УХВАЛА
11 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 140/15671/25
адміністративне провадження № К/990/41858/26
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Ханова Р. Ф.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області
на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року
у справі № 140/15671/25
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Волинській області
про визнання протиправними та скасування рішень,-
УСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21 серпня 2025 року № [номер приховано], № [номер приховано], № [номер приховано], № [номер приховано], № [номер приховано], податкового повідомлення-рішення від 20 серпня 2025 року № [номер приховано], рішення від 21 серпня 2025 року № [номер приховано] про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21 серпня 2025 року № Ф-[телефон приховано].
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 21 серпня 2025 року № [номер приховано], № [номер приховано], № [номер приховано], № [номер приховано], рішення від 21 серпня 2025 року № [номер приховано] про застосування штрафних санкцій та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21 серпня 2025 року № Ф-[телефон приховано]. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, Головне управління ДПС у Волинській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Перевіривши касаційну скаргу, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після його апеляційного перегляду, а також постанову суду апеляційної інстанції у випадках, визначених цим Кодексом.
Частиною четвертою статті 328 КАС України встановлено вичерпний перелік підстав касаційного оскарження судових рішень.
Підставою касаційного оскарження скаржник визначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого касаційне оскарження допускається, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
У разі посилання на зазначену підставу скаржник повинен вказати норму права, яку суд апеляційної інстанції застосував неправильно, постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо застосування цієї самої норми права, висновок суду апеляційної інстанції, який суперечить позиції Верховного Суду, а також обґрунтувати подібність правовідносин у справах.
Обґрунтовуючи обрану підставу, скаржник посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 240/8787/23, щодо застосування пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України.
Скаржник зазначає, що ненадання платником податків під час проведення перевірки первинних документів на підтвердження показників податкової звітності прирівнюється до відсутності таких документів на час складення звітності.
Водночас наведене обґрунтування не відповідає вимогам пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Саме собою цитування висновку Верховного Суду без аналізу та зіставлення обставин справ, правового регулювання спірних відносин і висновків суду апеляційної інстанції не свідчить про застосування останнім норми права без урахування відповідної правової позиції.
Скаржник не обґрунтував подібності правовідносин у справі № 240/8787/23 і справі, у якій подано касаційну скаргу. Зокрема, не навів порівняльного аналізу суб`єктного складу, об`єкта та предмета правового регулювання, умов застосування відповідних норм права й установлених судами фактичних обставин.
Крім того, суд апеляційної інстанції врахував правове регулювання, встановлене пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, та зазначив, що платник податків не може посилатися в судовому процесі на підтвердження показників податкової звітності на документи, які не були надані під час перевірки або протягом установленого строку після отримання акта перевірки.
Суд апеляційної інстанції також послався на відповідні правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 13 червня 2022 року у справі № 420/5345/19, від 08 грудня 2022 року у справі № 804/4958/16 та від 19 серпня 2024 року у справі № 640/322/20.
Отже, суд апеляційної інстанції застосував пункт 44.6 статті 44 Податкового кодексу України з урахуванням правового підходу Верховного Суду щодо наслідків ненадання платником податків первинних документів під час проведення перевірки.
Сам факт відсутності в оскаржуваній постанові посилання саме на постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 240/8787/23 не означає, що суд апеляційної інстанції не врахував викладений у ній висновок щодо застосування норми права.
Суди попередніх інстанцій частково задовольнили позов не лише з огляду на подані позивачкою документи, а й унаслідок установлених недоліків акта перевірки.
Зокрема, суд апеляційної інстанції встановив, що акт перевірки не містить належної структури витрат фізичної особи-підприємця, їх деталізації за відповідними категоріями та грошовими показниками, а також чіткого правового аналізу їх документального підтвердження. Описова частина акта перевірки містить суперечності щодо досліджених документів і не дає можливості встановити конкретні фактичні обставини виявлених порушень.
Скаржник не пояснив, яким чином висновок Верховного Суду, викладений у справі № 240/8787/23, спростовує зазначені висновки судів щодо недоліків акта перевірки та недоведеності контролюючим органом установлених порушень.
Інші доводи касаційної скарги стосуються правильності визначення доходів і витрат фізичної особи-підприємця, обчислення податку на доходи фізичних осіб, військового збору, єдиного внеску та податку на додану вартість, а також обставин складання і реєстрації податкових накладних.
Однак щодо цих доводів скаржник не зазначає постанов Верховного Суду, не наводить висновків щодо застосування конкретних норм права та не обґрунтовує, у чому полягає їх неврахування судом апеляційної інстанції.
Фактично наведені аргументи спрямовані на повторне дослідження обставин справи, перевірку правильності оцінки доказів та надання переваги доказам контролюючого органу.
Водночас відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність доказів, перевагу одних доказів над іншими, збирати або приймати до розгляду нові докази чи додатково перевіряти докази.
Отже, скаржник не виклав передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження у взаємозв`язку з висновками, які стали підставою для ухвалення оскаржуваних судових рішень.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Волинській області підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 243, 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі № 140/15671/25 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішень - повернути заявнику.
Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Р.Ф. Ханова