18.08.26
22-ц/812/1845/26
Провадження № 22-ц/812/1845/26 Головуючий суду першої інстанції Лагода А.А.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 серпня 2026 року м. Миколаїв Справа № 487/1307/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Царюк Л.М.,
суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
при секретарі судового засідання -Повертайленко Ю.В.,
без участі учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2026 року, постановлену під головуванням судді Лагоди А.А., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за заявою ОСОБА_1 про роз`яснення рішення від 02 травня 2025 року ухваленого за позовом ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу «Парма» про визнання права власності і повернення частини членських внесків,
В С Т А Н О В И В:
03 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про роз`яснення про роз`яснення рішення від 02 травня 2025 року ухваленого за позовом ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу «Парма» (далі - АГК «Парма») про визнання права власності і повернення частини членських внесків.
В обґрунтування заяви посилалось на те, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2025 року у даній справі у задоволенні його позовних вимог відмовлено.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 липня 2025 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У зазначеній постанові апеляційний суд вказав, що: «Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено: За змістом договору від 22 серпня 1993 року мале підприємство "Парма" зобов`язалось розмістити на автостоянці збірний металевий гараж належного кооперативу "Парма" на праві особистої власності, забезпечити охорону. Про внесок в фонд розвитку МП "Парма" свідчить копія квитанції від 22 серпня 1993 року. Відповідно до протоколу засідання правління АГК "Парма" від 11 березня 2008 року правління вирішило виключити з кооперативу у зв`язку з переносом і демонтажем металевого гаражу належного ОСОБА_2 і замість цього встановити гараж кооперативу (відповідно до договору від 22 серпня 1993 року), присвоївши гаражу порядковий номер № 90».
Разом з тим у рішенні Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2025 року у справі № 487/1307/25 суд послався на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2019 року у справі № 487/5705/16-ц як на преюдиційне.
При цьому у справі № 487/5705/16-ц судом було задоволено позов Автогаражного кооперативу «Парма», який ґрунтувався на тому, що за договором від 22 серпня 1993 року між МП «Парма» та АГК «Парма» кооператив придбав металевий гараж для господарських потреб. У зв`язку з наведеним заявнику незрозуміло, яку саме обставину щодо виникнення права власності АГК «Парма» на спірний гараж № НОМЕР_1 суд вважав встановленою своїм рішенням.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд роз`яснити рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2025 року у справі № 487/1307/25, а саме:
Чи встановив суд, що право власності АГК «Парма» на спірний гараж № НОМЕР_1 виникло на підставі договору від 22 серпня 1993 року між МП «Парма» та АГК «Парма»?
Чи встановив суд, що на момент укладення договору від 22 серпня 993 року АГК «Парма» вже була власником спірного гаража № НОМЕР_1 ?
Якщо суд виходив із того, що АГК «Парма» була власником спірного гаража до укладення договору від 22 серпня 1993 року та розмістило гараж по договору від 22 серпня 1993 року, а не придбало у власність, то яку дату виникнення права власності АГК «Парма» на спірний гараж суд вважав встановленою?
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2026 року заяву залишено без задоволення.
Ухвала суду мотивована тим, що мотиви, з яких виходив суд, приймаючи вказане рішення, описані в мотивувальній частині рішення від 02 травня 2025 року. Текст рішення суду не містить двозначних трактувань, є зрозумілим та доступним для сприйняття, в ньому викладені обставини в обґрунтування прийняття саме такого рішення, в ньому дано оцінку та правовий аналіз всім поданим сторонами доказам в їх сукупності, а також зазначено мотиви на вимоги законодавчих актів, якими керувався суд, приймаючи рішення.
Фактично, заява подана з приводу не роз`яснення рішення суду, а у зв`язку з незгодою заявника із мотивами прийняття рішення та встановленими обставинами по справі, а також не згодою заявника із мотивами прийняття раніше прийнятих судових рішень, зокрема, у справі № 487/5705/16-ц та мотивів його прийняття.
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив її скасувати та постановити нову, якою заяву про роз`яснення рішення задовольнити, або направити заяву про роз`яснення рішення до суду першої інстанції на новий розгляд.
Апеляційна скарга мотивована тим, що заявник не просив суд пояснити, чому суд дійшов відповідного висновку. Не просив повторно оцінити докази. Не просив встановити інші факти. Предметом заяви було виключно роз`яснення змісту вже встановленої судом обставини. Отже суд фактично розглянув інше питання, ніж те, з яким звернувся заявник.
На жодне із поставлених заявником питань ухвала суду відповіді не містить. Натомість суд лише констатував, що рішення є зрозумілим. Таким чином фактично заява залишилася нерозглянутою по суті.
Між тим, надання заявнику відповіді на поставлені питання жодним чином не змінювало б рішення суду. Суду достатньо було повідомити, який саме юридичний факт щодо виникнення права власності він визнав встановленим. Це не вимагало ні нового дослідження доказів, ні зміни мотивів рішення.
Не роз`яснивши, який саме юридичний факт щодо виникнення права власності покладено в основу рішення, суд фактично позбавив заявника можливості зрозуміти, яким саме із досліджених судом доказів підтверджується цей факт.
Внаслідок цього заявник позбавлений можливості зрозуміти зміст рішення саме в тій частині, яка безпосередньо впливає на його права.
Суд першої інстанції не спростував жодного із доводів заяви, а лише зазначив, що рішення є зрозумілим, не надавши відповіді на поставлені питання.
Суд першої інстанції зазначив, що рішення не містить двозначних трактувань. Якщо це дійсно так, то відповідь на поставлені заявником питання не могла викликати жодних труднощів і не потребувала зміни рішення.
Натомість суд взагалі відмовився надати будь-яку відповідь. Таким чином висновок суду про повну зрозумілість рішення суперечить самому змісту постановленої ухвали.
На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надходило.
Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомили. Ураховуючи приписи частини 2 статті 372 ЦПК України, апеляційний суд розглянув справу без участі учасників справи.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Процесуальний порядок роз`яснення судового рішення регулюється положеннями статті 271 ЦПК України.
Згідно з частиною 1 статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.
Виходячи зі змісту положень зазначених норм, суд може роз`яснити судове рішення у разі, якщо нечітким або незрозумілим є зміст його резолютивної частини як для осіб, щодо яких воно ухвалене, так і для осіб, які будуть здійснювати його примусове виконання.
Незрозумілим слід вважати таке судове рішення, в якому припускається декілька варіантів тлумачення. Підставою для роз`яснення судового рішення є утруднення чи неможливість його виконання.
В ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суті рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Водночас суд, роз`яснюючи рішення, не вносить зміни в існуюче рішення.
Рішення суду може бути роз`яснено у разі, якщо без такого роз`яснення його важко виконати, оскільки існує значна ймовірність неправильного його виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення.
Отже, роз`яснення судового рішення - це засіб виправлення недоліків судового акту, який полягає в усуненні неясності судового документа. Тобто йдеться про викладення судового рішення у більш ясній і зрозумілій формі. Необхідність такого роз`яснення випливає з обставин неоднозначного розуміння рішення суду з метою його виконання.
Суть роз`яснення судового рішення полягає у тому, що суд не повинен давати відповідь на нові питання та вирішувати невирішені вимоги, він лише має роз`яснити положення ухваленого ним рішення, які нечітко ним сформульовані, що позбавляє можливості його реалізації.
Якщо у заяві про роз`яснення рішення фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз`яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в такому роз`ясненні.
Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалах Верховного Суду від 30 січня 2024 року у справі № 607/2611/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 127/16528/20, від 15 червня 2022 року у справі № 759/1382/19.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Частиною 2 статті 271 ЦПК України передбачено, що подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання.
Із зазначеної норми вбачається, що роз`ясненню підлягають не всі судові рішення, а лише ті, які підлягають виконанню, порядок здійснення якого визначено Законом України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року в справі № 233/3676/19 вказано, що "необхідність роз`яснення судового рішення може бути зумовлена його нечіткістю в резолютивній частині, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, або які будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання. Отже, в ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суті рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Водночас суд, роз`яснюючи рішення, не вносить зміни в існуюче рішення. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 271 ЦПК України подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання. Зі змісту цієї норми убачається, що роз`ясненню підлягають не всі судові рішення, а лише ті, які підлягають виконанню, зокрема у порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2025 року залишено без задоволення позов ОСОБА_1 до АГК «Парма» про визнання права власності і повернення частини членських внесків. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 28 липня 2025 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2025 року залишено без змін та набрало законної сили, тобто рішення суду першої інстанції, з заявою про роз`яснення якого звернувся ОСОБА_1 , не є тим судовим рішенням, право на роз`яснення якого передбачено статтею 271 ЦПК України, оскільки воно не підлягає виконанню в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до частини 4 статті 271 ЦПК України про роз`яснення або відмову у роз`ясненні судового рішення суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено.
Враховуючи, що рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2025 року, яким залишено без задоволення позов ОСОБА_1 до АГК «Парма» про визнання права власності і повернення частини членських внесків, не може бути об`єктом роз`яснення у розумінні цивільного процесуального закону, то у задоволенні заяви про роз`яснення цього судового рішення необхідно відмовити саме з цих підстав.
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції при розгляді заяви ОСОБА_1 припустився помилки у застосуванні приписів статті 271 ЦПК України, оскільки розглянув заяву ОСОБА_1 про роз`яснення судового рішення, не рахувавши того факту, що рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2025 року не підлягає виконанню, а відтак не підлягає й роз`ясненню.
Відповідно до частини 1 пункту 2 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права пункт 4 частина 1 статті 376 ЦПК України).
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина 4 статті 376 ЦПК України).
Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотивувальна частина оскаржуваної ухвала суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням її в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2026 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повне судове рішення складено 18 серпня 2026 року.