ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. [телефон приховано], е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
"20" серпня 2026 р. Справа № 911/462/25 (911/253/26)
Господарський суд Київської області у складі судді Гребенюк Т.Д.,за участю секретаря судового засідання Шульги Т.С.,розглянувши справу
за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «То-Електро» Усачова Олега Миколайовича
до ОСОБА_1
про покладення субсидіарної відповідальності
у межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «То-Електро»
За участі:
ліквідатора Усачова О.М.
представника кредитора ОСОБА_2
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "То-Електро" (далі - боржник, банкрут) на стадії ліквідаційної процедури.
Ухвалою Суду від 18.02.2025, зокрема, відкрито провадження у справі №911/462/25 про банкрутство боржника.
Постановою від 24.06.2025 ухвалено відкрити ліквідаційну процедуру; призначити ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Усачова Олега Миколайовича (далі - арбітражний керуючий, ліквідатор).
Офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом - здійснено 24.06.2025.
Суть спору.
29.01.2026 року до суду надійшла заява ліквідатора про покладення на засновника та керівника боржника субсидіарної відповідальності. Так, ліквідатор просить суд стягнути з ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) на користь банкрута грошові кошти в сумі 1 073 521,43 грн субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням до банкрутства (з урахуванням заяви про збільшення вимог).
Заява обґрунтована наступним:
- оборот руху коштів по рахункам боржника у сумі більше ніж 31 мільйон гривень свідчить про направлене припинення господарської діяльності ТОВ «ТО-Електро» та виведення коштів Товариства на розрахункові рахунки контрагентів в період проведення перевірок та донарахування заборгованості з боку контролюючого органу;
- відповідач, будучи одноособово засновником, бенефіціаром та директором Товариства у період виникнення у нього заборгованості, яка стала підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «ТО-Електро», мав вирішальний вплив на прийняття управлінських рішень товариства у зазначений період, однак, не зважаючи на наявність у товариства активів, не вчинив необхідних дій для уникнення неплатоспроможності боржника, натомість - вийшов зі складу засновників та звільнилися з посади керівника ТОВ «ТО-Електро», а керівником боржника було призначено іншу особу - ОСОБА_3 ;
- відповідач, який мав вирішальний вплив на прийняття управлінських рішень, усвідомлюючи, що у майбутньому ТОВ «ТО-Електро» буде зобов`язане сплатити відповідні кошти на користь органу ДПС, проте, з метою уникнення здійснення відповідних розрахунків, умисно вчинив дії, що мали наслідком припинення господарської діяльності Товариства, зміну назви, адреси, КВЕД, інформації про засоби зв`язку, засновника та керівника такого боржника, приховування його активів, що в сукупності призвело до банкрутства ТОВ «ТО-Електро»;
Заперечення відповідача полягають у наступному:
- ліквідатором не доведено наявність в діях відповідача складу правопорушення, за вчинення якого його може бути притягнуто до субсидіарної відповідальності;
- ліквідатором не доведено те, що податкова заборгованість виникла саме з вини будь-яких управлінських рішень відповідача, що такі дії виходять за межі ризику підприємницької діяльності та що відповідач на час перебування на посаді керівника банкрута не вчиняв дій з оскарження незаконних рішень контролюючого органу;
- наявність податкового боргу не свідчить автоматично про наявність вини керівника боржника;
- ліквідатором не вказано та не доведено причинно-наслідкового зв`язку між будь-якими управлінськими рішеннями відповідача та виникненням податкового боргу;
- під час перебування на посаді керівника/засновника відповідач вчиняв всі необхідні та залежні від нього дії з метою оскарження незаконних рішень контролюючого органу, що свідчить про відсутність його вини у виникненні будь-якого податкового боргу;
- усі дії, рішення, бездіяльність, які мали місце з боку нового засновника та керівника банкрута ( ОСОБА_3 ) чи самого банкрута не можуть бути поставлені у вину за будь-яких умов відповідачу;
- заявлені ліквідатором вимоги щодо покладення на відповідача субсидіарної відповідальності в розмірі 30 280,00 грн. та 4844,80 грн. - судового збору та у розмірі 72 000,00 грн. - авансування винагороди арбітражному керуючому не можуть бути задоволені за будь-яких умов;
- відчуження відповідачем 100 % частки у статутному капіталі банкрута на користь ОСОБА_3 відбулося за значний період до відкриття провадження у справі про банкрутство, в 2018 році, не супроводжувалося неправомірними діями та не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з неплатоспроможністю товариства, а, отже, не може розцінюватися як підстава для субсидіарної відповідальності ОСОБА_1 ;
- податковий борг, який включено до реєстру вимог кредиторів та вину у виникненні якої ліквідатор хоче покласти на відповідача, є незаконним, а податкова вимога від 19.02.2018 № 353-84-17 була своєчасно оскаржена товариством в судовому порядку.;
- рішення окружного адміністративного суду які стосуються податкового боргу банкрута по справі №640/21441/18 та 826/12305/18 є незаконними, у зв`язку з чим було подано відповідні апеляційні скарги.
Позиція кредитора у справі полягає в наступному:
- відповідач достеменно знав про наявність значних невиконаних податкових зобов`язань ТОВ «ТО-Електро» та про ризик застосування заходів примусового стягнення;
- факт оскарження рішень податкового органу не свідчить про добросовісність поведінки керівника та не спростовує встановлених обставин щодо втрати підприємством активів, зміни контролю над юридичною особою та подальшої неможливості задоволення вимог кредиторів;
- відповідач не надав доказів вжиття будь-яких заходів, спрямованих на погашення податкового боргу, збереження майна ТОВ «ТО-Електро», відновлення його платоспроможності або забезпечення належного виконання обов`язків перед кредиторами.
- обставини справи свідчать про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача як одноособового учасника та керівника Боржника і настанням наслідків у вигляді повної неможливості задоволення вимог кредиторів;
- існує прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями посадової особи підприємства-боржника (прийняття управлінських рішень, внаслідок яких утворився податковий борг, несплата податкової заборгованості, завершення господарської діяльності, виведення майнових активів, у тому числі грошових коштів, з розрахункових рахунків боржника та закриття рахунків і продаж частки у статутному капіталі на номінального керівника) та зверненням кредитора до суду із заявою про відкриття провадження про банкрутство для захисту своїх інтересів, який відповідно до приписів ч. 2 ст. 34 КУзПБ, в обов`язковому порядку має додати докази сплати судового збору та авансування винагороди арбітражному керуючому у розмірі трьох розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання повноважень;
- виникнення податкового боргу не є звичайним елементом підприємницького ризику, а є наслідком несплати самостійно задекларованих податкових зобов`язань або порушенням норм податкового законодавства, у зв`язку з чим відбувається донарахування основного боргу та застосування штрафних санкцій. Натомість вчинення платником податків дій щодо досудового та судового оскарження не можуть бути підставою для звільнення від субсидіарної відповідальності так само, як і відчуження частки статутного капіталу товариства на користь іншої особи;
- сукупність обставин, які свідчать про винну поведінку контролюючої особи та недостатність майна боржника для розрахунків із кредиторами підтверджується: виникненням значного податкового боргу у період здійснення управління відповідачем; наявністю активної господарської діяльності та значних грошових оборотів до зміни керівництва; відчуженням відповідачем 100 % корпоративних прав після виникнення податкового боргу;зміною керівника та учасника товариства; припиненням подання звітності; відсутністю документації та активів Боржника; неможливістю погашення кредиторських вимог у ліквідаційній процедурі.
Короткий хід справи.
Ухвалою від 02.02.2026 постановлено заяву залишити без руху.
09.02.2026 до Суду від арбітражного керуючого надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 10.02.2026 призначено судове засідання з розгляду заяви ліквідатора про покладення на керівника боржника солідарної відповідальності.
18.02.2026 до Суду від арбітражного керуючого надійшла заява про збільшення вимог.
05.03.2026 до Суду від арбітражного керуючого надійшло клопотання про долучення доказів.
16.03.2026 та 17.03.2026 до Суду від відповідача надійшли пояснення.
25.03.2026 до Суду від арбітражного керуючого надійшли пояснення.
У судовому засіданні 30.03.2026 судом прийнято до розгляду заяву ліквідатора про збільшення вимог з 706 373,07 грн до 1 073 521,43 грн., продовжено розгляд справи з урахуванням збільшених позовних вимог, про що постановлено Ухвалу від 30.03.2026, оголошено перерву у судовому засіданні.
23.04.2026 до Суду від відповідача надійшли пояснення та клопотання про врахування висновків Верховного Суду.
06.05.2026 до суду від арбітражного керуючого надійшли пояснення.
11.06.2026 до суду від кредитора надійшли пояснення.
22.06.2026 до суду від кредитора надійшло клопотання про долучення доказів.
13.07.2026 до суду від кредитора надійшли пояснення.
16.07.2026 до суду від відповідача надійшли пояснення.
20.07.2026 до суду від кредитора надійшло клопотання про долучення доказів.
21.07.2026 до суду від відповідача надійшли пояснення.
У судовому засіданні 13.08.2026 взяли участь представники учасників судової справи.
Ліквідатор та представник кредитора підтримали заяву про покладення субсидіарної відповідальності.
Представник відповідача заперечив проти задоволення заяви про покладення субсидіарної відповідальності.
Суд оголосив перерву для проголошення вступної та резолютивної частини ухвали, оголосивши дату та час її проголошення 20.08.2026.
Суд у судовому засіданні 20.08.2026 оголосив вступну та резолютивну частини ухвали.
Розглянувши заяву та заслухавши пояснення сторін, Суд зазначає таке.
Загальна інформація щодо юридичної особи банкрута.
Як свідчить Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 09.01.2026 /т.1 ас.7/
- ТОВ "ТО-Електро" зареєстровано 02.04.2015.
- керівник: ОСОБА_3 .
- перелік засновників (учасників) юридичної особи: ПІБ: ОСОБА_3
- кінцевий бенефіціарний власник (контролер) юридичної особи ОСОБА_3 .
Державна реєстрація змін 22.11.2018 та 23.11.2018 зміна складу або інформації про засновників, складу учасників або зміна відомостей про засновників, керівника або відомостей про керівника.
Види діяльності:
43.21 Електромонтажні роботи (основний)
43.22 Монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування
43.29 Інші будівельно-монтажні роботи
33.14 Ремонт і технічне обслуговування електричного устаткованням.
Як свідчить Протокол позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Проф-Електро» №14/11/18 від 14.11.2018 /т.3 ас.52/, ОСОБА_3 був призначений на посаду керівника (директора) банкрута з 15.11.2018 року замість звільненого з посади керівника за угодою сторін (директора) Остапчука Т.І. з 14.11.2018.
Відповідно до вказаного протоколу було також змінено місцезнаходження товариства, найменування (ТОВ «ТО-Електро» замість ТОВ «Проф-Електро»), перелік видів економічної діяльності, виключено з Єдиного державного растру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 як вигодоодержувача Товариства та визначено Горпенка Вячеслава Олеговича кінцевим бенефіціарним власником (контролером) Товариства.
Ліквідатором була надана до матеріалів справи фінансова та податкова звітність банкрута.
Так, відповідно до Балансу станом на 31.12.2016 на початок звітного періоду необоротні активи становлять 5,6 тис.грн; оборотні активи - 2796,0 тис.грн; власний капітал 33,2 тис.грн; поточні зобов`язання - 2768,4 тис.грн. /т.1 ас.54-55/.
Відповідно до Балансу станом на 31.12.2016 на кінець звітного періоду необоротні активи становлять 58,3 тис.грн; оборотні активи - 3389,2 тис.грн; власний капітал 50,2 тис.грн; поточні зобов`язання - 3397,3 тис.грн. /т.1 ас. 54-55/.
Відповідно до Балансу станом на 31.12.2017 на кінець звітного періоду необоротні активи становлять 55,3 тис.грн; оборотні активи - 14068,4 тис.грн; власний капітал 85,9 тис.грн; поточні зобов`язання - 14037,8 тис.грн. /т.1 ас.55-56/.
21.01.2018 відповідачем як директором подано Податкову декларацію з податку на додану вартість від 21.01.2018 за звітний 12 місяць 2017 року згідно якої:
- усього податкових зобов`язань 1047894 грн (п.9);
- усього податкового кредиту 309921,00 грн (п.17);
- значення яке сплачується до державного бюджету складає 737 973,00 грн (п.18);
- від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду складає 0 грн (п.19);
- сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового періоду) «прочерк» (п.21) /т.3а ас.64/.
18.11.2018 відповідачем як директором подано Податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний 2018 рік, згідно якої:
- усього податкових зобов`язань 38252 (п.9);
- усього податкового кредиту 582032 (п.17);
- значення яке сплачується до державного бюджету складає 0 грн (п.18);
- від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду складає 543780 грн (п.19);
- сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового періоду) 543780 (п.21) /т.1 ас.58/.
Кредиторські вимоги у справі.
Грошові вимоги єдиного кредитора у справі - ГУ ДПС у Київській області згідно ухвал суду від 18.02.2025 та 16.02.2026 становлять суму 1073521,43 грн., з яких:
- 598 572,00 коп. податкового боргу по податку на додану вартість, третя черга;
- 362 303,56 грн та 5521,074 грн пені, що всього разом становить 367 824,63 грн. пені, шоста черга;
- 107 124,80 грн - витрати пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді, перша черга.
Ліквідаційна маса банкрута.
У Постанові від 24.06.2025у справі №911/462/25 про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури встановлено, що в ході інвентаризації розпорядником майна не було виявлено активів боржника.
Як зазначає ліквідатор, в ліквідаційній процедурі інших активів виявлено не було.
Як свідчить надана ДПС України інформація, всі рахунки боржника на цей час закриті (арк.с. 49, Т.2).
Щодо суб`єкта субсидіарної відповідальності
Як зазначено вище, відповідач був учасником та директором банкрута, отже, є суб`єктом субсидіарної відповідальності, що не заперечується представником відповідача.
Щодо здійсненого аналізу фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, та становища на ринках боржника.
У судовому засіданні Судом досліджено Висновок про фінансовий стан підприємства - боржника (наявність ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства) від 16.05.2025 /т. 2, а.с. 44-47/., у якому викладено наступне.
За результатами проведеного аналізу господарської діяльності боржника та його відповідних показників, розпорядник майна дійшов таких висновків.
Відповідно до відомостей, наданих ГУ ДПС у Київській області, боржник мав відкриті розрахункові рахунки в трьох банківських установах, які були відкриті протягом 2015 - 2017 років. В подальшому розрахункові рахунки закриті боржником в 2018 - 2019 рр. та 2021 р. і 2023 р. самими банківськими установами без ініціалізації клієнта.
АТ КБ "Приватбанк" надало відповідь, згідно з якою рух коштів на банківському рахунку боржника не відбувався за останні п`ять років.
ТОВ "ТО-Електро" не має кредиторської заборгованості перед іншими суб`єктами господарювання чи державними органами (крім ініціюючого кредитора), про що свідчить відсутність заяв з грошовими вимогами до боржника у справі № 911/462/25 та відсутність товариства в реєстрі боржників.
Вказане свідчить про направлене припинення господарської діяльності ТОВ "ТО- Електро" та виведення коштів товариства з розрахункових рахунків боржника з подальшим їх закриттям в період проведення перевірок та донарахування заборгованості з боку контролюючого органу.
Підприємство тривалий час має ознаки стійкої фінансової неспроможності, визначені підпунктом 3.3. розділу ІІІ Методичних рекомендацій:
- наявність значної суми непогашених боргових зобов`язань, строки платежів за якими настали більше як три місяці тому;
- наявність значної суми непогашених боргових зобов`язань, визнаних юридичною особою - боржником або підтверджені виконавчими документами;
- наявність у підприємства значної суми непогашених штрафів, пені, неустойки, визнаних у судовому порядку, за невиконання умов договорів та недотримання вимог законодавства;
- наявність заяви про порушення провадження у справі про банкрутство даної юридичної особи, прийнятої до розгляду господарським судом, або провадження у справі про банкрутство цієї юридичної особи.
З боку засновника ТОВ "ТО-Електро" ознаки доведення підприємства до банкрутства внаслідок дій та бездіяльності, в тому числі не прийняття рішення щодо подання до Суду заяви про порушення справи про банкрутство ТОВ "ТО-Електро" в зв`язку із стійкою фінансовою неплатоспроможністю.
З боку керівника підприємства-боржника наявні:
- дії та бездіяльність, що призвели до порушення провадження у справі про банкрутство, зокрема такі, як відсутність звернення до органу управління із повідомленням щодо стану підприємства та пропозицією щодо шляхів вирішення питання щодо погашення боргів;
- бездіяльність у веденні фінансової документації та подання обов`язкових звітів до органів звітності;
- неподання до Суду заяви про порушення справи про банкрутство ТОВ "ТО-Електро" в зв`язку із стійкою фінансовою неплатоспроможністю;
- ненадання розпоряднику майна інформації, із документальним підтвердженням, щодо майнового стану боржника.
Надаючи правову оцінку наявності/відсутності підстав для покладення на субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство, Суд зазначає наступне.
За змістом преамбули КУзПБ, одним із основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ, під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Абзацом другим частини другої статті 61 КУзПБ передбачено, що у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.
Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
Отже, у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною першою статті 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.
Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру.
Саме банкрут, від імені якого діє ліквідатор (арбітражний керуючий), у порядку, визначеному статтею 61 КУзПБ, звертається з вимогою до третіх осіб, з вини яких настало банкрутство боржника.
Визначене нормами частини другої статті 61 КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю відповідно до закону необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності. Такими елементами є об`єкт та суб`єкт правопорушення, а також об`єктивна та суб`єктивна сторони правопорушення.
Щодо об`єкта правопорушення, то Суд зазначає, що ним є ті майнові права боржника та кредиторів, вимоги яких визнані у справі про банкрутство, що порушені у зв`язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами частини другої статті 61 КУзПБ.
Суб`єкт (суб`єкти) правопорушення визначені законом, зокрема, ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника.
Об`єктивну сторону правопорушення становлять дії / бездіяльність відповідних суб`єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність і боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.
Зміст правопорушення з доведення до банкрутства не обмежується вичерпним переліком дій / бездіяльності суб`єктів правопорушення, а їх характер саме як протиправний оцінюється за відповідними правовими та економічними показниками.
Це дії / бездіяльність відповідних суб`єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність і боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.
Відповідно до п.3.2. Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, які затверджено Наказом Міністерства економіки України №14 від 19.01.2006 економічними ознаками дій з доведення до банкрутства може вважатися такий фінансово-економічний стан боржника, коли виконання умов договорів призвело до погіршення показників оцінки його фінансового стану, зокрема:
- підписання завідомо невигідних для підприємства (у тому числі фіктивних) договорів;
- необгрунтованої виплати грошових коштів, необгрунтованої передачі третім особам майна;
- прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно впливають на виробничу, торговельну, іншу статутну діяльність підприємства, що призводить до фінансових збитків та втрат;
- заплутування звітності, знищення документів або інформації, унаслідок чого неможлива ефективна робота підприємства тощо.
Крім того, необхідно проаналізувати заходи, ужиті керівництвом підприємства, щодо стягнення заборгованості (повнота та своєчасність проведеної претензійно-позовної роботи) та своєчасності розв`язання проблем у виробничому процесі тощо.
Навмисне погіршення фінансово-господарського стану підприємства можна визначити за такими основними ознаками:
- зменшення розміру, приховування та заниження оцінки майна, яке знаходиться у розпорядженні підприємства;
- штучне збільшення розміру кредиторської та дебіторської заборгованості;
- продаж задіяних у виробничо-господарській діяльності основних засобів (особлива увага приділяється договорам відчуження майна або оренди майна, зокрема перевіряється відповідність ціни реалізації ринковій та наявність дозволу на вказані операції органу, уповноваженого управляти майном);
- продаж товарів (робіт, послуг), які виготовляє підприємство, за ціною, нижчою за собівартість, без належних економічних підстав (наприклад, регульована ціна реалізації, яка корегується за рахунок коштів державної підтримки; продаж за передоплатою; тимчасове зниження ціни в рекламних цілях; продаж морально застарілої продукції; продаж продукції, що не користується попитом; продаж товарних залишків готової продукції для перепрофілювання або запуску нового виробництва; продаж товарних залишків (сезонної продукції) у зв`язку із закінченням сезону тощо);
- у разі збиткової діяльності підприємства спрямування отримуваних грошових засобів та інвестицій на закупівлю товарів, робіт, послуг, безпосередньо не задіяних у виробничо-господарській діяльності;
- необґрунтоване зменшення або збільшення штату підприємства.
Також доведення до банкрутства можуть спричинити дії з відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо. Неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому (див. також mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) (пункт 66), від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.56)).
Тобто, зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії / бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам.
За змістом частини другої статті 61 КзПБ вказані умисні дії/бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту.
При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов`язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв`язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів.
Щодо суб`єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб`єкта правопорушення).
Однією з обов`язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Саме наявність цієї негативної різниці (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси) і обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності. Отже навіть за виявлених арбітражним керуючим фактів доведення боржника до банкрутства достатність майна боржника, що включається до складу ліквідаційної маси і спрямовується на задоволення вимог кредиторів боржника, виключає застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство за правилами частини другої статті 61 КУзПБ.
Як зазначено вище, сума вимог кредиторів становить 1073521,43 грн., натомість ліквідаційна маса банкрута складає 0,00 грн. Отже, різниця між ліквідаційною масою та вимогами єдиного кредитора у справі складає 1073521,43 грн, з яких 1073521,43 грн ліквідатор просить стягнути з відповідача.
Судом встановлено, що банкрут має податковий борг на загальну суму 966396,63 грн, з яких 598572,00 грн основного боргу з податку на додану вартість та 367 824,63 грн штрафних санкцій.
Разом з тим, як свідчать остання подана товариством податкова декларація з податку на додану вартість за жовтень 2018 року, пояснення представника кредитора ГУ ДПС у Київській області та відповідача, товариство має податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 543780,00 грн /т.1 ас.58/.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст. 61 КУзПБ, розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
За змістом ч. 1 ст. 64 КУзПБ у першу чергу задовольняються витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді, які понесені і не сплачені до відкриття ліквідаційної процедури. У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів). У шосту чергу задовольняються інші вимоги.
Суд зазначає, що сума вимог кредиторів, яка підлягає погашенню за правилами статті 64 КУзПБ, однак залишилась непогашеною в процедурі банкрутства за правилами цієї статті через недостатність майна банкрута, і є розміром субсидіарної відповідальності.
Така позиція викладена у Постанові Верховного Суду у справі № 906/1155/20 (906/1113/21) від 19.06.2024 та спростовує доводи відповідача щодо неможливості покладення на відповідача субсидіарної відповідальності в розмірі судового збору та авансування винагороди арбітражному керуючому.
Отже, суд доходить до висновку про наявність такої передумови для покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство як недостатність майна боржника для задоволення вимог кредитора.
За змістом ст. 61 КУзПБ, суб`єктами субсидіарної відповідальності є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії.
Як зазначено вище, відповідач був єдиним учасником та директором банкрута, отже, ОСОБА_1 є суб`єктом субсидіарної відповідальності.
Субсидіарна відповідальність відповідних осіб настає в розмірі незадоволених вимог кредиторів за умови існування вини цих осіб у доведені до банкрутства боржника, тобто існування обставин, які свідчать, що дії та/або бездіяльність осіб, прийняті ними рішення, наданні вказівки на вчинення дій або на утримання від них, призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.
Тобто, має існувати прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю відповідних суб`єктів та спричиненою неплатоспроможністю боржника.
За оцінкою Суду, ліквідатор не доводить, що майнові права боржника та кредиторів, які мають вимоги у справі про банкрутство, порушені саме у зв`язку з доведенням боржника до банкрутства. Натомість ліквідатор ототожнює неналежне виконання податкових зобов`язань з наявністю підстав для покладення субсидіарної відповідальності, що не відповідає наведеним вище положенням законодавства України.
Суд зазначає, що ліквідатор у цій справі лише констатував наявність податкової заборгованості, яка виникла до порушення справи про банкрутство; відсутність дій щодо погашення податкової заборгованості; послався на значний оборот коштів; передачу корпоративних прав на ОСОБА_3 та зміну директора банкрута, тоді як для застосування субсидіарної відповідальності необхідним є встановлення за допомогою належних та допустимих доказів сукупності обставин, які б свідчили про доведення до банкрутства товариства діями/бездіяльністю директора та єдиного учасника товариства ОСОБА_1 .
Ліквідатор не вказує, які конкретні дії / бездіяльність відповідача призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення ОСОБА_1 боржника до банкрутства.
Суд зазначає, що ліквідатор не довів зміст відповідного делікту - умисних і цілеспрямованих дій/бездіяльності відповідача, результатом яких є банкрутство боржника та шкода завдана приватним і суспільним інтересам.
Так, ліквідатор не доводить, що мали місце факти підписання завідомо невигідних для підприємства (у тому числі фіктивних) договорів; необгрунтованої виплати грошових коштів, необгрунтованої передачі третім особам майна; прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно впливають на виробничу, торговельну, іншу статутну діяльність підприємства, що призводить до фінансових збитків та втрат; заплутування звітності, знищення документів або інформації, унаслідок чого неможлива ефективна робота підприємства тощо.
Крім того, ліквідатор не доводить, що ОСОБА_1 як керівником товариства не вживалися заходи претензійно-позовної роботи та своєчасності розв`язання проблем у виробничому процесі тощо.
Ліквідатор не вказує, що мало місце зменшення розміру, приховування та заниження оцінки майна, яке знаходиться у розпорядженні підприємства; штучне збільшення розміру кредиторської та дебіторської заборгованості; продаж задіяних у виробничо-господарській діяльності основних засобів; продаж товарів (робіт, послуг), які виготовляє підприємство, за ціною, нижчою за собівартість, без належних економічних підстав; закупівля товарів, робіт, послуг, безпосередньо не задіяних у виробничо-господарській діяльності; необґрунтоване зменшення або збільшення штату підприємства.
Також ліквідатор не доводить фактів відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо.
Тобто, за висновкм Суду, ліквідатор не доводить тих обставин, з якими чинне заонодаство та приктика його застосування пов`язують зміст такого делікту. Як не доводить і будь-яких інших обставин, які б свідчили про доведення товариства діями/бездіяльністю ОСОБА_1 як директора до банкрутства.
Суд вважає за необхідне зазначити, що, як свідчить остання подана товариством податкова декларація з податку на додану вартість за жовтень 2018 року, товариство має податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 543780,00 грн. Натомість податкове зобов`язання товариства з податку на додану вартість, з якого утворилася податкова заборгованість, що складає грошові вимоги кредитора у справі, становить за розрахунком кредитора /т.1 ас. 22/ 598572,00 грн. Матеріали справи не містять інформації, що товариство скористалося наявним податковим кредитом після зміни директора та єдиного учасника.
Загальні формулювання доводів ліквідатора в обґрунтування заяви про покладення субсидіарної відповідальності без зазначення конкретних дій чи в чому конкретно полягала бездіяльність суб`єкта субсидіарної відповідальності, яка мала наслідком доведення боржника до банкрутства, унеможливлює встановлення складу правопорушення як підстави для застосування субсидіарної відповідальності.
Щодо тези ліквідатора в обґрунтування підстав покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_1 про значний рух коштів та виведення коштів на розрахункові рахунки контрагентів, Суд зазначає, що ліквідатор не вказує конкретних операцій, які б свідчили про такі обставини. Натомість з виписок в АТ «Райффайзен банк» /т.1 ас.16-48/ та АТ КБ «Приватбанк» /т.1 ас.62-114/ вбачається проведення товариством розрахунків за товари, продукцію, оплату послуг, комісії, виплати заробітної плати тощо.
Оцінюючи доводи сторін в обгрунтування вимог і заперечень щодо покладення субсидаарної відповідальності у справі про банкрутство, Суд обмежується лише тими доводами, які входять до предмету доказування та вважає за недоцільне надавати оцінку кожному аргументу, наведеному учасниками провадження.
Підсумовуючи викладене вище, Суд вважає недоведеними підстави для покладення субсидіарної відповідальності за боргами банкрута на ОСОБА_1 та залишає без задоволення заяву ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності.
Ухвалюючи рішення про відмову у покладенні субсидіарної відповідальності, Суд наголошує, що засади цивільно-правової відповідальності за приписами ст. 92 Конституції України можуть визначатися виключно законами України.
Наявне законодавче регулювання підстав/умов притягнення осіб до субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство не передбачає субсидіарної відповідальності відповідних осіб навіть за умови наявності негативних наслідків у майновій сфері кредиторів (збитків/шкоди) через неплатоспроможність боржника, але за відсутності встановленого факту доведення відповідними суб`єктами боржника до банкрутства.
Тобто, інститут субсидіарної відповідальності надає можливість нівелювати негативні наслідки для майнової сфери кредитора - відшкодувати завдану йому невиконанням зобов`язання шкоду - шляхом покладення на відповідних осіб субсидіарної відповідальності, але тільки у випадку, коли така шкода завдана діями/бездіяльністю таких осіб, які можуть бути охарактеризовані як доведення боржника до банкрутства.
Невиконання податкового обов`язку не тотожно доведенню юридичної особи до банкрутства. Сам по собі факт невиконання податкового обов`язку, який не знаходиться у прямому та безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з діями/бездіяльністю суб`єктів субсидіарної відповідальності по доведенню юридичної особи до банкрутства, не є згідно приписів чинного законодавства підставою для покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.
Субсидіарна відповідальність у справі про банкрутство настає за доведення до банкрутства.
Розширені підходи щодо тлумачення умов/підстав субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство входять у суперечність з положеннями ст. 92 Конституції України.
Ухвалюючи рішення у справі, Суд вважає за необхідне також зазначити, що чинне законодавство послідовно сповідує принцип, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, установлених установчими документами та законом.
На переконання Суду, концепція окремої правосуб`єктності юридичної особи та обмеженої відповідальності була одним з чинників, що уможливили розвиток сучасної економіки. Коли межа між майном компанії та особистим майном керівника розмивається шляхом безумовного покладення на директора відповідальності за борги фірми - це завдає системного удару по підприємницькій ініціативі.
Кредитори, вступаючи у відносини з юридичною особою, оцінюють саме її платоспроможність, а не статки директора/засновника. Автоматичне перекладення боргів на директора/засновника перетворює цивільно-правовий ризик кредитора на персональну гарантію керівника, що суперечить природі відповідних правовідносин.
Безумовно, директор повинен відповідати за умисні протиправні дії такі як, зокрема, доведення до банкрутства, проте ця відповідальність має бути деліктною (за винні дії та шкоду), а не автоматичним перебранням на себе комерційних боргів компанії.
Крім того, враховуючи, що заборгованість у справі виникла з публічних правовідносин та стосується зобов`язань зі сплати податків та штрафних санкцій за несплату податків, Суд вважає за доцільне зауважити, що інститут субсидіарної відповідальності не може бути «чарівною паличкою» для стягнення податкової заборгованості, підміняючи компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх керівників під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, судові витрати позивача покладаються на позивача у зв`язку з відмовою в позові.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 247-252 ГПК України, Господарський суд Київської області -
УХВАЛИВ:
Заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «То-Електро» Усачова Олега Миколайовича до ОСОБА_1 про покладення субсидіарної відповідальності - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 255-257 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням особливостей, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства.
Повний текст Ухвали складено 26.08.2026 року.,
Суддя Т.Д. Гребенюк