УХВАЛА
20 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/7308/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Кравець Олени Олексіївни (далі - ФОП Кравець О.О., відповідач, скаржник)
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026,
додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2026
у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Герасименко Вікторії Миколаївни (далі - ФОП Герасименко В.М., позивач)
до ФОП Кравець О.О.
про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
ФОП Кравець О.О. 11.08.2026 (підтверджується відмітками на поштовому конверті) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026, додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2026 у справі №904/7308/25; ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, у разі неможливості справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Крім того, у касаційній скарзі просить зупинити виконання оскаржуваних судових рішень. До касаційної скарги також додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2026 для розгляду справи №904/7308/25 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що у грудні 2025 року ФОП Герасименко В.М. звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП Кравець О.О., у якому позивач просив стягнути з відповідача 283 894,31 грн, з яких: 250 000,00 грн основного боргу, 28 171,77 грн пені, 3 154,05 грн інфляційних втрат та 2 568,49 грн трьох відсотків річних, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу основного засобу щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару.
Ухвалою від 29.12.2025 Господарський суд Дніпропетровської області відкрив провадження у справі №904/7308/25; визнав справу малозначною та визначив, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 02.03.2026 у справі №904/7308/25, позов задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача 250 000 грн основного боргу, 26 797, 26 грн пені, 2 510, 96 грн трьох відсотків річних, 3 154, 05 грн інфляційних втрат та 4 236, 93 грн судового збору; у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 1 374,51 грн пені та 57,53 грн трьох відсотків річних відмовив.
Додатковим рішенням від 17.03.2026 Господарський суд Дніпропетровської області заяву ФОП Герасименко В.М. про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача 14 924,34 грн витрат на професійну правничу допомогу; у задоволенні заяви в іншій частині відмовив.
Центральний апеляційний господарський суд постановою від 17.06.2026 рішення та додаткове рішення залишив без змін.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ФОП Кравець О.О. в контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).
Перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Згідно з частинами третьою, п`ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 встановлює прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Позов подано у грудні 2025 року. Предметом позову у справі №904/7308/25 є стягнення 283 894,31 грн за неналежне виконання умов договору купівлі-продажу, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн), адже справа є малозначною у розумінні статті 12 ГПК України.
У касаційній скарзі ФОП Кравець О.О. із посиланням на пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що при ухваленні судових рішень суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, не повно дослідили докази у справі, дійшли помилкового висновку, що факт підписання актів приймання-передачі без зауважень виключає можливість посилання на недоліки товару; суди не врахували спеціальні норми щодо перевірки якості товару, технічного стану обладнання та не врахували обов`язкові для застосування правові позиції Верховного Суду; також зазначає, що касаційна скарга має істотне значення для формування єдиної практики.
Розглянувши наведені міркування, у контексті наявності / відсутності випадків передбаченого пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, касаційної скарги і доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
У цьому випадку скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками господарських судів стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для їх скасування.
З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми щодо того, що ця справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Отже твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження у цьому випадку судом відхиляються, як необґрунтовані.
За наведеного міркування Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України і які надають повноваження Верховному Суду переглянути як «суду права» цю справу.
Поряд з цим колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін є звичайним передбачуваним процесом.
Під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги Суд взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, вимоги щодо стягнення коштів, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
Верховний Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся та справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями, право на доступ до суду не порушено.
Колегія суддів виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа є малозначною, а відтак застосування наявності / відсутності критерію малозначності у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був передбачуваним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за нормами Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Отже обставин, з яких би вбачалося необхідність перегляду цієї справи у касаційній скарзі з огляду на вищевикладені мотиви не наведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності), колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Кравець О.О. на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026, додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2026 у справі №904/7308/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Викладене у касаційній скарзі клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень та додане клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження не розглядаються, у зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Кравець Олени Олексіївни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026, додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2026 у справі №904/7308/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов