Ухвала № 141391818 у справі № 927/4/26 від 11.11.2026

У Х В А Л А

11 листопада 2026 року м. Чернігів справа № 927/4/26(927/1141/26)

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши в порядку письмового провадження матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ» в особі розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Сокол Тетяни Леонідівни про забезпечення позову по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ» в особі розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Сокол Тетяни Леонідівни до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, поданого в межах справи за заявою КРЕДИТОРА: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕДЕСМА АГРО» (код 44733965) 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15-А

БОРЖНИК: Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ» (код 39180622) 15200, м. Сновськ Корюківського району Чернігівської області, вул. Перемоги, 14

про відкриття провадження у справі про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

05 січня 2026 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява від 02.01.2026 Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕДЕСМА АГРО» (надалі - Кредитор) про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ» (надалі - Боржник) на підставі ст.34 Кодексу України з процедур банкрутства, яка ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2026 була прийнята до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.02.2026, зокрема відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ»; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Сокол Т.Л.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 21.10.2026 продовжено процедуру розпорядження майном боржника, повноваження розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Сокол Т.Л. та строк дії мораторію щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів на три місяці до 24 січня 2027 року включно.

09 листопада 2026 року, в межах даної справи про банкрутство, через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява від 06.11.2026 № 01-32/15-11 Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ» в особі розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Сокол Тетяни Леонідівни до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину (присвоєно єдиний унікальний номер 927/1141/26), якою позивач просить:

визнати недійсним Договір купівлі - продажу транспортного засобу від 29.04.2025 № 8046/2025/5306020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ» та ОСОБА_1 ;

застосувати наслідки недійсності правочину - Договору купівлі - продажу транспортного засобу від 29.04.2025 № 8046/2025/5306020, передбачені ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, а саме: стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ» 3 986 400,00 грн.

Звертаючись з даним позовом, арбітражний керуючий Сокол Т.Л. зазначає, що під час виконання нею повноважень розпорядника майна було встановлено, що протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ» останнім було відчужено значну кількість транспортних засобів, зокрема, PORSCHE CAYENNE 3996, (2021), ЧОРНИЙ, № двиг. НОМЕР_2 , № куз. НОМЕР_3 , ДНЗ - НОМЕР_4 , свідоцтво - НОМЕР_5 , 25.02.2025 року - 329 (надалі - Транспортний засіб).

Попередньо даний Транспортний засіб був переданий на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування ТОВ «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ» згідно Договору фінансового лізингу від 20.07.2021 № 10369-AR-FL, укладеного між ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» та Боржником.

25.02.2025 Транспортний засіб був перереєстрований на ТОВ «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ» на підставі Договору купівлі - продажу транспортного засобу предмета лізингу від 12.02.2025 № 10369-AR-FL укладеного між ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» та Боржником.

Однак надалі 29.04.2025 Транспортний засіб було перереєстровано з ТОВ «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ» на ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі - продажу транспортного засобу від 29.04.2025 № 8046/2025/5306020. При цьому державний номерний знак НОМЕР_6 залишено без змін, а новому власнику видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 .

Отже, 29.04.2025 між ТОВ «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ» та ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі - продажу транспортного засобу № 8046/2025/5306020, за яким Транспортний засіб вибув із власності Боржника та перейшов у власність його керівника - ОСОБА_1 за ціною продажу 1 574 291,58 грн.

При цьому документи, які підтверджують фактичне отримання ТОВ «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ» грошових коштів у сумі 1 574 291,58 грн від ОСОБА_1 за відчуження Транспортного засобу, розпоряднику майна не надані, незважаючи на вжиті ним заходи щодо їх отримання та ухвалу суду про витребування відповідних доказів. Аналізуючи банківські виписки Боржника, розпорядник майна також не виявив перерахування Відповідачем грошових коштів за придбаний Транспортний засіб.

З листа від 16.09.2026 № 31/33/3245-10514-2026 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях вбачається, що:

25.02.2025 Транспортний засіб перереєстровано з ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» на ТОВ «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ» на підставі Договору купівлі - продажу транспортного засобу предмета лізингу від 12.02.2025 № 10369-AR-FL та акту прийому - передачі транспортного засобу від 12.02.2025 № 10369-AR-FL, державний номерний знак залишено НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 ;

29.04.2025 Транспортний засіб перереєстровано з ТОВ «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ» на ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі - продажу транспортного засобу від 29.04.2025 № 8046/2025/5306020, державний номерний знак залишено НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 ;

19.03.2026 Транспортний засіб перереєстровано з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу транспортного засобу від 19.03.2026 № 6200/26/1/000329, укладеного через суб`єкта господарювання - ТОВ «ПРОГРЕС АВТОТРЕЙД КИЇВ», державний номерний знак залишено НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 ;

30.07.2026 Транспортний засіб перереєстровано з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 на підставі Договору купівлі-продажу транспортного засобу від 30.07.2026 № 3245/2026/6338215, державний номерний знак змінено на НОМЕР_10 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_11 , реєстраційні дії здійснювалися в ТСЦ МВС № 3245.

В обгрунтування позовних вимог арбітражний керуючий Сокол Т.Л. зазначає, що на її думку, спірний правочин має сукупність обставин, які свідчать про його невідповідність вимогам добросовісності та наявність передбачених ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства підстав для визнання його недійсним, а саме:

Транспортний засіб відчужено Боржником на користь учасника товариства - ОСОБА_1 , тобто заінтересованої особи;

вартість Транспортного засобу за спірним договором становила 1 574 291,58 грн, тоді як відповідно до проведеної на замовлення розпорядника майна оцінки його ринкова вартість станом на 29.04.2025 становила 3 986 400,00 грн без ПДВ. Таким чином, договірна вартість Транспортного засобу становила істотно менше його ринкової вартості;

за результатами перевірки банківських виписок Боржника за відповідний період не встановлено надходження на рахунки ТОВ «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ» грошових коштів у сумі 1 574 291,58 грн, які відповідно до умов спірного договору мали бути сплачені за Транспортний засіб. Отже, за наявними у розпорядника майна доказами Боржник фактично не отримав передбаченого спірним договором зустрічного майнового відшкодування за відчуження Транспортного засобу;

на момент укладення спірного договору Боржник мав невиконані грошові зобов`язання перед низкою кредиторів, строк виконання яких уже настав;

відчуження Транспортного засобу призвело до вибуття з майна Боржника ліквідного активу значної вартості, який міг бути використаний для задоволення вимог його кредиторів.

Нормативно - правовим обгрунтуванням позовних вимог в частині застосування наслідків недійсності правочину позивачем визначено ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 216 Цивільного кодексу України.

Одночасно з поданням позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ» в особі розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Сокол Тетяни Леонідівни було подано заяву від 06.11.2026 № 01-32/14-11 про забезпечення позову (надалі - Заява), якою Позивач просить:

вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 , що знаходяться на будь-яких рахунках відкритих у будь-яких банківських або інших фінансово-кредитних установах, які будуть виявлені під час виконання ухвали суду про забезпечення позову, у розмірі ціни позову 3 986 400,00 грн та судового збору - 50 499,20 грн;

вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , яке буде виявлено під час виконання ухвали суду про забезпечення позову у розмірі ціни позову 3 986 400,00 грн та судового збору - 50 499,20 грн.

Звертаючись із Заявою арбітражний керуючий Сокол Т.Л. вказує, що на її думку, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх доводів Позивач вказує, що після укладення спірного договору Відповідач відчужив Транспортний засіб третій особі, після чого Транспортний засіб був повторно відчужений іншій особі. Наведене свідчить про реальний ризик відчуження або приховування Відповідачем належного йому майна, з метою унеможливлення виконання рішення у даній справі.

Позивачем було направлено Відповідачу запит від 23.07.2026 № 01-32/24-07 щодо надання, зокрема, документів, які підтверджують відчуження транспортних засобів. Водночас Відповідач, будучи обізнаним про проведення розпорядником майна перевірки правочинів Боржника та правові наслідки такої перевірки, запит розпорядника майна проігнорував та витребувані документи не надав.

Більше того, зважаючи на проведення розпорядником майна детальної перевірки правочинів, укладених Боржником, а також вже здійснене оскарження правочинів, у тому числі правочинів, укладених з Відповідачем (справа № 927/4/26 (927/280/26)), Відповідач достовірно усвідомлював наявність реального ризику оскарження правочину щодо відчуження Транспортного засобу та можливість застосування наслідків його недійсності.

Особливо показовим є те, що Відповідач не виконав і вимоги ухвали Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2026 про витребування договору купівлі - продажу Транспортного засобу, що додатково свідчить про його недобросовісну процесуальну поведінку та небажання сприяти встановленню обставин відчуження майна.

Недобросовісність поведінки Відповідача підтверджується не лише його поведінкою у межах даної справи, а й системним характером відчуження майна Боржника, у тому числі майна, обтяженого заставою ПАТ «МТБ Банк»: так, 15.10.2025 Відповідачем було відчужено на користь ТОВ «СІТІВУД СВ» майно Боржника, що перебуває у заставі ПАТ «МТБ Банк», а саме трактор колісний БЕЛАРУС-892; у цей же день Відповідачем на користь ПП «НИВА-ІМПУЛЬС» було відчужено інше майно Боржника, що перебуває у заставі ПАТ «МТБ Банк» (вантажний автомобіль MAN TGS 18.400, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_12 ); крім того, 15.10.2025 Відповідачем було відчужено на користь ТОВ «СІТІВУД СВ» майно Боржника, що перебуває у заставі ПАТ «МТБ Банк», а саме Weimer WE-14D з маніпулятором Weimer WE-7300, згідно з рахунком № 418 від 15.10.2025.

При цьому Відповідач надає систематично розпоряднику майна та суду неправдиву інформацію щодо переміщення майна (транспортних засобів), в той час як транспортні засоби реалізовано.

Звітом за результатами проведення аналізу фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності та становища на ринках ТОВ «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ» та аналізу ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства - встановлено факт доведення Позивача до банкрутство, що вочевидь підтверджує недобросовісність Відповідача, як керівника Боржника.

Недобросовісність дій Відповідача проявляється і в нанесенні шкоди Позивачу у розмірі 936 159,30 євро у зв`язку із непред`явленням (несвоєчасним пред`явленням) до виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражу від 10.07.2023 у справі № АС-11/04/2023 про стягнення з AGROENERGY SP. Z O.O. суми боргу.

Зазначену поведінку арбітражний керуючий Сокол Т.Л. вважає такою, що об`єктивно дає підстави для висновку про існування ризику подальшого розпорядження Відповідачем власними активами, у т.ч. шляхом їх відчуження або іншого виведення з-під можливого стягнення, після того як йому стало відомо про пред`явлення до нього вимог про відшкодування збитків. При цьому для застосування заходів забезпечення позову не вимагається встановлення факту фактичного відчуження Відповідачем власного майна - достатнім є встановлення обставин, які свідчать про реальність, а не абстрактність такого ризику.

Таким чином, сукупність обставин, а саме: відчуження Відповідачем майна Боржника, обізнаність про перевірку та оскарження правочинів, ненадання витребуваних документів та невиконання ухвали суду, - свідчить про наявність обґрунтованої загрози того, що у разі задоволення позову та стягнення з Відповідача завданих Позивачу збитків, виконання відповідного судового рішення може бути істотно ускладнене або унеможливлене внаслідок розпорядження Відповідачем належними йому активами.

Предметом спору у даній справі є дві вимоги: визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності - відшкодувати вартість Транспортного засобами грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину (точний розмір буде визначено на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності) на доволі значну суму - 3,9 млн грн.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про відшкодування збитків грошовими коштами, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у Відповідача присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт нерухомого майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову арешт на нерухоме майно - не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про відшкодування збитків грошовими коштами, Відповідач матиме безумовну можливість розрахуватись із Позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Заходи забезпечення позову арбітражний керуючий Сокол Т.Л. вважає співрозмірними, адекватними та обґрунтованими з урахуванням поведінки Відповідача.

Розглянувши Заяву, суд вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України.

Частиною 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України).

Правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 910/1686/24, від 26.08.2024 у справі № 922/1454/24 тощо.

Верховний Суд стало та послідовно вказує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Кюблер проти Німеччини»).

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібні за змістом висновки у застосуванні статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 910/8682/18, від 20.02.2019 у справі № 923/558/18, від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), від 07.04.2023 у справі № 910/15043/21, від 08.09.2025 у справі № 902/515/25 тощо.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави заявлених позовних вимог та застосування відповідного їм заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 наголосила на тому, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 також висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо заявлених позовних з огляду на співмірність та необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 925/1459/23, від 06.06.2024 у справі № 910/17599/23, від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22.

Відповідно до положень частини четвертої статті 137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення порушеного права (інтересу), про захист яких просить заявник, неправомірністю дій відповідача, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

При цьому, у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Обранням належного відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвідношення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 16.11.2023 у справі № 921/333/23).

Суд також вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що чинним законодавством покладено на заявника обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.

Положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Норми статті 136 ГПК України передбачають, що забезпечення позову допускається у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Наведене дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.

Звертаючися до суду із заявою про забезпечення позову, позивач має обов`язок обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язуються заявлені позовні вимоги та застосування певного заходу забезпечення позову.

У кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду, зокрема, належить встановити наявність обставин, які свідчать про небезпідставність вимог позивача та ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Наведене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду та правовими висновками Верховного Суду у постановах від 20.01.2025 у справі № 916/2907/24, від 20.02.2019 у справі № 923/558/18, від 14.11.2018 у справі № 910/8682/18.

Саме з цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову, зокрема, щодо заявлених в цій справі вимог.

Слід також зазначити, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 (на яку посилається Позивач) міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Таким чином наведений вище висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов`язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення, шляхом подання доказів підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.

Крім того, наведений зміст вказаної вище постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову (саме з таких мотивів виходила об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу № 917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.09.2026 у справі № 910/16578/25.

Отже, з огляду на вищенаведені висновки Верховного Суду саме на заявника покладено обов`язок доведення наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до ст. 1, 44 Кодексу України з процедур банкрутства, розпорядник майна - арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення процедури розпорядження майном. Під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації). Про призначення розпорядника майна господарський суд постановляє ухвалу.

Розпорядник майна зобов`язаний, зокрема, вживати заходів для захисту майна боржника; проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника та становища на ринках боржника, встановлювати за результатами його проведення наявність або відсутність ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, вчинення незаконних дій у разі банкрутства.

Розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів, у тому числі укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Кодексом, а також позовів щодо визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном щодо зміни організаційно-правової форми боржника.

У відповідності з ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, зокрема у випадку коли боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав коли: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою (ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства).

Згідно висновків Верховного Суду, відображених у постанові від 27 лютого 2024 року у справі № 910/15043/21 (910/13122/22), частину дев`яту статті 44 КУзПБ слід розуміти таким чином, що розпорядник майном вправі звертатися до господарського суду з вимогами щодо визнання недійсними правочинів, поєднуючи їх з вимогами про стягнення коштів або про витребування майна з володіння відповідача.

При цьому розпорядник майна не має ані власного права, яке стосується правочину боржника чи майна, ані власного інтересу у визнанні правочину недійсним і витребуванні майна (у тому числі похідного). Отже, розпорядник майна у судовому процесі діє як законний процесуальний представник боржника. При цьому за аналогією закону слід застосовувати відповідні положення статей 55, 57 ГПК України. Так, у разі відкриття провадження за таким позовом боржник набуває статусу позивача, але зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги можлива лише за письмовою згодою розпорядника майна; якщо боржник не підтримує заявлених позовних вимог, то це не є підставою для залишення подання без розгляду; відмова боржника від позову, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє розпорядника майна права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20, пункт 93).

Таким чином, у даному випадку фактичним позивачем є Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ», а арбітражний керуючий Сокол Т.Л. є його законним процесуальним представником.

Позивач просить визнати недійсним договір купівлі - продажу Транспортного засобу, вчинений боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, із заінтересованою особою.

Зважаючи на відсутність на момент пред`явлення позову у власності Відповідача Транспортного засобу, який був предметом оспорюваного правочину, Позивач просить застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені ч. 3 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, та стягнути з Відповідача вартість відчуженого майна за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Отже, між сторонами наявний спір, а звернення розпорядника майна до господарського суду з вимогами щодо визнання недійсним правочину та застосування наслідків його недійсності передбачено законодавством.

В той же час, фактично арбітражний керуючий Сокол Т.Л. наявність обставин для вжиття заходів забезпечення позову обумовлює недобросовісною поведінкою ОСОБА_1 , як керівника ТОВ «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ», яка полягає у ненаданні розпоряднику майна запитуваних документів та невиконанні ухвали Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2026 щодо надання витребуваних доказів.

Заявниця вважає, що така поведінка ОСОБА_1 є результатом усвідомлення останнім наявності реального ризику оскарження правочину щодо відчуження спірного транспортного засобу та можливості застосування наслідків його недійсності.

Натомість наведене вище суд розцінює як непідтверджені належними та допустимими доказами особисті припущення арбітражного керуючого Сокол Т.Л.

Посилання арбітражного керуючого Сокол Т.Л. на системний характер відчуження майна відповідачем, у т.ч. майна, обтяженого заставою ПАТ «МТБ Банк», зокрема, трактору колісного БЕЛАРУС-892; вантажного автомобіля MAN TGS 18.400, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_12 ; Weimer WE-14D з маніпулятором Weimer WE-7300 суд вважає недоречним, оскільки незаконність відчуження Боржником цього майна наразі не встановлено в судовому порядку (хоча і арбітражним керуючим Сокол Т.Л. подано позови про визнання таких правочинів недійсними).

Крім того, правочини з відчуження цього майна (як і оспорюваний правочин) були вчинені Боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство.

Таким чином, будь - яких доказів про те, що ОСОБА_1 , будучи керівником Боржника, вчиняв ці правочини з метою впливу на виконуваність рішення суду у конкретній справі або перешкоджав поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, заявником надано не було.

Також суд враховує, що арбітражним керуючим Сокол Т.Л. до позовної заяви додана щорічна декларація за 2025 рік, подана ОСОБА_1 31.03.2026 до Національного агентства з питань запобігання корупції, яка відображає матеріальний стан останнього.

При дослідженні вказаного доказу суд дійшов висновку, що відображені у ньому дані свідчать про достатність у ОСОБА_1 майнових активів для виконання рішення суду, що буде ухвалене за результатами вирішення даного спору (у разі задоволення позовних вимог). Так, серед іншого, станом на 31.12.2025 Відповідач володіє наступними готівковими коштами: 150 000,00 грн; 532 000,00 дол. США, що еквівалентно 24 206 691,60 грн (за курсом, встановленим Національним банком України на дату розгляду Заяви (11.11.2026) (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates)); 494 000,00 євро, що еквівалентно 25 233 273,00 грн (за курсом, встановленим Національним банком України на дату розгляду Заяви (11.11.2026) (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates)); як наслідок - арбітражним керуючим Сокол Т.Л. не доведений факт існування ризику утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову з огляду на недостатність у боржника активів.

Також, в Єдиному державному реєстрі декларацій наявна інформація, що в 2026 році Відповідач здійснив тільки два рази видатки, які перевищують 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року: 02.02.2026 - 681 888 грн (сплата податків і зборів). При цьому, ці видатки носять обов`язковий характер, оскільки пов`язані з продажем нерухомого майна.

Наведене вище свідчить про те, що позивач належними та допустимими засобами доказування не довів наявність фактичних обставин, з якими пов`язує застосування забезпечення позову.

Натомість наведені вище висновки Верховного Суду свідчать про те, що самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову, з огляду на заявлені у цій конкретній справі предмет і підстави позову щодо неправомірності дій відповідача, без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 136, 137, 140, 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Заяву від 06.11.2026 № 01-32/14-11 Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ» в особі розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Сокол Тетяни Леонідівни про забезпечення позову залишити без задоволення

Копії цієї ухвали надіслати арбітражному керуючому Сокол Т.Л. (49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки, 22), боржнику - Товариству з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСАГРОЕНЕРДЖИ» (15200, м. Сновськ Корюківського району Чернігівської області, вул. Перемоги, 14) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Дата набрання ухвалою законної сили - 11.11.2026.

Суддя А.С. Сидоренко