ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 686/17866/26
Провадження № 22-ц/820/2069/26
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Талалай О. І. (суддя-доповідач), Корніюк А. П., П`єнти І. В.,
секретар судового засідання Сурник І. О.
з участю позивачки ОСОБА_1
і її представника ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 липня 2026 року (суддя Стефанишин С. Л.) про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування адміністрації Слобідського району Харківської міської ради, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Хмельницької міської ради Хмельницької області, про визначення місця проживання дитини та зміну способу стягнення аліментів.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд
у с т а н о в и в :
15 червня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування адміністрації Слобідського району Харківської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради Хмельницької області, про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю та зміну способу стягнення аліментів.
06 липня 2026 року позивачка подала заяву про забезпечення позову, в якій просила вжити заходи забезпечення позову і зобов?язати ОСОБА_3 надавати можливість ОСОБА_1 побачення з малолітнім сином ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у першу, третю, п`яту п`ятницю та суботу кожного місяця з 16.00 год до 21.00 год, у другу, четверту неділю кожного місяця з 16.00 год до 21.00 год до набрання законної сили судовим рішенням у справі в загальнодоступних місцях без присутності батька, та будь-яких інших членів його родини; зобов?язати ОСОБА_3 надавати ОСОБА_1 можливість в будні дні з понеділка по п`ятницю з 19.00 до 20.00 за допомогою телефонного зв`язку та інших засобів (інтернет зв`язок за допомогою месенджерів Viber, WhatsApp, Telegram) спілкуватися з ОСОБА_4 до набрання законної сили судовим рішенням без присутності батька та будь-яких інших членів його родини; зобов?язати ОСОБА_3 утриматись від вчинення перешкод у будь-який спосіб (шляхом ізоляції дитини у квартирі, іншому житловому чи не житловому приміщенні, у транспортному засобі, зміни номера телефону, відібрання у нього телефону, заборони спілкування, відключення телефону) у спілкуванні ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 ; зобов`язати ОСОБА_3 під час літніх канікул, а саме з 20 липня 2026 року по 20 серпня 2026 року передати ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_1 за місцем її реєстрації АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заяви зазначала, що ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 червня 2026 року її заяву про забезпечення позову задоволено частково та тимчасово визначено місце проживання ОСОБА_4 разом з нею за адресою її фактичного місця проживання як внутрішньо переміщеної особи. Проте ОСОБА_3 не виконав ухвалу суду та не повернув дитину за місцем проживання матері. Згідно з повідомленням державного виконавця від 24.06.2026 ухвала суду до виконання не прийнята, оскільки передбачені виконавчим документом заходи реагування, які встановлено застосовувати до боржника, не є заходами примусового виконання рішень відповідно до статей 10, 63 Закону України «Про виконавче провадження». Син і далі перебуває з батьком у місті Харкові, відповідач не дає їй можливості бачитись і спілкуватись з дитиною, брати участь у його вихованні. Вирішення судового спору про визначення місця проживання дитини по суті з урахуванням складності справи має тривалий характер, внаслідок чого невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити та унеможливити виконання рішення суду, оскільки протягом тривалого часу розгляду справи дитина втрачає контакт з матір`ю. Позбавлення дитини материнського піклування відображається на його психоемоційному стані. Син не може бути залишений у небезпечній для його фізичного та психічного здоров`я ситуації у місті Харкові.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Зобов?язано ОСОБА_3 надавати можливість ОСОБА_1 побачення з малолітнім ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у першу, третю, п`яту п`ятницю та суботу кожного місяця з 16.00 год до 21.00 год, у другу, четверту неділю кожного місяця з 16.00 год до 21.00 год до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 686/17866/26 в загальнодоступних місцях без присутності батька, та будь-яких інших членів його родини.
Зобов?язано ОСОБА_3 надавати можливість ОСОБА_1 в будні дні з понеділка по п`ятницю з 19:00 год до 20:00 год за допомогою телефонного зв`язку та інших засобів (інтернет зв`язок за допомогою месенджерів Viber, WhatsApp, Telegram) спілкуватися з ОСОБА_4 без присутності батька та будь-яких інших членів його родини до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 686/17866/26.
Зобов`язано ОСОБА_3 утриматись від вчинення перешкод у будь-який спосіб (шляхом ізоляції дитини у квартирі, іншому житловому чи не житловому приміщенні, у транспортному засобі, зміни номеру телефону, відібрання у нього телефону, заборони спілкування, відключення телефону) у спілкуванні ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 686/17866/26.
Зобов`язано ОСОБА_3 під час літніх канікул, а саме з 20 липня 2026 року по 20 серпня 2026 року передати ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_1 за місцем її реєстрації в АДРЕСА_1 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 686/17866/26.
ОСОБА_3 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Посилається на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, порушення норм процесуального права. Суд не врахував те, що він не заперечує проти спілкування матері з дитиною, не має наміру обмежувати їхні особисті стосунки та усвідомлює важливість збереження належного емоційного зв`язку сина з обома батьками. Саме по собі право матері на спілкування з дитиною не свідчить про наявність передбачених статтями 149, 150 ЦПК України підстав для забезпечення позову. Суд фактично ототожнив наявність спору між батьками щодо місця проживання дитини з наявністю перешкод у спілкуванні матері з сином. Визначений судом графік є абсолютно нереалістичним до виконання та створить невиправдане фізичне й психологічне навантаження на дитину з огляду на відстань між містами проживання батьків. Оскаржувана ухвала взагалі не містить чіткого визначення механізму реалізації цих зустрічей. У матеріалах справи відсутні докази ізоляції дитини, зміни номера телефону, блокування контакту з матір`ю, відібрання у дитини засобів зв`язку або прямої заборони спілкування з матір`ю. Заходи забезпечення позову повинні гарантувати можливість виконання рішення саме за заявленими позовними вимогами, а не за іншими гіпотетичними вимогами. Предметом основного спору у справі є саме визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю. Примусове покладення на батька обов`язку передати дитину за місцем проживання матері на безперервний місячний строк фактично змінює її фактичне місце проживання та передчасно реалізує той результат, якого позивачка прагне досягти шляхом ухвалення остаточного рішення у справі. Суд першої інстанції не встановив реальної загрози втрати контакту матері з дитиною, не перевірив твердження про створення ним перешкод у спілкуванні, не врахував фактичного спілкування матері із сином, не обґрунтував необхідність кожного окремого заходу, встановив невизначений і надмірний графік побачень та фактично змінив місце проживання дитини на один місяць до вирішення спору по суті.
У відзиві представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення з підстав її необґрунтованості. Тривалий розгляд справи може спричинити усталене відчужене ставлення сина до матері, а зустрічі позивачки з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню їх емоційних стосунків і це відповідатиме законним інтересам як матері так і дитини.
У засіданні апеляційного суду позивачка і її представник апеляційну скаргу не визнали.
Інші учасники судового процесу не з`явилися, про розгляд справи повідомлені відповідно до вимог ЦПК України.
Клопотання представника відповідача ОСОБА_5 про відкладення розгляду справи у зв`язку з її залученням до проведення невідкладних слідчих дій задоволенню не підлягає, оскільки поважність причин неявки не підтверджена доказами.
При цьому колегія суддів враховує, що доводи ОСОБА_3 викладені в апеляційній скарзі.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
На підставі частин 1 і 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв?язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об?єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Підстави для забезпечення позову є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов?язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 вказано, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.
ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини.
Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов?язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті. У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір?ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір?ю.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року в справі № 760/15413/19, від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20, від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20.
Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім?єю, крім випадків, коли сім?я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Установлено, що в провадженні Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та зміну способу стягнення аліментів.
Між сторонами існує спір щодо місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 .
На час розгляду заяви про забезпечення позову дитина проживає разом з батьком в м. Харкові.
Установивши наявність обставин, які позбавляють позивачку можливості спілкуватися з малолітнім сином, урахувавши права матері на особисте спілкування з дитиною та відсутність обставин, які обмежують право на таке спілкування, суд першої інстанції, з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з дитиною на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання дитини, дійшов правильного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.
З урахуванням наведеного вище апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову.
З огляду на рівність прав матері і батька щодо дитини безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на установлення надмірного графіка побачень матері з сином.
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Вказана норма кореспондується з положеннями частини 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
За змістом частин 1 і 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Доводи апеляційної скарги про покладення на батька обов`язку передати дитину за місцем проживання матері на строк один місяць фактично змінює фактичне місце проживання сина та передчасно реалізує той результат, якого позивачка прагне досягти шляхом ухвалення остаточного рішення у справі, не заслуговують на увагу, оскільки забезпечення позову є процесуальною дією тимчасового характеру, а не вирішенням позову по суті спору.
Інші доводи апеляційної скарги на законність судового рішення не впливають і його висновок не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010).
Відповідно слушними є зазначені у відзиві на апеляційну скаргу. аргументи, що тривалий розгляд справи може спричинити усталене відчужене ставлення сина до матері, а зустрічі позивачки з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню їх емоційних стосунків, що відповідатиме законним інтересам як матері, так і дитини.
Порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування судового рішення, суд не допустив.
З огляду на викладене підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги немає.
Питання про розподіл судових витрат підлягає вирішенню за наслідками розгляду справи по суті позовних вимог.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 вересня 2026 року.
Суддя-доповідач О. І. Талалай
Судді А. П. Корніюк
І. В. П`єнта