УХВАЛА
07 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/16308/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Краснова Є. В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2026 (колегія суддів: Тарасенко К. В., Кравчук Г. А., Коробенко Г. П.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Менаполіс" до Київської міської ради про визнання незаконним та скасувати рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Менаполіс" (далі - ТОВ "Менаполіс") звернулося з позовом про визнання незаконним та скасувати рішення Київської міської ради (далі - Міська рада).
16.09.2025 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення про відмову у позові.
24.06.2026 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою скасував рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 та прийняв нове рішення про задоволення позову.
22.07.2026 Північний апеляційний господарський суд ухвалив додаткову постанову, якою частково задовольнив заяву позивача про ухвалення додаткового рішення щодо понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
27.07.2026 Міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржені рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2026 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Рогач Л. І., Мачульського Г. М.
28.07.2026 до Верховного Суду від ТОВ "Менаполіс" надійшли заперечення проти відкриття апеляційного провадження, які мотивовані необґрунтованістю наведених скаржником підстав касаційного оскарження.
Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.
Щодо підстав касаційного оскарження
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У цьому випадку необхідно чітко вказати:
- норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні;
- навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні;
- навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи;
- обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої цієї ж статті (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах.
Тобто процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
Однак скаржник не розмежував, який саме довід стосується кожної із підстав касаційного оскарження, зазначених у прохальній частині касаційної скарги (пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України). Натомість зміст скарги зводиться до викладення власного бачення обставин справи та незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що не є належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України.
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник повинен чітко виокремити кожну із заявлених підстав та навести самостійне обґрунтування щодо кожної з них.
З огляду на викладене, касаційну скаргу подано без додержання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України.
Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу доводами чи міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті.
Отже, з урахуванням заперечень проти відкриття касаційного провадження, скаржнику необхідно чітко визначити підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, та належним чином обґрунтувати кожну з них з урахуванням неведеного вище.
Щодо судового збору
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 4 названого Закону ставка судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру, становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а з позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду розмір ставки судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позовну заяву у цій справі подано у 2024 році, в якому згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3 028,00 грн.
Оскільки предметом позову у цій справі є дві немайнові вимоги, згідно з приписами Закону України "Про судовий збір" судовий збір за подання касаційної скарги мав бути сплачений у розмірі 9 689,60 грн (3 028,00 х 2 х 200 % х 0,8).
Проте скаржник додав до касаційної скарги квитанцію про сплату судового збору у розмірі 7 267,20 грн, що на 2 422,40 грн менше, ніж встановлено законом.
За приписами частини другої статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 ГПК України, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Згідно з частиною другою статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Отже, касаційна скарга Міської ради підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України з наданням скаржнику строку для усунення зазначених вище недоліків шляхом:
1) подання доказів доплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн, який має бути перерахований за такими реквізитами:
- Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102;
- Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783;
- Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);
- Код банку отримувача (МФО): 899998;
- Рахунок отримувача: [рахунок приховано];
- Код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)".
Суд звертає увагу скаржника на те, що обов`язковими реквізитами у призначенні платежу для ідентифікації скарги є, зокрема, номер справи, в межах якої подається відповідна скарга та дата судового рішення, що оскаржується. Реквізити рахунків для зарахування судового збору за подання касаційної скарги розміщено також на офіційному вебсайті Верховного Суду.
2) належним чином обґрунтувати визначені ним підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без руху.
2. Установити скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
3. У разі усунення недоліків документи направити на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: вул. О. Копиленка, 6, м. Київ, 01016 та всім іншим учасникам справи, додавши до заяви про усунення недоліків докази такого направлення, а також докази про отримання цієї ухвали суду касаційної інстанції.
4. Роз`яснити скаржнику, що в разі невиконання вимог суду касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде йому повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов