Постанова № 141425834 у справі № 910/1465/26 від 10.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року

м. Київ

cправа №910/1465/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,

за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс «Самара» (далі - Товариство, позивач) - Начиняний Д.С. (адвокат), Кравченко В.В. (адвокатка),

відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - Регіональне відділення, відповідач, скаржник) - не з`явився,

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Фонду державного майна України (далі - Фонд) - не з`явився,

2) Державної казначейської служби України (далі - Служба) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2026 (судді: Мартинюк С.В., Золотарьова Я.С., Вінніков С.В.)

у справі за позовом Товариства

до Регіонального відділення,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Фонд, Служба,

про стягнення 13 214 000,93 грн.

ВСТУП

Предметом розгляду Суду, з огляду на предмет та межі оскарження, є питання наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних у порядку статті 625 ЦК України у спірних правовідносинах.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство звернулося до суду з позовом до Регіонального відділення про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 7 689 600 грн, 4 604 177,02 грн інфляційних втрат та 920 223, 91 грн 3% річних.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2023 у справі №904/4633/23, зміненим постановою Верховного Суду від 05.03.2025, яким зобов`язано Товариство повернути придбане за договором майно державі в особі Державного агентства меліорації та рибного господарства, але при цьому не було здійснено двосторонню реституцію та не повернуто Товариству грошові кошти в сумі 7 689 600 грн, сплачені за цим договором.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 28.05.2026 позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 7 689 600 грн коштів, сплачених за договором купівлі-продажу та 9 223,20 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовив.

2.1.2. Не погодившися з рішенням суду, Товариство звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2026 у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо інфляційний втрат та 3% річних; ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства та стягнути з відповідача інфляційні нарахування на суму боргу у розмірі 4 604 177,02 грн та 3% річних в сумі 920 223,91 грн.

2.2. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 27.07.2026 скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційний втрат та 3% річних. Ухвалив в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. Стягнув з відповідача на користь позивача інфляційні нарахування в розмірі 4 604 177,02 грн, 3% річних в сумі 920 223,91 грн та 198 210, 00 грн витрат зі сплати судового збору. Стягнув з відповідача на користь позивача 99 439, 22 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Регіональне відділення звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2026 у справі №910/1465/26 повністю і залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму 5 524 400,93 грн. Судові витрати покласти на відповідача.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи касаційної скарги (нова редакція)

4.1. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо правомірності застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах стосовно нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу в контексті приватизаційних правовідносин, пов`язаних з поверненням об`єктів приватизації до державної власності та, відповідно, поверненням грошових коштів покупцям, сплачених ними за об`єкт приватизації у відповідності із нормами Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна».

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Товариство у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи їх необґрунтованість, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що прийнята з дотриманням норм права.

5.2. Фонд подав до Суду письмові пояснення, у яких просить задовольнити касаційну скаргу, оскаржувану постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити в силі.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Державний департамент рибного господарства 29.07.2003 видав наказ №208 «Про затвердження акта передачі-прийому гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ «Дніпровське виробниче сільськогосподарське-рибоводне підприємство», на баланс Державного підприємства «Укрриба»» (далі - ДП «Укрриба»).

6.2. Наказом Фонду державного майна України від 25.06.2021 №1091 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 06.01.2021 №5 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році (із змінами)» до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2021 році, включено групу інвентарних об`єктів, до яких ввійшли також і спірні гідротехнічні споруди, відносно яких виник спір у цій справі №904/4633/23 (далі - група інвентарних об`єктів, група інвентарних споруд).

6.3. Станом на 30.06.2021 спірні гідротехнічні споруди (група інвентарних об`єктів) обліковуються на балансі ДП «Укрриба».

6.4. У подальшому наказом Регіонального відділення від 07.07.2021 №12/01-126-РП «Про прийняття рішень про приватизацію окремого майна групи інвентарних об`єктів» наказано прийняти рішення про приватизацію об`єкта малої приватизації групи інвентарних об`єктів та приватизувати вказані об`єкти шляхом продажу на аукціоні.

6.5. Згідно з протоколом про результати електронного аукціону, який сформований в системі 29.11.2021, переможцем аукціону визнано відповідача з його ціновою пропозицією 6 408 000 грн. У подальшому 09.12.2021 Регіональне відділення видало наказ «Про затвердження протоколу про результати електронного аукціону з продажу об`єкта малої приватизації».

6.6. Регіональне відділення (продавець) та Товариство (покупець) 17.12.2021 уклали нотаріально посвідчений Договір купівлі-продажу за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації окремого майна групи інвентарних об`єктів (далі - Договір).

6.7. Мета та предмет вказаного Договору визначені у розділі 1: продавець зобов`язується передати у власність покупцю об`єкт малої приватизації окреме майно групу інвентарних об`єктів (далі - об`єкт приватизації), який належить Державі відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Об`єкт приватизації розташований на земельних ділянках державної форми власності (кадастровий номер [номер приховано]:02:003:0052, площею 16,5504 га; кадастровий номер [номер приховано]:02:003:0053, площею 17,8365 га; кадастровий номер [номер приховано]:02:003:0054, площею 200,7225 га; кадастровий номер [номер приховано]:02:003:0135, площею 113,3581 га та кадастровий номер [номер приховано]:02:003:0136, площею 0,3993 га).

Покупець зобов`язується прийняти об`єкт приватизації, сплатити ціну його продажу та виконати визначені у договорі умови.

6.8. У пункті 1.2. Договору зазначено, що земельні ділянки, на яких розташований об`єкт приватизації, не є предметом купівлі-продажу за цим договором, а тому питання землекористування покупець вирішує самостійно в установленому чинним законодавством порядку після переходу до нього права власності на об`єкт приватизації.

6.9. Пунктом 3.1. Договору визначено, що згідно з протоколом про результати електронного аукціону від 29.11.2021, ціна продажу об`єкта приватизації без урахування ПДВ становить 6 408 000 грн. На ціну продажу об`єкта приватизації нараховано ПДВ в сумі 1 281 600 грн.

6.10. Ціна продажу об`єкта приватизації з урахуванням ПДВ становить 7 689 600 грн.

6.11. Пунктом 13.3. Договору передбачено, що він набирає чинності з моменту його укладання, а укладеним вважається з моменту його нотаріального посвідчення та у випадках, передбачених законом, державної реєстрації (пункт 13.4. Договору).

6.12. Відповідно до акта приймання-передачі об`єкта державної власності окремого майна групи інвентарних об`єктів від 22.12.2021 продавець передав, а покупець прийняв майно, щодо якого виник спір у цій справі. Відповідно до цього акта оплата за об`єкт приватизації в сумі 7 689 600 грн здійснена покупцем у повному обсязі та в терміни, передбачені Договором.

6.13. Повний розрахунок відбувся 21.12.2021 відповідно до платіжних доручень №397 від 22.11.2021, №443 від 21.12.2021 та №444 від 21.12.2021.

6.14. Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури 23.08.2023 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Державного агентства меліорації та рибного господарства України до Товариства, у якому просив суд скасувати державну реєстрацію права приватної власності відповідача на об`єкти нерухомого майна, що розташовані за вказаною у позові адресою та зобов`язати відповідача повернути державі вказані об`єкти нерухомого майна.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор доводив суду нікчемність договору купівлі-продажу від 17.12.2021, укладеного за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації окремого майна групи інвентарних об`єктів, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117, за яким відповідач набув право власності на спірне майно, оскільки таке майно (захисні гідротехнічні споруди) відповідно до вимог законодавства не підлягало приватизації.

6.14.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 26.12.2023 у справі №904/4633/23 позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.

6.14.2. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 23.12.2024 рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги в інтересах Дніпропетровської ОДА залишив без розгляду, а у задоволенні позовних вимог в інтересах Агентства відмовив.

6.14.3. Верховний Суд постановою від 05.03.2025 скасував постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Товариства повернути державі в особі Державного агентства меліорації та рибного господарства України об`єкти нерухомого майна, що розташовані за вказаною у позові адресою, залишивши в силі у цій частині рішення суду першої інстанції. В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

6.15. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 28.05.2026 у цій справі позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 7 689 600 грн коштів, сплачених за договором купівлі-продажу та 9 223,20 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовив.

6.15.1. Судове рішення в частині відмови у стягненні з відповідача 4604177,02 грн інфляційних втрат та 920223,91 грн 3% річних мотивоване тим, оскільки відповідно до Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» на користь покупця повертаються лише грошові кошти, сплачені ним за відповідним договором, за виключенням суми збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів , які належать до сплати покупцем згідно із цим Законом та/або договором купівлі-продажу.

6.16. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів апеляційного суду визнала висновку суду необґрунтованими.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2026 для розгляду касаційної скарги у справі №910/1465/26 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.

7.2. Верховний Суд ухвалою від 14.09.2026, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі №910/1465/26 за касаційною скаргою Регіонального відділення на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного господарського суду, якою рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних скасовано та прийнято в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. Вимогами касаційної скарги є скасування постанови суду апеляційної інстанції повністю та залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму 5 524 400,93 грн.

8.1.1. Доводів в частині стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 7 689 600 грн касаційна скарга не містить, в апеляційному порядку судове рішення в цій частині оскаржувалося, а тому Судом не переглядається.

8.2. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

8.3. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.4. Так, обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник у касаційній скарзі з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (див. пункт 4.1. цієї постанови).

8.5. У контексті доводів касаційної скарги колегія суддів зазначає таке.

8.6. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.7. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.8. Верховний Суд зауважує, що положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

8.9. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

8.10. В контексті доводів касаційної скарги Верховний Суд виходить з такого.

8.11. Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

8.12. Згідно із частинами першою, третьою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

8.13. Суди попередніх інстанцій установили, що Регіональне відділення (продавець) та Товариство (покупець) 17.12.2021 уклали договір купівлі-продажу за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації окремого майна групи інвентарних об`єктів.

8.13.1. Суд першої інстанції та Верховний Суд у справі №904/4633/23, задовольняючи позовну вимогу про зобов`язання відповідача повернути державі об`єкти нерухомого майна, дійшли висновку, зокрема, про нікчемність договору купівлі-продажу від 17.12.2021 (дивись, зокрема, означене у пунтках 6.14-6.14.3, 8.19 цієї постанови).

8.14. Верховний Суд виходить з того, що відповідно до частин другої, третьої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

8.15. Частиною першою статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

8.16. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 ЦК України).

8.17. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).

8.18. Застосовуючи статтю 216 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20 зробила такі висновки.

8.18.1. Велика Палата Верхового Суду вказала, що за змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo ante у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

8.18.2. За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 ЦК України).

8.18.3. Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).

8.19. Колегія суддів зауважує, що переглядаючи судові рішення у справі №904/4633/23, Верховний Суд у постанові від 05.03.2025, зокрема, зазначив таке.

« 5.43. Водночас спір у цій справі виник у зв`язку з приватизаційними відносинами, а Суд касаційної інстанції неодноразово зазначав, що законодавством про приватизацію державного та комунального майна (Законом України «Про приватизацію державного та комунального майна», який є спеціальним законом у регулюванні спірних правовідносин) передбачено окремий порядок повернення коштів як застосування наслідку недійсності (нікчемності) правочину. Так Порядком повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсним договору купівлі-продажу таких об`єктів, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 №1331, передбачено особливі умови застосування таких наслідків, у тому числі повернення сплаченої переможцем аукціону ціни продажу об`єкта приватизації, а тому ТОВ «Самара» не позбавлене права вимагати компенсації у різних формах, відкритих для нього, в окремому судовому провадженні. Разом з тим, врегулювання спеціальним законом порядку повернення коштів за придбаний об`єкт приватизації виключає застосування до спірних правовідносин лише загальних положень Цивільного кодексу України.

5.44. При цьому такий підхід не суперечить практиці ЄСПЛ, який, розглядаючи питання досягнення справедливого балансу між громадським інтересом та інтересами заявника, підкреслював особливе значення принципу «належного врядування», згідно з яким, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема коли питання стосується основоположних прав людини, як-от прав, що стосуються майна, державні органи повинні діяти своєчасно, належним, а головне, послідовним чином («Бєнаровіч та інші проти Литви» (Beinaroviи and Others v. Lithuania), 2018, § 139).

5.45. Зазначений принцип «належного врядування», як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні минулої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалась на законність дій державного органу. Інакше кажучи, державні органи, які не впровадили або не дотримувалися власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик помилки з боку державного органу має нести сама Держава, і жодні помилки не можуть бути виправлені за рахунок зацікавлених осіб. У контексті скасування права власності на майно, яке було надано помилково, принцип «належного врядування» не лише може накладати на державні органи зобов`язання діяти негайно, щоб виправити свою помилку, але й може обумовлювати необхідність виплати достатньої компенсації чи іншого належного відшкодування попередньому добросовісному власнику («Вукушіч проти Хорватії» (Vukuљiж v. Croatia), 2016, § 64; «Бєнаровіч та інші проти Литви» (Beinaroviи and Others v. Lithuania), 2018, § 140).

5.46. Якщо помилка заявника була ускладнена недбалістю державних органів у межах процедури наділення правом власності, подальше визнання такого права недійсним має відображати спільну вину обох сторін у контексті компенсації («Демірай проти Туреччини» (Demiray v. Tьrkiye), 2023, §§ 68-70).

5.47. Від добросовісного заявника може вимагатися розпочати декілька окремих проваджень у справі, щоб отримати компенсацію за майно, втрачене через помилку державних органів, якщо це передбачено положеннями національного законодавства, або довести існування перешкоди, що заважала поданню чи задоволенню обґрунтованих позовних вимог («Ібраґімбейов та інші проти Азербайджану» (Ibrahimbeyov and Others v. Azerbaijan, 2023, §§ 55-59)».

« 5.50. Суд бере до уваги, що суди попередніх інстанцій встановили обставини виконання сторонами Договору купівлі-продажу, а саме факт передачі Регіональним відділенням Фонду державного майна України спірного комплексу споруд після передбаченої вказаним договором та обумовленої у акті приймання-передачі сплати Відповідачем коштів за нього».

« 5.51. Колегія суддів додатково вказує, що нікчемність правочину не потребує визнання його недійсним, а вимога про повернення сплачених за договором коштів має бути звернута до продавця об`єкта приватизації».

« 5.53. В такий спосіб, за обставинами цієї справи, хоча наведене свідчить про наявність підстав для застосування у спірних правовідносинах двосторонньої реституції, проте з урахуванням суб`єктного складу справи №904/4633/23 такий наслідок недійсності Договору купівлі-продажу майна в порядку приватизації не може бути застосовано судом у цьому судовому провадженні, оскільки вимогу про повернення сплачених за Договором коштів неможливо звернути до особи, яка не є стороною, а наділена статусом третьої особи. Крім того, у матеріалах справи відсутні та судами не досліджувалися первинні платіжні документи на підтвердження факту повної оплати Відповідачем вартості придбаного за Договором купівлі-продажу нерухомого майна.

5.54. З урахуванням вищевикладеного та в порядку obiter dictum Верховний Суд звертає увагу, що за обставинами цієї справи №904/4633/23 ТОВ «Самара» має право на відшкодування сплачених ним за Договором купівлі-продажу коштів, проте таке відшкодування можливе за окремим позовом до продавця спірного нерухомого майна як відповідача або в порядку, встановленому законом.

5.55. Додатково Суд звертає увагу на те, що в силу приписів частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за якими висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, Фонд державного майна України та його Регіональне відділення у порядку застосування наслідків нікчемності Договору купівлі-продажу мають повноваження повернути отримані за ним кошти покупцю у порядку, встановленому спеціальним законом».

8.20. Верховний Суд зазначає, що за статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

8.21. З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

8.22. Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2024 у справі №910/3831/22).

8.23. Верховний Суд, оцінюючи доводи касаційної скарги, означені у пункті 4.1. цієї постанови) звертається до правової позиції у справі №201/2056/22, в якій під час вирішення спору перед Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду постало питання щодо порядку обчислення позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину - повернення сплачених на його виконання коштів (частина третя статті 261 ЦК України). У постанові від 02.06.2025 об`єднана палата сформувала такий висновок:

« 106. Частина третя статті 261 ЦК України є спеціальною нормою стосовно частини першої статті 261 ЦК України.

107. Законодавець у частині третій статті 261 ЦК України передбачив особливості початку перебігу позовної давності. Закріплення особливого початку перебігу з початком виконання нікчемного правочину поширюється на сторін (їх правонаступників) нікчемного правочину. Сторони нікчемного правочину обізнані про початок його виконання.

108. Для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (зокрема, абзац 1 частини першої статті 216 ЦК України, пункт 1 частини третьої статті 1212 ЦК України), яка пред`явлена стороною (її правонаступниками), належить застосовувати частину третю статті 261 ЦК України. Перебіг позовної давності за вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину, яка пред`явлена стороною (її правонаступниками) такого правочину, пов`язується саме з початком виконання нікчемного правочину (першої дії), незалежно від того, чи було такий нікчемний правочин виконано повністю і яка зі сторін здійснила виконання. Початок перебігу позовної давності стосується будь-яких наслідків нікчемного правочину».

8.24. Приймаючи оскаржувану постанову щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд апеляційної інстанції у справі, що переглядається, виснував, що у цьому випадку, застосовуючи норми статей 216, 1212 ЦК України, позивач має право на звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3% річних, починаючи з моменту перерахування коштів відповідачу.

8.24.1. Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з наданим позивачем розрахунком, останнім до стягнення заявлені 3% річних за загальний період прострочення з 17.12.2021 до 12.02.2026 в сумі 920 223, 91 грн та інфляційні втрати в сумі 4 604 177, 02 грн. Під час перевірки виконаного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат апеляційний господарський суд встановив порушення строку нарахування зобов`язань.

8.24.2. Як зазначив суд, в цьому випадку повний розрахунок за нікчемним договором відбувся 21.12.2021 відповідно до платіжних доручень №397 від 22.11.2021, №443 від 21.12.2021 та №444 від 21.12.2021. Зобов`язання відповідача в частині повернення грошових коштів виникло з наступного дня після повної оплати за товар, а саме з 23.12.2021. Враховуючи наведене, належною датою початку відліку при здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, за висновком суду апеляційної інстанції, є 23.12.2021. В той же час, за загальний період прострочення з 23.12.2021 до 12.02.2026 розмір 3% річних складає 956 249,16 грн та розмір інфляційних втрат складає 4 764 611,50 грн. Апеляційний суд наголосив, що суд розглядає справу лише в межах заявлених позовних вимог, а тому заявлені за загальний період прострочення з 23.12.2021 до 12.02.2026 3 % річних в сумі 920 223,91 грн та інфляційні втрати в сумі 4 604 177,02 грн підлягають задоволенню.

8.25. Верховний Суд виходить з того, що відповідно до положень статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

8.26. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

8.27. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Такі правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

8.27.1. Отже, Верховний Суд, оцінюючи доводи касаційної скарги, означені у пункті 4.1. цієї постанови, виходить того, що інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги, а 3% річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Вказані твердження Верховний Суд висновує на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24.

8.28. При розгляді цієї справи Верховний Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, відповідно до якої: «Стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».

8.29. Вирішуючи питання, чи є зобов`язання держави (або органу приватизації) повернути покупцю кошти за об`єкт приватизації (у разі розірвання договору, визнання його недійсним тощо) грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України, Верховний Суд виходить з такого.

8.30. Аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Відтак, грошове зобов`язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

8.31. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов заснованого на правильному тлумаченні норм права та встановленої матеріально-правової природи спірних правовідносин (повернення сплаченої суми коштів за нікчемним договором приватизації) висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3% річних у спірних правовідносинах. Верховний Суд зазначає, що передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача, що повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка міститься у постанові від 02.06.2025 у справі №201/2056/22. Доводів протилежного касаційна скарга не містить.

8.32. З огляду на викладене вище у цій постанові, Верховним Судом не встановлено за доводами касаційної скарги неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статті 625 ЦК України з міркувань, викладених у цій постанові.

8.33. За наведених доводів касаційної скарги не убачається, що суд апеляційної інстанції при вирішенні цього спору в частині питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат на 3% річних, не дослідив та не оцінив за правилами статей 86, 237-238 ГПК України надані та зібрані у справі докази. Як свідчить зміст оскаржуваного судового рішення, надані учасниками справи докази судом апеляційної інстанції досліджені, оцінені та на їх підставі встановлені обставини справи щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

8.34. Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі.

8.35. Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

8.36. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).

8.37. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно, ураховуючи предмет, підставу позову, доводи та заперечення учасників справи.

8.38. Суд наголошує, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8.39. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень за наведеними у касаційній скарзі доводами і які визначені, як підстава касаційного оскарження і, які б могли бути підставою для скасування судових рішень.

8.40. Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування оскаржуваного судового рішення.

8.41. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.

8.42. Доводи Товариства, викладені у відзиві на касаційну скаргу, беруться до уваги Касаційним господарським судом у тих частинах, які узгоджюються з викладеними у цій постанові міркуваннями.

8.43. Доводи Фонду, викладені у письмових поясненнях, не приймаються Судом з огляду на викладене у цій постанові.

8.44. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваної постанови за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та з огляду на сформульовані вимоги касаційної скарги, зокрема, щодо скасування оскаржуваної постанови повністю, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін, як такої, що ухвалена із додержанням норм права.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір, сплачений скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2026 у справі №910/1465/26 залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2026 у справі №910/1465/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Ю. Власов