Постанова № 141388620 у справі № 914/506/22 від 05.11.2026

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року м. Львів Справа № 914/506/22

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), Степанюк Н. Л., Міліціанов Р.В.

за участю секретаря судового засідання Псярук О.В.

представники сторін:

від скаржника - Мисько Т. Г.

від відповідача-1 - Альховська С. В.

відповідача-2 - Герасько О.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення», м. Львів (вх. ЗАГС №01-05/1814/26 від 05.06.2026), (вх. ЗАГС №01-05/2259/26 від 09.07.2026)

на рішення Господарського суду Львівської області (суддя Мазовіта А. Б.) від 05.05.2026

та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області (суддя Мазовіта А.Б.) від 25.06.2026

у справі №914/506/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення», м. Львів

до відповідача -1 Дочірнього підприємства ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України Західукргеологія», м. Львів

до відповідача-2 Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України», м. Київ

про стягнення 4 405 837,12 грн., звільнення від сплати орендної плати та зобов`язання вчинити дії

та за зустрічним позовом Дочірнього підприємства ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України Західукргеологія», м. Львів

до відповідача за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» , м. Львів

про стягнення 9 753 303,35 грн

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Львівської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» з позовною заявою до Дочірнього підприємства ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України» «Західукргеологія» та Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» про стягнення 4 405 837,12 грн, звільнення від сплати орендної плати та зобов`язання вчинити дії.

21.07.2022 на адресу місцевого господарського суду від Дочірнього підприємства ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України» «Західукргеологія» надійшла зустрічна позовна заява, у якій Дочірнє підприємство ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України» «Західукргеологія» просило суд прийняти зустрічний позов, об`єднати його до спільного розгляду із первісним позовом у провадженні №914/506/22, що перебував на розгляді у Господарському суді Львівської області, стягнути з відповідача на користь позивача 1 092 103,90 грн заборгованості за договором оренди (найму) нерухомого майна від 12.01.2017.

Ухвалою суду від 08.08.2022 прийнято зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з первісним позовом, об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом.

В обґрунтування первісних позовних вимог позивач зазначає, що не має можливості належним чином використовувати орендоване у відповідача-1 на підставі договору оренди (найму) нерухомого майна від 12.01.2017 приміщення за цільовим призначенням без проведення невідкладного ремонту. При цьому позивач продовжує сплачувати орендну плату, однак за відсутності фактичної можливості користуватися майном відповідно до його цільового призначення такі витрати спричиняють йому значні фінансові збитки, оскільки він позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність, що ставить його у скрутне фінансове становище.

З огляду на викладене, позивач просить стягнути з відповідача-1 сплачену орендну плату в розмірі 4 405 837,12 грн, звільнити його від подальшої сплати орендної плати, а також зобов`язати відповідача-2 привести орендоване приміщення у придатний для експлуатації стан.

Позовні вимоги за зустрічним позовом (з урахуванням клопотання про збільшення їх розміру) обґрунтовані тим, що відповідач-1 за первісним позовом вказує на порушення позивачем за первісним позовом умов договору оренди (найму) нерухомого майна від 12.01.2017 щодо проведення розрахунків за користування орендованим приміщенням за період з 01.01.2022 по 31.05.2025 у розмірі 9 753 303,35 грн.

Господарський суд Львівської області рішенням від 05.05.2026 у задоволенні первісного позову відмовив повністю, а зустрічну позовну заяву задовольнив. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» на користь Дочірнього підприємства ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України» «Західукргеологія» 9 753 303,35 грн заборгованості за договором оренди (найму) нерухомого майна від 12.01.2017 (зі змінами і доповненнями), з яких 9 363 721,46 грн - заборгованість за оренду приміщення, 389 581,89 грн - заборгованість по відшкодуванню комунальних послуг, а також 120 315,95 грн - судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів об`єктивної неможливості користування орендованими приміщеннями, прийняв їх без зауважень, у подальшому збільшив площу оренди, погодився на зміну орендної плати та сплачував її до січня 2022 року, не звертаючись із вимогами про звільнення від плати чи проведення ремонту. Встановлений експертизою незадовільний, але не аварійний стан приміщень не свідчить про неможливість їх використання, а тому підстав для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України та повернення сплаченої орендної плати немає.

З огляду на відсутність передбачених договором підстав для покладення обов`язку з проведення ремонту на орендодавця суд відмовив в цій вимозі. Водночас зустрічний позов суд задовольнив, оскільки позивач не спростував наявності заборгованості за орендною платою та комунальними послугами в розмірі 9 753 303,35 грн.

07.05.2026 через підсистему «Електронний суд» до суду першої інстанції від представника Дочірнього підприємства ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України» «Західукргеологія» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат (вх. № 2126/26).

Господарський суд Львівської області додатковим рішенням від 25.06.2026 у справі №914/506/22 заяву Дочірнього підприємства ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України» «Західукргеологія» про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» на користь Дочірнього підприємства ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України» «Західукргеологія» витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 51 500,00 грн, у задоволенні решти вимог позивача щодо покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката відмовив.

Суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 103 000 грн є документально підтвердженими, однак неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг і витраченим адвокатом часом. Врахувавши, що спір не є складним, розгляд справи майже три роки був зупинений, а підготовка справи не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи, суд зменшив суму витрат до 51 500 грн. При цьому суд керувався критеріями реальності, необхідності, розумності та співмірності судових витрат, передбаченими статтями 126, 129 ГПК України.

05.06.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» на рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2026 у справі №914/506/22.

Суддя-доповідач Західного апеляційного господарського суду Ржепецький В.О. ухвалою від 10.06.2026 залишив без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» на рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2026 у справі №914/506/22; визначив, що недоліки апеляційної скарги мають бути усунуті шляхом подання до апеляційного суду заяви про усунення недоліків апеляційної скарги з належними доказами сплати судового збору у встановленому судом в цій ухвалі розмірі; встановив скаржнику десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

22.06.2026 скаржник усунув недоліки апеляційної скарги.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.06.2026 поновив Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2026 у справі .№914/506/22; відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» на рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2026 у справі № 914/506/22; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував матеріали справи.

Ухвалою суду від 10.07.2026 призначено розгляд справи на 20.08.2026.

09.07.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2026 у справі №914/506/22.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.07.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2026 у справі № 914/506/22; постановив розглядати апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» на рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2026 та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2026 у справі № 914/506/22 в одному апеляційному провадженні; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2026 у справі № 914/506/22 та прийняти нове рішення.

Покликається на такі обставини: суд першої інстанції, на думку апелянта, не надав належної оцінки актам обстеження, листуванню сторін, висновку будівельно-технічної експертизи та іншим доказам технічного стану приміщень; підписання актів приймання-передачі у 2017 році, не підтверджує придатність майна до використання у 2019- 2021 роках, коли виникли та проявилися підтоплення, перезволоження, пошкодження конструкцій, каналізації тощо; висновок експертизи підтверджує неможливість використання майна, стан підвальних приміщень визначено як незадовільний та встановлено необхідність проведення капітального ремонту; скаржник вважає, що підтверджений технічний стан приміщень є підставою для звільнення від орендної плати відповідно до частини шостої статті 762 ЦК України, а обов`язок щодо капітального ремонту покладається на орендодавця; на думку апелянта, збільшення площі оренди, сплата орендної плати та підписання відповідних документів не свідчать про відсутність претензій до технічного стану майна, оскільки орендар неодноразово звертався щодо необхідності його обстеження та ремонту; скаржник вважає, що місцевий господарський суд мав зупинити провадження у справі № 914/506/22 до вирішення справи № 461/4249/25, оскільки результат останньої може вплинути на право власності на спірні приміщення та можливість виконання рішення у цій справі; апелянт вважає, що за відсутності обов`язку сплачувати орендну плату через неможливість користування майном відсутні й підстави для стягнення з нього заявленої заборгованості з орендної плати та комунальних платежів.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2026 у справі № 914/506/22.

Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам та запереченням щодо витрат на професійну правничу допомогу, не обґрунтував склад і розмір присуджених витрат та не перевірив їх відповідність критеріям реальності, необхідності, розумності й співмірності. Вважає стягнуті 51 500,00 грн завищеними та неспівмірними, заперечує проти відшкодування «гонорару успіху», а також зазначає про відсутність належних доказів фактичного понесення витрат і порушення судом строку ухвалення додаткового рішення, встановленого ч. 3 ст. 244 ГПК України.

06.07.2026 через підсистему «Електронний суд» представниця відповідача-1 за первісним позовом подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» на рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2026 у справі №914/506/22 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Відзив обґрунтований тим, що орендарем не доведено об`єктивної та безпосередньої неможливості користування орендованим майном з незалежних від нього причин, а відтак відсутні підстави для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України. Приміщення були прийняті без зауважень, надалі орендар збільшив площу оренди, погодив збільшення орендної плати та продовжував здійснювати платежі, що свідчить про можливість користування майном і суперечливість його подальшої поведінки.

При цьому відповідач-1 зазначає, що незадовільний технічний стан приміщень не є тотожним неможливості їх використання, а належного повідомлення орендодавця про неможливість користування майном та вимоги про звільнення від орендної плати орендар не здійснював. Також відповідач-1 у відзиві посилається на відсутність підстав для зупинення провадження у справі, оскільки відсутня необхідна преюдиційна залежність від справи №461/4249/25, а питання права власності на будівлю вже вирішувалося у справі №914/3881/21.

Крім того, заборгованість за орендною платою та комунальними послугами підтверджена матеріалами справи.

10.07.2026 через підсистему «Електронний суд» представник відповідача-2 за первісним позовом подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2026 у справі №914/506/22 - залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Українська майстерня телебачення» - без задоволення.

У відзиві зазначено, що апелянт під час прийняття орендованого майна підписав акти приймання-передачі без зауважень щодо його якісних характеристик, надалі погодився на збільшення площі орендованого майна та розміру орендної плати, а також тривалий час сплачував орендну плату, що свідчить про можливість користування майном та суперечить його теперішнім твердженням про непридатність майна для використання. Зазначено, що підстави для звільнення від орендної плати за ч. 6 ст. 762 ЦК України апелянтом не доведені, оскільки обставини, на які він посилається, були йому відомі на момент укладення договору. Крім того, договором обов`язок щодо поточного та капітального ремонту, технічного переоснащення і поліпшення майна покладено на орендаря. На думку заявника, вимоги апелянта суперечать принципам добросовісності, заборони суперечливої поведінки та положенням ст. 13 ЦК України, а тому рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

14.07.2026 через підсистему «Електронний суд» представник апелянта подав відповідь на відзив, у якій вказує, що відсутність зауважень під час прийняття майна у 2017 році не свідчить про його придатність до використання у 2019- 2021 роках. Зазначає, що через незадовільний технічний стан підвальні приміщення не могли використовуватися за цільовим призначенням, а орендодавець не повідомив про відомі йому недоліки майна та не реагував належним чином на звернення орендаря. На підтвердження цього посилається на акти обстеження та висновок експерта, згідно з якими приміщення потребують капітального ремонту. У зв`язку з цим просить застосувати частину 6 статті 762 ЦК України, повернути сплачену орендну плату за період неможливості користування майном та врахувати обставини справи № 461/4249/25 щодо права власності на спірне майно.

20.07.2026 через підсистему «Електронний суд» представник апелянта подав відповідь на відзив відповідача-2 за первісним позовом, у якій зазначає, що орендовані приміщення у 2019- 2021 роках були непридатними для використання за цільовим призначенням, що підтверджується актами обстеження та висновком експерта від 30.11.2021. Стверджує, що орендодавець був обізнаний про недоліки майна, а приховані недоліки не могли бути виявлені орендарем під час його прийняття. Вважає, що такі обставини є підставою для застосування частини 6 статті 762 ЦК України, звільнення від орендної плати та повернення сплачених коштів.

20.07.2026 через підсистему «Електронний суд» представник позивача за зустрічним позовом подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2026 у справі № 914/506/22 та залишити його без змін. Відзив мотивовано тим, що витрати на професійну правничу допомогу підтверджені належними доказами, а суд першої інстанції обґрунтовано зменшив їх розмір до 51 500 грн. Вказує, що фактична оплата послуг не є умовою їх розподілу, «гонорар успіху» належить до складу витрат на професійну правничу допомогу, а порушення строку ухвалення додаткового рішення не вплинуло на правильність його змісту та не є підставою для скасування

06.08.2026 через підсистему «Електронний суд» представник скаржника подав клопотання про відкладення розгляду справи, у якому зазначає, що з 10.08.2026 по 21.08.2026 перебуватиме у відпустці, у зв`язку з чим не зможе взяти участь у судовому засіданні 20.08.2026.

З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, ухвалою суду від 20.08.2026 відкладено розгляд справи на 03.09.2026.

02.09.2026 через систему «Електронний суд» представник скаржника подав клопотання про зупинення провадження, в якому просить зупинити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» на рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2026 у справі № 914/506/22.

Клопотання мотивоване тим, що у провадженні Галицького районного суду м. Львова перебуває справа №461/4249/25 щодо оспорювання права власності ПрАТ «НАК «Надра України» на спірні підвальні приміщення, які є об`єктом оренди у справі №914/506/22, а результат її розгляду, на думку заявника, може вплинути на правовий статус майна, правові підстави орендних відносин та можливість виконання рішення у цій справі, у зв`язку з чим заявник вважає необхідним зупинити провадження до остаточного вирішення спору щодо права власності.

02.09.2026 через систему «Електронний суд» від представника відповідача-2 надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі за вх. №01-04/7349/26 та за №01-04/7349/26 ідентичні за змістом.

У запереченнях ПрАТ «НАК «Надра України» зазначає, що підстав для зупинення провадження у справі №914/506/22 до набрання законної сили рішенням у справі №461/4249/25 немає, оскільки спір щодо права власності на підвальні та допоміжні приміщення вже був предметом розгляду у справі №914/3881/21, за результатами якої Верховний Суд 10.09.2024 ухвалив остаточне рішення. Також вказує, що аналогічне клопотання про зупинення вже розглядалося Господарським судом Львівської області та було відхилене ухвалою від 22.09.2025. На думку заявника, розгляд справи №461/4249/25 не перешкоджає розгляду справи №914/506/22, а подання нового позову щодо вже вирішеного спору може порушувати принцип правової визначеності та свідчити про намагання затягнути розгляд справи. У зв`язку з цим просить залишити клопотання ТОВ «Українська майстерня телебачення» про зупинення провадження без задоволення.

Судове засідання, призначене до розгляду справи, 03.09.2026 не відбулося у зв`язку з несправністю системи відеоконференцзв`язку в залі судового засідання № 4, що зафіксовано відповідним актом від 03.09.2026.

З огляду на неможливість проведення судового засідання з технічних причин, а також з метою забезпечення повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 03.09.2026 розгляд справи відкладено на 24.09.2026.

24.09.2026 представник відповідача-2 у телефонному режимі заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на виникнення проблем із мобільним зв`язком та доступом до мережі Інтернет, спричиненими наслідками збройної агресії російської федерації.

Представники позивача та відповідача-1 визнали причини неявки відповідача-1 поважними, проти відкладення розгляду справи не заперечували.

З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відкладення розгляду справи у межах розумного строку.

Ухвалою суду від 24.09.2026 розгляд справи відкладено на 05.11.2026.

Західний апеляційний господарський суд розглянув клопотання про зупинення провадження у справі №914/506/22 та вважає, що підстави для його задоволення відсутні з огляду на таке.

Аналізуючи питання щодо зупинення провадження у господарській справі, Верховний Суд виходить з того, що цей правовий інструмент процесуального законодавства зумовлює тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи та щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків (частина 1 статті 117 ГПК України), який продовжується з дня поновлення провадження у справі (частина 2 статті 117 ГПК України), а самі випадки, які регламентують зупинення провадження у справі чітко передбачені статтями 227, 228 ГПК України і є вичерпними.

Положення статті 227 ГПК України передбачають обов`язок суду зупинити провадження у справі.

Пункт 5 частини 1 статті 227 ГПК України визначає, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках: об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (пункт 4 частини 1 статті 229 ГПК України).

Досліджуючи питання про дотримання судом під час зупинення провадження норм процесуального права, зокрема пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, Верховний Суд виходить із системного аналізу цього пункту через призму завдань та основних засад господарського судочинства, закріплених у частині 1, пунктах 1, 4, 10, 11 частини 3 статті 2 ГПК України, а також умов застосування цього пункту, якими є:

- об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи; тобто неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються судом в іншій справі;

- пов`язаність справи з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення;

- обґрунтованість судового рішення, в якому має бути проаналізовано, чи дійсно від наведених обставин залежить вирішення спору в цій справі, та належно мотивовано, що зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи зумовлюється виявленням в ній саме обставин, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження в якій зупинено і саме це і є першопричиною перешкоди у здійсненні правосуддя в справі, що зупиняється.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження в якій зупинено.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20, виснував, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати:

- чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;

- чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Вказаний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду узгоджується із постановою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 357/10397/19.

Водночас Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 вказав, що за приписами пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Разом з тим, наведені заявником обставини не свідчать про наявність об`єктивної неможливості розгляду справи № 914/506/22 до вирішення справи №461/4249/25.

Так як перебування у провадженні іншого суду справи, предметом якої є оспорювання права власності на майно, що є об`єктом оренди у цій справі, не є достатньою підставою для зупинення провадження.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України така підстава виникає лише за умови, якщо встановлені в іншій справі обставини не можуть бути встановлені судом самостійно у межах справи, що розглядається. У цьому випадку заявником не обґрунтовано, які саме обставини, що мають значення для вирішення спору у справі № 914/506/22, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості встановити на підставі наявних у справі доказів.

При цьому предметом розгляду у справі № 914/506/22 є спірні правовідносини, що виникли з договору оренди нерухомого майна, а встановлення обставин щодо укладення, виконання та припинення відповідних договірних правовідносин, наявності підстав для стягнення орендної плати, звільнення від її сплати та зобов`язання вчинити певні дії здійснюється судом у межах предмета доказування у цій справі.

Посилання заявника на можливу зміну правового статусу спірного майна за результатами розгляду справи № 461/4249/25 фактично ґрунтуються на припущенні щодо можливого майбутнього результату її розгляду. Водночас до набрання законної сили судовим рішенням у зазначеній справі право власності ПрАТ «НАК «Надра України» на спірне майно не припинено та не змінено, а тому такі припущення самі по собі не створюють об`єктивної перешкоди для розгляду справи № 914/506/22.

Суд в цій справі на підставі поданих сторонами у справі доказів може самостійно надати оцінку обставинам, пов`язаним із правовим статусом орендованого майна, у частині, необхідній для правильного вирішення даної справи по суті, встановити та надати належну правову оцінку відносинами щодо права власності на відповідні приміщення у тій мірі, в якій дані відносини стосуються предмету спору в цій справі тощо.

Крім того, заявником не доведено наявності такої залежності між справами №914/506/22 та № 461/4249/25, за якої встановлення обставин у цивільній справі є необхідною передумовою для вирішення господарського спору та унеможливлює його розгляд до набрання законної сили рішенням у цивільній справі.

Отже, оскільки визначені пунктом 5 частини 1 статті 227 ГПК України умови для обов`язкового зупинення провадження відсутні, а наведені у клопотанні доводи не свідчать про неможливість самостійного встановлення судом обставин, які мають значення для вирішення спору, клопотання про зупинення провадження у справі №914/506/22 задоволенню не підлягає.

Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було.

05.11.2026 у судовому засіданні в залі суду взяли участь представник позивача та відповідача-1 та представник відповідача-2 в режимі відеоконференції, які підтримали свої позиції, висловлені у заявах по суті розгляду апеляційної скарги.

У судовому засіданні представник позивача заявив усне клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для підготовки до виступу у судових дебатах.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

При цьому засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав, та є гарантією доступності правосуддя і реалізації права на судовий захист. Такий підхід викладено у рішенні Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine, заява № 7460/03, § 26) наголосив, що принцип рівності сторін як складова справедливого судового розгляду передбачає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою позицію в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з процесуальним опонентом.

Крім того, у пункті 86 рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції гарантує не право на особисту присутність у судовому засіданні як таку, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та користуватися рівними з іншою стороною процесуальними можливостями. При цьому держави мають певну свободу розсуду у виборі засобів забезпечення таких гарантій.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 липня 2026 року у справі № 757/52615/21-ц (провадження № 14-64цс25) звернула увагу, що судове рішення підлягає скасуванню лише за умови, коли сукупність обставин свідчить про те, що розгляд справи за відсутності учасника фактично позбавив його можливості ефективно представити свою позицію, а допущені порушення норм процесуального права унеможливили встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, наведені правові підходи свідчать про необхідність забезпечення учасникам справи реальної та рівної можливості реалізувати свої процесуальні права, водночас не допускаючи необґрунтованого затягування судового розгляду чи створення процесуальних переваг для однієї зі сторін.

У цьому випадку представник позивача обґрунтував необхідність оголошення перерви потребою в додатковому часі для підготовки до виступу у судових дебатах. Водночас не навів обставин, які б свідчили про об`єктивну неможливість належним чином підготуватися до дебатів у межах наданих сторонам процесуальних можливостей або про наявність перешкод для ефективного представлення позиції позивача.

За таких обставин, беручи до уваги стадію судового процесу, принципи змагальності та процесуальної рівності сторін, а також відсутність належного обґрунтування необхідності додаткового часу, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні усного клопотання представника позивача про оголошення перерви у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 12.01.2017 між Дочірнім підприємством Національної акціонерної компанії «Надра України «Західукреологія» (повірений), яке діє від імені та в інтересах Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» (орендодавець), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» (орендар) укладено договір оренди (найму) нерухомого майна, за умовами якого повірений зобов`язується передати, а орендар зобов`язується прийняти в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 793,3 м2, а саме: кімната № І площею 5,40 м2; кімната № ІІ площею 26,80 м2; кімната № V площею 9,00 м2; кімната № ІХ площею 178,10 м2; кімната № ХІ площею 24,00 м2; кімната № ХІV площею 11,90 м2; кімната № XV площею 4,70 м2; кімната № XVI площею 16,60 м2; кімната № XVII площею 2,20 м2; кімната № XVIII площею 25,90 м2; кімната № ХІХ площею 20,40 м2; кімната № ХХІ площею 24,20 м2; кімната № ХХІІ площею 13,00 м2; кімната № ХХІІІ площею 22,00 м2; кімната № ХХІV площею 31,00 м2; кімната № ХХV площею 58,10 м2; кімната № ХХХ площею 54,80 м2; кімната № ХХХІ площею 26,40 м2; кімната № ХХХІV площею 225,20 м2; кімната № ХХХІХ площею 4,40 м2; кімната № ХL площею 5,80 м2; кімната № ХLІ площею 1,70 м2; кімната № ХLІІ площею 1,70 м2, що розташовані в підвалі адміністративної будівлі, яка знаходиться за адресою: Україна, місто Львів, площа Міцкевича, 8, та є власністю Національної акціонерної компанії «Надра України», право користування яким передано до статутного капіталу ДП НАК «Надра України» «Західукрекологія».

Будівля, нежитлові приміщення підвалу якої передають в оренду, в цілому належать Національній акціонерній компанії «Надра України» на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серійний номер 388801, виданого 09.02.2013 Живком Михайлом Олександровичем, Державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Львівської області. Право власності на будівлю, нежитлові приміщення підвалу якої передаються в оренду, зареєстроване 29.01.2013 Живком Михайлом Олександровичем, Державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Львівської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 115744, про що 09.02.2013 виданий Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 388990. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно [номер приховано] (п. 1.1 договору).

Орендар вступає у строкове платне користування майном з дати підписання повіреним та орендарем акту приймання-передачі майна (додаток № 1 до договору) (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата визначається за домовленістю сторін та становить за базовий місяць оренди 25 000,00 грн без урахування ПДВ.

Нарахування орендної плати починається з дати підписання повіреним та орендарем акту приймання-передачі майна (п. 3.2 договору).

Орендна плата перераховується орендарем на рахунок повіреного не пізніше 15 числа місяця, наступного за місяцем оренди (п. 3.3 договору).

Крім сплати орендної плати орендар щомісячно, до 15 числа кожного місяця, відшкодовує повіреному та/або орендодавцю витрати на утримання та обслуговування орендованого майна, витрати на комунальні послуги (водопостачання та водовідведення, електроенергія, опалення тощо), пропорційно до площі орендованого майна та згідно переліку робіт та послуг, що надаються повіреним та/або орендодавцем, витрати орендодавця та/або повіреного по сплаті податку на землю, а також витрати орендодавця та/або повіреного по сплаті податку на нерухомість, витрати орендодавця/повіреного на охорону майна пропорційно до площі орендованого майна, в сумах, вказаних в рахунках на оплату, що виставляються повіреним та/або орендодавцем додатково (п. 3.5 договору).

Розділом 4 договору сторони узгодили обов`язки орендаря, зокрема такі: прийняти майно від повіреного, своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату (п. 4.5).

Орендар має право за попередньою письмовою згодою орендодавця та/або повіреного, за рахунок власних коштів здійснювати технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна, без відшкодування витрат на переоснащення та або поліпшення майна з боку орендодавця та/або повіреного (п. 5.2 договору).

Амортизаційні відрахування на орендоване майно нараховує та залишає у своєму розпорядженні орендодавець (п. 8.1 договору).

Цей договір є укладеним та набуває чинності з дати підписання та нотаріального посвідчення та діє протягом 15 років (п. 11.1 договору).

Строк оренди розпочинається з дати підписання повіреним та орендарем акту приймання-передачі майна (п. 11.2 договору).

Договір підписаний сторонами, скріплений печатками підприємств та посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Дячуком О.А.

Разом із договором оренди сторонами складено та підписано акт приймання-передачі, згідно якому Дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії «Надра України «Західукреологія» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» прийняло в строкове користування нерухоме майно - нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 793, 3 м2 (наводиться перелік, який співпадає із п. 1.1 договору), що розташовані в підвалі адміністративної будівлі, яка знаходиться за адресою: України, м. Львів, площа Міцкевича, 8.

Крім того, в акті сторони погодили, що вони не мають взаємних претензій одна до одної відносно якісних характеристик орендованого майна.

15.08.2017 між відповідачем-1 за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) та позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) укладено додаткову угоду № 1 до вищезазначеного договору оренди, якою внесено зміни до п. 1.1 договору (збільшено загальну площу орендованого приміщення до 1 177,56 м2) та 3.1 договору (встановлено новий розмір орендної плати - 37 860,00 грн.).

Також разом із додатковою угодою № 1 сторони склали та підписали новий акт приймання-передачі згідно якому Дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії «Надра України «Західукреологія» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» прийняло в строкове користування нерухоме майно - нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 1 177, 56 м2 (наводиться перелік приміщень), що розташовані в підвалі адміністративної будівлі, яка знаходиться за адресою: України, м. Львів, площа Міцкевича, 8.

У зазначеному акті сторони також узгодили, що вони не мають взаємних претензій одна до одної відносно якісних характеристик орендованого майна.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) виконував покладений на нього обов`язок зі сплати орендної плати до січня 2022 року включно. Після останньої оплати, яка була здійснена 31.01.2022, платежів за оренду від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) на користь відповідача-1 за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) не надходило. Дані обставини сторонами не заперечувались.

01.04.2019 експертом по технічному обстеженню будівель та споруд, інженером-проектувальником Лобзіною Ольгою Максимівною проведено попереднє обстеження нежитлового будинку на площі А. Міцкевича, 8 у місті Львові, за результатом якого складено акт.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) разом із іншими володільцями (власниками), орендарями приміщень, квартир, що знаходяться у будинку за адресою м. Львів, пл. Міцкевича, б. 8 звернулись до Голови обласної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій із зверненням від 09.04.2019, яким просили у межах компетенції скликати комісію, на засіданні якої розглянути подане звернення та встановити факти, що міститься в долучених матеріалах (акт експертного огляду будинку), а саме руйнацію стін у підвальних приміщеннях, руйнування дерев`яних перекриттів, погіршення загального стану даху, невідповідність електромереж протипожежним приписам, перебування окремої котельні будинку в критичному стані.

Обласна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Львівської обласної державної адміністрації на позачерговому засіданні обласної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, оформленому протоколом № 4 від 16.04.2019, розглянула питання «Про ситуацію, яка склалася з технічним станом нежитлового будинку в м. Львові, за адресою: пл. А. Міцкевича, 8» та вирішила зокрема:

1. Взяти до відома звернення заявників Височанського Р.В. та інших щодо стану будинку, який розташований за вказаною адресою; акт попереднього обстеження нежитлового будинку на площі А .Міцкевича, 8 у м. Львові, проведеного експертом по технічному обстеженню будівель та споруд, інженером-проектувальником Лобзіною О.М.

2. Національній акціонерній компанії «Надра України» як балансоутримувачу зазначеного будинку невідкладно виготовити проектно-кошторисну документацію на виконання ремонтно-реставраційних робіт з врахуванням того, що будинок є пам`яткою архітектури, а також передбачити облаштування дахової паливної окремим проектом.

В свою чергу 31.12.2020 між ДП «Західукргеологія» та ТОВ «Українська майстерня телебачення» було укладено договір про внесення змін до договору оренди (найму) нерухомого майна від 12.01.2017 посвідченого 12.01.2017 Дячуком О.А. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, за реєстровим № 253, відповідно до якого: - змінено найменування орендодавця та повіреного;

- п. 3.1. договору оренди викладено в новій редакції: « 3.1. Орендна плата визначається за домовленістю сторін та становить за базовий місяць оренди 129 525, 00 гривень без урахування ПДВ.

- Базовий місяць - грудень 2020 р.

- Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється відповідно до чинного законодавства.

- Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць».

Таким чином, у відповідності до договору про внесення змін від 31.12.2020 між сторонами досягнуто згоди щодо розміру орендної плати за користування майном, тобто орендар погодився на збільшення орендної плати.

В подальшому позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) звернувся до відповідача-2 за первісним позовом з листом № 15-03 від 15.03.2021, в якому зазначив про те, що у 2019 році було проведено експертне обстеження орендованого приміщення, ухвалено рішення Обласною комісією з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій від 16.04.2019 про зобов`язання відповідача-2 вчинити дії.

Крім того в даному листі позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) зазначив, що він не може належним чином використовувати орендоване майно за його цільовим використанням без невідкладного проведення ремонту та посилаючись на п. 9.1 та розділ 8 договору просив розглянути питання відновлення технічного стану майна за рахунок амортизаційних відрахувань з метою забезпечення експлуатації майна орендарем.

Відповідач-2 за первісним позовом надав відповідь (від 05.04.2021 № 269/2/02/08) на вищезазначений лист, в якій зазначив, що відновлення технічного стану нерухомого майна - нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 1 177,5 кв.м., яке розташоване за адресою м. Львів, пл. Міцкевича, 8, за рахунок амортизаційних відрахувань не вбачається за можливе, оскільки всі кошти компанія спрямовує на відновлення платоспроможності ДП «Західукрекологія». Водночас, відповідач-2 за первісним позовом повідомив, що в разі втрати зацікавленості в продовженні договірних відносин за договором оренди (найму) нерухомого майна від 12.01.2017, компанія готова розглянути питання щодо дострокового припинення вказаних орендних відносин.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) не надав своєї відповіді на вищезазначений лист відповідача-2 за первісним позовом та продовжував сплачувати орендну плату. Розірвання договору оренди не було ініційовано жодною із сторін.

30.11.2021 на замовлення позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) судовим експертом Зайцем Ігорем Григоровичем було проведено будівельно-технічну експертизу, за результатами проведення якої останнім було складено висновок експерта № 16/11-21/1.

Так, відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи від 30.11.2021 № 16/11-21/1 технічний стан підвальних приміщень загальною площею 1177,5 кв. м адміністративної будівлі за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 8, визначено як незадовільний (категорія « 3»), що зумовлює необхідність проведення капітального ремонту з метою усунення виявлених дефектів.

Водночас зі змісту зазначеного висновку вбачається, що експертом не встановлено аварійного стану приміщень або обставин, які б свідчили про абсолютну неможливість їх використання за будь-яким призначенням. Навпаки, експерт зазначив про можливість подальшої експлуатації приміщень після проведення капітального ремонту.

Отже, наведений експертний висновок підтверджує наявність технічних недоліків та необхідність проведення ремонтних робіт, однак не містить категоричного висновку про повну непридатність приміщень до використання чи неможливість фактичного користування ними у спірний період.

Правовідносини сторін в даній справі врегульовано положеннями чинного законодавства у такий спосіб.

Положеннями статей 11, 629 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання його сторонами.

Згідно зі ст. 6 та 627 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, принципів розумності та справедливості.

Зміст договору, відповідно до ст. 628 ЦК України, складається з умов, погоджених сторонами, а також обов`язкових умов, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Положеннями статті 767 ЦК України передбачено, що наймач зобов`язаний у присутності наймодавця перевірити справжність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.

Як встановлено судом, 12.01.2017 між ДП «Західукргеологія», яке діяло як повірений ПрАТ «НАК «Надра України», та ТОВ «Українська майстерня телебачення» укладено договір оренди (найму) нерухомого майна, предметом якого були нежитлові приміщення підвалу адміністративної будівлі за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 8.

Після укладення договору орендар прийняв майно за актом приймання-передачі, а 15.08.2017 сторони підписали додаткову угоду № 1, якою збільшили площу орендованого майна та розмір орендної плати. У відповідному акті приймання-передачі сторони також зафіксували відсутність взаємних претензій щодо якісних характеристик орендованого майна.

Колегія суддів апеляційної інстанції щодо посилання апелянта на те, що підписання актів приймання-передачі у 2017 році не може підтверджувати стан приміщень у наступні роки зазначає наступне.

Так, факт підписання акта приймання-передачі не виключає можливості зміни технічного стану майна після його передачі в оренду. Водночас зазначений вище Акт приймання-передачі у відповідності до положень 767 ЦК України є належним доказом на підтвердження обставин передання орендодавцем орендарю речі у належному стані, а також відсутність у сторін правовідносин оренди будь-яких претензій одна до одної щодо якості речі, переданої у найм.

Оцінюючи доводи скаржника в частині якості нерухомого майна, переданого за договором від 12.01.2017, колегія суддів виходить з існування нерозривного зв`язку між станом приміщення (в тому числі змінами його стану) та правами орендаря, щодо обсягу та змісту яких сторони дійшли згоди, укладаючи договір.

Частиною 2 статті 776 ЦК України передбачено, що капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, наведена норма має диспозитивний характер і допускає встановлення сторонами іншого порядку проведення капітального ремонту.

За змістом частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У пункті 4.4 договору сторони погодили, що орендар здійснює поточний ремонт за власний рахунок, а капітальний ремонт - за попередньою письмовою згодою орендодавця, при цьому вартість таких ремонтів орендодавцем та повіреним не відшкодовується.

Пунктом 5.2 договору також передбачено можливість здійснення орендарем за попередньою письмовою згодою орендодавця та/або повіреного технічного переоснащення та поліпшення майна за власні кошти без відшкодування понесених витрат.

Таким чином, сторони договором встановили інший, ніж передбачений диспозитивною нормою частини другої статті 776 ЦК України, порядок проведення ремонту.

Правовий аналіз наведених положень договору від 12.01.2017 дозволяє стверджувати, що сторонами узгоджено обов`язок щодо здійснення будь-якого ремонту переданого в оренду нежитлового приміщення орендарем. Відтак, саме на останнього положеннями договору у разі виникнення тих чи інших обставин, пов`язаних із погіршенням стану приміщення (в тому числі обставин, засвідчених в матеріалах даної справи) покладено обов`язок щодо здійснення дій та вжиття заходів (в тому числі із попереднім повідомленням орендодавця) щодо усунення відповідних погіршень стану орендованого майна або його відновлення.

Позивачем за первісним позовом не доведено належними доказами, що обставини, на які він посилається як на підставу для звільнення його від сплати орендної плати, не могли бути повністю або частково попереджені внаслідок добросовісної реалізації ним як орендарем свого обов`язку щодо підтримання речі у належному стані, шляхом вчинення необхідних дій будівельного, сантехнічного, електромеханічного характеру та проведення ремонту.

Відтак посилання апелянта виключно на загальне правило частини другої статті 776 ЦК України без урахування погоджених сторонами умов договору є безпідставним. А твердження про неможливість використання орендарем приміщення у зв`язку із значним погіршенням його стану суперечать обов`язку орендаря, передбаченого договором, вживати заходів щодо усунення відповідних негативних наслідків (проведення поточного ремонту) або відновлення його стану (капітальний ремонт).

Такий правовий висновок узгоджується із тлумаченням частини шостої статті 762 ЦК України, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 910/7495/16 (провадження № 12-37гс18): норма частини шостої статті 762 ЦК України визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Суд зазначає, що згідно із частиною 4 статті 14 Цивільного кодексу України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, установлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 6 статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підставою для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин. Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.05.2019 у справі № 914/1248/18, від 27.08.2019 у справі №914/2264/17, від 08.07.2021 у справі №910/8040/20 та від 12.04.2023 у справі №910/14244/20.

При цьому частина шоста статті 762 Цивільного кодексу України не містить вичерпного переліку обставин, які можуть унеможливлювати користування майном, однак це не означає автоматичного звільнення орендаря від плати у разі будь-якого погіршення технічного стану об`єкта. Орендар повинен довести сукупність обставин: наявність перешкод для користування майном, їх об`єктивний характер, неможливість користування майном у відповідний період та відсутність відповідальності орендаря за виникнення таких обставин.

Отже, визначальним є те, що апелянтом не доведено об`єктивної неможливості користування майном у спірний період, яка є необхідною умовою застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, на застосування якої посилається скаржник.

Як вбачається з матеріалів справи, висновком будівельно-технічної експертизи від 30.11.2021 № 16/11-21/1 встановлено незадовільний технічний стан приміщень та необхідність проведення капітального ремонту.

Водночас судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що приміщення не перебували в аварійному стані, незадовільний технічний стан та необхідність проведення ремонтних робіт не підтверджують того, що орендар був фактично позбавлений доступу до приміщень, не міг перебувати у них, зберігати майно або використовувати їх у будь-який спосіб, який не суперечить договору чи закону.

Скаржником також не подано належних доказів того, що внаслідок зазначених технічних недоліків діяльність підприємства була повністю припинена через неможливість користування орендованими приміщеннями.

Колегія суддів апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що після первісної передачі майна в оренду апелянт 15.08.2017 погодився на збільшення площі орендованого майна з 793,3 кв. м до 1 177,56 кв. м та одночасне збільшення розміру орендної плати з 25 000,00 грн до 37 860,00 грн. У подальшому 31.12.2020 сторони погодили новий розмір орендної плати - 129 525,00 грн без ПДВ. При цьому орендар продовжував сплачувати орендну плату до січня 2022 року включно.

З огляду на це, наведені обставини не позбавляють орендаря права доводити зміну технічного стану майна, однак вони мають істотне значення при оцінці доводів апелянта про те, що приміщення було об`єктивно непридатним для використання та що така неможливість існувала протягом усього заявленого ним періоду.

Відповідно до матеріалів справи, у 2019 році апелянт разом з іншими власниками та орендарями приміщень звертався до обласної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій щодо технічного стану будинку.

За результатами розгляду цього питання було рекомендовано власнику виготовити проектно-кошторисну документацію на виконання ремонтно-реставраційних робіт.

Водночас лише 15.03.2021 орендар звернувся до власника із листом щодо відновлення технічного стану орендованого майна, а після отримання відповіді від 05.04.2021, в якій власник повідомив про відсутність можливості здійснити відновлення за рахунок амортизаційних відрахувань та запропонував розглянути питання дострокового припинення орендних відносин, орендар у свою чергу не ініціював розірвання договору та продовжував сплачувати орендну плату.

Таким чином, наведені обставини спростовують твердження апелянта про фактичну неможливість користування приміщеннями.

Посилання апелянта на акти обстеження, листування сторін та висновок експерта не змінює наведеного висновку. Суд першої інстанції не залишив ці докази поза увагою, а надав їм оцінку в сукупності з іншими доказами.

Колегія суддів враховує, що відсутність у частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Отже, орендар повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/13158/20, також в постановах Верховного Суду від 22.07.2026 у справі № 910/14122/24, від 10.12.2025 у справі № 915/1201/24, від 11.12.2025 у справі № 922/619/25.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він покликається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили, тощо. Якщо орендар із незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 22.07.2026 у справі № 910/14122/24, від 15.07.2025 у справі № 915/867/24, від 14.05.2025 у справі № 910/1833/24.

17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким внесено зміни до ГПК, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів». Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції).

Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипнихдоказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).

За результатами оцінки доказів у їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що надані позивачем за первісним позовом докази підтверджують неналежний технічний стан приміщень та необхідність проведення ремонтних робіт, однак не доводять, що у спірний період орендоване майно було об`єктивно непридатним для використання.

Зокрема, експертним висновком від 30.11.2021 № 16/11-21/1 встановлено незадовільний стан приміщень, водночас їх аварійність та повна неможливість використання не встановлені. При цьому орендар продовжував виконувати договірні зобов`язання зі сплати орендної плати до січня 2022 року.

Отже, сукупність доказів не дає підстав вважати більш вірогідною саме обставину повної неможливості користування майном, з якою частина шоста статті 762 ЦК України пов`язує звільнення від орендної плати.

Колегія суддів також відхиляє твердження апелянта про те, що сам факт звернення орендаря з вимогами щодо обстеження та ремонту спростовує висновок суду першої інстанції про відсутність претензій до стану майна.

Як вбачається з матеріалів справи, належним чином підтверджено лише звернення орендаря від 15.03.2021, у якому він просив розглянути питання відновлення технічного стану майна за рахунок амортизаційних відрахувань. При цьому після отримання відповіді власника орендар не ініціював ані зміни договору в частині орендної плати, ані його розірвання, ані іншого передбаченого законом способу захисту своїх прав, продовжуючи орендні відносини.

За таких обставин поведінка орендаря має оцінюватися з урахуванням принципу добросовісності, закріпленого, зокрема, у пункті 6 частини першої статті 3 та статті 13 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина 2 статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина 3 статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 №2-р(II)/2021 у справі №3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України.

У цьому Рішенні вказано: «Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.

Здійснюючи право власності, зокрема шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.

У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Оцінюючи поведінку орендаря, колегія суддів враховує, що після прийняття майна без зауважень щодо його стану він у серпні 2017 року погодив збільшення площі орендованого майна та розміру орендної плати, у подальшому погодив новий розмір орендної плати та продовжував здійснювати платежі до січня 2022 року. Навіть після отримання 05.04.2021 відповіді орендодавця про неможливість проведення відновлювальних робіт та пропозиції припинити договір орендар не ініціював його розірвання чи зміни умов, а продовжив виконувати договір.

За таких обставин подальше посилання на неможливість користування майном за весь спірний період та вимога про повернення раніше сплаченої орендної плати не узгоджуються з послідовною та добросовісною поведінкою сторони договору.

Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення орендаря до орендодавця саме з передбаченою договором вимогою про надання попередньої письмової згоди на проведення капітального ремонту. Звернення від 15.03.2021 було спрямоване на проведення відновлювальних робіт за рахунок амортизаційних відрахувань власника, а не на реалізацію передбаченого договором механізму проведення ремонту орендарем.

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимоги про зобов`язання відповідача привести приміщення у придатний для експлуатації стан є обґрунтованим.

Колегія суддів апеляційної інстанції також погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених за зустрічним позовом вимог щодо стягнення з ТОВ «Українська майстерня телебачення» заборгованості за договором оренди.

Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 1 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до умов договору оренди від 12.01.2017 та додаткових угод до нього ТОВ «Українська майстерня телебачення» зобов`язалося сплачувати орендну плату за користування переданими йому приміщеннями, а також відшкодовувати витрати, пов`язані з їх утриманням та користуванням.

При цьому останній платіж за користування орендованим майном відповідачем за зустрічним позовом здійснено 31.01.2022, після чого виконання обов`язку зі сплати орендної плати припинено. Доказів припинення договору оренди у встановленому законом або договором порядку, повернення орендованого майна наймодавцю чи внесення сторонами змін до договору щодо звільнення орендаря від сплати орендної плати за спірний період матеріали справи не містять.

Згідно зі статтями 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений договором строк.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, що відповідно до статей 610, 611 ЦК України тягне за собою застосування передбачених договором або законом правових наслідків.

За розрахунком, перевіреним судом першої та апеляційної інстанції, за період з 01.01.2022 по 31.05.2025 розмір заборгованості ТОВ «Українська майстерня телебачення» з орендної плати становить 9 363 721,46 грн.

Крім того, за період із січня 2022 року по січень 2023 року утворилася заборгованість з відшкодування вартості комунальних послуг у розмірі 389 581,89 грн.

Загальний розмір заборгованості становить 9 753 303,35 грн.

Апелянтом розмір зазначеної заборгованості не спростовано, належних і допустимих доказів її погашення або припинення відповідного обов`язку з інших передбачених законом чи договором підстав не надано.

За таких обставин, з врахуванням встановленого факту неналежного виконання ТОВ «Українська майстерня телебачення» своїх договірних зобов`язань щодо внесення орендної плати та відшкодування передбачених договором витрат, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення зустрічного позову в установленому ним розмірі.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ст. 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

За приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією із засад (принципів) господарського судочинства.

Статтями 123 - 124 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави відповідно до ст. 126 ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

07.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника Дочірнього підприємства ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України» «Західукргеологія» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат (вх. № 2126/26).

У поданій заяві представник Дочірнього підприємства ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України» «Західукргеологія» просив суд першої інстанції стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» на його користь понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 103 000,00 грн.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини 2 ст.126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 2 статті 126 ГПК України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В частині 3 ст. 126 ГПК України зазначено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 статті 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи з системного аналізу положень ч. 8 ст. 129, ч. 3 ст. 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі доказів, які подаються сторонами до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку із недоведеністю їх наявності у порядку, передбаченому положеннями ч. 3 ст.13, ч. 1 ст.74, ст.ст.76-77 ГПК України.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частин 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, та відповідно до яких суд наділений дискреційними повноваженнями щодо встановлення обставин виникнення судових витрат та визначення їх розміру, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним щодо предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справі «Баришевський проти України», «Двойних проти України», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Судом встановлено, 01.07.2022 між Альховською Світланою Вячеславівною (виконавець та/або адвокат) та Дочірнім підприємством ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукрекологія» (замовник та/або клієнт) укладено договір про правову допомогу, за умовами якого замовник в порядку та на умовах, визначених цим договором, доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надавати замовникові юридичні послуги у будь-яких справах, що так чи інакше стосуються справ замовника, зокрема в будь-яких судових справах, в яких замовник є стороною у справі, зокрема у судовій справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» до Дочірнього підприємства ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукрекологія», ПАТ «НАК «Надра України» про звільнення від орендної плати та зобов`язання провести капітальний ремонт приміщення (п. 1.1 договору).

Підставою для оплати послуг виконавця є акт прийому-передачі виконаних робіт, який передається замовнику у двох екземплярах разом з рахунком на оплату (п. 5.1 договору).

Вартість послуг, що надаються виконавцем у вказаній справі визначається сторонами шляхом підписання окремого додатка до цього договору, який є його невід`ємною частиною (п. 5.2 договору).

Оплата здійснюється замовником на підставі акта прийому-передачі виконаних робіт, підписаного сторонами (п. 5.3 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 7.1 договору).

Також 01.07.2022 сторони уклали додаткову угоду № 1 до вищезазначеного договору, в якій зокрема узгодили:

- дана додаткова угода визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвоката за надання правової допомоги у справах за участю замовника, зокрема у судовій справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» до Дочірнього підприємства ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукрекологія», ПАТ «НАК «Надра України» про стягнення 4 405 837,12 грн., звільнення від сплати орендної плати та зобов`язання вчинити дії (п.1);

- вартість послуг: попередня консультація з вивченням документів 2 000,00 грн., аналіз судової практики 2 000,00 грн., підготовка адвокатського запиту 2 000,00 грн., складання заяв та клопотань у справі 3 000,00 грн., підготовка зустрічної позовної заяви 10 000,00 грн., підготовка заперечень, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив 10 000,00 грн., підготовка заяви про забезпечення позову 6 000,00 грн., участь у судовому засіданні 4 000,00 грн., підготовка апеляційної та касаційної скарги у справі 15 000,00 грн., гонорар успіху 35 000,00 грн. (п. 2);

- оплата вказаних у п. 2 послуг здійснюється на підставі акту наданих послуг (п. 3);

- правова допомога оплачується на підставі акту приймання-передачі наданої правової допомоги та вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності) (п. 6.1).

Договір та додаткова угода до нього підписані сторонами без зауважень та виправлень, скріплені печатками.

05.05.2026 між адвокатом та відповідачем-1 за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) був складений та підписаний акт наданих послуг № 1 до договору про правову допомогу від 01.07.2022 про те, що відповідно до умов укладеного між замовником та виконавцем договору про правову допомогу виконавцем надані замовнику, а замовником прийняті наступні юридичні (правові) послуги: попередня консультація з вивченням документів 2 000,00 грн., підготовка відзиву на позовну заяву 10 000,00 грн., підготовка зустрічної позовної заяви 10 000,00 грн., підготовка заяви про поновлення провадження у справі 3 000,00 грн., підготовка заяви про збільшення позовних вимог 3 000,00 грн., участь в судових засіданнях 29.08.2022, 22.09.2025, 09.10.2025, 23.10.2025, 24.11.2025, 11.12.2025,15.01.2026, 23.02.2026, 09.03.2026, 16.04.2026 - 40 000,00 грн., гонорар успіху - 35 000,00 грн. Загальна вартість наданих юридичних послуг становить 103 000,00 грн. та підлягає сплати на підставі цього акту протягом 30 днів з моменту підписання вказаного акту.

Матеріалами справи підтверджується, що інтереси позивача за зустрічним позовом під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції представляла адвокатка - Альховська Світлана Вячеславівна, яка має право на здійснення адвокатської діяльності відповідно до свідоцтва № 000854 від 22.01.2018, виданого Радою адвокатів Львівської області.

Як встановлено судом першої інстанції, заявлений до відшкодування розмір витрат становив 103 000,00 грн, з яких 2 000,00 грн - попередня консультація з вивченням документів, 10 000,00 грн - підготовка відзиву на позовну заяву, 10 000,00 грн - підготовка зустрічної позовної заяви, 3 000,00 грн - підготовка заяви про поновлення провадження у справі, 3 000,00 грн - підготовка заяви про збільшення позовних вимог, 40 000,00 грн - участь у судових засіданнях та 35 000,00 грн - гонорар успіху.

Водночас суд першої інстанції, врахувавши заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення», не стягнув заявлені 103 000,00 грн у повному обсязі, а зменшив їх розмір до 51 500,00 грн, тобто на половину заявленої суми.

При цьому суд першої інстанції навів конкретні мотиви такого зменшення, зокрема врахував категорію та складність спору, обсяг наданих адвокатом послуг, тривалість фактичного розгляду справи, а також обставину, що майже три роки справа була зупинена та її розгляд фактично не здійснювався.

Таким чином, суд першої інстанції не поклав на відповідача обов`язок компенсувати всі витрати, зазначені в акті наданих послуг, а здійснив їх оцінку саме з точки зору критеріїв розумності та співмірності, передбачених статтями 126, 129 ГПК України.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність належних доказів фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Зі змісту договору про правову допомогу від 01.07.2022 та додаткової угоди № 1 до нього вбачається, що сторонами погоджено порядок надання та оплати правничої допомоги, перелік відповідних послуг та їх вартість. При цьому пунктом 3 додаткової угоди передбачено, що оплата здійснюється на підставі акта наданих послуг, а пунктом 6.1 визначено, що правова допомога вважається наданою після підписання сторонами відповідного акта.

На виконання зазначених умов 05.05.2026 адвокатом та Дочірнім підприємством ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» підписано акт наданих послуг № 1, в якому конкретизовано види наданої правничої допомоги, їх вартість та загальний розмір винагороди - 103 000,00 грн. В акті також зазначено, що відповідна сума підлягає сплаті протягом 30 днів з моменту його підписання.

Отже, положення частини другої статті 126 та частини восьмої статті 129 ГПК України не ставлять можливість розподілу витрат на професійну правничу допомогу виключно в залежність від факту їх попередньої фактичної сплати. До складу судових витрат можуть включатися також витрати, які сторона має сплатити адвокату відповідно до умов укладеного договору та підтвердженого обсягу наданих послуг.

За таких обставин саме по собі посилання апелянта на те, що на момент звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення відповідна сума ще не була фактично перерахована адвокату, не свідчить про відсутність у Дочірнього підприємства ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» витрат на професійну правничу допомогу та не спростовує їх документального підтвердження.

Колегія суддів не погоджується і з доводами апелянта про безпідставність включення до витрат на професійну правничу допомогу гонорару успіху в розмірі 35 000,00 грн.

Як вбачається з пункту 2 додаткової угоди № 1 від 01.07.2022, сторони безпосередньо погодили гонорар успіху як складову вартості правничої допомоги у цій справі у фіксованому розмірі 35 000,00 грн. Вказана умова була погоджена сторонами до завершення розгляду справи, а після ухвалення рішення від 05.05.2026 відповідна умова договору була включена до акта наданих послуг № 1.

Водночас результат розгляду справи відповідає умові, з якою сторони пов`язали сплату гонорару успіху, оскільки рішенням Господарського суду Львівської області від 05.05.2026 у задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов Дочірнього підприємства ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» задоволено в повному обсязі та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» 9 753 303,35 грн заборгованості та 120 315,95 грн судового збору.

Таким чином, гонорар успіху у цій справі не є довільно визначеною сумою, а передбачений умовами укладеного сторонами договору та пов`язаний із досягненням визначеного результату судового розгляду. Доказів недійсності відповідної умови договору, її зміни чи припинення, а також доказів того, що така винагорода не підлягає сплаті адвокату, апелянтом не надано.

Разом з тим, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд не пов`язаний автоматично розміром гонорару, погодженого між адвокатом та його клієнтом, оскільки до відшкодування за рахунок іншої сторони підлягають лише ті витрати, які відповідають встановленим законом критеріям. Саме з цією метою суд першої інстанції і здійснив оцінку заявленої суми та зменшив її до 51 500,00 грн.

Отже, доводи апелянта щодо неправомірності самого включення гонорару успіху до складу заявлених витрат не спростовують правильності додаткового рішення, оскільки питання його відшкодування судом першої інстанції вирішувалося не ізольовано, а з урахуванням загального розміру заявлених витрат, їх співмірності, складності справи, обсягу правничої допомоги та результату розгляду спору.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не обґрунтував склад і розмір присуджених 51 500,00 грн, також є безпідставними, оскільки з мотивувальної частини додаткового рішення вбачається, що судом досліджено договір про правову допомогу, додаткову угоду до нього, акт наданих послуг, встановлено перелік фактично наданих адвокатом послуг, їх вартість та з урахуванням критеріїв, передбачених статтями 126, 129 ГПК України, визначено суму, яка підлягає компенсації.

При цьому апелянтом не наведено конкретного розрахунку, який би свідчив про те, що саме сума 51 500,00 грн є неспівмірною із складністю справи, обсягом наданої правничої допомоги, ціною спору або значенням справи для сторін.

Колегія суддів враховує, що предметом спору було стягнення значної суми заборгованості, а також вирішення зустрічних вимог, у зв`язку з чим адвокатом здійснювалася підготовка процесуальних документів, формування правової позиції, участь у численних судових засіданнях, підготовка заяв та інших процесуальних документів. Тривалість календарного періоду розгляду справи сама по собі не свідчить про відсутність або незначний обсяг роботи адвоката, оскільки участь у справі охоплює не лише безпосередню участь у судових засіданнях, а й підготовку процесуальних документів та правовий супровід справи.

Відтак колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, зменшивши заявлені до відшкодування витрати з 103 000,00 грн до 51 500,00 грн, уже врахував наведені апелянтом обставини щодо складності справи, фактичної тривалості її розгляду та обсягу наданої правничої допомоги. Підстав для додаткового зменшення визначеної судом суми апеляційний суд не встановив.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції строку ухвалення додаткового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 244 ГПК України суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви.

Разом з тим, сам по собі факт ухвалення додаткового судового рішення поза межами строку, встановленого частиною третьою статті 244 ГПК України, не може бути безумовною підставою для його скасування, оскільки визначальним є встановлення того, чи призвело таке порушення процесуального строку до ухвалення незаконного судового рішення.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 13.04.2022 у справі № 626/2767/19, відповідно до якого розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення поза межами встановленого законом десятиденного строку сам по собі не є підставою для скасування чи зміни судового рішення, якщо таке порушення не призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

У цій справі апелянт не обґрунтував, яким саме чином недотримання строку, передбаченого частиною третьою статті 244 ГПК України, вплинуло на правильність вирішення питання про розподіл судових витрат, порушило його процесуальні права або призвело до неправильного визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Більше того, як встановлено судом першої інстанції, після прийняття заяви про ухвалення додаткового рішення відповідачу за зустрічним позовом було надано можливість подати письмові пояснення щодо заявлених до відшкодування витрат, якою останній скористався та подав заперечення.

За таких обставин порушення строку ухвалення додаткового рішення не призвело до порушення права Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» на справедливий судовий розгляд, не вплинуло на можливість реалізації ним процесуальних прав та не зумовило ухвалення незаконного або необґрунтованого додаткового рішення.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно застосував положення статей 126, 129, 244 ГПК України, дослідив надані докази, врахував заперечення іншої сторони та обґрунтовано визначив до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 51 500,00 грн.

Враховуючи викладене вище, доводи апеляційних скарг не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно ст. ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків місцевого господарського суду, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із залишенням апеляційних скарг без задоволення, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покласти на скаржника.

Керуючись ст.129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська майстерня телебачення» - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2026 у справі №914/506/22 - залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2026 у справі №914/506/22 - залишити без змін.

4. Судовий збір за подання апеляційних скарг покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено і підписано 11.11.2026.

Головуючий суддя В.О. Ржепецький

Судді Р.В. Міліціанов

Н.Л. Степанюк