Постанова № 138949616 у справі № 912/543/24 від 06.08.2026

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2026 року м.Дніпро Справа № 912/543/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач)

суддів: Джепа Ю.А., Чус О.В.

при секретарі судового засідання: Новіковій Д.О.

Представники сторін:

прокурор: Міщук Наталія Павлівна (в залі суду) - прокурор Дніпропетровської обласної прокуратури - посвідчення № 069937 від 01.03.2023р.

інші представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фізичної особи - підприємця Кравчука Володимира Олександровича та Фізичної особи - підприємця Кравчук Яніни Миколаївни на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.10.2024 (суддя Тимошевська В.В. повне рішення складено 11.11.2024) та апеляційні скарги Фізичної особи - підприємця Кравчука Володимира Олександровича та Фізичної особи - підприємця Кравчук Яніни Миколаївни на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2024 у справі №912/543/24

за позовом Заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури, 25006, м. Кропивницький, проспект Європейський, 4 в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах

1. Кіровоградської обласної ради, 25022, м. Кропивницький, площа Героїв Майдану, 1

2. Департаменту культури та туризму Кіровоградської обласної державної адміністрації, 25022, м. Кропивницький, площа Героїв Майдану, 1

до відповідачів:

1. Комунального закладу "Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М.Л. Кропивницького", 25006, м. Кропивницький, вул. Театральна, 4

2. Фізичної особи - підприємця Кравчука Володимира Олександровича, АДРЕСА_1

3. Фізичної особи - підприємця Кравчук Яніни Миколаївни, АДРЕСА_2

про визнання недійсними договорів, стягнення 812 577,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом в інтересах держави в особі Кіровоградської обласної ради та Департаменту культури та туризму Кіровоградської обласної державної адміністрації до Комунального закладу «Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М.Л. Кропивницького», Фізичної особи-підприємця Кравчука Володимира Олександровича та Фізичної особи-підприємця Кравчук Яніни Миколаївни, в якому просив: визнати недійсними договори про спільну діяльність з функціонування театральної кав`ярні від 09.09.2020 № 208, від 09.09.2020 № 209 та від 31.05.2021 № 78; стягнути солідарно з ФОП Кравчука В.О. та ФОП Кравчук Я.М. безпідставно збережені кошти орендної плати у сумі 422 839,14 грн; стягнути з ФОП Кравчук Я.М. безпідставно збережені кошти у сумі 118 922,58 грн; стягнути з ФОП Кравчука В.О. безпідставно збережені кошти у сумі 270 816,03 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані договори про спільну діяльність є удаваними, оскільки за своїм правовим змістом фактично є договорами оренди комунального майна, укладеними з порушенням вимог законодавства про оренду державного та комунального майна, без проведення аукціону, без дотримання порядку визначення розміру орендної плати, без погодження голови Кіровоградської обласної ради та без погодження органу охорони культурної спадщини.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 31.10.2024 позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним договір про спільну діяльність з функціонування театральної кав`ярні від 09.09.2020 № 208, укладений між Театром та ФОП Кравчуком В.О. Визнано недійсним договір про спільну діяльність з функціонування театральної кав`ярні від 09.09.2020 № 209, укладений між Театром та ФОП Кравчук Я.М. Визнано недійсним договір про спільну діяльність з функціонування театральної кав`ярні від 31.05.2021 № 78, укладений між Театром та ФОП Кравчуком В.О. Стягнуто солідарно з ФОП Кравчука В.О. та ФОП Кравчук Я.М. на користь територіальної громади сіл, селищ, міст Кіровоградської області безпідставно збережені кошти в розмірі 377 770,80 грн. Стягнуто з ФОП Кравчук Я.М. на користь територіальної громади безпідставно збережені кошти в розмірі 109 418,68 грн. Стягнуто з ФОП Кравчука В.О. на користь територіальної громади безпідставно збережені кошти в розмірі 191 482,69 грн. Стягнуто з Театру на користь Кіровоградської обласної прокуратури 4 542,00 грн судового збору. Стягнуто з ФОП Кравчука В.О. на користь Кіровоградської обласної прокуратури 8 733,52 грн судового збору. Стягнуто з ФОП Кравчук Я.М. на користь Кіровоградської обласної прокуратури 5 988,56 грн судового збору. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2024 заяви ФОП Кравчука В.О. та ФОП Кравчук Я.М. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Кіровоградської обласної прокуратури на користь ФОП Кравчук Я.М. 2 485,28 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Кіровоградської обласної прокуратури на користь ФОП Кравчука В.О. 5 626,43 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що прокурором обґрунтовано визначено порушення інтересів держави щодо незаконного та неефективного розпорядження комунальним майном та щодо забезпечення належного збереження історичних пам`яток. Суд дійшов висновку, що основною ознакою спірних договорів є користування майном за плату, що є кваліфікуючими ознаками оренди майна. Місцевий суд визнав доведеними доводи прокурора про те, що оспорювані договори є удаваними та за своїм правовим змістом фактично є договорами оренди комунального майна, укладеними з порушенням вимог ст. ст. 5, 8, 9, 15, 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», п.п. 45, 52 Порядку № 483, п.п. 1.3., 3.2.2. Порядку управління. Суд також дійшов висновку про наявність підстав для застосування положень ст. 1212 ЦК України при стягненні коштів за фактичне користування майном, оскільки оспорювані договори вже розірвано, майно звільнено, а сплачені кошти за своїм розміром не відповідають законодавчо визначеній сумі орендної плати.

Приймаючи оскаржуване додаткове рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що заперечення прокурора на заяви відповідачів 2, 3 не є клопотанням про зменшення витрат у розумінні ч. 5 ст. 126 ГПК України, а ґрунтуються лише на правилах розподілу судових витрат у разі часткового задоволення позовних вимог. Суд, застосовуючи принцип пропорційності відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, здійснив розподіл витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, ФОП Кравчук Володимир Олександрович та ФОП Кравчук Яніна Миколаївна подали апеляційні скарги на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.10.2024, в яких просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Та апеляційній скарги на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2024, в яких просять додаткове рішення скасувати та стягнути зі сторони позивачів витрати на професійну правничу допомогу у повному обсязі: на користь ФОП Кравчука В.О. - 62 760,00 грн, на користь ФОП Кравчук Я.М. - 49 360,00 грн.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційні скарги ФОП Кравчука В.О. та ФОП Кравчук Я.М. на рішення суду першої інстанції обґрунтовані наступним:

Апелянти вважають, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Зокрема, апелянти зазначають про відсутність порушених прав позивачів, оскільки Кіровоградська обласна рада не є отримувачем коштів з орендної плати, а тому не є належним позивачем за вимогою про стягнення коштів. Відповідно до Методики № 333 та Порядку розподілу орендної плати, орендна плата за нерухоме та окреме індивідуально визначене майно спрямовується відповідному підприємству, установі, організації (балансоутримувачу), на балансі яких перебуває це майно. Отримувачем коштів є саме Театр, який залучений прокурором як відповідач, а тому позов фактично пред`явлений державою до неї самої.

Апелянти стверджують, що оспорювані правочини на момент пред`явлення позову були припинені (достроково розірвані), а ФОП Кравчук В.О. та ФОП Кравчук Я.М. не беруть участі у спільній діяльності та не користуються жодним приміщенням Театру, тому прокурор та позивачі не довели, яким чином порушуються їх права та законні інтереси.

Суд першої інстанції, стягуючи кошти з відповідачів, не вказав на користь якого органу ці кошти стягнуті. Зазначення судом про стягнення коштів на користь територіальної громади без зазначення уповноваженого органу є неприпустимим способом захисту, що суперечить ст. ст. 170, 172 ЦК України.

Щодо підстав звернення прокурора до суду апелянти зазначають, що прокурором не було доведено, яке право та інтерес держави порушується оспорюваними договорами, не обґрунтовано необхідність їх захисту. Прокурор зловживає правом на звернення до суду, оскільки у розумний строк не надав можливості позивачам належним чином розглянути виявлені факти. Ні Кіровоградська обласна рада, ні Департамент культури та туризму не повідомили письмово прокурора, що не будуть звертатися до суду. Посилання вказаних учасників справи на відсутність заперечень щодо звернення прокурора не може слугувати належним виконанням приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Апелянти вважають необґрунтованими твердження прокурора про наявність підстав для визнання недійсними договорів. Зокрема, відповідно до п. 3.2.1. Порядку управління, передача в оренду нерухомого майна площею, що не перевищує 400 кв.м., здійснюється балансоутримувачем, а згідно п. 3.2.7. Порядку управління погодження передачі в оренду іншого окремого індивідуально визначеного майна не потребується. Приміщення площею 154,5 кв.м. не є єдиним майновим комплексом, а тому навіть у разі укладення договору оренди його укладення не потребувало б погодження Кіровоградською обласною радою.

Щодо недоведеності підстав для визнання недійсними правочинів на підставі ч. 2 ст. 203 ЦК України апелянти посилаються на положення ч. 3 ст. 92 ЦК України, згідно якої у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. В Єдиному державному реєстрі на момент укладення спірних правочинів будь-яких обмежень у керівника Театру на укладення правочинів не містилось. Статутом Театру визначено, що директор діє без доручення від імені Театру, укладає договори з питань фінансової та господарської діяльності. Суд першої інстанції не надав мотивованої оцінки відхилення цих доводів, формально обмежившись посиланням на ч. 3 ст. 6 ЦК України.

Стосовно відсутності погодження Департаменту культури та туризму апелянти зазначають, що між Театром та Департаментом укладено охоронний договір від 12.02.2015 № 80, яким передбачено застосування фінансових санкцій за порушення. Само по собі непогодження укладення правочинів щодо передачі у користування частини пам`ятки культурної спадщини не є підставою для визнання такого правочину недійсним, оскільки Законом України «Про охорону культурної спадщини» передбачено виключні правові наслідки невиконання обов`язків. Представник Департаменту безпосередньо в суді надав пояснення, що оспорювані правочини не порушують прав та законних інтересів даного органу.

Щодо відсутності підстав для визнання правочинів удаваними апелянти зазначають, що відповідно до умов оспорюваних правочинів сторони дійшли згоди про здійснення спільної діяльності у сфері функціонування театральної кав`ярні із метою оптимізації витрат на задоволення потреб відвідувачів театру. Така мета відповідає основній меті Театру, визначеній у Статуті. Сторони самостійно узгодили внески у спільну діяльність, умови користування спільним майном, порядок ведення справ, порядок розподілу прибутку, що відповідає правовій природі договору про спільну діяльність. Умовами спірних договорів не визначено усіх істотних умов договорів оренди. Акти приймання-передачі нерухомого та рухомого майна не складалися та не оформлювались. Фактичного переходу частини приміщення Театру або прав на нього до відповідачів не відбулося. Суд першої інстанції не навів жодного мотивування відхилення цих доводів.

Щодо необґрунтованості розрахунку прокурора апелянти зазначають, що приміщення площею 154,5 кв.м. не є індивідуально визначеним майном, оскільки окремо не обліковується та є невід`ємною частиною будівлі Театру. Розрахунок прокурора на підставі балансової вартості майна є неспроможним. Орендна плата встановлюється за результатами конкурсу, а стартова орендна плата встановлюється саме для визначення її за результатами конкурсу. Матеріали справи не містять доказів проведення незалежної оцінки будівлі.

Щодо відсутності підстав для стягнення коштів на підставі ст. 1212 ЦК України апелянти зазначають, що наявність між сторонами договору, який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі ст. 1212 ЦК України. Наслідками недійсності правочину є двостороння реституція. Відповідачі не набували і не зберігали жодних коштів, про які заявляє прокурор, оскільки за правочином обов`язку з їх сплати не мали. Застосування судом першої інстанції ст. 1212 ЦК України є прямим порушенням норм матеріального права.

Апелянти також зазначають про неприпустимість втручання у договірні відносини, посилаючись на принцип свободи договору відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України, та вказують, що у даному випадку відсутній приватний інтерес, а тому звернення до суду із позовними вимогами про визнання недійсними правочинів є недопустимим, оскільки недійсність правочину є способом захисту приватних прав.

Узагальнення доводів апеляційних скарг на додаткове рішення суду першої інстанції:

Апеляційні скарги ФОП Кравчука В.О. та ФОП Кравчук Я.М. на додаткове рішення обґрунтовані наступним:

Апелянти зазначають, що суд першої інстанції необґрунтовано зменшив розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу: із заявлених ФОП Кравчуком В.О. 62 760,00 грн до 5 626,43 грн, із заявлених ФОП Кравчук Я.М. 49 360,00 грн до 2 485,28 грн. При цьому Господарським судом встановлено, що заперечення прокурора на заяви відповідачів не є клопотанням про зменшення у розумінні ч. 5 ст. 126 ГПК України. Однак суд, зменшуючи з власної ініціативи розмір судових витрат, втрутився у договірні відносини між Адвокатським об`єднанням та відповідачами. Судом не зазначено, в чому полягає неспівмірність витрат, не наведено жодних мотивів для зменшення вартості кожної із складових заявлених витрат. Зменшення суми судових витрат можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Апелянти також зазначають, що судовий збір за подання апеляційних скарг на додаткове рішення, яким вирішено питання розподілу судових витрат, сплаті не підлягає.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури подав відзиви на апеляційні скарги ФОП Кравчука В.О. та ФОП Кравчук Я.М. на рішення суду першої інстанції, згідно яких заперечує проти апеляційних скарг та просить залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Прокурор зазначає, що управління комунальним майном здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Обласні ради від імені територіальних громад здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності. Завданням та цивільним інтересом органу місцевого самоврядування є забезпечення законного й ефективного використання комунального майна, забезпечення надходжень коштів місцевого бюджету на рівні, який не ослаблюватиме економічних основ місцевого самоврядування. Укладення Театром удаваних правочинів призвело до незаконного й неефективного користування комунальним майном та до порушення цивільних прав та законних інтересів територіальної громади. Безпідставно збережені кошти орендної плати є коштами місцевого бюджету і стягненню підлягають на користь територіальної громади шляхом зарахування на рахунок Театру. Театр не є ні відповідачем, ні позивачем за вимогою про стягнення коштів, тому поєднання позивача та відповідача не відбувається.

Щодо підстав звернення прокурора до суду прокурор зазначає, що Кіровоградській обласній раді про факт укладання спірних договорів стало відомо у червні 2023 року під час проведення фінансового аудиту діяльності Театру. На неодноразові звернення прокурора обласна рада відповіді не надавала, належних заходів не вживала. З моменту, коли обласній раді стало відомо про порушення, і до дати звернення прокурора з позовом минув майже рік, що значно перевищує розумний строк. Департаменту культури та туризму про факт порушення стало відомо на початку січня 2024 року, належних заходів у розумний строк також не вжито.

Прокурор зазначає, що спірні договори укладені без відома та без згоди голови Кіровоградської обласної ради, без проведення аукціону, без погодження органу охорони культурної спадщини, а плата за користування визначена без дотримання порядку, встановленого законодавством. Умови спірних договорів суперечать суті відносин за договором про спільну діяльність: грошові кошти на забезпечення діяльності є витратами окремих учасників, а не спільними; доходи на користь Театру становили сталу фіксовану суму, яка не залежала від результатів діяльності; внески передавались у самостійне користування та володіння, а не у спільне використання; Театр позбавлений можливості подавати пропозиції щодо рішень і дій інших учасників. Розрахунок безпідставно збережених коштів здійснено ревізійною групою Кіровоградської обласної ради на підставі положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Оскільки відповідачі здійснювали фактичне користування комунальним майном без укладення належних договорів оренди, несплачена орендна плата підлягає стягненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури також подав відзиви на апеляційні скарги ФОП Кравчука В.О. та ФОП Кравчук Я.М. на додаткове рішення суду першої інстанції, згідно яких заперечує проти апеляційних скарг та просить залишити їх без задоволення. Прокурор зазначає, що твердження представників відповідачів не відповідають фактичним обставинам справи та свідчать про неуважне ознайомлення з додатковим рішенням. Суд першої інстанції не зменшував розмір понесених відповідачами витрат на професійну правничу допомогу у розумінні ч. 6 ст. 126 ГПК України, а здійснив їх розподіл із застосуванням принципу пропорційності відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, виходячи із обсягу та розміру задоволених вимог.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 03.12.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.12.2024р. витребувано у Господарського суду Кіровоградської області матеріали справи/копії матеріалів справи №912/543/24. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Кравчука Володимира Олександровича на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.10.2024 у справі №912/543/24 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Кіровоградської області.

17.12.2024р. матеріали справи № 912/543/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.12.2024р. апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

На виконання вказаної ухвали від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги та долучення до матеріалів апеляційної скарги витребуваних судом доказів.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2024р. апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

На виконання вказаної ухвали від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги та долучення до матеріалів апеляційної скарги витребуваних судом доказів.

Ухвалами Центрального апеляційного господарського суду від 06.01.2025 відкрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами Фізичної особи - підприємця Кравчук Яніни Миколаївни та Фізичної особи - підприємця Кравчука Володимира Олександровича на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.10.2024 у справі №912/543/24. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 01.07.2025 об 10:30 годин.

20.01.2025 до канцелярії Центрального апеляційного господарського суду з використанням засобів поштового зв`язку від представника Кіровоградської обласної прокуратури надійшли відзиви на апеляційні скарги Фізичної особи - підприємця Кравчука Володимира Олександровича та Фізичної особи - підприємця Кравчук Яніни Миколаївни на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.10.2024 у справі №912/543/24.

Ухвалами Центрального апеляційного господарського суду від 22.01.2025 відкрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами Фізичної особи-підприємця Кравчук Яніни Миколаївни та Фізичної особи - підприємця Кравчука Володимира Олександровича на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2024 у справі №912/543/24. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 01.07.2025 об 10:45 годин.

03.02.2025 до канцелярії Центрального апеляційного господарського суду з використанням засобів поштового зв`язку від представника Кіровоградської обласної прокуратури надійшли відзиви на апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Кравчук Яніни Миколаївни та Фізичної особи-підприємця Кравчук Володимира Олександровича на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2024 у справі №912/543/24.

Ухвалами від 01.07.2025 Центрального апеляційного господарського суду об`єднано апеляційні скарги Фізичної особи - підприємця Кравчук Яніни Миколаївни на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.10.2024 у справі №912/543/24 та апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Кравчук Володимира Олександровича та Фізичної особи - підприємця Кравчук Яніни Миколаївни на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2024 у справі №912/543/24 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Кравчука Володимира Олександровича на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.10.2024 у справі №912/543/24. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 01.07.2025 об 10:30 годин.

У судовому засіданні 01.07.2025 були присутні: прокурор Дніпропетровської обласної прокуратури Бурлаченко О.Л., посвідчення № 077723 від 01.05.2023р. представник скаржників, відповідача-2 - Кравчук В.О. та відповідача-3 - Кравчук Я.М.: Боруш А.О., адвокат Інші представники сторін в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2025 в судовому засіданні оголошено перерву до 24.02.2026 на 11:00 год.

04.12.2025 до канцелярії Центрального апеляційного господарського суду з використанням засобів поштового зв`язку від представника Кіровоградської обласної прокуратури надійшли додаткові пояснення по справі.

У зв`язку з перебуванням судді-члена колегії Кощеєва І.М. на лікарняному, розгляд справи № 912/543/24, призначений на 24.02.2026 року, не відбувся. Відповідну інформацію було оприлюднено 23.02.2026 на офіційному вебсайті Центрального апеляційного господарського суду.

У зв`язку з усуненням зазначених обставин, апеляційний господарський суд вважає за необхідне призначити іншу дату судового засідання з розгляду апеляційної скарги у даній справі.

Ухвалою Центрального апеляціного господарського суду від 11.03.2026 розгляд апеляційних скарг Фізичної особи - підприємця Кравчука Володимира Олександровича та Фізичної особи - підприємця Кравчук Яніни Миколаївни на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.10.2024 (суддя Тимошевська В.В. повне рішення складено 11.11.2024.) та апеляційні скарги Фізичної особи - підприємця Кравчука Володимира Олександровича та Фізичної особи - підприємця Кравчук Яніни Миколаївни на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2024 у справі № 912/543/24 призначено у судовому засіданні на 04.08.2026 о 10:00 год.

22.07.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Департаменту культури та туризму Кіровоградської обласної державної адміністрації надійшла заява про розгляд справи без участі.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Кощеєва І.М. - члена колегії суддів, визначеного протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2024 року, з метою дотримання передбаченого законом строку розгляду справи, на підставі розпорядження керівника апарату суду № 628/26 від 03.08.2026 проведено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2026 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідач), суддів: Чус О.В., Джепа Ю.А.

Ухвалою Центрального апеляціного господарського суду від 03.08.2026 справу № 912/543/24 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідача), суддів: Чус О.В., Джепа Ю.А.

В призначене на 04.08.2026 судове засідання з`явилися прокурор Міщук Наталія Павлівна та Боруш Андрій Олександрович представник відповідача-2 - Кравчук В.О. та відповідача-3 - Кравчук Я.М. інші представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Порадившись на місці, колегія суддів у судовому засіданні оголосила перерву до 04.08.2026 о 10:50 год. Про час та місце судового засідання присутні представники сторін повідомлені у судовому засіданні.

В призначеному на 04.08.2026 о 10:50 год. судовому засіданні брали участь ті самі представники сторін. Колегія суддів перейшла до стадії ухвалення судового рішення. Оголошення вступної та резолютивної частини, якого відбудеться 06.08.2026р. о 14:00 год.

В призначене на 06.08.2026 судове засідання з`явився прокурор інші представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Під час проведення судового засідання на території міста Дніпро сигналу повітряної тривоги оголошено не було, у зв`язку з чим колегія суддів висновує про відсутність підстав для висновку щодо наявності обставин, що перешкоджають здійсненню правосуддя та розгляду справи у визначений час.

06.08.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:

Доводи учасників апеляційного перегляду:

Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.10.2024, яким позовні вимоги задоволено частково - визнано недійсними три договори про спільну діяльність з функціонування театральної кав`ярні та стягнуто з відповідачів 2, 3 безпідставно збережені кошти орендної плати, а також додаткове рішення від 03.12.2024, яким частково задоволено заяви відповідачів 2, 3 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що: у комунальній спільній власності територіальних громад сіл, селищ і міст Кіровоградської області перебуває комплекс будівель, розташований в м. Кропивницькому по вул. Театральній, 4, балансоутримувачем якого є Комунальний заклад «Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М.Л. Кропивницького»; будівля Театру є пам`яткою історії, архітектури та містобудування місцевого значення, занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України відповідно до наказу Міністерства культури і туризму України від 15.09.2010 № 706/0/16-10; між Театром та Департаментом культури та туризму Кіровоградської ОДА укладено охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини від 12.02.2015 № 80; 09.09.2020 між Театром та ФОП Кравчуком В.О. укладено договір № 208 про спільну діяльність з функціонування кав`ярні, який розірвано 29.01.2021; 09.09.2020 між Театром та ФОП Кравчук Я.М. укладено договір № 209 про спільну д яльність з функціонування кав`ярні, який розірвано 28.02.2022; 31.05.2021 між Театром та ФОП Кравчуком В.О. укладено договір № 78 про спільну діяльність з функціонування кав`ярні, дію якого призупинено з 01.03.2022 по 01.06.2022, який розірвано 31.12.2022; за умовами всіх трьох договорів Театр передавав у володіння та користування відповідачів 2, 3 приміщення площею 154,5 кв.м. на першому поверсі будівлі Театру, а відповідачі 2, 3 за власні кошти забезпечували виконання повного циклу організації функціонування театральної кав`ярні та сплачували на користь Театру фіксовану суму; на виконання договорів ФОП Кравчук Я.М. сплачено 13 750,00 грн, ФОП Кравчуком В.О. за договором № 208 сплачено 4 000,00 грн, за договором № 78 сплачено 17 250,00 грн; станом на 01.09.2020 балансова вартість комплексу будівель Театру становила 103 052 377,78 грн; Департамент культури та туризму Кіровоградської ОДА погодження на укладання спірних договорів та передачу пам`ятки культурної спадщини у користування відповідачам 2, 3 не надавав.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).

Згідно з частиною третьою статті 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомі факти, коли вони визнані такими судом, не потребують доказування.

Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об`єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту.

Крім об`єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб`єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), але й всьому складу суду, який розглядає справу.

Відповідні правові висновки викладені в постанові КГС ВС від 19.06.2018 у справі № 922/3946/16.

Загальновідомість обставин полягає в тому, що вони відомі широкому загалу, зокрема й суду та учасникам справи.

Загальновідомість того чи іншого факту є відносною і залежить від різних факторів, у тому числі від:

- часу, що сплинув після події,

- поширеності інформації про подію (факт) загалом у державі чи в певній місцевості.

Відповідні правові висновки викладені в постанові КГС ВС від 10.03.2020 у справі № 910/8395/19.

