Постанова № 141415488 у справі № 9зп-26/160 від 11.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року

м. Київ

справа №9зп-26/160

адміністративне провадження № К/990/28246/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючого судді - Чиркіна С.М.,

суддів: Коваленко Н.В., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства Кам`янської міської ради «Благоустрій» на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 (головуючий суддя Савченко А.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.05.2026 (головуючий суддя Дурасова Ю.В., судді: Божко Л.А., Лукманова О.М.) у справі № 9зп-26/160 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кам`янської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, Департамент житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради, про визнання дій протиправними,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

27.02.2026 фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила:

зупинити дію рішення Виконавчого комітету Кам`янської міської ради Дніпропетровської області від 25.02.2026 № 61 «Про внесення доповнень до рішення виконавчого комітету міської ради від 28.03.2018 № 114 «Про звільнення території міста від самовільно розміщених об`єктів (майна) сфери споживчого ринку, відпочинку та послуг» до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі;

заборонити Виконавчому комітету Кам`янської міської ради Дніпропетровської області, Комунальному підприємству Кам`янської міської ради Дніпропетровської області «Благоустрій» та будь-яким іншим уповноваженим особам вчиняти дії, спрямовані на демонтаж: трьох комплексів тимчасових споруд на АДРЕСА_1 , в районі нежитлової будівлі АДРЕСА_2 , до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що ФОП ОСОБА_1 має три правомірно встановлені тимчасові споруди на АДРЕСА_1 на підставі паспорта прив`язки, договору земельного сервітуту та договору з Комунальним підприємством Кам`янської міської ради Дніпропетровської області «Благоустрій». Рішення Виконавчого комітету Кам`янської міської ради Дніпропетровської області від 25.02.2026 № 61, яким внесено ці споруди до переліку самовільно встановлених, порушує порядок демонтажу та не містить строку добровільного демонтажу. Внаслідок цього існує реальна загроза завдання шкоди правам заявниці, виконання демонтажу може унеможливити відновлення її порушених прав і призвести до значних витрат. Тому до ухвалення судового рішення доцільно призупинити дію наведеного рішення та заборонити будь-які дії щодо демонтажу вказаних споруд.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2026, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.05.2026, заяву ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 9зп-26/160 задоволено.

Зупинено дію рішення Виконавчого комітету Кам`янської міської ради Дніпропетровської області від 25.02.2026 № 61 «Про внесення доповнень до рішення виконавчого комітету міської ради від 28.03.2018 № 114» до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Заборонено Виконавчому комітету Кам`янської міської ради Дніпропетровської області, Комунальному підприємству Кам`янської міської ради Дніпропетровської області «Благоустрій» та будь-яким іншим уповноваженим особам вчиняти дії, спрямовані на демонтаж: трьох комплексів тимчасових споруд на проспекті Свободи в м. Кам`янському, в районі нежитлової будівлі № 30Г, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

18.06.2026 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Комунального підприємства Кам`янської міської ради «Благоустрій», в якій скаржник просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.05.2026 у справі № 9зп-26/160; постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 9зп-26/160 відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 30.06.2026 відкрито касаційне провадження на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.05.2026.

Ухвалою Верховного Суду від 09.11.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Забезпечуючи позов у даній справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що заявником наведено достатні та належні доводи щодо наявності ризику істотного ускладнення або унеможливлення ефективного захисту його прав у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Зокрема, виконання оскаржуваного рішення про демонтаж тимчасових споруд до вирішення спору по суті може призвести до настання незворотних наслідків, пов`язаних із фактичним пошкодженням об`єктів та необхідністю понесення значних витрат на їх відновлення.

ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Обґрунтована касаційна скарга тим, що суд апеляційної інстанції:

1) неправильно застосував норми частин другої, третьої статті 150 та частини четвертої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), які встановлюють вичерпні підстави та умови забезпечення позову в адміністративному судочинстві;

2) порушив норми статті 322 КАС України, які визначають вимоги до змісту постанови суду апеляційної інстанції, у частині обов`язку дослідити та оцінити доводи апеляційної скарги та подані разом з нею докази;

3) застосував норми процесуального права без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах, винесених за подібних правовідносин, зокрема, від 15.04.2025 у справі № 380/12961/24, від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18, від 30.09.2021 у справі № 160/7358/21.

Скаржник наголошує, що у спірній ситуації заявниця ФОП ОСОБА_1 обмежилася суб`єктивними твердженнями про можливі майбутні ускладнення, не наводячи доказів наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди крім доводів про сам факт демонтажу. Однак, сам факт демонтажу не свідчить про незворотність шкоди, оскільки демонтаж тимчасової споруди, виготовленої з полегшених конструкцій виходячи з визначення останньої за пунктом 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 (далі - Порядок № 244), не є знищенням майна; це обставина, яку заявник у заяві про забезпечення позову не спростовував, а апеляційний суд її не аналізував.

Звертає увагу скаржник і на те, що паспорт прив`язки, на який посилається заявниця, втратив чинність 14.06.2024, договір про використання об`єктів (елементів) благоустрою міста не за їх цільовим призначенням також припинив свою дію 31.12.2025, що свідчить про відсутність договірних відносин між учасниками справи, що власне і стало підставою для віднесення комплексу самовільно розміщених споруд до переліку об`єктів, що підлягають демонтажу.

Інші учасники справи правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися, хоча про відкриття касаційного провадження у справі були повідомлені належним чином, що підтверджується документально.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою-другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам скаржника, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно із частинами першою, другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за умови існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем / заявником на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 420/6907/20, від 13.05.2021 у справі № 420/2719/20, від 23.09.2021 у справі № 420/11076/20 та від 01.06.2022 у справі № 580/5656/21.

Судами встановлено, що заявницею до заяви про забезпечення позову надано:

рішення Виконавчого комітету Кам`янської міської ради Дніпропетровської області від 25.02.2026 № 61 «Про внесення доповнень до рішення виконавчого комітету міської ради від 28.03.2018 № 114»;

паспорт прив`язки трьох комплексів тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у сквері по пр. Свободи (район торгово-рекреаційного центру за адресою просп. Свободи, 30Г) від 14.06.2013 № 78 та відмітки по продовженню терміну дії паспорту прив`язки, схема розміщення комплексу тимчасових споруд, договір про встановлення земельного сервітуту від 20.09.2013;

витяг з рішення Дніпродзержинської міської ради від 28.08.2013 № 879-40/VI;

додаткову угоду № 6305 до договору про встановлення земельного сервітуту від 20.09.2013 № 12788;

додаткову угоду від 18.08.2016 № 7590 до договору про встановлення земельного сервітуту від 20.09.2013 № 12788;

витяг з рішення Кам`янської міської ради від 29.07.2016 № 256-09/VIІ, договір про використання об`єктів (елементів) благоустрою міста не за їх цільовим призначенням від 10.07.2020 № 1766ТН та додаток № 1 до договору, додаткову угоду № 1 про продовження строку дії Договору про використання об`єктів (елементів) благоустрою міста не за їх цільовим призначенням від 19.01.2021;

додаткову угоду № 2 про продовження строку дії Договору про використання об`єктів (елементів) благоустрою міста не за їх цільовим призначенням від 12.04.2022;

додаткову угоду № 3 про продовження строку дії Договору про використання об`єктів (елементів) благоустрою міста не за їх цільовим призначенням від 28.03.2023, додаткову угоду № 4 про продовження строку дії Договору про використання об`єктів (елементів) благоустрою міста не за їх цільовим призначенням від 04.01.2024;

додаткову угоду № 5 про продовження строку дії та внесення змін до умов договору про використання об`єктів (елементів) благоустрою міста не за їх цільовим призначенням від 10.01.2026;

договір про використання об`єктів (елементів) благоустрою міста не за їх цільовим призначенням від 05.01.2026 № 1766ТН та додаток № 1 до договору;

калькуляцію вартості плати за тимчасове використання об`єктів благоустрою м. Кам`янське від 05.01.2026;

опис документів, що надано до ЦНАП суб`єктом господарювання, громадянином для виконання адміністративної послуги.

Водночас рішенням Виконавчого комітету Кам`янської міської ради Дніпропетровської області від 25.02.2026 № 61 «Про внесення доповнень до рішення виконавчого комітету міської ради від 28.03.2018 № 114» з метою проведення демонтажу самовільно розміщених об`єктів (майна) сфери споживчого ринку, відпочинку та послуг, відповідно до рішення міської ради від 22.12.2017 № 952-21/VII «Про деякі питання утримання об`єктів (елементів) благоустрою на території Кам`янського», розглянувши доповідну записку департаменту житлово-комунального господарства та будівництва міської ради (вх. від 04.02.2026 № 12-21/190), керуючись підпунктом 7 пункту «а» статті 30, частиною шостою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчий комітет міської ради вирішив: внести до рішення виконавчого комітету міської ради від 28.03.2018 № 114 «Про звільнення території міста від самовільно розміщених об`єктів (майна) сфери споживчого ринку, відпочинку та послуг» (зі змінами, внесеними рішеннями виконавчого комітету міської ради від 23.04.2018 № 116, від 23.05.2018 № 161, від 05.06.2018 № 164, від 22.06.2018 № 169, від 20.07.2018 № 195, від 14.11.2018 № 334, від 10.07.2019 № 185, від 22.05.2020 № 219, від 20.09.2021 № 747, від 19.08.2022 № 275, від 30.11.2022 № 406, від 22.12.2022 № 421, від 25.01.2023 № 13, від 03.04.2023 № 124, від 22.11.2023 № 650, від 28.02.2024 № 88, від 27.11.2024 № 935, від 22.01.2025 № 13 та від 27.11.2025 № 725) в частині додатка до рішення доповнення, що додаються.

Згідно доповнення до переліку самовільно розміщених об`єктів (майна) сфери споживчого ринку, відпочинку та послуг, що підлягають демонтажу (додаток до рішення від 28.03.2018 № 114): порядковий номер - 192; назва об`єкта - комплекс з трьох металевих споруд, площею кожна 4,5*15 м; місце розташування об`єкта - просп. Свободи, в районі нежитлової будівлі № 30Г; власник - ОСОБА_1 .

Забезпечуючи позов у даній справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що заявником наведено достатні та належні доводи щодо наявності ризику істотного ускладнення або унеможливлення ефективного захисту його прав у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Зокрема, виконання оскаржуваного рішення про демонтаж тимчасових споруд до вирішення спору по суті може призвести до настання незворотних наслідків, пов`язаних із фактичним пошкодженням об`єктів та необхідністю понесення значних витрат на їх відновлення.

Заявник касаційної скарги в свою чергу наголошує на тому, що паспорт прив`язки, на який посилається заявниця, втратив чинність 14.06.2024, договір про використання об`єктів (елементів) благоустрою міста не за їх цільовим призначенням також припинив свою дію 31.12.2025, що свідчить про відсутність договірних відносин між учасниками справи, що власне і стало підставою для віднесення комплексу самовільно розміщених споруд до переліку об`єктів, що підлягають демонтажу.

Відповідно до пункту 1.3 Порядку № 244 тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Згідно з пунктом 1.4 Порядку № 244 стаціонарна ТС - це споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв. м.

Отже, вказаним Порядком передбачено, що тимчасова споруда має бути встановлена з полегшених конструкцій без улаштування фундаменту, враховуючи її тимчасовий характер та відповідну площу.

За змістом пункту 2.1 Порядку № 244 підставою дня розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди.

Відповідно до пункту 2.29 Порядку № 244 у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки тимчасової споруди, самовільного встановлення тимчасової споруди, така споруда підлягає демонтажу.

За такого правового регулювання колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що виконання оскаржуваного рішення про звільнення території міста від самовільно розміщених об`єктів (майна) сфери споживчого ринку до вирішення спору по суті може призвести до настання незворотних наслідків, пов`язаних із фактичним пошкодженням об`єктів та необхідністю понесення значних витрат на їх відновлення, адже розміщення тимчасових споруд не передбачає влаштування фундаменту, а характер тимчасовості передбачає, що примусовий демонтаж може відбуватись шляхом переміщення останніх в будь-яке інше місце для подальшого зберігання, що не впливає на цінність відповідного майна.

При цьому саме лише твердження заявниці про можливе ускладнення в майбутньому виконання рішення суду не може бути визнано судом достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у спірних правовідносинах, оскільки є суб`єктивним судженням, без зазначення існуючої очевидної небезпеки заподіяння шкоди останній.

Аналогічний підхід у контексті схожих за своїм змістом правовідносин у питанні можливості забезпечення позову вже застосовував Верховний Суд, зокрема, у постановах від 14.03.2024 у справі № 540/7262/21, від 15.04.2025 у справі № 380/12961/24.

До того ж в оскаржуваних судових рішеннях судами не встановлено, на яких правових підставах заявниця використовує належні їй тимчасові споруди, адже єдиним документом, який підтверджує правомірність встановлення споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди. З наданих же заявницею документів вбачається, що термін дії паспорту прив`язки трьох комплексів тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у сквері по АДРЕСА_2 ) від 14.06.2013 № 78 в останнє продовжено до 14.06.2024. В той час, коли з заявою про вжиття заходів забезпечення позову заявниця звернулася 27.02.2026.

Щодо ймовірності понесення заявницею певних матеріальних збитків, то Верховний Суд в питанні вжиття заходів забезпечення позову у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18 та від 30.09.2021 у справі № 160/7358/21 дійшов наступних висновків:

«Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, Суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі».

Колегія суддів відхиляє посилання судів попередніх інстанцій на практику Верховного Суду, викладену у постановах від 25.04.2023 у справі № 380/10756/22, від 19.10.2021 у справі № 3Д/380/67/20 та від 23.01.2020 у справі № 1840/2909/18 з огляду на те, що хоча при забезпеченні позову існує єдиний підхід до вирішення заяв про вжиття заходів забезпечення позову, проте результат розгляду певної заяви залежить у кожному конкретному випадку від її обґрунтованості та наданих заявником доказів.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не відповідають критеріям законності та обґрунтованості судового рішення, визначеним статтею 242 КАС України, а тому підлягають скасуванню із постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Комунального підприємства Кам`янської міської ради «Благоустрій» задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.05.2026 у справі № 9зп-26/160 скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 9зп-26/160 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: С.М. Чиркін

Судді: Н.В. Коваленко

В.М. Шарапа