Постанова № 141422656 у справі № 910/16139/25 від 04.11.2026

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2026 р. Справа № 910/16139/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Крижного О.М.

суддів: Суліма В.В.

Іванова В.П.

секретар судового засідання: Нечасний О.Л.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Парус"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 (повний текст складено 26.05.2026)

у справі № 910/16139/25 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиляга-Глоб"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Парус"

про стягнення 492 302,16 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Стиляга-Глоб" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Парус" про стягнення 492 302,16 грн, з яких заборгованість - 428 790,87 грн, 48 574,61 грн - інфляційне збільшення боргу, 14 936,68 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № В1016 від 17.12.2019 у частині повернення авансового та забезпечувального платежів та переплати за оренду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/16139/25 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиляга-Глоб" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Парус" про стягнення 492 302,16 грн задоволено частково.

Закрито провадження в частині 84 617,90 грн основного боргу.

В іншій частині позову задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Парус" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиляга-Глоб" забезпечувальний платіж у розмірі 344 172,97 грн, судовий збір у розмірі 4 130,07 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Стиляга-Глоб" з Державного бюджету України частину судового збору в розмірі 1 015,41 грн, сплаченого відповідно до платіжної інструкції № 1.462500273.1 від 24.12.2025.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після припинення договору суборенди № В1016 від 17.12.2019 та повернення позивачем орендованого приміщення відповідачу останній не повернув позивачу забезпечувальний платіж у розмірі 344 172,97 грн, а доказів його повернення матеріали справи не містять.

Суд відхилив доводи відповідача про розірвання договору з вини позивача у зв`язку з припиненням роботи магазину, оскільки надані відповідачем вимоги не мали зобов`язального характеру, а фактичне невідкриття магазину саме по собі не свідчить про використання приміщення всупереч його цільовому призначенню.

Крім того, суд встановив, що під час розгляду справи відповідач повернув позивачу переплату орендної плати в розмірі 84 617,90 грн, у зв`язку з чим закрив провадження в цій частині через відсутність предмета спору.

Водночас, оскільки строк виконання вимоги про повернення забезпечувального платежу закінчився 05.01.2026, а прострочення виникло лише з 06.01.2026, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих позивачем за попередній період.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача забезпечувального платежу в розмірі 344 172,97 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "БЦ Парус" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/16139/25 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Парус" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиляга-Глоб" забезпечувального платежу у розмірі 344 172,97 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиляга-Глоб" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Парус" забезпечувального платежу у розмірі 344 172,97 грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апелянт зазначає, що позивач істотно порушив умови суборенди № В1016 від 17.12.2019, оскільки протягом тривалого часу не забезпечував відкриття приміщення магазину для відвідувачів торговельного центру та не здійснював у ньому передбачену договором комерційну діяльність.

При цьому апелянт наголошує, що відповідно до умов договору та Регламенту експлуатації, який є його невід`ємною частиною, позивач був зобов`язаний забезпечувати відкриття приміщення для відвідувачів з понеділка по неділю з 10:00 до 22:00.

Апелянт звертає увагу, що позивач прийняв приміщення у користування 27.11.2021, а строк суборендного користування становив 35 місяців, тобто мав закінчитися 27.10.2024.

Водночас через невиконання позивачем договірних зобов`язань відповідач направляв йому вимоги від 19.03.2024 та 19.09.2024 щодо усунення порушень і відновлення роботи магазину, попереджаючи про можливість дострокового розірвання договору.

Оскільки позивач не відновив комерційну діяльність, відповідач 12.10.2024 повідомив про розірвання договору в односторонньому порядку, а позивач прийняв таке розірвання та повернув приміщення відповідачу, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання-повернення.

На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що вимоги відповідача щодо відновлення роботи магазину мали декларативний характер, а невідкриття магазину не свідчило про використання приміщення всупереч його цільовому призначенню.

Апелянт вважає, що суд не надав належної оцінки умовам договору та Регламенту експлуатації, а також доказам направлення позивачу відповідних вимог і попереджень.

При цьому зазначає, що відповідно до пункту 23.1 договору суборендодавець мав право достроково розірвати договір в односторонньому порядку у разі невідновлення суборендарем комерційної діяльності після отримання відповідного повідомлення.

Також апелянт наголошує, що відповідно до пункту 16.9 договору у разі його дострокового припинення з вини суборендаря забезпечувальний платіж не повертається суборендарю та залишається у розпорядженні суборендодавця.

Відтак, за доводами апелянта, оскільки договір було достроково розірвано саме внаслідок порушення позивачем його істотних умов, правові підстави для повернення забезпечувального платежу в сумі 344 172,97 грн відсутні.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стиляга-Глоб" у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з її доводами, вважає рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/16139/25 законним та обґрунтованим, а доводи апелянта такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, з огляду на таке.

Позивач зазначає, що 17.12.2019 між сторонами було укладено договір суборенди № В1016, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався передати позивачу приміщення у строкове платне користування строком на 35 місяців з моменту передачі приміщення.

На виконання умов договору приміщення було передано позивачу 27.11.2021, а повернуто відповідачу 12.10.2024, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі.

Позивач вказує, що протягом строку дії договору належним чином виконував свої зобов`язання, зокрема сплачував орендну плату та інші передбачені договором платежі.

При цьому відповідачем було отримано забезпечувальний платіж у загальному розмірі 344 172,97 грн, який після припинення договору безпідставно утримувався відповідачем.

Позивач зазначає, що після повернення приміщення звернувся до відповідача з претензією від 11.12.2025 про повернення неповернутого забезпечувального платежу в сумі 344 172,97 грн та переплати орендної плати в сумі 84 617,90 грн, що загалом становило 428 790,87 грн.

Водночас 20.01.2026 відповідач повернув лише 84 617,90 грн із призначенням платежу "повернення авансу орендної плати", однак забезпечувальний платіж у розмірі 344 172,97 грн залишився неповернутим.

Позивач вважає безпідставними доводи апелянта щодо наявності правових підстав для утримання забезпечувального платежу у зв`язку з достроковим розірванням договору з вини суборендаря.

Зазначає, що строк суборенди розпочався 27.11.2021 та мав закінчитися 27.10.2024, тобто через 35 місяців після передачі приміщення.

При цьому відповідачем не доведено наявності правових підстав для дострокового припинення договору саме з вини позивача.

Крім того, позивач наголошує, що відповідно до умов договору суборенди сторони погодили порядок здійснення орендних платежів, а також обов`язок суборендаря сплачувати авансовий та забезпечувальний платежі.

Відповідач не надав належних доказів наявності заборгованості позивача, яка б давала підстави для утримання забезпечувального платежу.

Позивач також звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 173, статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України господарські зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

З огляду на викладене позивач вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/16139/25 є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.

17.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЦ Парус" (як суборендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стиляга-Глоб" (як суборендарем) було укладено договір суборенди № В1016, за умовами якого суборендодавець зобов`язується передати у строкове платне користування суборендарю приміщення, а суборендар зобов`язаний прийняти приміщення в строкове користування, сплачувати суборендодавцеві обумовлені в цьому договорі суборенди платежі та виконувати інші умови цього договору суборенди.

У розділі 3 договору встановлено, що цей договір (зобов`язання сторін) набуває чинності з моменту підписання договору сторонами. Договір діє до закінчення строку суборенди. Строк суборенди вказано в Додатку № 1 (пункт 7) - 35 місяців.

Строк суборенди починає обчислюватися з дня передачі суборендодавцем суборендареві приміщення.

Згідно з п. 4.3. договору будь-яка передача приміщень між сторонами (в суборендне користування та з суборендного користування) повинна оформлюватися відповідним актом приймання-передачі приміщення.

Відповідно до положень розділу 10 договору з моменту передачі суборендареві приміщення суборендар зобов`язаний сплачувати на користь суборендодавця орендну плату та інші платежі, які передбачені цим договором.

За користування приміщенням суборендар зобов`язаний щомісячно сплачувати суборендодавцеві плату, яка складається з таких частин:

- основна орендна плата;

- експлуатаційна орендна плата;

- маркетингова орендна плата;

- плата з обороту.

За користування (суборенду) приміщенням суборендар також зобов`язаний щомісячно оплачувати платежі щодо компенсації комунальних послуг.

Порядок сплати орендної плати сторони погодили у розділі 13 договору.

Згідно зі статтею 16 договору сторони погодили сплату авансового та забезпечувального платежу.

Крім того, відповідно до п. 16.5. Договору по закінченню строку дії Договору після проведення сторонами всіх взаєморозрахунків Сторони зобов`язуються протягом 20 календарних днів від дати закінчення строку Договору підписати Акт звіряння взаємних розрахунків.

В тому випадку, якщо у Суборендодавця залишилася кредиторська заборгованість перед Суборендарем, Суборендодавець зобов`язується на підставі підписаного Акту звіряння взаємних розрахунків та письмової вимоги Суборендаря повернути таку заборгованість протягом 30 банківських днів від дати отримання такої вимоги від Суборендаря.

На виконання умов договору суборендодавець передав, а суборендар прийняв приміщення лот В1016 на другому поверсі торгово-розважального комплексу за адресою: місто Київ, пр-кт Степана Бандери, 36, площею 85 кв. м., що підтверджується актом приймання-передачі приміщення від 27.11.2021.

Як встановлено судом під час розгляду даної справи, 23.12.2019 позивачем сплачено відповідачу 172 085,77 грн (призначення сплата оренди за перший місяць оренди), 03.01.2020 - 172 086,97 грн (призначення часткова оплата забезпечувального платежу), 10.01.2020 - 172 086,00 грн (призначення остаточна оплата забезпечувального платежу), що підтверджується платіжними дорученнями, долученими до позовної заяви.

Крім того, як вказує позивач у позові, протягом строку дії оренди суборендар належним чином виконував обов`язки та сплачував орендну плату та інші платежі, на підтвердження чого до позовної заяви позивачем долучені акти, платіжні документи та акти звірок взаємних розрахунків.

12.10.2024 суборендар повернув (передав), а суборендодавець прийняв приміщення лот В1016 на другому поверсі торгово-розважального комплексу за адресою: місто Київ проспект Степана Бандери, 36, площею 85 кв. м., що підтверджується актом приймання-повернення.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що 11.12.2025 позивачем на адресу відповідача надіслано претензію з вимогою протягом 7 днів з дня отримання претензії перерахувати на реквізити, додані до претензії, заборгованість, яка складається із неповернутого забезпечувального платежу в сумі 344 172,97 грн та переплати орендної плати в сумі 84 617,90 грн, що разом становить 428 790,87 грн.

Вказане підтверджується описом вкладання та фіскальним чеком від 11.12.2025.

Враховуючи невиконання відповідачем вимог претензії, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача 492 302,16 грн, з яких 428 790,87 грн - сума заборгованості з повернення забезпечувального платежу та переплати орендної плати, 48574,61 грн - інфляційні втрати та 14 936,68 грн - 3% річних, нарахованих за період з 27.10.2024 до 24.12.2025.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на те, що:

- позивач фактично припинив роботу магазину, у свою чергу, відповідач направив позивачу повідомлення про розірвання договору з 12.10.2024. Таким чином, вимоги позивача про повернення забезпечувального платежу, а також нарахувань на такий платіж сум, що передбачені ст. 625 ЦК України, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки договір було розірвано з вини позивача;

- в акті звірки зазначено, що сума забезпечувального платежу 344 172,97 грн була передана відповідачу;

- відповідач не заперечує проти повернення суми переплати орендної плати, але вважає звернення позивача до суду передчасним та заперечує проти стягнення з відповідача вказаної суми, а також нарахувань, визначених ст. 625 ЦК України, на вказану суму, оскільки згідно з умовами договору повернення таких коштів має здійснюватись протягом 30 банківських днів від дати отримання такої вимоги від суборендаря (позивача), проте така вимога не отримувалась відповідачем до подання позову у даній справі.

Відхиляючи вказані доводи відповідача, позивач вказує, що:

- відповідачем не надано первинних документів про повернення забезпечувального платежу;

- не отримання відповідачем вимоги про повернення коштів не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за неповернення коштів суми переплати орендної плати.

Також позивачем долучено до позовної заяви акт взаєморозрахунків станом на 31.12.2024, згідно з яким, за даними сторін, у відповідача на користь позивача існує заборгованість у розмірі 84 617,90 грн.

Крім того, як встановлено судом під час розгляду даної справи, після відкриття провадження у даній справі 20.01.2026 відповідачем повернуто позивачу грошові кошти у розмірі 84 617,90 грн з призначенням "повернення авансу орендної плати".

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився / не погодився з висновками суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "БЦ Парус" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиляга-Глоб" забезпечувального платежу в розмірі 344 172,97 грн, оскільки після припинення договору суборенди № В1016 від 17.12.2019 та повернення орендованого приміщення відповідач не виконав обов`язку щодо повернення вказаних коштів.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору позивачем було сплачено відповідачу, зокрема, забезпечувальний платіж у загальному розмірі 344 172,97 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 03.01.2020 та 10.01.2020. При цьому 12.10.2024 суборендар повернув, а суборендодавець прийняв орендоване приміщення, що підтверджується відповідним актом приймання-повернення.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що договір було розірвано з вини позивача у зв`язку з невиконанням останнім вимог Регламенту експлуатації щодо режиму роботи магазину, а також направленням відповідачем повідомлення про розірвання договору з 12.10.2024, оскільки надані відповідачем вимоги про відновлення роботи магазину та усунення порушень містили декларативний, а не зобов`язальний характер, а фактичне невідкриття магазину саме по собі не свідчить про використання приміщення всупереч його цільовому призначенню відповідно до умов договору.

Також суд першої інстанції правомірно відхилив твердження відповідача про повернення забезпечувального платежу позивачу 12.10.2024, оскільки відповідачем не надано належних первинних документів, які б підтверджували перерахування відповідних коштів. Водночас акт звіряння взаємних розрахунків станом на 31.12.2024 підтверджує, що за даними обох сторін забезпечувальний платіж у розмірі 344 172,97 грн був переданий позивачем та прийнятий відповідачем.

Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність предмета спору в частині стягнення 84 617,90 грн переплати орендної плати, оскільки після відкриття провадження у справі, а саме 20.01.2026, відповідач повернув позивачу вказані кошти з призначенням платежу "повернення авансу орендної плати", у зв`язку з чим провадження в цій частині обґрунтовано закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

11.12.2025 позивач направив відповідачу претензію з вимогою про повернення забезпечувального платежу та переплати орендної плати. Проте поштове відправлення 27.12.2025 було повернуто відправнику за закінченням встановленого строку зберігання.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що неотримання відповідачем кореспонденції, направленої на належну адресу, не залежало від волі позивача та не може свідчити про неналежне пред`явлення вимоги.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку, що семиденний строк для виконання вимоги сплив 05.01.2026 включно, а з 06.01.2026 відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з повернення забезпечувального платежу.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 344 172,97 грн забезпечувального платежу.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Апеляційний господарський суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, дійшов висновку про їх необґрунтованість з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами апелянта про відсутність підстав для повернення забезпечувального платежу в розмірі 344 172,97 грн у зв`язку з розірванням договору суборенди з вини позивача через невиконання останнім вимог Регламенту експлуатації щодо режиму роботи магазину.

Так, відповідач посилався на те, що фактичне припинення роботи магазину позивачем є порушенням умов договору суборенди № В1016 від 17.12.2019 договору є підставою для його дострокового розірвання в односторонньому порядку.

На підтвердження зазначених обставин відповідачем надано вимоги від 19.03.2024 та 19.09.2024 про відновлення роботи магазину та усунення порушень, а також лист-повідомлення про розірвання договору з 12.10.2024.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, зміст зазначених вимог свідчить про їх декларативний характер, оскільки відповідач фактично просив позивача повідомити про можливість відновлення роботи магазину. При цьому саме по собі невідкриття магазину для відвідувачів не свідчить про використання орендованого приміщення всупереч його цільовому призначенню та не є достатньою підставою для висновку про порушення позивачем умов договору, яке зумовлювало б правомірність неповернення забезпечувального платежу.

Також суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про те, що забезпечувальний платіж у розмірі 344 172,97 грн був повернутий позивачу 12.10.2024, оскільки відповідачем не надано належних первинних документів, які б підтверджували фактичне перерахування зазначених коштів на рахунок позивача.

Водночас акт звіряння взаємних розрахунків станом на 31.12.2024 підтверджує факт передачі позивачем та отримання відповідачем забезпечувального платежу.

Щодо доводів апелянта про передчасність звернення позивача до суду з вимогою про повернення забезпечувального платежу, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пункту 16.5 договору суборенди повернення кредиторської заборгованості суборендодавцем здійснюється на підставі підписаного акта звіряння взаємних розрахунків та письмової вимоги суборендаря протягом 30 банківських днів з дати отримання такої вимоги.

Як встановлено судом першої інстанції, 11.12.2025 позивачем на належну адресу відповідача направлено претензію з вимогою про повернення забезпечувального платежу та переплати орендної плати, однак поштове відправлення 27.12.2025 повернуто відправнику за закінченням встановленого строку зберігання.

При цьому неотримання відповідачем поштової кореспонденції, направленої на належну адресу, не залежало від волі позивача та не може свідчити про неналежне пред`явлення відповідної вимоги.

Відтак суд першої інстанції обґрунтовано визначив 27.12.2025 датою пред`явлення вимоги та встановив початок прострочення виконання грошового зобов`язання з 06.01.2026.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що лист № 841 від 19.03.2024 не містить вимоги відновити діяльність у визначений строк і не попереджає про розірвання договору. Відповідач лише просив повідомити графік відновлення роботи «у найближчий час» і попередив про можливість штрафу за пунктом 20.8. Такий лист не дає підстав вважати, що з березня 2024 року відповідач реалізував процедуру, яка передує розірванню договору за підпунктом «к».

Через шість місяців відповідач направив лист № 863 від 19.09.2024 і цим надав позивачу новий строк для відкриття приміщення «негайно до 23.09.2024». Як наслідок невиконання вимоги він прямо назвав лише застосування штрафних санкцій. Договірний п`ятиденний строк, обчислений від 19.09.2024 за правилами статті 253 ЦК України, спливав 24.09.2024. Повідомлення про розірвання, за твердженням самого відповідача, направлене 23.09.2024, тобто до спливу цього строку і не пізніше останнього дня строку, встановленого листом № 863.

Колегія не погоджується з доводом скаржника, що повідомленням у розумінні підпункту «к» був ще лист № 841. Направивши через півроку нову вимогу з новим строком, відповідач сам надав позивачу можливість усунути порушення. Розірвання договору до спливу цього строку суперечить попередній поведінці відповідача, на яку позивач міг обґрунтовано покладатися. Доктрина заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), в основі якої лежить принцип добросовісності, застосовується в практиці Верховного Суду (постанова об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17; постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц). У цій справі вона свідчить проти позиції скаржника.

Довід скаржника, що позивач, підписавши акт повернення, погодився з розірванням договору з його вини, не підтверджується змістом акта. Акт засвідчує лише повернення приміщення і припинення права суборендаря на здійснення в ньому діяльності. Підстави припинення договору, визнання позивачем порушення чи відмови від забезпечувального платежу акт не містить.

Акт звірки взаємних розрахунків за усталеною практикою Верховного Суду не є первинним документом і сам по собі не підтверджує здійснення господарських операцій. Він може бути доказом наявності та визнання заборгованості за умови, що підписаний уповноваженими особами і узгоджується з первинними документами (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17).

Запис від 12.10.2024 «Прийнято/Передано» на суму 344 172,97 грн відображає облікову операцію, проведену відповідачем у день повернення приміщення. Цей запис свідчить про те, що відповідач залишив платіж собі. Однак акт звірки не є правочином, яким позивач відмовився б від права на повернення платежу, і не може замінити договірної підстави для його утримання, передбаченої пунктом 16.9. Крім того, акт з боку позивача підписаний особою, посаду і повноваження якої не зазначено.

Посилання скаржника на доктрину venire contra factum proprium у цій частині колегія відхиляє. Підписання бухгалтерського акта звірки не є поведінкою, яка могла породити в відповідача обґрунтовані очікування щодо відмови позивача від права на повернення платежу. Відповідач не довів, що змінив своє становище, покладаючись на такий підпис. Операцію з утримання платежу він відобразив у власному обліку до складення акта.

Висновки суду апеляційної інстанції

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як зазначено у пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.

Судові витрати

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Парус" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 - залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "БЦ Парус".

4. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені статтями 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 11.11.2026

Головуючий суддя О.М. Крижний

Судді В.В. Сулім

В.П. Іванов