Справа № 127/30434/26
Провадження 2/127/8605/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2026 року м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Горбатюк В.В., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Литвиненко Христини Анатоліївни про забезпечення позову,
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Литвиненко Христини Анатоліївни про забезпечення позову, подана одночасно з позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 150 000,00 грн.
У заяві представник позивача просить накласти арешт на грошові кошти, що належать ФОП ОСОБА_2 та знаходяться на його банківських рахунках у будь-яких банківських та інших фінансових установах, у межах суми позовних вимог - 150 000,00 грн.
Заяву мотивує тим, що позивач 30 червня 2026 року перерахувала зі свого банківського рахунку на банківський рахунок ФОП ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн, однак такий платіж здійснила помилково, за відсутності між сторонами будь-яких договірних чи інших правовідносин.
Представник позивача зазначає, що відповідач може розпорядитися грошовими коштами, які знаходяться на його рахунках, зокрема зняти їх, переказати на інші рахунки або відчужити належне йому майно, що може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову. Вказує також, що позивач не має можливості достовірно знати про наявність у відповідача іншого майна або грошових коштів, достатніх для виконання можливого рішення суду.
Вивчивши заяву про забезпечення позову та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що необхідно відмовити у забезпеченні позову з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо суд прийме його на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Процесуальний закон передбачає право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, позовним вимогам.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Отже, заходи забезпечення позову суд застосовує за наявності необхідності у їх вжитті та з дотриманням співмірності із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне обмеження відповідача у здійсненні його майнових прав може порушити баланс інтересів учасників справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У цій справі на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує необхідність забезпечення позову, представник долучила платіжну інструкцію № B1CM-18MX-0BK0-BTMX від 30 червня 2026 року.
Зі змісту платіжної інструкції суд встановив, що ОСОБА_1 перерахувала на рахунок ФОП ОСОБА_2 150 000,00 грн, при цьому у графі «Призначення платежу» зазначено: «Оплата інформаційних послуг».
Разом із тим, надана платіжна інструкція підтверджує факт перерахування позивачем грошових коштів відповідачу, однак сама по собі не підтверджує обставин, з якими заявник пов`язує необхідність негайного обмеження права відповідача розпоряджатися належними йому грошовими коштами.
Матеріали заяви не містять доказів звернення позивача до відповідача з повідомленням про помилковість здійсненого платежу та вимогою повернути кошти, відмови відповідача від їх повернення чи ухилення від виконання такої вимоги. Також заявник не надав відомостей про вчинення відповідачем після виникнення спірних правовідносин дій, спрямованих на відчуження належного йому майна, виведення коштів, приховування активів чи інше зменшення майнової маси, за рахунок якої можливе виконання рішення суду.
Заявник також не надав відомостей про наявність у відповідача невиконаних грошових зобов`язань перед іншими особами, відкритих виконавчих проваджень або інших обставин, які у сукупності могли б свідчити про існування реального, а не гіпотетичного ризику утруднення виконання можливого рішення суду.
При цьому суд на стадії вирішення заяви про забезпечення позову не надає правової оцінки обґрунтованості заявленої вимоги про повернення 150 000,00 грн як безпідставно набутих коштів та не вирішує питання про наявність чи відсутність між сторонами правовідносин щодо надання інформаційних послуг, оскільки такі обставини належать до предмета розгляду справи по суті.
Водночас саме по собі твердження позивача про помилковість платежу за відсутності інших фактичних даних не свідчить про наявність обставин, які потребують застосування до відповідача до вирішення спору по суті такого майнового обмеження, як арешт грошових коштів.
Суд також враховує посилання представника позивача на постанову Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 904/1934/23, у якій Верховний Суд зазначив, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, або відчужити належне йому майно є беззаперечною, а вимога доведення самого існування такого права може становити завищений стандарт доказування.
Разом із тим наведений висновок Верховний Суд сформулював з урахуванням конкретних обставин справи № 904/1934/23. У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про можливе істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, а учасник спору має належним чином обґрунтувати підстави застосування відповідного заходу та навести фактичні обставини, з якими пов`язує необхідність його вжиття.
Крім того, у справі № 904/1934/23, залишаючи в силі застосовані заходи забезпечення позову, Верховний Суд врахував, що суди попередніх інстанцій встановили на підставі поданих доказів спроби кредитора стягнути заборгованість, ухилення боржника від виконання вимог кредитора та наявність у відповідача заборгованості перед іншими кредиторами.
Натомість у цій справі заявник таких або інших подібних обставин не навів та доказами їх не підтвердив. Обґрунтування необхідності арешту фактично зводиться до припущень про можливість відповідача розпоряджатися власними грошовими коштами та що він може зняти або переказати їх до ухвалення рішення суду.
Можливість власника розпоряджатися належними йому коштами не звільняє суд від необхідності оцінити фактичні обставини кожної конкретної справи та встановити наявність достатньо обґрунтованого припущення щодо ризику утруднення чи неможливості виконання можливого рішення суду. Верховний Суд також наголошує, що підстави забезпечення позову мають оціночний характер і суд визначає їх у кожному конкретному випадку з урахуванням установлених фактичних обставин.
Таким чином, заявник не обґрунтував наявності на час розгляду заяви реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, а наведені у заяві доводи щодо можливого розпорядження відповідачем належними йому грошовими коштами мають характер припущень та не підтверджують необхідності негайного застосування заходів забезпечення позову.
За таких обставин накладення арешту на грошові кошти ФОП ОСОБА_2 на рахунках у будь-яких банківських та інших фінансових установах у межах 150000,00 грн призведе до обмеження майнових прав відповідача за відсутності належного обґрунтування необхідності такого обмеження.
З огляду на викладене суд вважає заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Литвиненко Христини Анатоліївни про забезпечення позову необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 149-154, 272, 353 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Литвиненко Христини Анатоліївни про забезпечення позову - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвалу суду не вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя В. В. Горбатюк