Справа № 127/7557/26
Провадження № 2/127/2144/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 липня 2026 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого - судді Воробйова В.В.,
за участю: секретаря Бральчук Р.А.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
третьої особи ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 , про визнання права власності на транспортний засіб,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на транспортний засіб.
Позовна заява мотивована тим, що 02.06.2025 року Вінницьким міським судом Вінницької області у справі № 127/10523/25 було прийнято рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що був зареєстрований 25.11.2022 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), актовий запис №3570. В даному рішенні встановлено, що у жовтні 2024 року сторони остаточно припинили шлюбні стосунки, не ведуть спільне господарство.
11.04.2025 року Вінницьким міським судом Вінницької області у справі №127/10514/25 було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини.
23.06.2025 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/11573/25 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на її утримання у розмірі 3028 грн., щомісячно до досягнення дитиною трирічного віку, починаючи стягнення з 14.04.2025 року. В даному рішенні встановлено, що ОСОБА_3 перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, інших джерел доходу, окрім соціальних виплат по догляду за дитиною, не має.
За період перебування сторін в офіційному шлюбі було набуто нерухоме та рухоме майно: квартира в м. Вінниця; легковий автомобіль Renault Laguna, 2005 року випуску (титульним власником якого є відповідач) та вантажний автомобіль Renault Premium, 2001 року випуску (титульним власником якого є позивач). Вважаючи, що шлюб між сторонами припинено, 07.02.2025 року позивач придбав на своє ім`я вантажний автомобіль Renault Premium 300.19, для виробничих потреб свого роботодавця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та за його кошти. Враховуючи ту обставину, що 10.12.2024 року позивача було звільнено з військової служби по догляду за недієздатними батьками, кошти отримані при звільненні як і вся заробітна плата з надбавками та бойовими були перераховані ОСОБА_3 , спільна квартира стала одноосібною власністю колишньої дружини, позивач шукав можливих засобів для існування та працевлаштування. На початку 2025 року в с. Гульськ Звягельського району Житомирської області (по місцю свого проживання та догляду за батьками) позивач познайомився з ПП ОСОБА_5 , котрий пообіцяв знайти для ОСОБА_1 роботу. З метою розширення бізнесу та створення нового робочого місця підприємцем було вирішено придбати вантажний автомобіль. Позивач здійснював допомогу у пошуках ТЗ та 07.02.2025 року позивач вирушив до м. Вінниця з метою огляду та купівлі авто. Попередньо була домовленість про продаж рухомого майна по довіреності, проте в останній момент продавець відмовився у зв`язку із податками, що необхідно сплатити при відчудженні вантажного транспорту і висловив бажання відразу переоформити атомобіль згідно з нормами чинного законодавства. Відтак, ТЗ було оформлено на ім`я позивача і відразу посвідчено довіреність від позивача. Автомобіль перебував у фактичному користуванні та володінні ОСОБА_5 до вересня 2025 року. Після оформлення трудових відносин, позивач здійснював вантажні перевезення на даному автомобілі. Подальше переоформлення ТЗ не здійснювалося у зв`язку із дороговартістю та надмірним фінансовим тягарем у вигляді податку. Після того, як ОСОБА_1 мав необережність розповісти про свою нову роботу колишній дружині, остання 12.11.2025 року подала позов про поділ спільного майна подружжя, що стало невимовним емоційним потрясінням для позивача. Позивач вважає несправедливим, що колишня дружина отримавши все спільне майно, користуючись одноосідно квартирою, знаючи про його незадовільний стан здоров`я після числених контузій та поранення, хоче поділити по факту чуже майно. 18.11.2025 року Звягельським міськрайонним судом було відкрито загальне позовне провадження у справі № 285/6195/25 щодо поділу спільного майна подружжя. Оскільки, процесуальні строки на подачу зустрічного позову були пропущені, ОСОБА_1 позбавлений можливості захистити свої права шляхом визнання ТЗ особистою власністю.
Враховуючи, що між сторонами з жовтня 2024 року фактично припинено шлюбні відносини, що встановлено преюдиційним рішенням суду у справі № 127/10523/25, то ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом та просив визнати його особистою приватною власністю вантажний автомобіль Renault Premium 300.19, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 .
Ухвалою суду від 23.03.2026 року прийнято позовну заяву, відкрито загальне позовне провадження у справі з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачами відзиву на позов. Також до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору було залучено фізичну особу - підприємця ОСОБА_5 , який надав кошти для придбання спірного транспортного засобу, оскільки рішення суду може вплинути на його права та обов`язки.
На виконання вимог ухвали суду, у визначений судом строк, відповідач надала суду відзив на позовну заяву, згідно з яким позов є безпідставним, оскільки з 25.11.2022 року по 02.07.2025 року вона з ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі. Днем фактичного припинення шлюбу є 02.04.2025 року, оскільки саме в цей день чоловік вчинив відносно неї домашнє насильство, що підтверджується постановою суду від 29.04.2025 року. У вказаній постанові зазначено, що ОСОБА_1 визначав квартиру АДРЕСА_1 , як місце свого постійного проживання разом із своєю сімєю, що суперечть його тезі щодо фактичного припинення між ними шлюбних відносин у жовтні 2024 року. Також 02.04.2025 року відносно позивача був складений терміновий заборонний припис. Крім того, твердження про припинення шлюбних відносин у жовтні 2024 року спростовується випискою з рахунку позивача, згідно з якою до 25.03.2025 року від чоловіка надходили кошти, з яких формувався сімейний бюджет. Про припинення шлюбних відносин саме з 03.04.2025 року свідчить подання нею позову до суду про розірвання шлюбу, в якій допущено описку в даті припинення шлюбних відносин. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло відобрання у мотивувальній частині судового акту. Проте в рішені суду від 02.06.2025 року шлюбні відносини судом не досліджувалися і не встановлювалися, тому не мають преюдиційної сили для розгляду цієї справи. Щодо обставин придбання спірного автомобіля, то на початку 2025 року позивач постійно проживав у м. Вінниці, а не у батьків; матеріальне становище їх сім`ї не було тяжким та дозволяло придбати автомобіль; рішення про придбання автомобіля приймалося ними спільно і вони спільно оглядали автомобіль перед його покупкою; позивач разом із ОСОБА_5 знайомі вже більше 20 років (це чоловік рідної сестри позивача). Понесені судові витрати становлять 22000,00 грн. На підставі викладеного відповідач просила відмовити ОСОБА_1 у позові у повному обсязі та судові витрати покласти на позивача.
Позивач свої правом на надання суду відповіді на відзив не скористався.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити, з підстав викладених у ньому.
Відповідач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, з підстав зазначених у відзиві на позов.
Третя особа в судовому засіданні не заперечив щодо задоволення позову з підстав того, що позивач є його другом з дитинства і після того як він звільнився з армії, то ОСОБА_5 вирішив йому допомогти з роботою та допомівг придбати спірний автомобіль щоб ОСОБА_1 міг на н ньому працювати.
Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали цивільної справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Матеріалами справи встановлено, що постановою від 29.04.2025 року у справі №127/10813/25, яка набрала законої сили 10.05.2025 року, ОСОБА_1 02.04.2025 року о 22:00 год. за адресою свого проживання, а саме АДРЕСА_2 , перебуваючи у п`яному вигляді вчинив відносно своєї дружини ОСОБА_3 домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, а саме виражався нецензурною лайкою та намагався придушити за горло, чим завдав психологічних та фізичних страждань.
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , ОСОБА_1 з 30.05.2025 року є власником транспортного засобу марки Renault Premium 300.19, спеціального вантажного фургону рефрижератора, 2001 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 38-39).
Судом встановлено, що заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02.06.2025 року у справі №127/10523/25, яке набрало законної сили 03.07.2025 року, позов ОСОБА_3 було задоволено та розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , зареєстрований 25.11.2022 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), актовий запис №3570. Після розірвання шлюбу прізвище позивача залишено « ОСОБА_7 » (а.с. 35-35). Так, в описовій та мотивувальній частинах рішення суду вказано, що у жовтні 2024 року сторони остаточно припинили шлюбні стосунки, не ведуть спільне господарство, хоча й продовжують проживати за однією адресою.
Однак, суд не приймає до уваги посилання позивача на преюдицію рішення суду у справі №127/10523/25 відносно факту припинення шлюбних відносин, оскільки ці обставини не досліджувались і судом не встановлювалися під час розгляду справи про розірвання шлюбу. Резолютивна частина рішення суду не містить встановлення факту окремого проживання сторін з жовтня 2024 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з довідкою МКП «УК «Господар Люкс» №05-21/228 від 26.03.2026 року ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 в період з 19.07.2023 року по 01.05.2025 року (а.с. 93).
Разом з тим, тимчасове роздільне проживання подружжя не є підставою для встановлення припинення шлюбних відносин. Розлади в сім`ї, сварки в родині, не припиняють взаємних прав та обов`язків як подружжя, передбачених законодавством, якщо шлюб не припинено в установленому порядку (ВС КЦС №550/394/24 від 05.11.2025 р.)
За змістом ч.2 ст. 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
З приводу посилання позивача на стягнення з нього аліментів, як факт припинення шлюбних відносин, то законодавство України не вимагає обов`язкового розірвання шлюбу чи припинення сімейних відносин для того, щоб один із батьків реалізував своє право на на звернення з позовом до іншого щодо стягнення аліментів на утримання дитини, якщо інший не допомагає.
Разом з тим, ухвалою Звягельського міськрайонного суду Житомирської обасті від 18.11.2025 року було відкрито провадження у справі №285/6195/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, зокрема: про визнання за нею права власності на автомобіль Renault Laguna; визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на автомобіль Renault Premium 300.19, реєстраційний номер НОМЕР_1 та стягнути грошові компенсацію вартості спільного майна в сумі 89-76 грн. (а.с. 13, 30-32). Вказаний факт сторонами не заперечується.
10.09.2025 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір №1 між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, за умовами якого позивач зобов`язався виконувати обов`язки водія автотранспортних засобів (а.с. 57, 61). При цьому, слід відзначити, що позивачем не надано доказів щодо використання ним спірного автомобіля під час виконання трудових обов`язків. Таким чином, суду не доведено придбання автомобіля за кошти ПП ОСОБА_5 , перебував у фактичному користуванні та володінні ОСОБА_5 до вересня 2025 року та здійснення позивачем вантажних перевезень на даному автомобілі. Слід відзначити, що факт придбання за кошти ПП ОСОБА_5 суду не доведено належними та допустимими доказами, а усні поясненя останнього без відповідних письмових доказів (ноторіально посвідчений договір дарування або позики ) такими не можуть вважатися. Крім того, суд критично ставиться до таких пояснень, оскільки позивач перебуває з ОСОБА_5 в дружніх стосунках, а тому ОСОБА_5 є зацікавленою особою в результататі розгляду справи.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно зі статтею 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
За положеннями ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Разом і з цим, відповідно дост. 57 СК, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно доЗакону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Отже, законодавством передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить спільно подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Відтак, тягар доказування належності майна до особистої приватної власності одного із подружжя у справах такої категорії покладено на того із подружжя, хто заявляє такі вимоги. Подібні за своїм змістом правові висновки Верховний Суд зробив у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19).
Таким чином, стверджуючи про те, що спірний транспортний засіб є його особистою приватною власністю, такий учасник справи мав б надати на підтвердження вказаної обставини суду відповідні докази, які відповідають критеріям достатності, достовірності, належності та допустимості.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У зв`язку з викладеним в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
При цьому, зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно зі статтями 328, 334 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, а щодо рухомого майна, до якого належить транспортний засіб, право власності виникає з моменту його передання, якщо інше не встановлено законом або договором. Державна реєстрація транспортного засобу не є правовстановлюючою підставою набуття права власності, а має обліково-реєстраційний характер.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач ОСОБА_1 зазначає, що спірний транспортний засіб є його особистою власністю, так як придбаний за кошти роботодавця та в період припинення шлюбних відносин, що заперечується відповідачем ОСОБА_3 , яка вважає автомобіль об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Однак такі доводи позову не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи та спростовуються встановленими судом фактичними даними.
Проаналізувавши матеріали справи судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 25.11.2022 року по 03.07.2025 року ( дата набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу) та у цей період (30.05.2025 року) було придбано спірний автомобіль, який зареєстровано на позивача, отже він є об`єктом спільного майна подружжя, іншого судом не встановлено.
Тому, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, оскільки підстав для визнання права власності на транспортний засіб немає, тому суд вважає, що обставини, на які посилався позивач, не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи, а тому слід відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.
Щодо витрат відповідача на правову допомогу, то вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положенням п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Слід відзначити, що витрати на професійну правничу допомогу є видом судових витрат і всі норми процесуального кодексу, які стосуються судових витрат відносяться також до витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Витрати повинні бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволені таких вимог.
До суду на підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано: ордер (а.с. 97), договір про надання правничої допомоги №б/н від 26.03.2026 року (а.с. 95), платіжну інтрукцію на суму 22000,00 грн. (а.с. 96).
Згідно з розділом 3 договору про надання правничої допомоги, гонорар - винагорода представника за здійснення захисту, представництва інтересів довірителя та надання йому інших видів правничої допомоги та становить 22000,00 грн. Дана сума є фіксованою не залежить від обсягу та тривалості надання правничої допомоги.
Вирішуючи питання обґрунтованості щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 22000,00 грн., слід приймати до уваги викладене нижче.
Велика Палата ВС у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Також відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2022 року у справі № 911/2737/17, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 року № 640/8316/20, від 21.10.2021 року у справі № 420/4820/19 тощо).
Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
З урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин даної справи, короткий строк розляду справи, суд вважає, що зазначені представником відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 22000,00 грн. є завищеними та недостатньо обґрунтованими.
З урахуванням предмета спору, ціни позову, складністю справи, обсягу виконаної роботи, необхідності та розумності відповідних витрат, враховуючи, що витрати у визначеному відповідачем розмірі не є пропорційними до обсягу наданих послуг, суд визначає вартість наданих юридичних послуг в розмірі 10000,00 грн., що відповідає критеріям розумності та співмірності.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, необхідно стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати зі сплати правничої допомоги у розмірі 10000,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 328, 334, 392 ЦК України, ст.ст. 57, 60, 61, 63, 69 СК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 , про визнання права власності на транспортний засіб - відмовити.
Судові витрати - залишити за позивачем.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 коп.).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса проживання: АДРЕСА_4 .
Повний текст рішення суду складений 03.08.2026 року.
Суддя: