Судові рішення

Постанова № 141396649 у справі № 274/1648/26 від 09.11.2026

Постанова від 09.11.2026 у цивільній справі № 274/1648/26 (категорія «Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин»). Суд: Житомирський апеляційний суд, суддя Миколайчук П. В.

Справа№ 274/1648/26
СудЖитомирський апеляційний суд
СуддяМиколайчук П. В.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяСправи у спорах, що виникають із трудових правовідносин
Дата ухвалення09.11.2026
Надійшло до реєстру12.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141396649

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Справа № 274/1648/26 Головуючий у 1-й інст. Большакова Т. Б.

Доповідач Миколайчук П.В.

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Миколайчука П. В.,

суддів Галацевич О. М., Панкеєвої В. А.,

при секретарі судового засідання Тарасюк Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи

апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес» Абісова Артура Володимировича

на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29.06.2026,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

04.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області з позовом до АТ «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позов мотивовано тим, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем на посаді голови правління та наказом № 181-к звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з 10.12.2025. У день звільнення відповідач повного розрахунку з позивачем не провів. Заборгованість із заробітної плати станом на 24.02.2026 становить 269 906,58 грн і стягнута судовим наказом Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03.03.2026 у справі № 274/1561/26, який відповідачем не виконано.

Ухвалою суду від 11.03.2026 позовну заяву залишено без руху. 18.03.2026 позивач усунув недоліки позовної заяви та уточнив позовні вимоги, остаточно просивши стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 134 736,00 грн станом на 04.03.2026, обчислений як добуток середньоденного заробітку 1 604,13 грн на 84 дні затримки за період з 11.12.2025 по 04.03.2026.

Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції

29.06.2026 Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив та стягнув з АТ «БМЗ «Прогрес» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 04.03.2026 в розмірі 134 736,00 грн (без урахування податків та інших передбачених законодавством України платежів), а також стягнув з відповідача в дохід держави 1 347,36 грн судового збору.

Рішення мотивоване тим, що в день звільнення відповідач не виплатив позивачу належні йому суми, спору щодо розміру заборгованості немає, а відповідач не надав належних і допустимих доказів відсутності своєї вини. Суд врахував, що нормами трудового законодавства не передбачено звільнення роботодавця від обов`язку виплати заробітної плати за наявності обставин непереборної сили. Розмір середнього заробітку суд визначив як добуток середньоденної заробітної плати 1 604,13 грн на 84 дні, зазначивши, що з цієї суми відповідач має утримати встановлені законодавством податки та збори. Вирішуючи питання про судові витрати, суд виходив з того, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Представник АТ «БМЗ «Прогрес» Абісов А. В. не погодившись із рішенням суду першої інстанції, 04.08.2026 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29.06.2026 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, а також стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги.

Апеляційну скаргу мотивовано посиланнями на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апелянт вказує, що заборгованість із заробітної плати перед позивачем виникла за серпень - грудень 2025 року, тобто в період, коли позивач обіймав посаду голови правління, мав право першого підпису, керував поточними справами товариства, видавав обов`язкові для працівників накази та розпоряджався майном. На думку апелянта, статус позивача, обсяг його повноважень та обізнаність із фінансовим станом підприємства підлягали оцінці при встановленні вини, поведінки сторін і справедливого розміру відповідальності, проте суд першої інстанції такої оцінки не надав.

Зазначає, що суд не навів конкретних мотивів співмірності присудженої суми та не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, про те, що обмеження періоду нарахування шістьма місяцями не виключає можливості зменшення розміру відшкодування. Крім того, суд не встановив і не оцінив імовірні майнові втрати позивача.

Стверджує, що суд не надав оцінки арешту рахунків відповідача з 16.10.2025 в межах виконавчих проваджень та загальній заборгованості товариства із заробітної плати перед працівниками в сумі 40 473 000,00 грн, натомість навів висновки щодо форс-мажорних обставин, на які відповідач не посилався.

Вказує, що середньоденний заробіток, визначений за фактично відпрацьованими робочими днями, суд помножив на 84 календарні дні, помилково назвавши їх робочими, всупереч пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995. За п`ятиденного робочого тижня у спірному періоді 60 робочих днів, а отже сума середнього заробітку становить 96 247,80 грн. Також добуток 1 604,13 грн на 84 дні становить 134 746,92 грн, а не 134 736,00 грн, що свідчить про нездійснення судом перевірки розрахунку.

Звертає увагу на неузгодженість мотивувальної та резолютивної частин рішення щодо утримання податків, що створює ризик стягнення всієї суми на користь позивача та покладення на відповідача обов`язку сплатити податок на доходи фізичних осіб і військовий збір понад присуджену суму. Крім того, позивач фактично сплатив судовий збір у розмірі 1 347,36 грн під час усунення недоліків позовної заяви, однак суд помилково вказав, що позивач звільнений від його сплати, та стягнув цю суму з відповідача в дохід держави.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

27.08.2026 ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, стягнувши на його користь 96 247,80 грн середнього заробітку, визначених без попереднього утримання податків та інших обов`язкових платежів, які відповідач утримує як податковий агент, а також 1 347,36 грн сплаченого ним судового збору; у задоволенні вимоги про відмову в позові - відмовити.

Вказує, що зайняття посади голови правління не позбавляє його гарантій, передбачених статтями 116, 117 КЗпП України, а відповідач не навів конкретних протиправних дій позивача, які перебували б у причинному зв`язку з невиплатою розрахункових сум. Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 489/6074/23 допускає зменшення розміру відшкодування, але не звільнення роботодавця від відповідальності; присуджена сума є співмірною з розміром заборгованості та тривалістю затримки, яка не перевищила трьох місяців. Імовірні майнові втрати не потребують документального підтвердження. Арешт рахунків і наявність боргів перед іншими працівниками самі по собі не доводять відсутності вини роботодавця.

Водночас позивач погодився з доводами апеляційної скарги щодо необхідності обчислення середнього заробітку за робочими днями, пославшись на постанову Верховного Суду від 19.05.2026 у справі № 240/9022/20 та визнав, що правильною є сума 96 247,80 грн. Також погодився з необхідністю уточнення порядку утримання податків і зміни рішення в частині розподілу судового збору.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

04.08.2026 до Житомирського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга представника АТ «БМЗ «Прогрес» Абісова А. В. на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29.06.2026.

12.08.2026 до Житомирського апеляційного суду з Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області надійшли матеріали цивільної справи №274/1648/26.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 13.08.2026 апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з несплатою АТ «БМЗ «Прогрес» судового збору.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 21.08.2026, після усунення апелянтом недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою апеляційного суду від 21.08.2026 справу призначено до розгляду.

Пояснення учасників в судовому засіданні

Судові засідання 28.09.2026 та 19.10.2026 були відкладені за клопотаннями апелянта.

27.08.2026 позивач ОСОБА_1 подав через підсистему «Електронний суд» заяву про розгляд справи без його участі, у якій зазначив, що належним чином повідомлений про розгляд справи, підтримує в повному обсязі позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу, та просив урахувати її під час апеляційного розгляду.

Представник відповідача Поліщук М.В. в судовому засіданні 09.11.2026 в режимі відеоконференції взяти участь не змогла з причин неможливості забезпечити відеозв`язок із судом, а тому суд на підставі ч. 5, 8 ст. 212, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою всіх учасників, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

Наказом № 218-к від 05.12.2022 ОСОБА_2 , на підставі рішення Наглядової ради АТ «БМЗ «Прогрес», з 07.12.2022 прийнято на посаду голови правління АТ «БМЗ «Прогрес», строком на 1 рік.

Наказом АТ «БМЗ «Прогрес» № 181-к від 09.12.2025, підписаним ОСОБА_1 як головою правління, припинено виконання ним обов`язків голови правління товариства з 10.12.2025, у зв`язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Цим же наказом бухгалтерії доручено виплатити позивачу компенсацію за 68 календарних днів невикористаної щорічної відпустки. Підставою видання наказу зазначено заяву ОСОБА_1 від 09 листопада 2025 року та повідомлення Наглядовій раді від 09.10.2025. Зазначення в позовній заяві та у рішенні суду першої інстанції дати наказу «07 грудня 2025 року» є помилковим, однак на правильність вирішення спору не впливає, оскільки дата звільнення (10.12.2025) сторонами не оспорюється.

Згідно з довідкою АТ «БМЗ «Прогрес» про нараховану та виплачену заробітну плату № 447 від 24.02.2026, заробітна плата позивачу за січень - червень 2025 року виплачена в повному обсязі, за липень 2025 року - частково (23 000,00 грн із нарахованих 41 319,23 грн), а за серпень - грудень 2025 року не виплачувалася. Залишок невиплаченої заробітної плати (після утримання податку на доходи фізичних осіб і військового збору) за липень - грудень 2025 року становить 215 075,77 грн, у тому числі нарахування за грудень 2025 року в розмірі 103 838,97 грн, до якого увійшла компенсація за невикористану відпустку. Крім того, довідка відображає заборгованість товариства перед позивачем за підзвітними сумами в розмірі 54 830,81 грн. Загальна заборгованість товариства перед позивачем станом на 24.02.2026 становить 269 906,58 грн. Отже, у день звільнення жодна з належних позивачеві сум, у тому числі компенсація за невикористану відпустку, виплачена не була.

Судовим наказом Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03.03.2026 у справі № 274/1561/26 з АТ «БМЗ «Прогрес» на користь ОСОБА_1 стягнуто 269 906,58 грн заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі. Відомостей про скасування судового наказу матеріали справи не містять. Доказів його виконання та проведення розрахунку з позивачем станом на 04.03.2026 матеріали справи також не містять.

Заробітна плата позивача за жовтень 2025 року становила 43 681,24 грн, за листопад 2025 року - 25 296,32 грн, разом 68 977,56 грн за 43 фактично відпрацьовані робочі дні. Середньоденна заробітна плата позивача (з урахуванням ПДФО та військового збору) становить 1 604,13 грн. Ці обставини сторони не оспорюють.

Згідно з Балансом (Звітом про фінансовий стан) АТ «БМЗ «Прогрес» станом на 31.12.2025, заборгованість товариства з оплати праці (код рядка 1630) становила 40 473 000,00 грн.

З 16.10.2025, відповідно до постанови про арешт коштів, рахунки відповідача перебували під арештом у межах виконавчих проваджень, відкритих Бердичівським відділом державної виконавчої служби, щодо стягнення заробітної плати та судових витрат.

Мотиви та висновки апеляційного суду

Відповідно до частин 1-5 ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частин 1-2, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції в повному обсязі, тому суд апеляційної інстанції переглядає його законність і обґрунтованість у межах наведених в апеляційній скарзі доводів.

Апеляційний суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, вивчив матеріали справи, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та вважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити частково з огляду на таке.

Щодо підстав відповідальності роботодавця та статусу позивача

Згідно зі статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина роботодавця у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

Виплата працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку порушення ним норм трудового законодавства, а тягар доведення відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Такий висновок сформулював Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27.01.2020 у справі № 682/3060/16-ц.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що в день звільнення 10.12.2025 відповідач не виплатив позивачу заробітну плату в сумі 269 906,58 грн, а спір щодо її розміру відсутній. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, обов`язок доведення відсутності вини у невиплаті належних звільненому працівникові сум покладається на роботодавця.

Видача судового наказу від 03.03.2026 у справі № 274/1561/26 не припинила обов`язку відповідача провести розрахунок з позивачем. Цей обов`язок припиняється лише фактичним розрахунком, тобто реальним виконанням, а ухвалення судового рішення про стягнення належних при звільненні сум не є фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок, що узгоджується з позицією Верховного Суду від 26.05.2021 року у справі № 203/2580/20.

Вбачається, що позивач перебував із відповідачем у трудових відносинах, а стаття 117 КЗпП України не містить винятків щодо працівників, які обіймали керівні посади. Обов`язок провести розрахунок при звільненні покладено законом на роботодавця - юридичну особу, а не на її посадову особу. Наказ № 181-к від 09.12.2025, підписаний позивачем, містить розпорядження бухгалтерії про виплату належної йому компенсації за невикористану відпустку, а з 10.12.2025, тобто з дня, коли мав бути проведений розрахунок, позивач повноважень голови правління вже не мав. Відповідач не надав доказів того, що невиплата належних позивачу сум у день звільнення перебуває у причинному зв`язку з конкретними протиправними діями або рішеннями позивача. Наявність у товаристві заборгованості із заробітної плати перед працівниками у розмірі 40 473 000,00 грн свідчить про загальний фінансовий стан підприємства, а не про те, що невиплата розрахункових сум позивачу є наслідком його власної поведінки. Питання про відповідальність посадової особи за шкоду, завдану юридичній особі, може бути вирішене в самостійному провадженні в порядку, встановленому законом.

Щодо арешту рахунків відповідача, то арешт рахунків відповідача був накладений у виконавчих провадженнях про стягнення заборгованості із заробітної плати та про стягнення судових витрат у провадженнях про стягнення заборгованості із заробітної плати, тобто є наслідком невиконання товариством обов`язку з її виплати, а не обставиною, що не залежала від роботодавця. Відповідач не довів реальної неможливості провести розрахунок із позивачем у день звільнення та вжиття ним усіх доступних заходів для виплати заробітної плати, зокрема з використанням передбачених законодавством про виконавче провадження механізмів здійснення видаткових операцій для виплати заробітної плати. Відсутність у роботодавця коштів або фінансові труднощі не звільняють його від обов`язку своєчасно провести розрахунок зі звільненим працівником та від відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.

У постанові від 05.12.2018 у справі № 757/28092/16-ц Верховний Суд, застосувавши роз`яснення, викладені в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», зазначив, що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У постанові від 28.05.2025 у справі № 521/12004/23 Верховний Суд відхилив доводи роботодавця про звільнення від відповідальності за статтею 117 КЗпП України, оскільки на час звільнення працівника були відсутні об`єктивні перешкоди для виконання обов`язків роботодавця. Відповідач у цій справі доказів існування на день звільнення позивача об`єктивних перешкод, які не залежали від нього та унеможливлювали розрахунок, не надав.

Отже, висновок суду першої інстанції про недоведеність відповідачем відсутності своєї вини є правильним.

Щодо співмірності розміру відшкодування

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. При цьому необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру майнових втрат працівника та заявлених до стягнення сум середнього заробітку. Відступаючи від висновку Верховного Суду України у справі № 6-113цс16, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшення розміру відшкодування має залежати від розміру недоплаченої суми та періоду прострочення, тоді як сама лише наявність спору про розмір належних сум, часткове задоволення вимог працівника чи істотність недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника на розмір його майнових втрат не впливають. Ці висновки послідовно застосовуються Верховним Судом, зокрема в постановах від 26.05.2021 року у справі № 203/2580/20 та від 09.06.2021 у справі № 213/719/20.

У постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України має компенсаційний характер, а обмеження періоду її нарахування шістьма місяцями, запроваджене Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, не виключає можливості зменшення судом розміру відшкодування з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Так, прострочена заборгованість відповідача становить 269 906,58 грн і є значною; навіть без урахування заборгованості за підзвітними сумами (54 830,81 грн) невиплачена позивачу при звільненні заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку становлять 215 075,77 грн. Згідно з довідкою № 447 від 24.02.2026, заборгованість не була погашена в день звільнення ні повністю, ні частково, тобто частка несвоєчасно виплачених сум у загальному розмірі належних позивачеві при звільненні виплат становить 100 відсотків. Період затримки, заявлений позивачем, становить 60 робочих днів, що становить менше половини граничного шестимісячного строку, установленого частиною першою статті 117 КЗпП України. Тривалість цього періоду не пов`язана з поведінкою позивача, який не зволікав із пред`явленням вимог, а обставин, які свідчили б про недобросовісність позивача або зловживання ним правом, зокрема штучне збільшення періоду прострочення з метою отримання відшкодування в максимальному розмірі, про що йдеться в п. 79 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, - судом не встановлено.

Звертаючись з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат не має на меті встановлення їх точного розміру: суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 203/2580/20. Тому доводи апелянта про ненадання позивачем доказів конкретних витрат, пов`язаних із затримкою розрахунку, є безпідставними. Імовірні майнові втрати позивача полягають насамперед у позбавленні його можливості своєчасно користуватися заробленими коштами. Позбавлення позивача можливості користуватися заборгованою сумою протягом майже трьох місяців свідчить про наявність таких втрат.

У справі, що переглядається, розмір середнього заробітку за час затримки становить близько третини загальної простроченої заборгованості (44,75 відсотка - без урахування підзвітних сум), а період прострочення є нетривалим і не зумовлений поведінкою позивача.

Посилання апелянта на керівну посаду позивача та його обізнаність із фінансовим станом товариства за відсутності доказів причинного зв`язку між його діями та невиплатою розрахункових сум не можуть переважити наведені обставини.

З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 96 247,80 грн, що становить близько 35,7 відсотка простроченої заборгованості, є співмірним із характером і тривалістю порушення та не потребує подальшого зменшення.

Щодо методики розрахунку середнього заробітку

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 п. 8 Порядку). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 п. 8 Порядку). Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-648цс15 та постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 760/9269/15-ц .

Середньоденну заробітну плату позивача визначено діленням заробітку за жовтень - листопад 2025 року на 43 фактично відпрацьовані робочі дні, період затримки також підлягав обчисленню в робочих днях, оскільки визначаючи розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України, необхідно виходити саме з кількості робочих днів затримки розрахунку. Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постановах від 28.05.2025 у справі № 521/12004/23, від 26.05.2021 у справі № 203/2580/20, від 19.05.2026 у справі № 240/9022/20.

Суд першої інстанції зазначив, що помножив середньоденну заробітну плату на «84 робочих дні», однак 84 дні становить календарна тривалість періоду з 11.12.2025 по 04.03.2026. За п`ятиденного робочого тижня цей період охоплює 60 робочих днів: 15 - у грудні 2025 року, 22 - у січні 2026 року, 20 - у лютому 2026 року та 3 - у березні 2026 року. При цьому святкові дні 25.12.2025 та 01.01.2026 враховуються як робочі, оскільки в період дії воєнного стану положення статті 73 КЗпП України не застосовуються.

Хоча довід про неправильну методику розрахунку не був заявлений відповідачем у суді першої інстанції, він стосується неправильного застосування норм матеріального права, яке суд апеляційної інстанції перевіряє незалежно від доводів апеляційної скарги.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.12.2025 по 04.03.2026 року становить 96 247,80 грн (1 604,13 грн ? 60 робочих днів). Доводи апелянта про арифметичну невідповідність суми 134 736,00 грн добутку 1 604,13 грн на 84 дні (134 746,92 грн) з огляду на наведений перерахунок самостійного значення не мають.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 374 ЦПК України визначені повноваження апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги, серед яких - право змінити рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проте неправильно застосував пункт 8 Порядку № 100, що призвело до неправильного визначення розміру стягнення.

За таких обставин апеляційну скаргу потрібно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити в частині щодо розміру стягнення і розподілу судового збору.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується виходячи із середнього заробітку працівника, не є заробітною платою, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунку при звільненні У пункті 104 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 01.09.2015 працівник не вважається звільненим від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Отже, пільга, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», на вимогу позивача не поширюється, і суд першої інстанції правомірно вимагав від позивача сплати судового збору під час залишення позовної заяви без руху. З матеріалів справи вбачається, що на виконання ухвали суду від 11.03.2026 про залишення позовної заяви без руху позивач 17.03.2026 сплатив судовий збір у розмірі 1 347,36 грн. Тому висновок суду першої інстанції про звільнення позивача від сплати судового збору та стягнення з відповідача 1 347,36 грн саме у дохід держави суперечить обставинам справи і це усувається шляхом нового розподілу судових витрат даним рішенням суду апеляційної інстанції.

Оскільки позов підлягає задоволенню частково - у розмірі 96 247,80 грн із заявлених 134 736,00 грн, що становить 71,43 відсотка, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 769,98 грн судового збору (1 077,89 грн ? 96 247,80 / 134 736,00).

В свою чергу, подаючи апеляційну скаргу відповідач сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 616,83 грн (1 347,36 грн ? 150 % ? 0,8), що відповідає розміру, встановленому законом.

Апеляційна скарга задоволена в частині зменшення розміру стягнення на 38 488,20 грн, що становить 28,57 відсотка оскаржуваної суми 134 736,00 грн. Тому з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 461,86 грн судового збору за подання апеляційної скарги (1 616,83 грн ? 38 488,20 / 134 736,00).

На підставі ч. 10 ст. 141 ЦПК України, шляхом взаємозаліку судових витрат у виді судового збору ( 769,98 - 461,86) з відповідача АТ «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес» на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати в розмірі 308, 10 грн.

Заяв про розподіл інших видів судових витрат - не надійшло.

Керуючись статтями 141, 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес», в інтересах якого діє представник Абісов Артур Володимирович, - задовольнити частково.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29.06.2026 у справі № 274/1648/26 - змінити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес» (ідентифікаційний код 00217426) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.12.2025 по 04.03.2026 в розмірі 96 247 (дев`яносто шість тисяч двісті сорок сім) гривень 80 копійок, визначений без утримання податку з доходів фізичних осіб, військового збору та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес» (ідентифікаційний код 00217426) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 308 (триста вісім) гривень 10 копійок судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 11.11.2026 року.

Судді

П.В. Миколайчук О.М. Галацевич В.А. Панкеєва

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
09.11.2026 Постанова № 141381966 Житомирський апеляційний суд
14.10.2026 Ухвала № 140598291 Житомирський апеляційний суд
21.08.2026 Ухвала № 139147910 Житомирський апеляційний суд
21.08.2026 Ухвала № 139147909 Житомирський апеляційний суд
13.08.2026 Ухвала № 138977039 Житомирський апеляційний суд
29.06.2026 Рішення № 137974892 Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області
03.04.2026 Ухвала № 135457610 без тексту Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області
11.03.2026 Ухвала № 134767762 без тексту Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 00217426. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг