ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.08.2026 м. Дніпро Справа № 904/5717/25 (904/914/26)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Фещенко Ю.В. (доповідач),
суддів: Джепи Ю.А., Золотарьової Я.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2026 (ухвалене суддею Соловйовою А.Є. у м. Дніпрі, повне рішення складене 11.05.2026) у справі № 904/5717/25 (904/914/26)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Укрнікельхром" (м. Дніпро)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" (м. Самар, Дніпропетровська область)
про стягнення заборгованості за договором поставки № 102/24 від 08.04.2024 у загальному розмірі 166 546 грн 88 коп.,
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа №904/5717/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Укрнікельхром".
У межах зазначеної справи у лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Укрнікельхром" в особі арбітражного керуючого Шевцова Євгена Вікторовича (далі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" (далі по тексту - відповідач) заборгованість за договором поставки № 102/24 від 08.04.2024 у загальному розмірі 166 546 грн 88 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 77 244 грн 00 коп. - основна заборгованість;
- 59 428 грн 30 коп. - пеня;
- 24 118 грн 14 коп. - інфляційні втрати;
- 5 756 грн 44 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 102/24 від 08.04.2024 у частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем 17.04.2025 товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 77 244 грн 00 коп. У зв`язку з простроченням оплати товару, позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 28.04.2025 по 24.02.2026 у сумі 59 428 грн 30 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з травня 2025 року по січень 2026 року у сумі 24 118 грн 14 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення 28.04.2025 по 24.02.2026 у сумі 5 756 грн 44 коп.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2026 у справі №904/5717/25 (904/914/26):
- позов задоволено частково;
- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Укрнікельхром" 41 704 грн 51 коп. - пені за прострочення оплати отриманого товару за договором поставки за період з 28.04.2025 по 29.05.2025 (до дня повної оплати за договором поставки), 4 035 грн 91 коп. - 3% річних за прострочення оплати отриманого товару за договором поставки за період з 28.04.2025 по 29.05.2025 (до дня повної оплати за договором поставки), 21 878 грн 06 коп. - інфляційних втрат за травень 2025 року та 811 грн 41 коп. - судового збору;
- в частині задоволення вимог про стягнення основної заборгованості у сумі 77 244 грн 00 коп., пені у сумі 17 723 грн 79 коп., інфляційних втрат у сумі 2 240 грн 08 коп. та 3% річних у сумі 1 720 грн 53 коп. - відмовлено.
Рішення обґрунтоване наступним:
- відповідно до умов Специфікації (Додаток 2) від 29.08.2024 до Договору поставки №102/24 від 08.04.2024, позивач прийняв на себе зобов`язання здійснити постачання товару протягом 90 днів з дати Специфікації, а саме: до 27.11.2024 (включно) - останній день поставки. На виконання цих зобов`язань позивач здійснив поставку товару лише 17.04.2025 з простроченням на 141 день;
- за умовами пункту 7.3. Договору у випадку порушення строків поставки постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості не поставленого в строк товару за кожен день прострочення, яка нараховується за весь період прострочення. При порушенні строку постачання понад 10 днів постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 5% від вартості не поставленого в строк товару. З огляду на це, відповідач нарахував позивачу фінансові санкції у загальному розмірі 77 724 грн 00 коп., з яких 1 524 грн 00 грн - пеня 0,1%, 76 200 грн 00 коп. - штраф 5%. З даним нарахуванням погодився позивач та гарантував відповідачу сплатити суму фінансових санкцій у загальному розмірі 77 724 грн 00 коп., але на час розгляду справи не виконав умови пункту 7.3. Договору, у зв`язку з чим відповідачем було утримано суму неустойки при взаєморозрахунках з позивачем за поставлений з порушенням строку товар відповідно до вимог пункту 7.13. Договору. Отже, у відповідача відсутній обов`язок сплати позивачу суми основної заборгованості у розмірі 77 244 грн 00 коп.;
- твердження відповідача про те, що у позивача відсутні підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними, оскільки незважаючи на те, що позивач поставив відповідачу товар з порушенням строків, визначених в договорі, останній повинен був здійснити оплату за поставлений товар у строки, визначені у пункті 6 Специфікації від 29.08.2024, але відповідачем було прострочено оплату товару. Таким чином, позивач має право нарахувати відповідачу за несвоєчасну оплату товару пеню, 3% річних та інфляційні нарахування;
- суд, перевіривши розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних встановив, що з відповідача підлягає стягненню: пеня за прострочення оплати отриманого товару за договором поставки за період з 28.04.2025 по 29.05.2025 (до дня повної оплати за договором поставки) 32 дні прострочення, у сумі 41 704 грн 51 коп., інфляційні втрати за прострочення оплати отриманого товару за договором поставки за травень 2025 року у сумі 21 878 грн 06 коп., 3% річних за прострочення оплати отриманого товару за договором поставки за період з 28.04.2025 по 29.05.2025 (до дня повної оплати за договором поставки) 32 дні прострочення у сумі 4 035 грн 91 коп.;
- пеня нарахована за період з 30.05.2025 по 24.02.2026, у розмірі 17 723 грн 79 коп., інфляційні втрати, нараховані з червня 2025 року по січень 2026 року, у розмірі 2 240 грн 08 коп., а також 3% річних, нараховані за період з 30.05.2025 по 24.02.2026, у розмірі 1 720 грн 53 коп. відхилені судом, оскільки нараховані на залишок основної заборгованості за договором у сумі 77 244 грн 00 коп., який був утриманий відповідачем при взаєморозрахунках з позивачем за поставлений з порушенням строку товар відповідно до вимог пункту 7.13. Договору
Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" (відповідач) звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № суду 50645 від 04.06.2026), в якій просить:
- рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2026 у справі №904/5717/25 (904/914/26) скасувати у частині стягнення з нього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Укрнікельхром" 41 704 грн 51 коп. - пені за прострочення оплати отриманого товару за договором поставки за період з 28.04.2025 по 29.05.2025 (до дня повної оплати за договором поставки), 4 035 грн 91 коп. - 3% річних за прострочення оплати отриманого товару за договором поставки за період з 28.04.2025 по 29.05.2025 (до дня повної оплати за договором поставки), 21 878 грн 06 коп. - інфляційних втрат за травень 2025 року та судового збору;
- ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована наступними обставинами:
- у Договорі сторони не встановили конкретний розмір пені, а лише обмежили її розмір подвійною обліковою ставкою НБУ, а саме: не більше подвійної облікової ставки НБУ. При цьому правова позиція щодо необхідності визначення у договорі конкретного розміру договірної санкції викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18. Таким чином, відсутні правові підставі для стягнення пені, відповідно, суд першої інстанції безпідставно стягнув пеню за період з 28.04.2025 по 29.05.2025 та в порушення частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України не врахував правові висновки Верховного Суду;
- судом першої інстанції залишено без належної уваги, що умови укладеного договору передбачають, що для здійснення оплати з відстроченням платежу є обов`язковим надання оригіналу рахунка-фактури та податкової накладної, а у разі їх ненадання покупець звільняється від відповідальності; штрафні санкції за порушення строків оплати не застосовуються, три відсотки річних та інфляційні втрати не нараховуються та не виплачуються покупцем. Так, пунктом 3.7 Договору № 102/24 від 08.04.2024 передбачено перелік товаросупровідних документів, серед яких податкова накладна (оформлена та зареєстрована у відповідності до вимог діючого законодавства України). Позивач зареєстрував податкову накладну лише 16.05.2025 за постачання, яке відбулось 17.04.2025, після виконання позивачем вищевказаних дій позивач приступив до виконання своїх зобов`язань, тому строк оплати за товар почав свій перебіг з 17.05.2025 та останнім днем виконання зобов`язань є 26.05.2025, відповідно, з урахуванням пунктів 3.7., 4.2., 4.3. Договору №102/24 від 08.04.2024 прострочення оплати почалось з 27.05.2025, що в свою чергу свідчить про безпідставність нарахування та стягнення інфляційних втрат за травень 2025 року, оскільки період прострочення в травні 2025 року становив менше 15 днів, а також те, що річні мають бути нараховані за період з 27.05.2025 по 29.05.2025, з урахуванням здійснених платежів (22.05.2025 на суму 200 000 грн 00 коп.; 23.05.2025 на суму 200 000 грн 00 коп.; 26.05.2025 на суму 200 000 грн 00 коп.; 27.05.2025 на суму 200 000 грн 00 коп.; 29.05.2025 на суму 350 000 грн 00 коп. та 30.05.2025 на суму 455 684 грн 00 коп.), при цьому дата проведення кінцевого розрахунку не може бути врахована в розрахунку, оскільки позивач мав можливість користуватись коштами;
- контррозрахунок річних є наступним: період з 27.05.2025 по 29.05.2025, сума простроченої заборгованості 805 684 грн 00 коп. х 3 дні х 395 річних : 365 : 100 - 198 грн 66 коп.
- суд першої інстанції, відкриваючи провадження у даній справі відстрочив позивачу сплату судового збору до прийняття судом рішення у даній справі, при цьому приймаючи оскаржуване рішення фактично звільнив позивача від обов`язку сплачувати судовий збір, поклавши частково його сплату виключно на відповідача, що в свою чергу суперечить вимогам статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів - Джепи Ю.А., Золотарьової Я.С.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ" Новомосковський посуд" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2026 у справі № 904/5717/25 (904/914/26) у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Від позивача до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № суду 7993/26 від 16.06.2026), в якому він просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2026 у даній справі - залишити без змін.
Відзив на апеляційну скаргу обґрунтований позивачем наступними обставинами:
- умова "пеня у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ" допускає два рівноцінних тлумачення: як верхньої межі без фіксованого розміру, і як встановлення відповідальності на рівні законодавчого максимуму. При цьому проєкт договору був підготовлений саме покупцем (ТОВ "Новомосковський посуд"), таким чином, всі ризики неясності формулювання пункту 7.2. Договору несе саме відповідач. Системне тлумачення договору у цілому відповідно до статті 213 Цивільного кодексу України свідчить, що сторони мали намір встановити відповідальність покупця на рівні законодавчого максимуму, а не залишити питання відкритим. Позивач наголошує, що при застосуванні тлумачення відповідача у цих договірних відносинах виникає істотний дисбаланс відповідальності сторін, оскільки для позивача передбачено і пеню з штрафом (при порушенні строків поставки), а для відповідача - нічого (при простроченні оплати);
- ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар. Хоча у Договорі й зазначено, що оплата здійснюється на підставі рахунку, однак за змістом статті 692 Цивільного кодексу України така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов`язання, який обраховується з дня отримання товару. Згідно з пунктом 6 Специфікацій: розрахунок за поставлену по даній Специфікації партію товару покупець здійснює протягом 10 календарних днів від дати поставки, що у цій справі сторонами не заперечується. Договір № 102/24 від 08.04.2024 та Специфікації до нього містять усі необхідні реквізити для здійснення оплати: найменування постачальника, банківські реквізити, ціну товару та строк оплати. Покупець мав усю інформацію, необхідну для виконання грошового зобов`язання, незалежно від факту отримання окремого рахунку-фактури;
- наслідки ненадання супровідних документів на товар (рахунків, податкових накладних тощо) визначені у статті 666 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх подання. У даному випадку відповідач не долучив до матеріалів справи жодних доказів того, що він встановлював позивачу розумний строк на отримання будь-яких супровідних документів на товар, а тим більше відмовлявся від договору поставки та повернув товар позивачу з цих причин . В цьому спорі відповідач, навпаки, прийняв товар без будь-яких зауважень та оплатив його, що додатково підтверджує позицію позивача. Відповідач не може посилатись на запізнілу реєстрацію податкової накладної як на власне виправдання, оскільки строки реєстрації податкової накладної є обов`язком постачальника, а не підставою для відтермінування відповідальності покупця за прострочення оплати вже прийнятого товару, тим більше, що в Специфікації не вказано відкладальних умов;
- ТОВ "Новомосковський посуд" здійснило добровільні платежі 22.05.2025, 23.05.2025 та 26.05.2025 - до дати, яку воно само в апеляційній скарзі визначає як "початок строку оплати" (27.05.2025). Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, здійснення оплати є конклюдентною дією, яка свідчить про визнання стороною факту зобов`язання. Подальше заперечення відповідачем цього факту в суді свідчить про його суперечливу поведінку. Така поведінка є недобросовісною (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) та становить зловживання правом.
Також у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що ним очікується понесення судових витрат на отримання правничої допомоги у даній Справі на стадії апеляційного оскарження рішення (підготовка відзиву на апеляційну скаргу тощо). Орієнтований їх розмір складає 15 000 грн 00 коп. Докази вказаних обставин будуть надані апеляційному суду протягом 5 днів після ухвалення рішення суду по справі за наслідками розгляду апеляційної скарги.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення (вх. № суду 8500/26 від 24.06.2026), в яких він зазначає наступне:
- за змістом пункту 7.2. Договору № 102/24 від 08.04.2024 у випадку порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення. Тож, у даному пункті договору відсутні незрозумілі слова, поняття, терміни, які не дають змоги з`ясувати дійсні наміри сторін договору, що є необхідною умовою для тлумачення правочину відповідно до статті 213 Цивільного кодексу України. Тим більше, позивач був обізнаний з умовами пункту 7.2. Договору при його підписанні і цей пункт договору є зрозумілим з огляду на пункту 14.17. Договору № 102/24 від 08.04.2024. Фактично позивач намагається змінити умову Договору, а не здійснити його тлумачення. Посилання позивача на те, що сторони мали намір встановити відповідальність покупця на рівні законодавчо встановленого максимуму є таким, що ґрунтується на припущеннях, оскільки на підтвердження цих обставин позивач не надає жодних документів, таких як листування, протокол розбіжностей тощо. Пункт 7.2. Договору № 102/24 від 08.04.2024 містить положення саме щодо формування розміру пені, зокрема "у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ", з якого не вбачається конкретного розміру пені, адже не більше подвійної облікової ставки НБУ це 0,1 ставки НБУ, і 0,5 ставки НБУ, і 1,5 ставки НБУ. Таким чином, сторони не узгодили в договорі конкретний розмір пені, що свідчить про необґрунтованість цих вимог;
- ТОВ "Новомосковський посуд" вказував на те, що строк реєстрації податкової накладної припадав на 16.05.2025, і саме з цієї дати виник обов`язок щодо оплати товару. Посилання позивача на положення статтю 666 Цивільного кодексу України є безпідставним, оскільки товар супроводжувався відповідними документами, що виключало повідомлення про їх відсутність як таких. Втім, податкова накладна не мала реєстрації при тому, що умови Договору № 102/24 від 08.04.2024 містили відкладальну обставину та застереження щодо незастосування відповідальності і такі умови не вказують на необхідність направляти будь-які повідомлення. Відповідно до пункту 7 Специфікації від 29.08.2024 до Договору № 102/24 від 08.04.2024 у всьому іншому, що не суперечить положенням даного Додатка, сторони керуються умовами Договору № 102/24 від 08.04.2024. Пунктом 3.7. Договору № 102/24 від 08.04.2024 передбачено перелік товаросупровідних документів, серед яких податкова накладна (оформлена та зареєстрована у відповідності до вимог діючого законодавства України). Пунктом 4.2. Договору № 102/24 від 08.04.2024 передбачено, що покупець здійснює оплату товару на підставі наданих постачальником документів: оригіналу рахунка-фактури та податкової накладної при здійсненні оплати з відстрочкою платежу. Тобто, умови пунктів 3.7. та 4.2. Договору прямо вказують на те, що обов`язковою умовою для здійснення оплати з відстроченням платежу є наявність зареєстрованої податкової накладної. Крім того, у пункті 4.3. Договору № 102/24 від 08.04.2024 зазначено, що покупець має право збільшити строк оплати товару пропорційно часу прострочення надання постачальником всіх товаросупровідних документів, передбачених даним Договором. Тож, після того, як позивач здійснив реєстрацію податкової накладної 16.05.2025, ТОВ "Новомосковський посуд" одразу приступив до виконання зобов`язань щодо оплати за поставлений товар. Тобто, обставини даної справи свідчать про те, що податкова накладна була надана одночасно з поставкою товару, але зареєстрована значно пізніше, тож до моменту її реєстрації у встановленому законом порядку, строк оплати збільшився пропорційно часу прострочення надання постачальником всіх товаросупровідних документів, передбачених Договором, а відповідальність за порушення строків оплати не застосовується, три відсотки річних та індекс інфляції не нараховується та не виплачується покупцем. Відповідно, твердження позивача про відсутність відкладальної обставини є такими, що не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи;
- посилання позивача на суперечливу поведінку є безпідставним, оскільки слово "протягом" надає можливість виконувати зобов`язання з оплати в будь-який час після настання події з якою пов`язано його початок. Тим більше, що оплата за поставлений товар здійснювалась у межах укладеного договору і конклюдентими діями сторони не змінювали відповідних умов;
- заявлений позивачем орієнтовний розмір витрат на правову допомогу у сумі 15 000 грн 00 коп., на думку відповідача, є явно завищеним та таким, що не відповідає критеріям розумності та співмірності, з огляду на незначну складність даної справи, розгляд справи здійснюється у спрощеному порядку без виклику сторін.
Під час розгляду апеляційної скарги судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що апеляційним господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції під час апеляційного провадження.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, а також правильність застосування норм матеріального права, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
08.04.2024 між Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" (далі по тексту - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Укрнікельхром" (далі по тексту - постачальник, позивач) було укладено Договір поставки № 102/24 (далі по тексту - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого, у порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити продукцію матеріально-технічного призначення, надалі - товар. Найменування, асортимент, кількість, ціна, умови та строки поставки товару зазначаються у Специфікаціях, які оформлюються у вигляді Додатків і складають невід`ємну частину цього Договору.
У пункті 14.1. Договору сторони погодили, що Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками сторін, та діє до 31.12.2026, а у частині невиконання зобов`язань - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.
Вказаний договір підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками обох сторін.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним, припинення або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України.
Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплені печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Пунктом 3.1. Договору передбачено, що ціна за одиницю виміру товару, що поставляється за цим Договором, визначається у гривнях, не враховує податок на додану вартість, порядок нарахування якого встановлений Податковим кодексом України, та зазначається у Специфікаціях.
У силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Відповідно до пунктів 3.5. та 3.6. Договору товар передається постачальником покупцю па підставі видаткової накладної з відміткою покупця про приймання товару, якщо інше не передбачено відповідною Специфікацією.
Датою поставки товару і датою переходу права власності на товар є дата, зазначена покупцем у видатковій накладній при прийманні товару. Сторони у Специфікації можуть обумовити інші умови визначення дати поставки товару і дати переходу права власності на товар.
Як убачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору між сторонами було підписано, зокрема, Специфікацію від 29.08.2024 до Договору (далі - Специфікація), в якій було погоджено всі істотні умови відповідної поставки товару.
Згідно з пунктом 3 цієї Специфікації, товар мав бути поставлений протягом 90 календарних днів з дати цієї Специфікації (29.08.2024). Датою поставки вважається дата, зазначена покупцем у товарно-транспортній накладній. Датою переходу права власності на товар є дата, зазначена покупцем у видатковій накладній.
На виконання умов Договору та Специфікації 17.04.2025 позивачем було поставлено відповідачу товару на загальну суму 1 682 928 грн 00 коп., на підтвердження чого позивачем та відповідачем було складено та підписано видаткову накладну № 170401 від 17.04.2025.
Також поставка зазначеного товару підтверджується товарно-транспортною накладною № Р170401 від 17.04.2025.
Товар, зазначений у видаткові накладній № 170401 від 17.04.2025 на суму 1 682 928 грн 00 коп., прийнятий у позивача без будь-яких зауважень до її оформлення. Зазначена накладна підписана представниками позивача та відповідача без будь-яких зауважень, отже підписанням видаткової накладної сторони підтвердили, що сторони зауважень та претензій стосовно виконання умов договору одна до одної не мають.
Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку покупця щодо здійснення розрахунків за поставлений товар.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого 17.04.2025 товару.
Протягом розгляду справи як судом першої інстанції так і апеляційним судом жодних заперечень з приводу отримання від позивача товару за видатковою накладною № 170401 від 17.04.2025 на суму 1 682 928 грн 00 коп. відповідачем також не заявлено.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримані вимоги договору в частині виконання його зобов`язань за ним.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.
Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Так, у пункті 6 Специфікації сторони узгодили, що розрахунок за поставлену по даній Специфікації партію товару покупець здійснює протягом 10 календарних днів від дати поставки.
Отриманий за видатковою накладною № 170401 від 17.04.2025 на суму 1 682 928 грн 00 коп. товар був оплачений відповідачем лише частково - на суму 1 605 684 грн 00 коп., а саме: 22.05.2025 на суму 200 000 грн 00 коп.; 23.05.2025 на суму 200 000 грн 00 коп.; 26.05.2025 на суму 200 000 грн 00 коп.; 27.05.2025 на суму 200 000 грн 00 коп.; 29.05.2025 на суму 350 000 грн 00 коп. та 30.05.2025 на суму 455 684 грн 00 коп.
Вартість товару у сумі 77 244 грн 00 коп. (1 682 928 грн 00 коп. - 1 605 684 грн 00 коп.) станом на час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем не сплачена, що і стало причиною звернення позивача із позовом у даній справі до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Слід відзначити, що в силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Як було зазначено вище, відповідно до умов Специфікації (Додаток 2) від 29.08.2024 до Договору поставки № 102/24 від 08.04.2024, позивач прийняв на себе зобов`язання здійснити постачання протягом 90 днів з дати Специфікації до 27.11.2024 (включно) - останній день поставки.
На виконання цих зобов`язань позивач здійснив поставку товару лише 17.04.2025 з простроченням на 141 день.
Відповідно до пункту 7.3. Договору № 102/24 від 08.04.2024 у випадку порушення строків поставки постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості не поставленого в строк товару за кожен день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення. При порушенні строку постачання понад 10 днів постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 5% від вартості не поставленого в строк товару.
За змістом пункту 7.13. Договору № 102/24 від 08.04.2024 передбачено, що при несплаті неустойки у встановлений строк, покупець має право утримати суму штрафних санкцій при взаєморозрахунках з постачальником.
У зв`язку з цим, на адресу позивача, відповідачем направлено вимогу № 01-147 від 30.04.2025 щодо сплати нарахованої пені та штрафу у загальному розмірі 77 724 грн 00 коп.
Позивач підтвердив наявність порушення строків поставки та визнав обґрунтованість застосування пені у сумі 1 524 грн 00 коп. та штрафу у сумі 76 200 грн 00 коп., а також зобов`язався здійснити їх оплату в строк до 20.06.2025.
За приписами статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 3 статті 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (частина 4 статті 612 Цивільного кодексу України).
У даному випадку, судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Новомосковський посуд" застосував до ТОВ "ВКФ "Укрнікельхром" оперативно-господарські санкції у вигляді зменшення суми грошових коштів за Договором поставки, що підлягають перерахуванню позивачу на суму неустойки, які підлягають стягненню з нього відповідно до пункту 7.3. Договору на підставі вимоги № 01-147 від 30.04.2025.
При цьому пунктом 7.13. вказаного Договору передбачена можливість покупця утримати суму неустойки при взаєморозрахунках з постачальником у випадку її несплати у встановлений строк.
Тобто, сторони у Договорі узгодили можливість зменшення суми, що підлягає сплаті постачальнику, на суму неустойки, яка підлягає сплаті постачальником за порушення умов Договору, у тому числі за порушення строків постачання товару.
Отже, відповідно до пункту 7.3. Договору відповідач нарахував позивачу фінансові санкції у загальному розмірі 77 724 грн 00 коп. (1 524 грн 00 коп. - пеня 0,1%, 76 200 грн 00 коп. - штраф 5%), та у зв`язку з невиконанням позивачем умов пункту 7.3. Договору відповідачем було утримано суму неустойки при взаєморозрахунках з позивачем за поставлений з порушенням строку товар відповідно до вимог пункту 7.13. Договору.
Таким чином, суд встановив відсутність у відповідача перед позивачем суми основної заборгованості у розмірі 77 244 грн 00 коп. за Договором поставки № 102/24 від 08.04.2024.
У цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржується, заперечення учасників справи з цього питання у справі відсутні, отже в цій частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядається.
Разом з тим правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до пункту 7.2. Договору у випадку порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення.
З огляду на положення наведених вище норм та пункту 7.2. Договору за прострочення оплати поставленого позивачем товару, останній мав право на нарахування пені.
Щодо доводів скаржника про непогодження сторонами в договорі розміру пені колегія суддів зазначає таке.
Тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 Цивільного кодексу України.
Якщо правила, встановленні статтею 213 Цивільного кодексу України, не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору, потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem.
Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені", але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін".
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (див. mutatis mutandis рішення від 06.12.2007 у справі "Воловік проти України", заява № 15123/03).
Функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 28.09.1999 у справі "Озтюрк проти Туреччини", заява № 22479/93).
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.10.2023 у справі № 910/11489/22, до загальних засад цивільного законодавства належить не тільки свобода договору, а й принципи добросовісності, розумності та справедливості.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою (такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 910/9525/19, від 10.12.2019 у справі №910/878/19).
Із вказаних висновків Верховного Суду вбачається, що алгоритм визначення змісту умов договору має певну послідовність, і суд повинен застосовувати рівні тлумачення змісту правочину послідовно. Принцип contra proferentem та принципи добросовісності є субсидіарними (допоміжними) і застосовуються у разі, якщо три рівні тлумачення за статтею 213 Цивільного кодексу України не дали змоги встановити справжню волю сторін.
Враховуючи неоднозначний зміст пункту 7.2. Договору в частині розміру пені, дійсний зміст якого неможливо встановити відповідно до вимог статті 213 Цивільного кодексу України, апеляційний господарський враховує принцип contra proferentem та принципи добросовісності, розумності та справедливості, а також те, що редакція договору була запропонована саме відповідачем (покупцем) (що не заперечувалось відповідачем), а також те, що зміст пунктів договору, який передбачає штрафні санкції за порушення умов договору постачальником (пункт 7.3.) є чіткими та зрозумілими, а неоднозначність містить пункт договору, який передбачає штрафні санкції саме для особи, яка запропонувала саме такий зміст договору, апеляційний господарський суд погоджується з доводами позивача щодо наявності підстав для застосування пені у даній справі.
Висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/4156/18 не можуть бути застосовані до справи, що розглядається, оскільки у даному випадку апеляційним господарським судом надано оцінку пункту 7.2. Договору, виходячи з системного аналізу змісту всього договору, а також обставин саме даної справи та правовідносин сторін, які не є аналогічними зі справою № 904/4156/18.
За розрахунками суду першої інстанції, з якими погоджується апеляційний суд, пеня за прострочення оплати у сумі отриманого товару за договором поставки за період з 28.04.2025 по 29.05.2025 (до дня повної оплати за договором поставки) за 32 дні прострочення і яка підлягає стягненню становить 41 704 грн 51 коп. При цьому суд правомірно відмовив у стягненні з відповідача пені за період з 30.05.2025 по 24.02.2026 у розмірі 17 723 грн 79 коп. як такої, що нарахована на залишок основної заборгованості за Договором у сумі 77 244 грн 00 коп., який був утриманий відповідачем при взаєморозрахунках з позивачем за поставлений з порушенням строку товар відповідно до вимог пункту 7.13. Договору.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21).
Отже, право вимоги сплати суми інфляційних втрат та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу, яким скористався позивач у даному випадку.
Разом з тим, позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 24 118 грн 14 коп. за період травень 2025 року - січень 2026 року, що є неправильним, оскільки нараховані, у тому числі, на залишок основної заборгованості за договором у сумі 77 244 грн 00 коп., який був утриманий відповідачем на підставі пункту 7.13. Договору.
Суд встановив, що інфляційні втрати за прострочення оплати отриманого товару слід нараховувати за травень 2025 року, отже інфляційні втрати складають 21 878 грн 06 коп.
Також, перевіривши розрахунок 3% річних здійснений позивачем, суд встановив, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних за прострочення оплати отриманого товару за договором поставки за період з 28.04.2025 по 29.05.2025 (до дня повної оплати за договором поставки) 32 дні прострочення у сумі 4 035 грн 91 коп. У задоволенні стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих за період з 30.05.2025 по 24.02.2026, у розмірі 1 720 грн 53 коп. суд першої інстанції відмовив, з підстав нарахування цієї суми на залишок основної заборгованості за договором у сумі 77 244 грн 00 коп., який був утриманий відповідачем відповідно до вимог пункту 7.13. Договору.
При цьому щодо контррозрахунку 3% річних, наведеного скаржником в апеляційній скарзі слід зазначити таке: враховуючи, що судом встановлений період прострочення з оплати поставленого товару у 32 дні (з 28.04.2025 по 29.05.2025), такий контррозрахунок є необґрунтованим.
До того ж слід зазначити, що відповідно до частин 1, 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
У розумінні положень вказаної статті Кодексу апеляційний суд не наділений правом надавати оцінку доводам та доказам сторін, які не надавалися у суді першої інстанції і не розглядалися цим судом.
Таким чином, враховуючи, що контррозрахунок 3% річних не надавався відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції та не був предметом дослідження, тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для його врахування під час апеляційного перегляду справи.
Між тим, наведені вище розрахунки суду пені, інфляційних втрат та річних не спростовані сторонами.
Таким чином, з урахування положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Укрнікельхром", а саме: про стягнення з відповідача 41 704 грн 51 коп. пені за прострочення оплати отриманого товару за договором поставки за період з 28.04.2025 по 29.05.2025 (до дня повної оплати за договором поставки), 21 878 грн 06 коп. інфляційних втрат за травень 2025 року, 4 035 грн 91 коп. 3% річних за прострочення оплати отриманого товару за договором поставки за період з 28.04.2025 по 29.05.2025 (до дня повної оплати за договором поставки).
Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції неправильно визначений період прострочення оплати товару не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, з огляду на зазначене вище, а також таке.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом 4.1. Договору поставки № 102/24 від 08.04.2024 передбачено, що розрахунки за цим Договором покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника в порядку та строки, зазначені у Специфікаціях. При здійсненні оплати на умовах передплати покупець перераховує грошові кошти у розмірі вартості узгодженої партії товару. При здійсненні оплати з відстрочкою платежу покупець перераховує грошові кошти за фактично прийняту вагу / кількість товару.
За умовами пунктів 3.5., 3.6. Договору товар передається постачальником покупцю на підставі видаткової накладної з відміткою про приймання товару, якщо інше не передбачено Специфікацією.
Згідно з пунктом 6 Специфікації від 29.08.2024 розрахунок за поставлену по даній Специфікації партію товару покупець здійснює протягом 10 календарних днів від дати поставки.
Як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, товар за вказаною Специфікацією отримано відповідачем 17.04.2025, отже строк оплати є таким, що настав 27.04.2025.
Як зазначено вище, отриманий за видатковою накладною № 170401 від 17.04.2025 на суму 1 682 928 грн 00 коп. товар був оплачений відповідачем лише частково - на суму 1 605 684 грн 00 коп., а саме: 22.05.2025 на суму 200 000 грн 00 коп.; 23.05.2025 на суму 200 000 грн 00 коп.; 26.05.2025 на суму 200 000 грн 00 коп.; 27.05.2025 на суму 200 000 грн 00 коп.; 29.05.2025 на суму 350 000 грн 00 коп. та 30.05.2025 на суму 455 684 грн 00 коп., більше того - з простроченням.
Посилання скаржника на непередання позивачем разом з поставленим товаром зареєстрованої податкової накладної як на підставу для відтермінування оплати поставленого товару відхиляються апеляційним господарським судом, з огляду на таке.
Аналізуючи природу обов`язку покупця зареєструвати податкову накладну, Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків (пункт 25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, пункт 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 925/556/21).
Податковий кодекс України не передбачає застосування до правовідносин у сфері справляння податків і зборів правила "дозволено все, що не заборонено", як і не надає можливості застосування до цих правовідносин цивільного законодавства, у тому числі законодавства, що регулює зобов`язальні правовідносини сторін. Ці норми є імперативними, тобто, такими, що не допускають ніяких відхилень, можливості їх зміни шляхом узгодження цих змін сторонами.
Включення до приватноправового договору обов`язків, що належать до публічно-правової сфери, до сфери регулювання податкового законодавства, не перетворює ці обов`язки на цивільні незалежно від волевиявлення сторін договору. У разі невідповідності договірного регулювання приписам імперативних норм застосуванню в будь-якому разі підлягають саме імперативні норми, відтак таке договірне регулювання не створює передбачених ним правових наслідків.
Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.02.2026 у справі № 904/2953/24.
При цьому у даному випадку, у пункті 3.8. Договору сторони узгодили, що постачальник зобов`язаний надати покупцю податкову накладну в порядку та строки, передбачені чинним законодавством України.
Пунктом 89 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (ПКУ) тимчасово на період воєнного стану та шести місяців після його скасування встановлено нові граничні строки реєстрації податкових накладних (ПН) та розрахунків коригування (РК) в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).
Зокрема тимчасово, протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється з урахуванням таких граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 18 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
Позивачем податкова накладна зареєстрована 16.05.2025, отже у межах передбачених Податковим кодексом України строки.
Також суд враховує, що відповідно до пункту 4.2. Договору покупець здійснює оплату товару на підставі наданих постачальником документів, зокрема, податкової накладної. У разі ненадання постачальником вказаних документів або їх надання таким чином, що робить неможливим здійснення покупцем оплати товару в строки, зазначені у Специфікаціях, покупець звільняється від відповідальності, штрафні санкції за порушення строків оплати не застосовуються, три відсотки річних та інфляційні не нараховуються та не виплачуються покупцем.
Однак, відповідачем не доведено, що непередання разом з поставленим товаром зареєстрованої податкової накладної зробило неможливим здійснення ним оплати в обумовлені у Специфікації строки.
У разі необхідності, відповідач не був позбавлений права звернутися до позивача з відповідною вимогою, разом з тим докази такого звернення у справі відсутні.
З листування, що міститься у матеріалах справи, також такої вимоги чи претензії до позивача не вбачається.
Щодо розподілу судом першої інстанції судового збору колегія суддів враховує, що відповідно до ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 у даній справі задоволено клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору та відстрочено сплату судового збору у сумі 2 662 грн 40 коп. до ухвалення судового рішення у справі.
Однак в оскаржуваному рішенні судом не було вирішено питання щодо стягнення з позивача судового збору у вказаній вище сумі.
За приписами пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Отже, розподіл судового збору у справі здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. У разі, якщо судом не було прийнято рішення щодо розподілу судового збору або інших судових витрат, суд за заявою учасників справи чи з власної ініціативи повинен ухвалити додаткове рішення (постанову) зі справи, яким вирішити відповідне питання.
Таким чином, суд першої інстанції не позбавлений права на підставі статті 244 Господарського процесуального кодексу України ухвалити додаткове рішення про нерозподілені судові витрати.
Щодо посилань скаржника на покладення судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції виключно на відповідача, то як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, витрати зі сплати судового збору покладені на відповідача у сумі 811 грн 41 коп., а саме пропорційно задоволеним позовним вимогам, що узгоджується з приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Підсумовуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог обґрунтованим та таким, що не спростованими скаржником під час апеляційного перегляду справи.
У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним.
За результатом апеляційного перегляду справи колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2026 у справі № 904/5717/25 (904/914/26) таким, що підлягає залишенню без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
З підстав наведеного та керуючись статтями 129, 269, 270, 275 - 284, 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2026 у справі №904/5717/25 (904/914/26) - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2026 у справі №904/5717/25 (904/914/26) - залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд".
4. Матеріали справи № 904/5717/25 (904/914/26) повернути до Господарського суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 03.08.2026.
Головуючий суддя Ю.В. Фещенко
Суддя Ю.А. Джепа
Суддя Я.С. Золотарьова