ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" вересня 2026 р. Справа№ 910/638/20 (910/6514/26)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Отрюха Б.В.
Станіка С.Р.
за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.
у присутності представника позивача Бутка Д.Г. згідно витягу з ЄДР
розглянувши апеляційну скаргу Чорнухинської селищної ради на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 року
у справі №910/638/20(910/6514/26) (суддя Мандичев Д.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко"
до Чорнухинської селищної ради
про визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною
в межах справи №910/638/20
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Бонус"
до Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко"
про банкрутство
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 року у справі №910/638/20(910/6514/26) задоволено заяву ПрАТ "Райз-Максимко" та з метою забезпечення позову заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:00:014:0001 загальною площею 103,7га, проведення державної реєстрації таких змін державними кадастровими реєстраторами в Державному земельному кадастрі та органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, заборонено Чорнухинській селищній раді або будь-яким іншим особам, які діють за її дорученням, на підставі правочинів або в їх інтересах передавати у користування третіх осіб (оренда, суборенда, застава, відчуження) земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:00:014:0001 загальною площею 103,7 га.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, Чорнухинська селищна рада звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 у справі №910/638/20(910/6514/26)про забезпечення позову та постановити нову ухвалу, якою відмовити ПрАТ "Райз-Максимко" у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №910/638/20(910/6514/26).
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2026 вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Станік С.Р., Отрюх Б.В.
Ухвалою суду від 17.06.2026 року відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Чорнухинської селищної ради на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 року у справі №910/638/20(910/6514/26), повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/638/20(910/6514/26).
09.07.2026 року супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/638/20(910/6514/26)/4210/26 від 07.07.2026 року матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 у справі №910/638/20 (910/6514/26) надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою суду від 13.07.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Чорнухинської селищної ради на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 року у справі №910/638/20(910/6514/26), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 03.09.2026 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ "Райз-Максимко" просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
03.09.2026 від представників сторін надійшли клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Судове засідання, призначене на 03.09.2026 року, не відбулось у зв`язку із оголошенням тривалої повітряної тривоги у місті Києві.
Після усунення обставин, що зумовили неможливість розгляду справи, ухвалою суду від 03.10.2026 року розгляд справи призначено на 10.03.2026 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.
Представник позивача в судовому засіданні 10.09.2026 року проти доводів скаржника, викладених апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подавши до його початку клопотання про розгляд справи без їх участі.
10.09.2026 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу господарського суду міста Києва від 04.06.2026 року у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва на стадії розпорядження майном боржника, відкритому ухвалою суду від 03.02.2020 року, перебуває справа №910/638/20 про банкрутство ПрАТ "Райз-Максимко".
У травні 2026 року ПрАТ "Райз-Максимко" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Чорнухинської селищної ради про визнання укладеною додаткової угоди б/н до Договору оренди землі №17 від 29.11.2011, укладеного між ПрАТ "Райз-Максимко" та Чорнухинською селищною радою, в наведеній у позові редакції.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення його переважного права орендаря у зв`язку з необґрунтованою відмовою Чорнухинської селищної ради від продовження договірних відносин.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2026 року прийнято позовну заяву для розгляду в межах справи про банкрутство ПрАТ "Райз-Максимко", відкрито провадження у справі №910/638/20(910/6514/26) та призначено її до розгляду в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив суд заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:00:014:0001 загальною площею 103,7 га, проведення державної реєстрації таких змін державними кадастровими реєстраторами в Державному земельному кадастрі та органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно; заборонити Чорнухинській селищній раді або будь-яким іншим особам, які діють за її дорученням, на підставі правочинів або в їх інтересах передавати у користування третіх осіб (оренда, суборенда, застава, відчуження) земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:00:014:0001 загальною площею 103,7 га.
Дана заява мотивована тим, що 29.11.2011 між Чорнухинською районною державною адміністрацією Полтавської області, як Орендодавцем, та ПрАТ "Райз-Максимко", як Орендарем, укладено Договір оренди землі №17, за яким Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне володіння земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Хейлівщинської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області з кадастровим номером [номер приховано]:00:014:0001, загальною площею 103,7 га.
23.05.2019 року між ГУ Держгеокадастру в Полтавській області (Орендодавець) та ПрАТ "Райз-Максимко" (Орендар) укладено Додаткову угоду про поновлення Договору оренди землі №17 від 29.11.2011 та внесення змін до нього, в якій сторони вирішили викласти Договір оренди від 29.11.2011 в новій редакції.
За положеннями пункту 8 Договору оренди в новій редакції Додаткову угоду укладено строком на 7 років. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.
27.05.2019 відповідні зміни внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом зі вказаного реєстру.
Отже, строк дії Договору оренди землі №17 продовжено до 23.05.2026.
Відтак, 08.04.2026 року ПрАТ "Райз- Максимко" направило повідомлення Чорнухинській селищній раді про намір продовжити дію Договору оренди №17 від 29.11.2011.
24.04.2026 ПрАТ "Райз-Максимко" отримало від Чорнухинської селищної ради Повідомлення від 17.04.2026 про можливість негативного рішення у справі та необхідність подання додаткових документів у строк до 29.04.2026, зокрема: агрохімічний паспорт поля, земельної ділянки. Проєкт рішення розглядатиме постійна комісія з питань земельних відносин, природокористування, планування території Чорнухинської селищної ради, засідання даної комісії відбудеться 30.04.2026, та надалі проєкт буде винесений на розгляд чергової сесії Чорнухинської селищної ради, яка відбудеться 07.05.2026.
30.04.2026 ПрАТ "Райз-Максимко" подало Чорнухинській селищній раді копії запитуваних документів, а саме: матеріалів обстеження земельної ділянки та агрохімічного паспорту поля, земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:00:014:0001 разом із супровідним листом вих. №15, на якому Виконавчим комітетом Чорнухинської сільською радою здійснено відмітку про реєстрацію.
Також, 04.05.2026 ПрАТ "Райз-Максимко" засобами поштового зв`язку направлено на адресу Чорнухинської селищної ради копії матеріалів обстеження земельної ділянки та агрохімічного паспорту поля.
Разом із цим, 20.05.2026 від Чорнухинської селищної ради до позивача надійшов лист із повідомленням про відмову в продовженні дії договору оренди землі та поновлення договору оренди землі разом з рішенням №3566 Чорнухинської селищної ради Лубенського району Полтавської області 71 сесії VIII скликання під час дії воєнного стану від 07.05.2026.
Відтак, за твердженням позивача, оскільки строк дії Договору оренди від 29.11.2011 в редакції Додаткової угоди від 23.05.2019 завершився 23.05.2026, а Чорнухинською селищною радою відмовлено в поновленні Договору оренди, існує реальний ризик передачі земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:00:014:0001 в користування іншому орендарю.
Додатково, позивач надав відомості про те, що 01.06.2026 Чорнухинською селищною радою опубліковано на веб-сайті "ОЛХ" оголошення про передачу земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:00:014:0001 в оренду, що підтверджується відповідними скріншотами.
З огляду на викладене, не вжиття заходів забезпечення позову призведе, на думку позивача, до порушення права на справедливий та ефективний захист його порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду через можливу передачу земельної ділянки в оренду, суборенду, заставу, іпотеку, в тому числі, відчуження.
У зв`язку з цим, позивач звернувся до суду з такою заявою.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 року у справі №910/638/20(910/6514/26) заяву позивача про забезпечення позову задоволено у повному обсязі та вжито відповідні заходи забезпечення позову.
Суд першої інстанції, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову, дотримання збалансованості інтересів сторін, установивши наявність правового зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог, врахувавши ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, дійшов висновку про задоволення поданої заяви.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду та переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваної ухвали не вбачає підстав для її скасування з огляду на наступне.
Так, предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, якою задоволено заяву про вжиття заходів забезпечення позову. Тобто предметом розгляду є питання наявності або відсутності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до частини другої цієї статті ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, а гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.
Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Зокрема, тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта зазначеної статті ГПК України).
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17).
Крім цього, адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
А тому заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Отже обрання належного, відповідного до предмету спору, заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Таким чином, забезпечення позову за правовою природою є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів, а тому метою забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Отже забезпечення позову застосовується як гарантія реального задоволення законних вимог позивача.
А тому господарський суд повинен враховувати ризики неможливості виконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Звідти, інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Суд зазначає, що для забезпечення позову має бути підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.01.2024 у справі №910/3268/22, від 15.09.2023 у справі №917/453/23, від 26.09.2023 у справі №911/1518/22, від 18.10.2023 у справі №922/1864/23, від 11.01.2024 у справі №916/3599/23).
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення (такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 15.09.2023 у справі №910/6804/23, від 18.10.2023 у справі №922/1864/23).
Водночас, особа, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог до доказування, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову (подібний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №910/1261/20, від 25.09.2020 №921/40/20).
При цьому, обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.01.2024 у справі №910/3268/22, від 15.09.2023 у справі №917/453/23, від 26.09.2023 у справі №911/1518/22).
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
До того ж, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі №917/453/23).
В свою чергу, господарський суд, вирішуючи питання про забезпечення позову, має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача; забезпечити запобігання порушенню, у зв`язку з вжиттям таких заходів, прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
У постанові від 24.04.2024 року у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
У випадку звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (така правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року №910/1040/18).
Позов в процесуальному сенсі - є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмет і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимоги про захист прав чи законних інтересів.
Так, предметом позову в даній справі є визнання укладеною додаткової угоди №б/н до Договору оренди землі №17 від 29.11.2011 між ПрАТ "Райз-Максимко" та Чорнухинською селищною радою в наведеній у позові редакції.
Таким чином, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі задоволення позову, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи існуватиме відповідна земельна ділянка у розпорядженні Чорнухинської селищної ради, а тому застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов`язане із предметом позову.
Згідно висновків Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 03.03.2023 року у справі №905/448/22, можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
На підставі ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
За ст. 127 ЗК України органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.
Отже, Чорнухинська селищна рада, як розпорядник спірної земельної ділянки, законодавчо не обмежена здійснювати дії з розпорядження відповідною земельною ділянкою, у тому числі укладення правочинів щодо відчуження, передачі в оренду вказаної ділянки, а також вчинення інших дій (поділ, об`єднання тощо).
Судом враховано доводи позивача про те, що строк дії Договору оренди від 29.11.2011 в редакції додаткової угоди від 23.05.2019 завершився 23.05.2026, та Чорнухинською селищною радою відмовлено в поновленні Договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:00:014:0001.
Таким чином у відповідача, як розпорядника земельної ділянки, є ніким і нічим не обмежена можливість в подальшому розпоряджатися нею на власний розсуд в будь-який момент під час розгляду справи, зокрема шляхом передачі їх в користування третім особам на умовах оренди, поділу або об`єднання з іншими земельними ділянками, що, в свою чергу, може значно ускладнити, а то і взагалі унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Крім того, суд зазначає, що інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 21.01.2021 року по справі №924/881/16(924/811/20) зауважив, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).
Як встановлено судом, рішенням №3566 від 07.05.2026 Чорнухинська селищна рада прямо визначила свій намір розпорядитися земельною ділянкою з кадастровим номером [номер приховано]:00:014:0001 шляхом виставлення права оренди на земельні торги.
Згідно наявних у справі доказів, 01.06.2026 Чорнухинською селищною радою опубліковано на веб-сайті "ОЛХ" оголошення про передачу земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:00:014:0001 в оренду, що є предметом даного судового спору, тобто після пред`явлення позову вчиняються дії щодо передачі земельної ділянки в оренду іншим особам.
Отже, з огляду на викладені в позовній заяві та заяві про вжиття заходів забезпечення позову обставини, з урахуванням дій Чорнухинської селищної ради під час вирішення цієї справи, судом першої інстанції правомірно зазначено, що у спірних правовідносинах існує ризик ускладнення ефективного захисту та поновлення порушених прав позивача, оскільки за відсутності вжитих заходів забезпечення позову до прийняття рішення відповідач матиме можливість розпорядитись спірною земельною ділянкою, зокрема, передати в оренду, постійне користування, відчужити її іншому господарюючому суб`єкту, поділити, що в подальшому, у разі задоволення позову, істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду, оскільки в результаті відповідних дій з земельною ділянкою остання може припинити своє існування, як самостійний об`єкт цивільних прав і позивач не зможе захистити та поновити свої права в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
Водночас, безконтрольне розширення кола осіб, прав і інтересів яких стосується вирішення цього спору, та/або передача майнових прав на спірні земельні ділянки іншим особам, які не беруть участь у судовому процесі, ускладнить виконання рішення у разі його прийняття на користь позивача.
Отже, в даному випадку застосовані заходи забезпечення позову мають на меті, також запобігти невиправданому розширенню кола осіб, прав та інтересів яких стосуватиметься судове рішення.
Вищевказані обставини у сукупності свідчать про наявність необхідності вжиття заходів забезпечення позову з метою забезпечення гарантій збереження майна до вирішення даної справи шляхом заборони Чорнухинській селищній раді або будь-яким іншим особам, які діють за її дорученням, на підставі правочинів або в їх інтересах передавати у користування третіх осіб (оренда, суборенда, застава, відчуження) земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:00:014:0001 загальною площею 103,7 га, а також заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:00:014:0001 загальною площею 103,7 га, проведення державної реєстрації таких змін державними кадастровими реєстраторами в Державному земельному кадастрі та органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно.
Щодо співмірності заходів забезпечення позову, то судом першої інстанції досліджено співмірність негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права, за захистом якого заявник звернувся до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу та іншим особами вчиняти певні дії щодо предмета спору.
За вказаних обставин, враховуючи предмет спору у даній справі №910/638/20(910/6514/26), з метою охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача та інших осіб для забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо виконання такого рішення, а також ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, колегія суддів дійшла погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність позивачем існування реальної загрози для настання наслідків, про які вказує заявник, та наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
З огляду на вказане, обрані позивачем засоби забезпечення позову, як заборона передавати у користування третіх осіб (оренда, суборенда, застава, відчуження) спірну земельну ділянку та заборона здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо такої земельної ділянки, не завдадуть шкоди відповідачу чи іншим особам, адже не позбавить його прав на володіння майном, а лише тимчасово обмежать право розпорядитися земельною ділянкою, тобто спрямовані на тимчасове збереження поточного статусу земельної ділянки, договір оренди щодо якої позивач просить суд поновити шляхом визнання укладеною додаткової угоди.
Відтак, запровадження тимчасового обмеження щодо розпорядження земельною ділянкою дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у поновленні порушеного права заявника у разі задоволення позовних вимог.
При цьому, на переконання колегії суддів, невжиття заходів забезпечення позову у даній справі унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки у разі задоволення вимог позивача у цій справі та прийняття на його користь рішення суду позивач не зможе відновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
За висновками колегії суддів, заявлений захід забезпечення позову є адекватним, а також не суперечить вимогам ст.ст. 136-139 ГПК України.
Заявлені позивачем заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, вимогам збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення ефективного захисту та поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду із вказаною позовною заявою, заявлені в межах предмета позову, пов`язані з предметом позову, не порушують прав інших осіб, не залучених до участі у справі, та жодним чином не впливають на будь-чию господарську діяльність та не тягнуть за собою для таких осіб майнових наслідків, оскільки забезпечення позову має процесуальний та тимчасовий характер на час вирішення спору та унеможливлює порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Тому апеляційний господарський суд вважає, що наведені заходи до забезпечення позову в даному випадку спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, що було правомірно враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали.
За встановлених вище фактичних обставин справи судова колегія дійшла висновку, що заявником обґрунтовано належним чином наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, визначених у заяві, які в свою чергу, є співрозмірним із заявленим позивачем позовними вимогами, не суперечать ГПК України, зберігають баланс інтересів сторін та відповідають критеріям розумності, обґрунтованості та адекватності.
З огляду на викладене вище, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову, дотримання збалансованості інтересів сторін, установивши наявність правового зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог, врахувавши ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, суд першої інстанції дійшов заснованого на законі висновку про обґрунтованість заяви про забезпечення позову та її задоволення.
Доводи скаржника про те, що обраний захід забезпечення позову порушує імперативну заборону, встановлену ч.12 ст.137 ГПК України, колегією суддів відхиляються, оскільки оскаржуваною ухвалою не встановлено жодних заборон на проведення земельних торгів щодо земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:00:014:0001 загальною площею 103,7 га. Більш того, в матеріалах справи відсутні належні докази того, що апелянтом проводяться земельні торги у розумінні Земельного кодексу України.
Посилання відповідача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2026 року у справі №910/638/20(910/2045/26) також є безпідставним, оскільки за змістом ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду, тоді як судові рішення суду апеляційної інстанції не є джерелом правозастосовчої практики, а тому наведена норма не визначає обов`язку суду щодо врахування висновків судових рішень судів апеляційної інстанції у подібних правовідносинах. (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2023 року у справі №904/3491/22, від 05.03.2024 року у справі №44/235-б та від 02.04.2024 року у справі №876/72/23).
Більш того, відповідну постанову було прийнято за інших фактичних обставин, що виключає подібність спірних правовідносин, оскільки у згаданій справі спірні земельні ділянки вже були передані на земельні торги, тобто тривала передбачена законом публічна конкурсна процедура. Саме тому суд дійшов висновку, що забезпечення позову призведе до втручання у проведення земельних торгів, що заборонено ч.12 ст. 137 ГПК України.
Водночас, у справі, що наразі переглядається в апеляційному порядку, спірна земельна ділянка на земельні торги не передавалася, що було встановлено вище, а отже відсутня будь-яка процедура, у яку могли б втручатися заявлені заходи забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що застосований захід забезпечення позову завдає територіальній громаді фінансових збитків, є безпідставними та не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, оскільки відповідачем не доведено суду належними доказами, що він ставив питання перед позивачем про перегляд розміру орендної плати, ініціював відповідні зміни та порушував відповідне питання під час переговорів щодо поновлення договору.
Твердження сільської ради про порушення заявником п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України, як на підставу для скасування оскаржуваної ухвали, колегією суддів відхиляється, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ГПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
У постановах Верховного Суду від 26.11.2018 у справі № 904/2925/18, від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23 наведено висновки, відповідно до яких "за змістом диспозитивної норми статті 141 ГПК України пред`явлення особі, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, вимог забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), є правом, а не обов`язком господарського суду, так само як і питання зустрічного забезпечення може бути вирішено судом в ухвалі про зустрічне забезпечення позову, винесеній за результатами розгляду клопотання відповідача про зустрічне забезпечення, що відповідає принципу змагальності сторін, закріпленому ст. 13 цього Кодексу".
Отже, не зазначення як заявником у заяві, так і судом першої інстанції в ухвалі про вирішення питання зустрічного забезпечення не можна вважати істотним процесуальним порушенням, достатнім для скасування оскаржуваної ухвали про забезпечення позову, оскільки з метою захисту своїх прав відповідач не позбавлений можливості звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення, що узгоджується із наведеними висновками Верховного Суду.
Більш того, на момент прийняття даної ухвали від відповідача жодних заяв з приводу зустрічного забезпечення до суду не надходило. В подальшому, відповідачем реалізовано надане йому право та 15.06.2026 року подано до Господарського суду міста Києва заяву про зустрічне забезпечення позову, за наслідками розгляду якої судом постановлено ухвалу від 18.06.2026 року про відмову у її задоволенні.
Посилання на непідсудність заявленого ПрАТ "Райз-Максимко" спору господарському суду міста Києва, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство позивача, апеляційним судом відхиляється, оскільки такі доводи є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується під час розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права і неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Інші доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що ухвалу місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи Чорнухинської селищної ради, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.
Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційної скарги Чорнухинської селищної ради та скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 у даній справі, така апеляційна скарга залишається без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Чорнухинської селищної ради на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 року у справі №910/638/20 (910/6514/26) залишити без задоволення.
2.Ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 року у справі №910/638/20(910/6514/26) залишити без змін.
3.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.
4.Матеріали оскарження повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови підписано 21.09.2026 року.
Головуючий суддя О.М. Остапенко
Судді Б.В. Отрюх
С.Р. Станік