Постанова № 141411271 у справі № 420/11095/26 від 11.11.2026

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2026 р. м. Одеса Справа № 420/11095/26

Перша інстанція: суддя Вовченко О.А.,

повний текст судового рішення

складено 20.08.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Катаєвої Е.В.,

суддів - Джабурії О.В., Коваля М.П,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2026 року у справі №420/11095/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

17.04.2026 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі - в/ч НОМЕР_1 ), у якій просив визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 19.03.2025 року по 19.09.2025 року включно, y відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 20.03.2025 року по 19.09.2025 року.

Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 20.03.2025 року по 19.09.2025 року у сумі 102974,74 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2026 року в/ч НОМЕР_1 звернулось до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, у якій вважає рішення суду необґрунтованим, безпідставним, та таким що прийнято із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить оскаржуване рішення суду скасувати, а у разі задоволення змінити в частині розрахунку середнього заробітку.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, з урахуванням тих обставин, які визначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Апелянт не погоджується із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вважає, що до даних правовідносин підлягає застосуванню принцип співмірності, враховуючи механізм розрахунку, який визначений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції та колегією суддів встановлено, що позивач проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) та відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) №196-ос від 19.03.2025 року, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення майстер-сержанта ОСОБА_1 НОМЕР_3 ), призваного на військову службу за під час мобілізації, штаб-сержанта 3 категорії групи оперативних чергових відділу управління службою штабу, який звільнений з військової служби у відставку наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 28.02.2025 №151-рс за підпунктом «а» (за віком у разі досягнення граничного віку перебуванням на військовій службі) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 року у справі №420/14714/25 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково та, зокрема, зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.01.2020 відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2026 року справі №420/14714/25 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; апеляційну скаргу в/ч НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року змінено, викладено абзац четвертий його резолютивної частини в наступній редакції: «Зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.01.2020 у розмірі 1292,86 грн. щомісячно відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44». В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року залишено без змін.

На виконання вказаного рішення суду, відповідач 10.04.2026 року виплатив позивачу грошове забезпечення у розмірі 102937,13 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Суд першої інстанції враховав норми Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100) та встановив, що розмір середньоденного грошового забезпечення складає 959,69 грн ((28311,00 грн грошового забезпечення за січень 2025 року + 28311,00 грн грошового забезпечення за лютий 2025 року) / 59 календарних днів у січні та лютому 2025 року), а середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 20.03.2025 року по 19.09.2025 року - 177542,65 грн. (185 календарних дні х 959,69 грн.).

Також суд визначив істотність частки невиплаченої суми у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за відповідний період (58%).

Враховуючи відповідні розрахунки та принцип пропорційності суд першої інстанції дійшов висновку, що на користь позивача (за період з 20.03.2025 року по 19.09.2025 року) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 102974,74 грн, тобто 58 % від 177542,65 грн.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.4 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до п.293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі Положення №1115/2009) особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

За приписами ст.116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 ст.117 КЗпПУ визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпПУ при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

За сталою судовою практикою на військовослужбовців розповсюджуються норми КЗпПУ, якщо спірні правовідносини не врегульовані спеціальним законодавством.

Аналізуючи положення ч.2 ст.117 КпПУ Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що ч.2 ст.117 КпПУ стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпПУ). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦКУ, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпПУ, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Після набрання 19 липня 2022 року чинності Законом №2352-IX строк виплати за затримку при звільненні законодавець обмежив 6 місяцями, що зі сторони законодавця є логічно-послідовним, враховуючи сталу судову практику, що не виплата не тільки нарахованих та несплачених сум заробітку працівнику (роботодавець усвідомлює свою відповідальність), але не нарахованих і несплачених сум заробітку (тобто роботодавець вважає виконаними свої обов`язки щодо розрахунку зі звільненим працівником), не обмежується строком звернення до суду, тобто такий працівник (службовець) може звернутися до суду у будь-якій, у тому числі тривалий, час після звільнення до суду, що безпосередньо впливає на час затримки при звільненні.

Редакція ст.117 КЗпПУ як до внесення змін так і після внесення змін не містила положень щодо застосування принципу співмірності.

Проте вказаний принцип став застосовуватись при розгляді справ даної категорії за судовою практикою Верховного Суду та ВПВС, виходячи саме з того, що виплата за затримку розрахунку при звільненні має саме компенсаційний характер.

Колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин судом першої інстанції правильно застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23, у якій вирішено виключну правову проблему та розтлумачено положення статті 117 КЗпП України в редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідність формування єдиної правозастосовної практики зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом № 2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.

Також, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100.

Відповідно до п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Із матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 19 березня 2025 року.

На виконання судового рішення у справі №420/14714/25 позивачу 10.04.2026 року виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 102937,13 грн.

Оскільки, позивача звільнено з військової служби 19 березня 2025 року, то двома місяцями перед звільненням є січень та лютий 2025 року.

Згідно з довідкою про види грошового забезпечення, що нараховані ОСОБА_1 за січень та лютий 2025 року його грошове забезпечення складало: у січні 28311,00 грн та у лютому 28311,00 грн.

Колегія суддів погоджується із розрахунком суду першої інстанції щодо визначення розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, який становить 959,69 грн ((28311,00 грн грошового забезпечення за січень 2025 року + 28311,00 грн грошового забезпечення за лютий 2025 року) / 59 календарних днів у січні та лютому 2025 року).

Особливості обчислення середнього заробітку, зокрема випадки та критерії його зменшення, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 р. у справі №761/9584/15-ц.

Згідно з матеріалами справи позивачу при звільненні виплачено 170434,11 грн, на виконання судового рішення у справі №420/14714/25 - 102937,13 грн. Крім того, згідно з довідкою в/ч НОМЕР_1 позивачу також виплачено 337918,48 грн на виконання судового рішення у справі №420/14717/25.

Таким чином, загальний розмір належних при звільненні сум становить 611289,72 грн (236738,11 грн. + 36283,10 грн. + 275663,96 грн).

З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 102937,13 грн. від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 16,8 % (102937,13 грн. / 611289,72 грн. х 100%).

Затримка розрахунку при звільненні за період з 20.03.2025 року по 19.09.2025 року (в межах шести місяців) становить 184 календарних дні, а не 185 календарних дні як визначено судом першої інстанції.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні складає 176582,96 грн. (959,69 грн. (середньоденний заробіток) х 184 календарні дні).

Водночас, виходячи з принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 29665,94 грн., тобто 16,8 % від 176582,96 грн.

З огляду на викладене, судом першої інстанції правильно розраховано розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, однак помилково визначено, що період затримки розрахунку при звільненні за період з 20.03.2025 року по 19.09.2025 року становить 185 календарних дні, а також під час розрахунку компенсації позивачу не враховано інші виплати, які підлягали виплаті останньому при звільненні.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 317 КАС України визначені підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Оскільки, судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті, проте помилково визначено розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає нарахуванню та виплаті, а в іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2026 року підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2026 року - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2026 року - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення у наступній редакції:

«Зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 20.03.2025 року по 19.09.2025 року у сумі 29665,94 грн.»

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий суддя Е.В. Катаєва

Судді О.В.Джабурія

М.П. Коваль