Колегія суддів визнає загальновідомою в розумінні частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України ту обставину, що Театром є вид сценічного мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, яку виконують актори перед глядачами, а також установа, що здійснює сценічні вистави певним колективом артистів і приміщення, будинок, у якому відбуваються вистави. Антрактом є перерва між діями вистави або відділами концерту. Антракт-відпочинок для глядачів, але зовсім не для дії. Передбачається, що персонажі продовжують жити своїм життям в перервах між актами. Антракт - це ще й психологічна необхідність для глядача, увагу якого важко утримувати без перерви понад дві години. Крім того, повернення до дійсності змушує глядача замислюватися про побачене, оцінювати акторську майстерність, узагальнювати і систематизувати безліч вражень. Це момент пробудження критичності. (https://uk.wikipedia.org/wiki/Антракт)

Також в порядку частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, сторони визнали загальновідомою ту обставину, що відвідування буфету є частиною театрального етикету та культури дозвілля. Ця коротка перерва дозволяє глядачам відпочити від сюжету, обговорити враження та перекусити, оскільки вносити їжу чи напої до зали заборонено.

Так, відповідно до умов п.1.1 оспорюваного договору: « 1.1.Cторони дійшли згоди про здійснення спільної діяльності у сфері функціонування театральної кав`ярні із метою оптимізації витрат на задоволення потреб відвідувачів театру, покращення якості обслуговування.

…Учасник II за власні кошти та належною останньому (орендованою) технікою , матеріальними та трудовими ресурсами забезпечує виконання повного циклу організації функціонування театральної кав`ярні…».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів виснує, що в контексті спірних правовідносин, «театральна кав`ярня», про яку йдеться в договорі і є «буфетом» в розумінні вищевстановлених висновків щодо театрального етикету.

В постанові Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі № 923/236/19, викладено наступний правовий висновок:

«Верховний Суд зауважує, що відповідно до п.п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити в т.ч. зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову».

Так, обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор наводи, в тому числі наступні фактичні підстави: « … Договори № № 208, 209 та 78 стосуються користування ФОП Кравчук В.О., та ФОП Кравчук Я.М. одним і тим же комунальним майном - приміщенням площею 154,5 кв.м, що знаходиться на першому поверсі будівлі Театру ім. М.Л. Кропивницького, розташованого у АДРЕСА_3 , для функціонування в ньому театральної кав`ярні.

При цьому, умови вказаних договорів свідчать про те, що ФОН Кравчук В.О. та ФОП Кравчук Я.М. користувались вказаним комунальним майном одночасно з 09.09.2020 по 31.01.2021 (за Договорами № № 208 й 209), та з 01.06.2021 по 28.02.2022 (за Договорами № № 209 та 78).

Крім цього, у період з 01.02.2021 по 31.05.2021 вказаним майном користувався тільки ФОГІ Кравчук Я.М. на підставі Договору №209, а з 01.06.2022 по 31.12.2022 - лише ФОП Кравчук В.О. на підставі Договору № 78.

Також, з умов договорів слідує, що щомісячно за користування вказаним комунальним майном для функціонування театральної кав`ярні загалом підлягали до сплати 1 500 грн, зокрема:

з 09.09.2020 по 31.01.2021 мали сплачуватись 750 грн ФОП Кравчук В.О. за Договором № 208, та 750 грн - ФОП Кравчук Я.М. за Договором № 209;

з 01.02.2021 по 31.05.2021 мали сплачуватись 1 500 грн ФОП Кравчук Я.М. за Договором № 209;

з 01.06.2021 по 28.02.2022 мали сплачуватись 750 грн ФОП Кравчук Я.М. за Договором № 209, та 750 грн - ФОП Кравчук В.О. за Договором № 78;

у період з 01.03.2022 по 31.05.2022 дія договорів призупинялась, тому сплата за користування комунальним майном не мала відбуватись;

з 01.06.2022 по 31.12.2022 мали сплачуватись 1 500 грн ФОП Кравчук В.О. за Договором № 78…

… Подальшою поведінкою сторін вказаних договорів після їх укладення також підтверджується факт того, що Учасники II здійснювали господарську діяльність по функціонуванню кав`ярні, й використовували під час цієї діяльності комунальне нерухоме майно та сплачували театру ja таке користування сталу щомісячну суму, зокрема з:

- 09.09.2020 по 31.01.2021 вищевказаним комунальним майном користувались одночасно ФОГІ Кравчук В.О. та ФОП Кравчук Я.М. на підставі Договорів № № 208 й 209, й за цей період вказаними особами на рахунок Театру ім. М.Л. Кропивницького сплачено 5 000 грн: по 750 грн кожен за жовтень грудень 2020 року та по 250 грн кожен за січень 2021 року (що підтверджується платіжними дорученнями № № 52, 53 від 08.12.2020, № № 1, 63 від 23.12.2020. №№6,56 від 03.02.2021);

- 01.02.2021 по 31.05.2021 вказаним майном користувався ФОП Кравчук Я.М. на підставі Договору №209, й за цей період вказаною особою на рахунок Театру ім. М.Л. Кропивницького сплачено 6 000 грн: гю 1 500 грн за лютий -- травень 2021 року (що підтверджується платіжними дорученнями № 6 від 29.03.2021, № 7 від 11.05.2021 та № 7 від 14.06.2021);

- 01.06.2021 по 28.02.2022 вказаним комунальним майном користувались одночасно ФОП Кравчук В.О. та ФОП Кравчук Я.М. на підставі Договорів № № 209 та 78, й за цей період вказаними особами на рахунок Театру ім. М.Л. Кропивницького сплачено /3 500 грн: по 750 грн кожен за червень грудень 2021 року та січень-лютий 2022 року (що підтверджується платіжними дорученнями №7 від 20.08.2021, №№106, 107 від 21.08.2021, №7 від 25.08.2021, № 11 від 27.09.2021, № 11 від 06.10.2021, № 101 від 07.10.2021 ,№ 22 від 11.11.2021, №№ 106, 108 від 12.11.2021, № 103 від 01.12.2021, № 13 від 02.12.2021, №№42, 117 від 12.01.2022, №42 від 07.02.2022, №141 від 10.02.2022, №22 від 19.03.2022, № 152 від 11.06.2022);

- 01.06.2022 по 31.12.2022 вказаним майном користувався ФОП Кравчук В.О. на підставі Договору № 78, й за цей період вказаною особою на рахунок Театру ім. М.Л. Кропивницького сплачено 10 500 грн: по 1 500 грн за червень - грудень 2022 року (що підтверджується платіжними дорученнями № 149 від 05.07.2022, № 191 від 17.10.2022, № 205 від 18.11.2022, № 2PL1 75781 від 19.01.2023)…

… Фіксована сума, яка підлягала оплаті за вказаними договорами на користі. Театру ім. М.Л. Кропивницького не залежала від результатів господарської діяльності по функціонуванню кав`ярні у відповідний місяць, тобто не залежала від розміру прибутку з такої діяльності, оскільки результати цієї діяльності кожного місяця можуть бути різними та не завжди матимуть позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності, так як залежать від багатьох несталих чинників, які наперед спрогнозувати в точній сумі неможливо. Зокрема, на результати діяльності кав`ярні впливають такі змінні чинники, як витрати на виробництво і збут' продукції, обсяги реалізованої продукції, можливі втрати виготовленої, але нереалізованої продукції. Більше того, внаслідок дії вказаних чинників за деякі періоди прибутку від діяльності кав`ярні взагалі може не бути, а оплата на користь Театру ім. М.Л. Кропивницького має здійснюватись й у такому випадку.

Таким чином, отримання Театром ім. М.Л. Кропивницького щомісяця грошових надходжень в сталій, фіксованій сумі підтверджує факт набуття театром плати за користування таким майном, розмір якої не залежав віл результатів спільної господарської діяльності…

…забезпечення виконання організації функціонування кав`ярні га трудові ресурси не можуть бути внеском у спільну діяльність, оскільки не належать ні до майна, ні до знань чи репутації, а стосуються процесу здійснення господарської діяльності.

Крім цього, умова договорів про використання Учасником II власних коштів на виконання повного циклу функціонування кав`ярні свідчить про те, що робота кав`ярні забезпечувалась лише за рахунок такого учасника упродовж всього періоду дії договорів. При цьому, грошові кошти на забезпечення спільної діяльності по функціонуванню кав`ярні є витратами на гаку діяльність, і вони мають бути спільними, а не одного із учасників. Умов щодо відшкодування театром таких витрат, понесених Учасниками II на забезпечення діяльності кав`ярні, у відповідній частині, вказані договори не містять…».

За змістом статті 202 Цивільного кодексу України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до частини п`ятої цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України).

З наведеного випливає, що недійсність правочину може наступати лише у разі певних порушень закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

При цьому частина перша статті 216 Цивільного кодексу України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У частині першій статті 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Тобто, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин.

Верховний Суд послідовно та незмінно у постановах виснував, що, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору, з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків, моменту виникнення зобов`язання тощо.

Крім того, слід зазначити, що одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати: 1) можливість укласти договір або утриматися від укладення договору; 2) можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Втім, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Під вимогами положень актів цивільного законодавства, від яких сторони в договорі не можуть відступити, слід розуміти імперативні приватно-правові вимоги.

відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передача державного та комунального майна в оренду може здійснюватись або шляхом проведення аукціону на право оренди такого майна, або без проведення аукціону.

При цьому, в ст. 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено вичерпні випадки можливості передачі державного та комунального майна в оренду без аукціону, виходячи з категорії орендарів.

Відповідач 2 та Відповідач 3 не належать до тієї категорії орендарів, які мають право отримати комунальне майно в оренду без проведення аукціону.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів виснує, що за спірними договорами, Відповідач 2 та Відповідач 3 отримали в оренду комунальне нерухоме майно без проведення аукціону, чим порушено вимоги ст. ст. 5,15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

При цьому, відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата визначається за результатами аукціону. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції.

Згідно з ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» стартова орендна плата за об`єкт оренди визначається згідно з Порядком передачі майна в оренду.

Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (далі - Порядок № 483), в п. 52 якого встановлено, що стартова орендна плата для аукціонів з оренди майна, строк оренди якого перевищує один місяць, зазначається в розрахунку за місяць оренди та становить 1 відсоток вартості об`єкта оренди, визначеної відповідно до ст. 8 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Статтею 8 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що вартістю об`єкта оренди для цілей визначення стартової орендної плати є його балансова вартість станом на останнє число місяця, який передує даті визначення стартової орендної плати.

Відповідно до умов спірних договорів, які насправді є договорами оренди комунального майна, за користування майном Відповідач 2 та Відповідач З надавали Театру щомісячні грошові надходження в сталому, щомісячно однаковому розмірі. При цьому, будь-яких розрахунків такої суми (в тому числі шляхом визначення 1 % балансової вартості комунального майна) не здійснювалось.

Таким чином, за умовами спірних договорів розмір плати за користування комунальним нерухомим майном визначено шляхом домовленості сторін, без проведення розрахунку такої плати відповідно до положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» й Порядку № 483.

Відповідно до частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Колегія суддів констатує, що ані у заявах по суті, поданих суду першої інстанції, ані в апеляційних скаргах Відповідачами 1,2,3 не заперечувалися вищенаведені обставини щодо отримання Театром ім. М.Л. Кропивницького 5 000 грн: по 750 грн кожен за жовтень грудень 2020 року та по 250 грн кожен за січень 2021 року (що підтверджується платіжними дорученнями № № 52, 53 від 08.12.2020, № № 1, 63 від 23.12.2020. №№6,56 від 03.02.2021); 6 000 грн: по 1 500 грн за лютий -- травень 2021 року (що підтверджується платіжними дорученнями № 6 від 29.03.2021, № 7 від 11.05.2021 та № 7 від 14.06.2021); 3 500 грн: по 750 грн кожен за червень грудень 2021 року та січень-лютий 2022 року (що підтверджується платіжними дорученнями №7 від 20.08.2021, №№106, 107 від 21.08.2021, №7 від 25.08.2021, № 11 від 27.09.2021, № 11 від 06.10.2021, № 101 від 07.10.2021 ,№ 22 від 11.11.2021, №№ 106, 108 від 12.11.2021, № 103 від 01.12.2021, № 13 від 02.12.2021, №№42, 117 від 12.01.2022, №42 від 07.02.2022, №141 від 10.02.2022, №22 від 19.03.2022, № 152 від 11.06.2022); 10 500 грн: по 1 500 грн за червень - грудень 2022 року (що підтверджується платіжними дорученнями № 149 від 05.07.2022, № 191 від 17.10.2022, № 205 від 18.11.2022, № 2PL1 75781 від 19.01.2023), в зв`язку із чим Відповідачі-1,2,3 позбавлені права заперечувати проти цих обставин в порядку частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, а наведені обставини визнаються колегією суддів такими, що відповідають фактичним обставинам справи.

При цьому, колегія суддів констатує відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження тієї обставини, що після проведення театральних заходів (вистав, концертів) обладнання, належне Відповідачам-2,-3 вивозилося з приміщення, належного Відповідачу-1.

Крім цього, будівля по вул. Театральна, 4 в м. Кропивницькому є пам`яткою історії, архітектури та містобудування місцевого значення та перебуває під охороною держави.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками можуть бути передані власником або уповноваженим ним органом у володіння чи користування іншій особі лише за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Пунктом 16 частини 1 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що погодження передачі пам`яток місцевого значення їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування належить до повноважень обласних державних адміністрацій.

Органом охорони культурної спадщини Кіровоградської обласної державної адміністрації є Департамент культури та туризму Кіровоградської ОДА.

Разом з цим, Департамент культури та туризму Кіровоградської ОДА погодження на укладання спірних договорів та передачу вищевказаної пам`ятки культурної спадщини у користування Відповідачу 2 та Відповідачу 3 не надавалось, що підтверджується листом Кіровоградської ОВА від 11.01.2024 №01-29/51/0.4.

З огляду на викладене, передача зазначеного комунального майна, яке є об`єктом культурної спадщини, у користування відбувалась на підставі правочинів, які в дійсності є договорами оренди комунального майна, без погодження голови Кіровоградської обласної ради чи його заступника, тобто з порушенням п. п. 1.3, 3.2.2 Порядку управління; без погодження органу охорони культурної спадщини - Депаратаменту культури та туризму Кіровоградської ОДА, тобто з порушенням ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини»; без проведення аукціону, тобто з порушенням ст. 5, 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»; а плату за користування комунальним майном за цими договорами визначено без дотримання порядку, встановленого ст. ст. 8, 9, 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та п. 52 Порядку № 483, а тому зміст вказаних договорів суперечить вимогам вказаних актів цивільного законодавства України.

Законодавець у статті 628 ЦК України не пропонує чіткого визначення змішаного договору, а лише передбачає можливість укладення сторонами договору, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір), та вказав, що до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Слід значити, що у цивілістичній доктрині визначається, що «елементи різних договорів» можна звести до таких: 1) елементи різних договорів - це не окремі ізольовані обов`язки у змісті договору, а певна їх сукупність, характерна для відповідного договору; 2) системні ознаки, які обумовлюють виокремлення того чи іншого договору; 3) всі імперативні правила, які стосуються договору (істотні умови та умови, які відображають специфіку договору); 4) поєднання змісту різних договорів.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права.

У вирішенні питання правової природи спірного договору доречно звернутися до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.05.2018 у справі №924/263/17, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 23.03.2021 у справі №916/2380/18, від 01.10.2020 у справі №910/21935/17, від 04.07.2018 у справі №916/935/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 19.08.2020 у справі №915/1302/19 про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховання іншого правочину, суд на підставі положень статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у справах №915/166/17, №923/241/18, №925/550/18, №910/22880/17, №9І6/1424/18, №903/601/20, №918/1226/20, №927/1099/20, №918/351/21 (918/672/21), на які посилається скаржник при зверненні з касаційною скаргою та зазначає про недотримання судами попередніх інстанцій вищенаведених висновків Верховного Суду щодо застосування статті 235 Цивільного кодексу України до спірних договорів, предметом яких є земельна ділянка державної форми власності, що перебуває у постійному користуванні однієї зі сторін цього договору.

Колегія суддів визнає такими, що не спростовані під час апеляційного перегляду встановлені судом першої інстанції фактичні обставни справи в частнині того, що умови Договорів в достатній мірі свідчать про те, що згідно них фактично передбачено передачу в користування ФОП Кравчук Я.М. і ФОП Кравчук В.О. майна (частини приміщення) за визначену плату згідно п. 5.1. Договорів та використання вказаними учасниками такого майна з певним цільовим призначенням - розміщення кав`ярні, а доводи Прокурора, стосовно того, що:

- Театр участі у передбачені Договорами спільній діяльності не приймає, оскільки жодних дій для забезпечення функціонування кав`ярні не здійснює, й втручатись у таку діяльність він не має права;

- спрямованість Театру лише на надання вказаним суб`єктам господарювання в користування майна для розміщення в ньому кав`ярні та отримання від такого користування плати у вигляді сталої щомісячної суми, яка не залежала від результатів господарської діяльності по функціонуванню вказаного закладу;

- інтерес ФОП Кравчук Я.М. і ФОП Кравчук В.О. на використання нерухомого майна для розміщення кав`ярні та самостійне користування таким майном;

- фактична поведінка сторін Договорів після їх укладення, а саме: відсутність участі у спільній діяльності Театру, крім передачі майна у володіння і користування; самостійне здійснення ФОП Кравчук Я.М. і ФОП Кравчук В.О. господарської діяльності по функціонуванню кав`ярні з використання нерухомого майна та сплата ними на користь Театру фіксованих сум, є відповідно, такими, що відповідають фактичним обставинам справи.

Викладене вище спростовує заперечення відповідачів 2, 3 щодо відсутності підстав для визнання оспорюваних Договорів удаваними.

Статтями 13, 69-1 Бюджетного кодексу України визначено, що плата за оренду майна бюджетних установ, в тому числі й комунальних, належить до коштів місцевого бюджету, зараховується на розрахунковий рахунок такої установи та використовується на утримання, облаштування, ремонт такого майна.

Крім цього, Кіровоградською обласною радою, як представником власника комунального майна, яке використовувалось Відповідачами 2 та 3, рішеннями від 27.07.2012 № 333 й від 14.06.2022 № 254 затверджено Порядок розподілу орендної плати за використання спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області. У вказаному нормативно-правовому акті встановлено, що орендна плата за нерухоме майно спрямовується відповідному підприємству, установі, організації, на балансі яких перебуває це майно та використовується, в першу чергу, на утримання майна у належному стані.

До матеріалів позову додано лист обласної ради від 24.01.2024 № 01- 35/209-1, на сторінці 3 якого вказано, що за користування комунальним майном, яке перебуває на балансі Театру орендна плата має сплачуватись на банківський рахунок Театру НОМЕР_1 в AT «УкрСиббанк».

З викладеного вбачається, що спірні за даним позовом кошти є надходженнями місцевого бюджету (а не особистими коштами Театру), хоч й стягненню вони підлягають на банківський рахунок Театру, оскільки такий порядок їх зарахування визначено представником власника. При цьому, порядок зарахування цих коштів не змінює їх статусу як коштів місцевого бюджету, власником яких є територіальна громада в особі обласної ради, й використання їх, в першу чергу, здійснюється на утримання комунального майна.

Вищенаведене спростовує доводи Фізичної особи-підприємця Кравчука Володимира Олександровича, які, відповідно, є автентичними доводам Фізичної особи підприємція Кравчук Яніни Миколаївни в частині того, що: Кіровоградська обласна рада не є отримувачем коштів з орендної плати, оскільки відповідно до Методики № 333 та Порядку розподілу орендної плати, затвердженого рішенням Кіровоградської обласної ради від 14.06.2022 № 254, орендна плата за нерухоме та окреме індивідуально визначене майно спрямовується відповідному підприємству, установі, організації (балансоутримувачу), на балансі яких перебуває це майно, а контроль за використанням орендної плати здійснюють орендодавці (балансоутримувачі), а тому Кіровоградська обласна рада не є належним позивачем за позовною вимогою про стягнення коштів; отримувачем коштів з орендної плати є саме Театр, який залучений прокурором як відповідач, а тому позов фактично пред`явлений державою (прокурором в особі Кіровоградської обласної ради) до неї самої (в особі Театру), що не відповідає ч. 1 ст. 45 ГПК України та унеможливлює наявність спору, з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17 та від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19; суд першої інстанції, стягуючи кошти з відповідачів, не вказав на користь якого органу ці кошти стягнуті, а зазначення судом про стягнення коштів на користь територіальної громади без зазначення уповноваженого органу є неприпустимим та неспроможним способом захисту, що суперечить ст. ст. 170, 172 ЦК України.

Твердження апеляційних скарг доводи Фізичної особи-підприємця Кравчука Володимира Олександровича, які, відповідно, є автентичними доводам Фізичної особи підприємція Кравчук Яніни Миколаївни

Сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Стала судова практика , Верховного Суду зауважує, що практику застосування наведених приписів під час вирішення питання про недійсність (оспорюваність, нікчемність) треба формувати на підставі сукупного аналізу законодавства, чинного на момент укладення відповідного договору, з урахуванням його неодноразової зміни:

Вищенаведене спростовує доводи апеляційних скарг в частині того, що оспорювані правочини на момент пред`явлення позову були припинені (достроково розірвані), ФОП Кравчук В.О. не бере участі у спільній діяльності та не користується жодним приміщенням Театру, а тому прокурор та позивачі не довели, яким чином порушуються їх права та законні інтереси, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову;

У спірних правовідносинах порушуються цивільні, економічні інтереси власника комунального майна - територіальної громади сіл, селищ і міст Кіровоградської області на ефективне використання такого майна та надходження доходів місцевого бюджету за таке користування - орендної плати, у розмірі, який підвищує економічні основи місцевого самоврядування. Крім цього, вказаним одночасно порушуються й інтереси держави на економічно стале та належне функціонування місцевого самоврядування, а також щодо забезпечення належного збереження об`єктів культурної спадщини.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 здійснено висновок про застосування ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Зокрема зазначено, що відповідно до ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

Органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Кіровоградська обласна рада, як орган місцевого самоврядування, який відповідно до положень ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені територіальних громад здійснює повноваження власника щодо коштів місцевого бюджету та комунального нерухомого майна, переданого в користування за спірними договорами та відповідно до ст. 137 ГК України як власник комунального майна, закріпленого на праві оперативного управління за Театром, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна.

Про факт укладання спірного договору Кіровоградській обласні раді стало відомо у червні 2023 року під час проведення ревізійною групою самої ж обласної ради фінансового аудиту діяльності Театру, а не з повідомлень прокурора про виявлені останнім факти порушень.

На неодноразові звернення прокурора (листи від 14.09.2023 № 15/2- 556вих-23, від 10.11.2023 № 15/2-665вих-23, від 28.12.2023 № 15/2-731 вих-23, від 18.01.2024 № 15/2-25вих-24) про вжиті заходи до відновлення порушених інтересів територіальної громади та держави обласна рада відповіді на вказане питання не надавала, належних та достатніх заходів до відновлення таких порушень інтересів держави не вживала, в тому числі й звернення до суду з позовом про визнання недійсними спірних договорів та стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати. З моменту коли обласній раді стало відомо про вказані факти порушень та до дати звернення прокурора з позовом до суду у даній справі минув майже рік, тобто строк, який значно перевищує розумний.

Крім цього, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах за даним позовом органом є й Департамент культури та туризму Кіровоградської ОДА - орган державної влади, який відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» є спеціальним органом охорони культурної спадщини, здійснює контроль за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини, та надає (чи не надає) погодження щодо передачі об`єктів культурної спадщини в користування.

Департаменту культури та туризму Кіровоградської ОДА про даний факт стало відомо на початку січня 2024 року з листа Кіровоградської обласної прокуратури № 15/2-732вих-23 від 28.12.2023. Разом з цим, належних заходів до відновлення вищевказаних порушених інтересів держави вказаним органом у розумний строк - упродовж двох місяців теж не вжито.

А тому, твердження про те, що прокурор не надав вказаним органам місцевого самоврядування та державної влади розумний строк для звернення до суду з позовом є безпідставним та таким, що не ґрунтується на належних доказах.

Укладення Театром - підконтрольним Кіровоградській обласні раді комунальним закладом, удаваних правочинів, які суперечать актам цивільного законодавства, призвело до незаконного й неефективного користування комунальним майном, а отже - до порушення цивільних прав та законних інтересів територіальної громади в особі обласної ради, оскільки на підставі таких договорів плата за користування комунальним майном визначена з порушенням чинного законодавства про оренду державного та комунального майна та у розмірі, який призводив до ослаблення економічних основ місцевого самоврядування.

А тому, Кіровоградська обласна рада за вимогами у даній справі про визнання недійсними спірних правочинів є зацікавленою особою, так як внаслідок їх вчинення порушено цивільні права та інтереси територіальної громади - первинного суб`єкту місцевого самоврядування, представницьким органом якої є обласна рада.

Крім цього, оскільки комунальне нерухоме майно, яке передане в користування на підставі незаконних правочинів, належить до об`єктів культурної спадщини, то за цією вимогою позивачем є й Департамент культури та туризму Кіровоградської ОДА, як орган охорони культурної спадщини, який відповідно до положень ст. ст. 6, 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» наділений повноваженнями по захисту об`єктів культурної спадщини від незаконного, без його погодження, користування.

Відповідачами за цією вимогою є сторони спірних договорів - Театр, ФОП Кравчук В.О. та ФОП Кравчук Я.М., які їх вчинили та внаслідок їх вчинення порушили суб`єктивні права, свободи та інтереси позивачів.

Таким чином, в чому полягає порушення цивільного права та інтересу територіальної громади в особі Кіровоградської обласної ради внаслідок укладення спірних у даній справі договорів в рішенні суду першої інстанції достатньо обґрунтовано.

При цьому, припинення дії таких договорів не призвело до поновлення порушених прав на ефективне використання комунального майна та надходження бюджетних коштів у розмірі, який не ослаблював економічних основ місцевого самоврядування. Зокрема, допоки зазначені правочини вважалися такими, що відповідають актам цивільного законодавства і були законними, територіальна громада в особі Кіровоградської обласної ради не мала можливості відновити своє цивільне право на отримання орендної плати, визначеної відповідно до положень чинного законодавства, оскільки ними встановлено плату за користування комунальним майном, яка вважалася законно визначеною.

Крім цього, розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Вказаного висновку дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

За позовною вимогою про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати позивачем є теж Кіровоградська обласна рада, як орган місцевого самоврядування, який від імені територіальної громади виконує функції власника й щодо коштів місцевого бюджету.

При цьому, цим же органом місцевого самоврядування, як представником власника цих коштів, визначено порядок їх зарахування та використання - на рахунок бюджетної установи, на балансі якого перебуває комунальне майно, що передане в користування, та на утримання такого комунального майна. Іншого порядку зарахування та використання вказаних коштів, які підлягають стягненню за даним позовом не існує, й стягнення їх на рахунки обласної ради є неможливим. Отже у даному випадку безпідставно збережені кошти орендної плати - є коштами місцевого бюджету, власником яких є територіальна громада й стягненню вони підлягають на користь територіальної громади в особі Кіровоградської обласної ради шляхом зарахування на рахунок Театру, а не - на користь Кіровоградської обласної ради в особі Театру.

Відповідачами за даною вимогою є Відповідач 2 та Відповідач 3, як особи, які користувались комунальним нерухомим майном на підставі незаконних правочинів, внаслідок чого не сплатили - безпідставно зберегли кошти орендної плати, які є бюджетними коштами, за користування таким майном. Театр не є ні відповідачем, ні позивачем за даною вимогою, тому поєднання позивача та відповідача за цією вимогою не відбувається.

При цьому, стягуючи з відповідачів безпідставно збережені кошти суд першої інстанції вказав, що вони стягуються на користь територіальної громади на відповідний банківський рахунок, оскільки такий порядок зарахування орендної плати (бюджетних коштів) за користування комунальним майном, визначений обласною радою - власником такого майна та коштів, й лише який ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» наділений повноваженнями розпоряджатись такими коштами та майном, в тому числі визначати порядок їх зарахування та використання.

Саме такий спосіб захисту порушених інтересів держави щодо отримання орендної плати в розмірі, визначеному відповідно до положень чинного законодавства, буде ефективним, так як визначений самим власником. Більше того, такий спосіб захисту не суперечить закону, й апелянтом не наведено жодних норм, яким він суперечить.

Статтею 5 ГПК України передбачено, що господарський суд захищає державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Враховуючи викладене вказаний в рішенні суду першої інстанції спосіб захисту не є неприпустимим чи неспроможним, як вказує апелянт.

Також за приписами ст. ст. 2,4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування шляхом поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є й нерухоме майно та грошові надходження.

Спірні правовідносини за даним позовом стосуються незаконного та неефективного розпорядження комунальним майном, права власника щодо якого від імені територіальних громад належить органу місцевого самоврядування - Кіровоградській обласній раді, та як наслідок порушення економічних інтересів територіальної громади.

Враховуючи викладене, інтереси держави Україна та інтереси територіальної громади сіл, селищ і міст Кіровоградської області є частинами одного цілого - інтересів держави.

Інтереси держави полягають у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Крім цього, Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі № 911/620/17 зазначав, що у правовідносинах, що стосуються прав та економічних інтересів територіальної громади інтереси держави та місцевого самоврядування, повністю збігаються.

Також, у спірних правовідносинах за даним позовом порушуються інтереси держави й щодо забезпечення належного збереження історичних пам`яток, оскільки для можливості законного передання у користування вищевказаного майна, яке має статус об`єкту культурної спадщини, не вчинено всі заходи, що визначені державою як обов`язкові для досягнення цієї мети, а саме не отримано погодження органу охорони культурної спадщини. А за приписами с. З ст. 6-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» набуття суб`єктом господарювання права на провадження будь-яких дій щодо здійснення господарської діяльності на об`єктах культурної спадщини за декларативним принципом забороняється.

Таким чином, у спірних правовідносинах є необхідність у захисті порушених економічних інтересів держави щодо сталого та належного функціонування місцевого самоврядування, щодо захисту об`єктів культурної спадщини, дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства - місцевої громади, й окремих осіб, які користувалися комунальним майном на підставі недійсних правочинів, що суперечать актам цивільного законодавства України, сплачували плату за користування таким майном в розмірі, визначеному з порушенням чинного законодавства України.

Вищенаведене спростовує доводи апеляційних скарг в частині того, що прокурором не було доведено, яке право та інтерес держави порушується оспорюваними договорами, позовна заява не містить належного обґрунтування необхідності представництва прокурором інтересів держави, прокурор обмежився лише хаотичним цитуванням норм права, з посиланням на рішення ЄСПЛ від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії» (заява № 42454/02, § 35); прокурор зловживає правом на звернення до суду на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки у розумний строк не надав можливості позивачам належним чином розглянути виявлені факти, ні Кіровоградська обласна рада, ні Департамент культури та туризму не повідомили письмово прокурора, що не будуть звертатися до суду, а посилання вказаних учасників на відсутність заперечень не може слугувати належним виконанням приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18; Статутом Театру у редакції 2012 року визначено, що Театр у порядку, встановленому чинним законодавством України, має право укладати угоди, набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем в суді.

Пунктом 1.16. Статуту Кіровоградська обласна рада не несе відповідальності за зобов`язаннями Театру.

Пунктом 3.1. Статуту Театр має право самостійно планувати свою творчу та господарську діяльність.

Директор Театру діє без доручення від імені Театру; розпоряджається коштами та майном відповідно до чинного законодавств; укладає договори з питань фінансової та господарської діяльності Театру; укладає угоди та контракти.

Доводи апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції не надав мотивованої оцінки відхиленню доводів сторони відповідача щодо повноважень директора Театру та відсутності обмежень в ЄДР, формально обмежившись посиланням на ч. 3 ст. 6 ЦК України, що порушує принцип змагальності та робить оскаржуване рішення немотивованим; само по собі непогодження Театром укладення правочинів щодо передачі у користування частини пам`ятки культурної спадщини не є підставою для визнання такого правочину недійсним, оскільки Законом України «Про охорону культурної спадщини» передбачено виключні правові наслідки у вигляді фінансових санкцій (ст. ст. 44, 45), з посиланням на постанови Верховного Суду від 20.01.2016 у справі № 504/294/14-ц, Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17, від 26.10.2021 у справі № 755/12052/19 не спростовують висновків суду в частині наявності підстав для висновку оспорюваних правочинів удаваними.

Інші доводи апеляційної скарги в частині того, що представник Департаменту безпосередньо в суді надав пояснення, що оспорювані правочини не порушують прав та законних інтересів даного органу, однак суд першої інстанції цій обставині оцінки не надав; суд першої інстанції погодився з тим, що оспорювані правочини не містять усіх істотних умов договорів оренди, однак не мотивував, яким чином він дійшов висновку про удаваність цих правочинів за відсутності таких істотних умов, прокурор навіть не довів, що є об`єктом удаваної оренди; приміщення площею 154,5 кв.м. не є індивідуально визначеним майном, по окремим приміщенням Театру балансова вартість не обліковується, приміщення окремо не обліковується як невід`ємна частина будівлі, Театром правочини щодо оренди майна не укладались, а тому розрахунок прокурора на підставі балансової вартості є неспроможним самі по собі не впливають на правову кваліфікацію оспорюваних правочинів.

За недійсності правочину обов`язково має бути взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція), яка виникає із закону - ст. 216 ЦК України та юридичного факту недійсності правочину.

Наявність між сторонами договору, який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правова підстава передачі коштів у момент їх передачі відсутня, до правовідносини застосовується ст. 1212 ЦК.

Навіть якщо б прокурор і довів би недійсність правочинів, дана обставина не доводила б відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані договором.

З огляду на вказане, ФОП Кравчук В.О. не набував і не зберігав жодних коштів, про які заявляє прокурор, а тому правові підстави для стягнення таких коштів відсутні.

Разом з цим, у позові вказувалось, що спірні договори є удаваними, оскільки між сторонами на їх підставі фактично встановлено правовідносини з оренди комунального майна. При цьому, вказані правочини суперечать актам цивільного законодавства та підлягають визнанню недійсними на підставі ч. 1, ч. 2 ст. 203 та ст. 215 ЦК України.

Зобов`язувати сторін повертати один одному на підстав ст. 216 ЦК України все отримане на виконання таких договорів, а саме нерухоме майно та сплачені кошти не має підстав, оскільки майно після закінчення строку дії спірних договорів повернуте. А сплачені за спірними договорами кошти фактично є платою за користування комунальним майном, й враховуючи те, що безоплатне користування комунальним майном ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» забороняється, поверненню теж не підлягають.

Позовна вимога про стягнення майна, в тому числі й коштів, переданих, отриманих на виконання спірних договорів, які суперечать актам цивільного законодавства та підлягають визнанню недійсними, не ставилась, й положення ст. 216 ЦК України не можуть застосовуватися.

Разом з цим, оскільки ФОП Кравчук В.О. та ФОП Кравчук Я.М. здійснювали фактичне користування комунальним майном без укладення належних договорів оренди такого майна, а ті договори, на підставі яких вказані особи користувались комунальним майном, є недійсними й не породжують правових наслідків (тобто згодом відпали), то несплачена за користування таким майном орендна плата у тому розмірі, який мав визначатись у порядку встановленому чинним законодавством України є коштами, які Відповідач 2 та Відповідач 3 без достатньої правової підстави зберегли у себе, тому вони підлягають стягненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.02.2024 у справі № 922/2321/22.

Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги в частині того, що орендна плата встановлюється за результатами конкурсу на право оренди, стартова орендна плата встановлюється для визначення її за результатами конкурсу, а не для самостійного визначення прокурором, матеріали справи не містять доказів проведення незалежної оцінки будівлі відповідно до п. 6 Методики; наявність між сторонами договору, який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, наслідками недійсності правочину є двостороння реституція відповідно до ст. 216 ЦК України, з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, від 20.03.2019 у справі № 607/5422/16-ц;

19) посилання прокурора на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 09.11.2020 у справі № 905/1680/20 є неспроможним, оскільки дана справа не є релевантною до спірних правовідносин, так само як і справа № 686/21317/20, на яку послався суд першої інстанції;

Доводи Фізичної особи-підприємця Кравчука Володимира Олександровича (щодо додаткового рішення) , які є повністю тотожними з доводами апеляційної скарги Кравчук Яніни Миколаївни відхиляються з огляду на наступне:

За змістом ст. 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вищенаведене спростовує доводи апеляційних скарг в частині того, що суд першої інстанції необґрунтовано зменшив розмір понесених ФОП Кравчуком В.О. витрат на професійну правничу допомогу із заявлених 62 760,00 грн до 5 626,43 грн, при цьому Господарським судом встановлено, що заперечення прокурора не є клопотанням про зменшення у розумінні ч. 5 ст. 126 ГПК України, як такі, що грунтуються на вільному тлумачені скаржниками норм процесуального права в питанні форми подання заяв по суті.

Визначений між сторонами розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає умовам укладених договорів про надання правової допомоги. Зауваження чи заперечення щодо наданих послуг, їх обсягу та вартості у сторін справи відсутні. Від прокурора надійшли до суду заперечення, які не є клопотанням про зменшення судових витрат, й грунтуються на правилах розподілу судових витрат у разі часткового задоволення позовних вимог. Відповідно, досліджуючи питання розподілу заявлених відповідачами витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд у відповідності до п. З ч. 4 ст. 129 ГПК України та застосовуючи принцип пропорційності, провів розподіл витрат та поклав на прокурора витрати в розмірі 5 626,43 грн, які стягує на користь ФОП Кравчук В.О., та витрати в розмірі 2 485,28 грн, які стягує на користь ФОП Кравчук Я.М.

Судом першої інстанції у додатковому рішенні наведено обгрунтування розподілу вказаних витрат із застосуванням принципу пропорційності. Зокрема, суд вказав, що у справі заявлено немайнові (про визнання недійсними договорів про спільну діяльність) та майнові вимоги (про стягнення безпідставно збережених коштів), з яких немайнові задоволені повністю, тому 50 % витрат відповідачів не підлягають стягненню з позивача. И оскільки позовні вимоги майнового характеру задоволені частково, то решта 50 % із заявлених відповідачами сум витрат підлягають розподілу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. А саме, не задоволено вимогу про стягнення коштів з ФОП Кравчук В.О., в тому числі й солідарно, на 17,93 %, тому вказаний відсоток від заявленого розміру витрат цього відповідача стягується з прокурора. Аналогічно, не задоволено вимогу про стягнення коштів з ФОП Кравчук Я.М., в тому числі й солідарно, на 10,07%, а тому вказаний відсоток від заявленого розміру витрат цього відповідача стягується з прокурора.

З викладеного вбачається, що суд першої інстанції не зменшував розмір понесених ФОП Кравчук В.О. та ФОП Кравчук Я.М. витрат на професійну правничу допомогу у розумінні ч. 6 ст. 126 ГПК України, а здійснив їх розподіл із застосуванням принципу пропорційності, виходячи із обсягу та розміру задоволених вимог, що повністю відповідає п. З ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги в частині того, що зменшуючи з власної ініціативи розмір судових витрат, суд втрутився у договірні відносини між Адвокатським об`єднанням «Науменко, Боруш і партнери» та ФОП Кравчуком В.О., що є протиправним; загальний розмір витрат ФОП Кравчука В.О. на професійну правничу допомогу становить 62 760,00 грн (42 280,00 грн + 13 280,00 грн + 7 200,00 грн), що підтверджується договором про надання правової допомоги № 20-КВО від 10.10.2023, актами № 1 від 18.04.2024, № 2 від 30.05.2024, № 3 від 04.11.2024 та відповідними платіжними документами; судом не зазначено, в чому полягає неспівмірність витрат, не наведено жодних мотивів для зменшення вартості кожної із складових заявлених витрат, не зазначено жодних підстав для визначення власної ціни кожної послуги; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони, що виключає ініціативу суду, з посиланням на висновки Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду у справі № 915/606/21, від 24.09.2020 у справі № 904/3583/19 та додаткову постанову від 24.06.2024 у справі № 712/3690/22;

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

В даній справі колегія суддів дійшла висновку, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.10.2024 та додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2024 у справі №912/543/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги Фізичної особи - підприємця Кравчука Володимира Олександровича та Фізичної особи - підприємця Кравчук Яніни Миколаївни на них, відповідно, підлягають залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційних скарг у сумі 51 051,40 грн. покладаються на осіб, які подали апеляційні скарги.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Фізичної особи - підприємця Кравчука Володимира Олександровича та Фізичної особи - підприємця Кравчук Яніни Миколаївни на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.10.2024 та апеляційні скарги Фізичної особи - підприємця Кравчука Володимира Олександровича та Фізичної особи - підприємця Кравчук Яніни Миколаївни на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2024 у справі №912/543/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.10.2024 та додаткове рішення від 03.12.2024 у справі №912/543/24 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покласти на Фізичну особу - підприємця Кравчука Володимира Олександровича у сумі 25 527,20 грн. та Фізичну особу - підприємця Кравчук Яніну Миколаївну у сумі 25 527,20 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено 13.08.2026

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя Ю.А. Джепа

Суддя О.В. Чус