УХВАЛА
17 вересня 2026 року
м. Київ
справа №600/670/25-а
адміністративне провадження №К/990/41417/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Західного офісу Держаудитслужби на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом Комунального некомерційного підприємства "Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,
УСТАНОВИВ:
Комунальне некомерційне підприємство «Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» звернулося до суду з позовом до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області (далі - відповідач або Управління), в якому просило визнати протиправною та скасувати вимогу від 11 грудня 2024 року № 132404-14/2893-2024 «Про усунення порушень законодавства» в частині пунктів 1, 2, 5, 6, 7 та 9.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року прийнято рішення про перехід до розгляду справи №600/600/25-а за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2025 року позов Комунального некомерційного підприємства «Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано пункт 1 Вимоги від 11 грудня 2024 року № 132404-14/2893-2024 в частині висновку про допущення Позивачем порушення абзацу другого пункту 3 та підпункту "б" пункту 4 Розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100, та як наслідок невірного визначення розміру посадового окладу керівника та ще 6 працівників Підприємства на загальну суму 2 218 139,95 грн та зайвої сплати єдиного соціального внеску на 487 990,79 грн.
Визнано протиправним та скасувати пункт 7 Вимоги від 11 грудня 2024 року № 132404-14/2893-2024 в частині висновку про допущення Позивачем порушення п. 4.2, п. 6.2 Кошторисних норм "Настанова з визначення вартості будівництва", затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01 листопада 2021 року №281 в частині завищення вартості виконаних робіт з капітального ремонту системи кисне постачання лікувального корпусу "Б" КНП "Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" та зобов`язання Позивача забезпечити відповідно до статті 1212 ЦКУ відшкодування коштів в розмірі 126 733,00 грн., отриманих за договором №1 від 10 січня 2022 року ТОВ "Пересувай механізована колона №311", за рахунок ФОП ОСОБА_1 та О.Савка.
Визнано протиправним та скасувати пункт 9 Вимоги від 11 грудня 2024 року № 132404-14/2893-2024 в частині висновку про допущення Позивачем порушення вимог податкового законодавства внаслідок оплати постачальникам вартості матеріальних цінностей з ПДВ та вимоги про забезпечення повернення постачальниками товарів, нарахованих зобов`язань з оплати ПДВ, зокрема: ТОВ "МІК-АЛЬЯНС" - 6 653,3 грн., ТОВ "Текстиль-контакт" - 5904,00 грн, а також вимоги обрати інший спосіб реалізації права на відшкодування витрат.
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року апеляційну скаргу Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" задоволено частково.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування пункту 2 Вимоги від 11 грудня 2024 року № 132404-14/2893-2024.
Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправними та скасовано пункт 2 Вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області щодо усунення виявлених порушень від 11 грудня 2024 року №132404-14/2893-2024.
В іншій частині рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі №600/670/25-а залишено без змін.
03 серпня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Західного офісу Держаудитслужби, в якій скаржник просив скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2026 року касаційну скаргу Західного офісу Держаудитслужби на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом Комунального некомерційного підприємства "Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,- повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
07 вересня 2026 до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга Західного офісу Держаудитслужби, в якій скаржник просить скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Разом із касаційною скаргою відповідачем заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
В обґрунтування указаного клопотання заявником зазначено, що первісна касаційна скарга була подана 28 липня 2026 року, тобто межах тридцяти днів з дня вручення Управлінню повного тексту постанови суду апеляційної інстанції, відтак, вважає, що Управління належно та без зволікання реалізувало право на касаційне оскарження ще в межах установленого процесуального строку. Проте, ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2026 року первісну касаційну скаргу повернуто мотивів неналежної конкретизації підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Зазначає, що повторну касаційну скаргу подано через 13 календарних дні після отримання ухвали про повернення. Цей проміжок часу був використаний саме для виконання вказівок Верховного Суду: проведено повторний правовий аналіз кожного з трьох оскаржуваних пунктів Вимоги, перевірено наявність релевантних висновків Верховного Суду, розмежовано підстави касаційного оскарження та повністю перебудовано відповідні розділи скарги. Таким чином, вважає, що повторне звернення не є формальним поданням тієї самої скарги. Недоліки, які стали підставою для повернення первісної касаційної скарги, фактично усунуті, а її правове обґрунтування істотно перероблено відповідно до вимог ухвали Верховного Суду від 20 серпня 2026 року.
Частиною першою статті 334 КАС України передбачено, що за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Під час перевірки уточненої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що, як підставу касаційного оскарження касант покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України указуючи на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування:
у контексті пункту 1 Вимоги:
- частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95- ВР; пункту 1, підпункту 1-1 пункту 1 Постанови № 859; пункту 1 та пункту 4.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5; пункту 1 та абзацу другого пункту 3, підпункту «б» пункту 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;
у контексті пункту 2 Вимоги:
- пункту 1 наказу Міністерства охорони здоров`я України від 02 квітня 2020 року № 768 «Про затвердження Переліку посад медичних та інших працівників, що безпосередньо зайняті у ліквідації епідемії та здійсненні заходів з запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19 ... яким здійснюється доплата в розмірі трьох окладів (тарифних ставок) за березень 2020 року»; 9 пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню ... COVID-19»; абзацом другим підпункту «а» підпункту 1.1 пункту 1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 02 червня 2003 року № 145 «Про умови оплати праці медичних та інших працівників за період роботи по ліквідації епідемій і спалахів з інфекційних хвороб, а також в осередках особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб».
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах, а також значення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Застосування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України передбачає обов`язок касатора:
-визначити конкретну норму права, щодо якої, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду;
-обґрунтувати необхідність формування такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, визначення норми, що врегульовує спірні правовідносини т.і.);
-зазначити, у чому саме полягає неправильне застосування відповідної норми судами попередніх інстанцій; -викласти власне бачення правильного застосування цієї норми.
Отже, сам по собі факт відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права не є достатньою підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Необхідним є належне й аргументоване обґрунтування як помилки судів щодо її застосування, так і потреби у формуванні відповідного правового підходу.
В свою чергу, наведені скаржником у касаційній скарзі норми є загальними, а касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів їх неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідності висновку Верховного Суду саме у цій справі щодо вказаних норм.
Суд зазначає, що посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах та незгода із встановленими обставинами справи та прийнятими судовими рішеннями, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться до оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
На обґрунтування необхідності перегляду справи Верховним Судом у контексті наведених доводів скаржник мав би довести існування неоднакового застосування судами норм права у подібних правовідносинах, що зумовлювало б потребу у формуванні єдиного підходу до правозастосування у цій категорії справ.
Так, скаржником у касаційній скарзі не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Необхідність забезпечення єдності судової практики виникає у випадках відсутності сформованого підходу до застосування відповідної норми права або за наявності різних підходів до її тлумачення та застосування судами, що зумовлює потребу у виробленні єдиного правозастосовного підходу судом касаційної інстанції.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Водночас, за змістом касаційної скарги, доводи про неправильне застосування указаних правових норм ґрунтуються на самій лише незгоді з позицією судів попередніх інстанції, які ухвалили судове рішення не на користь скаржника та переслідують мету надання інакшої оцінки доказам у справі, яка б узгоджувалася з позицією автора касаційної скарги та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, у тому числі й стосовно наданих доказів, мають загальний характер та висновків судів не спростовують.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
У межах касаційного перегляду повнота установлених судами фактичних обставин не є спірною, позаяк питання про перегляд судових рішень з підстав, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник перед Верховним Судом не порушував.
У світлі змісту передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження судових рішень, Суд зауважує, що в касаційній скарзі немає доводів про те, у чому виявляються складнощі застосування згаданих норм права, які б вказували на дійсну потребу висловлення Верховним Судом позиції із цього питання, зокрема, нечіткість норми, її неоднозначність, необхідність тлумачення чи усунення колізії, натомість посилання на відсутність такого висновку Верховного Суду наведено виключно як формальну підставу для касаційного перегляду справи.
Із цих міркувань Верховний Суд відхиляє доводи скаржника, наведені у межах підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як необґрунтовані.
Суд звертає увагу скаржника, що призначення Верховного Суду, як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Разом з тим, оскаржуючи судові рішення у цій справі, автор касаційної скарги покликається на пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 71 підрозділу розділу ХХ ПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 грудня 2021 року у справі № 910/12764/20 у пункті 9.2 якої сформульовано відступ від постанови у справі № 922/2439/20 щодо висновку про неможливість визнання недійсною частини договору стосовно визначення ПДВ.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
При цьому, варто зауважити, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
За таких умов правовий висновок підлягає аналізу не ізольовано від змісту судового рішення, а у взаємозв`язку з конкретними спірними правовідносинами та з урахуванням редакцій нормативно-правових актів, які підлягали застосуванню у відповідний період.
Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами;
2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено;
3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду;
4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 грудня 2021 року у справі № 910/12764/20, заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справі, на яку посилається скаржник, більше того, стверджує про неподібність, однак, на думку скаржника, застосовність указаної постанови до розглядуваної справи.
Так, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у справі № 910/12764/20 предметом розгляду Об`єднаної палати Верховного Суду було питання правомірності включення податку на додану вартість до вартості медичного обладнання, що закуповувалося за договором поставки, а також можливості визнання правочину недійсним у частині його окремих умов. При цьому спірні правовідносини виникли у сфері виконання господарського договору, а висновки суду стосувалися формування ціни такого договору з урахуванням вимог цивільного та господарського законодавства.
Верховний Суд, урахувавши обставини цієї справи та встановивши, що постачальник не сплатив до бюджету отриману від покупця суму ПДВ у зв`язку зі звільненням відповідного товару від оподаткування на підставі пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, дійшов висновку про незаконність умов договору поставки в частині включення суми ПДВ до вартості поставленого товару.
Водночас Верховний Суд зазначив про передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та вказав, що спірні кошти були набуті відповідачем за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані як безпідставно набуте майно відповідно до статті 1212 ЦК України, у зв`язку з чим справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Отже, відмінність фактичних обставин цих справ, предмета та підстав заявлених позовних вимог, а також відповідного нормативно-правового регулювання не дає підстав для висновку про подібність спірних правовідносин. Відтак, висновки суду касаційної інстанції, сформульовані у наведених скаржником справах, не можуть бути застосовані до правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Суд звертає увагу на те, що різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судових рішень, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог у цій категорії спорів, не свідчить про неправильне застосування судами норм права у цій справі.
Верховний Суд зауважує, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній.
Так, фактично, обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України зводиться до незгоди із наданою судами правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв`язку із наявними в матеріалах справи доказами, що не є тотожним застосуванню норм права без урахування висновків Верховного Суду.
Таким чином, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати наявність підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачених пунктами частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з тим, вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що повний текст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції складено 07 липня 2026 року, а касаційну скаргу вперше подано 03 серпня 2026 року.
Зокрема, згідно з відомостями Автоматизованої системи документообігу суду касаційну скаргу, ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2026 року касаційну скаргу Західного офісу Держаудитслужби на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у цій справі, повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про повернення касаційної скарги від 20 серпня 2026 року) доставлена в Електронний кабінет скаржника 20 серпня 2026 року о 15 год 30 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
07 вересня 2026 скаржник вдруге звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
У касаційній скарзі позивач просить суд поновити строк касаційного оскарження з тих підстав, що первісне звернення до суду касаційної інстанції було своєчасним, а при повторному зверненні на можливість дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження вплинула необхідність підготовки звернення до суду касаційної інстанції у відповідності до приписів ухвали Суду від 20 серпня 2026 року.
Верховний Суд відхиляє указані доводи скаржника, позаяк організаційні труднощі, які виникають у суб`єкта звернення з підготовкою касаційної скарги, не можуть бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки процесуальний закон чітко визначає порядок і строки подачі касаційної скарги, і ці вимоги є обов`язковими для всіх учасників процесу.
Колегія суддів зазначає, що повернення касаційної скарги, зумовлене недотриманням скаржником вимог процесуального закону щодо її оформлення та змісту, не є об`єктивною та непереборною обставиною, яка могла б бути визнана поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження, а тому саме по собі не може слугувати підставою для його поновлення.
Інших поважних та об`єктивних причин для поновлення строку на касаційне оскарження заявником не зазначено, тому Верховний Суд дійшов висновку про неповажність наведених позивачем підстав для поновлення строку касаційного оскарження, а тому у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження необхідно відмовити.
З огляду на викладене, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції клопотання із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини; уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними, зазначені Західним офісом Держаудитслужби, підстави для поновлення пропущеного процесуального строку та відмовити у задоволенні клопотання про його поновлення.
Касаційну скаргу Західного офісу Держаудитслужби на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом Комунального некомерційного підприємства "Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
- уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України;
- заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення, а також надання відповідних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху в частині виконання вимог статті 330 КАС України, касаційну скаргу буде повернуто скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов ,
Судді Верховного Суду