ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
13 серпня 2026 р. Справа №160/22438/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши в порядку письмового провадження заяву адвоката Ткач Яни Сергіївни про забезпечення позову у справі за позовом адвоката Ткач Яни Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частина НОМЕР_1 про визнання протиправними рішень, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 28.07.2026 надійшла позовна заява адвоката Ткач Яни Сергіївни (далі представник позивача) про забезпечення позову у справі за позовом адвоката Ткач Яни Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач 1), військової частина НОМЕР_1 (далі відповідач 2), відповідно до якої позивач просить:
скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 08.06.2026 щодо ОСОБА_1 ;
скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 про призначення ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період на посаду при військовій частині;
зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про негайне повернення ОСОБА_1 з місця проходження військової служби до місця його реєстрації.
Ухвалою суду від 03.08.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
12.08.2026 від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 на час розгляду адміністративного позову вчиняти будь-які дії щодо переведення ОСОБА_1 на бойові позиції та/або до іншої військової частини.
В обґрунтування заяви представником позивача зазначено, що всупереч вимогам Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21.10.1993, позивача незаконно мобілізовано та направлено на проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 . На підставі оскаржуваних рішень ОСОБА_1 перебуває в умовах безпосередньої підготовки до бойових дій, тож питання забезпечення позову безпосередньо стосується життя та здоров`я позивача.
З урахуванням викладеного, представник позивача просить задовольнити заяву про забезпечення позову.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали заяви, суд вважає за можливе розглянути заяву про забезпечення позову у письмовому провадженні (без повідомлення учасників справи на підставі наявних матеріалів).
Вирішуючи заяву по суті, суд виходить з такого.
Положеннями частини другої статті 150 КАС України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При цьому, заходи забезпечення позову повинні обиратися судом з урахуванням дотримання балансу між правами та інтересами позивача, за захистом яких він звернувся, та наслідками впливу таких заходів на права та свободи заінтересованих осіб.
Заявник обов`язково повинен обґрунтувати своє клопотання і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язує застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому тягар доказування при розгляді клопотання покладається виключно на заявника.
У свою чергу суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, яке допускається, якщо не вжиття цих заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 640/18007/18, від 20 грудня 2019 року у справі № 640/9158/19.
Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, представник позивача обґрунтовує її тим, що ОСОБА_1 на підставі оскаржуваних рішень перебуває в умовах безпосередньої підготовки до бойових дій, внаслідок чого питання забезпечення позову стосується життя та здоров`я позивача.
Разом з тим, суд зауважує, що до заяви про забезпечення позову не додано жодних доказів, які б свідчили про вчинення відповідачами на час звернення представника позивача до суду з цією заявою дій щодо залучення ОСОБА_1 до виконання бойових (спеціальних) завдань та участі у бойових діях, направлення до зони ведення активних бойових дій (районів воєнних дій) та переведення до іншої військової частини, які відповідно вказували б на необхідність вирішення судом питання про вжиття заходів забезпечення позову.
Враховуючи предмет позову, суд зауважує, що заявником не надано разом з заявою про забезпечення позову доказів, на підставі яких суд може дійти до переконання, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні.
Обраний заявником вид забезпечення позову за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які можуть бути видані в майбутньому.
Відповідно до пунктів 5, 10 частини третьої статті 151 КАС України передбачено, що не допускається забезпечення позову шляхом:
зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення,
зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, законами України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в України» затверджено відповідні Укази Президента України та востаннє продовжено строк дії воєнного стану в України з 05 години 30 хвилин 4 травня 2026 року строком на 90 діб.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
З аналізу зазначених норм слідує, що військовозобов`язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці.
Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі Статут ).
Відповідно до статей 28, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України єдиноначальність є одним із принципів керівництва Збройними Силами України, а командир (начальник) наділений правом одноособово приймати рішення та віддавати накази підлеглим, які останні зобов`язані виконувати, крім випадків віддання явно злочинного наказу.
Отже, дії щодо переведення ОСОБА_1 на бойові позиції та/або до іншої військової частини здійснюються на підставі відповідного рішення та/або наказу командира (начальника).
Позивач не просить про зупинення конкретного наказу, однак заявлений спосіб забезпечення позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо переведення на бойові позиції та/або до іншої військової частини, фактично спрямований на унеможливлення виконання командуванням військової частини своїх повноважень щодо видання відповідних наказів у період проходження позивачем військової служби. Такий захід фактично обмежує реалізацію командиром військової частини повноважень, передбачених законодавством та військовими статутами, в умовах воєнного стану, що суперечить встановленій пунктом 10 частини третьої статті 151 КАС України забороні.
Беручи до уваги зазначені вище обставини, суд дійшов висновку про відсутність передбачених частиною другою статті 150 КАС України підстав для вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб, який не допускається відповідно до пункту 10 частини третьої статті 151 КАС України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову шляхом заборони на час розгляду адміністративного позову військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо переведення ОСОБА_1 на бойові позиції та/або до іншої військової частини, через що у задоволенні заяви представнику позивача слід відмовити.
У зв`язку з відмовою у задоволенні заяви, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на заявника.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви адвоката Ткач Яни Сергіївни про забезпечення позову у справі за позовом адвоката Ткач Яни Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частина НОМЕР_1 про визнання протиправними рішень, зобов`язання вчинити певні дії, відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.Є. Петросян