Постанова № 141382113 у справі № 688/2582/25 від 03.11.2026

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 688/2582/25

Провадження № 22-ц/820/329/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Грох Л.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,

з участю представників сторін,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики неукладеним, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 10 листопада 2025 року та додаткове рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 27 листопада 2025 року в складі судді Горщара А.Г.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в :

У червні 2025 року ОСОБА_3 , звертаючись в суд з цим позовом до відповідачки, вказував, що 23.06.2023 року між позивачем та відповідачкою укладено кредитний договір (договір позики), відповідно до якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 , а вона отримала кошти в сумі 6000 Євро, які зобов`язалася повернути в строк до 31.12.2023 року. За умовами договору при поверненні боргу до 31.12.2023 року пеня не нараховується. За наступний період нараховуються відсотки в розмірі 2 % річних. Проте ОСОБА_2 взяті на себе за договором позики зобов`язання не виконала, звернення позивача до неї щодо повернення боргу ігнорує, уникає будь-якого спілкування.

За цих обставин позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу 6000 Євро, 2 % річних за користування коштами в сумі 289,31 Євро та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 433,97 Євро, а також понесені ним судові витрати.

У серпні 2025 року ОСОБА_2 звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , просила визнати неукладеним договір позики від 25.06.2023 року між ОСОБА_4 та нею, посилаючись на те, що викладені позивачем у первісному позові обставини ОСОБА_2 не визнаються, вони не відповідають дійсності та не підтверджені доданими до позовної заяви доказами. Зазначений договір складено німецькою мовою (до суду надано переклад на українську). Зі змісту копії договору вбачається, що місцем виникнення зобов`язань є місто Дрезден, проте договір позики не містить вказівки про те, норми права якої країни підлягають застосуванню. Посилаючись на Закон України "Про міжнародне приватне право", ОСОБА_2 ставить під сумнів правильність обрання ОСОБА_4 в якості правового регулювання право України, а не норми законодавства Німеччини, на предмет дотримання форми, змісту та істотних умов договору позики. Також зі змісту спірного договору не випливає факт надання їй обумовленої суми коштів, позивачем за первісним позовом також не надано інших доказів, які би свідчили про перерахування (передачу) їй цих коштів. Договір позики за законодавством України є реальним договором, а фактична передача грошей не відбулася, тому ОСОБА_2 вважає, що на підставі ст. 1051 ЦК України наявні підстави визнати договір позики неукладеним.

Ухвалою Полонського районного суду Хмельницької області від 10 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт з забороною відчуження, використання та розпорядження на транспортний засіб марки Mercedes-Вenz, модель GLS 450, рік випуску 2018, об`ємом (потужністю) двигуна 2996 см3, VIN-код транспортного засобу НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 10 листопада 2025 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6000 Євро суми позики, та 169,32 Євро 2 % річних, а всього 6169,32 Євро.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3447,50 грн судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовлено.

Заходи забезпечення позову, застосовані на підставі ухвали Полонського районного суду від 10.07.2025, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Додатковим рішенням Полонського районного суду від 27 листопада 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 34865,64 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду та додаткове рішення суду скасувати як незаконні, відмовити в задоволенні первісного позову. На думку апелянтки, суд першої інстанції не врахував, що зі змісту спірного договору, вбачається, що місцем його укладення, а отже, виникнення зобов`язань, є місто Дрезден (ФРН). Позивач є громадянином Федеративної Республіки Німеччина, відповідачка - громадянкою України. При цьому у договорі не визначено, норми права якої держави застосовуються при врегулюванні правовідносин, що виникли з цього договору. Суд першої інстанції не встановив, чи має ОСОБА_3 як позикодавець зареєстроване місце проживання на території України, а відповідно, чи підлягає застосуванню право України до спірних правовідносин.

Також не враховано, що зі змісту договору позики не випливає факт надання обумовленої суми коштів позичальниці. Матеріали справи не містять доказів передання коштів позикодавцем позичальниці, що свідчить про неукладення сторонами договору позики, а відтак, відсутність зобов`язань за договором позики. Наявність оригіналу договору позики у позикодавця не може свідчити про виконання ним вимоги щодо передання їй коштів.

Суд також не врахував її клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, стягнувши заявлені витрати пропорційно до задоволених позовних вимог. Заявлені відповідачем вимоги не відповідають критеріям співмірності, зокрема, складності справи, часу та обсягу наданих адвокатом послуг, ціні позову. Не враховано також відсутність документального підтвердження цих витрат - у справі немає доказів їх перерахування на рахунок адвоката.

У відзиві представниця позивача просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Вказує, що згідно ст. 32 Закону №2709-IV зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. ОСОБА_2 є громадянкою України, її зареєстроване місце проживання - смт. Понінка, тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що позов ОСОБА_1 заявлено до належного суду, а при вирішенні між сторонами спору слід застосовувати право України. Зміст договору позики від 23.06.2023 року засвідчує передачу позики ОСОБА_2 . Суд правильно врахував складність справи (з іноземним елементом), пред`явлення зустрічного позову, значну ціну позову, витрачений адвокатом час на надання адвокатських послуг та їх обсяг, тому обґрунтовано вказав про співмірність заявлених витрат.

Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права - застосував норми Цивільного кодексу України, що не підлягали застосуванню, та не застосував закон, який підлягав застосуванню, у зв`язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Додаткове рішення суду є складовою частиною основного рішення і в разі скасування рішення по суті спору додаткове рішення також підлягає скасуванню.

Так, встановлено, що спірний договір позики був укладений сторонами 23.06.2023 року в м. Дрезден Федеративної Республіки Німеччина, його зміст викладено німецькою мовою.

Позивач ОСОБА_3 проживає в м. Дрезден і є громадянином Федеративної Республіки Німеччина, відповідачка ОСОБА_2 є громадянкою України, проживає в смт. Понінка Шепетівського району Хмельницької області.

Між Україною та Федеративною Республікою Німеччина відсутній міжнародний договір про правову допомогу (правове співробітництво), зокрема, у цивільних правовідносинах, який би регулював порядок вирішення приватноправових відносин між суб`єктами зазначених держав.

Згідно статті 2 Закону України № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" (далі - Закон № 2709-IV) цей Закон застосовується до питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, визначення застосовуваного права.

За змістом ст. 4 Закону № 2709-IV право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв`язок із приватноправовими відносинами.

Визначене згідно з частиною першою цієї статті право, як виняток, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв`язок з визначеним правом і мають більш тісний зв`язок з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до частини першої цієї статті.

Визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин на підставі колізійних норм, не здійснюється, якщо міжнародним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм.

Згідно з ст. 5 Закону № 2709-IV у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

За змістом ст. 32 Закону № 2709-IV зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином.

Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов`язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Згідно з ч.1 ст. 44 Закону № 2709-IV у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є, зокрема, позикодавець - за договором позики.

Отже, стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є позикодавець, тож укладений договір позики більш тісно пов`язаний з правом Федеративної Республіки Німеччина, де позивач має своє місце проживання.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 8 Закону № 2709-IV при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

Суд першої інстанції не взяв до уваги наведені норми Закону та помилково застосував норми матеріального права України, а не Федеративної Республіки Німеччини.

Встановлено, що згідно договору позики від 23.06.2023 року ОСОБА_3 позичив ОСОБА_5 (український закордонний паспорт НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає в АДРЕСА_1 , гроші в сумі 6000 Євро на термін до 31.12.2023 року. Сторони договору також обумовили, що при поверненні суми до 31.12.2023 року пеня не нараховується, за прострочений час нараховується сума 2% відсотки річних.

Вказаний договір оформлений у письмовій формі та містить підписи ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , що визнано обома сторонами в суді.

Переклад зазначеного договору позики із німецької на українську мову, виконано 02.06.2025 року перекладачем ОСОБА_6 , справжність підпису якого засвідчена нотаріально.

Типові договірні обов`язки за договором позики регулюються §488 Цивільного кодексу Німеччини (ЦКН).

