УХВАЛА
17 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 140/15671/25
адміністративне провадження № К/990/42579/26
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Ханова Р. Ф.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області
на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року
у справі № 140/15671/25
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Волинській області
про визнання протиправними та скасування рішень,-
УСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21 серпня 2025 року № [номер приховано], № [номер приховано], № [номер приховано], № [номер приховано], № [номер приховано], податкового повідомлення-рішення від 20 серпня 2025 року № [номер приховано], рішення від 21 серпня 2025 року № [номер приховано] про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21 серпня 2025 року № Ф-[телефон приховано].
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 21 серпня 2025 року № [номер приховано], № [номер приховано], № [номер приховано], № [номер приховано], рішення від 21 серпня 2025 року № [номер приховано] про застосування штрафних санкцій та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21 серпня 2025 року № Ф-[телефон приховано]. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
15 вересня 2026 року, не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Головне управління ДПС у Волинській області повторно звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
При вирішенні питання про наявність підстав до відкриття касаційного провадження за означеною скаргою, Верховний Суд виходить з такого.
Статтею 328 КАС України передбачено право на касаційне оскарження.
Частиною першою статті 328 КАС України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Стаття 330 КАС України містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.
Підставою касаційного оскарження скаржник визначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого касаційне оскарження допускається, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Обґрунтовуючи наявність зазначеної підстави касаційного оскарження, скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України та неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №240/8787/23.
Скаржник зазначає, що відповідно до вказаного висновку Верховного Суду надання платником фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих ним показників податкового обліку, а ненадання таких документів контролюючому органу прирівнюється положеннями пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності.
На переконання скаржника, оскільки позивач не надала до перевірки первинних документів, які підтверджували задекларовані показники валових витрат, такі документи не могли бути враховані судами під час вирішення спору, тоді як суд апеляційної інстанції визнав частину витрат позивача документально підтвердженими та залишив без змін рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Разом з тим наведені доводи не свідчать про наявність визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження.
Так, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання щодо правових наслідків ненадання платником податків документів під час проведення перевірки, виходив саме з того, що надання платником фінансово-господарських документів під час перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих показників податкового обліку, а ненадання платником документів на підтвердження таких показників прирівнюється пунктом 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності.
Крім того, предметом спору у цій справі є правомірність податкових повідомлень-рішень від 21 серпня 2025 року № [номер приховано], № [номер приховано], № [номер приховано], № [номер приховано], рішення від 21 серпня 2025 року № [номер приховано] про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21 серпня 2025 року № Ф-[телефон приховано].
З огляду на те, що зазначені рішення контролюючого органу прийняті за наслідками встановлення різних порушень вимог податкового законодавства та стосуються різних податкових зобов`язань, скаржник, оскаржуючи судові рішення в частині їх скасування, має належним чином обґрунтувати передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження щодо кожного з таких рішень окремо, із зазначенням відповідних норм матеріального права та висновків судів, які, на його переконання, свідчать про неправильне їх застосування.
В цілому доводи заявника зводяться до цитування норм права, що регулюють спірні правовідносини і опису встановлених судами у цій справі обставин та їх переоцінки, із загальним посиланням, що судом апеляційної інстанції рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України та виходить за межі повноважень касаційного суду.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Також слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Волинській області підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 243, 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі № 140/15671/25 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішень - повернути заявнику.
Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Р.Ф. Ханова