ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа№466/2171/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач - 1), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 24.07.2026, просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні житлової субсидії, а також усі похідні рішення та повідомлення, прийняті на тих самих підставах, у тому числі з підстав «неповного комплекту документів» та віднесення готелю до нежитлового фонду;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 житлову субсидію відповідно до вимог чинного законодавства, починаючи з серпня 2025 року, та здійснити її виплату за весь період, за який вона підлягає призначенню;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити та надати суду і ОСОБА_1 детальний письмовий розрахунок призначеної (або такої, що підлягає призначенню) житлової субсидії за весь період, починаючи з серпня 2025 року, із зазначенням: доходу, який було враховано; обов`язкового відсотка платежу позивача; застосованої формули розрахунку; розміру житлової субсидії за кожний місяць; розміру коштів, які підлягають компенсації державою;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області надати документальне обґрунтування достовірності відомостей, використаних під час прийняття рішення про відмову, зокрема щодо характеристики житлового приміщення («номер люкс»), із зазначенням джерела цих відомостей та документа, на підставі якого вони внесені до матеріалів справи, у тому числі щодо дій посадових осіб ОСОБА_2 (відділ ПФУ на вул. Городоцькій, 172) та ОСОБА_3 (відділ ПФУ на просп. Червоної Калини, 35), дії яких безпосередньо пов`язані з оформленням та розглядом документів і підлягають оцінці судом під час вирішення цієї справи;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області надати документи та інші докази, на підставі яких були визначені правові та фактичні підстави відмови, а також документи та інші докази, на підставі яких відповідач дійшов висновку про те, що займане ОСОБА_1 житлове приміщення є «номером люкс», з урахуванням того, що: у своїх письмових відповідях на скарги Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сам зазначив «Кімната № 801 ("номер люкс"), хоча в поданому ОСОБА_1 договорі такого запису немає; Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області у різних відповідях посилався на суперечливі підстави відмови - то на пункт 4 Положення № 848, то на нежитловий статус готелю, то на пункт 22 Положення № 848 - без послідовного правового обґрунтування; у відповіді від 16.01.2026 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зазначило, що ОСОБА_1 не надано квитанції про оплату житлово-комунальних послуг, хоча зазначені квитанції були подані разом з іншими документами, однак не були належним чином долучені до матеріалів справи, що також підтверджується неповним копіюванням інших поданих документів, зокрема сторінок паспорта, які також були відскановані не всі;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану незаконною відмовою у призначенні житлової субсидії, за період з серпня 2025 року по вересень 2026 року включно у розмірі 92500 гривень, згідно з поданим розрахунком та письмовими доказами.
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 300000 гривень, завдану неправомірними діями та бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, що призвели до тривалого нервового напруження, погіршення стану здоров`я, значних моральних страждань, вимушених витрат на лікування, загрози втрати житла та тривалого порушення мого конституційного права на соціальний захист.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач є пенсіонеркою. Проживає згідно з договором оренди за адресою: АДРЕСА_1 ). З серпня 2025 року позивач неодноразово зверталася до Пенсійного фонду України із заявами про надання житлової субсидії, оскільки вона є малозабезпеченою громадянкою України.
Проте, позивачу було відмовлено, оскільки вона не є ВПО.
Вважаючи такі відмови протиправними, позивач звернулася до суду.
Шевченківський районний суд м. Львова ухвалою від 24.03.2026 матеріали позовної заяви ОСОБА_1 про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання вчинити певні дії передав за підсудністю до Львівського окружного адміністративного суду (адреса: вулиця Чоловського, 2, м. Львів, Львівська область, 79018).
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 адміністративну справу № 466/2171/26 передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2026, справу № 466/2171/26 передано на розгляд головуючому судді Сасу Є.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, протягом десяти днів, з дня отримання копії ухвали суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2026 відкрито провадження в адміністративній справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2026 матеріали позовної заяви ОСОБА_1 про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання вчинити певні дії передано за підсудністю до Львівського окружного адміністративного суду (адреса: вулиця Чоловського, 2, м. Львів, Львівська область, 79018).
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2026, адміністративну справу №466/2171/26 передано для розгляду судді Потабенко В.А.
Ухвалою суду від 24.08.2026 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Львівській області, Управління обслуговування громадян про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання вчинити певні дії прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.
04.09.2026 від відповідача за вх. №14458ел надійшла заява про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву.
16.09.2026 від позивача за вх. №82428 надійшли пояснення, в яких позивач пояснила, що вона неодноразова зверталася до відповідача із заявами про призначення житлової субсидії. У подальшому позивачу було відмовлено у призначенні житлової субсидії. Серед зазначених причин була вказана відсутність повного комплекту документів. Також іншою підставою відмови в призначені субсидії стало те, що приміщення готелю «Власта» нібито належить до нежитлового фонду. При цьому відповідач фактично оцінював право на субсидію поверхнево, виходячи переважно із самої назви об`єкта - «готель», не бажаючи належним чином оцінити реальні обставини проживання позивача. Вважає такі дії відповідача протиправними.
21.09.2026 від позивача за вх. №83726, №83743, №83827, №83829, №83832 надійшли клопотання про долучення доказів.
Відповідно до довідок про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі доставлено: 24.08.2026 ухвалу про прийняття до провадження від 24.08.2026.
Відповідачу роз`яснено право подання відзиву на позов з посиланням на докази, якими такий обґрунтовується.
Однак відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, передбаченим ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
ОСОБА_1 є ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , та згідно з витягом №2634461 від 21.04.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 позивачу призначено пенсію за вислугу років.
01.10.2025 між Львівською філією «Готель Власта» ТзОВ «Магнус Трейдінг країна» та ОСОБА_1 було укладено договір №56/10 про надання послуг з довгострокового проживання.
Згідно з п. 1.1 договору виконавець надає, а замовник приймає в строкове платне користування кімнату (ліжко-місце) в Львівській філії «Готель Власта» ТзОВ «Магнус Трейдінг Україна» за адресою: м. Львів, вул. Клепарівська, 30, та зобов`язується здійснити оплату за проживання у розмірі та порядку, передбаченим цим договором. Замовником обрано, а виконавцем надано кімнату (ліжко-місце) № 801. Заселення проводиться з 01.10.2025. Строк проживання - до 30.09.2026.
01.01.2026 між Львівською філією «Готель Власта» ТзОВ «Магнус Трейдінг країна» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до договору №56/10 від 01.10.2025, відповідно до якої внесено зміни до п. 3.1 та викладено його в такій редакції: плата за житло сплачується замовником в розмірі 6500 грн. з ПДВ за один звітний місяць проживання, який триває з дати початку проживання в поточному календарному місяці по аналогічну дату наступного календарного місяця включно. Перший звітний місяць розраховується з дати укладення цього Договору по аналогічну дату наступного календарного місяця включно.
Усі інші умови залишаються незмінними і відповідають договору № 56/10 від 01.10.2025.
Так, відповідно до умов договору позивачем здійснювалась оплата за проживання.
16.01.2026 позивач звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про призначення житлової субсидії.
До заяви позивачем долучено: договір оренди житла, паспорт (1-2 стор.+ реєстрація); РНОКПП; пенсійне посвідчення; заяву; витяг з реєстру територіальної громади.
17.02.2026 позивач звернулася із аналогічною заявою до Пенсійного фонду України.
04.03.2026 Управління обслуговуванням громадян ГУ ПФУ у Львівській області листом №11094-10830/Ш-02/08-1300/26 повідомило позивачу про те, що згідно з п. 4 Порядку №848 право на отримання житлової субсидії мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, що проживають у житлових (приміщаннях) будинках. Одночасно зазначило, що готелі належать до нежитлового фонду, що використовується для надання послуг.
27.01.2026 Управління обслуговуванням громадян ГУ ПФУ у Львівській області листом №4176-2295/Ш-02/8-1300/26 надано позивачу аналогічну відповідь щодо відмови у призначенні житлової субсидії на оплату житлово - комунальних послуг на орендовану кімнату в готелі.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують право позивача, остання звернулася до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій встановлені Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон №2017-III).
Згідно з ст. 5 Закону №2017-III державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.
Відповідно до ст. 9 Закону №2017-III державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних соціальних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів витрат на найм житла, управління житлом і оплату комунальних послуг, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло.
До державних соціальних нормативів належать: гранична норма витрат на управління житлом, оплату комунальних послуг, передбачених Законом України "Про житлово-комунальні послуги", залежно від отримуваного доходу; соціальна норма житла та соціальні нормативи користування комунальними послугами, з оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії громадянам; показники якості управління багатоквартирним будинком і надання комунальних послуг.
Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, унормовані приписами Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 №2189-VIII (далі - Закон №2189-VIII).
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 4 Закону №2189-VIII до повноважень Кабінету Міністрів України належить встановлення порядку надання пільг та житлових субсидій населенню в частині забезпечення надання житлових субсидій як частки вартості житлово-комунальних послуг, у тому числі їх виплати у грошовій формі.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» від 21.10.1995 №848 затверджено Положення про порядок призначення житлових субсидій (далі - Положення №848, у редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення житлової субсидії).
Відповідно до п. 2 Положення № 848 право на отримання житлової субсидії мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України (далі - громадяни), що проживають у житлових приміщеннях (будинках).
Відповідно до п. 3 Положення №848 житлова субсидія є безповоротною адресною державною соціальною допомогою вразливим споживачам житлово-комунальних послуг - мешканцям домогосподарств, що проживають в житлових приміщеннях (будинках) і не можуть самотужки платити за житлово-комунальні послуги, оплачувати витрати на управління багатоквартирним будинком, витрати на комунальні послуги, витрати на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива в такому будинку.
За змістом п. 4 Положення №848 право на отримання житлової субсидії мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України (далі - громадяни), що проживають у житлових приміщеннях (будинках).
Пунктом 9 Положення №848 передбачено, що призначення житлових субсидій здійснюється:
до 30 листопада 2022 року включно - структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх створення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення);
починаючи з 1 грудня 2022 року - органами Пенсійного фонду України.
Якщо рішення про призначення (відновлення) житлової субсидії приймається на підставі акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи, такий акт складається посадовою особою виконавчого органу та передається уповноваженому органу.
Судом встановлено, що 01.10.2025 між Львівською філією «Готель Власта» ТзОВ «Магнус Трейдінг країна» та ОСОБА_1 було укладено договір №56/10 про надання послуг з довгострокового проживання.
Згідно з п. 1.1 договору виконавець надає, а замовник приймає в строкове платне користування кімнату (ліжко-місце) в Львівській філії «Готель Власта» ТзОВ «Магнус Трейдінг Україна» за адресою: м. Львів, вул. Клепарівська, 30, та зобов`язується здійснити оплату за проживання у розмірі та порядку, передбаченим цим договором.
Замовником обрано, а виконавцем надано кімнату (ліжко-місце) № 801. Заселення проводиться з 01.10.2025. Строк проживання - до 30.09.2026.
01.01.2026 між Львівською філією «Готель Власта» ТзОВ «Магнус Трейдінг країна» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до договору №56/10 від 01.10.2025, відповідно до якої внесено зміни до п. 3.1 договору та викладено його в такій редакції: плата за житло сплачується Замовником в розмірі 6500 грн. з ПДВ за один звітний місяць проживання, який триває з дати початку проживання в поточному календарному місяці по аналогічну дату наступного календарного місяця включно. Перший звітний місяць розраховується з дати укладення цього Договору по аналогічну дату наступного календарного місяця включно.
Усі інші умови залишаються незмінними і відповідають договору № 56/10 від 01.10.2025.
Так, відповідно до умов договору позивачем здійснено оплати за проживання.
16.01.2026 позивач звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про призначення житлової субсидії.
До заяви позивачем долучено: договір оренди житла, паспорт (1-2 стор.+ реєстрація); РНОКПП; пенсійне посвідчення; заяву; витяг з реєстру територіальної громади.
17.02.2026 позивач звернулася із аналогічною заявою до Пенсійного фонду України.
04.03.2026 Управління обслуговуванням громадян ГУ ПФУ у Львівській області листом №11094-10830/Ш-02/08-1300/26 повідомило позивачу про те, що згідно з п. 4 Порядку №848 право на отримання житлової субсидії мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, що проживають у житлових (приміщаннях) будинках. Одночасно зазначено, що готелі належать до нежитлового фонду, що використовується для надання послуг.
Так, п.п. 14.1.129-1 Податкового кодексу України визначено поняття об`єктів нежитлової нерухомості.
До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі;
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про основні засади житлової політики» житловий фонд України складають приватний житловий фонд, житловий фонд територіальних громад та державний житловий фонд. Нежитлові приміщення в житлових будинках не належать до житлового фонду України.
Статтею 12 Закону України «Про основні засади житлової політики» передбачено, що житло житлового фонду територіальних громад використовується у порядку, передбаченому статтями 27, 29 і 30 цього Закону, за рішенням органів місцевого самоврядування, виходячи з потреб та пріоритетів територіальних громад. Особливості використання житлового фонду територіальних громад, призначеного для забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та членів їхніх сімей, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа, а також інших категорій осіб, визначаються законом. Контроль за цільовим використанням житлового фонду територіальних громад, його утриманням, експлуатацією та ремонтом здійснюють органи місцевого самоврядування або уповноважені ними органи. Житло житлового фонду територіальних громад не підлягає обміну, поділу, використанню для вселення інших осіб без згоди власника, приватизації, продажу та іншому відчуженню, крім передачі в оренду з правом викупу та інших випадків, передбачених законом.
Аналізуючи наведені норми закону, суд зазначає, що готель, в даному випадку «Готель Власта» ТзОВ «Магнус Трейдінг країна», в якому проживає позивач на підставі договору оренди, не належать до житлового фонду, оскільки призначений виключно для тимчасового проживання, а не для постійного, незважаючи на укладений договір №56/10 про надання послуг з довгострокового проживання.
Суд не приймає покликання позивача про те, що житлова субсидія призначається особі, яка фактично проживає у житловому приміщенні на підставі договору найду (оренди), з огляду на таке.
Відповідно до п. 22 Положення №848 житлова субсидія призначається одному із членів домогосподарства: які задекларовані/зареєстровані за місцем проживання (перебування) в житловому приміщенні (будинку); які є орендарями, або які не задекларовані/не зареєстровані за місцем проживання (перебування) в житловому приміщенні (будинку), але фактично проживають у ньому за рішенням суду, або індивідуальним забудовникам, будинки яких не прийняті в експлуатацію, у разі, коли їм нараховується плата за житлово-комунальні послуги; який є заявником від дитячого будинку сімейного типу або заявником від прийомної сім`ї, до яких влаштована на виховання хоча б одна дитина з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, або осіб з їх числа, або дітей, які залишилися без батьківського піклування, або заявником від багатодітної сім`ї, в якій на момент звернення та під час отримання житлової субсидії проживають троє більше дітей та в якій хоча б одна дитина влаштована під опіку/піклування або є особою з їх числа, які є орендарями або фактично проживають у ньому на підставі договору позички, у разі, коли їх житлове приміщення знищене/непридатне для проживання внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, або з інших причин за наявності відповідної інформації у Державному реєстрі майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації, або за умови подання документального підтвердження від органів місцевого самоврядування факту знищення/пошкодження житлового приміщення (квартири, будинку); або перебуває на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначених переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим Мінрозвитку, для яких не визначено дати завершення бойових дій або тимчасової окупації; які є внутрішньо переміщеними особами; які не задекларовані/не зареєстровані за місцем проживання (перебування) в житловому приміщенні (будинку), але фактично проживають у ньому без укладеного договору наймання (оренди) житла, у разі, коли вони є внутрішньо переміщеними особами.
У випадках, передбачених абзацами третім - п`ятим цього пункту, склад домогосподарства декларується заявником під час звернення за призначенням житлової субсидії з додаванням до заяви відповідних документів, що підтверджують проживання за фактичною адресою домогосподарства.
Житлова субсидія не може призначатися одночасно за зареєстрованим місцем проживання особи і за її задекларованим місцем проживання (перебування), і за місцем її фактичного проживання.
Суд зазначає, що дана норма регулює питання призначення житлової субсидії орендарям виключно в житловому фонду, та не застосовується до нежитлового фонду.
Крім того, позивачем не надано доказів понесення нею витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива тощо, як того вимагає Положення № 848.
Відтак, суд висновує, що відповідач діяв правомірно відмовляючи позивачу в призначенні житлової субсидії на оплату житлового - комунальних послуг на орендовану кімнату в готелі.
Тому суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні житлової субсидії.
Усі похідні рішення та повідомлення, прийняті на тих самих підставах, у тому числі з підстав «неповного комплекту документів» та віднесення готелю до нежитлового фонду теж не підлягають задоволенню.
Як наслідок, не підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги спонукального характеру, зокрема:
- зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області призначити ОСОБА_1 житлову субсидію відповідно до вимог чинного законодавства, починаючи з серпня 2025 року, та здійснити її виплату за весь період, за який вона підлягає призначенню;
- зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області здійснити та надати суду і ОСОБА_1 детальний письмовий розрахунок призначеної (або такої, що підлягає призначенню) житлової субсидії за весь період, починаючи з серпня 2025 року, із зазначенням: доходу, який було враховано; обов`язкового відсотка платежу позивача; застосованої формули розрахунку; розміру житлової субсидії за кожний місяць; розміру коштів, які підлягають компенсації державою;
- зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області надати документальне обґрунтування достовірності відомостей, використаних під час прийняття рішення про відмову, зокрема щодо характеристики житлового приміщення («номер люкс»), із зазначенням джерела цих відомостей та документа, на підставі якого вони внесені до матеріалів справи, у тому числі щодо дій посадових осіб ОСОБА_2 (відділ ПФУ на вул. Городоцькій, 172) та ОСОБА_3 (відділ ПФУ на просп. Червоної Калини, 35), дії яких безпосередньо пов`язані з оформленням та розглядом документів і підлягають оцінці судом під час вирішення цієї справи;
- зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області надати документи та інші докази, на підставі яких були визначені правові та фактичні підстави відмови, а також документи та інші докази, на підставі яких відповідач дійшов висновку про те, що займане ОСОБА_1 житлове приміщення є «номером люкс», з урахуванням того, що: у своїх письмових відповідях на скарги ГУ ПФУ у Львівській області сам зазначив «Кімната № 801 ("номер люкс"), хоча в поданому ОСОБА_1 договорі такого запису немає; ГУ ПФУ у Львівській області у різних відповідях посилався на суперечливі підстави відмови - то на пункт 4 Положення № 848, то на нежитловий статус готелю, то на пункт 22 Положення № 848 - без послідовного правового обґрунтування; у відповіді від 16.01.2026 ГУ ПФУ у Львівській області зазначило, що ОСОБА_1 не надано квитанції про оплату житлово-комунальних послуг, хоча зазначені квитанції були подані разом з іншими документами, однак не були належним чином долучені до матеріалів справи, що також підтверджується неповним копіюванням інших поданих документів, зокрема сторінок паспорта, які також були відскановані не всі.
Що ж стосується позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 300000,00 грн., то суд зазначає таке.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Приписами ст. 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що позивач не довів і судом не встановлено, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою. Відповідних доказів позивач не надав.
Слід зауважити, що для вирішення питання щодо відшкодування шкоди обов`язково необхідно встановити наявність одночасно трьох складових: підтвердження факту заподіяної шкоди правам заявника саме внаслідок протиправного діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд звертає увагу на те, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв`язку з протиправними діями відповідача мали наслідком стягнення з відповідача моральної шкоди.
Водночас Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25.04.2019 в справі №818/1429/17, від 27.06.2019 в справі №825/1030/17, від 12.11.2019 в справі №818/1393/17, від 18.11.2019 в справі №820/5044/18, від 28.11.2019 в справі №826/27549/15, від 28.02.2020 в справі №804/2593/17, від 18.06.2020 в справі №339/183/16-а, від 02.09.2020 в справі №1340/4056/18, від 24.09.2020 в справі №1.380.2019.001368, від 18.02.2021 в справі №420/7423/19 та від 25.03.2021 в справі №520/4577/19, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Зважаючи на те, що за оцінкою матеріалів справи і тверджень позивача суд не встановив факту заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, дій, якими могли бути спричинені моральні страждання відповідачем; позивачем не доведено і не надано відповідних доказів заподіяння їй моральної шкоди, а також не наведено належних мотивувань, з яких вона виходила при визначенні розміру цієї шкоди, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Інша частина доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем були дотримані при відмові в призначенні позивачу субсидії.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними, тому до задоволення не підлягають.
Судові витрати в цій справі розподіляти не належить.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
В И Р І Ш И В :
у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 12.11.2026.
Суддя Потабенко В.А.