ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 р. Справа № 520/1750/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П`янової Я.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., м. Харків, повний текст складено 02.06.26 у справі № 520/1750/26
за позовом ОСОБА_1
до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі за текстом - відповідач), в якій просив суд:
- визнати бездіяльність держави Україна, яка полягає у неперерахуванні належних позивачу за судовими рішеннями коштів у тримісячний термін - протиправною;
- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача грошову суму у розмірі 165421,11 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України у вигляді невиконання, протягом тривалого часу, рішень Харківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року по справі № 520/13553/2020, від 08 грудня 2023 року по справі № 520/13806/23, від 18.09.2024 по справі № 520/22307/24.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач указує, що оскаржуваним рішенням він отримав лише констатацію, тобто підтвердження судом факту порушення державою його права на отримання бюджетних коштів у тримісячний термін. Разом із тим ефективний спосіб захисту повинен саме поновити порушені права, а не лише констатувати його порушення, а обраний позивачем спосіб стягнення з Державного бюджету України належних йому за судовими рішеннями коштів і є самим ефективним та самим надійним способом захисту його інтересів, внаслідок застосування якого йому не доведеться знову звертатися до судів. Окрім того, зауважує, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам процесуального закону, зокрема, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України, оскільки строк ухвалення рішення у справі був перевищений у 2 рази, що свідчить про несвосчасність вирішення спору.
За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористався.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Державна казначейська служба України також оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду в цій частині ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що в оскаржуваному рішенні суд не встановив, що Казначейство протиправно допустило певні (визначені з посиланням на конкретні норми права) порушення вимог законодавства, що підтверджує помилковість висновку суду про бездіяльність відповідача. Просить апеляційний суд прийняти до уваги, що законодавство України не надає Казначейству повноважень щодо вчинення будь-яких інших дій понад ті, що і так вчиняються ним. Казначейство не має права перераховувати кошти позивачеві раніше, ніж будуть виконані рішення по першій черзі на користь стягувачів, які подали документи раніше за позивача, адже у такому разі буде допущено порушення черговості і, як наслідок, порушення прав інших стягувачів, а також відбудеться перевищення повноважень державного органу.
За результатами апеляційного розгляду Державна казначейська служба України просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зауважує про безпідставність доводів відповідача, підтримавши вимоги своєї апеляційної скарги.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, розглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду у суді апеляційної інстанції, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року у справі № 520/13553/2020 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у непроведенні перерахунку з 01.04.2019 пенсії позивача на підставі оновленої довідки від 25.09.2020 № 17/4.1/14-20 щодо розмірів грошового забезпечення, виданої Північно-східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 за № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок з 01.04.2019 пенсії ОСОБА_1 згідно з довідкою від 25.09.2020 № 17/4.1/14-20 щодо розмірів грошового забезпечення, виданої Північно-східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, з врахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та провести виплати за перерахованою пенсією. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення набрало законної сили.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року апеляційну скаргу задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 у справі № 520/13553/2020 скасовано. Змінено спосіб та порядок виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 у справі № 520/13553/2020 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 у справі № 520/13553/2020 грошову суму у розмірі 128136,69 грн.
Як зазначив позивач, 04.07.2025 виконавчий лист у справі № 520/13553/2020 прийнятий до виконання Головним управлінням Державної казначейської служби України у Харківській області.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року у справі № 520/13806/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо ненарахування та невиплати з 07.12.2022 ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 07.12.2022 щомісячну доплату до пенсії згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення набрало законної сили.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2025, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2025, заяву ОСОБА_1 про зміну способу виконання рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.
Змінено спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2023 у справі № 520/13806/23 та встановлено спосіб виконання рішення, шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 нарахованої та невиплаченої пенсії в розмірі 21296,48 коп.
Як зазначив позивач, 01.05.2025 виконавчий лист у справі № 520/13806/23 прийнятий до виконання Головним управлінням Державної казначейської служби України у Харківській області.
Також рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 у справі № 520/22307/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової допомоги за 2024 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи у меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до частини 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення набрало законної сили.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року заяву позивача про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Змінено спосіб та порядок виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 у справі № 520/22307/24 та встановлено спосіб виконання вказаного рішення шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати одноразової виплати відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 15988,00 грн.
Як зазначив позивач, 14.08.2025 виконавчий лист у справі № 520/22307/24 прийнятий до виконання Головним управлінням Державної казначейської служби України у Харківській області.
Проте з моменту отримання казначейською службою виконавчих листів у справі № 520/13553/2020, у справі № 520/13806/23 та у справі № 520/22307/24 пройшло більше ніж три місяці, виконавчі листи залишаються невиконаними, а належні позивачу грошові кошти Державною казначейською службою у встановлений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» строк не перераховані, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що тривала бездіяльність ДКС України у вигляді невиконання рішень Харківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року у справі № 520/13553/2020, від 08 грудня 2023 року у справі № 520/13806/23, від 18.09.2024 у справі № 520/22307/24 є протиправною.
Разом із тим суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету України на користь позивача грошову суму в розмірі 165421,11 грн, оскільки відповідач на підставі закону має обов`язок здійснити виконання виконавчих листів, виданих Харківським окружним адміністративним судом, тому додаткове стягнення коштів є необґрунтованим.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами статті 129-1 Конституції України, статті 370 КАС України закріплено принцип обов`язковості судових рішень, відповідно до якого судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року, № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання встановлює Закон України від 05.06.2012 за № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який набув чинності 01.01.2013 (далі - Закон № 4901-VI).
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.
Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч.1 Закону № 4901-VI).
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування, бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (ч. 4 Закону № 4901-VI).
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 за № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок № 845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
Згідно з п. 24 Порядку № 845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.
За змістом п. 33 Порядку № 845 у разі коли судове рішення стосується спорів фізичних осіб із суб`єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг або судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку, орган Казначейства для виконання рішення про стягнення передає до Казначейства документи та відомості згідно з підпунктом 1 пункту 47 цього Порядку. При цьому органом Казначейства відновлюється проведення платежів боржника. У разі встановлення боржнику відповідних бюджетних асигнувань після передачі до Казначейства документів та відомостей орган Казначейства здійснює заходи, спрямовані на безспірне списання коштів з рахунків боржника, визначені цим Порядком.
Відповідно до пп. 1 п. 47 Порядку № 845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника.
Згідно з п. 48 Порядку № 845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.
Відповідно до п. 49 Порядку № 845 у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області з заявами від 04.07.2025 з дублікатом виконавчого листа у справі № 520/13553/20 щодо здійснення перерахунку пенсії на суму 128136,69 грн; від 01.05.2025 з оригіналом виконавчого листа у справі № 520/13806/23 щодо нарахування щомісячної доплати до пенсії в сумі 21296,48 грн; від 14.08.2025 з оригіналом виконавчого листа у справі № 520/22307/24.
Вказані виконавчі листи взяті на облік Головним управлінням Державної казначейської служби України в Харківській області та перебувають у черзі на виконання за бюджетною програмою КПКВ 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою".
Станом на час розгляду справи виконавчі листи у справі № 520/13553/2020, у справі № 520/13806/23 та у справі № 520/22307/24 не виконані.
Тобто тримісячний строк, визначений частиною 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і пунктом 48 Порядку № 845 для перерахування коштів стягувачу, був порушений Державною казначейською службою України.
З огляду на викладені норми чинного законодавства, у спірних правовідносинах саме на ДКС України покладено обов`язок виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган.
У відзиві на позов та в апеляційній скарзі відповідач зазначив, що заборгованість ГУ ПФУ в Харківській області перед позивачем за виконавчими листами у справах № 520/13553/20, № 520/13806/23 та № 520/22307/24 відносяться до першої черги погашення заборгованості. Станом на 09.02.2026 в Казначействі на виконанні перебуває: 4739 судових рішень на загальну суму понад 167,7 млн. грн, що мають бути виконані у порядку черговості перед виконавчим листом у справі № 520/13806/23; 5541 судових рішень на загальну суму понад 297 млн. грн, що мають бути виконані в порядку черговості перед виконавчим листом у справі № 520/13553/20; 6812 судових рішень на загальну суму понад 422,6 млн. грн, що мають бути виконані у порядку черговості перед виконавчим листом у справі № 520/22307/24 (за І чергою).
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України. Законами України про Державний бюджет України за КПКВК 3504040 передбачено: на 2025 рік - 100,00 млн. гривень; на 2026 рік - 100,00 млн. гривень. Вказані асигнування у повному обсязі скеровані у попередні роки та скеровуються протягом поточного року на виконання судових рішень, віднесених до першої черги погашення заборгованості.
Отже, Законами про Державний бюджет на 2025-2026 роки не встановлено бюджетних призначень, достатніх для безспірного списання коштів державного бюджету за КПКВК 3504040 на виконання рішень суду, віднесених до першої черги погашення заборгованості.
З огляду на викладене, заборгованість за судовими рішеннями у справах № 520/13553/20, № 520/13806/23 та № 520/22307/24 може бути погашена лише після виконання судових рішень, які надійшли раніше виконавчих листів позивача.
Разом із тим зазначені доводи відповідача про можливість виконання судових рішень виключно в межах, передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік суми та у порядку черговості надходження виконавчих документів, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17 липня 1997 року, є частиною національного законодавства.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на суд захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, в пункті 66 рішення у справі «ImmobiliareSaffi проти Італії», заява №22774/93, зазначено, що ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Порушення цього правила буде свідчити про порушенням права на справедливий суд.
Складовою принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади: «Принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід`ємним аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов`язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу)» (параграф 87 рішення Європейського Суду з прав людини: «Гасан і Чеус проти Болгарії» від 26 жовтня 2000 року).
Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «Комнацький проти України» визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
У справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини «Гордєєви і Гурбик проти України» від 17 січня 2006 року зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду.
Тобто рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
З огляду на викладене відсутність у Державної казначейської служби України бюджетних коштів за відповідною бюджетною програмою та наявність значної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні в органах Казначейства, не може слугувати підставою для невиконання судових рішень, ухвалених на користь позивача.
Також відповідач посилається на те, що не допустив протиправної бездіяльності під час виконання виконавчих листів у справі № 520/13553/2020, у справі № 520/13806/23 та у справі № 520/22307/24, оскільки неодноразово звертався з листами до Міністерства фінансів України (за період травень 2025 року - лютий 2026 року) з проханням урахувати дійсний стан бюджетного фінансування та пропозиції щодо необхідності виділення додаткових коштів на програму КПКВК 3504040.
У цьому контексті суд зауважує, що встановлений частиною четвертою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» строк перерахування коштів стягувачу є імперативним, а його недодержання є порушенням гарантій держави щодо виконання судових рішень.
Зі змісту пункту 49 Порядку № 845 випливає, що у разі необхідності у додаткових коштах понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає до Міністерства фінансів України пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України протягом 10 днів з дня надходження відповідних виконавчих документів для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету.
Приписи цього пункту вимагають направлення до Міністерства фінансів України пропозицій щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України після надходження кожного виконавчого документа від кожного стягувача, а тому належним доказом виконання зазначених приписів може бути лише відповідне звернення до Міністерства фінансів України, направлене із дотримання строку, установленого Порядком № 845.
Такий висновок щодо тлумачення частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», абзацу другого пункту 48 Порядку № 845 викладений у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі № 826/7371/15, від 4 вересня 2020 року у справі № 640/5757/19, від 16 квітня 2020 року у справі № 818/1814/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 826/13511/17, від 21 лютого 2023 року у справі № 500/5748/21.
Як слідує з матеріалів справи, Державна казначейська служба України неодноразово зверталась до Міністерства фінансів України з листами про збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504040 на 2026 рік (за період травень 2025 року - лютий 2026 року) від 12.05.2025, від 04.05.2025, від 15.07.2025, від 25.08.2025, від 05.09.2025, від 27.10.2025, від 18.11.2025, від 27.11.2025, від 08.01.2026, від 05.08.2025, від 02.06.2025, від 18.12.2025, від 05.11.2025, від 29.12.2025, від 19.01.2026, від 09.02.2026.
Проте адресовані з цього приводу Міністерству фінансів України листи не є належними доказами своєчасного, протягом 10-денного терміну з дня надходження виконавчого документа на ім`я позивача, надання Казначейством пропозицій Мінфіну щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.
За встановлених обставин колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що бездіяльність Державної казначейської служби України у вигляді невиконання, протягом тривалого часу, рішень Харківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року у справі № 520/13553/2020, від 08 грудня 2023 року у справі № 520/13806/23, від 18.09.2024 у справі № 520/22307/24 є протиправною.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання Державної казначейської служби України на практику Верховного Суду у справах № 804/3242/17 та № 466/3828/17, оскільки у наведених відповідачем постановах судом касаційної інстанції не досліджувалося питання та не висловлювалася правова позиція щодо необхідності органом Держказначейства звернення до Мінфіну для внесення змін до закону про Державний бюджет України, на виконання пункту 49 Порядку № 845, стосовно кожного виконавчого документа.
Колегія суддів також відхиляє посилання Державної казначейської служби України на постанову від 13.08.2020 у справі № 818/1657/17, оскільки такою направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав невстановлення судами попередніх інстанцій обставин щодо того, чи звертався відповідач до Міністерства фінансів України на виконання вимог пунктом 49 Порядку № 845, а також чи вживав він інших заходів, спрямованих на реальне виконання рішення. Правові висновки щодо належного звернення Казначейства до Мінфіну вказана постанова не містить.
У справі № 803/1449/16, на яку посилається Державна казначейська служба України, Верховний Суд також направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою доводи Державної казначейської служби України щодо причин, які це зумовили, та не надав правової оцінки діям останнього в ситуації, коли бюджетних асигнувань для виплати коштів недостатньо.
Доводи апеляційної скарги відповідача фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою останнього з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Щодо відмови судом першої інстанції у задоволенні вимог позивача про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача грошову суму у розмірі 165421,11 грн, колегія суддів зауважує, що відповідач на підставі закону має обов`язок здійснити виконання виконавчих листів, виданих Харківським окружним адміністративним судом у вищезазначених справах, а тому додаткове стягнення коштів, як про це просить позивач, є необґрунтованим.
За встановлених фактичних обставин справи колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 лютого 2023 року у справі № 500/5748/21.
Щодо доводів апеляційної скарги про неповне застосування принципу ефективного захисту прав позивача колегія суддів зауважує на таке.
Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Разом з цим, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Пунктом 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 констатується, що "право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними".
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
В даному випадку судом першої інстанції надано належний спосіб захисту порушеного права позивача шляхом визнання протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України у вигляді невиконання, протягом тривалого часу, рішень Харківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року у справі № 520/13553/2020, від 08 грудня 2023 року у справі № 520/13806/23, від 18.09.2024 у справі № 520/22307/24.
Стосовно посилання позивача на допущення судом порушення норм процесуального права, що виявилося у несвоєчасному розгляді справи, колегія суддів зазначає таке.
Дійсно, судом першої інстанції ця справа розглянута поза межами шістдесятиденного строку, встановленого статтею 258 КАС України.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно з частиною 3 статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Отже, проаналізувавши наведені приписи частин 2 та 3 статті 317 КАС України та обставини цієї справи, колегія дійшла висновку, що порушення судом першої інстанції строків розгляду справи не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення, яке переглядається.
Апеляційна скарга позивача не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення таких аргументів.
Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи позивача, що стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 у справі № 520/1750/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П`янова
Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова