Постанова № 140144960 у справі № 904/4666/23 від 23.09.2026

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2026 м. Дніпро Справа № 904/4666/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Висоцького А.М., Віннікова С.В.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

від позивача: Шиян В.В.;

від відповідача (апелянта): Лещенко В.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства "Новомосковський завод залізобетонних виробів" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 (суддя Загинайко Т.В.)

у справі № 904/4666/23

за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі", м. Дніпро

до Акціонерного товариства "Новомосковський завод залізобетонних виробів", смт. Меліоративне Новомосковського району Дніпропетровської обл.,

про стягнення вартості необлікованої електричної енергії у розмірі 1 668 601,11 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства «Новомосковський завод залізобетонних виробів» про стягнення 1 668 601,11 грн вартості необлікованої електричної енергії, а також судових витрат.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов`язань, що виникли з договору про постачання електричної енергії № 2-6/24 від 25.03.2002, у частині оплати вартості електричної енергії, спожитої з порушенням встановленого порядку комерційного обліку.

Позивач зазначав, що за результатами розгляду актів про порушення від 29.04.2021 № 33840 та № 020776 комісією АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» прийнято рішення, оформлені відповідно протоколами № 1010 та № 1011 від 23.05.2023, якими визначено обсяг електричної енергії, спожитої відповідачем з порушенням обліку, та здійснено відповідні нарахування.

Зокрема, згідно з протоколом № 1010 від 23.05.2023 позивачем визначено до сплати 1 337 732,44 грн, а згідно з протоколом № 1011 від 23.05.2023 у розмірі 330 868,67 грн, що загалом становить 1 668 601,11 грн.

Оскільки відповідач визначену позивачем вартість необлікованої електричної енергії у добровільному порядку не сплатив та заперечував проти здійснених нарахувань, АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» звернулося до господарського суду з цим позовом про примусове стягнення зазначеної суми.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 у справі № 904/4666/23 позов Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Новомосковський завод залізобетонних виробів» на користь Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» 1 668 601,11 грн вартості необлікованої електричної енергії та 25 029,02 грн витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що рішення комісії АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» з розгляду актів про порушення від 29.04.2021 № 33840 та № 020776, оформлені відповідно протоколами № 1010 та № 1011 від 23.05.2023, є чинними після їх судового оскарження в межах справи № 904/6335/23 та перегляду відповідних судових рішень в апеляційному і касаційному порядку.

Суд першої інстанції, пославшись, зокрема, на положення Правил роздрібного ринку електричної енергії та Кодексу комерційного обліку електричної енергії, дійшов висновку про правомірність здійсненого позивачем донарахування вартості необлікованої електричної енергії у розмірі 1 337 732,44 грн згідно з протоколом № 1010 від 23.05.2023 та 330 868,67 грн згідно з протоколом № 1011 від 23.05.2023.

При цьому місцевий господарський суд встановив, що рахунки на оплату були направлені відповідачу та отримані ним 06.06.2023, тоді як доказів погашення заявленої до стягнення заборгованості матеріали справи не містять.

Заперечення відповідача суд першої інстанції відхилив як такі, що, за його висновком, спростовуються матеріалами справи. Щодо інших доводів відповідача суд зазначив, що вони не порушувалися під час оскарження рішень комісії, оформлених відповідними протоколами, які залишаються чинними, у зв`язку з чим підстав для їх урахування не вбачав. За результатами оцінки наявних у справі доказів суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 заяву Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено та стягнуто з Акціонерного товариства «Новомосковський завод залізобетонних виробів» на користь позивача 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалюючи додаткове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що надані позивачем договір про надання правничої допомоги № 624-ДнЕМ-РП від 01.01.2026 та звіт № 52/904/4666/23-ДнЕМ від 20.07.2026 підтверджують надання адвокатським об`єднанням правничої допомоги саме під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції. Визначивши заявлені 7 000 грн витрат реальними, обґрунтованими та співмірними, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх відшкодування відповідачем відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 у справі № 904/4666/23, Акціонерне товариство «Новомосковський завод залізобетонних виробів» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» про стягнення 1 668 601,11 грн вартості необлікованої електричної енергії відмовити у повному обсязі.

Також апелянт просить стягнути з Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» на його користь судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи, у тому числі витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Крім того, Акціонерне товариство «Новомосковський завод залізобетонних виробів» оскаржило додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 у справі № 904/4666/23, яким з відповідача стягнуто 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення відповідач просить скасувати його повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити Акціонерному товариству «ДТЕК Дніпровські електромережі» у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі, а як альтернативну вимогу істотно зменшити розмір таких витрат до розумної, обґрунтованої та співмірної суми відповідно до вимог статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026, Акціонерне товариство «Новомосковський завод залізобетонних виробів» зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а також унаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Насамперед апелянт не погоджується з підходом місцевого господарського суду щодо правових наслідків залишення чинними рішень комісії АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», оформлених протоколами № 1010 та № 1011 від 23.05.2023. На переконання скаржника, суд першої інстанції фактично ототожнив чинність цих рішень із доведеністю конкретного розміру грошової вимоги 1 668 601,11 грн.

Скаржник звертає увагу, що предметом розгляду у справі № 904/6335/23 було питання правомірності рішень комісії оператора системи, тоді як предметом цієї справи є стягнення конкретної грошової суми. Тому, на думку скаржника, позивач у справі № 904/4666/23 повинен довести не лише існування правових підстав для здійснення донарахування, а й правильність конкретного розрахунку, достовірність вихідних даних, тривалість періоду нарахування та відповідність застосованої методики нормативному регулюванню. Сам факт чинності рішення комісії, як зазначає апелянт, не надає всім використаним у ньому вихідним величинам та розрахункам преюдиційного характеру.

Посилаючись на частини четверту та сьому статті 75 ГПК України, апелянт зазначає, що преюдиційне значення мають саме обставини, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, тоді як правова оцінка певного факту, надана в іншій справі, не є обов`язковою для господарського суду. Окремо скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 10.03.2026 у справі № 904/6335/23, у якій, за твердженням апелянта, наголошено, що висновок експерта не має для суду наперед встановленої сили та підлягає оцінці разом з іншими доказами відповідно до статті 86 ГПК України. У зв`язку з цим скаржник вважає, що суд першої інстанції був зобов`язаний самостійно перевірити докази, на підставі яких сформовано саме заявлений до стягнення розмір грошової вимоги.

Акціонерне товариство «Новомосковський завод залізобетонних виробів» зазначає, що позивачем заявлено до стягнення 1 337 732,44 грн за протоколом № 1010 та 330 868,67 грн за протоколом № 1011, а визначення кожної із цих сум безпосередньо залежить від конкретних вихідних величин, використаних для розрахунку середньодобового споживання та загального обсягу необлікованої електричної енергії.

Зокрема, у розрахунку за протоколом № 1011 наведено величину середньодобового споживання за формулою: «W(доб.) = 79 416 / 31 = 2 561,81 кВт·год». Проте, як стверджує апелянт, місцевий господарський суд не встановив, що саме являє собою величина 79 416, якими конкретними показами лічильника вона підтверджена, коли ці покази були зняті, чи є 79 416 різницею між двома фактичними показами, якими первинними документами вони підтверджуються та чи були відповідні покази фактично зчитані і передані оператору системи. Аналогічні за змістом зауваження апелянт висловлює щодо величини 248 108, використаної у розрахунку за протоколом № 1010.

На переконання скаржника, місцевий господарський суд фактично перевірив лише наявність математичної формули, наведеної позивачем, однак не дослідив належність, достовірність та документальне підтвердження конкретних даних, підставлених у цю формулу. Апелянт вважає, що за відсутності встановлення походження ключових вихідних величин неможливо дійти обґрунтованого висновку про доведеність кінцевої суми грошової вимоги, з огляду на приписи статей 74, 79 та 86 ГПК України.

Апелянт ставить під сумнів правильність визначення редакції пункту 8.6.11 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, застосованої під час здійснення спірного розрахунку. Скаржник наголошує, що акти про порушення № 020776 та № 33840 складені 29.04.2021, однак під час засідання комісії 23.05.2023 позивач, за твердженням апелянта, застосував редакцію пункту 8.6.11 ККОЕЕ, яка набула чинності лише 07.10.2022.

Акціонерне товариство «Новомосковський завод залізобетонних виробів» зазначає, що редакція пункту 8.6.11 ККОЕЕ, яка діяла на момент складення актів про порушення, та редакція, чинна з 07.10.2022, не є тотожними та встановлюють різні механізми визначення середньодобового обсягу споживання. На його думку, редакція, чинна станом на 29.04.2021, передбачала визначення такого обсягу на основі фактичних даних лічильника за період між двома послідовними зчитуваннями в аналогічному періоді попереднього року або, за відсутності таких даних, за погодженням сторін на основі даних попереднього розрахункового місяця, тоді як пізніша редакція передбачає, зокрема для непрацюючих лічильників, використання двох найближчих до періоду розрахунку зчитаних та переданих фактичних показів за умови інтервалу між ними не менше 28 днів.

У зв`язку із цим скаржник вважає, що суд першої інстанції повинен був визначити конкретну редакцію пункту 8.6.11 ККОЕЕ, яка підлягала застосуванню, встановити, які саме положення Кодексу покладені позивачем в основу розрахунку, на підставі яких фактичних даних визначено середньодобове споживання та які нормативні або перехідні положення дозволяли застосувати редакцію ККОЕЕ, чинну з 07.10.2022, до правовідносин, пов`язаних із порушенням, зафіксованим 29.04.2021. Саме лише проведення засідання комісії 23.05.2023, на думку скаржника, не є достатньою підставою для застосування до всіх складових розрахунку нормативного регулювання, чинного на дату такого засідання.

Також апелянт вказує на арифметичну невідповідність у розрахунку за протоколом № 1011. За його розрахунком, результат ділення 79 416 на 31 становить 2 561,8064516… кВт·год, а при округленні до чотирьох знаків після коми 2 561,8065 кВт·год, тоді як позивачем зазначено 2 561,81 кВт·год. Апелянт визнає, що саме по собі таке відхилення не визначає результату спору без з`ясування його впливу на подальші складові обчислення, проте вважає його показовим для вирішення питання, чи перевіряв суд першої інстанції розрахунок взагалі та чи мав підстави без додаткової перевірки визнавати його кінцевий результат правильним.

Акціонерне товариство «Новомосковський завод залізобетонних виробів» зазначає, що згідно з висновком експертів щодо лічильника GAMMA 300 заводський № 02351545 початок порушення визначено з 05.02.2020 о 00:08, а відновлення вимірювань з 19.04.2021 о 05:15. Щодо лічильника GAMMA 300 заводський № 02351558 початок порушення визначено з 04.02.2020 о 18:02, а відновлення вимірювань з 29.04.2021 о 17:18. Водночас стосовно лічильника № 02351545 акт про порушення № 33840 складено 29.04.2021, а акт усунення порушення фіксує його усунення 29.04.2021 о 15:30. Таким чином, як наголошує апелянт, відповідно до висновку експерта вимірювання були відновлені ще 19.04.2021, тобто приблизно за десять днів до складення акта про порушення та акта про його усунення. На думку скаржника, за таких обставин суд мав з`ясувати, що відбувалося з вузлом обліку в період з 19.04.2021 до 29.04.2021, чому 29.04.2021 під час перевірки було встановлено порушення, чому саме цією датою оформлено акт його усунення та як така розбіжність впливає на період нарахування.

Щодо лічильника № 02351558 апелянт зазначає, що акт про порушення № 020776 та акт усунення порушення фіксують відповідні обставини 29.04.2021 о 16:30, тоді як експерт визначив відновлення вимірювань о 17:18, тобто на 48 хвилин пізніше. Таким чином, за твердженням скаржника, стосовно одного лічильника експерт визначає відновлення вимірювань до моменту, зафіксованого актом оператора системи, а щодо іншого після нього. Такі розбіжності, на переконання апелянта, безпосередньо впливають на тривалість періоду, за який здійснено донарахування, а відповідно і на кінцевий розмір грошової вимоги.

Крім того, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не встановив, чи надавалися експертам акти про порушення, чи досліджувалися та враховувалися вони при підготовці висновку № 10081, з яких причин даним АСКОЕ надано перевагу перед даними актів оператора системи та яким чином визначені експертами моменти відновлення вимірювань у подальшому використовувалися при розрахунку обсягу необлікованої електричної енергії. У зв`язку із цим апелянт вважає, що висновок експертів не міг без додаткової оцінки його узгодженості з іншими доказами використовуватися як безумовне підтвердження правильності періоду нарахування.

За твердженням скаржника, актами технічної перевірки засобів обліку № 125496 та № 125497 від 09.06.2020 порушення вузлів обліку електричної енергії зафіксовано не було. Водночас висновок експертів № 10081 визначає початок відповідних порушень ще 04.02.2020 та 05.02.2020, тобто за декілька місяців до проведення технічної перевірки.

Апелянт вважає, що наведені докази містять суттєву суперечність щодо стану вузлів обліку в один і той самий період. Тому суд першої інстанції повинен був встановити, яким чином твердження експертів про існування порушення з лютого 2020 року узгоджується з результатами технічної перевірки від 09.06.2020, під час якої такого порушення, за твердженням скаржника, не встановлено; чи досліджувалися експертами акти від 09.06.2020 та чи враховувалися вони при визначенні початку порушення. Однак місцевий господарський суд, як зазначає апелянт, відповідної оцінки цим доказам не надав і не мотивував, чому одним доказам надано перевагу перед іншими.

Розвиваючи доводи щодо розподілу обов`язку доказування, апелянт наголошує, що саме на АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» покладається обов`язок довести правову підставу здійснення донарахування, період розрахунку, методику визначення середньодобового споживання, достовірність вихідних показів, відповідність застосованої методики ККОЕЕ, загальний обсяг необлікованої електричної енергії, правильність визначення її вартості та, зрештою, кінцеву суму 1 668 601,11 грн.

При цьому скаржник зазначає, що у справі № 904/6335/23 як преюдиційні обставини не встановлювалися достовірність величин 79 416 та 248 108, необхідність застосування саме цих величин при розрахунку середньодобового споживання, арифметична правильність розрахунку на суму 1 668 601,11 грн, підтвердженість усіх вихідних даних належними та допустимими доказами, а також те, яка саме редакція ККОЕЕ повинна застосовуватися до спірного розрахунку. Таким чином, на переконання апелянта, усі ці обставини мали самостійно досліджуватися судом у межах цієї справи.

Окремо апелянт стверджує про ненадання судом першої інстанції належної оцінки його запереченням. Зокрема, місцевий господарський суд, на думку скаржника, не надав мотивованої відповіді щодо походження та документального підтвердження величин 79 416 і 248 108; правильності визначення середньодобового споживання; відповідності застосованої методики належній редакції ККОЕЕ; часових розбіжностей між висновком експертів та актами оператора системи; результатів технічної перевірки від 09.06.2020; арифметичної правильності розрахунку; а також доказів, на підставі яких визначено початок і закінчення періоду нарахування.

На переконання апелянт, замість безпосередньої оцінки зазначених доводів суд обмежився посиланням на чинність рішень комісії. Апелянт вважає такий підхід несумісним із положеннями статей 74, 75, 79, 86 та частини п`ятої статті 236 ГПК України, відповідно до яких судове рішення має ґрунтуватися на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи та містити оцінку аргументів її учасників.

Підсумовуючи наведені заперечення, Акціонерне товариство «Новомосковський завод залізобетонних виробів» зазначає, що для доведення суми позову необхідним є встановлення послідовного ланцюга її формування: вихідних показів лічильників та дат їх зняття, середньодобового обсягу споживання, періоду порушення, загального обсягу необлікованої електричної енергії, відповідного тарифу та кінцевої суми. Скаржник вважає, що окремі елементи цього ланцюга залишилися непідтвердженими або містять суперечності, у зв`язку із чим висновок місцевого господарського суду про доведеність усієї суми 1 668 601,11 грн є передчасним.

Посилаючись на статтю 277 ГПК України, апелянт вважає наявними підстави для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки, за його твердженням, судом не встановлено належної редакції пункту 8.6.11 ККОЕЕ, не перевірено визначення середньодобового споживання та походження вихідних величин, не встановлено фактичні покази і дати їх зняття, не перевірено методику та арифметичну правильність розрахунку, не усунуто суперечностей між висновком експертів № 10081 та іншими доказами, не надано оцінки актам технічної перевірки від 09.06.2020, а також фактично поширено преюдиційність судових рішень у справі № 904/6335/23 на ті факти та розрахунки, які в межах зазначеної справи судом не встановлювалися.

Щодо процесуальних питань подання основної апеляційної скарги апелянт зазначає, що повний текст рішення отримано через електронний кабінет 03.08.2026, у зв`язку з чим вважає скаргу поданою в межах строку, передбаченого статтею 256 ГПК України. Скаржник також звернув увагу, що у платіжній інструкції № 4881 від 19.08.2026 про сплату 30 034,82 грн судового збору в призначенні платежу помилково зазначено номер справи № 904/6446/23 замість № 904/4666/23, вважаючи таке зазначення виключно технічною опискою, яка не свідчить про сплату судового збору за іншу справу.

У додаткових письмових поясненнях від 21.09.2026 апелянт розвинув наведені в апеляційній скарзі доводи щодо неправильного застосування положень ККОЕЕ. Зокрема, відповідач наполягає, що до визначення спірного обсягу електричної енергії мала застосовуватися редакція пункту 8.6.11 ККОЕЕ, чинна з 26.03.2020, а застосування позивачем редакції цього пункту, сформованої після складення актів про порушення 29.04.2021, вважає наданням нормативному регулюванню зворотної дії в часі.

Апелянт стверджує, що здійснений ним перерахунок за редакцією пункту 8.6.11 ККОЕЕ від 26.03.2020 нібито приводить до відсутності суми донарахування. Крім того, відповідач додатково посилається на пункт 9.7.2 ККОЕЕ щодо правил округлення даних комерційного обліку та вважає, що допущені, на його думку, порушення правил округлення спотворюють кінцевий результат розрахунку.

В іншій частині додаткових пояснень апелянт повторно наголошує на відсутності, на його переконання, преюдиційної доведеності конкретного розміру грошової вимоги, часових суперечностях у висновку № 10081, неврахуванні актів технічної перевірки № 125496 і № 125497 від 09.06.2020 та непідтвердженості первинними документами вихідних величин 79 416 і 248 108 кВт·год.

Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026

Не погоджуючись із додатковим рішенням про стягнення 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» зазначає, що воно ухвалено за невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням положень статей 126, 129, 244 ГПК України та статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». На думку скаржника, суд першої інстанції формально оцінив надані позивачем документи, не врахував детальні заперечення відповідача та не перевірив витрати на відповідність критеріям реальності, необхідності й співмірності.

Апелянт зазначає, що договір № 624-ДнЕМ-РП від 01.01.2026 не укладався виключно для супроводження цієї справи, а передбачає комплексне юридичне обслуговування АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», у тому числі представництво в різних видах судочинства, виконавчому провадженні та у відносинах з органами державної влади і місцевого самоврядування. За твердженням апелянта, за відсутності доказів окремого формування вартості послуг саме у справі № 904/4666/23 покладення відповідної частини винагороди за договором абонентського правничого обслуговування на процесуального опонента може призвести до подвійного стягнення та фактичного перекладення на відповідача загальних витрат позивача на юридичне обслуговування.

За твердженням апелянта, позивач не довів, яка саме частина загальної абонентської плати або винагороди за таким договором припадає на справу № 904/4666/23 та яким чином сформовано саме суму 7 000 грн. Тому сам факт існування договору про комплексне правниче обслуговування, на думку скаржника, не підтверджує понесення позивачем окремих витрат у зазначеному розмірі саме у зв`язку з розглядом цієї справи. Посилаючись на наведені в апеляційній скарзі постанови Верховного Суду, апелянт стверджує, що витрати в межах абонентського обслуговування можуть покладатися на процесуального опонента лише за умови належного підтвердження конкретних послуг, їх окремої вартості та безпосереднього зв`язку з відповідною справою.

Другий довід стосується відсутності належного обґрунтування методики розрахунку та погодинної вартості правничої допомоги. Апелянт зазначає, що звіт № 52/904/4666/23-ДнЕМ від 20.07.2026 є внутрішнім документом сторін договору, не містить погодинної ставки адвоката, вартості кожної окремої процесуальної дії та розрахунку вартості однієї години роботи. На переконання скаржника, за таких умов неможливо перевірити правильність та співмірність загальної суми 7 000 грн із фактичним обсягом виконаної адвокатом роботи. У зв`язку із цим апелянт посилається на частину третю статті 126 ГПК України та наведені ним правові позиції Верховного Суду щодо необхідності достатньої деталізації витрат на професійну правничу допомогу.

Акціонерне товариство «Новомосковський завод залізобетонних виробів» вказує, що підготовка двосторінкового клопотання про поновлення провадження у справі зайняла 20 хвилин, а істотну частину загального часу, зазначеного у звіті, складає час, витрачений адвокатом на дорогу до суду і назад. За розрахунками скаржника, із загальних 5 годин 28 хвилин три години віднесено саме до часу на дорогу у зв`язку з участю у трьох судових засіданнях 28.04.2026, 17.06.2026 та 20.07.2026.

Апелянт наголошує, що представництво здійснювалося у Господарському суді Дніпропетровської області в межах міста Дніпра, де, за його твердженням, знаходиться і офіс адвокатського об`єднання. Тому включення до компенсованих витрат по одній годині часу на дорогу для кожного із трьох засідань скаржник вважає неспівмірним фактичному обсягу правничої допомоги та таким, що штучно збільшує її вартість. На підтвердження цієї позиції апелянт посилається на зазначені ним постанови Верховного Суду та стверджує, що можливість компенсації часу на дорогу не означає його автоматичного стягнення в повному обсязі без оцінки реальності, неминучості та співмірності відповідних витрат.

Скаржник зазначає, що сам факт документального оформлення правничої допомоги не зобов`язує суд автоматично присуджувати всю заявлену до компенсації суму. На думку скаржника, суд повинен оцінити реальність, необхідність та розумність витрат, враховуючи конкретний обсяг фактично виконаної адвокатом роботи.

Посилаючись на наведені в апеляційній скарзі правові позиції Великої Палати Верховного Суду, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Касаційного господарського суду та практику Європейського суду з прав людини, апелянт стверджує, що компенсація витрат не повинна призводити до необґрунтованого збагачення однієї сторони за рахунок іншої або перетворюватися на засіб покарання процесуального опонента. На переконання апелянта, суд першої інстанції не надав належної оцінки його запереченням, не встановив співмірність заявленої суми фактичному обсягу правничої допомоги та формально стягнув усі 7 000 грн.

Щодо дотримання строку апеляційного оскарження додаткового рішення апелянт зазначає, що повний текст цього рішення був підписаний 07.08.2026 та доставлений до його електронного кабінету 08.08.2026 о 08:55, тобто в суботу. Посилаючись на частину шосту статті 242 ГПК України, скаржник вважає днем вручення судового рішення перший наступний робочий день 10.08.2026. Оскільки двадцятиденний строк спливав 30.08.2026, що припало на неділю, останнім днем такого строку апелянт вважає 31.08.2026. Відтак апеляційна скарга, подана 28.08.2026, на думку скаржника, подана своєчасно.

З огляду на наведене АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» вважає, що додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі, а альтернативно про істотне зменшення їх розміру до розумної, обґрунтованої та співмірної суми.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі» подало відзив на апеляційні скарги Акціонерного товариства «Новомосковський завод залізобетонних виробів» як на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026, так і на додаткове рішення цього суду від 04.08.2026 у справі № 904/4666/23.

Позивач вважає апеляційні скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення і додаткове рішення місцевого господарського суду законними та обґрунтованими.

Щодо апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026

Заперечуючи проти доводів апелянта про те, що чинність рішень комісії, оформлених протоколами № 1010 та № 1011 від 23.05.2023, не свідчить про доведеність розміру заявленої до стягнення грошової вимоги, позивач посилається на положення частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України щодо преюдиційності обставин, встановлених судовим рішенням, яке набрало законної сили.

АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» зазначає, що заявлена у цій справі до стягнення сума 1 668 601,11 грн визначена саме на підставі рішень комісії, оформлених протоколами № 1010 та № 1011 від 23.05.2023. У цих протоколах зазначені періоди нарахувань, нормативні положення, якими керувалася комісія, а до протоколів додані відповідні розрахунки кількості електричної енергії. При визначенні обсягу електричної енергії, спожитої з порушенням обліку, із розрахованого обсягу було віднято обсяг електричної енергії, фактично зафіксований комерційними приладами обліку відповідача. На переконання позивача, протоколи № 1010 та № 1011 містять усю інформацію, необхідну для визначення відповідного обсягу електричної енергії.

Позивач наголошує, що після відкриття провадження у справі № 904/4666/23 відповідач звернувся до суду з окремим позовом про визнання недійсними рішень комісії за актами про порушення № 33840 та № 020776, у зв`язку із чим було відкрито провадження у справі № 904/6335/23, а провадження у цій справі зупинено.

За результатами перегляду справи № 904/6335/23 в апеляційному та касаційному порядку у задоволенні вимог АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» відмовлено, а рішення комісії залишилися чинними. Тому, на думку АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», встановлений протоколами обсяг електричної енергії та визначена її вартість у розмірі 1 668 601,11 грн є такими, що не потребують повторного доведення їх правомірності у справі № 904/4666/23.

У зв`язку із цим позивач не погоджується з доводами апелянта щодо невстановлення вихідних даних розрахунку, наявності арифметичних невідповідностей, суперечностей між висновком експертів № 10081 та іншими доказами, а також щодо необхідності повторного доказування розміру грошового зобов`язання.

Позивач наполягає, що судові рішення у справі № 904/6335/23 звільняють його від необхідності повторно доводити правомірність визначення обсягу та вартості електричної енергії за протоколами № 1010 та № 1011, а суд від повторного встановлення відповідних обставин. Протилежний підхід, за твердженням позивача, фактично означав би повторний перегляд тих обставин, які вже досліджувалися у справі № 904/6335/23.

АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» також посилається на принцип процесуальної економії та зазначає, що повторне дослідження вже встановлених обставин призвело б до зайвого витрачання процесуального часу та ресурсів. На думку позивача, відповідач своїми діями затягує розгляд спору та фактично намагається повторно поставити під сумнів результати розгляду справи № 904/6335/23.

Окремо позивач звертає увагу на поведінку відповідача після поновлення провадження у справі № 904/4666/23. За твердженням АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», після зміни представника відповідач витребував додаткові докази за адвокатським запитом, подавав документи поза межами раніше визначених строків та навів нові доводи, яких не містив первісний відзив на позовну заяву.

Посилаючись на статті 13 та 42 ГПК України, позивач зазначає, що зміна адвоката не звільняє сторону від обов`язку дотримуватися встановленого процесуального порядку та строків подання доказів. На його думку, відповідач сам несе ризик наслідків невчинення необхідних процесуальних дій у відповідний час.

