Справа № 133/1644/26
Провадження № 22-ц/801/2117/2026
Категорія:
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дем`янова Ж. М.
Доповідач:Береговий О. Ю.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року Справа № 133/1644/26 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),
суддів: Панасюка О.С., Сала Т.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Козюми Д.О.,
учасники справи:
позивач-відповідач: ОСОБА_1 ,
відповідач-позивач: ОСОБА_2 ,
треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Молчанової Наталії Володимирівни на ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 09 липня 2026 року про забезпечення зустрічного позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, відібрання малолітньої дитини та визначення її місця проживання разом із батьком,
в с т а н о в и в :
У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві Державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Крім того із зустрічним позовом звернувся ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві Державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, відібрання малолітньої дитини та визначення її місця проживання разом із батьком
Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 01 липня 2026 року об`єднано в одне провадження первісний та зустрічний позови.
08 липня 2026 року надійшла заява від представника ОСОБА_2 - адвоката Потапова І.І. про забезпечення позову за зустрічною позовною заявою, яку мотивував тим, що ОСОБА_2 є рідним батьком малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Після смерті матері дитини ІНФОРМАЦІЯ_4 , малолітню доньку було тимчасово влаштовано до бабусі ОСОБА_1 на підставі наказу Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 14 квітня 2026 року № ТВД/10. Заявник зазначає, що зазначений наказ має тимчасовий характер та не є судовим рішенням про визначення місця проживання дитини.
Після повернення в Україну він неодноразово звертався до Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації із заявами щодо повернення йому доньки для самостійного виховання та утримання, скасування тимчасового влаштування дитини, забезпечення його участі у відповідному адміністративному провадженні та безперешкодного спілкування з дитиною. Крім того, 21 та 22 травня 2026 року за його участю проводилися робочі зустрічі у Службі у справах дітей щодо повернення малолітньої доньки батькові.
Заявник також зазначає, що протягом травня-липня 2026 року ОСОБА_1 систематично перешкоджає його спілкуванню з дочкою. Зокрема, попри неодноразові письмові звернення із пропозиціями щодо організації побачень у конкретні дати, дитина для зустрічей не надавалася, а можливість спілкування ставилася у залежність від виконання умов, які, на думку заявника, не передбачені законом, зокрема проходження психологічного обстеження та проведення попередньої особистої розмови між сторонами.
За твердженням заявника, під час його візитів за місцем фактичного проживання дитини двері квартири не відчинялися, дитину для спілкування не надавали, про причини відсутності не повідомляли. Також під час робочої зустрічі у Службі у справах дітей 22 травня 2026 року ОСОБА_1 повідомила про небажання передавати дитину батькові та не повідомляє дитині про повернення батька в Україну і його намір брати участь у її вихованні.
Таким чином, просив вжити заходів забезпечення зустрічного позову шляхом встановлення обов`язку вчинити певні дії, а саме встановити на час розгляду справи тимчасовий порядок особистого спілкування ОСОБА_2 з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визначивши графік побачень не менше трьох разів на тиждень: щовівторка та щочетверга з 16:00 до 20:00 год, а також щонеділі з 11:00 до 19:00 год за місцем проживання батька або в іншому місці на його розсуд, із правом відвідування дитячих майданчиків, парків, закладів культури та інших місць відпочинку, без обов`язкової присутності ОСОБА_1 , зобов`язавши останню не чинити перешкод у спілкуванні батька з дитиною та передавати дитину для побачень у визначені дні та години.
Вжити заходів забезпечення зустрічного позову шляхом заборони ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду змінювати місце проживання (перебування) малолітньої ОСОБА_3 , реєструвати зміну місця її проживання, а також вивозити (переміщувати) дитину за межі міста Києва та за межі території України.
Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 09 липня 2026 року заяву про забезпечення зустрічного позову задоволено частково.
Встановлено на час розгляду справи №133/1644/26 тимчасовий порядок особистого спілкування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме: щовівторка з 16:00 год до 20:00 год та щонеділі з 11:00 год до 19:00 год за місцем проживання батька ( АДРЕСА_1 ) або в іншому місці на його розсуд із правом відвідування дитячих майданчиків, дитячих кімнат, парків, кінотеатрів, театрів, музеїв, культурно-розважальних заходів та інших місць, без обов`язкової присутності ОСОБА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити надання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батькові для зустрічей у встановлений судом графік побачень.
У задоволенні заяви про забезпечення зустрічного позову в частині заборони ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду змінювати місце проживання (перебування) малолітньої ОСОБА_3 , реєструвати зміну її місця проживання, а також вивозити (переміщувати) малолітню дитину за межі міста Києва та за межі території України - відмовлено.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Молчанова Н.В. подала апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 09 липня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення зустрічного позову. Вирішити питання щодо стягнення судових витрат.
В апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо застосування заходу забезпечення у вигляді тимчасового визначення порядку спілкування батька з дитиною, яке за його позицію буде спрямоване виключно на збереження сімейних зв`язків та емоційного контакту між батьком і малолітньою донькою на час розгляду справи. Вказує, що сімейний зв`язок та емоційний контакт між батьком і малолітньою донькою відсутній, а тому забезпечення позову повинно було направлено на його відновлення, а не на збереження. Доказом відсутності емоційного зв`язку між батьком та дитиною є висновок психолога.
Також вважає, що вирішуючи питання про забезпечення позову шляхом встановлення довготривалих побачень батька з дитиною, судом першої інстанції не дотримано найкращих інтересів дитини. Передання ОСОБА_2 малолітньої дитини буде для неї травмуючим фактором та негативно вплине на її психоемоційний стан.
Крім того, задовольняючи заяву про забезпечення позову в частині зобов`язання ОСОБА_1 забезпечити надання дитини, суд не повною мірою оцінив розумність та адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову, як і не дотримав балансу інтересів сторін та поклав на відповідачку за зустрічним позовом
непропорційний і надмірний тягар, який фактично полягає у необхідності зміни способу життя. При цьому, звертає увагу на те, що суд першої інстанції допустив узагальнений та формальний підхід до вирішення заяви про забезпечення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Білан Г.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суд залишити без змін. Зазначає, що наведені в апеляційній скарзі твердження мають характер заперечень по суті спору та не впливають на висновок про необхідність тимчасового визначення порядку спілкування з дитиною з метою збереження її контакту з батьком на час розгляду справи. Звертає увагу на те, що повне або тривале позбавлення дитини можливості спілкування з батьком під час тривалого судового розгляду може мати негативні та подекуди незворотні наслідки для її психоемоційного розвитку.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції частково не відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.
Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 частини 1 статті 150 ЦПК України.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Предметом позовних заяв у даній справі є - позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів (за первісним позовом) та усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, відібрання малолітньої дитини та визначення її місця проживання разом із батьком (за зустрічним позовом).
Заява про забезпечення позову повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; інші відомості, потрібні для забезпечення позову (ч. 1 ст. 151 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" зазначено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі; розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Забезпечення позову у спорах щодо малолітніх дітей має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.
Згідно з пунктами 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Як зазначав Європейський суд з прав людини, національні органи влади зобов`язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим з батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання у цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (§ 79-80 рішення ЄСПЛ Mamchurv. Ukraine(заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року).
У рішенні від 04 вересня 2018 року у справі Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania, заява № 6221/14 ЄСПЛ зазначив, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, з встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися із сином протягом трьох років і п`яти місяців, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного iсiмейного життя, а тому допустимим є встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті (§33-34).
У § 127 рішення ЄСПЛ Eberhard and M. v. Slovenia від 01 грудня 2009 року, заяви № 8673/05, 9733/05, наголошено що стаття 8 Конвенції передбачає право батьків на вжиття заходів для возз`єднання їх зі своїми дітьми та зобов`язання національних органів влади сприяти такому возз`єднанню. Суд вважав, що неефективне та запізніле здійснення провадження щодо дитячої опіки може призвести до порушення статті 8 Конвенції.
Суд застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частина четверта статті 10 ЦПК України).
Згідно з частинами третьою, десятою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у справі.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Держава не повинна допускати ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини протягом тривалого часу за наявності судового спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що зустрічі та спілкування одного з батьків з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову щодо фізичної опіки над дитиною, враховуючи, що спір виник із сімейних правовідносин (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, від 24 лютого 2022 року у справі № 361/8355/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, від 15 листопада 2023 рок у справі № 467/403/22, від 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23).
Підстави забезпечення позову є суб`єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.
Батьківські повноваження належать обом батькам однаковою мірою. Дитина, як правило, однаково любить обох батьків та потребує турботи та підтримки кожного з них.
За таких обставин вимоги апеляційної скарги про скасування ухвали щодо забезпечення позову та постановлення нового рішення про повну відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, є безпідставними.
Разом з тим, колегія суддів вважає доцільним та з врахуванням якнайкращих інтересів малолітньої дитини, змінити саме встановлений час, порядок особистого спілкування та зобов`язання забезпечення надання дитини бабою ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року в справі №279/11692/15-ц зазначено, що «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».
Обмеження у можливості надання доказів до суду апеляційної інстанції переслідує не мету створення перешкод у поповненні доказової бази у справі, а, навпаки, має на меті забезпечення максимально повного подання доказів шляхом підвищення активності осіб, які беруть участь у справі, при її розгляді у суді першої інстанції та відповідальність за свої дії в процесі захисту права.
Проте зазначене слід відрізняти від випадків, коли в особи, яка надає нові докази до апеляційного суду, відсутня недобросовісність дій.
До апеляційної скарги долучено висновок від 11 липня 2026 року №072026-1 за результатами роботи психолога з дитиною, який апеляційним судом береться до уваги.
З даного висновку вбачається, що на даний час стан дитини можна схарактеризувати як тривожний, емоційний фон характеризується переживання горя (фаза заперечення, або гніву/байдужості) від втрати матері, про яку дитина часто говорить в теперішньому часі. Переважає стан розгубленості, дитині складно визначитись у власних почуттях. Каріна намагається ігнорувати певні питання, які повертають її до переживань горя, відволікається грою. Спостерігається регресивна поведінка. Під час спілкування дитина часто реагує фразою «Не знаю». ОСОБА_4 виявляє найбільшу прихильність до баби, ОСОБА_1 , яка фактично замістила фігуру матері на фізичному, психічному та соціальному рівнях. Ступінь довіри дитини до фігури баби високий. На неї дитина спрямовує ніжні, слабкі та сильні позитивні почуття, та отримує від неї ніжні, слабкі та сильні позитивні почуття. Оскільки до процесу піклування з народження дитини залучено все подружжя діда та баби, для дитини, ОСОБА_5 , фігура діда с так само значущою.
З батьком ОСОБА_2 у дитини, ОСОБА_5 , емоційний зв`язок не сформований в зв`язку із відсутністю батька в основному перебігу життєвих подій. Оскільки батько довгий час не проживав разом із дитиною, не був включений у процес щоденного піклування, це не дало можливості дитині формувати стійкі спогади ані про нього, ані про спосіб взаємодії із ним. Зазвичай, до трьох років спогади про самого себе і про оточення, не зберігаються, оскільки до цього часу дитина не може розглядати послідовність подій у контексті руху часу життя, в єдності і тотожності «я». Стійкі спогади про себе діти починають формувати з 6-7 річного віку. До цього часу спогади дітей мають фрагментарний характер та пов`язані з особами чи подіями які носять емоційне забарвлення, та тісний емоційний зв`язок. Також ігнорування батьківської фігури в методиках, збільшення емоційного збудження, переважання дратування та збільшення проявів тривожності, під час дослідження батьківської фігури вказує на негативні переживання дитини стосовно цієї фігури і може свідчити про травматичний досвід в минулому.
Крім того, апеляційним судом також береться до уваги лист Голосіївського районного в місті Києві центру соціальних служб № 100/06/25-1151 від 05 серпня 2026 року «Про організацію надання соціальної послуги з консультування дітям ОСОБА_6 та ОСОБА_3 », з якого слідує, що в період із 16 червня 2026 року до 27 липня 2026 року Центром було проведено шість консультацій психолога. В індивідуальній формі: одна із бабою ОСОБА_1 , одна з батьком дитини ОСОБА_2 , три з малолітньою ОСОБА_3 , одна з неповнолітньою ОСОБА_6 .
За результатами проведеної роботи психолога надано інформацію, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , демонструє позитивний емоційний зв`язок із сестрою, бабою та дідом, сприймаючи їх як найближче значуще для себе сімейне оточення, яке забезпечує їй відчуття психологічної безпеки, емоційної підтримки та прийняття.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на момент обстеження не демонструє емоційної прихильності до батька ОСОБА_2 , що може бути пов`язано з попереднім негативним досвідом взаємодії, тривалим роздільним проживанням та відсутністю актуального емоційного контакту з ним.
На думку колегії суддів вказані висновки відображають актуальний стан дитини на момент апеляційного розгляду і не могли бути виготовлені раніше.
Предметом зустрічного позову є усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, відібрання малолітньої дитини та визначення її місця проживання разом із батьком, тоді як застосовані заходи забезпечення позову мають виключно тимчасовий характер та діють лише до набрання законної сили рішенням суду.
Встановлення на час розгляду справи тимчасового графіка спілкування батька з дитиною не вирішує спір по суті, не визначає остаточно прав та обов`язків сторін і не позбавляє суд можливості після дослідження всіх доказів встановити інший порядок участі батька у вихованні дитини або відмовити у задоволенні позову повністю чи частково.
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із батьком.
Отже, застосований судом захід забезпечення позову спрямований на збереження існуючих сімейних відносин та забезпечення ефективного виконання можливого рішення суду, є тимчасовим, співмірним із заявленими позовними вимогами та не свідчить про вирішення спору по суті.
Обставини цієї справи свідчать, що з метою недопущення розриву психологічного зв`язку між батьком і дитиною з плином часу, забезпечення належного контакту доньки з батьком під час достатньо тривалого судового процесу, доцільно забезпечити проведення батьківського часу (спілкування) батька з дитиною.
Колегія суддів враховує право батька на участь у вихованні дитини. Разом з тим, оцінюючи висновки спеціалістів, суд зазначає, що відновлення контактів після тривалого роздільного проживання має відбуватись поступово, аби не порушити звичайний психоемоційний стан шестирічної дитини. Оскільки емоційний зв`язок з батьком наразі не сформований, встановлення раптових особистих зустрічей без адаптаційного періоду є передчасним. З метою створення безпечних умов для дитини та поступового налагодження її контакту з батьком, на стадії забезпечення позову доцільно визначити формат спілкування за допомогою відео-, та телефонного зв`язку.
Суд першої інстанції частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, діяв у межах наданих йому повноважень та виходив із правильного і законного прагнення забезпечити право батька на спілкування з малолітньою дитиною. На момент постановлення оскаржуваної ухвали місцевий суд не володів і не міг володіти даними про реальний психоемоційний стан малолітньої дитини, оскільки відповідні висновки психолога та соціальної служби були складені пізніше.
Таким чином, не ставлячи під сумнів правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для забезпечення позову, апеляційний суд вважає за необхідне лише змінити спосіб такого забезпечення на більш ощадливий для дитини стан - відео-, та телефонне спілкування протягом установлено судом проміжку часу.
Зміна графіка спілкування є наслідком оцінки конкретних обставин справи та спрямована виключно на забезпечення балансу прав і законних інтересів усіх учасників спору, а не свідчить про відсутність підстав для застосування заходів забезпечення позову.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Молчанової Н.В. є частково обґрунтованими, а тому вона підлягає частковому задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині встановлення часу, порядку особистого спілкування та зобов`язання забезпечення надання дитини, викласти у наступній редакції. В решті ухвалу суду необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Молчанової Наталії Володимирівни задовольнити частково.
Ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 09 липня 2026 року змінити в частині встановлення часу, порядку особистого спілкування та зобов`язання забезпечення надання дитини, викласти у наступній редакції.
Зобов`язати ОСОБА_1 щовівторка з 19:30 год до 20:00 год та щонеділі з 18:30 год до 19:00 год забезпечувати присутність малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біля засобу зв`язку та надавати можливість спілкування з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за згодою дитини, шляхом відеодзвінка через месенджер Telegram, Viber, WhatsApp, FaceTime або інший засіб відеозв`язку тривалістю 30 (тридцять) хвилин; у разі об`єктивної неможливості здійснення відеодзвінка - забезпечити телефонний зв`язок такої самої тривалості.
В решті ухвалу суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. Ю. Береговий
Судді О. С. Панасюк
Т. Б. Сало