УХВАЛА
07 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 140/15671/25
адміністративне провадження № К/990/43612/26
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Ханова Р. Ф.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області
на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року
у справі № 140/15671/25
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Волинській області
про визнання протиправними та скасування рішень,-
УСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій з єдиного внеску та вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 21 серпня 2025 року №[номер приховано], №[номер приховано], №[номер приховано], №[номер приховано], рішення від 21 серпня 2025 року №[номер приховано] про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21 серпня 2025 року №Ф-[телефон приховано]. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Головне управління ДПС у Волинській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю та/або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Перевіривши касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд установив таке.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Частиною четвертою статті 328 КАС України визначено вичерпні випадки, у яких неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права є підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначаються підстава або підстави, на яких вона подається, з визначенням відповідних підстав, передбачених статтею 328 цього Кодексу.
Скаржник визначає підставами касаційного оскарження пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
На обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник посилається на застосування судом апеляційної інстанції пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 12 лютого 2025 року у справі №240/8787/23.
Скаржник наводить висновок щодо наслідків ненадання платником податків документів під час перевірки та зазначає, що правовідносини у справах є подібними за суб`єктним складом, предметом спору, змістом позовних вимог, фактичними обставинами та правовим регулюванням. Стверджує, що документи, подані позивачкою лише під час судового розгляду, не можуть підтверджувати задекларовані показники її витрат.
Разом із тим належне обґрунтування цієї підстави потребує пояснення, у чому саме полягає застосування судом апеляційної інстанції конкретної норми права без урахування відповідного висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах. Саме по собі наведення норми права, постанови Верховного Суду та загальних ознак подібності спорів не є достатнім.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції застосував пункт 44.6 статті 44 Податкового кодексу України та зазначив про відсутність правових підстав надавати оцінку документам, які не були надані під час перевірки, а подані лише до суду.
Водночас суд установив, що під час перевірки контролюючий орган використовував банківські виписки, договори оренди, відомості про залишки товарно-матеріальних цінностей, дані податкових та видаткових накладних, інформацію із системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій. Підставою для скасування оскаржуваних рішень суд визначив, зокрема, відсутність в акті перевірки належної деталізації витрат, внутрішні суперечності щодо досліджених документів та недостатню конкретизацію встановлених порушень.
Скаржник звертає увагу на суперечність між висновком суду про неможливість оцінки документів, не наданих під час перевірки, та висновком про документальне підтвердження окремих витрат позивачки. Проте не розмежовує документи, використані контролюючим органом під час перевірки, та документи, надані виключно до суду, стосовно конкретних показників, що стали підставою для донарахувань.
Зокрема, наведення категорій витрат на телекомунікаційні послуги, ліцензії та еквайринг не супроводжується належним зіставленням конкретних документів, часу їх надання, відповідних сум донарахувань та правового висновку щодо застосування пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України. Не пояснено також, яким чином наведений висновок Верховного Суду спростовує самостійну підставу, з якою суд пов`язав скасування рішень, - недоведеність порушень за змістом акта перевірки та використаних під час перевірки матеріалів.
Отже, доводи в цій частині спрямовані насамперед на повторне з`ясування обсягу наданих документів та зміну оцінки доказів, без належного обґрунтування відмінності у застосуванні норми права в подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України та стверджує, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази.
Зокрема, скаржник наводить розбіжності між показниками декларацій та бухгалтерською довідкою позивачки, заперечує висновки суду щодо змісту додатків до акта перевірки та зазначає про відсутність належної оцінки порушень із податку на додану вартість і реєстрації податкових накладних.
Однак для належного обґрунтування цієї підстави необхідно пояснити, які саме зібрані у справі докази залишилися недослідженими, які обставини вони підтверджують та як їх недослідження унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
У касаційній скарзі наведено незгоду з результатами дослідження доказів, зокрема з висновком суду щодо змісту додатка до акта перевірки. Проте посилання на неправильне розуміння змісту доказу або ненадання йому бажаної для скаржника оцінки саме собою не підтверджує його недослідження судом.
Доводи щодо розбіжностей у показниках витрат та самостійного характеру донарахувань із податку на додану вартість викладено переважно шляхом відтворення висновків перевірки. Скаржник наполягає на достовірності здійснених контролюючим органом розрахунків та необхідності прийняття їх судом, але не наводить достатнього обґрунтування конкретного процесуального порушення у взаємозв`язку з умовами застосування пункту 1 частини другої статті 353 КАС України.
Крім того, застосування зазначеного пункту пов`язане з обґрунтованістю відповідної підстави касаційного оскарження щодо застосування норм права. Належного обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не навів.
Посилання на статті 211, 242 КАС України без належного викладення конкретної підстави касаційного оскарження не є достатнім для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати нові обставини, вирішувати питання про достовірність доказів, перевагу одних доказів над іншими або додатково перевіряти докази.
Таким чином, зазначення скаржником пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України не супроводжується належним викладенням передбачених цим Кодексом підстав касаційного оскарження.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Волинській області підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 243, 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі № 140/15671/25 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішень - повернути заявнику.
Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Р.Ф. Ханова