Номер провадження: 22-ц/813/7418/26
Справа № 522/4205/26
Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.10.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Абухіна Р.Д., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Немировської Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2026 року за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент міського господарства Одеської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення органу приватизації, свідоцтва про право власності та реєстрації місця проживання, -
В С Т А Н О В И В:
У провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент міського господарства Одеської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення органу приватизації, свідоцтва про право власності та реєстрації місця проживання.
12.05.2026 року від ОСОБА_1 надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на підставі рішення державного реєстратора Василівської сільської ради Болградського району Одеської області Іванової Яни Анатоліївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 81383729 від 17.10.2025 року. Також заявник просить заборони Департаменту надання адміністративних Одеської міської ради здійснювати реєстраційні дії з реєстрації місця проживання третіх осіб за адресою: АДРЕСА_2 .
Заява мотивована тим, що 06.11.2020 року ОСОБА_1 уклав з Державним багатопрофільним підприємством «Урожай» договір найму житла в будинку державного і комунального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_2 . У період з 24.11.2020 року по 30.10.2024 року ОСОБА_1 був зареєстрований за вказаною адресою, однак знятий з реєстрації за заявою ДБП «Урожай». Не погоджуючись з правомірністю зняття заявника з реєстрації він подав позов до Приморського районного суду м. Одеси (справа №522/2979/24), який досі не розглянутий. Однак, заявнику стало відомо що ДБП «Урожай» надало ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 документи на підставі яких у серпні 2025 року вони отримали свідоцтво про право власності. Заявник вважає, що саме він мав право на приватизацію квартири. У зв`язку з сим позивач подав позов про визнання незаконним та скасування рішення органу приватизації по передачі відповідачам у власність квартири, свідоцтва про право власності, а також про скасування місця реєстрації за вказаною квартирою. У заявника існує обґрунтоване припущення про те, що внаслідок отримання свідоцтва про право власності відповідачі мають необмежене право розпоряджатися своєю власністю, що може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову - відмовлено.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у березні 2026 року йому випадково стало відомо, що, незважаючи на існування судового спору, в період розгляду справи № 522/2973/24 відповідачі зареєстрували своє місце проживання у спірній квартирі та отримали свідоцтво про право власності, серія та номер НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 , видане Департаментом міського господарства Одеської міської ради 28.08.2025 на підставі рішення органу приватизації, серія 251682, прийнятого Департаментом міського господарства Одеської міської ради 28.08.2025, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 466317826, сформованою 02.03.2026 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В.
Отже, його право на отримання спірної квартири у власність на умовах приватизації як ї наймача порушено безпосередньо відповідачами, а його припущення, що вони мають необмежене право розпорядитися своєю квартирою як власники ґрунтується на їх попередній поведінці, яка полягає в тому, що вони зареєстрували своє місце проживання в спірній квартирі та оформили право власності на неї, не зважаючи, що спір про його право користування спірною квартирою та реєстрації місця проживання у справі № 522/2973/24 судами остаточно не вирішено. Така поведінка відповідачів є недобросовісною та свідчить, що з їх боку мало місце зловживання матеріальним правом. Натомість, суд взагалі залишив без з`ясування обставини, на які він посилаюся, зокрема недобросовісну поведінку відповідачів та зловживання ними матеріальним правом, не здійснив оцінку обґрунтованості доводів, не дослідив докази на їх підтвердження та помилково зазначив, що суд не може зробити висновку про наявність підстав, які 6 свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення. Отже, суд першої інстанції не звернув на увагу, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та забороною Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради вчиняти такі дії як реєстрація місця проживання третіх осіб за зазначеною адресою, до вирішення спору судом у даній справі відповідатиме предмету мого позову, є способи забезпечення є співмірними з його заявленими позовними вимогами, та, водночас, не зумовлюють фактичного вирішення спору по суті, а лише спрямовані виключно на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті та запобіганню негативних наслідків, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності мого права чи законного інтересу до квартири, за захистом яких він звернувся до суду.
Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, на 27.10.2026 року на 15:30 год. учасники справи не з`явилися, причини неявки не повідомили, про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не клопотали, заяв про відкладення розгляду справи не подавали.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 зареєстровано 14.10.2025. Сама по собі можливість розпоряджатися майном не свідчить про намір відповідачів вчинити дії з приводу відчуження нерухомого майна. Отже, суд не може зробити висновку про наявність підстав, які б свідчили що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Забезпечення позову в цивільному процесі є одним з інститутів цивільного процесу, що сприяє реалізації завдання цивільного судочинства, яким, згідно зі статтею 3 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.
Згідно з частинами першою - другою статті 149 ЦПК Україні суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до п. п. 1,2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, вживати негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
В постанові від 24 квітня 2024 року у справі Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач наголошував, що у відповідачів існує реальна можливість відчуження спірного майна, а подальше відчуження спірної квартири або вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо них істотно ускладнить чи унеможливить виконання майбутнього рішення суду. Крім того, відчуження відповідачами спірної квартири ускладнить ефективний захист порушених прав, спонукатиме позивача до обрання додаткових способів захисту, подання нових позовних заяв, скарг, понесення надмірних фінансових витрат та затрат часу.
Так, матеріалами справи встановлено, що відповідачі зареєстрували своє місце проживання у спірній квартирі та отримали свідоцтво про право власності, серія та номер 8-29711 на квартиру АДРЕСА_1 , видане Департаментом міського господарства Одеської міської ради 28.08.2025 на підставі рішення органу приватизації, серія 251682, прийнятого Департаментом міського господарства Одеської міської ради 28.08.2025, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 466317826, сформованою 02.03.2026 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В.
Предметом спору між сторонами є квартира АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Н. проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Не погоджуючись із висновками суду першої інстанції про те, що сама по собі можливість розпоряджатися майном не свідчить про намір відповідачів вчинити дії з приводу відчуження нерухомого майна, колегія суддів зауважує, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
При цьому, колегія суддів враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17, в якій зазначено, що за змістом ст. ст. 149, 158 ЦПК України умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Як і висновок суду першої інстанції з приводу не надання доказів неможливості чи утруднення виконання рішення суду, не заслуговує на увагу.
Вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі №905/448/22).
Так, у цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент міського господарства Одеської міської ради, про визнання незаконним та скасування: рішення органу приватизації 251682, прийнятого Департаментом міського господарства Одеської міської ради 28.08.2025 року про передачу у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в рівних частках квартири АДРЕСА_1 ; свідоцтва про право власності, видане Департаментом міського господарства Одеської міської ради 28.08.2025 року ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яке зареєстровано і записано у реєстрову книгу за № 9-29771, яким посвідчено, що квартира АДРЕСА_1 належить їм на праві власності в рівних частках; визнання незаконним та скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_1 .
Колегія суддів вважає, що оскільки предметом позову є квартира АДРЕСА_1 , тому заява ОСОБА_1 про вжиття відносно неї заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру є обгрунтованою та співмірною із заявленими ним позовним вимогами.
Таким чином, враховуючи наявність спору між сторонами, суд апеляційної інстанції вважає, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення заявленого позову, оскільки вказане спірне нерухоме майно може бути, зокрема, відчужене.
На вказані вище обставини суд першої інстанції під час вирішення заяви про забезпечення позову уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про відмову.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зроблено висновок, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. […] Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір».
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що ризики утруднення або неможливості виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог є обґрунтованими, а вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно спрямоване на збереження його правового статусу та гарантування ефективного виконання майбутнього судового рішення. При цьому такий захід є співмірним із заявленими позовними вимогами та не створює невиправданих обмежень прав відповідачів.
Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідачі буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідачів.
Накладення арешту на майно має на меті обмеження особи у праві розпоряджатися таким майном і його застосування не призведе до невиправданого обмеження майнових прав власника, оскільки арештоване майно фактично зберігається у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 та у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №643/15394/19.
Суд апеляційної інстанції вважає, що вжитий захід забезпечення позову відповідає вимогам співмірності, розумності та збалансованості інтересів сторін. Крім того, заходи забезпечення позову є тимчасовими і в разі вирішення між сторонами спору можуть бути скасовані судом.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21, Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23)).
Арешт віднесений до видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості (пункт 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Отже, арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.
У даній справі не вирішується спір щодо визнання права власності на цю квартиру за позивачем, а реєстрація у спірній квартирі інших осіб, не має наслідком набуття ними права власності на квартиру, що не може утруднити виконання рішення згідно із заявленими вимогами.
За таких обставин, враховуючи предмет спору у цій с праві, не є необхідним і співмірним додатково забороняти Департаменту надання адміністративних Одеської міської ради здійснювати реєстраційні дії з реєстрації місця проживання третіх осіб за адресою: АДРЕСА_2 .
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вказаного не врахував, що призвело до ухвалення необґрунтованого судового рішення, та при розгляді справи судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України, є підставою для його скасування з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент міського господарства Одеської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення органу приватизації, свідоцтва про право власності та реєстрації місця проживання - задовольнити частково.
Вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 13.11.2026 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Р.Д. Абухін
С.О. Погорєлова