УХВАЛА
10 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 308/17492/24
провадження № 61-11293ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Мартєва С. Ю.,
розглянув касаційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради на постанову Закарпатського апеляційного суду
від 22 липня 2026 року у справі за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради до ОСОБА_1
про стягнення неустойки за неналежне виконання умов договору оренди землі,
УСТАНОВИВ:
У жовтні 2024 року Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за неналежне виконання умов договору оренди землі від 12 квітня 2011 року, об`єктом якого є земельна ділянка, загальною площею 0,250 га (кадастровий номер [номер приховано]:29:001:0097), під власним приміщенням та для його обслуговування на АДРЕСА_1 , у розмірі
39 181,90 грн, яка нарахована з лютого 2017 року до квітня 2023 року.
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням
від 07 лютого 2025 року (у складі судді Дегтяренко К. С.) позов Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради неустойку за неналежне виконання умов договору оренди землі в розмірі 39 181,90 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Закарпатський апеляційний суд постановою від 22 липня 2026 року (у складі колегії суддів Мацунича М. В., Собослоя Г. Г., Шевчука В. В.) рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 лютого
2025 року змінив, виклав резолютивну частину судового рішення в редакції цієї постанови.
Позов Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради грошові кошти у розмірі 25 500 грн неустойки за неналежне виконання умов договору оренди землі.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
27 серпня 2026 року Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду
з касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду
від 22 липня 2026 року, в якій заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
У пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалою
від 25 листопада 2024 року справу № 308/17492/24 визнав малозначною та призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Касаційна скарга заявника не містить доводів про помилковість висновків суду першої інстанції щодо віднесення цієї справи до категорії малозначних.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав такими, що не відповідають Конституції України
(є неконституційними), пункти 1 та 5 частини шостої статті 19 ЦПК України. Разом з тим вказаним рішенням не визнано неконституційними пункти 2, 3, 4 частини шостої статті 19 ЦПК України, які є застосовними при кваліфікації справи як малозначної.
19 червня 2024 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах», яким внесено зміни до ЦПК України, зокрема пункти 1, 2, 3 і 5 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
У частині четвертій статті 274 ЦПК України визначено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення неустойки за неналежне виконання умов договору оренди землі. Тобто ціна позову становить 39 181,90 грн, яка станом на 01 січня 2026 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн х 250 = 832 000 грн).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява
№ 40160/12, від 05 квітня 2018 року).
Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Отже, дана справа не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах «а», «б», «в» та «г» цієї ж норми.
При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених згаданими підпунктами пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, покладається на скаржника.
Касаційна скарга містить посилання на те, що дана справа потребує перегляду Верховним Судом на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Заявник вказує, що питання про те, який саме строк позовної давності (загальний трирічний чи спеціальний однорічний) підлягає застосуванню
до вимог про стягнення неустойки, передбаченої частиною другою
статті 785 ЦК України, має фундаментальне значення для забезпечення єдності судової практики. Вирішення Верховним Судом цього питання матиме значення не лише для цієї конкретної справи, а й для значної кількості аналогічних спорів, що виникають у зв`язку з неповерненням об`єктів оренди після припинення договорів оренди, оскільки дозволить забезпечити однакове застосування судами положень статей 257, 258 та 785 ЦК України. Таким чином, наявність різних підходів до вирішення зазначеного питання, у тому числі різних правових висновків, сформульованих одним і тим самим судом апеляційної інстанції у справах з аналогічними фактичними та правовими обставинами, свідчить про необхідність касаційного перегляду оскаржуваної постанови та формування Верховним Судом чіткого правового висновку щодо належного застосування позовної давності до вимог, заявлених на підставі частини другої статті 785 ЦК України.
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Посилаючись на наявність зазначених обставин, заявник не обґрунтував, у чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.Посилання на те, що за даною категорією справ відсутня єдина правозастосовча практика не свідчить про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженим судовим рішенням і, відповідно, не свідчить, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Також заявник не навів належного обґрунтування, що саме ця справа має значний суспільний інтерес.
Передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України виняткові обставини, які виключають відмову у відкритті касаційного провадження у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, судом не встановлені. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 400 ЦПК України.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
За наведеного міркування Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України і які надають повноваження Верховному Суду переглянути як «суду права» цю справу.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами цивільного судочинства.
Установлений у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023).
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Зазначення у постанові Закарпатського апеляційного суду від 22 липня
2026 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради на постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 липня 2026 року у справі за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за неналежне виконання умов договору оренди землі.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв