Ухвала № 141391823 у справі № 910/4534/26 від 06.11.2026

УХВАЛА

06 листопада 2026 року

м. Київ

cправа № 910/4534/26

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Бенедисюка І. М. (головуючого), Васьковського О. В., Власова Ю. Л., Вронської Г. О., Зуєва В. А, Кібенко О. Р., Рогач Л. І., Чумака Ю. Я.,

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи

за касаційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2026

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Буський консервний завод" про забезпечення позову до подання позовної заяви у справі № 910/4534/26

особи, які можуть отримати статус учасника справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Буський консервний завод"

відповідач 1: Акціонерне товариство "ВСТ БАНК"

відповідач 2: Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель",

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Буський консервний завод" (далі ТОВ "Буський консервний завод", Завод, заявник) звернулося до суду з заявою про забезпечення позову (до подання позовної заяви), відповідно до якої просило заборонити Акціонерному товариству "ВСТ БАНК" (далі - АТ "ВСТ БАНК", Банк) здійснювати будь-які виплати за банківською гарантією від 16.03.2026 № ЛГ2024-0035-87 за будь-якими вимогами Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (далі - ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель", Агенція) до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

1.2. Заява про вжиття заходів забезпечення позову обґрунтована тим, що вимога ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" щодо стягнення банківської гарантії є неправомірною та безпідставною, оскільки заявник не відкликав свою пропозицію і не відмовлявся від укладення договору, а самі обставини відхилення його тендерної пропозиції наразі оскаржуються в адміністративному суді. Заявник наголошує, що сплата Банком коштів за оспорюваною гарантією призведе до порушення його прав, оскільки після виплати у банку виникне право зворотної вимоги (регресу) до підприємства, що зумовить виникнення нових судових спорів.

1.3. На думку заявника, невжиття судом заходів забезпечення позову шляхом заборони банку здійснювати виплати до ухвалення рішення у справі істотно ускладнить або взагалі унеможливить ефективний захист та поновлення оспорюваних прав позивача в межах одного судового провадження.

1.4. Правовою підставою вказаної заяви визначив статті 509, 546, 560, 563, 569 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 136, 137, 140, 141 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статтю 55 Конституції України, статті 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Господарський суд міста Києва ухвалою від 21.04.2026 (суддя Гумега О. В.) у справі № 910/4534/26, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Корсак В. А., судді: Алданова С. О., Євсіков О. О.), задовольнив заяву про забезпечення позову. Вжито заходи забезпечення позову, а саме: заборонив АТ "ВСТ БАНК" здійснювати будь-які виплати за банківською гарантією від 16.03.2026 № ЛГ2024-0035-87 за будь-якими вимогами ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ТОВ "Буський консервний завод" до АТ "ВСТ БАНК" та ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" про визнання банківської гарантії від 16.03.2026 № ЛГ2024-0035-87 такою, що не підлягає виконанню.

2.2. Задовольняючи заяву та вживаючи відповідні заходи забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з такого:

- оскільки ТОВ "Буський консервний завод" (заявник) має намір звернутися до суду з позовними вимогами немайнового характеру (про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню), то в цьому випадку має досліджуватися така підстава для вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

- передумовою звернення позивача до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони АТ "ВСТ БАНК" (гарант) здійснювати будь-які виплати за банківською гарантією від 16.03.2026 № ЛГ2024-0035-87 за будь-якими вимогами ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" стало звернення Банку до принципала (ТОВ "Буський консервний завод") із листом № 27/2/2/5397 про виконання зобов`язання за гарантією у зв`язку з пред`явленням ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" (бенефіціар) вимог до Банку (гарант) про сплату коштів за банківською гарантією;

- у разі сплати гарантом грошових коштів на користь бенефіціара за оспорюваною гарантією банк набуде право на зворотну вимогу до ТОВ "Буський консервний завод" (принципал), тоді як у разі задоволення позову, з яким заявник має намір звернутись до суду (про визнання банківською гарантії такою, що не підлягає виконанню) без вжиття судом заходів забезпечення позову заявник не зможе захистити свої права в межах одного судового провадження без нових звернень до суду;

- спір у межах цієї справи стосуватиметься фактично права ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" (бенефіціар) на отримання грошових коштів від АТ "ВСТ БАНК" (гарант) саме за оспорюваною гарантією, а тому такі заходи є ефективним засобом запобігання неможливості чи утрудненню ефективного захисту прав ТОВ "Буський консервний завод" (принципал) в разі задоволення позовних вимог, з урахуванням того, що предметом позову є вимоги немайнового характеру;

- заборона здійснювати будь-які виплати за банківською гарантією від 16.03.2026 № ЛГ2024-0035-87 не спричиняє порушення прав третіх осіб.

2.3. При цьому місцевий суд послався на висновки Верховного Суду, сформовані у постанові від 26.08.2026 у справі 910/6973/25.

2.4. Апеляційний господарський суд погодився із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення відповідної заяви. Зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку доводам заявника та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, з дотриманням балансу інтересів усіх учасників правовідносин.

2.5. Крім того, суд апеляційної інстанції також вказав на те, що спір щодо виконання банківської гарантії та правомірності пред`явлення вимоги про її сплату виникає з господарських правовідносин, а тому відповідно до положень статті 20 ГПК України належить до господарської юрисдикції. Обставина того, що адміністративні суди у справі № 320/14309/26 відмовляли у забезпеченні адміністративного позову шляхом заборони виплат за гарантією, є логічним, оскільки виконання банківської гарантії не стосувалося предмета адміністративного спору (скасування протоколу відхилення пропозиції).

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. У касаційній скарзі ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2026; ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Буський консервний завод" про забезпечення позову.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. У поданій касаційній скарзі ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" (скаржник) із посиланням на абзац другий частини другої статті 287 ГПК України вважає оскаржувані судові рішення такими, що постановлені з порушенням норм процесуального права, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

4.1.2. Скаржник також вказує, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновку Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 07.02.2025 у справі № 910/7497/24.

4.1.3. На переконання скаржника, вжиті заходи забезпечення позову є тотожними задоволенню позовних вимог, що суперечить пункту 11 статті 137 ГПК України. Крім того вказує, що адміністративний суд тричі встановив відсутність правових підстав для заборони АТ "ВСТ БАНК" здійснювати будь-які виплати за банківською гарантією від 16.03.2026 № ЛГ2024-0035-87 за вимогами ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель".

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Інші учасники спору своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

5. Підстави передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата)

5.1. Верховний Суд ухвалою від 31.08.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 та вирішив здійснювати перегляд зазначених судових рішень у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

5.2. Ухвалою від 09.10.2026 колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передала справу № 910/4534/26 на розгляд об`єднаної палати, оскільки колегія суддів у цій справі вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів іншої палати, викладеного у постановах від 17.07.2025 у справі № 910/3606/25, від 26.08.2025 у справі № 910/6973/25 та від 30.06.2026 у справі № 910/2453/26.

5.3. На думку колегії суддів, у означених вище постановах (у подібних справах № 910/3606/25, № 910/6973/25, № 910/2453/26 до цієї справи за підставами позовних вимог - про визнання банківських гарантій такими, що не підлягають виконанню, у зв`язку з відсутністю, на думку позивачів, порушення ними забезпечених гарантіями зобов`язань, зокрема, не настання строків виконання таких зобов`язань, не вчинення дій на їх виконання), Верховний Суд у застосуванні положень статей 136, 137 ГПК України виснував про обґрунтованість вимог заяви про забезпечення позову та вжиття заходів забезпечення позову, шляхом заборони Банку здійснювати будь-які виплати за банківською гарантією до набрання законної сили судовим рішенням у справі з позовними вимогами про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню.

5.4. Зокрема, Верховний Суд у постанові від 17.07.2025 у справі № 910/3606/25 зазначав таке: "Як встановлено судами попередніх інстанцій предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів про визнання банківських гарантій такими, що не підлягають виконанню. Отже, предметом позову є вимоги немайнового характеру. У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. У розгляді даного питання Суд погоджується з судами попередніх інстанцій, що ефективний захист у цьому судовому процесі втратить свій зміст у зв`язку із виплатою коштів гарантом за банківською гарантією, що знівелює значення судового рішення у випадку задоволення позову, оскільки у такому випадку для ефективного захисту необхідно буде ініціювати новий судовий спір про стягнення з бенефіціара безпідставно отриманих грошових коштів. Відтак колегія відхиляє доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статей 136, 137 ГПК України як такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом касаційної інстанції".

5.5. До схожих висновків дійшов Верховний Суд також у постановах від 26.08.2025 у справі №910/6973/25 та від 30.06.2026 у справі № 910/2453/26.

5.6. Колегія суддів в ухвалі від 09.10.2026 також зазначила, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово здійснював аналіз статей 136, 137 ГПК України та розглядав підставність застосування такого заходу забезпечення позову як заборона Банку здійснення виплат за банківськими гарантіями.

5.7. Зокрема, у постанові від 06.06.2023 у справі № 910/6924/22 за позовними вимогами про визнання такою, що не підлягає виконанню, банківської гарантії Верховний Суд виснував, зокрема: "… Суд не може забезпечувати позов у спосіб, який буде сприяти невиконанню зобов`язання, зокрема шляхом заборони гаранту вчиняти дії щодо виконання банківської гарантії. Як правильно враховано апеляційним господарським судом, заборона судом здійснювати оплату на виконання банківської гарантії до моменту набрання законної сили рішенням у справі є підставою не виконувати зобов`язання щодо банківської гарантії. Отже вживаючи заявлений Товариством з обмеженою відповідальністю "Одесагаз-Постачання" захід забезпечення позову суд першої інстанції фактично вирішив первісний позов у даній справі по суті, заборонивши відповідачу (банку) виконувати зобов`язання за гарантією. Також варто враховувати, що гарантія є строковим зобов`язанням, а строк розгляду справи та відповідно строк дії ухвали про забезпечення позову може значно перевищувати цей строк. Тому задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції порушив принцип пропорційності, передбачений статтею 15 ГПК України. Натомість суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував ухвалу суду першої інстанції та прийняв законне рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову".

5.8. Передаючи справу № 910/4534/26 на розгляд об`єднаної палати колегія суддів зазначила, що не погоджується із наведеними у постановах від 17.07.2025 у справі № 910/3606/25, від 26.08.2025 у справі №910/6973/25 та від 30.06.2026 у справі № 910/2453/26 висновками щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у подібних правовідносинах з огляду на те, що в силу положень статті 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у відносинах за гарантією беруть участь три суб`єкти - гарант, беніфіціар та принципал.

5.9. Із посиланням на висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 22.07.2026 у справі № 910/10101/25, колегія суддів підкреслила, що забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов`язку перед беніфіціаром. Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов`язання тільки для гаранта. За положеннями статті 562 ЦК України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

5.10. На думку колегії суддів, означене також узгоджується та відповідає висновкам, які викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20.

5.11. За наведеного колегія суддів вважає, що цільове призначення норм статей 546, 562, 565 ЦК України полягає у тому, що кредитор, який вважає, що боржник порушив зобов`язання, забезпечене гарантією, має право пред`явити вимогу гаранту та отримати він нього кошти на виконання забезпеченого зобов`язання, а вже після вирішувати можливі спори щодо виконання (дійсності, припинення) цього зобов`язання з боржником, а не навпаки, оскільки зобов`язання гаранта заплатити кредитору за гарантією не залежать від основного зобов`язання боржника, його недійсності чи припинення. При заявленні кредитором вимоги гарант повинен заплатити за гарантією, крім випадку якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

5.12. У справах №910/3606/25, №910/6973/25, №910/2453/26 та у цій справі підставами позовних вимог про визнання банківських гарантій такими, що не підлягають виконанню позивачами визначено обставини відсутності, на їх думку, порушення ними забезпечених гарантіями зобов`язань, зокрема, не настання строків виконання таких зобов`язань, не вчинення дій на їх виконання. У позовах позивачі прямо вказували на існування судових спорів з кредиторами щодо виконання (не виконання) ними зобов`язань забезпечених гарантіями та просили зупинити провадження у наведених справах до вирішення судами цих спорів.

5.13. Отже, на думку колегії суддів, розуміючи зміст наведених норм статей 562, 565 ЦК України та висновків об`єднаної палати про незалежність зобов`язання гаранта перед кредитором від основного зобов`язання боржника, позивачі у справах №910/3606/25, №910/6973/25, №910/2453/26 та у цій справі ініціювали додаткові позови про визнання гарантій такими, що не підлягають виконанню та забезпечення цих позовів, лише з метою перешкодити виконанню гарантом забезпеченого зобов`язання боржника, що не відповідає нормам статей 562, 565 ЦК України.

5.14. Наголошуючи на тому, що приписи частини другої статті 136 ГПК України передбачають можливість вжиття судом заходів забезпечення позову лише у разі, якщо невжиття їх може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, чи ефективно захистити/поновити порушені права позивача, колегія суддів вважає, що очевидним є те, що заявлення позову про визнання гарантії такою, що не підлягає виконанню та забезпечення такого позову з підстави відсутності порушення забезпеченого гарантією зобов`язання спрямовано не на ефективний захист, поновлення порушених прав або інтересів позивача, оскільки не відповідає нормам статей 562, 565 ЦК України, які встановлюють виконання гарантом зобов`язання перед кредитором незалежно від основного зобов`язання боржника, а на перешкоджання кредитору реалізувати свої права, передбачені гарантією та наведеними нормами права.

5.15. За таких обставин колегія суддів вважає, що наявні підстави для відступлення від наведених вище висновків Верховного Суду у постановах у справах №910/3606/25, №910/6973/25, №910/2453/26.

6. Підстави повернення справи на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

6.1. Згідно з частиною другою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

6.2. Частини перша, третя, четверта статті 303 ГПК України передбачають, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

6.3. Об`єднана палата неодноразово зазначала про умови (підстави) для передачі справи на розгляд об`єднаної палати, як і підстави для здійснення розгляду справи об`єднаною палатою, а також про критеріїв щодо прийняття / повернення справ, переданих на розгляд об`єднаної палати (див. ухвали від 11.07.2024 у справі № 909/1167/17, від 09.08.2024 у справі № 909/1043/24, від 03.09.2024 у справі № 925/555/21, від 03.09.2024 у справі № 910/15002/23, від 27.09.2024 № 922/3929/23, від 05.12.2024 у справі № 910/4017/22, від 17.01.2025 у справі № 911/22/24 (911/747/24), від 06.06.2025 у справі № 910/4017/24, від 08.09.2025 у справі № 912/1769/24, від 03.10.2025 у справі № 910/7486/24, від 17.10.2025 у справі № 910/16507/23, від 19.12.2025 у справі № 916/5778/23, від 06.02.2026 у справі № 910/1686/24 та від 06.02.2026 у справі № 904/1809/24).

6.4. Так, умовами (підставами) для передачі справи на розгляд об`єднаної палати, як і підставами для здійснення розгляду справи об`єднаною палатою, є:

1) наявність висновку щодо застосування конкретної норми (норм) права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати;

2) такий висновок має бути зроблено в подібних правовідносинах.

6.5. Відступаючи від висновку щодо застосування норми права, об`єднана палата може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.

6.6. Отже, визначальними і ключовими аспектами, які має з`ясувати об`єднана палата під час вирішення питання щодо прийняття / повернення справи відповідно до положень статей 302, 303 ГПК України, є наявність висновку щодо застосування норми права, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду в подібних правовідносинах у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

6.7. Тобто можна виснувати, що в усіх випадках на стадії прийняття / повернення справи об`єднана палата має перевіряти наявність / відсутність у постанові, від якої колегія суддів пропонує відступити, висновків щодо застосування норми права, чи формулювалися вони у рішенні Верховного Суду саме у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати та чи подібними є правовідносини.

6.8. Стосовно визначення, що саме вважати (1) висновком щодо застосування норми прав, (2) висновком за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, (3) висновком щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду, та (4) висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеними у постановах, якими суд направив справу на новий розгляд, та постановах, якими завершений розгляд справи, об`єднана палата зазначає таке.

6.9. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що чинний ГПК України оперує поняттям "висновок" у різних значеннях, зокрема таких, як: умовивід суду; висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а також викладений у постанові Верховного Суду висновок по суті позовних вимог, вимог апеляційної або касаційної скарги; складова резолютивної частини судового рішення.

6.10. За змістом статей 314, 315 ГПК України постанова, прийняттям якої завершується перегляд судових рішень у касаційному порядку, складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин; у мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначаються висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, а в резолютивній частині відповідний висновок суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог.

6.11. З огляду на викладене висновком щодо застосування норми права в подібних правовідносинах якраз і є висновок за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, а також висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, та який має міститися в мотивувальній частині постанови суду касаційної інстанції.

6.12. Саме такі висновки викладено в пункті 198 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, пунктах 48- 51 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 911/1095/22, ухвали Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 910/66607/21.

6.13. Велика Палата Верховного Суду у пунктах 69- 71 постанови від 07.09.2022 у справі № 910/22858/17 зазначила таке:

"69. Відповідно до статті 315 ГПК України постанова суду касаційної інстанції складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. У мотивувальній частині зазначаються: а) мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу; б) доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції; в) висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд; г) дії, що їх повинні виконати суд першої та (або) апеляційної інстанції у разі скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд.

70. Згідно із частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

71. Отже, наведені норми права розрізняють висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, та висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У свою чергу норми ГПК України не поділяють висновків Верховного Суду щодо застосування норм права на ті, що викладені у постановах, якими справу направлено на новий розгляд, та ті, що викладені у постановах, якими завершений розгляд справи. Подібний підхід також відсутній у судовій практиці. Кожна постанова Верховного Суду в силу частини третьої статті 317 ГПК України є остаточною і оскарженню не підлягає, а якщо в ній викладені висновки щодо застосування норми права, то такі висновки підлягають врахуванню іншими судами при вирішенні подібних спорів.

Отже, Велика Палата Верховного Суду однозначно шляхом тлумачення норм права виснувала, що норми ГПК розрізняють "висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд" та "висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду".

6.14. Велика Палата відмовилася відступати від висновку об`єднаної палати та колегій Касаційного господарського суд, з огляду на те, що в них "зазначено не про те, що якщо висновок Верховного Суду про застосування норми права викладено у постанові, якою справу направлено на новий розгляд, то він є неостаточним та необов`язковим для врахування іншими судами, а про те, що направлення справи на новий розгляд не означає остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у цій справі, тобто остаточного вирішення спору" (пункт 72 постанови Великої Палати від 07.09.2022 у справі № 910/22858/17).

6.15. Разом із тим правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (пункт 18.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 191/4364/21).

6.16. Отже, з урахуванням доктринального тлумачення поняття "висновок щодо застосування норми права" Верховний Суд має повноваження щодо перевірки того, чи наявний взагалі в постанові (постановах), на які посилається скаржник, висновок щодо застосування норми права, тоді як аналіз того, чи є висновок саме висновком щодо застосування норми права, можна визначити за такими критеріями: 1) висновок щодо застосування норми права повинен містити посилання на конкретну норму (норми) матеріального або процесуального права; 2) такий висновок не повинен буквально повторювати норму права, а має розширювати або тлумачити її зміст; 3) висновок може бути таким, який застосовується до інших випадків у подібних правовідносинах; 4) висновок щодо застосування норми права необхідно відрізняти від правової оцінки суду; 5) потрібно розрізняти висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, та висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

6.17. Об`єднана палата, перевіряючи наявність / відсутність у постановах від 17.07.2025 у справі № 910/3606/25, від 26.08.2025 у справі №910/6973/25 та від 30.06.2026 у справі № 910/2453/26 висновків щодо застосування норми статей 136, 137 ГПК України, чи формулювалися вони у рішенні Верховного Суду, зазначає таке.

6.18. Статтею 136 ГПК України встановлено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

6.19. Відповідно до пунктів 1- 3 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

6.20. Об`єднана палата враховує та зазначає, що у застосуванні приписів статей 136, 137 ГПК України Верховний Суд сформував сталу та послідовну позицію, яка полягає у тому, що:

- забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою;

- метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову;

- під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову;

- розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, - ускладнити або навіть унеможливити таке виконання;

- при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має надати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу;

- заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії;

- адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії;

- обранням належного, такого, що відповідає предмету спору, заходу забезпечення позову забезпечується дотримання принципу співмірності виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу;

- як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову;

- сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

6.21. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, основним є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

6.22. У означеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

6.23. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

6.24. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази, та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

6.25. Слід також зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відомості про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

6.26. Об`єднана палата враховує, зокрема, що мотивуючи ухвалу про передачу справи № 910/4534/26 на розгляд об`єднаної палати колегія суддів вказала на необхідність відступити наведених вище висновків Верховного Суду у постановах у справах № 910/3606/25, № 910/6973/25, № 910/2453/26 щодо застосування статей 136, 137 ГПК України та вказала на наявність суперечливості між висновками у означених справах із висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у застосуванні статей 562, 565 ЦК України (щодо призначення інституту гарантії), які викладені у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20.

6.27. Досліджуючи співвідношення вказаних правових позицій та обґрунтованість доводів ухвали про передачу справи № 910/4534/26, слід звернути увагу, що об`єднана палата також ухвалила постанову від 07.02.2025 у справі № 910/7497/24 у якій, зокрема, вирішувалося питання щодо процесуальних підстав для забезпечення позову, шляхом заборони банку здійснювати будь-які виплати за банківськими гарантіями за будь-якими вимогами бенефіціара. Водночас у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 об`єднана палата Касаційного господарського суду сформувала висновки щодо призначення інституту гарантії.

6.28. Отже, системне тлумачення статей 136, 137 ГПК України, наявність сталої послідовної позиції Верховного Суду щодо їх застосування, а також висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду, які викладені у постановах від 07.02.2025 у справі № 910/7497/24 та від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, дає можливість дійти висновку, що у практиці Верховного Суду вже сформовані сталі та послідовні висновки щодо застосування положень статей 136, 137 ГПК України, у т.ч. і у спорах про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом заборони здійснення виплат за банківськими гарантіями.

6.29. Водночас сама лише наявність різних підходів колегій суддів до правозастосування чи наявність в окремих процесуальних рішеннях касаційного суду відмінних розумінь нещодавно ухваленого висновку об`єднаної Касаційного господарського суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 у застосуванні статей 562, 565 ЦК України (розуміння забезпечувальної функції гарантії) та застосування приписів статей 136, 137 ГПК України у вирішенні питання вжиття заходів забезпечення позову, шляхом заборони банку здійснювати будь-які виплати за банківськими гарантіями на вимогу бенефіціара, не є безумовною підставою для прийняття справи до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду. Це об`єктивно не свідчить про виникнення непереборної системної невизначеності у застосуванні правових норм статей 136, 137 ГПК України.

6.30. У цьому аспекті слід зауважити, що об`єднана палата вже сформулювала важливий процесуальний висновок, а висновки об`єднаної палати мають перевагу над висновками колегії суддів того ж суду.

6.31. Отже, зважаючи на те, що правовий підхід щодо механізму забезпечення позову вже неодноразово був чітко сформульований Касаційним господарським судом, а також послідовно визначений Великою Палатою Верховного Суду у численних постановах, наведені колегією суддів обґрунтування не вказують на наявність об`єктивних підстав для перегляду чинної судової практики. Повторне формулювання правових висновків із уже вирішеного питання та залучення процесуальних повноважень об`єднаної палати Касаційного господарського суду, за відсутності нових обґрунтованих підстав не узгоджується із вимогами визначеними у частині другій статті 302 ГПК України, оскільки об`єктивно не свідчить про існування іншого застосування норм права, зокрема, статей 136, 137 ГПК України від якого необхідно відступити.

6.32. За наведених обставин Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає про відсутність у наведеному випадку підстав, передбачених у частині другій статті 302 ГПК України, для розгляду об`єднаною палатою справи № 910/4534/26, оскільки поставлені скаржником у касаційній скарзі питання щодо правильного / неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції положень статей 136, 137 ГПК України, в межах повноважень, визначених у статті 300 ГПК України, можуть бути вирішені колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка була визначена автоматизованою системою документообігу суду з урахуванням спеціалізації.

6.33. Отже, справа № 910/4534/26 за касаційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2026підлягає поверненню відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Керуючись статтями 234, 235, 301, 302 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 910/4534/26 за касаційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2026повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає оскарженню.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя О. Васьковський

Суддя Ю. Власов

з окремою думкою

Суддя Г. Вронська

Суддя В. Зуєв

Суддя О. Кібенко

з окремою думкою

Суддя Л. Рогач

Суддя Ю. Чумак