18.09.26
22-ц/812/1803/26
Провадження №22-ц/812/1803/26
У Х В А Л А
Іменем України
18 вересня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,
із секретарями судового засідання Коростієнко Н.С., Богуславською О.М.,
за участі представників сторін: позивачки - адвоката Павленко А.Л., відповідача - адвоката Завальнюка Д.Ю.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу №473/2171/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником - адвокатом Завальнюком Дмитром Юрійовичем на рішення, яке ухвалив Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Вуїва Олега Васильовича у приміщенні цього суду 12 червня 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя, стягнення компенсації за частку в спільному майні,
у с т а н о в и в :
У травні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діяла представник Павленко А.Л., звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя, стягнення компенсації за частку в спільному майні.
Позов з урахуванням уточнень мотивовано тим, що з 2000 року до 20 квітня 2021 року ОСОБА_2 проживала з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу. 20 квітня 2021 року сторони зареєстрували шлюб, який рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 квітня 2023 року було розірвано. Мають двох доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За час спільного проживання сторони спільною працею та за спільні кошти набули наступне майно: нежитлове приміщення (кафе) по АДРЕСА_1 із земельною ділянкою площею 0,12 га, розташованою за цією ж адресою, призначеною для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий №[номер приховано]:04:026:0200; Приватне підприємство «Алієв» з місцезнаходженням за адресою: АДРЕСА_2 . Також за період спільного проживання сторони спільно набули транспортні засоби - автомобіль «RENAULT MEGANE», 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , вартістю на час вирішення спору у 257391 грн, та мікроавтобус «FORD TRANSIT», 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , вартістю на час вирішення спору у 147224 грн, які відповідач відчужив без згоди позивачки на користь третіх осіб.
Посилаючись на викладене, а також на те, що частина вказаного майна набута сторонами спільно поза шлюбом, але в період спільного проживання однією сім`єю, позивачка просила: встановити факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2000 року по 20 квітня 2021 року; визнати нежитлове приміщення (кафе) та земельну ділянку площею 0,12 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовані за адресою: по АДРЕСА_1 , а також частку в статутному капіталі ПП «Алієв» спільною сумісною власністю сторін; провести поділ майна шляхом визнання за позивачкою права власності на частку нежитлового приміщення (кафе) по АДРЕСА_1 , а також частку статутного капіталу ПП «Алієв»; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію частки вартості відчужених відповідачем транспортних засобів у розмірі 202307 грн 50 коп.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача адвокат Завальнюк Д.Ю. просив відмовити у задоволенні вимог про встановлення факту спільного проживання сторін однією сім?єю, визнанні спірного нежитлового приміщення (кафе) разом із відповідною земельною ділянкою спільною власністю сторін із подальшим поділом майна, посилаючись на те, що з 30 серпня 1994 року до 15 лютого 2019 року відповідач перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою особою - ОСОБА_5 , що виключає поширення на майно, набуте сторонами до 2019 року, інституту спільної сумісної власності як такого, що придбане під час проживання сторін у фактичних шлюбних відносинах. При цьому, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом взагалі не було передбачено. З урахуванням цих обставин та виходячи з відсутності в матеріалах справи доказів проживання сторін однією сім?єю у період з 16 лютого 2019 року до 20 квітня 2021 року, зокрема наявності у них спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, участі позивачки у будівництві нежитлового приміщення (кафе) по АДРЕСА_1 , яке було побудоване до реєстрації між сторонами шлюбу, це нерухоме майно не є спільною власністю сторін. Також у відзиві представник відповідача вказував на безпідставність вимог ОСОБА_2 про визнання спільною власністю сторін частки у статутному капіталі та поділ статутного капіталу ПП «Алієв» з тієї підстави, що вказане підприємство було зареєстроване до укладання між сторонами шлюбу, а тому не є їх спільною власністю. При цьому, заявляючи вказані вимоги, позивачка не надала жодних доказів про внесення у статутний капітал ПП « ОСОБА_6 » коштів, які були сумісною власністю сторін спору, та не врахувала, що при поділі майна інший з подружжя, який не є безпосереднім власником майна, внесеного у статутний капітал товариства, набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі, а не отримання частки самого статутного капіталу. Крім цього, щодо вимог ОСОБА_2 про стягнення з відповідача компенсації половини вартості транспортного засобу «FORD TRANSIT», вказував, що він був набутий ОСОБА_1 за час перебування в іншому зареєстрованому шлюбі, а тому не мав статусу спільної власності сторін, а щодо стягнення з останнього вартості автомобіля «RENAULT MEGANE», то позивачка зі свого боку одноосібно відчужила подібний за вартістю автомобіль «OPEL ZAFIRA», що перебував у спільній власності сторін, а тому вона має право лише на компенсацію різниці у вартості транспортних засобів за умови доведення, що вартість автомобіля «RENAULT MEGANE» є вищою, ніж реалізований нею автомобіль.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 червня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на частку нежитлового приміщення - кафе, розташованого по АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в порядку компенсації вартості частки відчуженого транспортного засобу 128695 грн 50 коп.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2326 грн 55 коп. судових витрат.
Рішення суду в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу мотивовано тим, що суд вважав доведеною належними, допустимими та достатніми доказами ту обставину, що у період з 16 лютого 2019 року до 20 квітня 2021 року сторони перебували між собою у фактичних «подружніх» стосунках без реєстрації шлюбу як такі, що спільно проживали, мали спільний побут, взаємні права та обов`язки, що спочатку не оспорювалася, а навпаки визнавалася стороною відповідача. Щодо вимоги ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя, з урахуванням встановлених обставин, відсутності у матеріалах справи доказів можливості поділу нежитлового приміщення кафе в натурі відповідно до часток його співвласників, варіантів такого поділу, наявності в складі вказаного майна самочинно збудованих будівель (які не підлягають поділу), відсутності передумов для отримання одним з подружжя грошової компенсації замість його частки, суд дійшов висновку про неможливість проведення реального поділу майна відповідно до часток співвласників з виділенням кожному з подружжя окремої його частки, а тому (з урахуванням позовних вимог) вважав необхідним визнати за позивачкою право власності на 1/2 ідеальну частку нежитлового приміщення (без урахування самочинно збудованого нерухомого майна). У той же час суд виснував, що вимога ОСОБА_2 про визнання вищезазначеного майна спільною сумісною власністю сторін не підлягає задоволенню, оскільки, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц та у постанові Верховного Суду від 07 травня 2025 року у справі № 204/4708/17, попереднє зазначення судом в резолютивній частині рішення про поділ майна подружжя факту, що майно, яке підлягає поділу, є спільною сумісною власністю сторін, не є необхідним та не є ефективним способом захисту права на майно.
Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за продані відповідачем автомобілі, суд встановив, що за період проживання однією сім?єю сторони спільно набули транспортний засіб - автомобіль «RENAULT MEGANE», 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 (дата набуття - 12 лютого 2021 року), який відповідач відчужив без згоди позивачки на користь ОСОБА_7 26 червня 2021 року. Вартість транспортного засобу на момент придбання (згідно договору) - 89000 грн, вартість на момент продажу (згідно договору) - 150000 грн., тому стягнув 1/2 вартості цього автомобілю, встановленої у звіті про оцінку майна ФОП « ОСОБА_8 » від 16 листопада 2022 року, що становить 128695,50 грн.
Суд не прийняв доводи представника відповідача ОСОБА_9 про те, що позивачка має право на отримання компенсації вартості частки відчуженого відповідачем автомобіля «RENAULT MEGANE» лише за умови доведення, що ринкова вартість вказаного транспортного засобу перевищує ринкову вартість відчуженого нею (без згоди ОСОБА_1 ) подібного за вартістю автомобіля «OPEL ZAFIRA», 2004 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , пославшись на те, що відповідач не надав доказів дійсної ринкової вартості вказаного або аналогічного за характеристиками транспортного засобу на час розгляду справи.
Проте суд відмовив у стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації частки вартості транспортного засобу «FORD TRANSIT», 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , оскільки вказаний автомобіль відповідач придбав 15 жовтня 2016 року, тобто в період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , а тому вважав, що вказане майно не належить до спільної сумісної власності сторін та не підлягає поділу.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Завальнюк Д.Ю. просить рішення суду в частині визнання права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частку нежитлового приміщення - кафе, розташованого по АДРЕСА_1 , та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в порядку компенсації вартості частки відчуженого транспортного засобу скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Апеляційна скарга мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги суд помилково дійшов висновку про доведення факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 16 лютого 2019 року до 20 квітня 2021 року, на підтвердження якого послався на письмові поясненнями ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 . Адвокат зазначає, що суд першої інстанції помилково взяв до уваги показання свідків зі сторони позивача на підтвердження того, що сторони проживали однією сім`єю у вказаний період, оскільки їх пояснення носять узагальнений характер, стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін та не підтверджують наявності усталених відносин, які притаманні подружжю, а особливо - наявності спільного бюджету та його джерела. Також ОСОБА_9 вказує, що посилання суду на те, що у поданому ОСОБА_15 зустрічному позові від 06 червня 2023 р. факт проживання однією сім`єю у період з 16 лютого 2019 року до 20 квітня 2021 року не оспорювався, а навпаки визнавався стороною відповідача, є неприпустимим, оскільки, зустрічний позов ОСОБА_16 залишений без розгляду, а тому відсутні правові підстави для надання правових оцінок заяв учасника справи у вказаному документі. Також судом першої інстанції не було надано належної оцінки доводам сторони відповідача щодо відсутності доказів спільного встановлено факти наявності спільного бюджету у сторін, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, що є обов`язковим для даної категорії. Відповідно до обставин справи 06 червня 2019 року ОСОБА_17 отримав будівельний паспорт, а 15 жовтня 2019 року було зареєстровано право власності. Шлюб між сторонами справи укладений 20 квітня 2021 року. Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що ОСОБА_2 брала участь у будівництві кафе. Судом першої інстанції не було надано оцінки відповіді ГУ ДПС в Миколаївській області щодо відсутності у позивача доходу у зазначений період. Посилання на те, що дохід отримувався із підприємницької діяльності кафе не підтверджений доказами в частині розміру доходу та його наявності. Щодо питання самочинного будівництва, представник відповідача зауважує, що як вбачається з висновку судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 31 липня 2024 року №24-1419, а також інших матеріалів справи встановлено, що після набуття нежитлового приміщення (кафе) загальна площа вказаного майна була збільшена за рахунок самочинного будівництва адмінбудівлі Г-1 площею 60,5 кв.м, внаслідок цього вартість нежитлового приміщення (кафе) збільшилася на третину. Проте, самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6 286цс15). Адвокат вважає за необхідне зазначити, що в розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), розробленої та затвердженої в установленому порядку проєктної документації (будівельного паспорта), оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Не підлягають поділу (виділу)об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Отже, не є об`єктом права власності новостворений об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), розробленої та затвердженої в установленому порядку проєктної документації, будівельного паспорта (схеми намірів забудови), оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Такий об`єкт не підлягає поділу. Однак, в супереч вказаним нормам судом першої інстанції ухвалено рішення про визнання права власності на 1/2 частку нежитлового приміщення - кафе, розташованого по АДРЕСА_1 , яке є об`єктом самочинного будівництва.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Павленко А.Л., зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду є обґрунтованим та відповідає реальними обставинам справи, а тому скасуванню не підлягає.
01 вересня 2026 року до Миколаївського апеляційного суду засобами поштового зв`язку надійшла спільна заява ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про затвердження мирової угоди у справі, в якій сторони просять суд затвердити мирову угоду, текст якої додається до заяви, посилаючись на те, що вони досягли згоди щодо мирного врегулювання спору, рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 червня 2026 року в частині визнання права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частку нежитлового приміщення - кафе, розташованого по АДРЕСА_1 , стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в порядку компенсації вартості частки відчуженого транспортного засобу, стягнення судових витрат - скасувати. Закрити провадження у справі. Крім того, заявники засвідчили, що наслідки закриття провадження у справі їм відомі та зрозумілі.
Згідно тексту підписаної позивачкою по справі ОСОБА_2 та представником відповідача адвокатом Завальнюком Д.Ю. мирової угоди від 26 серпня 2026 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дійшли згоди щодо врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди на наступних умовах:
«1.В рахунок компенсації вартості 1/2 частки у праві власності на нежитлове приміщення - кафе, розташованого по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 передає, а ОСОБА_2 отримує грошову суму у розмір 45 000 (сорок п`ять тисяч) доларів США.
