Справа № 308/17492/24
П О С Т А Н О В А
Іменем України
22 липня 2026 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Собослоя Г.Г., Шевчука В.В.
з участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Андрейчук Олександр Михайлович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 лютого 2025 року, повний текст якого складено 11 лютого 2025 року, ухвалене суддею Дегтяренко К.С., в справі за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за неналежне виконання умов договору оренди землі
встановив:
У жовтні 2024 року Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за неналежне виконання умов договору оренди землі.
Позов мотивує тим, що 12.04.2011 між Управлінням майна міста Ужгородської міської ради (в подальшому назву змінено на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради) та громадянином ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки.
Об`єктом вищевказаного Договору є земельна ділянка під власним приміщенням та для його обслуговування по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,250 га (кадастровий номер [номер приховано]:29:001:0097).
Згідно з пунктом 8, договір діє до 15.05.2011. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору.
Додатковою угодою від 27.11.2013 сторонами внесено зміни до договору, доповнено пунктом з кадастровим номером земельної ділянки, внесено зміни до розміру орендної плати земельної ділянки та визначено строк його дії до 07.12.2013.
Додатковою угодою від 15.07.2015 сторонами внесено ряд змін до договору, зокрема щодо розміру орендної плати земельної ділянки та визначено строк його дії до 07.02.2017.
01.02.2017 Департамент звернувся до відповідача з листом № 24.01-12/130 в якому інформував про необхідність врегулювання договірних відносин.
21.12.2017 рішенням XVIII сесії Ужгородської міської ради VII скликання №955 відповідачу відмовлено у поновлені договору оренди вищевказаної земельної ділянки.
На виконання вищевказаного рішення міської ради, посадовими особами департаменту міської інфраструктури направлено на адресу відповідача письмову вимогу про повернення об`єкту оренди в якій наголошено на необхідності повернення земельної ділянки відповідно до умов укладеного договору.
Однак, вищевказана вимога Департаменту була залишена Орендарем без відповіді та реагування, а тому станом на сьогодні, між сторонами не підписано акту приймання-передачі земельної ділянки.
Разом з цим, не виконавши обов`язку щодо повернення об`єкту оренди, за орендарем залишається обов`язок сплачувати кошти за фактичне використання майна до моменту його повернення, виходячи з наступного.
Таким чином, позивач проситься стягнути з відповідача неустойку за неналежне виконання умов договору оренди землі в розмірі 39 181,90 гривень, яка нарахована з лютого 2017 року по квітень 2023 року.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 лютого 2025 року, повний текст якого складено 11 лютого 2025 року, позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради неустойку за неналежне виконання умов договору оренди землі в розмірі 39 181,90 гривень та сплачений судовий збір в розмірі 3 028 гривень.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Андрейчук О.М., подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Вважає рішення суду першої інстанції ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Вказує, що суд першої інстанції послався на постанову ВП ВС від 15.10.2019 у справі №903/129/18, однак така не є релевантною до даної справи, оскільки в такій справі мова йшла про зобов`язання повернути земельну ділянку.
Орендодавець мав вчиняти активні дії щодо повернення земельної ділянки, однак він цього не зробив, хоча міг і повинен був зробити, однак суд першої інстанції прийшов до протилежних висновків, що саме орендар повинен вчиняти активні дії щодо повернення орендованого майна.
Відповідач не отримував письмову вимогу про повернення об`єкту оренди від 03.01.2018. Сторона позивача не надала докази надіслання такої вимоги відповідачу.
Відповідач звертає увагу, що позивачем було пропущено строк позовної давності, оскільки такий розпочався з 21.12.2017, а з позовом департамент звернувся 28.10.2024.
У додаткових поясненнях Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради зазначає, що доводи апеляційної скарги необґрунтовані, а рішення суду першої інстанції відповідає вимогам законності та не може бути скасоване.
Сам факт завершення строку дії договору не свідчить про факт припинення користування орендарем наданої йому для обслуговування нерухомого майна земельної ділянки, оскільки такої умови не передбачено укладеним між сторонами договором чи законодавством.
З приводу строку давності в один рік передбачений ч. 2 ст. 785 ЦК України, то такий не застосовується до неустойки як особливої міри відповідальності. Така сама позиція викладена у постанові Об`єднаної Палати КГС ВС від 19.04.2021 у справі №910/11131/19. Тобто, до даних правовідносин застосовується строк загальної позовної давності у три роки.
Суд першої інстанції вірно вказав, що строк позовної давності не пропущено у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби та введенням правового режиму воєнного стану.
У дане судове засідання від 22.07.2026 з`явилися Данканич А.Е., який діє в інтересах Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради та адвокат Андрейчук О.М., який діє в інтересах ОСОБА_1
ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Щодо розгляду справи у відсутності відповідача не заперечив.
Адвокат Андрейчук О.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Не заперечив щодо розгляду у відсутності свого довірителя, оскільки такий знає про розгляд справи.
Враховуючи зазначене та керуючись нормою ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла до думки, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних доводів.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 12.04.2011 між Управлінням майном міста Ужгородської міської ради (в подальшому назву змінено на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради та громадянином ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки.
Об`єктом вищевказаного Договору є земельна ділянка під власним приміщенням та для його обслуговування по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,250 га (кадастровий номер [номер приховано]:29:001:0097).
За актом приймання-передачі земельної ділянки № 1399 від 12.04.2011 відповідач на підставі договору оренди прийняв від Ужгородської міської ради в строкове платне володіння земельну ділянку площею 250 кв.м. по АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 8, договір діє до 15.05.2011. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору.
В подальшому, сторонами укладено декілька додаткових угод, предметом яких були розмір орендної плати та строк дії оренди земельної ділянки.
Додатковою угодою від 15.07.2015 сторонами внесено ряд змін до договору, зокрема щодо розміру орендної плати земельної ділянки та визначено строк його дії до 07.02.2017.
01.02.2017 Департамент звернувся до відповідача з листом № 24.01-12/130 в котрому інформував про необхідність врегулювання договірних відносин.
21.12.2017 рішенням XVIII сесії Ужгородської міської ради VII скликання № 955 відповідачу відмовлено у поновлені договору оренди вищевказаної земельної ділянки.
На адресу відповідача було направлено письмову вимогу від 03.01.2018 № 26.01-12/13 про повернення об`єкту оренди в якій наголошено на необхідності повернення земельної ділянки відповідно до умов укладеного договору.
Позивачем надіслано Орендарю лист-претензію від 30.05.2023 за № 30.01-13/322, в котрому наголошено на необхідності здійснення оплати заборгованості та повернення земельної ділянки відповідно до умов укладеного договору.
Позивачем заборгованість розрахована за період з 08.02.2017 року по 30.04.2023 року, яка, станом на день розгляду справи не сплачена та становить суму 39 181,90 гривень.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 526 ЦК України виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Частиною 1 статті 777 ЦК України встановлено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.
Статтею 792 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до статті 2 зазначеного Закону відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до ст. 785 ЦПК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Аналогічна за змістом норма міститься у ст. 34 Закону України «Про оренду землі», у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
З матеріалів справи вбачається, що між Департаментом міської інфраструктури та ОСОБА_1 існували правовідносини в сфері оренди земельної ділянки [номер приховано]:29:001:0097 площею 0,250 га.
Договір оренди земельної ділянки від 12.04.2011 неодноразово продовжувався сторонами та Додатковою угодою від 15.07.2015 сторонами внесено ряд змін до договору, зокрема щодо розміру орендної плати земельної ділянки та визначено строк його дії до 07.02.2017.
У зв`язку з тим, що відповідач не вчиняв жодних дій задля продовження строку дії договору оренди земельної ділянки, позивачем прийнято рішення XVIII сесії Ужгородської міської ради VII скликання № 955 щодо відмови відповідачу у поновлені договору оренди вищевказаної земельної ділянки.
Позивач звернувся до суду з даним позовом з метою стягнути з відповідача на свою користь неустойку за період з 08.02.2017 року по 30.04.2023 року, яка, станом на день розгляду справи не сплачена та становить суму 39 181,90 гривень.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги повністю керувався тим, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки у даних спірних правовідносинах позовна давність в силу пунктів 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на момент подання позову не спливла.
Крім цього, суд встановив, що відповідач був обізнаний із закінченням строку дії договору оренди, однак не вчиняв дій щодо продовження строку дії такого або щодо повернення земельної ділянки у власність позивача та стягнув неустойку за період з 08.02.2017 року по 30.04.2023 року, яка становить суму 39 181,90 гривень.
ОСОБА_1 у своїх доводах апеляційної скарги наполягає на пропуску позивачем строку позовної давності та вважає, що орендодавець мав вчиняти активні дії щодо повернення земельної ділянки, однак він цього не зробив, хоча міг і повинен був зробити.
З такими доводами апеляційної скарги колегія суддів не погоджується у цілому з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 2 статті 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність в один рік для вимог про стягнення про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, суд застосовує позовну давність за заявою відповідача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 до 31.10.2020 на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжено (у тому числі, й станом на час звернення КП «Харківські теплові мережі» з позовом до суду).
Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дї карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Зазначений Закон України від 30.03.2020 №540-IX набрав чинності 02.04.2020.
Постановою Кабміну від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», карантинні обмеження було знято.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022, дію якого неодноразово продовжено.
За приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
04.09.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX.
Закон скасував зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.
Слід погодитись з висновками суду першої інстанції, що позивачем не пропущено строк загальної позовної давності, оскільки про порушення свого права позивач дізнався 21.12.2017, а з позовом звернувся 18.10.2024 (згідно відтиску поштового штемпеля на конверті в якому надійшла позовна заява). Таким чином, строк загальної позовної давності повинен був сплинути 20.12.2020, однак з 12.03.2020 по 27.06.2023 перебіг загальної позовної давності було продовжено, а з 24.02.2022 по 04.09.2025 строк загальної позовної давності було зупинено.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків з приводу не пропущення строку загальної позовної давності позивачем, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в цій частині.
Водночас, колегія суддів не погоджується з твердженням відповідача, що саме орендодавець повинен ініціювати дії щодо повернення земельної ділянки, оскільки п. 21 договору оренди землі №1399 від 12.04.2011 укладеного між сторонами спору чітко встановлено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Відповідно до ст. 785 ЦПК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно ст. 34 Закону України «Про оренду землі», у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, саме ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов`язання, всупереч вищезазначеним положенням законодавства, та після закінчення строку дії договору оренди не повернув земельну ділянку у власність позивача по акту приймання-передачі земельної ділянки.
Посилання відповідача на неотримання ним досудової письмової вимоги та відсутності долучених до справи позивачем поштових повідомлень з врученням такої вимоги ОСОБА_1 не заслуговують на увагу, оскільки в даних правовідносинах, чинним законодавством України не визначено, що не направлення такого роду повідомлень орендарю звільняє боржника від обов`язку виконання взятих на себе зобов`язань, а саме, звільнення від сплати неустойки.
Щодо суми неустойки, яка підлягає стягненню.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги повністю керувався тим, що до наданого позивачем розрахунку суми неустойки відповідачем не надано заперечень (контррозрахунку) як і у суду не виникло жодних сумнівів, а тому неустойка за період з лютого 2017 року по квітень 2023 року у розмірі 39 181,90 гривень підлягає до задоволення.
Однак, суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що положенням ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність в один рік для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19)» набрав чинності 02.04.2020, а тому пеню слід розраховувати починаючи за один рік до набрання чинності Законом за №540-IX та по дату 30.04.2023 року, яку позивач визначив як кінцеву дату по здійсненню нарахувань неустойки за час прострочення повернення предмету оренди.
Тобто, за період з 03.04.2019 по 30.04.2023 (протягом 48 місяців) нарахована неустойка становить суму 25 500,00 гривень (531,28 х 48).
Таким чином, суд першої інстанції на вищенаведене належної уваги не звернув та помилково стягнув суму 39 181,90 гривень, тоді як до стягнення підлягає саме сума у розмірі 25 500,00 гривень.
Отже, беручи до уваги положення ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 лютого 2025 року слід викласти у редакції цієї постанови в якій зазначити про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги задоволено апеляційним судом на 65,08% від заявлених вимог (25 500: 39 181,90 х 100) та відмовлено на 34,92% (100 - 65,08).
Тому, судовий збір за подання позовної заяви, який слід стягнути з відповідача на користь позивача становить суму 1 970,62 гривень (3 028 х 65,08%), а судовий збір за подання апеляційної скарги, який слід стягнути з Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_1 складає суму 1 586,07 гривень (4 542 х 34,92%).
Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статей 12, 81, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Андрейчук Олександр Михайлович, задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 лютого 2025 року, змінити, виклавши резолютивну частину судового рішення в редакції цієї постанови.
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, код ЄДРПОУ: 36541721 грошові кошти у розмірі 25 500,00 гривень неустойки за неналежне виконання умов договору оренди землі, та судові витрати у розмірі 1 970,62 гривень судового збору.
У стягненні решти розміру суми позовної вимоги, відмовити.
Стягнути з Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, код ЄДРПОУ: 36541721 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 судові витрати у розмірі 1 586,07 гривень судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 29 липня 2026 року.
Суддя-доповідач:
Судді: