УХВАЛА
02 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/11207/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця", скаржник)
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026
постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026
та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2026
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тамерлайн" (далі - ТОВ "Тамерлайн")
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про зобов`язання вчинити дії та стягнення 15 867 516,00 грн
та за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тамерлайн"
про стягнення 13 159 472,45 грн,
ВСТАНОВИВ:
АТ "Українська залізниця" 18.08.2026 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/11207/25 в частині задоволення первісного позову ТОВ "Тамерлайн" про зобов`язання АТ "Українська залізниця" вчинити дії (прийняти силовий трансформатор ТРД-12500/10/1, 305-У1 11/1,305 кВ Y/YД-0-11 ЕКО2 у кількості двох одиниць) та стягнення коштів в сумі 15 867 516,00 грн та, в частині розподілу судових витрат; прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову ТОВ "Тамерлайн" відмовити; скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/11207/25 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову АТ "Українська залізниця" до ТОВ "Тамерлайн" про стягнення коштів в сумі 13 159 472,45 грн, та направити справу № 910/11207/25 до Господарського суду міста Києва на новий розгляд в цій частині; скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2026 у справі № 910/11207/25 про розподіл судових витрат на надання професійної правничої допомоги. Матеріали касаційної скарги містять клопотання про зупинення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/11207/25, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026, до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2026 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/11207/25 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Верховний Суд встановив таке.
Пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Згідно з пунктами 1 - 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а у випадку оскарження на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, у цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин як обов`язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, або інші порушення норм процесуального права передбачені частиною першою/третьою статті 310 ГПК України, то в цьому разі у касаційній скарзі має вказати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України у взаємозв`язку з частиною першою та/або третьою статті 310 ГПК України.
Водночас зазначення у касаційній скарзі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України як підстави для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, можливе лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Таким чином, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
АТ "Українська залізниця" зазначає про те, що касаційна скарга, в частині оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/11207/25, ним подається з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 та 4 частини другої статті 287, у взаємозв`язку з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, зокрема:
ухвалюючи оскаржувані рішення, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не враховано факт обрання ТОВ "Тамерлайн" неналежного способу захисту, передбаченого статтею 16 ЦК України, в зв`язку з чим судові рішення ухвалені без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, в постановах від 19.02.2020 у справі № 911/269/19, від 16.11.2021 у справі № 924/1304/20, від 20.03.2026 у справі № 910/8181/24, від 19.05.2026 у справі № 910/9483/24;
порушуючи принцип рівності, закріплений статтею 7 ГПК України, господарські суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою аргументи АТ "Укрзалізниця" щодо наявності підтвердженого факту поставки ТОВ "Тамерлайн" товару неналежної якості, не надали належної правової оцінки доказам, які підтверджують зазначений факт, та постановили незаконні рішення, зокрема, в частині прийняття товару неналежної якості та його оплати. Зазначене в своїй сукупності робить оскаржувані судові рішення, всупереч статті 236 ГПК України, незаконними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення;
господарськими судами попередніх інстанцій, в порушення вимог статей 76-79, статті 236 ГПК України, не надано належної оцінки доказам, наданим АТ "Укрзалізниця", а саме: акти вхідного контролю ВК1/ВК-2*ПН від 19.06.2025 № 47, акт про фактичну якість і комплектність продукції ВК-2 від 25.06.2025 № 48, якими зафіксовано відсутність документів на комплектуючі товару (що стало підставою для неприйняття АТ "Укрзалізниця" товару за кількістю відповідно до умов Договору), які підтверджують, що правовими підставами неприйняття товару за кількістю було саме ненадання відповідних документів з якості товару ТОВ "Тамерлайн" під час доставки товару, що призвело до помилкових висновків судів в частині виконання ТОВ "Тамерлайн" зобов`язань в частині поставки товару (переходу права власності) АТ "Укрзалізниця" та, начебто, зволіканням останнім з прийняттям товару.
Визначені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/11207/25 за пунктами 1 та 4 частини другої статті 287, у взаємозв`язку з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, не є очевидно неприйнятними.
Разом з тим, відповідно до статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
З огляду на те що додаткове судове рішення, як похідне від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою й інший порядок оскарження додаткового судового рішення ГПК України не визначений, касаційне оскарження додаткового рішення здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом для основного рішення.
Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20.
Проте, скаржник у касаційній скарзі не визначає, з яких підстав, передбачених пунктами 1 - 4 частини другої статті 287 ГПК України, він оскаржує додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2026 у цій справі про розподіл судових витрат на надання професійної правничої допомоги.
З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та підставами, які скаржник не навів у її тексті.
Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).
Таким чином, ураховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та вказати / зазначити:
норми права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні без врахування висновку Верховного Суду, викладеного у зазначених скаржником постановах Верховного Суду (якщо додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2026 у цій справі оскаржує з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України);
обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (якщо додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2026 у цій справі оскаржує з підстави, визначеної пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України);
щодо якої норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, яку саме норму права суд апеляційної інстанцій застосував неправильно, а також не обґрунтовує, у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (якщо додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2026 у цій справі оскаржує з підстави, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України);
підставу касаційного оскарження з урахуванням частин першої та/або третьої статті 310 ГПК (конкретний її пункт / пункти), зокрема, якщо вважає, що попередні судові інстанції не з`ясували належно всіх обставин, що мають значення для розгляду заявлених вимог, не дослідили зібраних у справі доказів та/або встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (якщо додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2026 у цій справі оскаржує з підстави, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України),
та мотивувати підстави касаційного оскарження додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2026 у цій справі належним чином, шляхом надання касаційної скарги в новій редакції.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити.
З огляду на викладене касаційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків, шляхом надання:
касаційної скарги в новій редакції з вказанням / зазначенням:
норми права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні без врахування висновку Верховного Суду, викладеного у зазначених скаржником постановах Верховного Суду (якщо додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2026 у цій справі оскаржує з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України);
обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (якщо додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2026 у цій справі оскаржує з підстави, визначеної пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України);
щодо якої норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, яку саме норму права суд апеляційної інстанцій застосував неправильно, а також не обґрунтовує, у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (якщо додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2026 у цій справі оскаржує з підстави, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України);
підставу касаційного оскарження з урахуванням частин першої та/або третьої статті 310 ГПК (конкретний її пункт / пункти), зокрема, якщо вважає, що попередні судові інстанції не з`ясували належно всіх обставин, що мають значення для розгляду заявлених вимог, не дослідили зібраних у справі доказів та/або встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (якщо додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2026 у цій справі оскаржує з підстави, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України), та належним мотивуванням цих підстав касаційного оскарження додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2026 у цій справі.
Матеріали з усуненням недоліку касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в установлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи, ураховуючи приписи статей 6, 42, 291 ГПК України.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названого недоліку або не в повному обсязі його усунення протягом установленого строку матиме наслідок повернення касаційної скарги на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.
З огляду на те, що касаційна скарга містить недоліки і підлягає залишенню без руху, наявне у матеріалах касаційної скарги клопотання про зупинення виконання рішення, до закінчення перегляду справи в касаційному порядку, під час постановлення цієї ухвали Судом не розглядається.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 291, 292, 314 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026, постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2026 у справі № 910/11207/25 - залишити без руху.
2. Надати Акціонерному товариству "Українська залізниця" строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали.
3. Роз`яснити Акціонерному товариству "Українська залізниця", що у разі невиконання / виконання не у повному обсязі у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова