Постанова № 141382173 у справі № 712/10170/25 від 10.11.2026

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2350/26 Головуючий по 1 інстанції

Справа №712/10170/25 Категорія: 308000000 Пономар В.О.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідач Фетісова Т. Л.

судді Новіков О. М., Сіренко Ю. В.

секретар Любченко Т.М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05.08.2026 (повний текст складено 05.08.2026, суддя в суді першої інстанції Пономар В. О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог: Виконавчий комітет Черкаської міської ради як орган опіки та піклування про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення позивача та виселення відповідачів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на проведення ремонтних робіт та зі сплати комунальних послуг,

в с т а н о в и в :

у липні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог: Служба у справах дітей Черкаської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення позивача та виселення відповідачів.

В позовній заяві позивач просила суд усунути їй перешкоди в користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_2 та виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 із домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 09.06.2026 замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Службу у справах дітей Черкаської міської ради на Виконавчий комітет Черкаської міської ради як орган опіки та піклування.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач є власником житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки площею 0,0408 га за адресою: АДРЕСА_1 .

У 2017-2018 вона надала згоду на вселення до будинку свого сина ОСОБА_4 , його дружини ОСОБА_1 та їхнього сина ОСОБА_3 .

Після повномасштабного вторгнення та мобілізації сина, позивач тимчасово переселилася до сараю, облаштованого для проживання.

Після загибелі сина ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач ОСОБА_5 відмовляється допустити позивача до її будинку, не передає ключі, не реагує на вимоги про звільнення житла, ображає її та не сплачує комунальні послуги.

Через стан здоров`я та відсутність належного опалення позивач не може надалі проживати в господарській споруді.

Відповідачі мають інше житло - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яку набули в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .

Крім того, ОСОБА_1 у спірному будинку не зареєстрована, а направлена їй 18.07.2025 претензія про виселення залишилася без відповіді.

Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_2 звернулася до суду з відповідним позовом для захисту своїх прав.

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на проведення ремонтних робіт та зі сплати комунальних послуг.

В зустрічній позовній заяві позивач за зустрічним позовом просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь безпідставно збережені кошти в сумі 1 963 478 грн. за проведення ремонтно-будівельних робіт, виконаних в 2009-2024 у житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 та 171 947 грн. витрат на оплату комунальних послуг.

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що з 2009 року ОСОБА_1 проживала однією сім`єю із сином відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_4 , шлюб з яким зареєструвала 24.03.2021.

Домоволодіння по АДРЕСА_1 перебувало в непридатному для проживання стані. Із відома та згодою ОСОБА_2 , ОСОБА_5 разом з чоловіком власними силами, із залученням найманих працівників та за власні кошти провела реконструкцію і ремонт господарської будівлі - «времянки», а надалі житлового будинку. У приміщеннях були облаштовані ванна кімната й туалет, проведено електропроводку, змонтовано теплу підлогу, утеплено стіни, відремонтовано покрівлю, вирівняно стіни, укладено плитку, відремонтовано кухню та виконано інші роботи.

Ремонт проводився впродовж 2009-2024 з метою постійного проживання сім`ї ОСОБА_6 у домоволодінні. ОСОБА_2 погоджувалася переселитися до відокремленої господарської будівлі та обіцяла оформити житловий будинок на свого сина, невістку чи онука.

Після загибелі ОСОБА_4 позивач за зустрічним позовом залишилася проживати в будинку разом з неповнолітнім сином.

ОСОБА_2 змінила свою позицію та почала вимагати їхнього виселення.

Позивач за зустрічним позовом вважає, що внаслідок проведення за її рахунок робіт, вартість належного відповідачу майна істотно збільшилась, а тому ОСОБА_2 без достатньої правової підстави зберегла майно за її рахунок.

На підтвердження обсягу та вартості робіт ОСОБА_1 посилається на висновок експертно-будівельного дослідження № 11-25 від 07.07.2025, відповідно до якого вартість ремонтно-будівельних робіт, виконаних у 2009-2024 у житловому будинку літ. А1-1, а1 та господарських будівлях літ. Б, б, б1 за адресою: АДРЕСА_1 становить 1 963 478 грн.

Крім того, вказано, що з 2020 ОСОБА_1 самостійно сплачувала комунальні платежі за домоволодіння, розмір сплати яких становить 171 947,73 грн.

Посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України, позивач за зустрічним позовом вважає, що кошти витрачені на ремонт та оплату комунальних послуг повинні бути сплачені їй відповідачем.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05.08.2026 позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у користуванні належним їй житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_2 до цього житлового будинку.

В задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без надання іншого житлового приміщення відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 211,20 грн. судового збору та 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Судові витрати ОСОБА_1 , понесені у зв`язку з розглядом зустрічного позову покладено на неї.

Скасовано заходи забезпечення зустрічного позову, вжиті ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 31.10.2025.

Рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що позивач є власником домоволодіння. Наявність у власниці можливості тимчасового проживання в іншій споруді не позбавляє її права користуватися житловим будинком, а оскільки під час розгляду справи було встановлено відсутність погодженого між сторонами порядку спільного користування житловим приміщенням, а направлена письмова вимога про усунення перешкод залишилася без реагування, тому обраний нею спосіб захисту порушеного права визнаний судом ефективним. Відмовляючи в задоволенні вимог про виселення відповідачів суд врахував висновок органу опіки та піклування про недоцільність виселення дитини, її статус дитини-напівсироти, яка постраждала від воєнних дій та перебуває у складних життєвих обставинах. Виселення матері окремо від неповнолітнього сина на думку суду не відповідало б забезпеченню його належного догляду та праву на сімейне життя, а одночасне виселення матері і дитини покладало б на них за встановлених у справі обставин надмірний тягар на відповідачів.

Суд роз`яснив сторонам, що якщо після вселення позивача спільне користування будинком виявиться неможливим, сторони не позбавлені права звернутися до суду з вимогами про встановлення порядку користування житлом або припинення відповідного права за наявності інших належно доведених підстав.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд обґрунтовував свій висновок тим, що сам факт проведення в чужому нерухомому майні ремонтних робіт не означає автоматичне виникнення обов`язку у власника компенсувати їх повну кошторисну вартість. Сторонами не надано суду договору або іншого правочину, за яким ОСОБА_2 зобов`язалася відшкодувати вартість ремонту, а доводи позивача за зустрічним позовом про усну домовленість сторін в майбутньому переоформити домоволодіння на неї чи її сина не підтверджено доказами, які породжували обов`язок власниці повернути витрати.

Щодо відмови в стягненні коштів за комунальні платежі, суд виходив з того, що платежі здійснювалися у період фактичного проживання і споживання послуг самою ОСОБА_1 та членами її сім`ї, а розподілу вартості послуг за окремими мешканцями, показників споживання кожного приміщення або іншого розрахунку частини, що припадає саме на ОСОБА_2 суду не надано. Зазначення ОСОБА_2 фактичним платником в окремих платіжних документах не доводить, що всі сплачені кошти становили її особистий борг, який вона безпідставно зберегла.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05.08.2026 лише в частині відмови в задоволенні її зустрічних позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою зустрічні позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що суд першої інстанції під час розгляду справи безпідставно не врахував експертно-будівельно-технічного дослідження від 07.07.2025, який є належним та допустимим доказом у справі щодо проведення ремонтних робіт та їхньої орієнтовної кошторисної вартості та неправильно застосував норми ст. 1212 ЦК України. Відповідач за зустрічним позовом без належної правової підстави заощадила власні кошти на утримання майна та збільшила вартість свого майна за рахунок капітальних покращень (ремонту), виконаних ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком.

Суд не надав належної оцінки тій обставині, що ремонті роботи та оплата комунальних послуг здійснювалися за рахунок сімейного бюджету позивача за зустрічним позовом, що свідчить про виникнення у відповідача зобов`язання із безпідставно збереженого майна.

Неповно з`ясувавши обставини, що мають значення для справи, порушивши норми матеріального та процесуального законодавства, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 .

Від ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому вона просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обґрунтованим.

На вказаний відзив стороною апелянта ОСОБА_1 надано відповідь, у якій вона наполягає на доводах своєї апеляційної скарги та просить її задовольнити з наведених підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо не оскаржуваної частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги і лише в оскаржуваній частині рішення.

Рішення суду в частині вирішення спору за позовними вимогами ОСОБА_2 про її вселення та виселення відповідачів сторонами не оскаржується.

Предметом апеляційного перегляду є рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування витрат та проведення ремонтних робіт зі сплати комунальних послуг.

При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_2 є власницею житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 436248025 від 21.07.2025.

Відповідно до вищевказаної інформаційної довідки за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на житловий будинок загальною площею 81,4 кв.м, житловою площею 36,5 кв.м.

До складу об`єкта входять житловий будинок із прибудовою літ. «А1-1, а1», сараї літ. «Б, б, б1», погріб літ. «З», вбиральні літ. «К, И» та вигрібна яма № II.

Підставами державної реєстрації права власності зазначені договір про поділ житлового будинку, що перебував у спільній частковій власності від 13.11.2024, документ про присвоєння адреси та технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

Згідно технічного паспорта, виготовленого 17.02.2025 та сформованого 24.02.2025, у житловому будинку розташовані три житлові кімнати площею 7,0 кв.м, 14,1 кв.м і 15,4 кв.м, кухня площею 18,6 кв.м, коридори площею 2,4 кв.м, 14,4 кв.м і 5,5 кв.м та веранда площею 4,0 кв.м.

Також ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,0408 га, кадастровий номер [номер приховано]:04:031:0067, із цільовим призначенням для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Право власності на земельну ділянку зареєстровано 27.08.2015, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із нотаріально посвідченого договору про поділ житлового будинку від 13.11.2024 встановлено, що до його укладення ОСОБА_2 належала 31/100 частка, ОСОБА_7 - 12/25 часток, а ОСОБА_8 - 21/100 частка у праві спільної часткової власності на домоволодіння.

У пункті 12 договору зазначено, що право користування частиною домоволодіння має неповнолітній ОСОБА_3 . Договір укладено з дозволу Служби у справах дітей Черкаської міської ради № 534 від 25.10.2024.

Наказом Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради № 5235-а від 07.02.2025 виділеному ОСОБА_2 об`єкту нерухомого майна присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 є сином ОСОБА_2 , що підтверджено свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 (а.с. 19 т.1).

24.03.2021 ОСОБА_4 зареєстрував шлюб із ОСОБА_9 . Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_6 .

ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 . Його батьками у свідоцтві про народження серія НОМЕР_2 (а.с. 61 т.1) зазначені ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .

Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 (а.с. 20 т.1) ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Попасна, Сєвєродонецького р-ну, Луганської обл.

Відповідно до відповіді Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради № 14793/21438-01-10 від 21.07.2025 (а.с. 10 т.1) безпосередньо за новоприсвоєною адресою: АДРЕСА_1 станом на 21.07.2025 відсутні зареєстровані особи. Водночас, за об`єднаною адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_2 з 25.10.1977, ОСОБА_7 та ОСОБА_11 з 21.01.1995, ОСОБА_12 з 20.07.2002, ОСОБА_3 з 01.07.2015. Відомоості про реєстрацію ОСОБА_1 за вказаною адресою відсутні.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 436184468 від 21.07.2025 встановлено, що квартира АДРЕСА_4 має загальну площу 43,4 кв. м, житлову- 17,7 кв. м.

Право спільної часткової власності на цю квартиру 28.03.2025 зареєстровано за ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - по 1/3 частці за кожним на підставі свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Згідно акту опитування сусідів від 22.07.2025 (а.с. 27 т.1) вбачається, що ОСОБА_2 фактично проживає у господарській будівлі на території домоволодіння, у якій відсутнє належне теплопостачання, а ОСОБА_1 не допускає її до житлового будинку та не передає ключі.

Після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_13 заявила про намір повернутися до житлового будинку, однак в зв`язку з погіршенням відносин із невісткою та внуком залишилася проживати в господарській будівлі.

18.07.2025 на адресу ОСОБА_1 позивачем була направлена письмова претензія (а.с. 23 т.1), в якій ОСОБА_13 вимагала у невістки до 25.07.2025 звільнити житловий будинок. Відповіді на претензію матеріали справи не містять.

Відповідно до висновку виконавчого комітету Черкаської міської ради від 15.07.2026 ОСОБА_3 є дитиною-напівсиротою, має статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, і перебуває на обліку як дитина, що опинилася у складних життєвих обставинах.

Органом опіки та піклування встановлено, що неповнолітній із 2018 року проживає у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 за згодою його власниці, зареєстрований за цією адресою з 01.07.2015, має окрему належно облаштовану кімнату, стійкий зв`язок із місцем проживання та соціальним оточенням.

Висновком Виконавчого комітету Черкаської міської ради встановлено, що виселення ОСОБА_3 зі спірного домоволодіння є недоцільним, не відповідає найкращим інтересам дитини та призведе до звуження обсягу її житлових прав.

Сторони у справі не заперечили обставин того, що в житловому будинку літ. «А1-1, а1» та господарській будівлі літ. «Б, б, б1» проводилися ремонтні та будівельні роботи. Спірними між ними є час проведення окремих робіт, джерела їх фінансування, особи, які їх виконували чи оплачували, правова підстава виконання робіт та наявність обов`язку ОСОБА_13 компенсувати їхню вартість.

На замовлення ОСОБА_1 судовим експертом Калашніковим О. М. проведено експертне будівельно-технічне дослідження, за результатами якого складено висновок № 11-25 від 07.07.2025.

На вирішення експерта поставлено питання про обсяги та вартість робіт, які, за твердженням заявниці, були виконані ОСОБА_4 та ОСОБА_1 впродовж 2009-2024 років.

У тексті висновку вказано, що обстеження домоволодіння проведено 16.06.2025 у присутності ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , яка не заперечувала факту виконання зазначених видів робіт.

ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді першої інстанції достовірність відомостей про її присутність та висловлену згоду заперечувала. Окремого акта огляду з її підписом до висновку не додано.

Експертом встановлено, що фактичний стан житлового будинку літ. «А1-1, а1» не повністю відповідає технічному паспорту. За контрольними обмірами у будинку наявні коридор площею 7,3 кв.м, кухня - 19,1 кв.м, санвузол - 6,0 кв.м, три житлові кімнати площею 12,9 кв.м, 12,8 кв.м та 15,2 кв.м і веранда площею 4,0 кв. м. Загальна фактична площа становить 77,3 кв. м.

Споруди, позначені в технічному паспорті як сараї літ. «Б, б, б1», за своїми об`ємно-планувальними та конструктивними характеристиками фактично використовуються як житлове приміщення, обладнані електропостачанням, водопостачанням, каналізацією та опаленням. У них наявні дві житлові кімнати площею 10,0 кв.м і 11,1 кв.м, санвузол площею 3,1 кв.м та кухня площею 4,5 кв.м. Загальна фактична площа будівлі становить 28,7 кв.м.

Тимчасова будівля літ. «О», за висновком експерта, є капітальною прибудовою до будівлі літ. «Б» та виконує функцію передпокою. Вбиральню літ. «К» на час обстеження демонтовано.

Експертом зафіксовано перепланування приміщень, улаштування підлог і стель, оздоблення стін, установлення дверей, облаштування кухонь і санвузлів, прокладення систем водопостачання, каналізації, опалення та електропостачання, ремонт покрівлі й утеплення фасадів.

Вартість зазначених у висновку робіт, віднесених експертом до невід`ємних поліпшень, у цінах станом на дату дослідження визначена в розмірі 1 963 478 грн. разом із ПДВ.

На підтвердження витрат на оплату комунальних послуг ОСОБА_1 надала платіжні інструкції, сформовані АТ КБ «ПриватБанк», щодо платежів за газопостачання, розподіл природного газу та електропостачання домоволодіння на по АДРЕСА_1 .

Із наданих суду документів підтверджуються платежі за 2021-2025 на загальну суму 167 133,03 грн.

У платіжних документах ініціатором платежів зазначена ОСОБА_1 , а в окремих документах у реквізиті «фактичний платник» - ОСОБА_2 або ОСОБА_9 . Призначення платежів містить посилання на особові рахунки ОСОБА_2 та домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Надаючи оцінку правовідносинам сторін, що виникли на підставі зазначених фактичних обставин, апеляційний суд враховує таке.

Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Предметом зустрічних позовних вимог у даній справі є стягнення з власника житлового приміщення ОСОБА_2 на користь позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 вартості проведеного ремонту та коштів зі сплати комунальних послуг як безпідставно набутого майна (коштів) на підставі ст. 1212 ЦК України.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Стаття 1213 ЦК України регламентує, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Зобов`язання з безпідставного набуття (збереження) майна (кондикція) виникає за наявності трьох умов: 1) відбулося набуття або збереження майна; 2) набуття або збереження відбулося за рахунок іншої особи; 3) відсутня правова підстава для такого набуття або збереження.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що положення глави 83 ЦК України (зокрема ст. 1212 ЦК України) є деліктною нормою, яка застосовується лише тоді, коли правовідносини сторін не врегульовані спеціальними нормами цивільного законодавства.

Правові наслідки поліпшення майна особою, яка не є його власником врегульовані спеціальною нормою матеріального права ст. 390 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право повернення майна або передання доходів.

Згідно ч. 4 ст. 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

При розгляді справи судом першої інстанції було правильно враховано, що ОСОБА_1 проживала у спірному житловому приміщенні зі згоди власника як член сім`ї. Проводячи ремонтні роботи у будинку, позивач за зустрічним позовом достовірно знала, що вона є власником цієї нерухомості, а майно належить відповідачу на праві приватної власності.

Відповідно до загальних засад цивільного судочинства, зокрема положень ст. 778 ЦК України право на компенсацію вартості поліпшень чи ремонтних робіт виникає виключно за наявності чіткої, вираженої згоди власника майна. Процесуальний обов`язок доведення цього факту покладено на позивача, який заявляє відповідні позовні вимоги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу (письмового дозволу, угоди, відповідних положень договору чи офіційної переписки), який би підтверджував, що відповідач як одноосібний власник надавала згоду на переобладнання чи ремонт майна. Мовчання власника, його обізнаність про ремонт або відсутність заперечень самі по собі не є юридичною згодою в розумінні закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що ремонті роботи проводилися протягом багатьох років для облаштування житла, яким користувалася ОСОБА_1 та її сім`я. Такі ремонтні роботи проводилися добровільно, за власною ініціативою ОСОБА_1 та її чоловіком для покращення власних умов проживання, усвідомлюючи відсутність будь-яких договірних чи інших зобов`язальних відносин з боку ОСОБА_13 щодо компенсації цих витрат. Самостійне проведення ремонту членами сім`ї власника без згоди останньої не покладає на власника обов`язку компенсувати вартість таких робіт.

Суд першої інстанції при розгляді справи надавши оцінку показам свідків встановив, що організатором і виконавцем значної частини робіт був ОСОБА_4 , частину робіт виконували або фінансували інші члени родини. Первинні договори підряду, акти приймання виконаних робіт, кошторис, банківські виписки та сукупність розрахункових документів, які б підтверджували понесення саме ОСОБА_1 витрат в сумі 1 963 478 грн. позивачем за зустрічним позовом не надані та в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги про те, що власник безпідставно збагатився за рахунок проведеного ремонту, є безпідставними, оскільки збільшення вартості майна внаслідок неузгоджених із власником дій третіх осіб не породжує у власника обов`язку з виплати грошової компенсації.

Крім того, колегія суддів погоджується також з висновком суду про відсутність у ОСОБА_13 обов`язку сплати ОСОБА_1 коштів, сплачених останньою за комунальні послуги.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про Житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживачем є фізична або юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Судом першої інстанції належним чином встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 фактично проживала у житловому будинку, який належить відповідачу ОСОБА_13 на праві приватної власності. Проживаючи в зазначеному приміщенні, позивач безпосередньо отримувала й споживала житлово-комунальні послуги, які забезпечували її власні побутові потреби та життєдіяльність.

Здійснюючи оплату за вказані послуги, ОСОБА_1 виконувала свій власний обов`язок як фактичний споживач цих послуг. Чинне законодавство України покладає обов`язок оплати вартості спожитих послуг на особу, яка їх фактично використала, оскільки комунальні послуги є товаром, що має грошову вартість. Зазначення ОСОБА_2 власницею особового рахунку чи фактичним платником в окремих платіжних документах не доводить, що всі сплачені кошти становити її особистий борг, який вона безпідставно зберегла.

Доводи апеляційної скарги про те, що власник безпідставно збагатився за рахунок сплати позивачем за зустрічним позовом комунальних послуг є безпідставними, оскільки правова презумпція ст. 1212 ЦК України передбачає отримання або збереження майна однією особою за рахунок іншої без достатньої правової підстави. У даному випадку сплата коштів здійснювалася на виконання власного обов`язку фактичного споживача послуг, що виключає факт безпідставного збагачення ОСОБА_2 .

Посилання апеляційної скарги на висновки Верховного Суду про застосування положень ст. 1212 ЦК України в інших спорах не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом, оскільки сама по собі ст. 1212 ЦК України є загальною нормою і її застосування залежить від конкретних фактичних обставин кожної окремої справи.

Правові висновки Верховного Суду у зазначених в апеляційній скарзі справах не є правозастосовними та у справі, що переглядається апеляційним судом, оскільки відрізняються за своїм предметом, підставами та встановленими фактичними обставинами, тому у відповідності до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України вони не підлягають обов`язковому врахуванню судом. Сама лише наявність судового рішення касаційної інстанції без урахування тотожності матеріально-правового регулювання та фактичного предмету та підстав спору не є свідченням формування єдиної правозастосовної практики для неконкретизованого кола справ, у зв`язку з чим відповідні доводи скаржника є необґрунтованими та підлягають відхиленню.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення та зводяться в цілому до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції.

Суд першої інстанції належним чином оцінив зібрані докази, правильно встановив характер правовідносин та ухвалив законне і обґрунтоване рішення в оскаржуваній ОСОБА_1 частині. Підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі положень ст. 141 ЦПК України судові витрати скаржника по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи не відшкодовувати у зв`язку з відхиленням вимог апеляційної скарги.

При цьому, позивачем за первісним позовом ОСОБА_2 надано докази понесення нею витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції на суму 15000 грн., які вона просить стягнути із сторони апелянта на свою користь в повному обсязі. Вирішуючи вказане питання колегія виходить за наступного.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами врегульовано ст.141 ЦПК України, частиною 2 якої встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Враховуючи вищевказані вимоги закону та враховуючи ціну позову, значення справи для сторін та її складність, колегія вважає, що стягнення цих витрат з апелянта на користь ОСОБА_2 на користь у розмірі 5000 грн відповідає принципам обґрунтованості та пропорційності цивільного процесу.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без змін.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05.08.2026 в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5000 грн в рахунок відшкодування понесених витрат на правничу допомогу по справі.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 10.11.2026.

Суддя-доповідач

Судді