(1)За договором позики позикодавець зобов`язується надати позичальникові грошову суму в погодженому розмірі. Позичальник зобов`язаний сплачувати передбачені договором проценти та після настання строку виконання повернути надану йому суму позики.

(2)Якщо інше не встановлено, погоджені проценти сплачуються після закінчення кожного року, а якщо позика підлягає поверненню до закінчення року - одночасно з її поверненням.

(3)Якщо строк повернення позики не визначений, настання строку її повернення залежить від розірвання договору позикодавцем або позичальником. Строк попередження про розірвання становить три місяці. Якщо проценти не підлягають сплаті, позичальник має право повернути позику і без попереднього розірвання договору.

За § 492 ЦКН договори споживчої позики, якщо законом не передбачено більш суворої форми, повинні укладатися у письмовій формі. Вимога щодо письмової форми вважається виконаною, якщо пропозиція укласти договір (оферта) та її прийняття (акцепт) оформлені сторонами окремими письмовими заявами. Підпис позикодавця не є обов`язковим, якщо його заява створена за допомогою автоматизованого технічного засобу.

Відповідно до §416 ЦКН приватні документи, за умови, що вони підписані особами, які їх склали, або засвідчені нотаріально посвідченим знаком (підписом) цих осіб, є повним доказом того, що викладені в них заяви були зроблені саме їхніми авторами.

Згідно з § 286 ЦКН якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор направив боржникові вимогу (нагадування) про виконання, а боржник не виконав зобов`язання, він вважається таким, що прострочив виконання, з моменту отримання такої вимоги. До такої вимоги прирівнюються: подання позову про виконання зобов`язання; вручення судового наказу про сплату у наказному провадженні. Надсилання вимоги є необов`язковим, якщо для виконання зобов`язання визначено конкретну календарну дату.

Відповідно до §246 ЦКН якщо відповідно до закону або правочину на суму боргу підлягають нарахуванню проценти, вони становлять чотири відсотки річних, якщо інше не встановлено законом або договором.

На підставі зобов`язального правовідношення кредитор має право вимагати від боржника виконання зобов`язання. Виконання може також полягати в утриманні від певних дій (§241 (1) ЦКН.

Залежно від змісту зобов`язального правовідношення кожна зі сторін може бути зобов`язана поважати права, правові блага та інтереси іншої сторони. ((§241 (2) ЦКН.

За § 242 ЦКН боржник зобов`язаний виконати зобов`язання так, як цього вимагають принципи добросовісності з урахуванням звичаїв ділового обороту.

Апеляційний суд констатує, що спірний договір оформлений у письмовій формі та містить підписи ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , що свідчить про досягнення згоди сторін щодо усіх істотних умов, зазначених в договорі позики. За умовами договору ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 позику у розмірі 6000 Євро на строк до 31.12.2023 року.

Отже, форма та зміст укладеного договору позики відповідають вимогам §488, § 492 Цивільного кодексу Німеччини.

При цьому сам зміст договору, що ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 позику у розмірі 6000 Євро на строк до 31.12.2023 року, цілком підтверджує факт отримання нею позики у вказаному розмірі від позикодавця ОСОБА_1 .

Як вбачається зі змісту договору позики, сторони договору також обумовили, що при поверненні боргу до 31.12.2023 року пеня не нараховується, за прострочений час нараховується 2% річних.

Відтак 2% річних від суми боргу 6000 Євро за період прострочення виконання боржницею повернення позики з 01.01.2024 року по 30.05.2025 року 2% річних складають 169,32 Євро.

Оскільки умовами договору передбачена відповідальність боржниці у виді сплати нею 2 % річних за невиконання зобов`язання у строк до 31.12.2023 року, то вимога про стягнення з ОСОБА_2 ще 3 % річних як міра відповідальності за прострочення зобов`язання є безпідставною і прямо суперечить нормі §246 ЦКН.

Отже, з врахуванням наведеного позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, слід стягнути з ОСОБА_2 на його користь 6000 Євро основного боргу та 169,32 Євро 2% річних за визначений позивачем період у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання.

Відповідно до загальних принципів розподілу тягаря доказування обов`язок доведення факту укладення договору позики, його змісту та факту видачі суми позики як передумови виникнення права вимоги про її повернення дійсно покладається, як правило, на позикодавця.

При цьому норма §368 ЦКН, на яку посилався представник апелянтки, регулює не питання доказування факту надання позики, а питання доказування отримання виконання за договором.

Так, згідно §368 ЦКН кредитор після отримання виконання зобов`язаний, на вимогу боржника, видати письмове підтвердження про його отримання (розписку). Якщо боржник має законний інтерес у тому, щоб розписку було видано в іншій формі, він має право вимагати її видачі саме в такій формі.

ОСОБА_2 не надала письмове підтвердження від кредитора про отримання позикодавцем від неї виконання (розписку чи інший документ відповідно до §368 ЦКН).

Згідно з §154 ЦКН якщо сторони ще не досягли згоди щодо всіх умов договору, стосовно хоча б одна зі сторін вважала необхідним досягти домовленості, то, у разі сумніву, договір вважається неукладеним. Домовленість щодо окремих положень не є обов`язковою навіть тоді, коли вона була письмово зафіксована.

Підписання сторонами договору позики, зміст цього договору свідчить досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору, фактичне отримання нею позики 6000 Євро, а тому вимоги про визнання неукладеним цього договору є безпідставними.

Тож в зустрічному позові ОСОБА_2 про визнання договору позики неукладеним слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір, інші судові витрати покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з задоволенням позову на 91,8 % підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача понесені ним витрати за подачу позову в сумі 3447,50 грн.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 18.06.2026 року покладено обов`язок на сторони оплатити вартість послуги письмового перекладу листа Федерального міністерства юстиції Федеративної Республіки Німеччина з німецької на українську мову у розмірі 8500 грн., по 4250 грн. на кожну з сторін.

У зв`язку з задоволенням позову ОСОБА_1 на 91,80 % підлягає стягненню з ОСОБА_2 на його користь 3303 грн. витрат, понесених на оплату перекладу.

Щодо питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ст. 133 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат.

За ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137 ЦПК).

Згідно з ч. 6 ст. 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивачеві за первісним позовом правничу допомогу надавала адвокат Барилюк О.А. згідно договору про здійснення представництва від 31.05.2025 року. За п. 5 договору гонорар, визначений сторонами за ведення цієї справи, складає 28380 грн, що є еквівалентом 600 Євро, які Марко Клаус сплатив адвокату у день підписання цього договору, 31.05.2025 року.

У додатковій угоді до цього договору від 09.08.2025 року сторони погодили, що в зв`язку зі збільшенням обсягу роботи адвоката збільшується розмір гонорару і клієнт зобов`язаний сплатити еквівалент 200 євро, що становить 9600 грн., які клієнт сплатив адвокату в день укладення цього договору (п. 2 додаткової угоди).

На підтвердження понесення витрат додано квитанції до прибуткового касового ордера від 31.05.2025 року та від 04.08.2025 року про сплату Марко Клаусом 28380 грн. та 9600 грн. (а.с. 108, 110, том 1), акти прийому-передачі наданих послуг від 10 листопада 2025 року на вказані суми.

Апеляційній суд відхиляє клопотання ОСОБА_2 про зменшення заявлених витрат і констатує, що зважаючи на складність справи (з іноземним елементом, пред`явлення зустрічного позову), істотну ціну позову, витрачений адвокатом час на надання адвокатських послуг та їх обсяг, твердження про неспівмірність заявлених витрат є безпідставним.

Тож пропорційно до задоволеної частини позову стягненню підлягає 34865,64 грн. (37980 грн.х91,8%) на користь ОСОБА_1 понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, загалом з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 41616,14 грн. понесених судових витрат.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 10 листопада 2025 року, додаткове рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 27 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) 6000 Євро боргу за договором позики та 169,32 Євро 2 % річних, а всього 6169,32 Євро.

В решті позову відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) 41616,14 грн. понесених судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 11 листопада 2026 року.

Судді Л.М. Грох

Т.О. Янчук

О.І. Ярмолюк