БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
07.07.2026
Справа № 497/1343/25
Провадження № 2/497/147/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
про вжиття заходів забезпечення позову
07.07.26 року м.Болград
Болградський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Кодінцевої С.В.,
за участю секретаря - Мунтянової В.Р.,
позивача за первісним-відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
представника позивача за первісним-відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - адвоката Текєджанової К.Б.,
відповідача за первісним-позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
представника відповідача за первісним-позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,
представника третьої особи як за первісним, так і за зустрічним позовом - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в м. Болград заяву представника позивача про забезпечення позову в цивільній справі
за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування в особі Болградської міської ради Одеської області про визначення місця проживання дитини з батьком
ТА
за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування в особі Болградської міської ради Одеської області про визначення місця проживання дитини з матір?ю, -
ВСТАНОВИВ:
В провадженні суду перебуває вищезазначена цивільна справа.
Ухвалою суду від 01.06.2026 року закрито підготовчий розгляд та призначено справу до судового розгляду на 07.07.2026 року о 13:00 годині (т.2 а.с.208-211).
07.07.2026 року перед початком розгляду справи по суті представник позивача за первісним-відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - адвокат Текєджанова К.Б. подала заяву про забезпечення первісного позову (т.2 а.с.215-224).
В обґрунтування цієї заяви представник з посиланням на вимоги ст.149, 150 ЦПК України зазначила, що після відкриття провадження у даній справі відповідач з самих перших днів систематично здійснює публічне поширення інформації у мережі Інтернет (зокрема, але не виключно на платформах TikTok, Instagram, Facebook, Twitter/X, Telegram-каналі, Threads) щодо обставин даного спору, сторін справи, малолітньої дитини, її поведінки, емоційного стану та реакції під час зустрічей із матір`ю, у зазначених публікаціях ОСОБА_2 неодноразово надає суб`єктивну, негативну та принизливу оцінку поведінці батька - ОСОБА_5 , його особистим якостям, ставленню до дитини, способу виховання та обставинам сімейного конфлікту.
При цьому така інформація поширюється у формі відеозвернень, аудіозаписів розмов із ОСОБА_6 , коментарів, фотопублікацій та дописів для необмеженого кола осіб, без будь-якого судового встановлення відповідних обставин чи наявності підтверджених фактів.
Окрім цього, ОСОБА_2 поширює не повні аудіо- розмов, а лише окремі фрагменти, уривки та вибіркові частини спілкування, які подаються виключно у вигідному для неї контексті.
При цьому у ОСОБА_5 відсутня можливість перевірити цілісність таких записів, встановити наявність монтажу, вирізаних частин розмов чи інших змін змісту відповідних матеріалів, оскільки повні оригінали аудіо- ОСОБА_2 не оприлюднюються.
Таким чином, ОСОБА_2 самостійно формує зміст інформаційних матеріалів шляхом вибіркового оприлюднення лише тих фрагментів, які створюють негативне враження щодо ОСОБА_5 як батька дитини, створює його публічно негативний образ та намагається вплинути на громадську думку щодо предмета спору ще до розгляду справи судом по суті.
Систематичне розміщення відеозвернень, аудіозаписів, фотоматеріалів, текстових публікацій, коментарів та іншого контенту у соціальних мережах фактично створює односторонній публічний інформаційний простір, у якому ОСОБА_2 самостійно формує власну версію подій, надає оцінку поведінці сторін, інтерпретує обставини спору та поширює відповідну інформацію серед необмеженого кола осіб.
Фактично ОСОБА_2 намагається сформувати у суспільства заздалегідь визначене негативне уявлення щодо ОСОБА_6 , його поведінки, ставлення до дитини та обставин сімейного конфлікту, створюючи інформаційний фон, спрямований на публічний осуд та дискредитацію ОСОБА_5 як батька.
Більше того, характер та систематичність публікацій свідчать про те, що соціальні мережі використовуються не лише як спосіб висловлення особистої позиції, а як інструмент інформаційного впливу та суспільного тиску у спорі, який перебуває на розгляді суду.
Такі дії ОСОБА_2 фактично переводять приватний сімейний спір із площини судового розгляду у публічний інформаційний простір, де через соціальні мережі систематично поширюються емоційні твердження, суб`єктивні оцінки, вибіркові матеріали та одностороння інформація, спрямовані на формування у суспільства наперед визначеного ставлення до сторін спору ще до дослідження доказів судом та ухвалення відповідного рішення.
Окрім цього, враховуючи швидкість та масштаби поширення інформації у соціальних мережах, кожна нова публікація миттєво стає доступною необмеженому колу осіб, активно поширюється серед користувачів та породжує численні коментарі, обговорення й суспільний резонанс.
Таким чином, відповідач фактично здійснює позапроцесуальний інформаційний вплив щодо предмета спору, що суперечить принципам добросовісності учасників процесу, порушує баланс інтересів сторін та створює атмосферу публічного тиску навколо справи, яка повинна вирішуватися виключно судом на підставі належних та допустимих доказів.
Окремо представник звертає увагу суду на те, що під публікаціями, аудіозаписами, відеозверненнями та іншими матеріалами, які систематично розміщуються ОСОБА_2 у соціальних мережах, активно поширюються коментарі користувачів із негативними, образливими та принизливими висловлюваннями щодо ОСОБА_6 .
У коментарях сторонні особи фактично засуджують ОСОБА_5 , надають негативну оцінку його особистості, поведінці як батька, ставленню до дитини та обставинам сімейного конфлікту, не володіючи при цьому повною та об`єктивною інформацією щодо справи.
Фактично відповідач створила та підтримує публічний інформаційний простір, у якому формується атмосфера суспільного осуду, приниження та дискредитації ОСОБА_5 ще до встановлення будь-яких обставин судом.
Більше того, характер публікацій та спосіб подачі інформації фактично спонукають аудиторію до негативного сприйняття ОСОБА_6 , викликають хвилю критики, обговорень, образливих коментарів та публічного приниження.
У результаті цього ОСОБА_7 змушений постійно стикатися з негативною реакцією суспільства, публічним засудженням та втручанням сторонніх осіб у його приватне та сімейне життя.
Такі дії створюють для ОСОБА_6 атмосферу постійного морального та психологічного тиску, принижують його честь, гідність та ділову репутацію, а також формують стійкий негативний образ у суспільстві ще до розгляду справи судом по суті.
Фактично відповідач використовує соціальні мережі не як спосіб висловлення власної позиції, а як інструмент публічного впливу, інформаційного переслідування та формування упередженого ставлення до ОСОБА_6 серед необмеженого кола осіб.
Представник зазначає про психологічний тиск, негативний інформаційний вплив та втручання у приватне життя ОСОБА_1 з огляду на таке:
Систематичне поширення ОСОБА_2 відеозвернень, аудіозаписів, фотоматеріалів, текстових дописів та інших публікацій у соціальних мережах безпосередньо впливає на психологічний та емоційний стан ОСОБА_5 .
Після розміщення чергових публікацій ОСОБА_7 постійно отримує повідомлення, дзвінки та питання від друзів, знайомих, колег та інших осіб, які надсилають йому відповідні відео, обговорюють їх зміст, ставлять питання щодо правдивості викладеної інформації та обставин конфлікту.
Фактично особисте та сімейне життя ОСОБА_5 було винесено відповідачем у публічний інформаційний простір та стало предметом постійного суспільного обговорення.
Окрім цього, у своїх публікаціях ОСОБА_2 неодноразово надає негативну, принизливу та суб`єктивну оцінку поведінці ОСОБА_5 як батька, його особистим якостям, ставленню до дитини та обставинам конфлікту, чим формує у необмеженого кола осіб одностороннє негативне уявлення про нього.
Такі дії принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_5 , створюють атмосферу постійного психологічного тиску, морального виснаження та душевних переживань, пов`язаних із публічним осудом та втручанням сторонніх осіб у його приватне життя.
Окрім цього, малолітня ОСОБА_8 фактично стає свідком публічного конфлікту між батьками та негативного висвітлення постаті батька у соціальних мережах, що створює ризик психологічної травматизації дитини, внутрішнього конфлікту та емоційної нестабільності.
Поширення таких публікацій не лише порушує право ОСОБА_6 на повагу до честі, гідності та приватного життя, але й суперечить принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, оскільки дитина не повинна бути втягнута у публічний інформаційний конфлікт між батьками.
Окрім цього, ОСОБА_1 фактично позбавлений можливості контролювати обсяг та зміст інформації, яка поширюється відповідачем у мережі Інтернет, оскільки ОСОБА_2 заблокувала доступ до соціальних мереж ОСОБА_1 та він не має доступу до її сторінок, акаунтів і публікацій.
Таким чином, ОСОБА_7 не має реальної можливості своєчасно реагувати на поширення відповідної інформації чи іншим чином захищати свої права та законні інтереси у публічному просторі.
Фактично відповідач одноосібно формує інформаційний простір навколо даного спору, самостійно визначає зміст, характер та спосіб подачі інформації для необмеженого кола осіб, при цьому позбавляючи ОСОБА_6 можливості навіть ознайомлюватися з більшістю відповідних публікацій.
Більше того, про зміст окремих відеозвернень, публікацій та коментарів ОСОБА_7 дізнається виключно від третіх осіб - друзів, знайомих, колег та інших людей, які надсилають йому відповідні матеріали або повідомляють про їх існування.
У зв`язку з цим ОСОБА_7 перебуває у стані постійної психологічної напруги та невизначеності, оскільки не знає, яка саме інформація про нього, дитину та обставини сімейного конфлікту поширюється відповідачем у конкретний момент часу серед необмеженого кола осіб.
Такі дії ще більше посилюють інформаційний дисбаланс між сторонами, створюють атмосферу публічного тиску та фактично позбавляють ОСОБА_6 можливості належним чином захищати свої права у публічному інформаційному просторі.
Окрім цього, ОСОБА_7 та малолітня ОСОБА_8 не надавали ОСОБА_2 жодної згоди на поширення у мережі Інтернет аудіозаписів розмов, відеоматеріалів, фотозображень чи будь-яких інших матеріалів за їх участю.
Незважаючи на це, ОСОБА_2 систематично здійснює публікацію та поширення відповідних матеріалів у соціальних мережах для необмеженого кола осіб.
При цьому поширювані матеріали містять відомості щодо приватного та сімейного життя сторін, поведінки дитини, її емоційного стану, спілкування між членами сім`ї та інших обставин, які мають виключно особистий характер.
Фактично відповідач самостійно та без отримання належної згоди використовує приватні аудіорозмови, відеозаписи та інші матеріали як інструмент публічного висвітлення сімейного конфлікту та інформаційного впливу.
Такі дії є прямим втручанням у право ОСОБА_6 та малолітньої ОСОБА_9 на повагу до приватного та сімейного життя, а також суперечать положенням ст. 32 Конституції України, ст.ст. 301, 307 ЦК України та принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.
На думку представника позивача такі дії відповідача створюють психологічну травматизацію малолітньої ОСОБА_9 та порушує її права на приватне і безпечне дитинство.
Фактично мати- ОСОБА_2 залучає малолітню ОСОБА_10 до публічного інформаційного конфлікту між дорослими, використовуючи фото-, аудіо, відеоматеріали та інформацію щодо дитини для формування суспільної реакції та емоційного впливу на аудиторію соціальних мереж.
При цьому дитина через свій вік не може повною мірою усвідомлювати наслідки публічного поширення інформації щодо неї, а також не здатна самостійно захистити своє право на приватність та інформаційну безпеку.
Фактично малолітня дитина перетворюється на об`єкт публічного обговорення та елемент інформаційного контенту у соціальних мережах, що суперечить принципу найкращих інтересів дитини та може мати довготривалі негативні наслідки для її психологічного розвитку.
Систематичне поширення вказаного контенту вже має прямі негативні наслідки для малолітньої ОСОБА_9 , яка фактично стала заручником публічного конфлікту.
Малолітня ОСОБА_8 вже є дитиною шкільного віку, їй 7 років, у зв`язку з чим вона контактує з оточенням, спілкується з однолітками, має доступ до мережі Інтернет та фактично здатна усвідомлювати зміст інформації, яка поширюється відповідачем у соціальних мережах.
При цьому доступ до відповідних публікацій мають також друзі, знайомі та однокласники ОСОБА_9 , які бачать відеозвернення, фотоматеріали та інші публікації щодо сімейного конфлікту, дитини та її батьків.
У зв`язку з цим навколо дитини вже виникають обговорення, сторонні розмови, запитання, сплетні та постійна увага до її особистого та сімейного життя.
Фактично малолітня дитина опинилася у ситуації, коли обставини її приватного життя та сімейного конфлікту стали предметом публічного обговорення серед сторонніх осіб та оточення дитини.
ОСОБА_8 змушена постійно стикатися з наслідками таких публікацій, відчувати емоційне напруження, психологічний дискомфорт та внутрішні переживання через увагу сторонніх осіб до ситуації у її сім`ї.
Для дитини такого віку особливо важливими є стабільне психологічне середовище, відчуття безпеки, спокою та захищеності, однак систематичне публічне висвітлення сімейного конфлікту фактично позбавляє ОСОБА_10 можливості нормально перебувати у соціальному середовищі без постійних обговорень та психологічного навантаження.
Більше того, постійне публічне обговорення батьків, сімейного конфлікту та самої дитини може негативно вплинути на формування особистості ОСОБА_9 , її емоційний стан, самооцінку, взаємовідносини з однолітками та подальший психологічний розвиток.
Фактично дитина вже зараз перебуває у травмуючому інформаційному середовищі, створеному внаслідок систематичного поширення матір`ю відповідних матеріалів у мережі Інтернет.
Таким чином, мати дитини використовує соціальні мережі як інструмент публічного тиску та маніпулювання суспільною думкою, при цьому наслідки таких дій безпосередньо відображаються на психологічному стані дитини.
Поширення таких матеріалів створює реальну загрозу нормальному психологічному розвитку дитини, її емоційному стану, приватності та відчуттю безпеки, а також може мати довготривалі негативні наслідки для її психіки та соціального середовища.
Представник позивача стверджує про незворотність наслідків поширення інформації у мережі Інтернет.
Особливістю поширення інформації у соціальних мережах та мережі Інтернет є неможливість повного контролю за її подальшим розповсюдженням після публікації.
Будь-які відеоматеріали, фотозображення, аудіозаписи чи текстові публікації після їх розміщення можуть бути скопійовані, збережені, поширені третіми особами, опубліковані на інших ресурсах або використані необмеженим колом осіб незалежно від подальшого видалення первинної публікації.
Таким чином, кожна нова публікація відповідача створює ризик незворотних наслідків для приватного життя, психологічного стану та репутації ОСОБА_5 і малолітньої ОСОБА_9 .
У подальшому навіть видалення відповідних матеріалів не гарантуватиме припинення їх поширення чи неможливості повторного використання третіми особами.
За викладених обставин представник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до подальшого безконтрольного поширення інформації та фактичної неможливості ефективного захисту порушених прав у майбутньому.
При цьому заявник не просить обмежити право ОСОБА_2 на користування соціальними мережами загалом чи заборонити висловлення особистої позиції з інших питань.
Метою заявлених заходів є виключно припинення подальшого поширення інформації, яка безпосередньо стосується предмета даного судового спору, приватного та сімейного життя сторін і малолітньої дитини.
На переконання представника, заявлені заходи забезпечення позову є розумними, необхідними, тимчасовими та такими, що відповідають принципу пропорційності.
В судовому засіданні 07.07.2026 року:
-позивач підтримав вказану заяву представника. Наполягав на її задоволенні. Пояснив, що інформація, яку відповідач висвітлює в мережі інтернет є не зовсім достовірною, перекрученою, виключно вигідною для відповідача. Мешканці села від нього з донькою відвертаються, друзі та знайомі постійно телефонують, ставлять не зручні запитання, пересилаються йому поширені відповідачем відео.
При цьому донька ОСОБА_8 , яка є ученицею ОСОБА_11 ліцею також відчуває цей негативний вплив, оскільки від неї відвертаються діти, не бажають з нею спілкуватися. Навіть кожна їх з донькою поїздка в м.Болград супроводжується не приємностями, оскільки люди не приховують свого негативу до нього, та в присутності доньки погано висловлюються, «тикають пальцем».
-представник позивача наполягала на задоволенні заяви про забезпечення позову. Надала обґрунтовані пояснення з підстав зазначених в заяві.
Зазначила, що з часу відкриття провадження у цій справі відповідач систематично здійснює публічне поширення інформації у мережі Інтернет (зокрема, але не виключно на платформах TikTok, Instagram, Facebook, Twitter/X, Telegram-каналі, Threads) щодо обставин даного спору, сторін справи, малолітньої дитини, її поведінки, емоційного стану та реакції під час зустрічей із матір`ю, у зазначених публікаціях ОСОБА_2 неодноразово надає суб`єктивну, негативну та принизливу оцінку поведінці батька - ОСОБА_5 , його особистим якостям, ставленню до дитини, способу виховання та обставинам сімейного конфлікту.
При цьому така інформація поширюється у формі відеозвернень, аудіозаписів розмов із ОСОБА_6 , коментарів, фотопублікацій та дописів для необмеженого кола осіб, без будь-якого судового встановлення відповідних обставин чи наявності підтверджених фактів.
Окрім цього, ОСОБА_2 поширює не повні аудіо- розмов, а лише окремі фрагменти, уривки та вибіркові частини спілкування, які подаються виключно у вигідному для неї контексті.
ОСОБА_2 самостійно формує зміст інформаційних матеріалів шляхом вибіркового оприлюднення лише тих фрагментів, які створюють негативне враження щодо ОСОБА_6 як батька дитини, створює його публічно негативний образ та намагається вплинути на громадську думку щодо предмета спору ще до розгляду справи судом по суті.
Відповідач ОСОБА_2 намагається сформувати у суспільства заздалегідь визначене негативне уявлення щодо ОСОБА_5 , його поведінки, ставлення до дитини та обставин сімейного конфлікту, створюючи інформаційний фон, спрямований на публічний осуд та дискредитацію ОСОБА_6 як батька.
Більше того, характер та систематичність публікацій свідчать про те, що соціальні мережі використовуються не лише як спосіб висловлення особистої позиції, а як інструмент інформаційного впливу та суспільного тиску у спорі, який перебуває на розгляді суду.
Такі дії відповідача ОСОБА_2 фактично переводять приватний сімейний спір із площини судового розгляду у публічний інформаційний простір, де через соціальні мережі систематично поширюються емоційні твердження, суб`єктивні оцінки, вибіркові матеріали та одностороння інформація, спрямовані на формування у суспільства наперед визначеного ставлення до сторін спору ще до дослідження доказів судом та ухвалення відповідного рішення.
Враховуючи швидкість та масштаби поширення інформації у соціальних мережах, кожна нова публікація миттєво стає доступною необмеженому колу осіб, активно поширюється серед користувачів та породжує численні коментарі, обговорення й суспільний резонанс.
Таким чином, відповідач фактично здійснює позапроцесуальний інформаційний вплив щодо предмета спору, що суперечить принципам добросовісності учасників процесу, порушує баланс інтересів сторін та створює атмосферу публічного тиску навколо справи, яка повинна вирішуватися виключно судом на підставі належних та допустимих доказів.
Мати- ОСОБА_2 такими діями залучає малолітню ОСОБА_10 до публічного інформаційного конфлікту між дорослими, використовуючи фото-, аудіо, відеоматеріали та інформацію щодо дитини для формування суспільної реакції та емоційного впливу на аудиторію соціальних мереж.
При цьому дитина через свій вік не може повною мірою усвідомлювати наслідки публічного поширення інформації щодо неї, а також не здатна самостійно захистити своє право на приватність та інформаційну безпеку.
Фактично малолітня дитина перетворюється на об`єкт публічного обговорення та елемент інформаційного контенту у соціальних мережах, що суперечить принципу найкращих інтересів дитини та може мати довготривалі негативні наслідки для її психологічного розвитку.
Окрім цього, систематичне поширення вказаного контенту вже має прямі негативні наслідки для малолітньої ОСОБА_9 , яка фактично стала заручником публічного конфлікту.
Донька сторін ОСОБА_8 вже є дитиною шкільного віку, їй 7 років, у зв`язку з чим вона контактує з оточенням, спілкується з однолітками, має доступ до мережі Інтернет та фактично здатна усвідомлювати зміст інформації, яка поширюється відповідачем у соціальних мережах.
При цьому доступ до відповідних публікацій мають також друзі, знайомі та однокласники ОСОБА_9 , які бачать відеозвернення, фотоматеріали та інші публікації щодо сімейного конфлікту, дитини та її батьків.
У зв`язку з цим навколо дитини вже виникають обговорення, сторонні розмови, запитання, плітки та постійна увага до її особистості.
Фактично малолітня дитина опинилася у ситуації, коли обставини приватного життя та сімейного конфлікту її батьків стали предметом публічного обговорення серед сторонніх осіб та оточення дитини.
ОСОБА_8 змушена постійно стикатися з наслідками таких публікацій, відчувати емоційне напруження, психологічний дискомфорт та внутрішні переживання через увагу сторонніх осіб до ситуації у її сім`ї.
Для дитини такого віку особливо важливими є стабільне психологічне середовище, відчуття безпеки, спокою та захищеності, однак систематичне публічне висвітлення сімейного конфлікту фактично позбавляє ОСОБА_10 можливості нормально перебувати у соціальному середовищі без постійних обговорень та психологічного навантаження.
Більш того, постійне публічне обговорення батьків, сімейного конфлікту та самої дитини може негативно вплинути на формування особистості ОСОБА_9 , її емоційний стан, самооцінку, взаємовідносини з однолітками та подальший психологічний розвиток.
Фактично дитина вже зараз перебуває у травмуючому інформаційному середовищі, створеному внаслідок систематичного поширення матір`ю відповідних матеріалів у мережі Інтернет.
Таким чином, мати дитини використовує соціальні мережі як інструмент публічного тиску та маніпулювання суспільною думкою, при цьому наслідки таких дій безпосередньо відображаються на психологічному стані дитини.
Поширення таких матеріалів створює реальну загрозу нормальному психологічному розвитку дитини, її емоційному стану, приватності та відчуттю безпеки, а також може мати довготривалі негативні наслідки для її психіки та соціального середовища.
За викладених обставин, представник позивача наполягала на задоволенні цієї заяви.
-відповідач заперечувала усі доводи сторони позивача. Наполягала на тому, що вона буде боротися за доньку усіма можливими шляхами, в тому числі з використанням інтернет ресурсів. Вона намагається донести до суспільства протиправні дії відповідача по справі, досягти осуду його поведінки. Її звернення до правоохоронних органів, прокуратури, органу опіки не дали позитивного результату, вона не була почутою. Тоді як ОСОБА_1 подав на неї заяву до поліції, щоб звинуватити у скоєнні злочину, та при цьому забрав дитину, яку утримує безпідставно, не дає можливість спілкуватися з донькою, займатися її вихованням. Вона має намір використовувати усі можливі заходи, щоб повернути дитину;
-представник відповідача заперечувала доводи позивача та його представника, наполягала на відмові в задоволенні заяви. Стверджувала, що забезпечення позову про визначення місця проживання дитини у спосіб, який просить позивач не передбачено положеннями ЦПК.
Забезпечення позову можливо, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Заборона ОСОБА_2 у даній справі публікувати, поширювати, розміщувати у мережі Інтернет будь-яку інформацію, що стосуються даної цивільної справи, ніяким чином не перешкодить виконанню судового рішення у майбутньому.
Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, заслухавши пояснення сторін по справі, суд приходить до наступного висновку.
Згідно ч. 2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Положеннями п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України одним із видів забезпечення позову є заборона вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 1 ст.152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається до суду, після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
За ч. 1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Судовим розглядом встановлено, що між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір щодо визначення місця проживання їх малолітньої доньки ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який розпочався з 04.05.2026 року. Саме з цієї дати малолітня дитина ОСОБА_8 проживає з батьком за адресою його місця проживання: АДРЕСА_1 .
Підготовчий розгляд у цій справі був досить тривалим, сторони постійно надавали суду докази, в тому числі фото -, відео - записи, які судом були долучені до справи.
Протягом цього часу сторони перебувають в загостреному сімейному конфлікті, в неприязнених стосунках, які негативно відображаються на психологічному стані їх малолітньої дитини ОСОБА_9 .
Судом досліджено відеозаписи, які були розміщені відповідачем ОСОБА_2 в мережі інтернет, які не в повній мірі відповідають обставинам справи. Інформація поширюється у формі відеозвернень, аудіозаписів розмов із ОСОБА_5 , коментарів, фотопублікацій та дописів для необмеженого кола осіб, без будь-якого судового встановлення відповідних обставин чи наявності підтверджених фактів.
При цьому, відповідач ОСОБА_2 поширює не повні аудіо- розмов, а лише окремі фрагменти, уривки та вибіркові частини спілкування, які подаються виключно у вигідному для неї контексті.
ОСОБА_2 самостійно формує зміст інформаційних матеріалів шляхом вибіркового оприлюднення лише тих фрагментів, які створюють негативне враження щодо відповідача як батька дитини, створює його публічно негативний образ та намагається вплинути на громадську думку щодо предмета спору ще до розгляду справи судом по суті.
Такі дії ОСОБА_2 фактично переводять приватний сімейний спір із площини судового розгляду у публічний інформаційний простір, де через соціальні мережі систематично поширюються емоційні твердження, суб`єктивні оцінки, вибіркові матеріали та одностороння інформація, спрямовані на формування у суспільства наперед визначеного ставлення до сторін спору ще до дослідження доказів судом та ухвалення відповідного рішення.
Відповідач фактично здійснює позапроцесуальний інформаційний вплив щодо предмета спору, що суперечить принципам добросовісності учасників процесу, порушує баланс інтересів сторін та створює атмосферу публічного тиску навколо справи, яка повинна вирішуватися виключно судом на підставі належних та допустимих доказів.
Основним аргументом сторони позивача, який суд приймає до уваги, це негативний влив інформаційних матеріалів, розміщених відповідачем в мережі Інтернет на малолітню дитину, її психологічну травматизацію, порушення її права на приватне і безпечне дитинство.
Відповідач ОСОБА_2 залучає малолітню ОСОБА_10 до публічного інформаційного конфлікту між дорослими, використовуючи фото-, аудіо, відеоматеріали та інформацію щодо дитини для формування суспільної реакції та емоційного впливу на аудиторію соціальних мереж.
При цьому дитина через свій вік не може повною мірою усвідомлювати наслідки публічного поширення інформації щодо неї, а також не здатна самостійно захистити своє право на приватність та інформаційну безпеку.
Фактично малолітня дитина перетворюється на об`єкт публічного обговорення та елемент інформаційного контенту у соціальних мережах, що суперечить принципу найкращих інтересів дитини та може мати довготривалі негативні наслідки для її психологічного розвитку.
Систематичне поширення вказаного контенту вже має прямі негативні наслідки для малолітньої ОСОБА_9 , яка фактично стала заручником публічного конфлікту.
Малолітня ОСОБА_8 вже є дитиною шкільного віку, їй 7 років, у зв`язку з чим вона контактує з оточенням, спілкується з однолітками, має доступ до мережі Інтернет та фактично здатна усвідомлювати зміст інформації, яка поширюється відповідачем у соціальних мережах.
При цьому доступ до відповідних публікацій мають також друзі, знайомі та однокласники ОСОБА_9 , які бачать відеозвернення, фотоматеріали та інші публікації щодо сімейного конфлікту, дитини та її батьків.
У зв`язку з цим навколо дитини вже виникають обговорення, сторонні розмови, запитання, плітки та постійна увага до неї.
Будь-які необачні розмови сторонніх осіб у присутності дівчинки впливає на її емоційний і психологічний стан, створюючи травмуючий ефект.
Фактично малолітня дитина опинилася у ситуації, коли обставини її приватного життя та сімейного конфлікту стали предметом публічного обговорення серед сторонніх осіб та оточення дитини.
ОСОБА_8 змушена постійно стикатися з наслідками таких публікацій, відчувати емоційне напруження, психологічний дискомфорт та внутрішні переживання через увагу сторонніх осіб до ситуації у її сім`ї.
Для дитини такого віку особливо важливими є стабільне психологічне середовище, відчуття безпеки, спокою та захищеності, однак систематичне публічне висвітлення конфлікту батьків щодо неї, фактично позбавляє ОСОБА_10 можливості нормального перебування у соціальному середовищі без постійних обговорень та психологічного навантаження.
Більше того, постійне публічне обговорення батьків, сімейного конфлікту та самої дитини може негативно вплинути на формування особистості ОСОБА_9 , її емоційний стан, самооцінку, взаємовідносини з однолітками та подальший психологічний розвиток.
Фактично дитина вже зараз перебуває у травмуючому інформаційному середовищі, створеному внаслідок систематичного поширення матір`ю відповідних матеріалів у мережі Інтернет.
Таким чином, мати дитини використовує соціальні мережі як інструмент публічного тиску та маніпулювання суспільною думкою, при цьому наслідки таких дій безпосередньо відображаються на психологічному стані дитини.
Поширення таких матеріалів створює реальну загрозу нормальному психологічному розвитку дитини, її емоційному стану, приватності та відчуттю безпеки, а також може мати довготривалі негативні наслідки для її психіки та соціального середовища.
Суд мав можливість спостерігати поведінку дівчинки під час короткочасного перебування в приміщенні суду, під час якого ОСОБА_8 сторониться матері, не виявляє бажання спілкуватися з нею, та не відходить від батька, тримаючи тісно його руку.
Конфлікт між батьками створює для малолітньої дитини стан хронічного стресу. Дитина втрачає відчуття базової безпеки, стає більш тривожною, дратівливою, що може матиме для дівчинки не відворотні наслідки.
Тоді як батьки мали б діяти виключно в інтересах дитини, забезпечити їй найкращі умови для її щасливого дитинства, розвитку, навчання, спілкування з однолітками, забезпечити її стабільний психологічний стан.
Непорозуміння між батьками ні в якому разі не мало б відображатися на їх спільний доньці, тоді як поширення інформації у мережі Інтернет матір?ю ОСОБА_2 про сімейний конфлікт, про стосунки з батьком, про зустрічі з дитиною, ніяким чином не сприяють стабілізації психологічного відновлення стану дитини, яка досить болісно переживає ці обставини, не зважаючи на її маленький вік.
Особливістю поширення інформації у соціальних мережах та мережі Інтернет є неможливість повного контролю за її подальшим розповсюдженням після публікації.
Будь-які відеоматеріали, фотозображення, аудіозаписи чи текстові публікації після їх розміщення можуть бути скопійовані, збережені, поширені третіми особами, опубліковані на інших ресурсах або використані необмеженим колом осіб незалежно від подальшого видалення первинної публікації.
Таким чином, кожна нова публікація відповідача створює ризик незворотних наслідків для приватного життя, психологічного стану малолітньої ОСОБА_9 , її навчання, розвитку та в цілому її майбутнього.
У подальшому навіть видалення відповідних матеріалів не гарантуватиме припинення їх поширення чи неможливості повторного використання третіми особами.
Саме тому невжиття заходів забезпечення позову може призвести до подальшого безконтрольного поширення інформації та фактичної неможливості ефективного захисту порушених прав у майбутньому.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18 (провадження N 14-729цс19) зазначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою "MAMCHUR v. UKRAINE", N 10383/09, § 100).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою "HANT v. UKRAINE", N 31111/04, § 54).
На переконання суду, конфлікт між батьками щодо визначення місця проживання завдає малолітній дитині серйозної психологічної травми. Це руйнує її відчуття безпеки та базової довіри до світу. Малолітня дитина стає тривожною, відчуває провину, безпорадність, а в довгостроковій перспективі це може призвести до розладів поведінки, труднощів у навчанні та проблем із власною соціалізацією.
Науковці у цій сфері створили таке поняття як феномен "розірваного серця", це коли дитина опиняється перед неможливим вибором, оскільки обидва батьки є значущими фігурами. Через маніпуляції з боку дорослих дитина може відчувати потребу "захищати" одного з батьків або відчувати провину за любов до іншого.
Пережитий сильний стрес призводить до втрати вже набутих навичок, погіршення концентрації уваги (що критично для шкільної успішності) та появи нав`язливих рухів.
Спостерігаючи за деструктивним вирішенням конфлікту, дитина може перейняти таку модель стосунків як норму для власного дорослого життя.
У постанові від 02.05.2024 року у справі №335/12058/21 КЦС ВС зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків має бути справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найкращих інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати інтересам батьків.
Позиція матері, тобто відповідача ОСОБА_2 здійснення захисту своїх прав шляхом масових публікацій в мережі інтернет, можуть мати негативні наслідки у майбутньому, що утруднить виконання рішення суду, коли малолітня дитина категорично відмовиться від спілкування з матір?ю, і таку довіру буде досить складно відновити.
ЄСПЛ у тлумаченні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначив, що батьки не мають права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і насамперед мають бути визначені та враховані інтереси дитини, зважаючи на об`єктивні обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року N 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановлені зазначеної відповідальності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд може брати до уваги інтереси не тільки позивача, та й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнанні в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Щодо заявлених стороною позивача заходів забезпечення позову то суд визнає є співмірними із заявленими позовними вимогами, які спрямовані виключно на тимчасове обмеження поширення інформації щодо предмета спору, сторін та малолітньої дитини до вирішення справи судом по суті.
Заявник ОСОБА_1 не просить обмежити право ОСОБА_2 на користування соціальними мережами загалом чи заборонити висловлення особистої позиції з інших питань.
Метою заявлених заходів є виключно припинення подальшого поширення інформації, яка безпосередньо стосується предмета даного судового спору, приватного та сімейного життя сторін та особливо малолітньої дитини.
Таким чином, заявлені заходи забезпечення позову є розумними, необхідними, тимчасовими та такими, що відповідають принципу пропорційності.
Питання забезпечення позову є допоміжним інструментом, спрямованим на гарантування ефективного захисту прав сторін у процесі розгляду справи. Воно не стосується безпосередньо основного предмета спору: визначення місця проживання дитини, яке є ключовим питанням у такій справі. Забезпечення позову має на меті створення умов для виконання майбутнього судового рішення, але саме по собі не вирішує суті спору.
Положеннями ч.8 ст.153 ЦПК України визначено, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Станом на час розгляду судом заяви про забезпечення позову у суду відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов`язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з ч. 3 ст.154 ЦПК України.
Слід зазначити, що ухвала суду про забезпечення позову згідно зі ст.258 ЦПК України є видом судового рішення, яке відповідно до ст.124 Конституції України та ст.18 ЦПК України є обов`язковим для виконання всіма державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами на всій території України.
А відтак, вимогу ст.157 ЦПК України про те, що ухвала про забезпечення позову виконується в порядку, встановленому для виконання судових рішень, можна цілком обґрунтовано розглядати як загальну вимогу про обов`язковість судових рішень, встановлену ст.124 Конституції України та ст.18 ЦПК України.
Таким чином, ухвала про забезпечення позову є обов`язковою до виконання всіма суб`єктами, кому вона адресована та кого вона стосується і повинна бути виконана цими суб`єктами самостійно.
В резолютивній частині даної ухвали суду, яка була проголошена безпосередньо після її постановлення, було допущено описку при посиланні на ч.9 ст.153 ЦПК України, тоді як вірним має бути ч.8 ст.153 ЦПК України з огляду на вищезазначене.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.149-153, 353-354 ЦПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Заяву представника позивача за первісним - відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - адвоката Такєджанової К.Б. про вжиття заходів забезпечення позову - задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі публікувати, поширювати, розміщувати або іншим способом доводити до невизначеного кола осіб у мережі Інтернет будь-яку інформацію, матеріали чи відомості, що прямо або опосередковано стосуються даної цивільної справи, її учасників, малолітньої дитини, сімейного конфлікту між сторонами, а також доказів та обставин, які є предметом судового розгляду, зокрема, але не виключно, на платформах TikTok, Instagram, Facebook, Twitter/X, Telegram, Threads, YouTube та будь-яких інших інтернет-платформах, вебресурсах, сторінках, каналах чи акаунтах, які належать ОСОБА_2 або перебувають під її прямим чи опосередкованим контролем.
Зобов`язати ОСОБА_2 видалити раніше розміщені у мережі Інтернет відеозаписи, аудіозаписи, фотоматеріали, текстові публікації та будь-які інші інформаційні матеріали, що прямо або опосередковано стосуються даної цивільної справи, її учасників, малолітньої дитини, сімейного конфлікту між сторонами, а також доказів та обставин, які є предметом судового розгляду, розміщені, зокрема, але не виключно, на платформах TikTok, Instagram, Facebook, Twitter/X, Telegram, Threads, YouTube та будь-яких інших інтернет-платформах, вебресурсах, сторінках, каналах чи акаунтах, які належать ОСОБА_2 або перебувають під її прямим чи опосередкованим контролем.
Ухвала підлягає негайному виконанню згідно ч.8 ст. 153 ЦПК України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду в частині вжиття заходів забезпечення позову подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до суду апеляційної інстанції
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Повний текст ухвали суду складено 13.07.2026 року.
Суддя С.В.Кодінцева