Справа № 473/2171/23
РІШЕННЯ
іменем України
(ДОДАТКОВЕ)
"27" липня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,
без виклику та участі учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя, стягнення компенсації за частку в спільному майні,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна.
Під час розгляду справи представниця позивачки ОСОБА_3 неодноразово уточнювала вимоги ОСОБА_1 .
Зокрема, 23 жовтня 2023 року від представниці позивачки ОСОБА_3 надійшов уточнений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, припинення права спільної власності, поділ спільного майна подружжя, стягнення компенсації за частку в спільному майні.
27 березня 2025 року від представниці позивачки ОСОБА_3 надійшов уточнений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя, стягнення компенсації за частку в спільному майні (остаточна редакція позову, який був прийнятий судом до провадження), у якому представниця позивачки вказувала, що з 2000 року до 20 квітня 2021 року ОСОБА_1 проживала з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
20 квітня 2021 року сторони зареєстрували між собою шлюб, який рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 квітня 2023 року було розірвано.
Мають двох спільних дітей: повнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За час спільного проживання сторони спільною працею та за спільні кошти набули наступне майно:
-нежитлове приміщення (кафе) по АДРЕСА_1 із земельною ділянкою площею 0,12 га, розташованою за цією ж адресою, призначеною для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий №[номер приховано]:04:026:0200;
-Приватне підприємство «ОСОБА_8» з місцезнаходженням за адресою: АДРЕСА_2 .
Також за період спільного проживання сторони спільно набули транспортні засоби - автомобіль «RENAULT MEGANE», 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , вартістю на час вирішення спору у 257 391 грн, та мікроавтобус «FORD TRANSIT», 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , вартістю на час вирішення спору у 147 224 грн, які відповідач відчужив без згоди позивачки на користь третіх осіб.
Оскільки частина вказаного майна набута сторонами спільно поза шлюбом, проте в період спільного проживання однією сім`єю, а тому представниця позивачки просила: встановити факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2000 року по 20 квітня 2021 року; визнати нежитлове приміщення (кафе) по АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,12 га, розташовану по АДРЕСА_1 , призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також частку в статутному капіталі ПП «ОСОБА_8» спільною сумісною власністю сторін; провести поділ майна шляхом визнання за позивачкою права власності на частку нежитлового приміщення (кафе) по АДРЕСА_1 , а також частку статутного капіталу ПП «ОСОБА_8»; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію частки вартості відчужених відповідачем транспортних засобів у розмірі 202 307,50 грн.
14 квітня 2025 року представник відповідача ОСОБА_6 надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав. Заперечення проти позову обґрунтовував тим, що з 30 серпня 1994 року до 15 лютого 2019 року відповідач перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою особою - ОСОБА_7 , що виключає поширення на майно, набуте сторонами до 2019 року, інституту спільної сумісної власності як такого, що придбане під час проживання сторін у фактичних шлюбних відносинах. При цьому, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом взагалі не передбачено. З урахуванням цих обставин та виходячи з відсутності в матеріалах справи доказів проживання сторін однією сім?єю у період з 16 лютого 2019 року до 20 квітня 2021 року, зокрема наявності у них спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, участі позивачки у будівництві нежитлового приміщення (кафе) по АДРЕСА_1 , яке було побудоване до реєстрації між сторонами шлюбу, тобто не є спільною власністю сторін, а тому представник відповідача просив відмовити у частині вимог про встановлення факту спільного проживання сторін однією сім?єю, визнанні спірного нежитлового приміщення (кафе) разом із відповідною земельною ділянкою спільною власністю сторін із подальшим поділом майна.
Також у відзиві представник відповідача вказував на безпідставність вимог ОСОБА_1 про визнання спільною власністю сторін частки у статутному капіталі та поділ статутного капіталу ПП «ОСОБА_8» з тієї підстави, що вказане підприємство було зареєстроване до реєстрації між сторонами шлюбу, а тому не є їх спільною власністю. При цьому, заявляючи вказані вимоги, позивачка не надала жодних доказів про внесення у статутний капітал ПП «ОСОБА_8» коштів, які були сумісною власністю сторін спору, та не врахувала, що при поділі майна інший з подружжя, який не є безпосереднім власником майна, внесеного у статутний капітал товариства, набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі, а не отримання частки самого статутного капіталу.
Крім цього, у відзиві представник відповідача не погодився з вимогами ОСОБА_1 про стягнення з відповідача компенсації половини вартості транспортного засобу «FORD TRANSIT», оскільки він був набутий ОСОБА_2 за час перебування в іншому зареєстрованому шлюбі, а тому не мав статусу спільної власності сторін, а також в частині стягнення з останнього вартості автомобіля «RENAULT MEGANE», оскільки позивачка зі свого боку одноосібно відчужила подібний за вартістю автомобіль «OPEL ZAFIRA», що перебував у спільній власності сторін, а тому має право лише на компенсацію різниці у вартості транспортних засобів за умови доведення, що вартість автомобіля «RENAULT MEGANE» є вищою, ніж реалізований нею автомобіль.
12 червня 2026 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області ухвалив рішення по справі, згідно якого вимоги ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, стягнення компенсації за частку в спільному майні задовольнив частково, у задоволенні решти вимог відмовив.
16 червня 2026 року представниця позивачки ОСОБА_3 подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі в частині стягнення понесених позивачкою судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 80 250 грн.
Вирішення вказаної заяви суд призначив на 27 липня 2026 року о 16 год. 00 хв.
27 липня 2026 року від представниці позивачки ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи без участі позивачки та її представниці.
Також 27 липня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_6 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що останній з 20 по 25 липня 2026 року перебував у щорічній відпустці, а тому не мав можливості підготуватися до розгляду справи.
Проте в частині клопотання представника відповідача суд вважає необхідним зауважити наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Таким чином, ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат здійснюється складом суду без повідомлення та участі учасників справи, а тому твердження представника відповідача про необхідність надання йому часу для підготовки до розгляду справи є безпідставним.
Крім цього, заява про ухвалення додаткового рішення сформована представницею позивачки в системі «Електронний суд» 16 червня 2026 року. 23 червня 2026 року суд надав представнику відповідача ОСОБА_6 (за його заявою) можливість ознайомитися з матеріалами цивільної справи, тим самим надавши останньому достатньо часу на ознайомлення із матеріалами заяви про стягнення судових витрат та висловлення думки щодо такої заяви в окремому процесуальному документі (відзиві, запереченні, клопотанні про зменшення судових витрат тощо). Вказаним правом сторона відповідача не скористалася.
За встановленого, суд не вбачає передбачених законом підстав для відкладення розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 947/32389/21, нормами ЦПК України не передбачено ухвалення додаткового заочного рішення, так як при ухваленні додаткового рішення суду відсутня така обов`язкова умова як для заочного рішення, а саме належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання (пункт 1 частини першої статті 280 ЦПК України).
Таким чином, додаткове рішення ухвалюється виключно в загальному (а не заочному) порядку.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що 20 березня 2023 року між адвокатом Павленко А.Л. та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання правової допомоги №12/03 з терміном дії договору до 20 квітня 2023 року (т. 3, а.с. 164).
Відповідно до умов договору адвокат Павленко А.Л. зобов`язалася надати ОСОБА_1 юридичне супроводження в справі про поділ майна подружжя, зокрема представляти інтереси позивачки в будь-яких органах, підприємствах, установах, організаціях, у тому числі з усіма правами, наданими позивачу, складати та подавати від імені та в інтересах клієнта процесуальні документи, представляти інтереси клієнта в судах, вчиняти інші юридично значимі дії.
Зі свого боку ОСОБА_1 зобов`язалася сплатити на користь адвоката вартість наданої правничої допомоги (гонорар) у розмірі та строки, визначені договором.
Також 20 березня 2023 року між адвокатом Павленко А.Л. та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №1 до Договору про надання правової допомоги від 20 березня 2023 року №12/03 (т. 3, а.с. 165).
У вказаній угоді сторони узгодили вартість гонорару адвоката за надані послуги у розмірі 20 000 грн.
На підставі угоди адвокатом Павленко А.Л. складено Рахунок-фактуру на сплату вартості наданих послуг у розмірі 20 000 грн (т. 3, а.с. 166).
Згідно копії Платіжної інструкції від 21 березня 2023 року №@2PL157745 (т. 3, а.с. 166) ОСОБА_1 сплатила адвокату Павленко А.Л. вартість наданих послуг у розмірі 20 000 грн.
14 квітня 2023 року між адвокатом Павленко А.Л. та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №2 до Договору про надання правової допомоги від 20 березня 2023 року №12/03 (т. 3, а.с. 165).
У вказаній угоді сторони продовжили термін дії основного договору до 20 березня 2024 року та, враховуючи збільшення обсягу та часу наданої правничої допомоги, узгодили сплату додаткового гонорару адвоката за надані послуги у розмірі 7 600 грн.
19 березня 2024 року між адвокатом Павленко А.Л. та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №3 до Договору про надання правової допомоги від 20 березня 2023 року №12/03 (т. 3, а.с. 167).
У вказаній угоді сторони продовжили термін дії основного договору до 20 березня 2025 року та, враховуючи збільшення обсягу та часу наданої правничої допомоги, узгодили сплату додаткового гонорару адвоката за надані послуги у розмірі 19 250 грн.
На підставі угоди адвокатом Павленко А.Л. складено Рахунок-фактуру на сплату вартості наданих послуг у розмірі 19 250 грн (т. 3, а.с. 167).
Згідно копії Платіжної інструкції від 20 квітня 2024 року №@2PL453616 (т. 3, а.с. 168) ОСОБА_1 сплатила адвокату Павленко А.Л. вартість наданих послуг у розмірі 19 250 грн.
20 березня 2025 року між адвокатом Павленко А.Л. та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №4 до Договору про надання правової допомоги від 20 березня 2023 року №12/03 (т. 3, а.с. 168).
У вказаній угоді сторони продовжили термін дії основного договору до 20 березня 2026 року та, враховуючи збільшення обсягу та часу наданої правничої допомоги, узгодили сплату додаткового гонорару адвоката за надані послуги у розмірі 19 250 грн.
На підставі угоди адвокатом Павленко А.Л. складено Рахунок-фактуру на сплату вартості наданих послуг у розмірі 19 250 грн (т. 3, а.с. 169).
Згідно копії Платіжної інструкції від 01 квітня 2025 року №P41Y090H1 (т. 3, а.с. 169) ОСОБА_1 сплатила адвокату Павленко А.Л. вартість наданих послуг у розмірі 19 250 грн.
20 березня 2026 року між адвокатом Павленко А.Л. та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №5 до Договору про надання правової допомоги від 20 березня 2023 року №12/03 (т. 3, а.с. 170).
У вказаній угоді сторони продовжили термін дії основного договору до 20 березня 2027 року та, враховуючи збільшення обсягу та часу наданої правничої допомоги, узгодили сплату додаткового гонорару адвоката за надані послуги у розмірі 21 750 грн.
На підставі угоди адвокатом Павленко А.Л. складено Рахунок-фактуру на сплату вартості наданих послуг у розмірі 21 750 грн (т. 3, а.с. 170).
Згідно копії Платіжної інструкції від 23 квітня 2026 року №@2PL014462 (т. 3, а.с. 171) ОСОБА_1 сплатила адвокату Павленко А.Л. вартість наданих послуг у розмірі 21 750 грн.
Згідно копії Акту наданої правової допомоги (т. 3, а.с. 171) загальна вартість оплачених послуг адвоката становить 80 250 грн.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України.
Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат (наприклад: постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Водночас, Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зробила висновок про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічно у своїх постановах (зокрема від 08 грудня 2021 року у справі №454/3919/18 та від 09 лютого 2022 року у справі № 523/3904/19 та інших) Верховний Суд неодноразово висловлювався, що суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу лише у разі наявності клопотання відповідної сторони про зменшення таких витрат.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Матеріали справи не містять клопотання відповідача (його представника) про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Нараховані витрати на правничу допомогу відповідають критерію розумності та необхідності, розраховані у повній відповідності з умовами Договору про надання правової допомоги, відповідають складності справи, витраченому адвокатом часу та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), ціні позову, поведінці учасників справи під час вирішення спору.
У той же час, суд виходить з того, що частина вимог позивачки була задоволена частково, в іншій частині вимог було відмовлено.
За встановленого, з урахуванням розміру задоволених вимог, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн.
Керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 270 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) 40 000 (сорок тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя: О.В. Вуїв