Постанова № 141382003 у справі № 274/4554/26 від 09.11.2026

Справа № 274/4554/26 Головуючий у 1-й інст. Большакова Т. Б.

Категорія 67 Доповідач Миколайчук П.В.

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Миколайчука П.В.,

суддів Галацевич О.М., Панкеєвої В.А.,

при секретарі судового засідання Нестерчук М.Д.,

за участю представника позивача - адвоката Ковальчука А.О. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука Андрія Олександровича

на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31.07.2026,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

19 червня 2026 року ОСОБА_1 в особі адвоката Ковальчука А.О. звернулася до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просила:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 43/100 ідеальних часток нежитлової будівлі, адміністративного будинку, загальною площею 132,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю, столову площею 446,2 кв. м., за адресою, зазначеною в позові;

- виділити ОСОБА_2 автомобіль марки «CITROEN», модель «С4 PICASSO», VIN номер: НОМЕР_1 , 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 273 500,00 грн, та причіп легковий-В марки ЛЕВ 183141, 2015 року випуску, вартістю 26 910,00 грн;

- стягнути з відповідача судові витрати.

Одночасно із позовом позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій вона просила:

1) заборонити ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні частиною орендованого нею приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які правочини щодо передачі у користування чи в оренду частини орендованого ОСОБА_1 приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування заяви зазначено, що у 2014 році в період шлюбу сторонами були придбані нежитлові приміщення загальною площею 174,5 кв. м., що складає 57/100 ідеальних часток нежитлової будівлі адміністративного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу об`єкта комунальної власності № 248 від 06 лютого 2014 року. У подальшому 22 лютого 2020 року 14/100 ідеальних часток вказаної будівлі відповідачем було продано. ОСОБА_1 є зареєстрованою фізичною особою-підприємцем та провадить підприємницьку діяльність у вказаному приміщенні на підставі договору оренди відділу магазина «Все для опалення та водопостачання» від 01 жовтня 2018 року. Починаючи з березня 2026 року відповідач систематично перешкоджає заявниці в доступі до зазначеного приміщення. На підтвердження зазначених обставин заявниця посилалась на рішення у справі № 274/2415/26 від 19 травня 2026 року, яким ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, матеріали звернень до органів Національної поліції та відповідь Бердичівського РВП ГУНП в Житомирській області № 135849-2026 від 22 липня 2026 року.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31 липня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що наведені заявницею обставини - перешкоджання у доступі до приміщення, звернення до правоохоронних органів, притягнення відповідача до адміністративної відповідальності - самі по собі не свідчать про існування реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду у справі про поділ майна. Заявницею не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач вчиняє або має намір вчинити дії щодо відчуження спірного майна, зміни його правового статусу або вчинення інших дій, що можуть перешкодити виконанню рішення суду. Суд дійшов висновку, що між сторонами фактично виник окремий спір щодо порядку користування нежитловим приміщенням, тоді як предметом розгляду у даній справі є поділ майна подружжя, а обрані заходи забезпечення не відповідають критеріям необхідності, співмірності та зв`язку із предметом спору.

Не погодившись із вказаною ухвалою, представник ОСОБА_1 адвокат Ковальчук А.О. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31 липня 2026 року та ухвалити нову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково зазначив, що спір між сторонами виник «після відкриття провадження» у справі про поділ майна, тоді як конфлікт між сторонами існує з моменту подання позову про розірвання шлюбу; суд помилково кваліфікував спір як такий, що стосується лише «порядку користування орендованим приміщенням», тоді як йдеться про користування спільним майном подружжя; суд не в повній мірі дослідив договір оренди від 01 жовтня 2018 року з умовою автоматичної пролонгації та не врахував реальну загрозу його розірвання відповідачем з подальшою передачею приміщення в оренду третій особі, що ускладнить виконання рішення суду; судом залишено поза увагою надані заявницею докази протиправної поведінки відповідача, зокрема рішення у справі № 274/2415/26 від 19 травня 2026 року, матеріали звернень до поліції, відеозаписи, відповідь ГУНП № 135849-2026; заявлені заходи забезпечення є співмірними, не позбавляють відповідача його частки у праві власності та відповідають критерію збалансованості інтересів; відмова у вжитті заходів забезпечення фактично позбавила заявницю процесуального захисту.

08 жовтня 2026 року до Житомирського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_2 адвоката Потапової Тетяни Миколаївни, в якому вона просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Відзив мотивований тим, що нежитлові приміщення, право власності на які зареєстровано за відповідачем, набуті сторонами в період шлюбу, зареєстрованого 21 вересня 2002 року та розірваного 20 лютого 2026 року рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області. ОСОБА_2 з 27 березня 2001 року зареєстрований як фізична особа-підприємець і після придбання приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (після перейменування - АДРЕСА_2 у ньому магазин. Договір оренди від 01 жовтня 2018 року, на який посилається позивачка, укладався між сторонами формально, не пролонгувався та втратив чинність, оскільки 30 червня 2021 року ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець; інших договорів чи домовленостей щодо користування приміщенням між сторонами немає. Між сторонами склалися неприязні стосунки, у зв`язку з чим відповідач також звертався до органів поліції щодо дій позивачки, зокрема 14 грудня 2025 року та 05 серпня 2026 року (талон-повідомлення № 13075). Відповідач не має наміру вчиняти дії щодо відчуження спірного приміщення, передачі його в оренду іншим особам чи зміни його правового статусу, а доводи апелянта з цього приводу є припущеннями. Позивачка звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя, спору про порядок користування майном не заявляла, а заявлені заходи забезпечення фактично стосуються спору щодо здійснення підприємницької діяльності в приміщенні магазину, тобто не пов`язані з предметом позову.

В судовому засіданні представник позивачки адвокат Ковальчук А.О. апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Інші учасники в судове засідання не з`явились, повідомлені належним чином, від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Потапової Т.М. надійшла заява про розгляд справи без її участі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення адвоката Ковальчука А.О., перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду повною мірою відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Пунктом 3 частини першої статті 151 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Подібні правові висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20, від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22, від 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18 (провадження № 61-15167св21).

Достатньо обґрунтованою підставою для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом позову у цій справі є поділ майна подружжя, а саме: визнання за сторонами права власності на відповідні частки нежитлової будівлі та виділення рухомого майна. Натомість заявлені заходи забезпечення спрямовані на врегулювання порядку фактичного користування приміщенням та запобігання його передачі в оренду третім особам. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що між заявленими заходами забезпечення та предметом позовних вимог відсутній безпосередній зв`язок: зазначені заходи не спроможні забезпечити ефективне виконання майбутнього рішення суду про поділ майна подружжя та визнання права власності на відповідні частки нерухомості у разі задоволення позову. Ключовим питанням для вирішення заяви про забезпечення позову є наявність реального зв`язку між заявленими заходами і предметом позову, а також реальної загрози утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду. Та обставина, що конфлікт між сторонами триває з часу розірвання шлюбу, на що посилається апелянт і що визнається відповідачем у відзиві, висновків суду першої інстанції не спростовує.

Доводи апеляційної скарги про помилкову кваліфікацію судом першої інстанції спору як такого, що стосується порядку користування орендованим приміщенням, тоді як ідеться про користування спільним майном подружжя, колегія суддів відхиляє. Незалежно від того, чи пов`язує позивачка своє право користування приміщенням із договором оренди, чи з правом спільної сумісної власності подружжя, заявлені заходи забезпечення за своїм змістом спрямовані на врегулювання порядку фактичного користування приміщенням та усунення перешкод у такому користуванні. Проте, таких вимог у цій справі позивачкою не заявлено. При цьому, захист права співвласника на користування спільним майном та усунення перешкод у його здійсненні є самостійним способом захисту, який реалізується шляхом пред`явлення відповідного позову, а не шляхом вжиття заходів забезпечення позову про поділ майна подружжя.

Доводи апеляційної скарги про ненадання судом першої інстанції оцінки доказам протиправної поведінки відповідача колегія суддів відхиляє. Рішення у справі № 274/2415/26 від 19 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, матеріали звернень до органів поліції, відеозаписи та відповідь Бердичівського РВП ГУНП в Житомирській області № 135849-2026 від 22 липня 2026 року, хоча й підтверджують наявність конфлікту між сторонами та факти недопуску заявниці до приміщення, однак не є доказами існування реальної загрози відчуження спірного нерухомого майна, зміни його правового статусу або вчинення інших дій, що можуть унеможливити виконання майбутнього рішення суду у справі про поділ майна подружжя. Наведені докази, таким чином, не підтверджують наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених статтею 149 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про реальну загрозу розірвання відповідачем договору оренди та наступної передачі приміщення третім особам ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними й допустимими доказами відповідно до вимог статей 77, 78 ЦПК України. Заявницею не надано доказів, що відповідач вчинив конкретні дії, спрямовані на припинення договору оренди, або виявив намір передати приміщення в оренду іншій особі.

Доводи апеляційної скарги про співмірність заявлених заходів забезпечення та їх відповідність критерію збалансованості інтересів сторін є необґрунтованими. Хоча заявлені заходи не позбавляють відповідача частки у праві власності, вони обмежують його у здійсненні правомочностей щодо користування та розпорядження майном, право власності на яке зареєстровано за ним, а також у здійсненні ним підприємницької діяльності в цьому приміщенні, за відсутності зв`язку таких обмежень із виконанням майбутнього рішення суду про поділ майна подружжя. Крім того, перший із заявлених заходів адресований не лише відповідачеві, а й будь-яким іншим особам, тобто невизначеному колу осіб, які не є учасниками справи. За таких обставин застосування заявлених заходів не забезпечувало б збалансованості інтересів сторін.

Доводи апеляційної скарги про те, що відмова у вжитті заходів забезпечення фактично позбавила заявницю процесуального захисту, колегія суддів відхиляє, оскільки відмова у забезпеченні позову не перешкоджає розгляду справи по суті, не позбавляє позивачку права повторно звернутися із заявою про забезпечення позову за наявності нових доведених обставин, а також права на звернення до суду за захистом своїх прав у разі їх порушення у визначений законом спосіб.

Посилання апелянта на неефективність подання окремої позовної заяви про усунення перешкод у підприємницькій діяльності не впливають на правильність висновку суду першої інстанції, оскільки питання про обрання позивачем ефективного способу захисту в інших правовідносинах не є предметом розгляду у цьому провадженні.

Наведені у відзиві на апеляційну скаргу обставини, що мали місце після постановлення оскаржуваної ухвали, зокрема щодо події 05 серпня 2026 року, не були предметом розгляду суду першої інстанції, не стосуються підстав для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі, а тому колегією суддів не оцінюються.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що подана заява про забезпечення позову є необґрунтованою, оскільки позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист порушених прав позивача, а заявлені заходи не відповідають критеріям необхідності, співмірності та безпосереднього зв`язку із предметом спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, судом першої інстанції додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ковальчука Андрія Олександровича - залишити без задоволення.

Ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31.07.2026 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 10.11.2026.

Судді

П. В. Миколайчук

О.М. Галацевич

В.А. Панкеєва