УХВАЛА
29 липня 2026 року
м. Київ
cправа № 907/1335/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І. В.(головуючої), Бенедисюка І.М. та Власова Ю. Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Експедиція Дешко" (далі - Товариство)
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.06.2026
за позовом Фізичної особи - підприємця Хохлова Максима В`ячеславовича (далі - ФОП Хохлов М.В. )
до Товариства
про стягнення суми 378 857, 96 грн,
ВСТАНОВИВ:
Товариство 09.07.2026 (через систему "Електронний суд") звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.06.2026, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.03.2026 зі справи № 907/1335/25 залишити в силі.
Від ФОП Хохлова М.В. 21.07.2026 (через систему "Електронний суд") надійшла заява-заперечення проти відкриття касаційного провадження за скаргою Товариства у цій справі.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: Булгакова І.В. - головуючий суддя, Бенедисюк І.М. та Власов Ю.Л.
Перевіривши матеріали касаційної скарги та беручи до уваги подані заперечення, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено і у частині першій статті 17 ГПК України.
Згідно з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Позов у цій справі було подано у 2025 році, в якому відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2025 року був визначений у розмірі 3028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості у розмірі 378 857,96 грн, з яких: 368 755,00 грн основний борг, 6 646,24 грн інфляційні втрати та 3456,71 грн 3% річних за договором про надання експедиційних та супутніх послуг, а отже, ціна позову у справі не перевищує п`ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 514 000 грн).
Так, згідно з рішенням Закарпатської області від 24.03.2026 року у цій справі у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.06.2026, зокрема: рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.03.2026 скасовано з ухваленням нового рішення, згідно з яким стягнуто з Товариства на користь ФОП Хохлова М. В. 368 755,00 грн основного боргу, 6646,24 грн інфляційних втрат, 3 456,71 грн 3% річних та витрати зі сплати судового збору.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.
Звертаючись із касаційною скаргою, Товариство посилається на те, що справа має виняткове значення для скаржника, а також стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки існує низка рішень Верховного Суду, що суперечать одне одному в частині застосування презумпції достовірності доказів у випадку, коли відповідач ставить під сумнів відповідність копії електронного доказу оригіналу, тобто наявне питання, що має значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування статті 74 та частини п`ятої статті 96 ГПК України в контексті того, чи зобов`язаний відповідач, який ставить під сумнів копію електронного доказу, звертатися до суду з відповідним клопотанням про витребування оригіналу електронного доказу; чи зобов`язаний суд першої інстанції витребувати у позивача з власної ініціативи оригінал електронного доказу, у разі якщо відповідач ставить під сумнів копію електронного доказу; чи зобов`язаний позивач надавати Суду (з власної ініціативи) оригінал електронного доказу, у разі якщо відповідач ставить під сумнів копію електронного доказу та чи повинна братися до уваги судами копія електронного доказу.
Наведене, на думку, скаржника підпадає під дію підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Проте наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки сама лише наявність судових рішень з різними висновками, не доводить неоднакового застосування судом одних і тих самих норм матеріального права, а свідчить лише про наявність у таких справах різних встановлених істотних обставин, підтверджених/ непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і ухвалюється судове рішення.
Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що дана справа містить виключну правову проблему і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, фактично зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Разом з тим незгода скаржника із судовим рішенням не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.
Поряд з цим Суд наголошує, що обсяг судового перегляду, визначений у статті 300 ГПК України, означає, що Верховний Суд не має права переоцінювати доказ або встановлювати та/чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.
Вжите законодавцем словосполучення "виняткове значення для учасника справи", зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо, до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
"Винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" є оціночними чинниками і, враховуючи статус Верховного Суду, та у цих випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження відноситься до його дискреційних повноважень.
Верховний Суд під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взяв до уваги: предмет позову, підстави заявлених позовних вимог, обставини справи, нормативно правове регулювання спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору, однак Судом не встановлено за доводами цієї касаційної скарги наявності випадків, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся, справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями, право на доступ до суду не порушено.
У зв`язку з наведеним Суд вважає, що касаційна скарга також не містить і переконливих аргументів, які б свідчили про виняткове значення цієї справи для скаржника.
Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Отже, у касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись частиною п`ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Експедиція Дешко" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 зі справи № 907/1335/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов