Постанова № 141391880 у справі № 911/3095/23 від 05.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року

м. Київ

cправа № 911/3095/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Погребняк В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

ТОВ "Бардаж": розпорядник майна арбітражний керуючий Литвиненко С.С.,

ТОВ "Будівельна група "Конкорд": не з`явився,

ОСОБА_1 : Пронін О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Бардаж" арбітражного керуючого Литвиненка Сергія Сергійовича

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 (колегія суддів у складі: Станік С.Р. - головуючий, Пантелієнко В.О., Мальченко А.О.)

у справі № 911/3095/23

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "Конкорд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бардаж"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи та стислий зміст заяви

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "Конкорд" (далі - Ініціюючий кредитор) подало до господарського суду заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Бардаж" (далі - Боржник).

2. Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.01.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство Боржника, визнано грошові вимоги Ініціюючого кредитора до Боржника в розмірі 15689462,12 грн, з яких: 15602322,12 грн заборгованості, 26840,00 грн судових витрат, 60300,00 грн авансування винагороди арбітражного керуючого, введено процедуру розпорядження майном боржника.

3. Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.03.2024 відсторонено керівника Боржника Мерзлякова Р.П. від виконання повноважень, покладено його обов`язки на розпорядника майна арбітражного керуючого Литвиненка С.С.

4. Протокольним рішенням зборів кредиторів Боржника від 31.05.2024 ухвалено: звернутися до господарського суду з клопотанням про введення процедури ліквідації у справі про банкрутство Боржника; призначити ліквідатором Боржника арбітражного керуючого Литвиненка С.С. На виконання зазначеного рішення Ініціюючий кредитор подав клопотання про припинення процедури розпорядження майном та перехід до ліквідаційної процедури, призначення ліквідатора.

5. Розпорядник майна Боржника 18.07.2024, 16.08.2024, 17.09.2024 подав звіти про вчинені заходи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

6. Загальний розмір пасиву Боржника становить 16260118,03 грн.

7. Згідно з наданими розпорядником майна Боржника документами за результатами процедури розпорядження майна будь-яке майно у Боржника не виявлено.

Стислий зміст постанов судів першої та апеляційної інстанцій

8. Постановою Господарського суду Київської області від 18.09.2024 припинено процедуру розпорядження майном Боржника, визнано Боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

9. Постанову господарського суду першої інстанції мотивовано відсутністю у матеріалах справи документів, які б свідчили про майнову спроможність Боржника погасити заборгованості перед кредиторами, враховуючи відсутність у нього будь-якого майна.

Хід оскарження постанови суду першої інстанції

10. ОСОБА_1 оскаржив зазначену постанову в апеляційному порядку.

11. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 постанову господарського суду першої інстанції залишено без змін.

12. Постановою Верховного Суду від 26.03.2025 постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 скасовано, у скасованій частині справу передано на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

Стислий зміст постанови суду апеляційної інстанції

13. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 постанову господарського суду першої інстанції скасовано, справу передано на подальший розгляд до Господарського суду Київської області на стадію розпорядження майном боржника.

14. Постанову господарського суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що господарський суд першої інстанції належно не з`ясував співвідношення активів і пасивів Боржника, чи було проведено інвентаризацію майна Боржника на підставі дослідження бухгалтерської та іншої фінансової документації підприємства відповідно до вимог Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 №879.

15. Водночас звіт розпорядника майна Боржника, складений за результатами проведення аналізу фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності, становища на ринках з метою виявлення наявності або відсутності ознак неплатоспроможності, фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування неплатоспроможності та варіанти шляхів виводу з кризового стану Боржника не відповідає вимогам Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій із приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14, складений з низкою помилок.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

16. Розпорядник майна Боржника подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову господарського суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову господарського суду першої інстанції.

17. Касаційну скаргу подано з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

18. Скаржник вважає, що господарський суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 25.06.2026 у справі №922/774/25, від 20.05.2021 у справі №910/24368/14, щодо застосування статей 74-79, 169, 170, 234 ГПК України у подібних правовідносинах (стосовно набуття уповноваженою особою засновників (учасників, акціонерів) статусу учасника справи про банкрутство); від 15.09.2020 у справі №915/1261/16, від 12.10.2021 у справі №916/3619/19, щодо застосування положень статей 48, 49 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

19. Скаржник стверджує, що при вирішенні питання про перехід до ліквідаційної процедури господарський суд першої інстанції дослідив і чітко визначив у своїй постанові мотиви, з яких він виходив, зокрема зіставив актив і пасив, надав оцінку відповідному звіту, який відповідає вимогам Методичних рекомендацій, обставинам проведеної розпорядником майна інвентаризації. Незазначення господарським судом першої інстанції детального переліку документів не є підставою для скасування постанови, оскільки матеріали справи на момент ухвалення постанови містили всі необхідні документи. Водночас скаржник наголошує, що саме господарський суд апеляційної інстанції повинен був перевірити правильність зітавлення активу та пасиву з інформацією в документах, зібраних розпорядником майна.

20. Скаржник зазначає про відсутність у матеріалах справи рішення вищого органу управління Боржника (єдиного учасника - Мерзлякова Р.П. ) про уповноваження ОСОБА_1 на представництво інтересів засновників (учасників) Боржника у справі про банкрутство. З 11.10.2023, у тому числі на момент подання апеляційної скарги, ОСОБА_1 не мав юридичного відношення до Боржника.

21. Крім того, скаржник наголошує, що заборгованість Боржника перед Ініціюючим кредитором і ТОВ "ТАС Подол Сіті" не є спірною, оскільки визнана відповідними ухвалами господарського суду, які набрали законної сили, а також посилається на обставини виведення ОСОБА_1 коштів Боржника.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

22. ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

23. ОСОБА_1 вважає, що господарський суд апеляційної інстанції застосував положення статей 48, 49 КУзПБ відповідно до висновків Верховного Суду, на які посилається скаржник: він не вирішував замість господарського суду першої інстанції питання про наступну судову процедуру, а встановив, що це питання вирішено без дослідження й оцінки доказів. З огляду на таке касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України.

24. На думку ОСОБА_1 , скаржник не спростовує обставину, яка стала підставою для скасування постанови господарського суду першої інстанції - незазначення у ній, на підставі яких саме документів встановлено перевищення пасивів над активами. Натомість скаржник пропонує Верховному Суду переоцінити докази, що виходить за межі касаційного перегляду.

25. ОСОБА_1 заперечує проти доводів про виведення ним коштів Боржника та зазначає, що основну частину вимог до Боржника становлять вимоги Ініціюючого кредитора, обґрунтованість яких ОСОБА_1 оспорює, тобто неплатоспроможність Боржника є спірною.

26. ОСОБА_1 посилається на те, що він як колишній засновник, що володів 100% корпоративних прав Боржника, та суб`єкт субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника, належить до ІІ групи учасників справи про банкрутство (має статус уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) Боржника), тому наділений правом апеляційного та касаційного оскарження.

Позиція Верховного Суду

27. Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

28. Предметом касаційного оскарження є постанова господарського суду апеляційної інстанції, ухвалена за наслідками апеляційного перегляду постанови господарського суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури.

29. Під час касаційного розгляду цієї справи, зокрема, постало питання щодо наявності правових підстав для розгляду по суті апеляційної скарги ОСОБА_1 господарським судом апеляційної інстанції з огляду на наявність у зазначеної особи права на апеляційне оскарження.

30. У силу статті 6 Конвенції, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

31. За вимогами статей 8, 129 Конституції України та статей 2, 11 ГПК України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цим принципом керується суддя, здійснюючи правосуддя.

32. Водночас відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Мушта проти України", "Мельник проти України"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

33. Тобто право на звернення до суду не є абсолютним та обмежено вимогами процесуального закону щодо прийнятності відповідної скарги чи заяви, зокрема, стосовно строків їх подання та/або встановленої законом заборони на таке оскарження. Застосування відповідних обмежень у передбачених законом випадках не може вважатися порушенням права особи на доступ до суду.

34. Відповідно до частини 1 статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, КУзПБ, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

35. Згідно з частиною 6 статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

36. Статтею 2 КУзПБ також передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Застосування положень ГПК України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

37. Отже, реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення залежить від положень відповідних процесуальних норм, зокрема, в провадженні у справі про банкрутство - норм ГПК України та КУзПБ.

38. Зокрема, необхідною передумовою для розгляду по суті апеляційної скарги є надання їй правової оцінки з точки зору наявності або відсутності у заявника права на апеляційне оскарження судового рішення у відповідній справі.

39. Частина 1 статті 17 та частина 1 статті 254 ГПК України визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження, відносячи до них учасників справи та осіб, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та/або обов`язків.

40. Згідно зі статтею 1 КУзПБ учасниками у справі про банкрутство (неплатоспроможність) є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, Фонд державного майна України, Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника.

41. Тлумачення цієї норми дозволяє дійти висновку про умовний розподіл учасників у справі про банкрутство на 3 групи, а саме:

І група - сторони справи - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут);

ІІ група - учасники справи - арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника;

ІІІ група - інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір.

42. Отже, суб`єктний склад учасників господарського процесу за ГПК України є іншим, ніж склад учасників у справі про банкрутство за КУзПБ. Перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

43. Однак у справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

44. Відповідна правова позиція є усталеною під час перегляду справ про банкрутство та викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі №910/4475/19, від 29.07.2021 у справі №911/698/21.

45. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 16.07.2020 у справі №910/4475/19 сформулював висновок, згідно з яким хоча КУзПБ не передбачає обов`язкову формалізацію статусу всіх учасників справи про банкрутство (окрім кредиторів), шляхом прийняття відповідного судового рішення (ухвали), було б доцільно формалізувати статус наведених учасників у справі про банкрутство шляхом прийняття господарським судом відповідного судового рішення (ухвали) задля впорядкування процесу здійснення провадження у справі. При цьому відсутність відповідного судового рішення (ухвали про визнання або залучення особи учасником у справі про банкрутство) не може позбавляти особу процесуальних гарантій права на апеляційне оскарження за статтею 254 ГПК України або невиправдано ускладнювати реалізацію цього права нижче мінімально допустимих стандартів на апеляційне оскарження, визначених Конституцією, Конвенцією, Законом України "Про судоустрій і статус суддів України", ГПК України, КУзПБ.

46. У розвиток наведеної позиції Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 20.05.2021 у справі №910/24368/14 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі) зауважив, що хоча КУзПБ не регламентує особливостей вступу інших учасників (окрім кредиторів) у справу, в частині 1 статті 47 КУзПБ законодавець зазначає про визнання їх такими відповідно до цього Кодексу, отже, передбачає певну процесуальну фіксацію статусу учасника справи про банкрутство та моменту його набуття. Зі змісту господарських процесуальних правовідносин в цілому і у справах про банкрутство зокрема видається правильним, що за загальним правилом набуття процесуального статусу заінтересованими суб`єктами схвалюється судом за наслідками перевірки підстав його набуття.

47. Верховний Суд у вказаних постановах акцентував, що вступ у справу про банкрутство інших учасників має відбуватися шляхом подання ними заяв із процесуальних питань відповідно до статей 169, 170 ГПК України, які підлягають розгляду судом. Набуття статусу учасника справи про банкрутство та можливість реалізації повного обсягу процесуальної дієздатності має ґрунтуватися на ухвалі суду про залучення такої особи до участі у справі, постановленій в порядку статті 234 ГПК України. Саме з набранням законної сили такою ухвалою відповідна особа наділяється процесуальними правомочностями учасника справи за статтею 42 ГПК України.

48. Зокрема, засновники (учасники, акціонери) боржника як власники корпоративних прав (частки у статутному капіталі (майні), акцій, права на вклад до статутного капіталу) з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство за загальним правилом не беруть у ній безпосередньої участі, проте не втрачають корпоративних прав та інтересів у цій справі (стосовно відновлення платоспроможності боржника або отримання майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів та ліквідації банкрута, можливого застосування до них субсидіарної відповідальності).

49. Корпоративні права засновників (учасників, акціонерів) боржника внаслідок відкриття провадження у справі про банкрутство не припиняються, а лише набувають окремих обмежень у реалізації, а їх інтереси у такій справі в силу приписів КУзПБ представляє спеціальний суб`єкт - уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника.

50. Стаття 1 КУзПБ пов`язує уповноваження особи на представництво інтересів засновників (учасників, акціонерів) боржника з рішенням його вищого органу управління, яке має визначену нормами корпоративного законодавства форму, зміст і процедуру прийняття. Таке рішення, прийняте в регламентованому законом та статутом порядку і оформлене протоколом, є доказом уповноваження особи на представництво інтересів засновників (учасників, акціонерів) боржника у справі про банкрутство.

51. У разі наявності у боржника одного учасника (акціонера) він може самостійно здійснювати представництво своїх інтересів у справі про банкрутство або в передбаченому законодавством порядку своїм письмовим рішенням уповноважити іншу особу представляти його інтереси в розумінні статті 1 КУзПБ.

52. Водночас набуття уповноваженою особою засновників (учасників, акціонерів) статусу учасника справи про банкрутство має ґрунтуватися на ухвалі суду про залучення такої особи до участі у справі, постановленій в порядку статті 234 ГПК України, з набранням законної сили якою уповноважена особа, окрім належних їй спеціальних прав - брати участь з правом дорадчого голосу у зборах кредиторів та роботі комітету кредиторів боржника, наділяється процесуальними правомочностями учасника справи за статтею 42 ГПК України.

53. Можливість реалізації повного обсягу процесуальної дієздатності уповноваженою особою засновників (учасників, акціонерів) боржника пов`язана з фактом набуття такою особою статусу учасника справи про банкрутство шляхом постановлення судом ухвали про її залучення до участі у справі за результатами розгляду відповідної заяви такої особи.

54. Зазначене також дає підстави для висновку, що уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника має право на оскарження судових рішень, постановлених у справі про банкрутство, та у справах, які розглядалися в межах справи про банкрутство, незалежно від того, чи постановлені відповідні судові рішення до чи після призначення такої особи уповноваженою особою, однак за наявності доведення відповідного правового зв`язку між оскаржуваними судовими рішеннями та порушенням інтересів такої особи.

55. У разі уповноваження особи на представництво інтересів засновників (учасників, акціонерів) боржника після прийняття оскаржуваних цією особою судових рішень остання, як виняток, набуває статусу учасника справи про банкрутство шляхом його схвалення (легітимізації) за наслідками участі цієї особи в судовому засіданні в суді відповідної інстанції.

56. Наведене відповідає висновкам, зокрема, викладеним у постановах Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 20.05.2021 у справі №910/24368/14, від 29.07.2021 у справі №911/698/21.

57. Разом з тим, з питання щодо належності суб`єктів субсидіарної відповідальності до учасників справи про банкрутство необхідно звернутися до усталеної правової позиції, сформульованої у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі №910/4685/20, ухваленій у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду.

58. У наведеній постанові Верховний Суд зазначив, що особи, віднесені до І та ІІ груп, належать до учасників справи про банкрутство (непозовного провадження), у якій вирішуються основні процедурні питання (у межах судових процедур, визначених статтею 6 КУзПБ), тому вказані особи наділені повною процесуальною дієздатністю у такій справі, зокрема й правом на оскарження ухвалених у ній судових рішень.

59. Натомість особи, яких віднесено до ІІІ групи (інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір), зазвичай стають учасниками справи про банкрутство у зв`язку з тим, що суд у межах справи про банкрутство розглядає та вирішує у відокремленому позовному провадженні спір за участю цих осіб. Віднесення за статтею 1 КУзПБ певних осіб, щодо прав або обов`язків яких вирішується спір у відокремленому позовному провадженні у межах справи про банкрутство, до категорії "інших учасників справи про банкрутство" не свідчить про наділення таких осіб статусом учасника самої справи про банкрутство у силу закону.

60. Отже, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір, не належать до учасників справи про банкрутство (за винятком тих осіб, які одночасно належать до І та ІІ груп), а їх процесуальний статус доцільно визначити саме як "учасники відокремленого позовного провадження у справі про банкрутство".

61. Заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на осіб, винних у доведенні до банкрутства боржника відповідно до частини 2 статті 61 КУзПБ, розглядається за правилами ГПК України в межах справи про банкрутство у порядку, визначеному статтею 7 КУзПБ. Тому суб`єкти субсидіарної відповідальності у такому майновому спорі мають статус відповідачів, належать до учасників відокремленого позовного провадження у справі про банкрутство та не наділені повним обсягом процесуальних прав учасників справи про банкрутство (непозовного провадження).

62. За таких обставин, суб`єкти субсидіарної відповідальності (за винятком, якщо таким суб`єктом є особа, яка одночасно належить до ІІ групи та має статус уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) боржника) не наділені правом оскарження судових рішень у справі про банкрутство як учасники такої справи.

63. Разом з тим згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постановах від 14.08.2019 у справі №62/112, від 17.10.2022 у справі №904/6084/21, ухвалених у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції та вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 ГПК України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та/або обов`язки заявника апеляційної скарги. Якщо буде встановлено, що права, інтереси та/або обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та/або обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України.

64. З огляду на викладене після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі, суд апеляційної інстанції повинен перш за все з`ясувати наявність чи відсутність вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси, обов`язки зазначеної особи. Встановлення наявності вирішення судом першої інстанції зазначених питань є необхідною передумовою для здійснення апеляційного перегляду судового рішення.

65. При цьому особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та/або обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Наведене означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та/або обов`язки, та про які саме.

66. Оскаржуване незалученою особою судове рішення повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

67. Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено питання про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема, апеляційної скарги.

68. Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають зі сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.

69. Подібний за змістом висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 15.05.2020 у справі №904/897/19.

70. Виходячи з подібних правових висновків, Верховний Суд у постанові від 22.11.2023 у справі №910/4685/20 зазначив, що за відсутності у мотивувальній чи резолютивній частині оскаржуваної ухвали висновків суду про права та обов`язки суб`єктів субсидіарної відповідальності, такі суб`єкти позбавлені права на апеляційне оскарження цієї ухвали в статусі осіб, про питання чиїх прав та обов`язків вирішив суд таким судовим рішенням. Попри те, що обсяг визнаних кредиторських вимог може впливати на розмір субсидіарної відповідальності її суб`єктів, немає підстав вважати, що визнаючи розмір грошових вимог до боржника, суд вирішив питання про обов`язок певної особи нести субсидіарну відповідальність.

71. Водночас щодо можливості вирішення відповідною ухвалою питання саме щодо майнового інтересу суб`єктів субсидіарної відповідальності Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що аналіз частини 2 статті 61 КУзПБ надає підстави для висновку, що відповідна заява (позов) до відповідачів - суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство може бути подана виключно у ліквідаційній процедурі боржника та не раніше, ніж буде встановлено у цій процедурі недостатність майна боржника для задоволення вимог кредиторів згідно з реєстром.

72. Тобто суб`єкти субсидіарної відповідальності можуть бути залучені учасниками відокремленого позовного провадження з вирішення відповідного майнового спору лише на вказаній стадії у ліквідаційній процедурі. А на момент розгляду та визнання господарським судом грошових вимог кредитора до боржника майнового інтересу суб`єктів субсидіарної відповідальності існувати не може, оскільки в темпоральному аспекті не існує ще самих суб`єктів відповідальності. Отже, неможливо стверджувати про вирішення господарським судом в ухвалі про визнання кредиторських вимог питання щодо майнового інтересу суб`єктів субсидіарної відповідальності, що, у свою чергу, позбавляє таких осіб права на апеляційне оскарження згаданої ухвали з цих підстав.

73. З огляду на таке Верховний Суд у вказаній постанові констатував неможливість віднесення суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство до осіб, про права, інтереси та (або) обов`язки яких суд вирішив питання ухвалою про визнання кредиторських вимог, однак за винятком, якщо в мотивувальній чи резолютивній частині такої ухвали містяться висновки суду про права та обов`язки названих суб`єктів.

74. При цьому відсутні підстави стверджувати, що суб`єкт субсидіарної відповідальності не може захистити свої права через неможливість оскарження ухвали про визнання кредиторських вимог, адже у відповідному майновому спорі про покладення субсидіарної відповідальності, що розглядається у відокремленому позовному провадженні у межах справи про банкрутство, такий суб`єкт у статусі відповідача має можливість в силу вимог частини 5 статті 75 ГПК України спростовувати обставини, що визначають розмір майнових вимог кредиторів до боржника у такій справі.

75. Необхідно зауважити, що наведені висновки Верховного Суду сформовано стосовно правової проблеми щодо можливості вирішення господарським судом питання про права, інтереси та/або обов`язки суб`єкта субсидіарної відповідальності в ухвалі, прийнятій за результатом розгляду грошових вимог кредиторів до боржника. Однак Верховний Суд вважає, що такі правові висновки є також релевантними під час апеляційного перегляду постанови господарського суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

76. Застосування наведених висновків у цій справі означає, що саме по собі пред`явлення до особи вимоги про субсидіарну відповідальність не наділяє її повним обсягом процесуальних прав учасника справи про банкрутство. Водночас висновок про те, чи вирішено оскаржуваною постановою питання про права, інтереси та/або обов`язки такої особи, має ґрунтуватися на змісті саме цієї постанови відповідно до частини першої статті 254 ГПК України.

77. Звертаючись із апеляційною скаргою на постанову господарського суду першої інстанції про визнання Боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, ОСОБА_1 доводив наявність у нього права на апеляційне оскарження у зв`язку з тим, що він є особою, на яку ліквідатор хоче покласти субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями Боржника у відокремленому позовному провадженні, яке розглядається у межах справи про банкрутство. Крім того, ОСОБА_1 стверджував, що він до 10.11.2023 був засновником Боржника, тому належить до ІІ групи умовного розподілу учасників у справі про банкрутство.

78. Зважаючи на правову позицію, зокрема, викладену в постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі №910/4685/20, обставина подання в межах справи про банкрутство заяви ліквідатора про притягнення ОСОБА_1 до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника сама по собі не є достатньою підставою для висновку про наявність у нього права на апеляційне оскарження судових рішень, ухвалених у справі про банкрутство непозовного провадження, безпосереднім учасником якої він не є.

79. З огляду на таке господарський суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові при вирішенні питання щодо наявності у ОСОБА_1 права апеляційного оскарження постанови господарського суду першої інстанції безпідставно послався на те, що ОСОБА_1 є суб`єктом субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника.

80. Водночас господарський суд апеляційної інстанції, відхиляючи клопотання арбітражного керуючого про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в оскаржуваній постанові виходив із того, що ОСОБА_1 одночасно належить до ІІ групи (має статус уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) боржника), тому наділений правом апеляційного та касаційного оскарження як учасник такої справи, адже засновник (учасник, акціонер) боржника, який володіє 100% корпоративних прав боржника, може самостійно здійснювати представництво своїх інтересів.

81. Верховний Суд погоджується з висновком про наявність права апеляційного оскарження у особи, яка має статус уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) боржника, зокрема, у засновника (учасника, акціонера) боржника, який володіє 100% корпоративних прав боржника. Водночас Верховний Суд зауважує, що обставини наявності у скаржника зазначеного статусу на момент подання відповідної скарги повинні бути підтверджені шляхом подання відповідних доказів, які господарський суд апеляційної інстанції оцінює відповідно до вимог процесуального законодавства.

82. У цій справі висновок щодо наявності у ОСОБА_1 статусу уповноваженої особи засновників (учасників) Боржника не може бути визнаний належно обґрунтованим, оскільки згідно з встановленими господарським судом апеляційної інстанції обставинами ОСОБА_1 з 10.11.2023 не є засновником Боржника. Водночас господарський суд апеляційної інстанції не встановив обставин ухвалення вищим органом управління Боржника та/або особою, яка є засновником (учасником) Боржника після 10.11.2023, рішення про надання ОСОБА_1 повноважень на представництво інтересів засновників (учасників) Боржника в розумінні абзацу двадцять третього статті 1 КУзПБ.

83. Натомість господарський суд апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові послався на ухвалу Верховного Суду від 19.01.2026 у цій справі, якою відмовлено у задоволенні заяви про виправлення описки у постанові Верховного Суду від 26.03.2025, ухваленій за результатами перегляду за касаційною скаргою ОСОБА_1 постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025, ухваленої за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

84. У зазначеній постанові від 26.03.2025 Верховний Суд навів висновки господарського суду апеляційної інстанції про те, зокрема, що ОСОБА_1 був засновником і володів 100% корпоративних прав Боржника, він є суб`єктом субсидіарної відповідальності, який одночасно належить до ІІ групи (має статус уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) боржника), тому наділений правом апеляційного оскарження постанови суду першої інстанції як учасник такої справи.

85. Відхиляючи протилежні доводи ліквідатора Боржника, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд виходив із меж касаційного перегляду, встановлених статтею 300 ГПК України, та зазначив, що відповідні доводи стосувалися переоцінки доказів. При цьому Верховний Суд зауважив, що ліквідатор Боржника не звертався з касаційною скаргою на зазначену постанову господарського суду апеляційної інстанції з підстав відсутності у ОСОБА_1 процесуальної дієздатності на оскарження судових рішень у справі про банкрутство Боржника.

86. Ухвалою Верховного Суду від 19.01.2026 відмовлено у задоволенні заяви про виправлення описки в зазначеній постанові через те, що в постанові зазначено розмір частки в статутному капіталі Боржника з огляду виключно на встановлені господарським судом апеляційної інстанції обставини справи. Водночас питання щодо розміру частки в статутному капіталі Боржника, якою володів на той час ОСОБА_1 , не було предметом розгляду та дослідження Верховного Суду при здійсненні касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

87. З викладеного вбачається, що Верховний Суд при ухваленні зазначеної постанови від 26.03.2025 безпосередньо не надавав правової оцінки висновкам господарського суду апеляційної інстанції щодо наявності у ОСОБА_1 права апеляційного оскарження у цій справі, адже здійснював перегляд справи відповідно до статті 300 ГПК України у межах доводів і вимог касаційної скарги ОСОБА_1 . Наведене у зазначеній постанові мотивування ґрунтувалося на встановлених господарським судом апеляційної інстанції обставинах та не містило самостійної перевірки належного уповноваження ОСОБА_1 на представництво інтересів засновника Боржника, а також повноти встановлення таких обставин у оскаржуваній постанові.

88. Водночас оскільки постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 скасовано за результатами касаційного перегляду, зазначені у ній обставини щодо наявності у ОСОБА_1 правового статусу уповноваженої особи засновників (учасників) Боржника наразі не можуть бути враховані як такі, що встановлені відповідним господарським судом.

89. Отже, посилання на зазначені постанову від 26.03.2025 і ухвалу від 19.01.2026 Верховного Суду не усувають необхідності перевірки належного підтвердження процесуального статусу ОСОБА_1 під час розгляду його апеляційної скарги на постанову Господарського суду Київської області.

90. Однак, встановивши, що на момент звернення з апеляційною скаргою ОСОБА_1 не був засновником Боржника, господарський суд апеляційної інстанції не дослідив обставини щодо наявності рішення вищого органу управління Боржника про надання ОСОБА_1 повноважень представляти інтереси засновників (учасників) у справі про банкрутство. При цьому попередній статус ОСОБА_1 як одноосібного учасника Боржника та його участь як відповідача у відокремленому позовному провадженні щодо субсидіарної відповідальності самі по собі не підтверджують наявності у нього на момент подання апеляційної скарги статусу уповноваженої особи засновників (учасників) Боржника у розумінні статті 1 КУзПБ.

91. Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає передчасним висновок господарського суду апеляційної інстанції, викладений у оскаржуваній постанові, про наявність у ОСОБА_1 права апеляційного оскарження постанови господарського суду першої інстанції про визнання Боржника банкрутом як в уповноваженої особи засновників (учасників) Боржника. Адже такий висновок не ґрунтується на встановленні обставин набуття ОСОБА_1 відповідного статусу в установленому законодавством порядку. З огляду на визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи Верховний Суд не може самостійно усунути вказаний недолік, встановивши відповідні обставини.

92. Установлення господарським судом апеляційної інстанції обставин щодо наявності у особи, яка подала апеляційну скаргу, права на апеляційне оскарження відповідного судового рішення у справі є необхідною передумовою для розгляду апеляційної скарги по суті заявлених у ній доводів і вимог. Тому невстановлення зазначених обставин, зокрема, внаслідок неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.05.2021 у справі № 910/24368/14, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, є самостійною та достатньою підставою для скасування постанови господарського суду апеляційної інстанції, ухваленої за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , наявність права якого на апеляційне оскарження належно не встановлено.

93. З огляду на таке Верховний Суд вважає передчасними будь-які висновки господарського суду апеляційної інстанції, які стосуються розгляду по суті апеляційної скарги ОСОБА_1 , обґрунтованості або необґрунтованості наведених у апеляційній скарзі аргументів, заперечень інших учасників справи проти доводів ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

94. Верховний Суд дійшов висновку, що передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підстава касаційного оскарження підтвердилася, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржувана постанова господарського суду апеляційної інстанції - скасуванню з переданням справи на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду відповідно до положень пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України. З огляду на таке підстави для закриття касаційного провадження відсутні.

95. Під час нового розгляду справи господарському суду апеляційної інстанції слід передусім на підставі дослідження наявних у справі доказів перевірити наявність у ОСОБА_1 права на апеляційне оскарження постанови про визнання Боржника банкрутом, зокрема, наявність у нього на момент такого оскарження правового статусу уповноваженої особи засновників (учасників) Боржника у розумінні положень КУзПБ. Залежно від установленого господарському суду апеляційної інстанції належить вирішити питання про наявність підстав для подальшого розгляду апеляційної скарги по суті або для закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України. У разі підтвердження права ОСОБА_1 на апеляційне оскарження господарському суду апеляційної інстанції належить перевірити законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови господарського суду першої інстанції з урахуванням меж, встановлених статтею 269 ГПК України, та вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 26.03.2025, щодо перевірки фінансового стану Боржника та доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

96. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Бардаж" арбітражного керуючого Литвиненка Сергія Сергійовича задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 у справі №911/3095/23 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді С. Жуков

В. Погребняк