовлюють) юридичну підставу. Відображенням юридичної підстави є наведення у наказі податкового органу відповідної норми Податкового кодексу України, яка надає право для проведення перевірки. Відображенням фактичної підстави вважається наведення конкретних обставин (фактів), існування яких вказує на наявність юридичної підстави.

Верховний Суд у постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23 сформулював висновки, за змістом яких податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.

У спірному випадку, застосовуючи правові висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23 суди виснували, що на підтвердження отримання відповідної інформації про можливі порушення податкового законодавства, відповідач надав доповідну начальника управління фактичних перевірок від 13.06.2024 №1127/26-15-07-07-00-12, згідно якої вбачається, що до Головного управління ДПС у м. Києві надійшло звернення від споживача від 10.06.2024 № б/н (вх. ГУ ДПС у м. Києві від 12.06.2024 № С/832/E3) щодо можливих порушень при проведені розрахунків за товари у торговій мережі під торговою маркою «ЯБКО» та надана інформація, що в магазинах під торговою маркою «ЯБКО», які розташовані на території м. Києва, здійснюється реалізація технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту без видачі фіскальних чеків.

Відповідачем також надано звернення споживача від 10.06.2024, яке зареєстровано у ГУ ДПС у м. Києві 12.06.2024 за №С/832/ЕЗ, яким споживач просить провести перевірку мережі магазинів «Ябко» у м. Києві.

В наказі №4140-п від 13.06.2024 «Про проведення фактичних перевірок» підставою для її проведення є підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80, пункт 69.27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні Положення» Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами доповненнями, Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», зі змінами та доповненнями, Закону України від 21.06.2012 № 5007-VI «Про ціни і ціноутворення», зі змінами та доповненнями, також інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДПС та доповідна записка управління фактичних перевірок від 13.06.2024 №1127/26-15-07-07-00-12, яка ґрунтується на зверненні споживача від 10.06.2024 №б/н (вх. ГУ ДПС у м. Києві від 12.06.2024 №С/832/ЕЗ) (том 1 а.с. 204).

Тобто, зі змісту цього наказу вбачається як правова підстава для призначення перевірки так і фактична підстава з посиланням на наявну інформацію про можливі порушення згідно повідомлення споживача. Отже, вищевказані доводи позивача щодо неправомірності проведення контролюючим органом фактичної перевірки не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, та судми не встановлено таких порушень вимог податкового законодавства під час призначення фактичної перевірки, що мають наслідком протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Також судами з`ясовано, що відповідно до наявного в матеріалах справи акту відмови від підписання та отримання акта фактичної перевірки від 21.06.2024 №5344/26-15-07-07-00-17 вбачається, що ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 , які є представниками ФОП ОСОБА_1 на підставі договору про спільну діяльність, відмовились від підписання акту фактичної перевірки та його отримання.

Зазначений акт контролюючого органу про результати перевірки №71104/26/15/07/3610509778 від 21.06.2025 був надісланий контролюючим органом 27.06.2024 засобами поштового зв`язку поштовим відправленням з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (том 1, а.с. 161-162) на податкову адресу позивача: АДРЕСА_2 , однак таке поштове відправлення було повернуто відповідачу поштовою службою 02.07.2024 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Щодо суті виявлених порушень колегія суддів зазначає наступне.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон № 265/95) дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Розділ ІІ Закону № 265/95-ВР врегульовує питання порядку проведення розрахунків суб`єктами господарювання. У статті 3, яка міститься у зазначеному розділі, перелічено низку обов`язків, які висуваються законодавцем до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Так, пунктом 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР встановлено, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані:

вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Таким чином, пункт 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР зобов`язує суб`єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в абзаці 2 цієї норми осіб)) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Разом з тим, відповідальність за порушення вимог Закону № 265/95-ВР унормована приписами розділу V цього Закону.

Так, стаття 20 Закону № 265/95-ВР передбачає, що до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Таким чином, за змістом наведеної норми суб`єкт господарювання несе відповідальність (окремо або в сукупності) за:

1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку;

2) ненадання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

При цьому, відповідальність до суб`єкта господарювання може бути застосована як вчинення одного із таких порушень, так і за їх сукупність.

Аналогічні висновки щодо тлумачення змісту вказаних норм Закону приведені у постановах Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 420/12275/22, від 16.05.2024 у справі № 280/176/23, від 27.07.2024 у справі № 300/2879/22, від 30.07.2025 у справі № 380/6314/24, від 30.09.2025 у справі № 520/22949/24, від 14.04.2025 у справі № 160/13547/25.

На виконання норм статті 3 Закону № 265/95-ВР, Податкового кодексу України та підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, Міністерством фінансів України видано наказ від 03.09.2021 №496 (останній зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.11.2021 за №1411/37033), яким затверджено Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку (далі - Порядок № 496).

Облік товарних запасів здійснюється підприємцями шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід`ємною частиною такого обліку (пункт 1 Розділу ІІ Порядку № 496).

Відповідно до пункту 9 розділу ІІ Порядку № 496 заборонено продаж товарів, на які у місцях продажу таких товарів (господарських об`єктах) відсутні: 1) первинні документи, записи про які внесено до Форми обліку; 2) відповідні записи у Формі обліку про наявні первинні документи; 3) первинні документи і записи у Формі обліку про такі первинні документи.

Разом з тим пунктом 11 Розділу ІІ Порядку № 496 передбачено, що форма обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, надаються посадовій особі контролюючого органу на її вимогу під час проведення перевірки. У разі якщо оригінали первинних документів відсутні у місці продажу, посадовій особі контролюючого органу можуть бути надані копії таких первинних документів з подальшим пред`явленням їх оригіналів до закінчення перевірки (за потреби).

Такі документи надаються особисто ФОП або особою, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті) такої ФОП.

Форма обліку в електронній формі на вимогу посадових осіб контролюючого органу має бути візуалізована у форматі, який дозволяє такій особі здійснити його перегляд та/або копіювання.

Аналізуючи положення Порядку № 496 у сукупності Верховний Суд у своїй постанові від 08.01.2026 у справі № 140/844/25 дійшов висновку, що обов`язок фізичної особи-підприємця щодо ведення обліку товарних запасів та зберігання первинних документів безпосередньо пов`язаний із наявністю конкретних товарів у місці продажу (господарському об`єкті). Первинні документи та форма обліку мають зберігатися у такому місці лише до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної у відповідних первинних документах.

При цьому Суд вважає за необхідне вказати на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07.02.2024 у справі № 280/6422/22, в якій, серед іншого, зазначено, що для встановлення факту ненадання документів на підтвердження обліку та походження товарів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу, першочергово необхідно встановити, який саме товар станом на момент перевірки зберігається у місці продажу. Відповідно, лише у разі встановлення контролюючим органом, що у місці продажу на момент проведення перевірки фактично знаходився конкретний товар, який не внесений до форми обліку та щодо якого відсутні первинні документи, наявні підстави для застосування до суб`єкта господарювання фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону № 265/95-ВР.

Судами встановлено, що відповідно до договору комісії №КД-01-06-24-ПО від 01.06.2024, укладеного між ФОП ОСОБА_5 (комітент) та ФОП ОСОБА_1 (комісіонер) визначено умови такого договору, зокрема комісіонер зобов`язується за дорученням комітента, від свого імені за плату укладати за рахунок комітента договори щодо продажу товарів, передбачених договором. Відповідно до пункту 1.2 договору, конкретні умови договору щодо ціни, кількості, якості та асортименту продукції, а також інші умови та вказівки комітента наведено у актах приймання-передачі товарів до цього договору. Пунктом 1.3 договору передбачено, що виступаючи від свого імені, комісіонер самостійно укладає договір купівлі-продажу з третьою особою.

Судами також встановлено, що протягом часу проведення фактичної перевірки, контролюючому органу було надано форму ведення обліку товарних запасів за місцем продажу за адресою: АДРЕСА_1 , до якої внесено відомості про надходження товару 01.06.2024 відповідно до акту приймання-передачі товарів до договору комісії №КД-01-06-24-ПО від 01.06.2024 від ФОП ОСОБА_5 на суму 2511811,00 грн.

Позивачем направлено на адресу контролюючого органу договір комісії №МА-2904-24-ПО від 29.04.2024 та форму ведення обліку товарних запасів за місцем продажу за адресою: АДРЕСА_1 , до якої внесено відомості про надходження товару 01.06.2024 відповідно до акту передачі товарів до договору комісії №КД-01-06-24-ПО від 01.06.2024 від ФОП ОСОБА_5 на суму 2511811,00 грн та 10.06.2024 відповідно до акту передачі товару до договору комісії №КД-01-06-24-ПО від 01.06.2024 від ФОП ОСОБА_5 на суму 498860,42 грн.

Окрім цього, в акті перевірки від 21.06.2024 в пункті 4.5 зазначено, що для перевірки було надано акти приймання-передачі. Зокрема, контролюючому органу було надано акт приймання-передачі від 01.06.2024 до договору комісії №КД-01-06-24-ПО від 01.06.2024 та акт приймання-передачі товарів від 10.06.2024 до договору комісії №КД-01-06-24-ПО, які містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (постачальник (комітент) ФОП ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1 ), отримувач (комісіонер) ФОП ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ), дати проведення операції, найменування, кількість та вартість товару, а також найменування, кількість та вартість кожної окремої одиниці товару чітко зазначені в акті приймання-передачі товарів до договору комісії.

Контролюючим органом в акті перевірки не зазначено жодних аргументів щодо не прийняття до уваги наданих позивачем документів на підтвердження обліку товарних запасів за місцем їх реалізації.

Разом з тим судами встановлено, що жодної вимоги щодо проведення інвентаризації у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність позивач, контролюючим органом не вручалася та не направлялася, доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

Окрім того, доводи податкового органу фактично ґрунтуються на аналізі реальності здійснення господарської операції за договором комісії, яка може бути перевірена контролюючим органом під час проведення відповідної перевірки платника податків. Разом з тим, за обставинами справи предметом фактичної перевірки є дотримання платником податків (позивачем) норм законодавства з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами), дотримання вимог законодавства щодо встановлених Державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки). Отже, реальність виконання умов договору комісії не є предметом розгляду у цій справі, а тому ненадання документів на підтвердження походження товарів та встановлення його реального власника не спростовує факт належного їх обліку.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2026 у справі №420/36206/24, від 26.05.2026 у справі №380/24726/24.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність вчинення позивачем порушень, а відтак прийняття ГУ ДПС у Волинській області податкового повідомлення-рішення №0[телефон приховано] від 23.07.2024, згідно з якими до позивача застосовано штрафні санкції за порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у сумі 280715,50 грн.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову є обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновків про їх невідповідність нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою судами обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Тобто, фактично відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області - залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026 у справі №460/13131/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття , є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді В.В. Хохуляк І.А. Гончарова Р.Ф. Ханова