УХВАЛА
07 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/3412/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду
Кондратової І. Д.,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕ-НАТ ТРЕЙД"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2026
(головуючий - Чус О. В., судді: Кощеєв І. М., Верхогляд Т. А.)
у справі за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
до: 1) Фермерського господарства "АГРОР";
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕ-НАТ ТРЕЙД";
3) Приватного акціонерного товариства "Сумський завод продовольчих товарів"
про визнання недійсними договорів,
ВСТАНОВИВ:
1. Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фермерського господарства "АГРОР" (далі - відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕ-НАТ ТРЕЙД" (далі - відповідач 2, скаржник) та Приватного акціонерного товариства "Сумський завод продовольчих товарів" (далі - відповідач 3) про визнання недійсними:
1) договору поставки № 04/01-2020 від 10.03.2020, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2;
2) договору поставки № 167 від 31.03.2020, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 3.
2. Позов обґрунтовано тим, що за результатами аналізу позивачем вказаних договорів поставки, документів, оформлених сторонами угод щодо їх виконання, інших документів (отриманих від сторін угод, органів державної влади та місцевого самоврядування тощо) позивач дійшов висновків про наявність у сторін цих угод на момент їх укладання ознак умислу на укладення угод, що суперечать інтересам держави та суспільства.
3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2024 у задоволенні позову відмовлено.
4. Суд дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення його прав та інтересів спірними договорами.
5. 03.06.2026 Центральний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу позивача задовольнив, а рішення суду першої інстанції скасував й ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив, визнав недійсними договори поставки № 04/01-2020 від 10.03.2020 та № 167 від 31.03.2020.
6. 20.07.2026 відповідач 2 подав до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати й постановити нову, якою провадження у справі закрити.
7. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги й установив, що касаційну скаргу подано без додержання вимог, викладених статтею 290 ГПК України, тому наявні підстави для залишення її без руху з огляду на таке.
8. Частиною першою статті 300 ГПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
9. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
10. Таким чином правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.
11. Так, відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
12. Процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або допущене судом порушення норм процесуального права та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
13. У касаційній скарзі скаржник підставами касаційного оскарження визначає випадки, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, а також посилається на пункти 1 та 3 частини третьої статті 310 цього Кодексу, що є підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України.
14. Верховний Суд звертає увагу, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах, і у який саме спосіб суду необхідно сформувати єдину практику застосування цих норм.
15. У касаційній скарзі скаржник в обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження зазначає, що у суді він заявив про застосування строків позовної давності до позовних вимог, на підставі статті 257 ЦК України, в порядку передбаченому частиною третьою статті 267 ЦК України, натомість апеляційним господарським судом така заява не була розглянута. Скаржник вважає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах статті 257 та статті 267 ЦК України.
16. Водночас скаржник чітко не зазначає у який саме спосіб суду необхідно сформувати єдину практику застосування зазначених норм права.
17. Верховний Суд також звертає увагу, що враховуючи повноваження суду касаційної інстанції, передбачені вимогами статті 300 ГПК України, у разі оскарження судового рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України касаційна скарга має містити зазначення, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.
18. При цьому, вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні узгоджуватися з визначеними скаржником підставами касаційного оскарження судових рішень.
19. Відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
20. У разі, якщо скаржник посилається на недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України), суд встановив обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України), то у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено, які саме зібрані у справі докази не досліджені судом, яке саме клопотання відхилене, і які саме докази, на думку скаржника, є неналежними та чому, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
21. З огляду на зазначене, у касаційній скарзі скаржник належним чином не обґрунтовує зазначені підстави касаційного оскарження щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
22. Наведені недоліки щодо змісту касаційної скарги є підставою для залишення її без руху, із наданням скаржнику строку на приведення касаційної скарги у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства.
23. Також відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
24. Вирішуючи питання щодо обов`язку скаржника сплатити судовий збір у встановлених порядку і розмірі, суд виходить з того, що правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011.
25. Згідно з частиною першою статті 4 цього Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
26. За подання касаційної скарги на рішення суду ставки судового збору встановлюються у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункти 1, 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").
27. Частиною другою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір справляється у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
28. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (абзац другий частини третьої статті 6 Закону України "Про судовий збір").
29. Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
30. Позов у цій справі подано у 2024 році, а предметом спору є дві вимоги немайнового характеру, а саме: визнання недійсним двох договорів поставки.
31. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 1 січня було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
32. Таким чином відповідно до вимог касаційної скарги, скаржник за подання касаційної скарги повинен був сплатити судовий збір у розмірі 9 689,60 грн, який розраховано таким чином: (3 028,00 грн х 2 (вимоги немайнового характеру) х 200 % х 0,8).
33. До касаційної скарги скаржник не додав документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, тому касаційна скарга також підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України для надання строку на усунення встановлених недоліків у частині сплати судового збору.
34. Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
35. Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Керуючись нормами статей 174, 234, 288, пункту 5 частини другої, пункту 2 частини четвертої статті 290, частини другої статті 292 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕ-НАТ ТРЕЙД" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2026 у справі № 904/3412/24 залишити без руху.
2. Встановити скаржнику строк десять днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків касаційної скарги таким способом:
- привести касаційну скаргу у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції, з урахуванням недоліків, визначених у пунктах 13-22 цієї ухвали;
- уточнену редакцію касаційної скарги, подану на виконання приписів цієї ухвали, необхідно також надіслати іншим учасникам справи, надавши суду докази такого надіслання з урахуванням положень статті 42 ГПК України;
- надати суду документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 9 689,60 грн.
3. Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде йому повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя І. Кондратова