П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 серпня 2026 року
м. Рівне
Справа № 565/1351/25
Провадження № 22-ц/4815/711/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.
секретар судового засідання - Маринич В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вараського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2025 року у складі судді Незнамової І. М., ухвалене в м. Вараш Рівненської області о 15 годині 32 хвилини повний текст рішення складено 02 січня 2026 року,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення та встановлення порядку користування квартирою. В обґрунтування позовних вимог вказував, що він разом із відповідачем (його матір`ю ОСОБА_2 ) мають у власності по 1/2 частці квартири АДРЕСА_1 , однак через конфлікти та неприязні відносини із матір`ю, остання, починаючи з 2024 року, постійно створює позивачу перешкоди у користуванні вказаним житлом, а саме: не надає ключі від двох вхідних дверей до квартири, не надає ключів до поштової скриньки, не надає доступу до балкону (лоджії) та кухні. Зазначав, що він є студентом Національного університету «Одеська політехніка», отримує стипендію в розмірі 2500 грн. щомісячно. У зв`язку з введенням воєнного стану, студентів переведено на дистанційну форму навчання, тому він змушений фактично проживати та навчатися у місті Вараш. З весни 2024 року у них з матір`ю почали виникати конфлікти, а з весни 2025 року неприязні відносини набрали сталого характеру: остання постійно провокувала конфлікти, після чого викликала поліцію, намагаючись, на його думку, унеможливити спільне проживання у квартирі. За заявою відповідача постановою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 18.03.2025 року у справі №565/543/25, його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП. Через агресивну поведінку матері він змушений винаймати житло для проживання, за яке сплачує його батько - ОСОБА_3 .. Для врегулювання питання, щодо встановлення порядку користування квартирою він звертався до Вараського РВП ГУНП в Рівненській області, де його було повідомлено, що такі вимоги мають розглядатися виключно судом в порядку позовного провадження. Враховуючи викладене, та у зв`язку із відсутністю ключів від вхідних дверей спірної квартири, він звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить: усунути йому перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом його вселення до квартири та зобов`язання ОСОБА_2 передати йому ключі від двох вхідних дверей до квартири; встановити порядок користування ним та його матір`ю ОСОБА_2 як співвласниками майна квартирою, при якому, надати у користування відповідачу ОСОБА_2 житлову кімнату площею 19,8 кв.м. разом із лоджією площею 1,9 кв.м., надати у користування ОСОБА_1 житлову кімнату, площею 11,6 кв.м., залишити у спільному користуванні співвласників: коридор площею 7,1 кв.м., кухню площею 7,9 кв.м., вбиральню площею 1,4 кв.м., ванну кімнату площею 3,7 кв.м., вбудовану шафу 0,5 кв.м.; стягнути з відповідача на користь позивача сплачений ним судовий збір при подачі позову в розмірі 1211,20 грн.
Рішенням Вараського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2025 року вказаний позов задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом його вселення до квартири та зобов`язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 ключі від двох вхідних дверей до квартири. Встановлено порядок користування співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_1 , при якому, надати у користування ОСОБА_2 житлову кімнату площею 19,8 кв.м. разом із лоджією площею 1,9 кв.м., надати у користування ОСОБА_1 житлову кімнату, площею 11,6 кв.м., залишити у спільному користуванні: коридор площею 7,1 кв.м., кухню площею 7,9 кв.м., вбиральню площею 1,4 кв.м., ванну кімнату площею 3,7 кв.м., вбудовану шафу 0,5 кв.м. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп., що сплачений позивачем при зверненні до суду.
Вважаючи рішення суду частково незаконним, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що у поданому нею відзиві на позовну заяву зазначені заперечення щодо вимог позивача в частині усунення позивачу перешкод у користуванні квартирою, вказано на відсутність доказів у цій частині позовних вимог, та одночасно висловлено згоду із позовною вимогою про встановлення порядку користування квартирою, оскільки такий порядок користування вже існує між сторонами, а тому спір з цього приводу відсутній. Додає, що у відзиві нею зазначено, що у разі задоволення вимоги позивача про встановлення порядку користування квартирою, одночасно варто вирішити питання про забезпечення умов, необхідних для виконання встановленого порядку користування квартирою, та наведено їх перелік. Зазначає, що судом взагалі не вказано про те, з яких обставин справи та наданих доказів встановлено наявність перешкод позивачу у користуванні квартирою (ключі від квартири у позивача були, оскільки він замкнув квартиру, коли виходив з неї 21.03.2025р.). Також вказує, що коли позивач писав список особистих речей, які бажав отримати від відповідача та отримав, то такий список не доводить того, що позивач не має ключів. Суд не врахував, що такий список писав позивач 02.09.2025 року, після поданого ним позову, де чітко зазначив: «все, за чим я звертався, я отримав, окрім довідки платника податків». Цей доказ вказує на те, що позивач не звертався до відповідача з наміром отримати від неї ключі від квартири, що означає, що вони у нього були та він їх не потребував (після 21.03.2025р. позивач жодного разу не звертався до відповідача з наміром отримати ключі від квартири). Жодних інших доказів в обґрунтування своєї вимоги про усунення перешкод позивач суду не надав, а суд не встановив. Суд не дав оцінки тому, що позивач виїхав з квартири 21.03.2025 року з власної волі та з власної ініціативи, закривши квартиру на ключ, що визнав сам позивач. Відповідач не чинить позивачу перешкоди в користуванні квартирою та не проти того, щоб позивач проживав у квартирі, лише бажає, щоб він дбав про спільне майно та дотримувався порядку та чистоти у квартирі. Вважає, що якби у позивача не було ключів від квартири, спершу він мав би попросити їх у матері, а вже потім звертатися до суду. Стверджує, що відповідач ніколи не вказувала для сина, щоб він залишив житло, таке рішення він прийняв самостійно. Отже, позовні вимоги в частині усунення перешкод в користуванні квартирою є безпідставними, необґрунтованими та недоведеними, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню. В частині позовної вимоги про встановлення порядку користування квартирою у спосіб,визначений позивачем, відповідач не заперечувала, оскільки кожен з них користується житловими кімнатами саме так, як вказав позивач, що позивач підтвердив у судовому засіданні. Однак при вирішенні даного питання необхідно одночасно визначити правила проживання сторін у квартирі, що є складовою такої позовної вимоги та не виходить за її межі. Із цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині задоволення вимоги про усунення позивачу перешкод у користуванні квартирою, шляхом його вселення до квартири та зобов`язання відповідача передати позивачу ключі від двох вхідних дверей до квартири та відмовити у задоволенні такої позовної вимоги повністю, змінити рішення суду в частині позовної вимоги про встановлення порядку користування квартирою, яку доповнити визначенням правил проживання сторін у квартирі наступним чином: - поважати особистий простір (не входити до кімнати іншого співвласника без попереднього стуку і чіткого дозволу); - не використовувати речі без згоди (заборонено брати особисті речі, меблі, техніку або засоби гігієни іншого співвласника без його згоди); - компенсувати збитки у разі пошкодження (у випадку пошкодження чужого майна, компенсувати його рівноцінним за призначенням і якістю); - правила користування кухнею (мийка використовується лише для миття посуду та продуктів, брудний посуд слід мити одразу після використання; після приготування їжі прибрати за собою плиту, стіл та інші поверхні); - санітарія у ванній кімнаті та туалеті (після кожного використання унітазу очищати його, підтримувати чистоту у ванній і туалеті, не залишати після себе сміття, волосся, плями тощо); - порядок у спільних кімнатах (прибирати за собою у всіх зонах спільного користування (кухня, ванна, туалет, коридор, не залишати взуття, сумки або інші особисті речі в проходах, які заважають вільному пересуванню); - зберігання продуктів харчування (не зберігати у квартирі гнилі або сильнопахнучі продукти, своєчасно утилізувати сміття); - витрати на побутові обов`язки (своєчасно сплачувати комунальні платежі, вести справедливий облік витрат на спільні речі (засоби гігієни, миючі засоби, сміттєві пакети, тощо), узгоджувати оплату і розподіл побутових обов`язків; - гості (заборонена постійна присутність сторонніх осіб у квартирі без згоди іншого співвласника). Також просить провести відповідний розподіл судових витрат пропорційно до задоволених вимог.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_1 вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що сторони у справі є сином та матір`ю, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 24.07.2015 року ОСОБА_1 , де матір`ю вказано ОСОБА_2 , батьком - ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 є студентом 3 курсу бакалаврського рівня вищої освіти денної форми навчання Навчально-наукового Інституту енергетики Національного університету «Одеська політехніка», термін закінчення навчального закладу - 30 червня 2026 року, що підтверджується довідкою навчального закладу №153 від 19.03.2025 року.
Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності, в рівних - по 1/2 частках, є власниками квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомого майна №417561402 від 12.03.2025 року.
1/2 частка власності на вищезазначену квартиру набута позивачем ОСОБА_1 на підставі договору дарування частки квартири від батька ОСОБА_3 , що підтверджується договором серії НАР №486386 від 08.09.2015 року.
Згідно договору оренди житлового приміщення від 01.04.2025 року, позивач ОСОБА_1 винаймає житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_2 , вартість оренди житла складає 8000,00 грн. на місяць (п.1.2. Договору).
Постановою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 18.03.2025 року у справі №565/543/25 за фактом вчинення 07.03.2025 року домашнього насильства психологічного характеру відносно своєї матері ОСОБА_2 , ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП (домашнє насильство) та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 (двадцять) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що відповідає сумі 340,00 грн.
За фактом вчинення 07.03.2025 року насильницьких дій відносно ОСОБА_2 , того ж дня, стосовно ОСОБА_1 винесено терміновий заборонний припис серії АА №616348 від 07.03.2025 року, із забороною в будь-який спосіб контактувати з ОСОБА_2 з 07.03.2025 року по 10.03.2025 року.
21.03.2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виник конфлікт, у ході якого відповідач зверталась до правоохоронних органів та викликала працівників поліції через лінію «102». Звернення зареєстроване у Вараському РВП ГУНП в Рівненській області в ЖЄО за №2118, про що свідчить копія талону-повідомлення від 01.08.2025 року.
За результатом розгляду вказаного звернення, згідно відповіді Вараського РВП ГУНП в Рівненській області від 01.08.2025 року за вих.№143860-2025, ОСОБА_1 повідомлено, що в ході розгляду матеріалів не встановлено наявність складу адміністративного правопорушення чи кримінального проступку.
Згідно заяви ОСОБА_1 про вчинення адміністративного правопорушення від 25.03.2025 року, позивач ОСОБА_1 звертався до Вараського РВП ГУНП в Рівненській області із заявою про вчинення адміністративного правопорушення, в якій, зокрема, зазначив, що його мати - ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у праві користування спільним житлом - квартирою АДРЕСА_1 , умисно забороняючи користуватись спірною квартирою, у якій просив притягнути ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності та зобов`язати останню надати йому доступ до житла.
Як вбачається із відповіді Вараського РВП ГУНП в Рівненській області від 14.04.2025 року за вих.№73066-2025, ОСОБА_1 повідомлено, що за результатом розгляду його звернення щодо створення перешкод у користуванні часткою квартири вбачаються ознаки цивільно-правових відносин та рекомендовано звернутися до суду для вирішення спору.
Звертаючись до суду з цим позовом про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення та встановлення порядку користування квартирою, ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди в користуванні спільною з матір`ю квартири шляхом його вселення його до квартири та зобов`язання відповідачки, його матері, передати йому ключі від двох вхідних дверей до квартири; встановити порядок користування ним та його матір`ю як співвласниками майна квартирою, при якому, надати у користування відповідачу матері одну житлову кімнату площею 19,8 кв.м. разом із лоджією площею 1,9 кв.м., надати у його користування житлову кімнату площею 11,6 кв.м., а у спільному користуванні залишити коридор, кухню, вбиральню, ванну кімнату та вбудовану шафу.
У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Згідно з частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності (співвласника) житлового приміщення передбачає, насамперед, право на використання помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї (статті 383 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Наведеною нормою матеріального права визначено право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема житловим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).
Як встановлено судом, право власності позивача ОСОБА_1 на 1/2 частку спірної квартири набуте на підставі договору дарування серії НАР №486386 від 08.09.2015 року частки квартири від батька ОСОБА_3 ..
У статтях 358, 361 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньої згоди і кожний співвласник самостійно розпоряджається своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Згідно зі статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення.
Відповідно до статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
Таким чином, для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 370/807/22 (провадження № 61-4057св23).
Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення позивача, з чим погоджується і апеляційний суд.
У статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Отже, право кожного зі співвласників на володіння, користування та розпорядження спільним майном одночасно зумовлює обов`язок узгоджувати свою поведінку щодо здійснення цих прав з іншими співвласниками. У разі недосягнення співвласниками згоди з питань здійснення повноважень щодо володіння та користування спільним майном спір, що виник, підлягає вирішенню судом.
Судом встановлено, що сторони у цій справі не дійшли згоди щодо порядку користування спірною квартирою.
Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2023 року у справі № 607/22941/21 (провадження № 61-12444св22) висловив правову позицію про те, що судове рішення про встановлення порядку користування спільним майном не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їхніх прав як власників, оскільки суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їхніх часток у праві власності на спільне майно. При цьому, допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність, тобто з наближенням до ідеальних часток.
При виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
Вирішуючи спір щодо встановлення порядку спільного користування квартирою, суд керується тим, що при визначенні такого порядку допускається виділення сторонам у користування частин житлового приміщення, співмірних їхнім ідеальним часткам у праві спільної часткової власності. При цьому можливі незначні відступи від точної відповідності реальних часток ідеальним, зумовлені об`єктивною неможливістю забезпечити їх повну тотожність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно та не порушує їхніх прав як власників.
Установивши, що співвласники не дійшли згоди щодо порядку користування спільним майном, а також урахувавши, що запропонований позивачами порядок користування квартирою не порушує прав відповідача, суд першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Такий висновок зумовлений, зокрема, наявністю між сторонами вкрай неприязних відносин, що унеможливлює добровільне встановлення порядку користування квартирою відповідно до часток кожного зі співвласників.
Згідно Технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 , вказана квартира розташована на 7 поверсі 9-поверхового будинку та складається з 2-х кімнат житловою площею 31,4 кв.м, у тому числі: 1-ша житлова кімната площею 19,8 кв.м.; 2-га житлова кімната площею 11,6 кв.м.; кухня площею 7,9 кв.м.; вбиральня площею 1,4 кв.м; ванна кімната площею 3,7 кв.м.; коридор площею 7,1 кв.м.; вбудовану шафу 0,5 кв.м.; лоджія площею 1,9 кв.м.
При цьому, відповідач та його представник не висловили заперечень, щодо запропонованого позивачем у позові порядку користування співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_1 , при якому, позивач просить надати у користування ОСОБА_2 житлову кімнату площею 19,8 кв.м. разом із лоджією площею 1,9 кв.м., надати у користування ОСОБА_1 житлову кімнату, площею 11,6 кв.м., залишити у спільному користуванні: коридор площею 7,1 кв.м., кухню площею 7,9 кв.м., вбиральню площею 1,4 кв.м., ванну кімнату площею 3,7 кв.м., вбудовану шафу 0,5 кв.м.
Судом також встановлено, що у судовому засіданні суду першої інстанції відповідач ОСОБА_2 вчергове зазначила, що вона не заперечує проти встановлення запропонованого позивачем ОСОБА_1 порядку користування квартирою, оскільки, на її думку, такий порядок користування квартирою відповідає її інтересам та буде захищати її права, як співвласника квартири. Така ж позиція висловлена нею у апеляційній скарзі. Тобто, відповідач ОСОБА_2 погоджується із запропонованим позивачем ОСОБА_1 порядком користування спірною квартирою, іншого варіанту користування квартирою відповідачем нею не запропоновано.
Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не змогли за взаємною згодою добровільно вирішити питання користування квартирою за наявності неприязних відносин, які унеможливили добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, суд погоджується із запропонованим позивачем ОСОБА_1 порядком користування спірною квартирою. На переконання суду, такий порядок користування співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартирою забезпечить справедливий баланс прав та обов`язків співвласників майна.
Покликання апеляційної скарги про визначення правил проживання сторін в квартирі, а саме: поважати особистий простір: не входити до кімнати іншого співвласника без попереднього стуку і чіткого дозволу; не використовувати речі без згоди: заборонено брати особисті речі, меблі, техніку або засоби гігієни іншого співвласника без його згоди; компенсувати збитки у разі пошкодження: у випадку пошкодження чужого майна компенсувати його рівноцінним за призначенням і якістю; правила користування кухнею: мийка використовується лише для миття посуду та продуктів; брудний посуд слід мити одразу після використання; після приготування їжі прибрати за собою плиту, стіл та інші поверхні; санітарія у ванній кімнаті та туалеті: після кожного використання унітазу очищати його; підтримувати чистоту у ванній і туалеті: не залишати після себе сміття, волосся, плями, тощо; порядок у спільних кімнатах: прибирати за собою у всіх зонах спільного користування - кухня, ванна, туалет, коридор; не залишати взуття, сумки або інші особисті речі в проходах, які заважають вільному пересуванню; зберігання продуктів харчування: не зберігати в квартирі гнилі або сильнопахнучі продукти; своєчасно утилізовувати сміття; витрати та побутові обов`язки: своєчасно сплачувати комунальні платежі; вести справедливий облік витрат на спільні речі (засоби гігієни, миючі засоби, сміттєві пакети, тощо); узгоджувати оплату й розподіл побутових обов`язків; гості: заборонена постійна присутність сторонніх осіб у квартирі без згоди іншого співвласника, апеляційним судом оцінюються критично як такі, що виходять за межі позовних вимог.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Вараського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 серпня 2026 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Шимків С. С.