Постанова № 139473970 у справі № 915/1271/24 від 27.08.2026

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Одеса Справа № 915/1271/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

за участю представників сторін у справі:

Від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт Зоря» - адвокат Набокова О.Г.

Від Миколаївської міської ради - Дрібко Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Миколаївської міської ради

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026, суддя суду першої інстанції Ільєва Л.М., м. Миколаїв, повний текст рішення складено та підписано 10.06.2026

по справі №915/1271/24

за позовом: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт Зоря»

до Миколаївської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Виконавчий комітет Миколаївської міської ради,

про витребування майна, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

16.10.2024 Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт Зоря» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради про витребування з незаконного володіння приміщення цокольного поверху по вул. Комсомольській, 48 в місті Миколаєві, загальною площею 102,0 кв.м (об`єкт нерухомого майна № 1722862948101, рішення про державну реєстрацію прав № 44642412 від 17.12.2018), та приміщення цокольного поверху по вул. Комсомольській, 48 в місті Миколаєві, загальною площею 64,5 кв.м (об`єкт нерухомого майна № 1119162648101, рішення про державну реєстрацію прав № 32946711 від 15.12.2016).

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідачем всупереч положенням ст.382 ЦК України було оформлене право власності за собою на допоміжні приміщення, які призначені для забезпечення експлуатації будинку № 48 по вул. 6 Слобідська в м. Миколаєві та побутового обслуговування мешканців цього будинку.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 позов Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт Зоря» до Миколаївської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про витребування майна задоволено; витребувано з незаконного володіння Миколаївської міської ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт Зоря» нежитлові приміщення за літ. Ацок загальною площею 102,0 кв.м, що знаходяться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Слобідська 6-та, буд. 48/1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1722862948101); витребувано з незаконного володіння Миколаївської міської ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт Зоря» нежитлові приміщення за літ. Ацок загальною площею 64,5 кв.м, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Слобідська 6-та, буд. 48/3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1119162648101); стягнуто з Миколаївської міської ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт Зоря» витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 844,80 грн.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що нежитлові приміщення за літ. Ацок загальною площею 102,0 кв.м за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Слобідська 6-та, буд. 48/1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1722862948101), та нежитлові приміщення за літ. Ацок загальною площею 64,5 кв.м за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Слобідська 6-та, буд. 48/3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1119162648101) знаходяться на цокольному поверсі (підвалі) багатоквартирного будинку та за своїм призначенням є допоміжними приміщеннями, вказані приміщення належать співвласникам багатоквартирного будинку та вибули з володіння співвласників багатоквартирного будинку поза їх волі, тому підлягають витребуванню із незаконного володіння відповідача на користь позивача.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 по справі №915/1271/24.

Апелянт вказує, що відповідно до відомостей, які містяться в матеріалах експертизи, вбачається, що лише 2 приміщення з 12 за адресою вул. 6-а Слобідська, 48/3 та 6-а Слобідська, 48/1 в м. Миколаєві містять обладнання, яке, можливо, необхідно для обслуговування всього будинку. Решта приміщень обладнана виключно транзитними комунікаціями, як і будь-яка квартира в будинку. Сама по собі наявність зазначених комунікацій не є підставою для припинення права власності на відповідне майно або визнання таких приміщень допоміжними.

На думку відповідача, експертний висновок Регіональної торгово промислової палати Миколаївської області № 115-197е від 18.07.2023, викликає обґрунтовані сумніви щодо його правильності. Крім того, слід зазначити, що Миколаївською міською радою жодним чином не обмежується доступ до зазначених приміщень в разі потреби обслуговування комунікацій будинку. Разом із тим, вказане не було враховано судом І інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.

Апелянт зазначає, що територіальна громада міста Миколаєва отримала від держави у власність весь будинок 48 по вулиці Комсомольській (6 Слобідській) в місті Миколаєві, в тому числі і спірні приміщення на підставі адміністративних актів, а саме відповідного рішення ради та наказу Міністерства промислової політики України. З огляду на зазначене, Миколаївська міська рада є добросовісним набувачем.

Апелянт також зазначив, що строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом сплив щодо приміщення по вул.6 Слобідська 48/1 - 14.11.2018, а щодо приміщення по вул.6 Слобідська, 48/3 - 12.11.2019, при цьому лише 16.10.2024 Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «МОНОЛІТ ЗОРЯ» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про витребування майна. Враховуючи, що Позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності, є підстави для застосування строку позовної давності та відмови у задоволенні позову, що було безпідставно відхилено судом першої інстанції.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 у справі № 915/1271/24, та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу, поданий з пропуском строку.

10.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт Зоря» надійшов відзив на апеляційну скаргу Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 по справі №915/1271/24.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського від 07.07.2026 встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 27.07.2026.

Таким чином, відзив на апеляційну скаргу було подано з пропуском строку, встановленого судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

У даному випадку Департамент комунальної власності Одеської міської ради не подав до закінчення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу клопотання про продовження такого строку. Хоча жодні обставини не перешкоджали подати дане клопотання у строки, встановлені законом.

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на викладене вище, колегія суддів залишає відзив Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт Зоря» на апеляційну скаргу Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 по справі №915/1271/24 без розгляду.

Клопотання про призначення експертизи.

21.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської міської ради надійшло клопотання про призначення у справі № 915/1271/24 судової будівельно-технічної експертизи, проведення якої доручити іншій експертній установі - Миколаївському відділенню Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз (ОНДІСЕ) (код ЄДРПОУ 02883110) або іншому визначеному судом атестованому судовому експерту.

На вирішення даного експертного дослідження Миколаївська міська рада просить поставити наступні питання:

1) Яке функціональне та архітектурно-планувальне призначення приміщень за адресою: м. Миколаїв, вул. 6-а Слобідська, 48/3 та 48/1 згідно з первинною проектною документацією на будівництво цього багатоквартирного будинку?

2) Чи відносяться спірні приміщення за своїми технічними характеристиками до допоміжних приміщень (технічних підвалів/приміщень) багатоквартирного будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації?

3) Чи є інженерні комунікації (мережі водопостачання, водовідведення, опалення, електропостачання), що проходять через приміщення 48/3 та 48/1, магістральними (загальнобудинковими) розводками, чи вони є лише внутрішньоквартирними відгалуженнями?

4) Чи розташовані у вказаних приміщеннях цокольного поверху елементи управління інженерними системами будинку (запірна арматура, ревізії, прочистки каналізації, вузли обліку тощо), які обслуговують більше ніж одну квартиру?

5) Чи можливо здійснити демонтаж, перенесення або відключення транзитних комунікацій із цих приміщень цокольного поверху без перепроектування та порушення працездатності інженерних систем всього будинку?

6) Чи технічно можливо забезпечити експлуатацію, поточний ремонт та ліквідацію аварій на інженерних мережах будинку в разі обмеження або закриття доступу до приміщень 48/3 та 48/1?

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 258 ГПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені клопотання особи, яка подала скаргу.

Тобто відповідне клопотання апелянта про призначення судової будівельно-технічної експертизи мало бути заявлено апелянтом ще в апеляційній скарзі.

Крім того, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського від 07.07.2026 встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 27.07.2026.

Однак, клопотання апелянта про призначення судової будівельно-технічної експертизи було подано 21.08.2026, тобто навіть з пропуском встановленого судом строку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

В свою чергу, апелянт не звертався ні з клопотанням про поновленням встановленого законом строку на подачу клопотання про призначення експертизи, ні з клопотанням про продовження строку, встановленого судом.

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на викладене вище, колегія суддів залишає клопотання Миколаївської міської ради про призначення у справі № 915/1271/24 судової будівельно-технічної експертизи без розгляду.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №915/1271/24 було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Богатиря К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2026.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 поновлено Миколаївській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 по справі №915/1271/24; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 по справі №915/1271/24; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 27.07.2026; призначено справу №915/1271/24 до розгляду на 27.08.2026 о 11:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів; зупинено дію рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 по справі №915/1271/24; доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи №915/1271/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

27.08.2026 у судовому засіданні прийняли участь представник Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт Зоря» - адвокат Набокова О.Г. та представник Миколаївської міської ради - Дрібко Г.В.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026, якою призначено справу №915/1271/24 до розгляду на 27.08.2026 о 11:30, була отримана в електронному кабінеті Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради - 08.07.2026.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 27.08.2026, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 по справі №915/1271/24, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 по справі №915/1271/24 по суті, не дивлячись на відсутність представника третьої особи, повідомленого про судове засідання належним чином. Відсутність зазначеного представника у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.12.2020 власниками квартир в будинку АДРЕСА_1 були проведені установчі збори співвласників багатоквартирного будинку, на яких було прийнято рішення про створення Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт Зоря» в порядку, передбаченому Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», що оформлено відповідним протоколом установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку. Також на вказаних установчих зборах співвласників багатоквартирного будинку було затверджено статут Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт Зоря» (далі - Статут).

В подальшому, 16.01.2021 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис № 100522102[телефон приховано] про проведення державної реєстрації юридичної особи - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт Зоря».

Відповідно до п. 1 розділу ІІ статуту ОСББ метою створення об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом.

Згідно з п. 3 розділу ІІ статуту ОСББ завданням та предметом діяльності об`єднання є: забезпечення реалізації прав співвласників на володіння та користування спільним майном; забезпечення належного утримання багатоповерхового будинку та прибудинкової території; сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами; забезпечення виконання співвласниками своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Як вказує позивач, відповідно до ч. 18 ст. 6 Закону України «Про об`єднання багатоквартирного будинку» попереднім балансоутримувачем була передана технічна документація на будинок. Але після отримання технічної документації на будинок співвласниками було встановлено, що допоміжні приміщення цокольного поверху будинку ОСББ «Моноліт Зоря» площею 102,0 кв.м та 64,5 кв.м перебувають у власності Миколаївської міської ради.

На думку позивача, відповідач неправомірно заволодів вказаними допоміжними приміщеннями, які мають перебувати у спільній власності співвласників багатоквартирного будинку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із заявленим позовом за захистом порушеного права.

Наразі судом встановлені наступні обставини справи щодо передачі спірного майна до комунальної власності.

Так, відповідно до технічного паспорту на житловий будинок по вулиці Комсомольській (тепер - 6-та Слобідська), будинок №48 (інвентарний №25007), виданого власнику (балансоутримувачу) ЖКУ ПО «Зоря», вказаний будинок побудований у 1998 році та складається з 16 житлових поверхів, технічних приміщень на 17 та 18 поверсі та цоколю, загальна площа нежитлових приміщень (Ацок, 17й, 18й) становить 905,6 кв.м. Також у вказаному технічному паспорті вказаний план цокольного поверху Ацок, згідно з якими загальна площа технічних приміщень цокольного приміщення становить 402,7 кв.м.

Як випливає з матеріалів справи, первісним власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 було Державне підприємство «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект».

Так, листом №31/3017 від 03.04.2003 ДП «НВКГ «Зоря» - «Машпроект» звернулось до міського голови м. Миколаєва з проханням прийняти до комунальної власності наведені у листі об`єкти, зокрема, житлові будинки - 71 загальною площею 206178 кв.м.

Згодом, листом №31/6546 від 23.07.2003 ДП «НВКГ «Зоря» - «Машпроект» звернулося до міського голови м. Миколаєва щодо розгляду питання про прийняття до комунальної власності перерахованих у листі об`єктів, зокрема житлових будинків - 71 загальною площею 206178 кв.м.

Рішення Миколаївської міської ради №15/30 від 16.10.2003 «Про надання згоди на прийняття об`єктів права державної власності», надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва житлового фонду та об`єктів комунального призначення, що його обслуговують, які знаходяться на балансі державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» (п. 1 вказаного рішення).

Так, згідно наказу Міністерства промислової політики України №360 від 15.07.2004 «Щодо передачі у комунальну власність м. Миколаєва житлового фонду», генеральному директору державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» наказано передати у комунальну власність Миколаївської міської ради житловий фонд у кількості 79 будинків, загальною площею 241267,5 кв.м згідно з додатком до цього наказу; доручено передачу оформити актом приймання-передачі і подати його у місячний термін до Міністерства промислової політики України;

В подальшому, відповідно до акту приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва житлового фонду, об`єктів комунального призначення, що його обслуговують, та будинку культури за адресою: вул. Васляєва, 1, ДП «НВКГ «Зоря» - «Машпроект» станом на 01.03.2010, який було складено міською комісією, що створена рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 28.07.06 №1444 (зі змінами), було передано до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, зокрема, житловий фонд, у тому числі житлові будинки, згідно з додатком №1 до акта, зокрема житловий будинок по вул. Комсомольській 48 (інвентарний номер ОС Ж9044080).

Також комісією, що була створена відповідно до наказу Департаменту житлового-комунального господарства м. Миколаєва №25 від 02.04.2010, було обстежено будинок за адресою вул. Комсомольська, 48 та складено акт приймання-передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність. Відповідно до вказаного акту площа допоміжних приміщень будинку становить 810,4 кв.м, у тому числі площа підвалів 402,7 кв.м та тех. приміщень (тех.поверх) 407,7 кв.м.

Разом з цим, в матеріалах справи наявна інвентаризаційна відомість основних засобів ДП «НВКГ «Зоря» - «Машпроект», згідно з якою було проведено зняття фактичних залишків будівель житлового фонду, що обліковуються на балансовому рахунку станом на 01.03.2010, зокрема житлового будинку по вул. Комсомольська 48, 1998 року випуску, інвентарний номер Ж9044080 (рядок 72 таблиці).

Так, листом №36607.01-10 від 18.03.2010 Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради повідомлено РВ ФДМ України по Миколаївській області, що 05.03.2009 міським головою було затверджено акт приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва житлового фонду, об`єктів комунального призначення, що його обслуговують, та будинку культури за адресою: вул. Васляєва, 1 ДП «НВКГ «Зоря» - «Машпроект» станом на 01.03.2010.

Відповідно до інформації Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради №51889/08.01.01-11/24-2 від 22.11.2024 з 16.10.2010 житловий будинок за адресою вул. 6 Слобідська, 48 на підставі розпорядження управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради від 15.09.2010 №354 «Про передачу КЖЕП ММР «Зоря» об`єктів комунального призначення, що його обслуговують, ДП НВКГ «Зоря» - «Машпроект»», обслуговувався КЖЕП ММР «Зоря», а з 01.09.2018 до 01.01.2019 будинок знаходився в управління ТОВ «Місто для людей», в подальшому з 01.01.2019 по 01.04.2021 КЖЕП ММР «Зоря» обслуговувала будинок, з 01.04.2021 будинок перейшов в управління ОСББ «Моноліт-Зоря».

Як вбачається з матеріалів справи, актом передачі житлового будинку від 01.01.2019, житловий будинок за адресою вул. 56 Слобідська (16-ти поверховий, 1-но під`їзний, 96-ти квартирний) було передано в управління КЖЕП ММР «Зоря» з 01.01.2019.

Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №121 від 12.02.2020 «Про надання дозволу на списання багатоквартирних житлових будинків з балансів комунальних підприємств Миколаївської міської ради та інших юридичних осіб, які утримують житловий фонд міста» надано дозвіл на списання з балансу багатоквартирних житлових будинків, що перебувають на балансі, зокрема, КЖЕП ММР «Зоря», у яких розташовані приміщення приватної та інших форм власності, відповідно до Порядку списання з балансу багатоквартирних будинків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 301, згідно переліку, що додається, у тому числі багатоквартирного будинку за адресою вул. 6 Слобідська, 48.

19.03.2020 Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством Миколаївської міської ради «Зоря» було складено акт про списання багатоквартирного будинку з балансу від 19.03.2020 р., що розміщений за адресою: вул. 6а Слобідська, 48, та наведено його характеристики, зокрема: рік введення в експлуатацію 1998, загальна площа допоміжних приміщень становить 1628,92 кв.м, у тому числі площа підвалу - 402,7 кв.м.

Згодом, наказом Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Миколаївської міської ради «Зоря» №94 від 01.07.2020 «Про списання з балансу підприємства багатоквартирних житлових будинків» було затверджено підготовлені комісією акти списання багатоквартирних будинків з балансу підприємства та наказано бухгалтерії провести списання багатоквартирних житлових будинків у кількості 64 шт. з балансу КЖЕП ММР «Зоря» 01.07.2020 р.

В подальшому, ОСББ «Моноліт Зоря» листом №21/01 від 27.01.2021 звернулось до Департаменту ЖКГ ММР з проханням передати житловий будинок №48 по вул. 6-а Слобідська з 01.03.2021 в управління ОСББ «Моноліт Зоря».

Згодом, між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради, КЖЕП ММР «Зоря» та ОСББ «Моноліт Зоря» було складено акт передачі житлового будинку за адресою вул. 6 Слобідська, 48 в управління ОСББ «Моноліт Зоря» від 19.03.2021, відповідно до якого житловий будинок 16-ти поверховий, 1-но під`їзний за адресою вул. 6 Слобідська, 48 передається в управління ОСББ «Моноліт Зоря» з 01.04.2021.

Водночас рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №995 від 13.11.2015 р. «Про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради» було вирішено нежитловим приміщенням цокольного поверху по вул. Комсомольській, 48 (літ. А-16 прим. з №97-1 по №97-5 заг. площ. 102,0 кв.м), які належать територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, надати нову адресу: вул. Комсомольська, 48/1 (п. 39 вказаного рішення).

Так, Комунальним підприємством «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» на замовлення Територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради виготовлено технічний паспорт на громадський будинок нежитлові приміщення за адресою №48/1, вул. 6 Слобідська, м. Миколаїв (інвентаризаційна справа №33137) станом на 30.03.2016, з якого вбачається, що нежитлові приміщення є частиною цокольного поверху (вбудовані приміщення) загальною площею 102,0 кв.м.

Відповідно до інформації Регіонального відділення Фонду державного майна по Миколаївській області №14-05-02335 від 16.11.2018, що згідно з листом ФДМУ від 22.10.2018 №10-15-21390, відомості про нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. 6 Слобідська (Комсомольська), 48 в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності відсутні.

Відповідно до інформації Управління комунального майна Миколаївської міської ради №1851/10/01/08/18 від 03.12.2018 нежитлові цокольні приміщення загальною площею 102,0 кв.м за адресою м. Миколаїв, вул. 6 Слобідська, 48/1 на підставі рішення Миколаївської міської ради від 16.10.2003 №15/30 «Про надання згоди на прийняття об`єктів права державної та іншої власності», передані до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва у складі житлового будинку та знаходяться на балансі КЖЕП ММР «Зоря».

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав (номер інформаційної довідки 379957537 від 24.05.2024) 06.12.2018 за Миколаївською міською радою зареєстровано право комунальної власності на нежитлові приміщення літ. Ацок загальною площею 102 кв.м за адресою: м. Миколаїв, вул. 6 Слобідська, 48/1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1722862948101. Підставою для державної реєстрації речового права вказані наступні документи: технічний паспорт Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації б/н від 30.03.2016; витяг з рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №995 від 13.11.2015, довідка Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області №14-05-02335 від 16.11.2018, довідка Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради №1851/10/01/08/18 від 03.12.2018.

Також судом з`ясовано, що рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1002 від 11.11.2016 «Про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради» було вирішено нежитловим приміщенням по вул. 6 Слобідська, 48 літ. Ацок прим. з №96-1 по №96-8 заг. площ. 64,5 кв.м), які належать територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, надати нову адресу: вул. 6 Слобідська, 48/3 (п. 3 вказаного рішення).

Як вбачається з матеріалів справи, Комунальним підприємством «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» на замовлення Територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради виготовлено технічний паспорт на громадський будинок нежитлові приміщення за адресою №48/3, вул. 6 Слобідська, м. Миколаїв (інвентаризаційна справа №33235) станом на 22.11.2016, відповідно до якого загальна площа приміщень становить 64,5 кв.м.

Відповідно до інформації Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області №14-05-02129 від 11.11.2016 що згідно з листом ФДМУ від 04.11.2016 №10-15-21278, відомості про нерухоме майно - нежитлові приміщення житлового будинку, що знаходяться за адресою: м. Миколаїв, вул. 6 Слобідська, 48 та 6 Слобідська, 48/1 - від суб`єктів управління до Фонду з метою внесення до Єдиного реєстру об`єктів державної власності не надавались.

Відповідно до інформації Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради №2876/10/01/081/16 від 27.11.2016 нежитлові приміщення за адресою: м. Миколаїв, вул. 6 Слобідська, 48/3, загальною площею 64,5 кв.м знаходяться в комунальній власності територіальної громади м. Миколаєва.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав (номер інформаційної довідки 379957538 від 24.05.2024) 09.12.2016 за Миколаївською міською радою зареєстровано право комунальної власності на нежитлові приміщення літ. Ацок загальною площею 64,5 кв.м за адресою: м. Миколаїв, вул. 6 Слобідська, 48/3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1119162648101. Підставою для державної реєстрації речового права вказані наступні документи: технічний паспорт Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації б/н від 22.11.2016, витяг з рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1002 від 11.11.2016, довідка Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області №14-05-02129 від 11.11.2016 та довідка Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради №2876/10/01/08/16 від 24.11.2016.

20.12.2021 позивач звернувся до Миколаївської міської ради з пропозицією досудового врегулювання спору №145 від 20.12.2021, в якій запропонував скасувати рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №995 від 13.11.2015 в частині (пункт 39) визнання за Миколаївською міською радою права власності на нежитлові приміщення цокольного поверху по вул. Комсомольській, 48 загальною площею 102 кв.м і присвоєння нової адреси вул. Комсомольська, 48/1, та №1002 від 11.11.2016 в частині (пункт 3) визнання за Миколаївською міською радою права власності на нежитлові приміщення цокольного поверху по вул. Комсомольській, 48 загальною площею 64,5 кв.м і присвоєння нової адреси вул. Комсомольська, 48/3, а також звільнити ці приміщення та передати ключі від них представнику Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря".

У грудні 2021 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря" звернулось до господарського суду з позовом до Миколаївської міської ради, в якому просило скасувати рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №995 від 13.11.2015 в частині (пункт 39) визнання за Миколаївською міською радою права власності на нежитлові приміщення цокольного поверху по вул. Комсомольській, 48 загальною площею 102,0 кв.м і присвоєння нової адреси вул. Комсомольська, 48/1, та припинити право власності Миколаївської міської ради на об`єкт нерухомого майна №1722862948101 (рішення про державну реєстрацію прав №44642412 від 17.12.2018), а також скасувати рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1002 від 11.11.2016 в частині (пункт 3) визнання за Миколаївською міською радою права власності на нежитлові приміщення цокольного поверху по АДРЕСА_3 загальною площею 64,5 кв.м і присвоєння нової адреси вул. Комсомольська, 48/3, та припинити право власності Миколаївської міської ради на об`єкт нерухомого майна №1119162648101 (рішення про державну реєстрацію прав №32946711 від 15.12.2016).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.12.2021 відкрито провадження у справі № 915/1842/21.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.11.2022 по справі № 915/1842/21 за клопотанням позивача ОСББ «Моноліт Зоря» було призначено судову будівельно-технічну експертизу.

В експертному висновку Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області № 115-197е від 18.07.2023 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи встановлено, що:

- приміщення, що зазначені на технічному плані під літ.А цок. з № 96-1 по № 96-12 (окрім приміщення 96-10) цокольного поверху будинку АДРЕСА_1 ,

- приміщення зазначені на технічному плані під літ.А цок. з № 96-1 по № 96-8 цокольного поверху будинку АДРЕСА_4 ,

- приміщення зазначені на технічному плані під літ.А цок. з № 1-1 по № 1-5 цокольного поверху будинку АДРЕСА_5 ,

є технічними, що призначені для експлуатації та обслуговування системи опалення, системи електропостачання, системи водопостачання та водовідведення всього будинку № 48, та через які проходять внутрішньобудинкові інженерні комунікації, тому в даному випадку є допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.11.2023 у справі № 915/1842/21 позовні вимоги ОСББ "Моноліт Зоря" було задоволено. Вказане судове рішення вмотивовано тим, що позивач безпідставно не може реалізувати своє право власності на спірні приміщення цокольного поверху, які належать до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, у зв`язку з існуванням документів, що посвідчують таке право за іншою особою - відповідачем, а відтак права та інтереси Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря" підлягають захисту у визначений останнім спосіб, тобто шляхом скасування оспорюваних рішень Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та припинення права власності Миколаївської міської ради на спірні приміщення.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.04.2024 рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.11.2023 у справі № 915/1842/21 скасовано, у задоволенні позову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря" до Миколаївської міської ради відмовлено з підстав неправильності та неефективності обраного позивачем способу захисту. Наразі судом апеляційної інстанції вказано, що належним способом захисту у даному спорі виступає вимога про витребування спірного майна.

Враховуючи наведене, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря" у жовтні 2024 року звернулось до Господарського суду Миколаївської області із заявленим позовом (з урахуванням уточнень від 27.11.2025) про витребування на свою користь з незаконного володіння Миколаївської міської ради нежитлових приміщень за літ. Ацок загальною площею 102,0 кв.м, що знаходяться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Слобідська, 6, буд. 48/1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1722862948101), а також нежитлових приміщень за літ. Ацок загальною площею 64,5 кв.м, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Слобідська, 6, буд. 48/3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1119162648101).

Відповідно до інформації Управління комунального майна Миколаївської міської ради №16177/10.01-08/10/020/24 від 18.09.2024, станом на 01.09.2024 балансова вартість нежитлових приміщень за адресою вул. 6 Слобідська, 48/3 становить 76980,40 грн., балансова вартість нежитлових приміщень за адресою вул. 6 Слобідська, 48/1 становить 119226,16 грн.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За умовами статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з приписами статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Статтею 355 Цивільного кодексу України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

За умовами частин першої, другої статті 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 369 Цивільного кодексу України унормовано, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини другої статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління, регулюються Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

Статтею 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що у Законі терміни вживаються в такому значенні:

- багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна;

- допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення);

- нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна;

- об`єднання співвласників багатоквартирного будинку це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна;

- співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку;

- спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія;

- управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Статтею 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" передбачено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Частиною четвертою статті 4 Житлового кодексу України унормовано, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Згідно з положеннями Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства №76 від 17.05.2005, допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

В силу пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення вищезазначеної норми наведено у рішенні Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду України №14-рп/2011 від 09.11.2011.

У вказаному рішенні Конституційного Суду України вказано, що допоміжні приміщення (підвали сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Також в рішенні Конституційного Суду України від 09.11.2011 №14-рп/2011 додатково роз`яснено, що в аспекті конституційного звернення положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року N 2482-ХП зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №914/379/21.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів наголошує на тому, що при вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме: встановлення того, чи відносяться вказані приміщення до допоміжних або є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.

При цьому апеляційним господарським судом враховується, що допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі №904/1040/18 та від 08.04.2020 у справі №915/1096/18.

Отже, чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень, а, як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Цілком очевидно, що, виходячи з такої презумпції та з врахуванням принципу змагальності сторін, позивач не повинен доводити статус спірних приміщень як допоміжних, а навпаки, передусім відповідач, який є їх останнім набувачем (зокрема, зареєстрованим власником), має довести винятковий статус спірних приміщень як ізольованих приміщень в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду та є самостійним об`єктом нерухомого майна, оскільки зі стадії проектування, тобто з самого початку вони будувалися з іншим цільовим призначенням для потреб непромислового характеру.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 30.06.2022 у справі №922/1406/21, від 17.01.2023 у справі №924/195/22 та від 26.10.2022 у справі №916/2022/21.

Визначальним у спорах за позовом співвласників багатоквартирного будинку щодо захисту прав на спільне майно багатоквартирного будинку є визначення правового режиму такого майна, тобто, чи належить воно до допоміжних приміщень у структурі житлового будинку, яким чином таке приміщення або його частину передано у приватну власність, та чи здійснена така передача за згодою співвласників (див. постанови Верховного Суду від 07.08.2024 у справі № 200/6203/19, від 09.04.2025 у справі № 759/17288/21).

Частинами першою, четвертою статті 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" встановлено, що об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Згідно з ч. 1, 2, 6 ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку. У разі зміни форми управління багатоквартирним будинком особа, яка здійснювала управління, повинна передати наявну в неї технічну та іншу передбачену законодавством документацію на будинок особі, визначеній співвласниками такого будинку. У разі зміни управителя попередній управитель повинен передати наявну в нього технічну та іншу передбачену законодавством документацію на будинок новому управителю.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання відповідно до цього Закону та статуту зобов`язане, зокрема, забезпечувати дотримання інтересів усіх співвласників при встановленні умов і порядку володіння, користування і розпорядження спільною власністю, припиняти дії третіх осіб, що утруднюють або перешкоджають реалізації прав володіння, користування і розпорядження спільним майном співвласниками.

Отже, об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку після його створення не потрібно доводити право власності на приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), оскільки вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постановах від 08.04.2020 у справі №915/1096/18 та від 22.04.2025 у справі №916/3951/21.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні нежитлові приміщення розташовані в багатоквартирному будинку за адресою: м. Миколаїв, вул. 6 Слобідська, 48 на цьокольному поверсі.

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок по вулиці Комсомольській, будинок №48 (інвентарний №25007) вказаний будинок побудований у 1998 році та складається з 16 житлових поверхів, технічних приміщень на 17 та 18 поверсі та цоколю, загальна площа нежитлових приміщень (Ацок, 17й, 18й) становить 905,6 кв.м. Також у вказаному технічному паспорті наявний план Ацок (цокольного поверху), згідно якого загальна площа технічних приміщень цокольного приміщення становить 402,7 кв.м.

При цьому, згідно з актом приймання-передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність, який наявний у матеріалах справи, площа допоміжних приміщень будинку становить 810,4 кв.м, у тому числі площа підвалів 402,7 кв.м та тех. приміщень (тех.поверх) 407,7 кв.м.

Також, згідно з актом про списання багатоквартирного будинку з балансу від 19.03.2020 р. площа допоміжних приміщень вказаного будинку становить 1628,92 кв.м, у тому числі площа підвалу 402,7 кв.м.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що спірні приміщення є допоміжними, і були такими з самого початку будівництва будинку, що вбачається з технічного паспорту 1998 року, вони будувалися з цільовим призначенням, як підвальне технічне приміщення, що не спростовано відповідачем та третьою особою.

Вказані обставини щодо належності спірних приміщень до нежитлових також були встановлені під час розгляду справи № 915/1842/21, зокрема, на підставі висновку експерта №115-197е від 18.07.2023 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи по справі №915/1842/21, згідно з яким:

- приміщення, що зазначені на технічному плані (а.с.19) під літ.А цок. з №96-1 по №96-12 (окрім приміщення 96-10) цокольного поверху будинку АДРЕСА_1 ,

- приміщення зазначені на технічному плані (а.с.77) під літ.А цок. з №96-1 по №96-8 цокольного поверху будинку АДРЕСА_4 ,

- приміщення зазначені на технічному плані (а.с.84) під літ.А цок. з №1-1 по №1-5 цокольного поверху будинку АДРЕСА_5

є технічними, що призначені для експлуатації та обслуговування системи опалення, системи електропостачання, системи водопостачання та водовідведення всього будинку №48, та через які проходять внутрішньобудинкові інженерні комунікації, тому в даному випадку є допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку.

При чому, колегія суддів враховує, що відповідне експертне дослідження не було проведено у даній справі, однак зі змісту висновку експерта №115-197е від 18.07.2023 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи по справі №915/1842/21 вбачається, що при проведені даного дослідження експерт повідомлявся про кримінальну відповідальність.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (частина перша статті 98 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Беручи до уваги відсутність у матеріалах справи та неподання відповідачами до місцевого господарського суду жодного доказу на підтвердження того, що висновок експерта №115-197е від 18.07.2023 складено з порушенням вимог законодавства або доказів, якими би спростовувалась достовірність зазначеного висновку експерта, а також інших обставин, з якими закон пов`язує можливість відхилення висновку експерта як доказу у справі, колегія суддів, з огляду також і на відсутність доказів будівництва спірних приміщень не як допоміжних, наголошує на відсутності підстав для неврахування зазначеного висновку експерта при вирішення спору у даній справі.

З огляду на дані обставини, колегія суддів приймає вищевказаний висновок експерта №115-197е від 18.07.2023 як письмовий доказ по справі.

Як вірно вказав суд першої інстанції відповідач не обґрунтував наявність підстав для оформлення за міськрадою права власності на спірні приміщення, зокрема, підстави для набуття такого права. Вказані в якості підстав для набуття такого права довідки ФДМУ та Управління комунального майна Миколаївської міської ради не є належною підставою для набуття міською радою права власності на вказані приміщення. Також відповідач не обґрунтував за яким принципом вказані приміщення були відокремлені як окремий об`єкт від загальної площі підвалів 402,7 кв.м, що відповідає площі технічних приміщень в описі на сторінці технічного паспорту 1998 року.

Крім того, апелянт не надав будь-яких первинних правовстановлюючих документів (актів введення спірних приміщень в експлуатацію як новозбудоване майно або ж за наслідками реконструкції житлових чи допоміжних приміщень), які б підтверджували набуття відповідачем речових прав на спірні приміщення як окремий об`єкт цивільних прав.

При цьому суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів існування в житловому будинку окремих нежитлових приміщень, які не належать до житлового фонду, тобто є самостійними об`єктами нерухомого майна, з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення, зокрема проектної документації, акта введення будинку в експлуатацію. Також відсутні в матеріалах справи і докази створення міською радою або іншими особами спірних приміщень шляхом нового будівництва або проведення реконструкції підвалів житлового будинку, їх перебудови у нежитлові приміщення на підставі відповідних рішень органів місцевого самоврядування.

Сам по собі факт поділу приміщень, наділення їх окремим входом/виходом, а також проведення технічної інвентаризації з урахуванням їх фактичного використання, не підтверджує позицію відповідача про наявність підстав для набуття права власності на спірні приміщення як індивідуально визначене майно. Така позиція не узгоджується з наявними у справі доказами щодо призначення спірних приміщень як допоміжних у запроектованому та збудованому об`єкті виключно для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутні та відповідачами до місцевого господарського суду не подано жодного належного у розумінні процесуального закону доказу на підтвердження того, що спірні приміщення будувалися не як допоміжні приміщення, а як інші приміщення в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду, тобто є самостійними об`єктами нерухомого майна з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення (зокрема, проектної документації, акту введення будинку в експлуатацію тощо).

Відсутні у матеріалах справи також і докази проведення реконструкції спірних приміщень, їх перебудови у нежитлові приміщення на підставі відповідних рішень органів місцевого самоврядування (зокрема, акт введення спірних приміщень в експлуатацію як новозбудоване майно або ж за наслідками реконструкції житлових чи допоміжних приміщень тощо).

Як свідчать матеріали справи, у спірних приміщеннях знаходяться комунікації, які необхідні для обслуговування поверхів даного будинку, будинкове інженерне обладнання, та призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку. Отже, з огляду на фактичні обставини справи та наведені норми законодавства суд дійшов висновку, що спірні приміщення за своїми технічними та юридичними характеристиками входять до переліку допоміжних приміщень будинку та є призначеними для обслуговування будинку, і на праві спільної сумісної власності належить всім співвласникам багатоквартирного житлового будинку.

Відповідачем не подано у справі належних і допустимих доказів, які б спростували доводи позивача, а також підтверджували інше цільове призначення спірних приміщень, аніж допоміжних. Доказів зміни цільового призначення спірних приміщень як допоміжних відповідачем не подано.

Водночас слід зазначити, що підтвердження права власності на допоміжні приміщення для позивача не потребує здійснення додаткових дій, як про це вказано Конституційним Судом України у рішенні № 4-рп/2004.

Отже, всупереч положенням ст.382 ЦК України відповідачем було оформлене право власності за собою на допоміжні приміщення, які призначені для забезпечення експлуатації будинку АДРЕСА_1 та побутового обслуговування мешканців такого будинку.

Як вказано в постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 914/554/19, особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками (у даному випадку - в особі відповідача-2) будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об`єкт цивільних прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц викладено висновок, зокрема, про те, що допоміжні приміщення багатоквартирного (у тому числі двоквартирного) будинку не можуть бути окремо відчужені як такі, не можуть бути сформовані як окремий об`єкт нерухомості, й речове право на них не може бути зареєстроване (у тому числі й за власниками квартир в будинку). Тобто допоміжні приміщення багатоквартирного (у тому числі двоквартирного) будинку, як і елементи спільного майна такого будинку взагалі, є обмежено оборотоздатними.

Отже, сам по собі факт проведення за Одеською міською радою державної реєстрації права комунальної власності на спірні приміщення жодним чином не змінює їх правового статусу допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, тим більше, що вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону.

В постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 203/485/20 вказано, що належним способом захисту порушених прав співвласників багатоквартирного житлового будинку на допоміжні приміщення у ньому може бути визнання недійсним договору (у разі відчуження) (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2024 року у справі № 756/10964/19, від 22 січня 2025 року у справі № 760/33583/21). Однак, зазначене не виключає можливість застосування ОСББ як способу захисту вимоги про витребування, якщо ОСББ має намір зареєструвати право власності на відповідне приміщення за собою.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

За змістом частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

За ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація) є одним із речово-правових способів захисту права власності. Цей спосіб захисту полягає у відновленні становища, що існувало до порушення права власності, шляхом повернення майна у володіння власника (титульного (законного) володільця) із метою відновлення у власника усього комплексу його правомочностей.

Слід зазначити, що за змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суду слід встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Як вбачається з матеріалів справи, виникле у співвласників багатоквартирного будинку право спільної власності на спірні приміщення як на допоміжні приміщення за результатами приватизації чи придбання квартир не припинялося в законний спосіб, але вибуло із володіння поза волею співвласників багатоквартирного будинку, від імені яких діє ОСББ-позивач.

Як вірно встановив суд першої інстанції, наявні у даній справі докази свідчать, що при статусі спірних приміщень як допоміжних приміщень, які є спільною власністю всіх мешканців будинку за законом, вони було протиправно набуті відповідачем як індивідуально визначене майно. Відтак, в даному випадку не можна вважати відповідача добросовісним набувачем спірних приміщень.

З огляду на викладене вище, враховуючи те, що нежитлові приміщення за літ. Ацок загальною площею 102,0 кв.м за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Слобідська 6-та, буд. 48/1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1722862948101), та нежитлові приміщення за літ. Ацок загальною площею 64,5 кв.м за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Слобідська 6-та, буд. 48/3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1119162648101) знаходяться на цокольному поверсі (підвалі) багатоквартирного будинку та за своїм призначенням є допоміжними приміщеннями, а апелянтом не було доведено зворотного, то суд першої інстанції вірно вказав, що вказані приміщення належать співвласникам багатоквартирного будинку та вибули з володіння співвласників багатоквартирного будинку поза їх волі, тому підлягають витребуванню із незаконного володіння відповідача на користь позивача.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

За ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так, суд вправі застосувати позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Отже, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц та від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Отже, позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Застосування позовної давності (в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)) забезпечує в національній системі права дію принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови: 1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права; 2) таке обмеження повинно мати легітимну мету; 3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04.12.1995 у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07.12.2010 у справі "Seal v. The United Kingdom" за заявою № 50330/07), а саме: - строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18.03.2008 у справі "Dacia S.R.L. v/ Moldova" за заявою № 3052/04); - застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20.05.2010 у справі "Lelas v. Croatia" за заявою №55555/08); - механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20.12.2007 у справі "Phinikaridou v. Cyprus" за заявою № 23890/02).

У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

Аналіз норм права, якими врегульовані питання позовної давності дає підстави для висновку, що у разі, коли законодавець вживає вислови "свої цивільні права", "цивільні права особи", "здійснення права", він має на увазі право, яке належить одній особі, право однієї особи, а не декількох осіб, якщо інше прямо не зазначено у тексті відповідної норми. Тож при тлумаченні вимог щодо початку перебігу позовної давності слід керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, дізналася або могла довідатися особа, що є носієм права, а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження із захисту цього права.

Як встановлено вище, 05.12.2020 протоколом установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку №48, що розташований за місцезнаходженням: м. Миколаїв, вул. 6-а Слобідська було створено Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт Зоря» (далі - ОСББ «Моноліт Зоря») та затверджено його Статут Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт Зоря».

В подальшому, 16.01.2021 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис № 100522102[телефон приховано] про проведення державної реєстрації юридичної особи - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт Зоря».

При цьому, як зазначено позивачем у додатку «Хронологія подій» до заперечень (вх. №17987/25 від 17.12.2025) про наявність нежитлових приміщень та додаткового співвласника позивач дізнався 19.08.2020 під час підготовки до проведення установчих зборів зі створення ОСББ.

До цього моменту співвласники не здійснювали управління будинком через ОСББ, не мали доступу до всієї технічної та реєстраційної документації та не були зобов`язані здійснювати постійний моніторинг Державного реєстру речових прав. Апелянт не надав жодного належного доказу того, що співвласники або ОСББ знали чи повинні були знати про порушення свого права раніше.

Протилежного апелянтом не наведено, як і не доведено про можливість співвласників у законний спосіб дізнатись про порушене право з моменту саме реєстрації права власності на спірні приміщення (09.12.2016 та 06.12.2018) за відповідачем.

Доводи апеляційної скарги фактично виходять із помилкового припущення, що внесення відомостей до Державного реєстру речових прав автоматично означає обізнаність будь-якої особи про відповідну реєстраційну дію. Такий підхід суперечить як положенням статті 261 ЦК України, так і практиці Верховного Суду. Публічний характер реєстру забезпечує можливість отримання інформації, однак не означає, що кожна особа повинна безперервно перевіряти всі можливі записи щодо належного їй майна. Покладення такого обов`язку на співвласників багатоквартирного будинку суперечило б принципам розумності, добросовісності та справедливості, закріпленим у статті 3 Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції, чинній на момент коли позивачу стало відомо про порушене право) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" визначено, що з 12.03.2020 до 03.04.2020 на усій території України установлено карантин.

У подальшому відповідними постановами Кабінету Міністрів України карантин продовжувався на усій території України.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено.

Таким чином, карантин в Україні було встановлено з 12.03.2020 до 30.06.2023, а тому перебіг позовної давності з 12.03.2020 продовжився на строк дії карантину.

Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції станом на 30.06.2023, на момент відміни карантину) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану продовжувався неодноразово та триває з 24.02.2022 до теперішнього часу.

Згідно із Законом України № 3450-IX від 08.11.2023, який набрав чинності 30.01.2024 року, викладено у новій редакції п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно з якою у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Так, з урахуванням моменту, коли позивач дізнався про порушене право (під час підготовки до установчих зборів співвласників 19.08.2020), відповідно трирічний строк позовної давності до вимоги про витребування спірного майна припадає на серпень 2023 року, а позивач звернувся із заявленим позовом 16.10.2024.

В свою чергу, у даному випадку саме на Миколаївську міську раду покладався обов`язок довести, що позивач знав або повинен був знати про порушення свого права раніше, ніж це встановлено судом. Проте апеляційна скарга не містить жодного належного доказу, який би підтверджував таку обізнаність.

Між тим оскільки трирічний строк позовної давності в даному випадку припав на період, в який строк давності було продовжено до 29.01.2024 (з 12.03.2020, 2021, 2022, 2023), а з 30.01.2024 зупинено, відповідно суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що безпідставними є доводи апелянта про сплив позовної давності до заявлених позивачем вимог про витребування майна.

Як встановлено вище, доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 по справі №915/1271/24 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 по справі №915/1271/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 по справі №915/1271/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 по справі №915/1271/24 - залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.09.2026.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран