ПОСТАНОВА
Іменем України
18 вересня 2026 року м. Кропивницький
справа № 401/2579/25
провадження № 22-ц/4809/1576/26
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Мурашка С. І., Чельник О. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - фізична особа - підприємець ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , яка подана адвокатом Філь Ольгою Петрівною, на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2026 року та на додаткове рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 червня 2026 року у складі головуючого судді Волошиної Н. Л.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов, відповіді на відзив, рішення суду першої інстанції та додаткового рішення суду першої інстанції.
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 31 серпня 2025 року, просила стягнути із відповідачки на її користь суму завдатку по договору оренди квартири № 1/24 від 08 вересня 2024 року у розмірі 22 334, 60 грн, а також моральну шкоду за порушення прав споживача у сумі 10 000 грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що 08 вересня 2024 року ОСОБА_1 як орендар уклала договір оренди квартири АДРЕСА_1 , з орендодавцем ФОП ОСОБА_3 та протягом певного часу користувалась квартирою.
На початку липня 2025 року позивачка знайшла інше житлове приміщення, яке їй підходило більше.
11 липня 2025 року ОСОБА_1 надіслала представникові відповідачки у Вайбер повідомлення про розірвання договору оренди від 08 вересня 2024 року, після чого намагалась повернути орендоване приміщення орендодавцю.
Вказує, що орендодавець відмовилась прийняти орендоване приміщення, тому 30 липня 2025 року позивачка надіслала супровідний лист з вимогою повернути на її банківський рахунок завдаток 31000 грн після вирахування вартості комунальних послуг та суми оренди за період з 09 серпня 2025 року по 10 серпня 2025 року (30 днів від дати повідомлення) включно.
При укладенні договору оренди від 08 вересня 2024 року завдаток було перенесено з раніше укладеного договору в розмірі 31 000 грн, який є частиною суми загального платежу на 62 000 грн, здійсненого 08 березня 2024 року. Орендна плата в договорі встановлена в еквіваленті 1000 доларів США по курсу АТ «Приватбанк», який становить 41, 65 грн за 1 долар США, відповідно становить 41 650 грн. Виходячи з наведеного, відповідачка мала утримати із завдатку орендну плату за 2 дні (9 та 10 серпня 2025 року) , що становить 41 650 грн 00 к /31 день х 2 дні оренди = 2687, 1 грн, а також плату за комунальні послуги за липень 2025 року у сумі 4 572, 69 грн, за 10 днів серпня 2025 року у сумі 1 405, 61 грн, а решту завдатку в сумі 22 334, 60 грн повернути позивачеві.
07 серпня 2025 року відповідачка отримала лист позивачки, однак своє зобов`язання по поверненню грошових коштів не виконала, внаслідок чого ОСОБА_1 змушена звернутися до суду за захистом своїх прав.
Крім того, вважає, що відповідачка має нести відповідальність за дії та бездіяльність осіб, яких вона уповноважила на вчинення дій з квартирою, а саме свого сина ОСОБА_4 та невістки ОСОБА_5 , які мали безперешкодний доступ до квартири, приймали відшкодування комунальних послуг, вчиняли інші дії, притаманні уповноваженому представнику власника. При цьому, вони виявляли явну зневагу до позивачки, знущались з неї, використовуючи перевагу становища, притаманну надавачу послуги перед споживачем, ігнорували законні вимоги позивачки, через що вона витратила багато моральних зусиль на листування, пригнічували її настрій, викликали обурення і зневіру, а тому такі дії завдали їй моральну шкоду, яка виражається, окрім моральних переживань, необхідністю вживання додаткових зусиль для організації свого життя.
Представник відповідачки адвокат Філь О. П. подала відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування зазначила, що 05 серпня 2025 року відповідачка засобами поштового зв`язку отримала лист від позивачки, яким остання повідомила про намір дострокового розірвання договору оренди квартири. Листом від 06 серпня 2025 року відповідачка повідомила ОСОБА_1 про можливість дострокового розірвання договору оренди з 05 вересня 2025 року, зважаючи на встановлений у договорі 30-ти денний строк повідомлення орендодавця про наміри достроково розірвати договір.
Крім того, даним листом відповідачка повідомила позивачку про виявлені дефекти та пошкодження майна у орендованій квартирі. Однак зобов`язання орендаря за договором, які стосуються повернення орендованого приміщення, сплати використаних комунальних послуг, а також збитків, завданих орендодавцем пошкодженням майна позивачкою перед відповідачкою не виконані. Вважає, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки права ОСОБА_1 жодним чином не були порушені (а.с. 67-85 том 1).
Позивачка подала відповідь на відзив, в якому не погодилась із доводами відповідачки. Зазначила, що про розірвання договору представники орендодавця, а саме її син та невістка, були повідомлені 11 липня 2025 року.
Доводи відповідачки про наявність у позивачки заборгованості за комунальні послуги по орендованій квартирі є безпідставними, оскільки до суми вартості комунальних послуг відповідачкою враховано платіж витрат на СЕС у сумі 16978 грн, який не є складовою комунальних послуг.
Вказала, що ОСОБА_3 застосовувала відносно неї нечесну підприємницьку практику, оскільки в договорі оренди відсутня адреса орендодавця та будь - які засоби зв`язку з ним, з огляду на що, всі правовідносини з приводу оренди позивачка мала саме з представниками орендодавця, якими виступали ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_5 , які здійснювали фактичне управління квартирою, повноваження яких орендодавець стала заперечувати пізніше (а.с. 160 - 173 том 1).
Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2026 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму завдатку у розмірі 22 334 грн 60 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 1331 грн 20 к.
Ухвалюючи оскаржуване рішення в частині стягнення із відповідачки на користь позивачки суми завдатку в розмірі 22 334, 60 грн, місцевий суд керувався тим, що договір є розірваним в односторонньому порядку з 10 серпня 2025 року, ОСОБА_1 звільнила квартиру, відтак, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення позивачці завдатку, розмір якого вірно визначений з відрахування сплати комунальних послуг та орендної плати за період дії договору оренди.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення із відповідачки на користь позивачки моральної шкоди, місцевий суд керувався тим, що позивачкою не надано суду доказів на підтвердження факту заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру внаслідок неправомірної поведінки відповідачки відносно неї, відтак суд вважав, що вимоги про відшкодування моральної шкоди відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України не підлягають задоволенню.
Додатковим рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 червня 2026 року задоволено частково заяву представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Сівач Ірини Анатоліївни про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 830 (п`ять тисяч вісімсот тридцять) грн 00 к.
У іншій частині заявленого розміру витрат відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Філь Ольга Петрівна, подала до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2026 року та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Зазначила, що належне повідомлення орендаря про розірвання договору та саме розірвання договору мало бути оформлено у письмовій формі. В оскаржуваному судовому рішенні суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що ОСОБА_5 не була наділена ФОП ОСОБА_3 повноваженнями на вирішення питання дострокового розірвання Договору оренди. До того ж, уважає, що суд першої інстанції не врахував того факту, що повідомлення ОСОБА_1 , яке судом визнано належним виконання вимог Договору, містить посилання на намір зміни місця проживання. У супровідному листі-вимозі, наявному в матеріалах справи, ОСОБА_1 також зауважила саме про те, що 11 липня 2025 року вона нібито повідомила представників ФОП ОСОБА_3 про намір розірвати договір. Зауважує, що намір розірвати договір не є його розірванням, оскільки розірвання договору - це процес припинення договірних відносин, який настає лише після певних юридичних дій та умов, встановлених договором чи законом, а намір є лише висловленням бажання, яке потребує формального виконання. Сам факт вивезення речей (про який стверджувала позивачка) без повідомлення про розірвання не є автоматичним достроковим розірванням договору та потребує вчинення ряду дій, які ОСОБА_1 вчинені не були.
З огляду на викладене, вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що позивачка 11 липня 2025 року належним чином виконала вимоги п. 10. 4 Договору оренди від 08 вересня 2024 року, в зв`язку з чим датою дострокового розірвання договору оренди є 10 серпня 2025 року, є хибним. До того ж, визнаючи встановленими вищезазначені обставини суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги, в якості доказу, долучений до позовної заяви файл із назвою «Додаток - детальний опис події», який не є письмовим доказом в розумінні ст. 95 ЦПК, та не може бути визнаний належним доказом.
Зауважила, що при вирішенні справи, суд залишив поза увагою факт нанесення позивачкою збитків ФОП ОСОБА_3 , хоча матеріали справи містять докази завдання відповідних збитків.
Звернула увагу, що відповідні докази позивачкою не були спростовані в ході судового розгляду справи, а посилання ОСОБА_1 на те, що пошкодження майна могли бути створені представником ОСОБА_3 під час відвідування квартири 06 серпня 2025 року, спростовуються дослідженими судом відеоматеріалами позивачки, датованими 30 липня 2025 року, на яких зафіксовано наявність пошкоджень майна орендодавця.
Представник зазначила, що необгрунтованими та безпідставними є також твердження суду першої інстанції про те, що нібито, в період до 30 липня 2025 року ОСОБА_1 звільнила достроково орендовану квартиру, відправивши ФОП ОСОБА_3 ключі від неї з підписаним нею примірником Акту приймання - передачі (повернення з оренди) житлового приміщення (квартири) від 30 липня 2025 року, які були отримані відповідачкою, що підтверджується документально. Вказане спростовується дослідженими в судовому засіданні відеоматеріали позивачки, зі змісту яких вбачається залишення ОСОБА_1 в орендованій квартирі, після 30 липня 2025 року, речей, зокрема, самих відеозаписуючих пристроїв. До того ж, сам факт надання таких відеоматеріалів, датованих за твердженням позички 06 серпня 2025 року вказує на наявність таких речей в орендованому майні після 30 липня 2025 року. Вказане не спростовувалось і самою позивачкою під час судового розгляду справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Філь Ольга Петрівна, подала до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування додаткового рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 червня 2026 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні вимог заяви.
Представник вказала, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що предмет спору в справі та зміст позовних вимог не охоплювали значну кількість обставин та фактів, які підлягали ретельному дослідженню, не потребували детального вивчення судової практики, адже категорія даного спору не відноситься до складної. При визначені судом суми витрат позивачкм на правничу допомогу судом першої інстанції не враховано, що саме поведінка позивачки у справі фактично і призвела до понесення витрат на професійну правничу допомогу. Зокрема, що стосується подачі заяв про зменшення та збільшення позовних вимог.
Зазначила, що залишено поза увагою суду і той факт, що сам спір не є резонансним та не впливає на репутацію позивачки, а вартість кожної з наданих адвокатом послуг, які наведені у заяві позивачки, є об`єктивно завищеною.
Крім того, представник звернула увагу, на те, що подання апеляційної скарги на основне рішення суду автоматично є підставою для перегляду та можливого скасування додаткового рішення, оскільки додаткове рішення є невіддільною частиною основного рішення.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Представник позивача - адвокат Сівач І. А. подала відзив на апеляційну скаргу відповідачки на рішення суду першої інстанції, в якому просила відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.Крім того, просила стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачкою у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 7 000 грн.
Вказала, що відповідачкою не зазначено в описі фактичних обставин справи той факт, що позивачка повідомила 11 липня 2025 року про намір дострокового розірвання договору шляхом надіслання повідомлення через месенджер viber. Дане повідомлення було надіслано представнику відповідачки - ОСОБА_5 (Мілі), з якою позивачка комунікувала 10 місяців по всім питанням виконання договору, тобто з моменту укладання договору, передавала показники лічільників, сплачувала комунальні послуги на персональну банківську карту, і виконання договору через представника не ставилось під сумнів відповідачкою увесь цей час.
Представник звернула увагу, що п.10.4. договору не передбачає форму повідомлення про дострокове розірвання договору як саме письмову. Зауважила, що при припиненні договору на підставі односторонньої відмови відсутня необхідність укладати додаткову угоду, оскільки одностороння відмова від договору і укладання додаткової угоди - взаємовиключні поняття (а.с.187-191 том 2).
Крім того, представник позивачки - адвокат Сівач І. А. подала відзив на апеляційну скаргу відповідачки на додаткове рішення суду першої інстанції, в якому просила відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а додаткове рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Зазначила, що позивачкою і її представником був погоджений чіткий і зрозумілий розрахунок гонорару (п.4.1.Договору надання правничої допомоги) та наданий акт прийому-передачі послуг №62 від 29 квітня 2026 року, який містив також детальний розрахунок вартості послуг надання правничої допомоги в залежності від витраченого часу, а відтак, вважає, що доводи апеляційної скарги відповідачки є необгрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу.
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.
08 вересня 2024 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) було укладено договір оренди квартири №1/24 ( житлового приміщення).
За умовами даного договору Орендодавець зобов`язався передати Орендареві у строкове платне користування, а Орендар - прийняти у строкове платне користування житлове приміщення (квартиру) АДРЕСА_2 та паркомісце № 12, що належать Орендареві на праві власності, та зобов`язується сплачувати Орендодавцеві орендну плату.
Згідно п. 4.1 Договору визначено строк оренди - з 08 вересня 2024 року до 08 вересня 2025 року.
Розділом 5 Договору обумовлено розмір орендної плати, розрахунки за договором та визначено, що розмір місячної орендної плати складає 1 000 доларів США і сплачується в гривні згідно встановленого АТ КБ «Приватбанк» карткового курсу продажу долара США на дату здійснення платежу. Орендна плата сплачується не пізніше 8 числа кожного наступного місяця шляхом передачі готівкових коштів Орендодавцю або банківським переказом за наведеними реквізитами. Зобов`язання Орендаря за сплатою орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку в розмірі 31 000 грн , який сплачується до підписання договору та повертається Орендарю по закінченню договору оренди при нормальному фізичному зносі квартири , або може бути використаний як останній місяць оренди за домовленістю сторін. Вартість комунальних послуг не входить до орендної плати. Усі витрати за користування комунальними послугами, телефонами, послугами інтернет своєчасно сплачуються Орендарем самостійно. У разі припинення ( розірвання) Договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення квартири та майна включно. Закінчення строку дії Договору не звільняє Орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла у повному обсязі.
Згідно п.10.4 Договору, орендодавець чи Орендар має право достроково розірвати цей Договір, попередивши іншу сторону за 30 днів до розірвання договору (а.с. 54-56 том 1).
Згідно платіжних інструкцій АТ КБ «Приватбанк» позивачкою здійснювались перекази на рахунок ОСОБА_5 з призначенням платежу: переказ особистих коштів 17 вересня 2024 року на суму 5165 грн 00 к., 08 жовтня 2024 року на суму 4281 грн 00 к., 13 листопада 2024 року на суму 5596 грн 00 к, 16 грудня 2024 року на суму 7503 грн 00 к., 18 січня 2025 року на суму 8133 грн 00 к., 12 лютого 2025 року на суму 7425 грн 00 к., 14 березня 2025 року на суму 7195 грн 00 к., 21 квітня 2025 року на суму 6519 грн 00 к., 07 травня 2025 року на суму 7002 грн 00 к. , 21 червня 2025 року на суму 4865 грн 00 к. ( а.с. 24-28 том 1).
Згідно платіжних інструкцій АТ КБ «Приватбанк» позивачкою в період з вересня 2024 року по липень 2025 року здійснювались перекази на рахунок ФОП ОСОБА_3 з призначенням платежу: орендна плата згідно договору оренди квартири № 1/ 24 від 08 вересня 2-24 року, за відповідні місяці (а.с. 29-34 том 1).
Згідно платіжної інструкції АТ КБ «Приватбанк» позивачка 08 березня 2024 року здійснила переказ на рахунок ОСОБА_3 з призначенням платежу: переказ особистих коштів на суму 62000 грн 00 к. (а.с. 35 том 1).
Зі скріншотів переписки у месенджер Вайбер вбачається, що позивачкою здійснювалася переписка з абонентом ОСОБА_6 , починаючи з вересня 2024 року, в ході якої абонент ОСОБА_6 надавала відомості про нарахування плати за комунальні послуги, які позивачка оплачувала, між ними обговорювались поточні питання щодо користування квартирою, тощо. При цьому з даної переписки вбачається, що позивачка 11 липня 2025 року повідомила ОСОБА_6 (Мілу) про розірвання договору оренди квартири, зазначивши, що таке повідомлення здійснюється за 30 днів до дати розірвання договору, а саме до 10 серпня 2025 року, при цьому остання погодила дане повідомлення та узгодила порядок повернення квартири. Зі змісту подальшої переписки вбачається, що між сторонами діалогу виникли спірні питання щодо врахування в рахунок оплати комунальних послуг плати за встановлення загально будинкової СЕС (а.с.9-23 том 1).
30 липня 2025 року ОСОБА_1 направила на адресу ФОП ОСОБА_3 супровідний лист - вимогу від 30 липня 2025 року, у якому повідомила про те, що в зв`язку з відсутністю контактних даних самого орендодавця, вона 11 липня 2025 року сповістила представників орендодавця, а саме її сина та невістку через повідомлення у Вайбер про намір розірвати договір та отримала позитивне рішення. Крім того повідомила, що звільнила достроково орендовану квартиру, при цьому представники орендодавця системно відмовляються приймати квартиру, в зв`язку з чим вона направляє акт приймання - передачі нерухомого майна, ключі від квартири та інших приміщень, а також фото лічильників. Просила вирахувати з завдатку 31000 грн суму оренди за період з 09 серпня 2025 року по 10 серпня 2025 року (30 днів від дати повідомлення), а також вартість комунальних послуг відповідно до показників лічильника (а.с. 7, 36, 44, 45,46 том 1).
Листом від 06 серпня 2025 року ФОП ОСОБА_3 довела до відома ОСОБА_1 про те, що Договір № 1/24 від 08 серпня 2024 року можна достроково розірвати виключно з 05 вересня 2025 року, зважаючи на встановлений в договорі 30- денний строк повідомлення Орендодавця про намір розірвати Договір в односторонньому порядку. Крім того зазначила, що її представником є ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності від 09 листопада 2022 року. Також повідомила, що за результатами візиту її представника до орендованої квартири 06 серпня 2025 року були виявлені певні дефекти, пошкодження майна (хімічне забруднення раковини на кухні та тріщини емалі у раковини у ванній кімнаті). Гарантійний внесок буде повернуто після відрахування заборгованості зі сплати комунальних послуг та інших платежів, які включають вартість ремонту пошкодженого майна тощо. До листа долучено проєкт Додаткової угоди № 1 до Договору оренди квартири № 1/ 24 від 08 вересня 2024 року, за яким орендареві пропонується визнати заборгованість зі сплати комунальних послуг, зокрема за вересень 2024 року у сумі 16978 грн. (а.с. 137,138 том 1).
Згідно повідомлення ОСББ «Сусіди, Чорновола-20» за адресою АДРЕСА_3 у вересні 2024 року нараховано внесок на закупівлю СЕС у сумі 16978 грн 00 к. (а.с. 128 том 1).
Відповіддю - повідомленням щодо дострокового розірвання Договору від 20 серпня 2025 року представник ФОП ОСОБА_3 адвокат Філь О. П. повідомила ОСОБА_1 про те, що супровідний лист - вимога від 30 липня 2025 року, у якому ОСОБА_1 повідомляє про намір дострокового розірвання договору оренди № 1/ 24 від 08 вересня 2024 року отриманий ФОП ОСОБА_3 05 серпня 2025 року, в зв`язку з чим визначений в Договорі 30-ти денний строк починається з моменту отримання відповідного повідомлення - 05 серпня 2025 року та закінчується 04 вересня 2025 року. (а.с. 92-94, 95, 96, 97 том 1).
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно частин першої-другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до положень ч.1, 2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.
За змістом частини першої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.
Згідно ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці.
Відповідно до ч. 1 ст. 825 ЦК України наймач житла має право за згодою інших осіб, які постійно проживають разом з ним, у будь-який час відмовитися від договору найму, письмово попередивши про це наймодавця за три місяці.
Згідно ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що 08 вересня 2024 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) було укладено договір оренди квартири АДРЕСА_4 .
За умовами даного договору Орендодавець зобов`язався передати Орендареві у строкове платне користування, а Орендар - прийняти у строкове платне користування житлове приміщення ( квартиру) АДРЕСА_2 та паркомісце АДРЕСА_5 , що належать Орендареві на праві власності, та зобов`язується сплачувати Орендодавцеві орендну плату.
Згідно п. 4.1 Договору визначено строк оренди - з 08 вересня 2024 року до 08 вересня 2025 року.
Згідно п.10.4 Договору визначено, що орендодавець чи Орендар має право достроково розірвати цей Договір, попередивши іншу сторону за 30 днів до розірвання договору (а.с. 54-56 том 1).
11 липня 2025 року наймач квартири ОСОБА_1 ініціювала дострокове розірвання договору оренди квартири № 1/ 24 від 08 вересня 2024 року з 10 серпня 2025 року, повідомивши про це уповноважену особу орендодавця ОСОБА_5 шляхом направлення відповідного повідомлення у месенджер Вайбер, яке було погоджене уповноваженою особою орендодавця.
В апеляційній скарзі відповідачка зазначає про те, що належним повідомленням орендаря про розірвання договору та саме розірвання договору мало бути оформлено у письмовій формі, а в оскаржуваному судовому рішенні, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що ОСОБА_5 не була наділена ФОП ОСОБА_3 повноваженнями на вирішення питання дострокового розірвання Договору оренди.
Колегія суддів апеляційного суду вважає такі твердження відповідачки помилковими та погоджується з висновками суду першої інстанції, що дії позивачки ОСОБА_1 щодо дострокового розірвання договору оренди є правомірними, вчинені у відповідності до вимог закону та умов договору, з огляду на таке.
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що позивачка дотрималася процедури дострокового припинення договірних відносин, ініціювавши розірвання договору 11 липня 2025 року з визначенням дати припинення 10 серпня 2025 року, оскільки пункт 10.4 Договору оренди № 1/24 від 08 вересня 2024 року не встановлював імперативних вимог до форми такого повідомлення (наприклад, виключно письмової паперової). З урахуванням зазначеного, направлення відповідного тексту в месенджер Viber є належним, доступним та правомірним способом інформування орендодавця про дострокове розірвання договору.
При цьому, оскільки у змісті договору оренди не зазначено контактних даних орендодавця ФОП ОСОБА_3 , а в ході судового розгляду достовірно встановлено, що саме ОСОБА_5 здійснювала у правовідносинах з орендарем повноваження орендодавця, вела переписку щодо поточних питань користування орендованим майном, отримувала дані показників лічильників, виставляла рахунки щодо оплати комунальних послуг, отримувала на власний банківський рахунок плату за комунальні послуги, відповідно ОСОБА_1 обґрунтовано сприймала її як представника наймодавця.
Таким чином, позивачка 11 липня 2025 року належним чином виконала вимоги п. 10. 4 Договору оренди від 08 вересня 2024 року, в зв`язку з чим датою дострокового розірвання договору оренди є 10 серпня 2025 року.
У період до 30 липня 2025 року ОСОБА_1 звільнила достроково орендовану квартиру, відправивши ФОП ОСОБА_3 ключі від неї з підписаним нею примірником Акту приймання - передачі (повернення з оренди) житлового приміщення (квартири) від 30 липня 2025 року, які були отримані відповідачем, що підтверджується документально.
Колегія суддів відхиляє посилання ФОП ОСОБА_3 на її лист від 06 серпня 2025 року, де вона вказує на можливість розірвання договору лише з 05 вересня 2025 року, з огляду на таке.
Судом установлено та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що наймач ініціювала дострокове розірвання договору 11 липня 2025 року із визначенням дати припинення 10 серпня 2025 року, нею було направлене у месенджер Viber повідомлення, що містило чіткий намір і строк, що відповідає встановленому Договором 30-денному строку попередження. Вказане повідомлення було погоджене уповноваженою особою орендодавця - ОСОБА_5 , яка на той момент фактично здійснювала всі повноваження наймодавця.
Більш того, наступна зміна позиції орендодавця у серпні 2025 року та спроби перенести дату розірвання на вересень не відповідають принципу добросовісності та попередній згоді сторони орендодавця.
Посилання відповідачки на те, що її єдиним повноважним представником є ОСОБА_4, не спростовують правомірність дій позивачки.
Звертаючись до суду з позовом про повернення завдатку (забезпечувального платежу) позивачка посилалась на те, що фактично договір оренди житлового приміщення розірвано з 10 серпня 2025 року, проте обов`язок повернення завдатку (авансу) відповідачка не виконує, протиправно не визнаючи договір розірваним та безпідставно заявляючи про пошкодження нею майна квартири та наявність боргу по комунальним послугам.
Стосовно зауважень орендодавця про пошкодження майна (раковин), зафіксованих під час візиту 06 серпня 2025 року, та вимоги підписати Додаткову угоду про визнання боргу за вересень 2024 року в сумі 16 978 грн, апеляційний суд зазначає, що ФОП ОСОБА_3 не заявляла зустрічних позовних вимог у межах цього судового процесу щодо стягнення збитків за пошкоджене майно чи стягнення заборгованості за комунальні послуги, а також не надала доказів, що зверталась до суду з окремим позовом стосовно вказаних дій.
Крім того, суд першої інстанції правомірно вважав, що витрати на встановлення в будинку СЕС (сонячної електростанції) не відносяться до складу комунальних послуг в розумінні положень ст. 5 Закону України «Про житлово - комунальні послуги», а є капітальними інвестиціями співвласників у спільне майно багатоквартирного будинку.
За таких обставин, суд дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для повернення позивачці завдатку (авансу) в сумі 22334, 60 грн, розмір якого визначений позивачкою з відрахуванням сплати комунальних послуг та орендної плати за період дії договору оренди.
Інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують установлені судом обставини, зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки.
Щодо незгоди відповідачки із додатковим рішенням суду.
Заперечуючи щодо додаткового рішення суду першої інстанції, яким із відповідачки на користь позивачки стягнуто витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 830 грн, представник вказала, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що предмет спору у справі та зміст позовних вимог не охоплювали значну кількість обставин та фактів, які підлягали ретельному дослідженню, не потребували детального вивчення судової практики, адже категорія даного спору не відноситься до складної. При визначені судом суми витрат позивачки на правничу допомогу судом першої інстанції не враховано, що саме поведінка позивачки у справі фактично і призвела до понесення витрат на професійну правничу допомогу. Зокрема, що стосується подачі заяв про зменшення та збільшення позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується із такими доводами сторони відповідачки та вважає їх безпідставними з огляду на таке.
За ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18 зазначив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.
На підтвердження понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу суду надано докази, а саме: копію договору № 12/09-16 від 12 вересня 2025 року, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро Ірини Сівач, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 11523/10, копію платіжної інструкції № @2PL902532 від 13 вересня 2025 року та копію акта прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 62 від 29 квітня 2026 року, що включає в себе:
- заперечення на доручення відповідачем до матеріалів справи доказів, поданих з пропущенням строку без обґрунтування поважності причин пропущення - 1 666,67 грн за 40 хв.;
- заява на збільшення позовних вимог - 4 000,00 грн за 1 год. 20 хв.;
- участь у судових засіданнях (представництво інтересів позивача в судовому засіданні ВКЗ): 22 вересня 2025 року - до 2 годин, 28 січня 2026 року - до 2 годин, 24 лютого 2026 року - до 2 годин, 29 квітня 2026 року - до 2 годин, всього участь у 4-х засіданнях на суму 14 000,00 грн (3 500,00*4).
Загальна вартість наданих послуг склала 19 666,67 грн (а.с. 118-119, 120-123, том 2).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Враховуючи обсяг та зміст позовних вимог, складність справи, обсяг виконаних робіт, докази на підтвердження понесених витрат, атакож враховуючи принцип пропорційності, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку до висновку про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 830,00 грн.
Стягнута із відповідачки на користь позивачка сума витрат на професійну праничу допомогу у вищезазначеному розмірі 5 830 грн є очевидно помірною, мінімально обґрунтованою та повністю відповідає критеріям розумності.
Посилання представника відповідачки на те, що до витрат призвела поведінка самої позивачки (зокрема, подача заяви про зменшення позовних вимог), є неспроможними. Так, скористатися правом на зміну розміру позовних вимог є абсолютним процесуальним правом позивача, передбаченим ст. 49 ЦПК України.
Саме лише твердження представника відповідачки про те, що справа не є складною, не є правовою підставою для скасування або зміни додаткового рішення суду.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, у відповідності до ст. 141 ЦПК України сторона, на користь якої ухвалено рішення, має повне право на відшкодування понесених судових витрат.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції під час ухвалення додаткового рішення належним чином оцінив обсяг наданих послуг, дотримався балансу інтересів сторін та правомірно стягнув із відповідачки на користь позивачки 5 830 грн, додаткове рішення суду є законним та скасуванню не підлягає.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвалених у даній справі судових рішень та відсутність підстав для їх скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах відповідачки.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Щодо заяви позивачки про стягнення із відповідачки на її користь витрат на професійну правничу допомогу, понесену в суді апеляційної інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки - адвокат Сівач І. А., просила стягнути із відповідачки на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу, понесену в суді апеляційної інстанції в розмірі 7 000 грн.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й стримування від подання безпідставних позовів (скарг).
Згідно з положеннями частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
Згідно частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження) (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).
Апеляційним судом з`ясовано, що професійну правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду справи позивачці ОСОБА_1 надавала адвокат Сівач І. А.
Оцінюючи обґрунтованість заявленого позивачкою розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу за результатами перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів ураховує наступне.
12 вересня 2025 року між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро Ірини Сівач, в особі керуючого АБ Сівач І. А. було укладено договір №12/09-16 про надання правничої допомоги.
Сторони погодили, що адвокат здійснює представництво інтересів клієнтки в суді першої інстанції у справі за позовом до ФОП ОСОБА_4 про захист прав споживача, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.2.1.1).
Пунктом 4 договору визначено порядок здійснення розрахунків.
Пунктом 4.2. договору визначено, що за результатами надання правничої допомоги складається акт, що підписується представником кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої АБ юридичної допомоги і її вартість (а.с.121-122 том 2).
01 липня 2026 року ОСОБА_1 та Адвокатське бюро Ірини Сівач, в особі керуючого АБ Сівач І. А. підписали додаткову угоду №1 до Договору №12/09-16 від 12 вересня 2025 року про надання правничої допомоги.
Згідно вказаної додаткової угоди сторони погодили додатковий перелік послуг, які надаються адвокатом, відповідно до п.2.1.2 договору та виклали даний пункт в наступній редакції: «2.1.2. складання відзиву на апеляційну скаргу у справі №401/2579/25».
Вартість послуг, зазначена в п.2.1.2. Договору, розраховується АБ відповідно до витраченого часу на підготовку складання відзиву на апеляційну скаргу з розрахунку 1 година = 2 000 грн. Остаточна вартість надання правничої допомоги погоджується сторонами в акті прийому-передачі послуг (а.с.195 том 2).
13 липня 2026 року ОСОБА_1 та адвокат Сівач І. А. підписали акт №71 прийому-передачі виконаних послуг (наданих робіт), яким підтвердили, що адвокатом надано послуги із складання відзиву на апеляційну скаргу у справі №401/2579/25 (3,5 години) - 7 000 грн (а.с.196 том 2).
Пунктом 1 частини другої статті 137 ЦПК України визначено, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року заява № 19336/04, § 268)).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (справа № 12-171гс19) зазначено, що відшкодування позивачу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, підлягає пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 283/2791/19 (провадження № 61-17477св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 705/2550/16-ц (провадження № 61-17349св20).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.
Ураховуючи викладене вище, керуючись принципами розумності та пропорційності, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивачки про стягнення із відповідачки на її користь витрат на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 4 000 грн.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.
З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційні скарги фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , які подані адвокатом Філь Ольгою Петрівною, залишити без задоволення.
Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2026 року та додаткове рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 червня 2026 року залишити без задоволення.
Поновити дію рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2026 року.
Стягнути із фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесену в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 000 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 18.09.2026.
Головуючий С. М. Єгорова
Судді С. І. Мурашко
О. І. Чельник