2.У зв`язку із отриманням ОСОБА_2 компенсації за ОСОБА_1 визнається право особистої власності на нежитлове приміщення - кафе, розташованого по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 19363665148220.
3.За ОСОБА_2 припиняється право спільної сумісної власності на приміщення - кафе, розташованого по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 19363665148220.
4.Відповідач сплачує позивачу компенсацію вартості транспортного засобу 128 695 (сто двадцять вісім тисяч шістсот дев`яносто п`ять) гривень 50 копійок.
5.Відповідач компенсує позивачу всі витрати, пов`язані з розглядом справи як в суді І інстанції так і в суді II інстанції на загальну суму 64826,55 гри (2326,55 грн, 40000 грн, 22500 грн).
6.Всі витрати на оплату судового збору та правничу допомогу, які поніс відповідач залишаються за ним та компенсації не підлягають.
7.Сторони засвідчують, що після затвердження мирової угоди вони не будуть мати між собою будь-яких неврегульованих майнових питань та претензій щодо спільного майна подружжя, а також будь-яких претензій майнового характеру, пов`язаних з відшкодуванням витрат на правову допомогу, судового збору та інших витрат, пов`язаних із розглядом даної справи.
8.Сторони підтверджують, що всі викладені умови цієї мирової угоди відповідають їх реальному волевиявленню та інтересам і породжують настання наслідків, зазначених у тексті цієї мирової угоди.
9.Сторони підтверджують, що вони ознайомлені із наслідками затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі.»
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що наявні підстави для затвердження запропонованої сторонами мирової угоди у справі частково із таких підстав.
Як убачається з матеріалів справи і таке було встановлено судом першої інстанції, 20 квітня 2021 року сторони зареєстрували між собою шлюб, який рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 квітня 2023 року було розірвано.
Мають двох спільних дітей: повнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд першої інстанції також встановив, що у період з 16 лютого 2019 року до 20 квітня 2021 року сторони перебували між собою у фактичних «подружніх» стосунках без реєстрації шлюбу як такі, що спільно проживали, мали спільний побут, взаємні права та обов`язки, що спочатку не оспорювалася, а навпаки визнавалася стороною відповідача.
За час спільного проживання сторони спільною працею та за спільні кошти набули майно, яке позивачка бажає поділити.
Так, ОСОБА_6 набули нежитлове приміщення (кафе) по АДРЕСА_1 спільною працею та за спільні кошти в період проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу.
06 червня 2019 року ОСОБА_1 як забудовник отримав будівельний паспорт на нове будівництво індивідуального житлового будинку та господарського блоку, басейну та фільтруючого колодязю по АДРЕСА_1 ,.
Згідно копій технічних паспортів на нежитлове приміщення (кафе) по АДРЕСА_1 , а також довідки КП «Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 22 травня 2024 року №199: кафе А-1, кафе А'-1, кафе А''-1, прибудова а-1, прибудова а'-1, господарча будівля Б, навіс В побудовані у 2019 році; тераса а''-1, адмінбудівля Г-1 (самочинно збудована), тераса г-1, навіс Д-1 побудовані у 2024 році.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 19 квітня 2023 року №329631556 станом на дату формування витягу за ОСОБА_1 зареєстровано кафе (складається з кафе А-1, господарчої будівлі Б, навісу В), дата реєстрації права власності - 09 жовтня 2019 року, підстава - рішення державного реєстратора Вознесенської районної державної адміністрації про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 жовтня 2019 року, індексний номер 49154340.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, що відповідно до частини третьої стаття 13 ЦПК України передбачає, у тому числі, можливість для учасника справи розпоряджатись своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до положень статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних інтересів третіх осіб.
Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву, на будь-якій стадії судового процесу.
До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.
Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: 1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або 2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Статтею 373 ЦПК України визначено, що в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206, 207 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
Відповідно до статті 208 ЦПК України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою.
Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом і має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження», відповідно до статті 4 якого у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред`явлення рішення до виконання.
У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
Умови мирової угоди викладені у поданій до апеляційного суду спільній заяві сторін справи про затвердження мирової угоди від 26 серпня 2026 року. В суді апеляційної інстанції представники сторін підтвердили, що на день судового засідання умови мирової угоди щодо проведення розрахунків виконані ОСОБА_1 .
Зі змісту поданої до суду мирової угоди встановлено, що вона укладена з метою врегулювання майнового спору щодо поділу спільного майна та компенсації судових витрат у справі на основі взаємних поступок, які стосуються виключно прав і обов`язків сторін справи.
Натомість умови мирової угоди (пункти 6-8) не можуть бути затверджені апеляційним судом, оскільки положення пункту 6 суперечать правилам частини 2 статті 142 ЦПК України, положення пункту 7 відповідно до вимог частини 3 статті 4 ЦПК України є недійсними, а пункт
8 мирової угоди не має правового значення.
Інші умови мирової угоди не суперечать закону, не стосуються прав та інтересів інших осіб і не є невиконуваними.
Отже, мирова угода містить положень щодо зобов`язань врегулювання майнових вимог сторін, у зв`язку з чим може бути затверджена судом апеляційної інстанції та за своєю правовою природою є змістом волевиявлення сторін, втручатися в яке суд не має повноважень.
Встановлено, що мирову угоду подано особисто представниками сторін, які не мають обмежень у своїх правах як представники кожної із сторін на укладення мирової угоди.
Оскільки визначених статтею 207 ЦПК України підстав для відмови у затвердженні мирової угоди не встановлено, апеляційний суд дійшов до висновку про часткове задоволення спільної заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , від імені якого діяв його представник, та затвердження укладеної ними мирової угоди від 26 серпня 2026 року у справі № 473/2171/23 в редакції з виключенням пунктів 6-8.
У зв`язку із затвердженням мирової угоди апеляційний суд відповідно до статті 373 ЦПК України визнає нечинним рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 червня 2026 року в частині визнання права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частку нежитлового приміщення - кафе, розташованого по АДРЕСА_1 , стягнення з ОСОБА_1 на користь позивачки в порядку компенсації вартості частки відчуженого транспортного засобу, стягнення судових витрат та закриває провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна в цій частині.
В силу частини статті 142 ЦПК.у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги. Тому відповідачу слід повернути з державного бюджету 1396 грн. судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної скарги
Керуючись статтями 207, 373, 381 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Спільну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яка підписана його представником - адвокатом Завальнюком Дмитром Юрійовичем, про затвердження мирової угоди у справі задовольнити частково.
Затвердити мирову угоду, укладену 26 серпня 2026 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яка підписана його представником - адвокатом Завальнюком Дмитром Юрійовичем, про таке: 1. В рахунок компенсації вартості 1/2 частки у праві власності на нежитлове приміщення - кафе, розташоване по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 передає, а ОСОБА_2 отримує грошову суму у розмір 45000 (сорок п`ять тисяч) доларів США.
2.У зв`язку із отриманням ОСОБА_2 компенсації за ОСОБА_1 визнається право особистої власності на нежитлове приміщення - кафе, розташоване по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 19363665148220.
3.За ОСОБА_2 припиняється право спільної сумісної власності на приміщення - кафе, розташоване по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 19363665148220.
4.Відповідач сплачує позивачу компенсацію вартості транспортного засобу - 128695 (сто двадцять вісім тисяч шістсот дев`яносто п`ять) гривень 50 копійок.
5.Відповідач компенсує позивачу всі витрати, пов`язані з розглядом справи як в суді І інстанції так і в суді II інстанції на загальну суму 64826,55 гри (2326,55 грн, 40000 грн, 22500 грн).
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 червня 2026 року визнати нечинним в частині визнання права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частку нежитлового приміщення - кафе, розташованого по АДРЕСА_1 , стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в порядку компенсації вартості частки відчуженого транспортного засобу, стягнення судових витрат.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна в частині визнання права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частку нежитлового приміщення - кафе, розташованого по АДРЕСА_1 , стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в порядку компенсації вартості частки відчуженого транспортного засобу закрити.
Повернути ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , з державного бюджету 1396 грн. судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної скарги.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
_______________________________________
Повна ухвала складена 22 вересня 2026 року