Гайворонський районний суд Кіровоградської області
м.Гайворон, вул.Великого Кобзаря, 3 Кіровоградської області, 26300
_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Справа № 385/796/26
2/385/423/26
У Х В А Л А
10.06.2026 року Гайворонський районний суд Кіровоградської області у складі: головуючого судді Панасюка І.В.,
з участю секретаря судового засідання Стародуба В.В.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання фактичного перебування на утриманні дітей, -
В С Т А Н О В И В:
В провадженні Гайворонського районного суду Кіровоградської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання фактичного перебування на утриманні дітей.
Позивач в підготовче судове засіданні не з`явився. Надіслав до суду заяву в якій просив розглянути справу у його відсутності, позовні вимоги підтримує.
Відповідач в підготовче судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Третя особа, ОСОБА_3 в підготовчому судовому засіданні пояснила, що є матір`ю ОСОБА_4 , 2011 року народження. Вона проживає однією сім`єю з позивачем, сином ОСОБА_5 та їх спільною дитиною ОСОБА_6 . Позивач також має від іншого шлюбу дочку ОСОБА_7 , на яку сплачує аліменти. Батько ОСОБА_5 , відповідач, взагалі вже тривалий час не цікавиться дитиною, зокрема, з ним вона востаннє спілкувалася чотири роки тому, де саме зараз знаходиться ОСОБА_2 їй не відомо. Спору з приводу утримання ОСОБА_1 дитини ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , взагалі немає, так як відповідача не цікавить життя та доля його дитини та будь-якої участі в цьому він не приймає.
Вислухавши думку третьої особи, вивчивши матеріали справи суд приходить до слідуючих висновків.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених,невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Наведені норми свідчать про те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Разом з тим, слід враховувати, що будь-яке суб`єктивне право має межі, оскільки суб`єктивне право є міра свободи, міра можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Відповідно до п.11 ч.3 ст.2 ЦПК України однією з засад цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Тобто, цивільно процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.
Зловживання процесуальними правами - це особливий вид юридично значущої поведінки, яка полягає у діях (бездіяльності) учасника процесу, що суперечать завданням цивільного судочинства.
Як зазначено у п.5 ч.5 ст.12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їх обов`язків.
Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Принцип добросовісності - це загально правовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" зробив висновок про те, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Так, положення ст.4 ЦПК України щодо права на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, є реалізацією ч. 1 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, та ч.2 ст.124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Судом враховано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини унормовано, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").
У матеріальному сенсі позов - це право на задоволення своїх позовних вимог. У процесуальному сенсі позов - це звернена до суду вимога про захист своїх прав та інтересів. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов.
Водночас, право подання позовної заяви, як будь-яке суб`єктивне право, яким є міра свободи, тобто міра можливої поведінки правомочної особи у правовідносинах, має межі свого здійснення. Об`єктивним критерієм визначення межі здійснення суб`єктивного права є неможливість використання його на шкоду правам інших осіб. Таке використання свого права є зловживання ним, застереження щодо неприпустимості такої поведінки містить процесуальний закон - ст.43 ЦПК України.
За приписами частини 2 статті 44 ЦПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства. До таких дій, зокрема, віднесено подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Штучний - значить схожий на справжній. Отже, незважаючи на наявність формальних характеристик та дотримання обов`язкових вимог, які є зовнішніми критеріями легітимності позову у процесуальному сенсі як зверненої до суду вимоги, саме мета, як складова матеріального сенсу позову, буде тим критерієм, що розмежовуватиме його дійсний від штучного характери.
Очевидно штучний характер позову є нерозривно пов`язаний з його завідомою безпідставністю, що є необхідним для застосування п.3. ч.2 ст. 44 ЦПК України.
Така вказівка закону свідчить про умисний (цілеспрямований) характер дій позивача та дає змогу відрізнити зловживання процесуальними правами від реалізації права особи на звернення до суду за судовим захистом.
Подання завідомо безпідставного позову означає, що позивач завчасно (заздалегідь наперед) усвідомлював безпідставність свого позову та всупереч інтересам правосуддя, а також завдання цивільного судочинства, звернувся з таким позовом.
Про цілеспрямований характер зловживання своїми процесуальними правами, а також завчасне усвідомлення безпідставності позову можуть свідчити дії позивача, які за своєю суттю та наслідками суперечать одна одній.
Водночас, суд звертає увагу, різне тлумачення та розуміння сторонами матеріального сенсу позову, як права на задоволення позовних вимог, не є обставиною, за якою позов можна кваліфікувати як завідомо безпідставний та штучний.
Також, статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи іна які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Рішеннями ЄСПЛ у справах „Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27.10.1993 (п. 33), та „Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996 (п. 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні „справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.
Крім того, принцип змагальності тісно пов`язаний з принципом рівності, тоді як рівноправність сторін - один із необхідних елементів принципу змагальності, «без якого змагальність як принцип не існує». Рівноправність сторін є суттю змагальності, бо тільки через рівні можливості сторін можлива реалізація принципу змагальності.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (ст.11 ЦПК України).
Викладене свідчить, що суд у своїй діяльності має забезпечувати непорушність балансу інтересів сторін, їх рівності та змагальності, зокрема, шляхом запобігання зловживання процесуальними правами окремими учасниками судового процесу.
Як встановлено судом, з копії ухвали від 05.05.2026 року по цивільній справі № 385/749/26 до Гайворонського районного суду Кіровоградської області звертався ОСОБА_1 про встановлення фактів перебування на утриманні із заявою в порядку окремого провадження (а.с. 12-13). В заяві зазначалося, що встановлення даного юридичного факту має для заявника юридичне значення і є підставою для його звільнення з військової служби. Ухвалою судді Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 05.05.2026 року відмовлено у відкриті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення фактів перебування на утриманні.
11.05.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Гайворонського районного суду Кіровоградської області з аналогічними вимогами, однак уже в позовному провадженні, зазначаючи те, що позов не спрямований на позбавлення або обмеження прав біологічного батька дитини, а має на меті встановлення факту перебування дитини на його утриманні, оскільки це безпосередньо впливає на обсяг його прав, зокрема права на отримання відстрочки від призову під час мобілізації, відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Оцінюючи подану позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання фактичного перебування на утриманні дітей та приймаючи до уваги пояснення третьої особи, ОСОБА_3 , які остання надала в підготовчому судовому засіданні, суд приходить до висновку, що даний позов є безпідставним, даний спір має очевидно штучний характер, оскільки зі змісту позову і долучених до нього доказів та пояснення третьої особи не вбачається, що між позивачем та відповідачем існує спір про право, а саме, що дитина відповідача ОСОБА_8 , 2011 року народження, перебуває на утриманні позивача і ОСОБА_2 даний факт заперечує, а тим більше можливість заперечення відповідачем фактичного утримання позивачем трьох неповнолітніх дітей.
Пунктом 3 ч.2 ст. 44 ЦПК України, визначено, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що у випадку наявності в останнього обставин, які дають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та відмови відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки у її наданні, він має право звернутися до окружного адміністративного суду з позовом щодо оскарження неправомірності відмови ТЦК та СП у наданні відстрочки при наявності цих обставин, зокрема факту утримання трьох неповнолітніх дітей.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 43-44, 257-261, 354 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Визнати дії позивача ОСОБА_1 щодо звернення до суду з позовною заявою про визнання фактичного перебування на утриманні дітей - зловживанням процесуальними правами.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання фактичного перебування на утриманні дітей - залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом 15 днів з дня отримання її копії шляхом подачі апеляційної скарги.
Суддя: Ігор ПАНАСЮК