Позивач також висловлює позицію, що за чинних рішень комісії, оформлених протоколами № 1010 та № 1011, відмова у стягненні визначеної ними суми фактично поставила б під сумнів обов`язковість судових рішень у справі № 904/6335/23. У цьому контексті позивач посилається на статті 18 та 326 ГПК України та стверджує, що апеляційна скарга у справі № 904/4666/23 за своєю суттю спрямована на повторний перегляд висновків, зроблених у справі № 904/6335/23.

Стосовно доводів апелянта про неправильність розрахунку обсягу та вартості електричної енергії позивач зазначає, що пунктом 8.6.11 ККОЕЕ передбачена можливість споживача у разі сумнівів щодо правильності визначення середньодобового обсягу звернутися до оператора системи або відповідного ППКО для контрольного зчитування, звірки показів, отримання детальних пояснень чи ініціювання спору в порядку, передбаченому Кодексом.

За твердженням позивача, відповідач із відповідними вимогами не звертався, контрольного зчитування показів не ініціював та передбаченої ККОЕЕ процедури вирішення спору не використовував. Представник відповідача, присутній на засіданні комісії 23.05.2023, лише зазначив у протоколах про незгоду з висновками комісії та нарахуваннями.

Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі» також зазначає, що у межах справи № 904/6335/23 відповідач не оспорював результатів проведених експертних досліджень та не заявляв клопотання про призначення повторної судової експертизи. Натомість АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», за його твердженням, самостійно ініціювало проведення експертних досліджень, у тому числі повторного, під час якого заводом-виробником лічильників було здійснено зчитування журналу подій.

Щодо періоду нарахування позивач пояснює, що при його визначенні використано висновок ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз», відповідно до якого закінчення порушення щодо одного лічильника визначено 19.04.2021, а щодо другого 29.04.2021. При цьому іншим експертним дослідженням закінчення порушення щодо обох лічильників визначалося 29.04.2021. Позивач наголошує, що застосував щодо одного з лічильників більш ранню дату 19.04.2021, тобто, за його позицією, здійснив розрахунок на користь відповідача.

Крім того, позивач повторно зазначає, що при визначенні загального обсягу електричної енергії врахував фактично облікований лічильниками обсяг та відняв його від розрахункового обсягу відповідно до пункту 8.6.11 ККОЕЕ.

АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» стверджує, що період проведення нарахувань та нормативний механізм визначення обсягу електричної енергії вже були предметом дослідження у справі № 904/6335/23, а тому довід апелянта про відсутність такої перевірки вважає необґрунтованим.

Також позивач наголошує, що відповідач до виникнення судового спору не вживав достатніх заходів для самостійного отримання інформації та перевірки розрахунку, не замовляв власних експертних досліджень та не здійснював інших дій, спрямованих на встановлення фактичного обсягу електричної енергії. Із доступних засобів захисту, як зазначає позивач, відповідач звертався до НКРЕКП зі скаргою на дії оператора системи щодо складення актів про порушення.

Підсумовуючи позицію щодо основного рішення, позивач зазначає, що обсяг електричної енергії був визначений з урахуванням результатів двох експертних досліджень; застосовано нормативні положення, які, на його думку, регулювали порядок визначення обсягу електричної енергії при порушенні роботи обліку не з вини споживача; з розрахункового обсягу було віднято електричну енергію, фактично враховану приладами обліку; безоплатне споживання електричної енергії законодавством не допускається.

З огляду на це АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» вважає позовні вимоги про стягнення 1 668 601,11 грн законними та обґрунтованими, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026

Заперечуючи проти доводу апелянта про абонентський характер договору про надання правничої допомоги та недоведеність витрат саме у справі № 904/4666/23, позивач посилається на статтю 126 ГПК України та зазначає, що для розподілу відповідних витрат враховуються умови договору, докази обсягу наданих послуг та виконаних робіт, а також їх вартість, яка сплачена або підлягає сплаті.

Позивач вважає, що сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, не зобов`язана окремо доводити, яка частина загальної абонентської плати припадає на конкретну справу, якщо наданими документами підтверджено конкретний обсяг правничої допомоги саме у цій справі. Таким доказом АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» називає звіт № 52/904/4666/23-ДнЕМ від 20.07.2026, у якому зазначено перелік юридичних послуг, наданих адвокатом Тищенко Т.А. під час розгляду справи № 904/4666/23 у суді першої інстанції.

Щодо відсутності у договорі погодинної ставки та методики розрахунку гонорару позивач зазначає, що пунктом 4.1 договору № 624-ДнЕМ-РП від 01.01.2026 передбачено визначення сторонами розміру винагороди окремо за кожним дорученням клієнта з відображенням такої винагороди у відповідних звітах.

Позивач також зазначає, що відповідач не є стороною договору про надання правничої допомоги, укладеного між АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» та адвокатським об`єднанням, а тому, на його переконання, не має правових підстав втручатися у відповідні договірні відносини та визначати, які саме умови щодо порядку формування і розміру адвокатської винагороди повинні бути погоджені клієнтом та адвокатським об`єднанням.

За позицією позивача, розмір винагороди за супроводження справи № 904/4666/23 погоджений сторонами у звіті № 52/904/4666/23-ДнЕМ, підписаному уповноваженими представниками за допомогою електронного сервісу «Вчасно». У звіті, як зазначає позивач, наведено перелік послуг, їх обсяг, витрачений час та вартість.

АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» також заперечує проти твердження, що відсутність у договорі погодинної ставки виключає можливість компенсації витрат. Позивач зазначає, що гонорар може визначатися як у погодинному, так і у фіксованому розмірі. У цьому випадку 7 000 грн, за його позицією, становлять саме фіксовану винагороду адвокатського об`єднання за супроводження справи у суді першої інстанції.

Щодо заперечень апелянта проти включення до складу правничої допомоги часу, витраченого адвокатом на дорогу до суду та у зворотному напрямку, позивач посилається, зокрема, на додаткову постанову Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 905/493/22 та зазначає, що прибуття адвоката до суду, очікування початку засідання та час на дорогу є складовими комплексу дій із представництва інтересів клієнта і можуть підлягати компенсації.

Позивач також посилається на інші наведені у відзиві постанови Верховного Суду, відповідно до яких, за його твердженням, участь у судовому засіданні охоплює не лише безпосередню присутність адвоката в засіданні, а й необхідний час на прибуття, очікування та повернення, оскільки ці витрати часу є невідворотними для належного представництва клієнта.

Крім того, позивач просить врахувати при вирішенні питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу процесуальну поведінку відповідача, яку оцінює як спрямовану на затягування розгляду справи та подальше оспорювання обставин, які, за позицією позивача, вже були предметом судового розгляду у справі № 904/6335/23.

Стосовно конкретного обсягу правничої допомоги позивач зазначає, що адвокатом Тищенко Т.А. було підготовлено та подано клопотання про поновлення провадження у справі, а також забезпечено участь у судових засіданнях 28.04.2026, 17.06.2026 та 20.07.2026. Згідно зі звітом, на дорогу витрачено загалом три години, а на безпосередню участь у трьох судових засіданнях 2 години 08 хвилин. Позивач вважає всі зазначені послуги необхідними та безпосередньо пов`язаними з розглядом цієї справи.

Враховуючи викладене, АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» вважає суму 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу реальною, обґрунтованою, розумною та співмірною із ціною позову й обсягом виконаної адвокатом роботи, а тому просить залишити додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Крім того, позивач повідомив про намір заявити до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, попередньо визначивши їх у розмірі 20 000 грн, із зазначенням, що точний розмір буде повідомлений додатково відповідною письмовою заявою.

У прохальній частині відзиву АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» просить відмовити у задоволенні обох апеляційних скарг, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 та додаткове рішення від 04.08.2026 у справі № 904/4666/23 залишити без змін, а судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на відповідача.

Щодо заперечень позивача проти клопотання відповідача про виклик судових експертів

Окремо АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» подало заперечення проти клопотання АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» про виклик судових експертів для надання пояснень щодо висновку № 10081 від 16.02.2023.

Позивач вважає виклик експертів недоцільним, знову посилаючись на частину четверту статті 75 ГПК України та судові рішення у справі № 904/6335/23. На його переконання, оскільки рішення комісії, оформлені протоколами № 1010 та № 1011 від 23.05.2023, залишилися чинними за результатами апеляційного та касаційного перегляду, повторне встановлення обставин щодо правильності визначення обсягу електричної енергії та відповідних нарахувань не є необхідним.

У зв`язку із цим АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача про виклик судових експертів у судове засідання.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Віннікова С.В., Висоцького А.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Новомосковський завод залізобетонних виробів» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 у справі № 904/4666/23 та витребувано матеріали справи з Господарського суду Дніпропетровської області, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 23.09.2026.

31.08.2026 Акціонерне товариство «Новомосковський завод залізобетонних виробів» через підсистему «Електронний суд» подало апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 у справі № 904/4666/23, яким вирішено питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 31.08.2026 апеляційну скаргу на додаткове рішення передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Висоцького А.М., Віннікова С.В.

02.09.2026 Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі» через підсистему «Електронний суд» подало відзив на апеляційні скарги Акціонерного товариства «Новомосковський завод залізобетонних виробів» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 та додаткове рішення від 04.08.2026, в якому просило залишити обидва оскаржувані судові рішення без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

03.09.2026 представником Акціонерного товариства «Новомосковський завод залізобетонних виробів» подано клопотання про виклик у судове засідання судових експертів Пампухи Геннадія Геннадійовича та Ковтюшенка Олега Вікторовича, які проводили електротехнічне дослідження та склали висновок № 10081 від 16.02.2023, для надання усних пояснень щодо проведеного дослідження, змісту та обґрунтованості зазначеного висновку, а також відповідей на запитання учасників справи та суду.

Необхідність виклику експертів апелянт пов`язував, зокрема, з необхідністю з`ясування розбіжностей між даними висновку № 10081 та іншими наявними у матеріалах справи доказами щодо моментів виникнення та усунення порушень роботи вузлів обліку, а також встановлення джерел первинних даних, покладених експертами в основу відповідних висновків.

04.09.2026, представником відповідача подано заяву про виправлення технічної помилки (описки), допущеної у клопотанні про виклик судових експертів. Апелянт просив вважати правильним посилання на частину п`яту статті 98 ГПК України замість помилково зазначеної частини п`ятої статті 104 ГПК України як на процесуальну підставу виклику експерта у судове засідання.

08.09.2026 Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі» через підсистему «Електронний суд» подало заперечення проти клопотання відповідача про виклик судових експертів у судове засідання.

Позивач, посилаючись, зокрема, на положення частини четвертої статті 75 ГПК України та судові рішення у справі № 904/6335/23, зазначив про відсутність, на його думку, необхідності повторного встановлення обставин щодо правомірності рішень комісії АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», оформлених протоколами № 1010 та № 1011 від 23.05.2023, та просив відмовити у задоволенні клопотання про виклик судових експертів.

09.09.2026 на виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 24.08.2026 до суду апеляційної інстанції з Господарського суду Дніпропетровської області надійшли матеріали справи № 904/4666/23.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Новомосковський завод залізобетонних виробів» на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 у справі № 904/4666/23.

Враховуючи, що додаткове рішення від 04.08.2026 ухвалено у цій самій справі та воно є похідним від основного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність об`єднання апеляційної скарги на додаткове рішення з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 для їх спільного розгляду в одному апеляційному провадженні.

21.09.2026 від Акціонерного товариства «Новомосковський завод залізобетонних виробів» через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові письмові пояснення, подані в порядку статей 42, 269 Господарського процесуального кодексу України.

У зазначених поясненнях відповідач додатково навів аргументи щодо меж преюдиційного значення судових рішень у справі № 904/6335/23, редакції пункту 8.6.11 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, яка, на його думку, підлягає застосуванню до спірних правовідносин, правил округлення відповідно до пунктів 8.6.11 та 9.7.2 ККОЕЕ, суперечностей між висновком електротехнічного дослідження № 10081 від 16.02.2023 та іншими матеріалами справи, а також належного підтвердження вихідних величин 79 416 та 248 108 кВт·год.

Посилаючись на наведені обставини, відповідач просить прийняти додаткові письмові пояснення до розгляду, скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

За результатами апеляційного перегляду у судовому засіданні 23.09.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.

Встановлені судом обставини справи.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 25.03.2002 між Відкритим акціонерним товариством «Енергопостачальна компанія «Дніпрообленерго», правонаступником якого є Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі», та Відкритим акціонерним товариством «Новомосковський завод залізобетонних виробів» укладено договір № 2-6/24 про постачання електричної енергії.

За умовами зазначеного договору енергопостачальник здійснював постачання та передачу електричної енергії, а споживач зобов`язувався оплачувати спожиту електричну енергію.

19.04.2018 відбулися загальні збори акціонерів Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Дніпрообленерго», за рішенням яких з 21.05.2018 Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Дніпрообленерго» перейменовано в Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі», що відображено у статуті позивача.

Судом встановлено, що з урахуванням фактичного споживання відповідачем електричної енергії між сторонами діє публічний договір про надання послуг з розподілу електричної енергії, а договір про постачання електричної енергії № 2-6/24 від 25.03.2002 продовжує діяти в частині, яка не врегульована договором про надання послуг з розподілу електричної енергії.

29.04.2021 представниками АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» проведено перевірку дотримання відповідачем вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії на об`єкті відповідача о/р 2006/24, точка обліку 04, цех, за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт Меліоративне.

Під час перевірки зафіксовано порушення схеми підключення засобу обліку електричної енергії GAMMA 300 G3B 547.240F77B2.P4.C371, заводський № 02351558, а саме встановлення перемички, яка шунтує струмові кола засобу обліку електричної енергії на проміжному клемнику, встановленому в релейному відсіку комірки № 11 ЗРП-0,6 кВ П/с «Промбаза 150 кВ», унаслідок чого спожита електрична енергія обліковувалася не в повному обсязі.

За результатами перевірки складено акт про порушення № 020776 від 29.04.2021. Представник відповідача від підписання акта відмовився, що зафіксовано відеозйомкою. Виявлене порушення було усунено, про що складено акт про усунення порушення ПРРЕЕ № 020776 від 29.04.2021, у якому зазначено час 16:30.

Того ж дня, 29.04.2021, представниками позивача проведено перевірку іншої точки обліку відповідача о/р 2006/24, точка обліку 13, цех, за тією самою адресою.

За результатами перевірки зафіксовано порушення схеми підключення засобу обліку електричної енергії GAMMA 300 G3B 547.240F77B2.P4.C371, заводський № 02351545, шляхом встановлення перемички, яка шунтує струмові кола засобу комерційного обліку електричної енергії на проміжному клемнику, встановленому в релейному відсіку комірки № 21 ЗРП-0,6 кВ П/с «Промбаза 150 кВ», унаслідок чого спожита електрична енергія обліковувалася не в повному обсязі.

За результатами цієї перевірки складено акт про порушення № 33840 від 29.04.2021. Представник відповідача від підписання акта також відмовився, що зафіксовано відеозйомкою.

У зв`язку з відмовою представника відповідача від підписання актів про порушення позивач направив їх відповідачу засобами поштового зв`язку із супровідним листом № 78/0324 від 30.04.2021 та повідомив відповідача про дату і час засідання комісії з розгляду актів про порушення.

10.06.2021 відбулося засідання комісії з розгляду акта про порушення № 020776 від 29.04.2021, рішення якої оформлено протоколом № 573. Комісією вирішено направити матеріали до експертної установи для проведення електротехнічної експертизи.

Також 10.06.2021 відбулося засідання комісії з розгляду акта про порушення № 33840 від 29.04.2021, рішення якої оформлено протоколом № 574, яким також вирішено направити матеріали до експертної установи для проведення електротехнічної експертизи.

У подальшому АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежний інститут судових експертиз» для проведення електротехнічного дослідження.

На вирішення експертного дослідження, зокрема, поставлено питання, чи призводили факти, зафіксовані в актах про порушення № 020776 та № 33840 від 29.04.2021, до недообліку спожитої електричної енергії, а також, у разі встановлення такого недообліку, щодо визначення на підставі даних системи АСКОЕ (ПК «Енергоцентр») та даних з пам`яті електролічильників GAMMA 300 заводські № 02351545 і № 02351558 часу та дня початку порушення роботи кожного вузла обліку і часу та дня відновлення вимірювань.

За результатами проведення електротехнічного дослідження судовим експертом Пампухою Г.Г. та фахівцем Ковтюшенком О.В. складено висновок № 10081 від 16.02.2023.

У зазначеному висновку встановлено, що факти, зафіксовані в актах про порушення № 020776 та № 33840 від 29.04.2021, призводили до недообліку споживаної електричної енергії за рахунок встановлення шунтуючих перемичок у вимірювальних струмових колах лічильників електричної енергії GAMMA 300 типу G3B.547 заводські № 02351545 та № 02351558.

За даними висновку № 10081 початок періоду порушення роботи лічильника GAMMA 300 заводський № 02351545 визначено з 05.02.2020 о 00:08, а відновлення вимірювань з 19.04.2021 о 05:15.

Щодо лічильника GAMMA 300 заводський № 02351558 початок періоду порушення роботи визначено з 04.02.2020 о 18:02, а відновлення вимірювань з 29.04.2021 о 17:18.

Листом № 16924/1001 від 10.04.2023 АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» повідомило відповідача про проведення 23.05.2023 о 10:00 засідання комісії з розгляду актів про порушення.

23.05.2023 комісією позивача розглянуто акт про порушення № 33840 від 29.04.2021 та прийнято рішення, оформлене протоколом № 1010.

Комісією вирішено виконати донарахування відповідно до пункту 2.3.16 ПРРЕЕ та пунктів 8.6.11, 8.6.20, 8.6.21 ККОЕЕ за тарифами на послуги з розподілу електричної енергії.

Для визначення обсягу середньодобового споживання комісією прийнято розрахунковий період, наступний після відновлення роботи комерційного засобу обліку, травень 2021 року.

Період нарахування за протоколом № 1010 відповідно до висновку № 10081 визначено з 05.02.2020 по 19.04.2021. За результатами розрахунку визначено 1 865 707 кВт·год недооблікованої активної електричної енергії вартістю 1 337 732,44 грн. Крім того, у протоколі зазначено 47 000 грн за послуги у випадку пошкодження та/або несправності приладу обліку, позапланової технічної перевірки, експертизи тощо.

Того ж дня комісією позивача розглянуто акт про порушення № 020776 від 29.04.2021 та прийнято рішення, оформлене протоколом № 1011 від 23.05.2023.

За цим рішенням також здійснено донарахування із застосуванням пункту 2.3.16 ПРРЕЕ та пунктів 8.6.11, 8.6.20, 8.6.21 ККОЕЕ, а для визначення середньодобового обсягу споживання прийнято травень 2021 року.

Період нарахування відповідно до висновку № 10081 визначено з 04.02.2020 по 29.04.2021. За результатами розрахунку визначено 461 805 кВт·год недооблікованої активної електричної енергії вартістю 330 868,67 грн.

На засіданнях комісії 23.05.2023 були присутні представники відповідача Савчук А.В. та Кравченко О.М. Вони отримали копії протоколів, однак від отримання розрахунків та рахунків відмовилися.

Листом № 24341/1001 від 23.05.2023 позивач направив відповідачу копію протоколу № 1010 від 23.05.2023, розрахунок до нього, рахунок № 2006/24/33840 від 23.05.2023, рахунок за послуги з експертизи № 2006/24 від 23.05.2023, а також копію протоколу № 1011 від 23.05.2023, відповідний розрахунок та рахунок № 2006/24/020776 від 23.05.2023.

У рахунках встановлено строк оплати 30 днів. У зв`язку з відмовою представників відповідача від їх отримання під час засідання комісії рахунки були направлені поштовим зв`язком та отримані відповідачем 06.06.2023.

Загальний розмір визначеної протоколами № 1010 та № 1011 від 23.05.2023 вартості необлікованої електричної енергії становить 1 668 601,11 грн, з яких 1 337 732,44 грн за протоколом № 1010 та 330 868,67 грн за протоколом № 1011.

Доказів сплати відповідачем зазначеної суми на час розгляду справи суду першої інстанції не надано; такі докази у матеріалах справи відсутні.

Не погодившись із рішеннями комісії, оформленими протоколами № 1010 та № 1011 від 23.05.2023, АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання цих рішень недійсними у справі № 904/6335/23.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2024 у справі № 904/6335/23 позов задоволено: визнано недійсним рішення комісії з розгляду акта № 33840 від 29.04.2021, оформлене протоколом № 1010 від 23.05.2023, та рішення комісії з розгляду акта № 020776 від 29.04.2021, оформлене протоколом № 1011 від 23.05.2023.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2025 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2024 у справі № 904/6335/23 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» відмовлено.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.03.2026 касаційну скаргу АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» залишено без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2025 у справі № 904/6335/23 без змін.

Таким чином, на час вирішення справи № 904/4666/23 рішення комісії АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» за актами про порушення № 33840 та № 020776 від 29.04.2021, оформлені відповідно протоколами № 1010 та № 1011 від 23.05.2023, залишалися чинними.

Щодо обставин, пов`язаних із витратами на професійну правничу допомогу

Після ухвалення рішення у справі АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» 22.07.2026 подало заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн та клопотання про долучення доказів понесення відповідних судових витрат.

На підтвердження заявлених витрат позивачем надано, зокрема, договір про надання правничої допомоги № 624-ДнЕМ-РП від 01.01.2026, звіт № 52/904/4666/23-ДнЕМ від 20.07.2026 про надання правничої допомоги, витяг з Єдиного реєстру адвокатів України, довіреність та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Договір № 624-ДнЕМ-РП від 01.01.2026 укладено між АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» як клієнтом та Адвокатським об`єднанням «Перший радник». За умовами договору адвокатське об`єднання зобов`язалося надавати клієнту платну професійну правничу допомогу, а клієнт приймати та оплачувати її.

Договором передбачено, зокрема, надання консультацій і роз`яснень, юридичний аналіз та розробку стратегії справи, вивчення матеріалів, підготовку процесуальних документів, збір доказів, підготовку до судового розгляду, участь у судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справ та підготовку документів щодо судових витрат.

Відповідно до пунктів 3.1- 3.6 договору за результатами виконання доручення адвокатське об`єднання складає звіт про надання правничої допомоги, який має містити детальний опис наданої допомоги та здійснених витрат з урахуванням складності справи, витраченого часу і вартості правничої допомоги.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що розмір винагороди адвокатського об`єднання визначається сторонами окремо за кожним дорученням клієнта та зазначається у звітах про надання правничої допомоги. Договір діє до 31.12.2026 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

На виконання договору сторонами підписано звіт № 52/904/4666/23-ДнЕМ від 20.07.2026, згідно з яким Адвокатським об`єднанням «Перший радник» надано правничу допомогу під час розгляду справи № 904/4666/23 у Господарському суді Дніпропетровської області.

У звіті зазначено такі послуги: подання через підсистему «Електронний суд» клопотання про поновлення провадження у справі від 23.03.2026 - 20 хвилин; участь адвоката Тищенко Т.А. у судовому засіданні 28.04.2026 з урахуванням часу на дорогу - 1 година 28 хвилин; у засіданні 17.06.2026 - 1 година 25 хвилин; у засіданні 20.07.2026 - 2 години 15 хвилин.

Загальний розмір винагороди адвокатського об`єднання за правничу допомогу, зазначену у звіті № 52/904/4666/23-ДнЕМ, визначено у сумі 7 000 грн, у тому числі ПДВ.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Переглядаючи оскаржувані рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить із визначених Господарським процесуальним кодексом України меж та завдань апеляційного перегляду, а також встановлених процесуальним законом правил доказування й оцінки доказів.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний перегляд не зводиться виключно до формальної перевірки правильності посилань місцевого господарського суду на норми матеріального чи процесуального права. Суд апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги перевіряє також обґрунтованість встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, повноту дослідження доказів, правильність їх оцінки та відповідність зроблених на їх підставі висновків фактичним обставинам справи. Саме такий зміст апеляційного перегляду випливає зі статті 269 ГПК України та послідовно застосовується Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.

Водночас частиною четвертою статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, визначені скаржником межі є загальним правилом апеляційного перегляду, однак вони не звільняють апеляційний суд від обов`язку правильно застосувати норми матеріального права та реагувати на такі процесуальні порушення, які закон визначає як безумовні підстави для скасування судового рішення.

У справі, що переглядається, предметом апеляційної перевірки за скаргою на рішення від 20.07.2026 є, зокрема, висновки місцевого господарського суду про доведеність підстав та розміру заявленої до стягнення вартості необлікованої електричної енергії у сумі 1 668 601,11 грн. Апелянт ставить під сумнів повноту встановлення вихідних даних розрахунку, застосований порядок визначення середньодобового споживання, період нарахування, оцінку висновку експертів № 10081, співвідношення цього висновку з іншими доказами, а також обсяг преюдиційного значення судових рішень у справі № 904/6335/23.

Окремим предметом апеляційного перегляду є додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 у частині покладення на відповідача 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки апелянт просить або повністю відмовити у відшкодуванні цих витрат, або істотно зменшити їх до розумного, обґрунтованого та співмірного розміру.

При здійсненні відповідної перевірки колегія суддів враховує закріплений у статті 13 ГПК України принцип змагальності сторін, відповідно до якого судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, учасники справи мають рівні процесуальні права, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на наведене саме на позивача, який звернувся з вимогою про стягнення 1 668 601,11 грн, покладається обов`язок доведення належними доказами сукупності обставин, які утворюють фактичну підставу заявленої ним майнової вимоги, включаючи існування відповідного грошового зобов`язання та його розмір. Водночас відповідач повинен довести обставини, на які він посилається на спростування заявлених вимог. Сам факт подання однією зі сторін певного документа чи наведення відповідного твердження не зумовлює автоматичного визнання викладеної у ньому обставини доведеною така обставина встановлюється судом за результатами оцінки всієї сукупності доказів.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

При цьому належність доказу визначається його здатністю підтвердити обставини, що входять до предмета доказування, допустимість дотриманням встановлених законом вимог щодо засобів доказування, достовірність відсутністю впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, а остаточне встановлення відповідної обставини здійснюється із застосуванням закріпленого статтею 79 ГПК України стандарту вірогідності доказів.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 915/222/24 наголосила, що стандарт доказування «вірогідності доказів» передбачає необхідність зіставлення доказів, поданих сторонами. Завдання суду полягає не у формальному підрахунку кількості наданих документів, а у визначенні того, докази якої зі сторін щодо конкретної спірної обставини є переконливішими та дозволяють дійти висновку, що відповідний факт скоріше мав місце, ніж не мав. Аналогічний підхід Верховний Суд застосовував, зокрема, у постановах від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 16.07.2021 у справі № 916/2620/20, від 16.09.2021 у справі № 910/12930/18, від 21.04.2021 у справі № 910/701/17.

Наведений стандарт має істотне значення для цієї справи, оскільки наявність формально оформленого документа, протоколу, розрахунку, висновку експерта чи іншого доказу сама по собі ще не означає, що всі відображені у ньому фактичні дані мають для суду наперед встановлену силу. Водночас і саме по собі посилання відповідача на певні розбіжності не є достатнім для спростування вимог позивача без оцінки того, чи підтверджені відповідні заперечення доказами та чи переважають вони за своєю вірогідністю докази, надані іншою стороною.

Такий підхід прямо відповідає статті 86 ГПК України, згідно з якою суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд зобов`язаний оцінити належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, вірогідність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, а також мотивувати врахування або відхилення кожного доказу чи групи однотипних доказів.

У постанові від 21.04.2021 у справі № 910/701/17 Верховний Суд наголосив, що правила статей 79 та 86 ГПК України вимагають від суду не ізольованого дослідження окремого доказу, а оцінки доказів у їх взаємному зв`язку та зіставлення доказової бази обох сторін. Обов`язок доказування при цьому спрямований на усунення тієї фактичної невизначеності, яка перешкоджає достовірному вирішенню спору.

Відтак під час апеляційного перегляду колегія суддів повинна перевірити не лише наявність у матеріалах справи відповідних документів, але й те, чи підтверджують вони у своїй сукупності саме ті юридично значущі обставини, на підставі яких місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов`язку сплатити заявлену позивачем суму.

Вимоги до законності та обґрунтованості судового рішення встановлені статтею 236 ГПК України. Судове рішення має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим рішення, прийняте на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами, з наданням оцінки аргументам учасників справи. При виборі та застосуванні норми права суд повинен враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Більш того, пунктами 1- 5 частини четвертої статті 238 ГПК України прямо передбачено, що мотивувальна частина рішення має містити перелік обставин, які є предметом доказування, перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують кожну таку обставину, висновок про те, яка обставина визнається встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів, мотиви визнання одних доказів більш вірогідними, а також мотивовану оцінку кожного аргументу учасника справи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім аргументів, які очевидно не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими або неприйнятними з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Разом з тим обов`язок суду надати мотивовану оцінку доводам сторін не означає необхідності давати окрему розгорнуту відповідь на кожне другорядне твердження учасника справи.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини у справах «Серявін та інші проти України» та «Трофимчук проти України», зазначила, що суди повинні належним чином викладати підстави своїх рішень, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає детальної відповіді на кожний довід. Вирішальним є те, щоб учасники справи отримали відповідь на всі істотні питання, які мають значення для правильного вирішення спору. Аналогічний підхід висловлений об`єднаною палатою КГС ВС у постановах від 03.07.2018 у справі № 906/429/17, від 21.05.2021 у справі № 904/1201/15 та інших.

Таким чином, довід апелянта про ненадання судом першої інстанції оцінки його запереченням не може оцінюватися виключно шляхом підрахунку кількості аргументів, на які місцевий суд не надав окремої письмової відповіді. Визначальним є встановлення того, чи стосувалися відповідні доводи обставин, які входили до предмета доказування та могли вплинути на висновок про наявність і розмір заявленої до стягнення грошової вимоги, і, якщо так, чи були такі доводи фактично досліджені та мотивовано оцінені судом.

При цьому колегія суддів враховує й встановлені статтею 277 ГПК України критерії для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, до яких належать неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність викладених у рішенні висновків обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Водночас сам факт окремого процесуального недоліку не зумовлює автоматичного скасування правильного по суті рішення. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. На необхідності встановлення причинного зв`язку між процесуальним порушенням та неправильним результатом вирішення спору окремо наголосила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 902/1331/22.

Таким чином, для вирішення питання про наявність передбачених статтею 277 ГПК України підстав для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 колегія суддів має послідовно встановити: належне нормативне регулювання спірних правовідносин; точні межі обставин, встановлених судовими рішеннями у справі № 904/6335/23; належну редакцію норм Кодексу комерційного обліку електричної енергії; доказове значення висновку електротехнічного дослідження № 10081 у взаємозв`язку з іншими матеріалами справи; наявність належного документального підтвердження вихідних даних і правильність здійсненого позивачем розрахунку; а після цього визначити, чи вплинули недоліки мотивування, на які посилається апелянт, на правильність вирішення спору по суті.

За цими ж процесуальними стандартами, з урахуванням особливостей доказування судових витрат, підлягає перевірці й додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026.

Щодо правової природи спірного нарахування та нормативного регулювання правовідносин сторін

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів насамперед вважає за необхідне визначити правову природу здійсненого АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» нарахування, оскільки від цього залежить як предмет доказування у справі, так і нормативний порядок визначення відповідного обсягу та вартості електричної енергії.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії визначені Законом України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 № 2019-VIII. Частиною першою статті 4 цього Закону встановлено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

Відповідно до частини четвертої статті 46 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на підставі договору про надання послуг з розподілу електричної енергії. Такий договір є публічним договором приєднання та укладається на основі типового договору, форму якого затверджує Регулятор.

За змістом частини шостої статті 56 цього Закону постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням Правил роздрібного ринку електричної енергії.

Частиною третьою статті 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» на споживача покладено, зокрема, обов`язок сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів, а також дотримуватися нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, правил технічної експлуатації та умов укладених договорів.

Зазначені положення Закону є чинними та застосовуються у взаємозв`язку з Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, та Кодексом комерційного обліку електричної енергії, затвердженим постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311.

У цій справі судом встановлено, що між сторонами діє публічний договір про надання послуг з розподілу електричної енергії, а договір № 2-6/24 про постачання електричної енергії від 25.03.2002 продовжує діяти у частині, яка не врегульована договором про надання послуг з розподілу електричної енергії.

Таким чином, спірні правовідносини сторін виникли не поза межами договірних відносин, а у зв`язку з користуванням відповідачем електричною енергією та здійсненням її комерційного обліку в межах правовідносин споживача з оператором системи розподілу.

Пунктом 1.1.2 ПРРЕЕ необлікована електрична енергія визначається як обсяг електричної енергії, використаний споживачем або переданий транзитом в електричні мережі, що належать іншим власникам електричних мереж, але не врахований розрахунковими засобами комерційного обліку або врахований неправильно.

Аналогічне визначення наведено Верховним Судом у постанові від 09.09.2025 у справі № 904/6706/23 при вирішенні спору щодо застосування пункту 2.3.16 ПРРЕЕ та положень глави 8.6 ККОЕЕ.

Відповідно до пункту 2.3.16 ПРРЕЕ у разі тимчасового порушення роботи вузла обліку в частині вимірювання обсягу електричної енергії та/або інших параметрів не з вини споживача обсяг електричної енергії, використаної споживачем від дня порушення вимірювань до дня відновлення вимірювань, визначається відповідно до Кодексу комерційного обліку електричної енергії.

Таким чином, зазначена норма ПРРЕЕ сама по собі передбачає можливість визначення розрахунковим шляхом обсягу електричної енергії навіть у ситуації, коли тимчасове порушення роботи вузла обліку відбулося не з вини споживача. У такому випадку нормативно визначальним є не встановлення винної поведінки споживача, а наявність факту порушення роботи вузла обліку, наслідком якого стало неврахування або неправильне врахування фактично спожитого обсягу електричної енергії, а також дотримання передбаченого ККОЕЕ порядку визначення такого обсягу.

Саме на такому розмежуванні наголосив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 09.09.2025 у справі № 904/6706/23. Верховний Суд погодився з тим, що положення пункту 2.3.16 ПРРЕЕ та пунктів 8.6.11, 8.6.18, 8.6.20, 8.6.21 ККОЕЕ встановлюють окремий порядок визначення обсягу електричної енергії у випадку тимчасового порушення роботи вузла обліку за відсутності вини споживача, та зазначив, що нарахування вартості недоврахованої електричної енергії за таким механізмом не вимагає доведення вини споживача як обов`язкової умови.

Цей правовий висновок має безпосереднє значення для справи, що переглядається, оскільки постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.03.2026 у пов`язаній справі № 904/6335/23 Верховний Суд прямо звернувся до правової позиції, сформульованої у справі № 904/6706/23, та застосував її до правовідносин саме між АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» та АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі».

У постанові від 10.03.2026 у справі № 904/6335/23 Верховний Суд зазначив, що положення пункту 2.3.16 ПРРЕЕ та ККОЕЕ встановлюють порядок визначення обсягу електричної енергії, спожитої у період тимчасового порушення роботи вузла обліку, в тому числі у разі відсутності вини споживача.

При цьому Верховний Суд у справі № 904/6335/23 погодився з встановленою Центральним апеляційним господарським судом обставиною, що порушення роботи вузлів обліку відбулося не з вини АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів», проте внаслідок такого порушення споживач оплачував електричну енергію у менших обсягах, ніж фактично її споживав.

Саме за таких обставин Верховний Суд охарактеризував здійснене оператором системи донарахування як плату за електричну енергію, яка була фактично спожита, але не облікована належним чином приладами обліку, а не як відповідальність, застосування якої обов`язково залежить від доведення вини споживача.

Зазначене має принципове значення для оцінки характеру спірної суми 1 668 601,11 грн.

Матеріалами справи встановлено, що при розгляді актів про порушення № 33840 та № 020776 від 29.04.2021 комісія АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» не здійснювала визначення спірного обсягу електроенергії за розрахунковими формулами глави 8.4 ПРРЕЕ як наслідок встановлення винного безоблікового споживання відповідачем.

Натомість рішеннями, оформленими протоколами № 1010 та № 1011 від 23.05.2023, визначено донарахування відповідно до пункту 2.3.16 ПРРЕЕ та пунктів 8.6.11, 8.6.20, 8.6.21 ККОЕЕ, тобто за нормативним механізмом визначення обсягу електричної енергії у зв`язку з тимчасовим порушенням роботи вузла комерційного обліку. За протоколом № 1010 визначено 1 865 707 кВт·год на суму 1 337 732,44 грн, а за протоколом № 1011 - 461 805 кВт·год на суму 330 868,67 грн.

Ця обставина прямо відображена і в постанові Верховного Суду від 10.03.2026 у справі № 904/6335/23. Верховний Суд зазначив, що АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» не здійснювало нарахування за актами про порушення із застосуванням положень глави 8.4 розділу VIII ПРРЕЕ, а розрахунок виконано відповідно до пункту 2.3.16 ПРРЕЕ та пунктів 8.6.11, 8.6.20, 8.6.21 ККОЕЕ із визначенням періоду за даними АСКОЕ, підтвердженими експертним дослідженням.

Вказаний підхід узгоджується і з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.01.2020 у справі № 910/17955/17.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи правову природу нарахування вартості недоврахованої електричної енергії за попереднім нормативним регулюванням, відступила від підходу щодо кваліфікації відповідного нарахування як оперативно-господарської санкції та дійшла висновку, що норми статей 235- 237 Господарського кодексу України про оперативно-господарські санкції до таких правовідносин не застосовуються, оскільки відповідне нарахування за своєю суттю є платою за поставлену електричну енергію.

Хоча постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 910/17955/17 стосувалася попереднього нормативного регулювання Правил користування електричною енергією та Методики визначення обсягу і вартості необлікованої електричної енергії, сформульований Великою Палатою підхід до правової природи такого платежу узгоджується з більш пізніми висновками Касаційного господарського суду щодо чинного регулювання ПРРЕЕ та ККОЕЕ, зокрема у справах № 904/6706/23 та № 904/6335/23.

Тому для вирішення цього спору відсутність встановленої вини АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» у виникненні порушення роботи вузлів обліку сама по собі не виключає виникнення обов`язку оплатити обсяг електричної енергії, який фактично був спожитий, але не був належним чином врахований засобами комерційного обліку.

Водночас із цього не випливає, що за відсутності вини споживача оператор системи вправі визначити будь-який розрахунковий обсяг електричної енергії або що чинність рішення його комісії сама по собі звільняє від необхідності довести заявлену до стягнення суму.

Застосування пункту 2.3.16 ПРРЕЕ можливе саме у взаємозв`язку з положеннями Кодексу комерційного обліку електричної енергії, який встановлює нормативний механізм визначення того обсягу електричної енергії, що фактично був спожитий у період порушення роботи вузла обліку, але не був належним чином виміряний.

Так, за положеннями глави 8.6 ККОЕЕ визначенню підлягають, зокрема, середньодобовий обсяг споживання, період порушення роботи вузла обліку та відповідний розрахунковий обсяг електричної енергії.

Положення пункту 8.6.20 ККОЕЕ передбачають правила визначення початку періоду порушення роботи вузла обліку, в тому числі можливість його визначення за часом та днем, зафіксованими засобами комерційного обліку або АСКОЕ, зокрема за результатами проведеного експертного дослідження.

Пункт 8.6.21 ККОЕЕ регламентує визначення дня відновлення роботи вузла обліку.

Пункт 8.6.11 ККОЕЕ визначає порядок розрахунку середньодобового обсягу споживання електричної енергії, який використовується при відповідних розрахунках. Верховний Суд у постанові від 10.03.2026 у справі № 904/6335/23 також аналізував зазначені положення ККОЕЕ як нормативну основу визначення спірного обсягу електричної енергії.

Таким чином, нормативна конструкція таких правовідносин складається з декількох послідовних елементів: має бути встановлений факт порушення роботи вузла комерційного обліку; визначений період, протягом якого вимірювання здійснювалися неналежним чином; визначений відповідно до ККОЕЕ розрахунковий обсяг електричної енергії за цей період; врахований обсяг електричної енергії, який прилади обліку все ж зафіксували; після чого може бути встановлений обсяг електричної енергії, який фактично був спожитий, але не потрапив до належного комерційного обліку, та його вартість.

Саме тому висновок про те, що вина споживача не є обов`язковою передумовою застосування пункту 2.3.16 ПРРЕЕ, не є тотожним висновку про автоматичну правильність будь-якого здійсненого оператором системи розрахунку.

Інакше кажучи, правова природа спірного платежу дає відповідь на питання, за що повинен сплатити споживач за електричну енергію, яка фактично була спожита, але не була належним чином облікована, однак не дає автоматичної відповіді на питання, який саме обсяг такої електричної енергії фактично мав місце і яка його належна вартість.

Останні обставини повинні встановлюватися відповідно до передбаченого ПРРЕЕ та ККОЕЕ механізму з урахуванням належних вихідних даних і доказів.

З огляду на викладене колегія суддів відхиляє як юридично помилковим можливий підхід, за яким сама відсутність вини відповідача у порушенні роботи вузлів обліку унеможливлює будь-яке донарахування електричної енергії.

Щодо преюдиційного значення судових рішень у справі № 904/6335/23 та меж такого значення

Апелянт наголошує, що предметом справи № 904/6335/23 було визнання недійсними рішень комісії оператора системи, тоді як у справі № 904/4666/23 предметом розгляду є стягнення конкретної грошової суми, а тому, на його думку, чинність рішень комісії не звільняє позивача від обов`язку довести складові відповідного розрахунку та кінцевий розмір грошової вимоги.

Позивач, натомість, виходить із того, що законність застосованого порядку визначення обсягу необлікованої електричної енергії, періоди відповідного нарахування, використання висновку експертів № 10081 та чинність протоколів № 1010 і № 1011 уже були предметом судового дослідження у справі № 904/6335/23, а тому повторне встановлення цих обставин суперечило б приписам статті 75 ГПК України та принципу юридичної визначеності.

Оцінюючи наведені позиції сторін, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Разом із тим частиною сьомою статті 75 ГПК України прямо передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Таким чином, для правильного застосування правила преюдиційності необхідно розмежовувати, з одного боку, фактичні обставини юридичні факти, безпосередньо досліджені та встановлені судом у попередній справі, а з іншого правову оцінку таких фактів і правові висновки, зроблені судом на підставі встановлених обставин.

Такий підхід усталено застосовується Верховним Судом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 наголосила, що преюдиційне значення надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Цей висновок надалі неодноразово відтворювався Касаційним господарським судом.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 01.10.2019 у справі № 910/10594/18 зазначив, що преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом та знайшли відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальність означає обов`язковість встановлених фактів і спрямована, зокрема, на недопущення повторного розгляду того самого фактичного питання та поставлення під сумнів остаточного судового акта.

Особливої уваги у цьому контексті заслуговує новіша правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладена у постанові від 19.12.2025 у справі № 910/10365/15.

Об`єднана палата, посилаючись, зокрема, на постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 та від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20, розмежувала фактичні обставини та їх правову оцінку: обставинами є життєві факти дії та події, з якими закон пов`язує юридичні наслідки; натомість висновок про правомірність поведінки, існування права вимоги, належне виконання зобов`язання, наявність або відсутність боргу тощо є правовою оцінкою встановлених життєвих обставин.

Об`єднана палата також врахувала висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, відповідно до якого сам по собі висновок іншого суду, наприклад, про відсутність боргу, не є фактичною обставиною, а становить результат правової оцінки встановлених фактів.

Наведені правові позиції мають бути застосовані й при визначенні наслідків розгляду справи № 904/6335/23.

Як встановлено матеріалами справи, у справі № 904/6335/23 АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» просило визнати недійсними рішення комісії АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» з розгляду акта про порушення № 33840 від 29.04.2021, оформлене протоколом № 1010 від 23.05.2023, та рішення комісії з розгляду акта про порушення № 020776 від 29.04.2021, оформлене протоколом № 1011 від 23.05.2023.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2024 відповідні позовні вимоги були задоволені.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2025 рішення місцевого господарського суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.03.2026 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2025 залишено без змін.

При цьому зміст постанови Верховного Суду від 10.03.2026 свідчить, що розгляд справи № 904/6335/23 не обмежувався формальною констатацією факту існування протоколів № 1010 та № 1011.

Судами у справі № 904/6335/23 безпосередньо досліджувалися обставини проведення 29.04.2021 перевірок, складення актів № 33840 та № 020776, проведення експертних досліджень, у тому числі дослідження ТОВ «НІСЕ» № 10081 від 16.02.2023, розгляду актів комісією оператора системи та здійснення відповідних нарахувань.

Зокрема, у справі № 904/6335/23 встановлено зміст висновку експертів № 10081, відповідно до якого факти, зафіксовані в актах № 020776 та № 33840, призводили до недообліку споживаної електричної енергії внаслідок встановлення шунтуючих перемичок у вимірювальних струмових колах лічильників GAMMA 300 заводські № 02351545 та № 02351558.

У цій же справі безпосередньо встановлено, що за даними системи АСКОЕ (ПК «Енергоцентр») у висновку № 10081 визначено початок порушення роботи лічильника № 02351545 - 05.02.2020 о 00:08, відновлення вимірювань 19.04.2021 о 05:15; щодо лічильника № 02351558 початок порушення 04.02.2020 о 18:02, відновлення вимірювань 29.04.2021 о 17:18.

Також судами у справі № 904/6335/23 встановлено, що рішенням комісії, оформленим протоколом № 1010 від 23.05.2023, нарахування здійснено із застосуванням пункту 2.3.16 ПРРЕЕ та пунктів 8.6.11, 8.6.20, 8.6.21 ККОЕЕ за період з 05.02.2020 по 19.04.2021; визначено 1 865 707 кВт·год недооблікованої активної електричної енергії вартістю 1 337 732,44 грн.

Щодо протоколу № 1011 від 23.05.2023 встановлено, що нарахування здійснено із застосуванням тих самих нормативних положень за період з 04.02.2020 по 29.04.2021; визначено 461 805 кВт·год недооблікованої активної електричної енергії вартістю 330 868,67 грн.

Таким чином, сам факт існування зазначених розрахунків, їх періоди, визначені ними обсяги та суми, нормативні положення, зазначені комісією як підстава нарахування, а також зміст висновку № 10081 є обставинами, які вже безпосередньо встановлювалися у справі № 904/6335/23.

Більше того, Центральний апеляційний господарський суд у справі № 904/6335/23 за результатами оцінки доказів встановив, що порушення в роботі вузлів обліку відбулося не з вини АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів», однак внаслідок такого порушення споживач оплачував електричну енергію у меншому обсязі, ніж фактично її споживав.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» здійснило донарахування не за правилами глави 8.4 розділу VIII ПРРЕЕ як санкцію за винне безоблікове споживання, а відповідно до пункту 2.3.16 ПРРЕЕ та положень ККОЕЕ, причому період такого донарахування було визначено на підставі даних АСКОЕ та підтверджено висновком експертів.

Саме ці встановлені обставини Верховний Суд поклав в основу висновку про обґрунтованість постанови апеляційного господарського суду та відсутність підстав для визнання рішень комісії недійсними.

Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апелянта в тій частині, в якій вони фактично спрямовані на повторне заперечення вже встановлених обставин щодо самого факту тимчасового порушення роботи вузлів обліку, виникнення внаслідок цього недообліку електричної енергії, використання АСКОЕ для визначення періоду порушення, змісту висновку № 10081, застосування оператором системи саме механізму пункту 2.3.16 ПРРЕЕ та глави 8.6 ККОЕЕ, а також факту прийняття комісією відповідних рішень із визначенням наведених у них періодів, обсягів і вартості електричної енергії.

Повторна оцінка цих фактичних обставин з метою дійти протилежного висновку про відсутність самого факту недообліку або про недійсність рішень комісії фактично означала б перегляд остаточного судового рішення у справі № 904/6335/23 поза передбаченою процесуальним законом процедурою, що не узгоджується ані з частиною четвертою статті 75 ГПК України, ані з принципом юридичної визначеності.

Водночас колегія суддів не погоджується з надмірно широким розумінням преюдиційності, яке фактично покладено в основу оскаржуваного рішення суду першої інстанції у цій справі.

У рішенні від 20.07.2026 місцевий господарський суд, відхиляючи інші заперечення відповідача, виходив, зокрема, з того, що такі заперечення не порушувалися відповідачем під час оскарження рішень комісії, а відповідні рішення комісії залишаються чинними.

Однак частина четверта статті 75 ГПК України не встановлює преюдиційності доводів, заперечень або правових позицій, які сторона заявила чи могла заявити в іншій справі. Преюдиційне значення мають саме фактичні обставини, які були безпосередньо досліджені та встановлені судом.

Тому сама обставина, що певний конкретний аргумент відповідача не був заявлений під час розгляду справи № 904/6335/23, не є самостійною правовою підставою для його відхилення у справі № 904/4666/23, якщо такий аргумент стосується фактичної обставини, яка не була безпосередньо встановлена попереднім судовим рішенням, і має значення для предмета доказування у цій справі.

У цьому аспекті заслуговує на часткову увагу довід апелянта про те, що предмет спору у справах № 904/6335/23 і № 904/4666/23 не є тотожним.

Предметом справи № 904/6335/23 була вимога про визнання недійсними рішень комісії оператора системи.

Натомість предметом цієї справи є майнова вимога АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» про стягнення з відповідача 1 668 601,11 грн.

Різний предмет позову сам по собі не усуває преюдиційного значення встановлених у попередній справі фактичних обставин, оскільки частина четверта статті 75 ГПК України такого правила не містить. Водночас різниця предметів спору має значення для визначення того, які саме обставини суд повинен встановити додатково для вирішення теперішньої майнової вимоги.

Так, справа № 904/6335/23 остаточно вирішила спір про недійсність рішень комісії № 1010 і № 1011. Таким чином, під час розгляду справи № 904/4666/23 не може бути повторно вирішене питання про їх недійсність з тих чи інших підстав, а чинність цих рішень не підлягає сумніву.

Проте чинність рішень комісії як юридичний результат попереднього спору не є тотожною преюдиційному встановленню кожної окремої математичної операції та кожного первинного числового показника, що використовувався при формуванні розрахунку, якщо такі показники безпосередньо не досліджувалися та не встановлювалися судами у справі № 904/6335/23.

Проведена колегією суддів перевірка змісту постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.03.2026 свідчить, що в ній відображено кінцеві обсяги та суми за протоколами № 1010 і № 1011, періоди нарахування, нормативний механізм їх визначення та дані висновку № 10081. Водночас постанова не містить встановлення походження конкретних вихідних величин 79 416 кВт·год та 248 108 кВт·год, не містить встановлення конкретних показів лічильників, шляхом віднімання яких отримано відповідні величини, та не містить окремої арифметичної перевірки операції 79 416 / 31, на яку посилається апелянт.

Апелянт саме на відсутність такого дослідження посилається у цій справі, зазначаючи, що судом першої інстанції не встановлено походження величин 79 416 та 248 108, конкретні покази та дати їх зняття, а також не перевірено арифметичну правильність подальших розрахунків.

У такий спосіб, такі конкретні питання не можуть бути відхилені лише з посиланням на преюдиційність справи № 904/6335/23, оскільки для застосування частини четвертої статті 75 ГПК України суд повинен встановити, що відповідна фактична обставина вже була безпосереднім предметом судового дослідження та знайшла відображення як встановлений факт у судовому рішенні.

При цьому необхідно відрізняти зазначене від правових висновків, сформульованих Верховним Судом у справі № 904/6335/23.

Правова оцінка певних обставин сама по собі не є преюдиційним фактом у розумінні частини четвертої статті 75 ГПК України, на що прямо вказує частина сьома цієї статті.

Водночас висновки Верховного Суду щодо застосування норм права не можуть ігноруватися судом під час розгляду цієї справи. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.03.2026 про можливість застосування до спірних правовідносин спеціального механізму пункту 2.3.16 ПРРЕЕ та положень глави 8.6 ККОЕЕ за відсутності вини споживача враховується колегією суддів не як преюдиційний факт, а як висновок Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що результати розгляду справи № 904/6335/23 мають для цієї справи таке значення.

Під час розгляду справи № 904/4666/23 не підлягають повторному доказуванню та поставленню під сумнів фактичні обставини, безпосередньо встановлені судовими рішеннями у справі № 904/6335/23, зокрема щодо проведення перевірок і складення актів № 33840 та № 020776; встановленого порушення роботи вузлів обліку та виникнення внаслідок цього недообліку електроенергії; змісту проведених експертних досліджень; встановлених за даними АСКОЕ у висновку № 10081 дат і часу порушення та відновлення вимірювань; прийняття комісією рішень № 1010 та № 1011; застосованого комісією нормативного механізму; визначених у цих рішеннях періодів, кінцевих обсягів та вартості необлікованої електричної енергії.

Так само не може бути повторно вирішене питання про недійсність рішень комісії № 1010 та № 1011, оскільки за результатами остаточного судового розгляду вимоги АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» про визнання цих рішень недійсними залишені без задоволення.

Разом із тим справа № 904/6335/23 не звільняє суд, який розглядає вимогу про стягнення коштів, від перевірки тих фактичних складових заявленої грошової вимоги, щодо яких попередні судові рішення не містять безпосередньо встановлених обставин, якщо відповідні питання належать до предмета доказування у цій справі та поставлені апелянтом у межах апеляційної скарги.

До таких питань, з урахуванням змісту постанови Верховного Суду від 10.03.2026 та доводів цієї апеляційної скарги, належить, зокрема, походження конкретних вихідних величин 79 416 та 248 108, документальне підтвердження показів, з яких вони отримані, та арифметична правильність відповідних операцій.

Тому довід апелянта про повну відсутність преюдиційного значення справи № 904/6335/23 є необґрунтованим.

Водночас є обґрунтованим довід апелянта в тій частині, що сам по собі факт чинності протоколів № 1010 та № 1011 не давав суду першої інстанції підстав автоматично відмовитися від оцінки будь-яких конкретних заперечень щодо складових грошового розрахунку лише з мотиву, що такі заперечення не заявлялися відповідачем у справі № 904/6335/23.

Щодо редакції пункту 8.6.11 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин

Апелянт виходить із того, що акти про порушення № 020776 та № 33840 складені 29.04.2021, а тому саме на цю дату слід визначати редакцію пункту 8.6.11 ККОЕЕ, за якою має розраховуватися середньодобовий обсяг споживання електричної енергії.

При цьому апелянт зазначає, що під час засідання комісії 23.05.2023 оператор системи застосував редакцію пункту 8.6.11 ККОЕЕ, яка, за твердженням скаржника, набула чинності 07.10.2022, тобто після складення актів про порушення, та наголошує на відмінності механізмів визначення середньодобового споживання у відповідних редакціях Кодексу.

Зокрема, апелянт правильно звертає увагу на те, що редакція пункту 8.6.11 ККОЕЕ, чинна станом на 29.04.2021, передбачала визначення середньодобового обсягу споживання електричної енергії на основі фактичних даних (показів) лічильника, зафіксованих за період між двома послідовними зчитуваннями показів, та кількості днів між цими зчитуваннями в аналогічному періоді попереднього року, а за відсутності відповідних даних за попередній рік за згодою сторін на основі фактичних даних лічильника за попередній розрахунковий місяць.

Такий зміст пункту 8.6.11 був встановлений Кодексом комерційного обліку електричної енергії у редакції постанови НКРЕКП від 20.03.2020 № 716, яка набрала чинності 26.03.2020. Зазначена редакція пункту 8.6.11 дійсно не містила окремого правила про визначення середньодобового обсягу для непрацюючих лічильників після відновлення роботи вузла обліку на підставі двох найближчих фактичних показів.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне уточнити вихідне твердження апелянта щодо дати появи іншого нормативного механізму.

Постановою НКРЕКП від 01.12.2021 № 2451 «Про затвердження Змін до Кодексу комерційного обліку електричної енергії» пункти 8.6.10- 8.6.12 ККОЕЕ були викладені у новій редакції. Саме цією постановою до пункту 8.6.11 включено, зокрема, правило, відповідно до якого для непрацюючих лічильників визначення середньодобового обсягу споживання електричної енергії після відновлення роботи вузла обліку проводиться на основі двох найближчих до періоду розрахунку зчитаних та переданих фактичних показів лічильника за умови, що між датами їх зняття минуло не менше 28 днів.

Таким чином, наведений механізм не був уперше запроваджений постановою НКРЕКП від 04.10.2022 № 1249 та не виник лише з 07.10.2022, як зазначає апелянт.

Історія редакцій ККОЕЕ свідчить, що постанова № 1249 від 04.10.2022 внесла зміни до низки інших положень Кодексу, у зв`язку із чим з 07.10.2022 утворилася нова консолідована редакція документа, однак примітка безпосередньо до пункту 8.6.11 вказує на його редакцію згідно з постановою НКРЕКП № 2451 від 01.12.2021.

Колегія суддів також враховує додаткові письмові пояснення відповідача від 21.09.2026, в яких останній наполягає на застосуванні до спірного розрахунку редакції пункту 8.6.11 ККОЕЕ від 26.03.2020 та стверджує, що здійснення перерахунку за цією редакцією приводить до результату 0,00 грн.

Наведені доводи не змінюють висновків суду апеляційної інстанції.

Дійсно, у редакції ККОЕЕ від 26.03.2020 пункт 8.6.11 передбачав визначення середньодобового обсягу споживання на основі фактичних даних лічильника між двома послідовними зчитуваннями в аналогічному періоді попереднього року, а у разі відсутності відповідних даних за згодою сторін на основі фактичних показів за попередній розрахунковий місяць. Проте зазначена редакція не містила положення, за яким відсутність певних вихідних даних або відсутність згоди сторін автоматично означала визначення обсягу споживання чи вартості електричної енергії у розмірі 0,00.

Крім того, редакція пункту 8.6.11 ККОЕЕ, яка передбачає спеціальний порядок визначення середньодобового споживання для непрацюючих лічильників після відновлення роботи вузла обліку на основі двох найближчих фактичних показів, була сформована постановою НКРЕКП № 2451 від 01.12.2021, а не вперше редакцією Кодексу від 07.10.2022, як зазначає апелянт. Офіційний текст ККОЕЕ прямо містить посилання на постанову НКРЕКП № 2451 як підставу викладення пункту 8.6.11 у відповідній редакції.

Визначальним для оцінки цього доводу є також те, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 10.03.2026 у справі № 904/6335/23, перевіряючи законність саме рішень комісії, оформлених протоколами № 1010 та № 1011 від 23.05.2023, навів та застосував відповідні положення пунктів 8.6.11, 8.6.20, 8.6.21 ККОЕЕ і погодився з висновком про те, що розрахунок здійснено відповідно до пункту 2.3.16 ПРРЕЕ та зазначених положень ККОЕЕ, а період донарахування визначено на підставі даних АСКОЕ та підтверджено експертним висновком.

При цьому Верховний Суд у цій самій постанові врахував раніше сформований ним підхід, відповідно до якого за триваючого характеру процедури розгляду акта про порушення нормативне регулювання самого вирішення питання комісією визначається з урахуванням законодавства, чинного на відповідній стадії такого розгляду.

За таких обставин твердження апелянта про незаконне надання пункту 8.6.11 ККОЕЕ зворотної дії у часі та про автоматичне зведення спірного нарахування до 0,00 грн не ґрунтується ані на змісті редакції ККОЕЕ від 26.03.2020, ані на висновках Верховного Суду, сформульованих при перевірці цих самих рішень комісії.

Посилання апелянта у додаткових поясненнях на пункт 9.7.2 ККОЕЕ також не свідчить про неправильність спірного розрахунку. Зазначена норма міститься у главі 9.7 «Округлення інтервальних значень часового ряду даних» та регламентує алгоритм округлення кожного окремого інтервального значення часового ряду даних комерційного обліку. Вона не замінює спеціального правила пункту 8.6.11 ККОЕЕ щодо визначення та округлення середньодобового обсягу споживання.

Крім того, пункт 9.7.2 ККОЕЕ встановлює, що різниця між округленим та неокругленим значенням активної електричної енергії для кожного інтервалу часового ряду не повинна перевищувати ±1 Вт·год, тоді як у додаткових поясненнях апелянт помилково наводить величину ±1 кВт·год.

Апелянтом не наведено конкретного часового ряду даних, окремих його інтервальних значень та математичного розрахунку, який би підтверджував, що порушення саме алгоритму пункту 9.7.2 ККОЕЕ спричинило завищення кінцевих обсягів 1 865 707 кВт·год та 461 805 кВт·год.

Не змінює висновків суду й повторне посилання на ділення 79 416 кВт·год на 31 день. Результат відповідної операції становить 2 561,8064516... кВт·год, а при округленні до чотирьох знаків після коми 2 561,8065 кВт·год. Таким чином, зазначений у додаткових поясненнях результат 2 561,8064 кВт·год також не відповідає математичному правилу округлення до чотирьох знаків після коми.

Разом із тим, як уже встановлено колегією суддів, різниця між 2 561,8065 кВт·год та використаним позивачем показником 2 561,81 кВт·год становить 0,0035 кВт·год на добу, а доказів того, що таке відхилення мало матеріальний вплив на кінцевий заявлений до стягнення розмір грошової вимоги, апелянтом не надано.

Тому наведені у додаткових письмових поясненнях аргументи не спростовують раніше сформованого колегією суддів висновку щодо відсутності підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, твердження апеляційної скарги про те, що використаний позивачем зміст пункту 8.6.11 ККОЕЕ набув чинності лише 07.10.2022, не відповідає історії нормативного регулювання.

Разом з тим зазначене саме по собі ще не вирішує порушеного апелянтом питання, оскільки визначальним є не лише момент набрання чинності відповідною редакцією ККОЕЕ, а й те, до якого моменту спірних правовідносин має бути прив`язане визначення застосовного нормативного регулювання.

За частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 роз`яснив, що дію нормативно-правового акта у часі необхідно розуміти таким чином, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, а до певної події або факту застосовується той нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Аналогічний підхід щодо дії нормативно-правових актів у часі неодноразово застосовував Верховний Суд, зокрема у постановах від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 та від 28.10.2021 у справі № 904/5082/19.

У такий спосіб, для вирішення доводу апелянта необхідно визначити, чи є датою юридичного факту, до якого застосовується пункт 8.6.11 ККОЕЕ, виключно 29.04.2021 дата виявлення та оформлення актами відповідних порушень, чи спірні правовідносини щодо визначення розрахункового обсягу електричної енергії продовжувалися і після цієї дати.

Матеріали справи свідчать, що 29.04.2021 не було здійснено ані остаточного визначення періоду недообліку, ані розрахунку його обсягу, ані визначення вартості відповідної електричної енергії.

10.06.2021 комісія, розглянувши акти № 020776 та № 33840, вирішила направити матеріали для проведення електротехнічної експертизи.

27.07.2022 Центральною комісією з розгляду цих актів прийнято рішення про направлення матеріалів до ТОВ «НІСЕ» для проведення електротехнічного дослідження щодо підтвердження факту недообліку електричної енергії та визначення періоду некоректної роботи засобів комерційного обліку.

Лише 16.02.2023 ТОВ «НІСЕ» складено висновок № 10081, у якому за даними АСКОЕ визначено конкретні моменти початку та відновлення вимірювань для обох засобів обліку.

І лише 23.05.2023 комісією АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», з урахуванням отриманого експертного дослідження, прийнято остаточні рішення, оформлені протоколами № 1010 і № 1011, якими визначено періоди, обсяги та вартість недооблікованої електричної енергії.

Таким чином, правовідносини щодо оформлення факту порушення роботи вузлів обліку та правовідносини щодо подальшого визначення розрахункового обсягу електричної енергії внаслідок такого порушення не можуть безумовно ототожнюватися.

Верховний Суд у постанові від 04.06.2020 у справі № 911/1206/19 уже розмежовував відповідні часові аспекти правового регулювання. Суд зазначив, що при оцінці правильності складення акта про порушення слід застосовувати нормативний акт, чинний на момент його складення. Водночас подальший розгляд такого акта комісією може становити триваючий процес, до якого застосовується нормативне регулювання, чинне на стадії такого розгляду.

Показово, що саме на цей висновок у справі № 911/1206/19 послався Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 10.03.2026 безпосередньо у справі № 904/6335/23 між цими ж сторонами та щодо цих же актів № 33840 і № 020776.

При цьому Верховний Суд у справі № 904/6335/23, аналізуючи законність саме протоколів № 1010 і № 1011, застосував пункт 8.6.11 ККОЕЕ у тому змісті, який передбачає визначення середньодобового обсягу для непрацюючих лічильників після відновлення роботи вузла обліку на основі двох найближчих фактичних показів із проміжком не менше 28 днів.

Верховний Суд прямо зазначив, що наведені положення ККОЕЕ використовуються ним «в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин», після чого процитував саме нову редакцію пункту 8.6.11, а не редакцію від 26.03.2020.

Далі Верховний Суд, оцінивши застосування пункту 2.3.16 ПРРЕЕ та пунктів 8.6.11, 8.6.20, 8.6.21 ККОЕЕ, погодився з висновком Центрального апеляційного господарського суду про відсутність підстав для визнання рішень комісії недійсними та зазначив, що розрахунок було здійснено за спеціальним порядком визначення обсягу електричної енергії у разі тимчасового порушення роботи вузла обліку не з вини споживача.

Колегія суддів враховує зазначений висновок Верховного Суду відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України.

За таких обставин аргумент апелянта про необхідність застосування до самого розрахунку, здійсненого комісією 23.05.2023, виключно редакції пункту 8.6.11 ККОЕЕ, чинної станом на дату складення актів 29.04.2021, не узгоджується з правовим підходом, який уже застосований Верховним Судом до цих самих правовідносин.

Застосування редакції пункту 8.6.11 ККОЕЕ, чинної на стадії остаточного визначення комісією розрахункового обсягу після отримання експертного висновку, у цьому випадку не означає, що на події 2020- 2021 років ретроспективно покладається нове визначення правопорушення або встановлюється нова відповідальність споживача.

Факт і характер порушення роботи вузлів обліку встановлюються з урахуванням нормативних правил та доказів, що стосуються відповідного періоду.

Натомість пункт 8.6.11 ККОЕЕ в спірних правовідносинах регламентує спосіб визначення середньодобового обсягу, необхідного для розрахунку після встановлення факту тимчасового порушення роботи вузла обліку. Такий розрахунок у цій справі був проведений не 29.04.2021, а після завершення експертних досліджень та прийняття комісією рішень 23.05.2023.

Тому сам по собі факт, що період недообліку охоплює час до зміни редакції ККОЕЕ, не є достатньою підставою для висновку про неправомірність застосованого оператором системи порядку визначення середньодобового споживання.

Разом із тим колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що суд першої інстанції мав би чіткіше визначити редакцію пункту 8.6.11 ККОЕЕ, яка застосовується, та навести мотиви такого застосування, оскільки різні редакції зазначеного пункту справді передбачають відмінні способи визначення середньодобового обсягу споживання. Місцевий господарський суд цього питання окремо не дослідив.

Проте наведений недолік мотивування не свідчить сам по собі про неправильність застосованої позивачем редакції ККОЕЕ та не утворює самостійної підстави для скасування рішення, оскільки під час апеляційного перегляду встановлено нормативну основу відповідного розрахунку, а Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 10.03.2026 у справі № 904/6335/23 застосував до цих самих правовідносин саме той зміст пункту 8.6.11 ККОЕЕ, на якому ґрунтуються протоколи № 1010 та № 1011.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині не дають підстав для висновку про неправомірність спірного нарахування через застосування неналежної редакції пункту 8.6.11 ККОЕЕ.

Щодо висновку електротехнічного дослідження № 10081, визначення періоду порушення та його співвідношення з іншими технічними доказами

Апелянт звертає увагу на те, що стосовно лічильника GAMMA 300 заводський № 02351545 експертами визначено початок порушення роботи вузла обліку 05.02.2020 о 00:08 та відновлення вимірювань 19.04.2021 о 05:15, тоді як акт про порушення № 33840 складено 29.04.2021, а в акті про усунення порушення, за твердженням апелянта, зафіксовано демонтаж шунтуючої перемички 29.04.2021 о 15:30.

Щодо лічильника GAMMA 300 заводський № 02351558 експертами визначено початок порушення 04.02.2020 о 18:02 та відновлення вимірювань 29.04.2021 о 17:18, тоді як в акті про усунення порушення № 020776 зазначено час усунення порушення 29.04.2021 о 16:30.

Крім того, відповідач посилається на акти № 125496 та № 125497 технічної перевірки засобів обліку електричної енергії вище 1000 В від 09.06.2020, зазначаючи, що за результатами таких перевірок порушень у роботі відповідних вузлів обліку не було зафіксовано, тоді як висновком № 10081 початок порушення роботи обох вузлів визначено ще у лютому 2020 року.

Апелянт вважає, що наведені обставини не були належним чином співставлені та оцінені судом першої інстанції, а висновок № 10081 фактично був сприйнятий як безумовне підтвердження періоду недообліку.

Оцінюючи зазначені доводи, колегія суддів виходить із такого.

За змістом частин першої та другої статті 98 ГПК України висновок експерта є докладним описом проведених експертом досліджень, зробленими за їх результатами висновками та обґрунтованими відповідями на поставлені питання. Предметом такого висновку можуть бути обставини, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує спеціальних знань.

Відповідно до частини шостої статті 98 ГПК України у висновку експерта, серед іншого, мають зазначатися питання, поставлені експерту, а також матеріали, використані ним під час проведення дослідження. Частина перша статті 104 ГПК України прямо встановлює, що висновок експерта не має для суду заздалегідь встановленої сили та оцінюється разом з іншими доказами за правилами статті 86 цього Кодексу; відхилення такого висновку повинно бути мотивоване.

Таким чином, процесуальний закон не дозволяє ані механічно покласти висновок експерта в основу судового рішення лише в силу його спеціального характеру, ані відхилити його виключно через незгоду однієї зі сторін із результатами проведеного дослідження.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 10.07.2024 у справі № 925/400/21 звернув увагу на специфіку такого засобу доказування: предметом експертного дослідження є обставини, встановлення яких потребує спеціальних знань, а спростування відповідного висновку без іншого спеціального дослідження, додаткової чи повторної експертизи у багатьох випадках є ускладненим. Разом з тим такий висновок залишається доказом, який підлягає оцінці у сукупності з усіма іншими матеріалами справи. У цій же постанові Верховний Суд наголосив, що особа, яка стверджує про недопустимість експертного висновку, повинна конкретизувати відповідні порушення та їх вплив на встановлення юридично значущих обставин.

Особливо важливим для цієї справи є те, що аналогічний підхід Верховний Суд застосував безпосередньо при касаційному перегляді справи № 904/6335/23 між цими ж сторонами.

У постанові від 10.03.2026 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду прямо навів положення частини першої статті 104 та статті 86 ГПК України і зазначив, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та повинен оцінюватися у взаємозв`язку з іншими доказами. Верховний Суд також застосував стандарт вірогідності доказів, встановлений статтею 79 ГПК України.

Тому довід апелянта про необхідність самостійної судової оцінки висновку № 10081 як доказу є правильним із процесуальної точки зору. Водночас сама ця процесуальна теза не означає, що висновок № 10081 є неналежним, недопустимим або недостовірним доказом.

Матеріалами справи встановлено, що до складення висновку ТОВ «НІСЕ» № 10081 за спірними обставинами вже проводилося інше електротехнічне дослідження.

Так, 25.05.2022 Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» складено висновок комісійного електротехнічного дослідження № 960/1024-1025/1026-1027/17234/1007-1010.

За змістом цього висновку експерти зазначили, що встановлення шунтуючих елементів у схемах обліку в комірках № 11 та № 21 могло призвести до викривлення обсягів споживання електричної енергії, однак категоричний висновок із цього питання надати неможливо у зв`язку зі змінами у виконавчій схемі, здійсненими до проведення натурного дослідження, та неможливістю провести відповідний експертний дослід разом з отриманням даних із програмного забезпечення «Енергоцентр».

Так само експертами ННЦ було зазначено про неможливість точно встановити періоди необлікованого споживання та його обсяг. При цьому час відновлення обліку в комірці № 11 за даними відповідного акта експерти визначили як 11:21 29.04.2021, а в комірці № 21 як 15:06 29.04.2021.

Після цього 27.07.2022 Центральною комісією з розгляду актів про порушення № 33840 та № 020776 матеріали були направлені до ТОВ «НІСЕ» для проведення електротехнічного дослідження щодо підтвердження факту недообліку електричної енергії та визначення періоду некоректної роботи засобів комерційного обліку.

За результатами цього дослідження 16.02.2023 складено висновок № 10081, яким експерти дійшли вже категоричного висновку про те, що зафіксовані в актах № 020776 та № 33840 факти встановлення шунтуючих перемичок у вимірювальних струмових колах лічильників GAMMA 300 заводські № 02351545 та № 02351558 призводили до недообліку споживаної електричної енергії.

При цьому конкретні моменти початку та відновлення вимірювань визначено на підставі даних системи АСКОЕ (ПК «Енергоцентр») відповідних лічильників: для № 02351545 з 05.02.2020 о 00:08 до 19.04.2021 о 05:15, для № 02351558 з 04.02.2020 о 18:02 до 29.04.2021 о 17:18.

Таким чином, твердження про існування відмінностей між результатами двох експертних досліджень відповідає матеріалам справи.

Проте сам факт відмінності експертних висновків уже був предметом аргументації АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» у справі № 904/6335/23.

Зі змісту постанови Верховного Суду від 10.03.2026 вбачається, що у касаційній скарзі товариство прямо посилалося на наявність двох висновків експертних установ, які, на його думку, суперечили один одному, заперечувало належність і допустимість дослідження ТОВ «НІСЕ» та оспорювало можливість здійснення розрахунку за визначений оператором системи період.

Разом із тим Центральний апеляційний господарський суд у справі № 904/6335/23 надав оцінку наявним експертним висновкам та дійшов висновку, що порушення роботи вузлів обліку спричинило недооблік фактично спожитої електроенергії, а АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» висновки експертів іншим спеціальним дослідженням не спростувало, власного експертного дослідження не замовляло та про проведення судової експертизи не клопотало. Верховний Суд зазначену оцінку визнав такою, що відповідає вимогам статей 79 та 86 ГПК України.

Більше того, Верховний Суд у пункті щодо підсумкової оцінки доказів прямо зазначив, що період донарахування у спірних правовідносинах був визначений на підставі даних АСКОЕ та підтверджений експертним висновком, і погодився з висновком апеляційного господарського суду щодо застосованого оператором системи порядку визначення обсягу електроенергії.

З огляду на це сама наявність двох не тотожних за своїми результатами експертних досліджень не може повторно використовуватися як самодостатня підстава для висновку про недостовірність висновку № 10081.

Щодо лічильника GAMMA 300 заводський № 02351545

Апелянт акцентує увагу на тому, що за висновком № 10081 вимірювання за цим лічильником відновилися 19.04.2021 о 05:15, тоді як акт № 33840 складено лише 29.04.2021, і, за твердженням відповідача, актом про усунення порушення зафіксовано фізичний демонтаж шунтуючої перемички 29.04.2021 о 15:30.

Таким чином, між моментом відновлення вимірювань, встановленим за даними АСКОЕ у висновку № 10081, та датою фізичного усунення зафіксованого під час перевірки порушення існує часовий проміжок близько десяти днів. Саме на цій обставині ґрунтується аргумент апелянта про неможливість, на його думку, відновлення правильного комерційного обліку за умови фізичного збереження шунтуючої перемички.

Колегія суддів погоджується, що наведені часові дані не є тотожними та потребують оцінки у взаємному зв`язку. Суд першої інстанції окремого мотивованого пояснення зазначеної розбіжності у рішенні не навів.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що встановлення технічної причини, з якої дані АСКОЕ могли зафіксувати відновлення належного режиму вимірювання за наявності або відсутності певних елементів у вторинних струмових колах, потребує спеціальних електротехнічних знань.

Тому суд не може самостійно, підміняючи експерта, конструювати технічне пояснення того, яким саме чином міг змінитися режим вимірювання відповідного приладу обліку.

Однак зворотне також є правильним: поставлене апелянтом технічне питання саме по собі ще не є доказом неможливості такого явища та не спростовує даних АСКОЕ або висновку спеціалістів. Для такого спростування необхідна відповідна доказова основа, а не лише припущення про те, що відновлення вимірювань за таких умов технічно неможливе.

У цьому контексті слід урахувати правову позицію Верховного Суду у справі № 925/400/21 про те, що саме через спеціальний характер обставин, досліджених експертом, спростування експертного висновку зазвичай потребує належних доказів, а за необхідності іншого спеціального дослідження.

Крім того, для оцінки впливу наведеної розбіжності саме на розмір заявленої грошової вимоги має значення те, що комісія за протоколом № 1010 не включила до періоду нарахування проміжок з 19.04.2021 по 29.04.2021.

Навпаки, кінцевою датою періоду донарахування за протоколом № 1010 визначено саме 19.04.2021, тобто дату відновлення вимірювань, встановлену у висновку № 10081, а не дату фізичного усунення порушення 29.04.2021. За цим протоколом нарахування здійснено за період з 05.02.2020 по 19.04.2021.

Таким чином, зазначена апелянтом різниця приблизно у десять днів не призвела до включення цих десяти днів до періоду нарахування, а тому сама по собі не підтверджує завищення розрахункового періоду за протоколом № 1010.

Інше питання чи ставить така обставина під сумнів технічну обґрунтованість самого висновку про відновлення вимірювань 19.04.2021. Однак для відповіді на нього необхідні спеціальні знання, а матеріали, на які посилається апелянт, не містять іншого експертного висновку, яким було б категорично встановлено, що зафіксоване АСКОЕ відновлення вимірювань 19.04.2021 о 05:15 є технічно неможливим або помилковим.

Більше того, використання саме більш ранньої дати, 19.04.2021, фактично скоротило період, за який позивач здійснив донарахування за цим лічильником, порівняно з можливим його визначенням до 29.04.2021.

Тому наведена часова невідповідність заслуговує на оцінку, проте на цьому етапі вона не є достатньою для висновку про недостовірність усього висновку № 10081 або неправильність визначеного протоколом № 1010 періоду.

Щодо лічильника GAMMA 300 заводський № 02351558

Інший характер має розбіжність щодо другого приладу обліку.

Актом про усунення порушення № 020776 від 29.04.2021, зміст якого відображений і в оскаржуваному рішенні, усунення порушення зафіксовано о 16:30.

Натомість у висновку № 10081 момент відновлення вимірювань визначено о 17:18 того самого дня.

Таким чином, між часом, зазначеним в акті про усунення порушення, та моментом відновлення вимірювань за даними АСКОЕ існує різниця у 48 хвилин. На цю обставину апелянт прямо посилається як на суперечність, яка, на його думку, ставить під сумнів визначений експертами період недообліку.

Колегія суддів зазначає, що факт фізичного усунення виявленого порушення та момент, у який система комерційного обліку зафіксувала відновлення відповідного режиму вимірювання, є різними за своїм змістом технічними подіями.

Разом із тим встановлення причин часової різниці між ними також належить до сфери спеціальних знань, а тому суд не вправі без відповідного доказового підґрунтя самостійно визначати, чи повинно було відновлення вимірювання відбутися миттєво в момент усунення шунтуючого елемента, чи певний часовий проміжок міг бути пов`язаний із технічними або програмними особливостями роботи засобу обліку чи АСКОЕ.

Відтак сама різниця у 48 хвилин є обставиною, яка потребує оцінки, однак не доводить автоматично помилковість висновку експертів.

При цьому питання про те, чи було фактично включено відповідний проміжок у розрахунковий обсяг електроенергії та чи здатні ці 48 хвилин вплинути на кінцеві 461 805 кВт·год і 330 868,67 грн, є вже питанням перевірки конкретного розрахунку і підлягає окремій оцінці.

Саме тому колегія суддів не погоджується з підходом, за яким сама по собі наявність часової різниці автоматично спростовує весь визначений у висновку № 10081 період з 04.02.2020 по 29.04.2021.

Щодо актів технічної перевірки № 125496 та № 125497 від 09.06.2020

Окремої оцінки потребує аргумент апелянта про те, що висновок № 10081 не узгоджується з актами технічної перевірки засобів обліку № 125496 та № 125497 від 09.06.2020.

Відповідач стверджує, що цими актами не було зафіксовано порушень роботи вузлів обліку, правильності схеми їх підключення чи наявності шунтуючих перемичок, тоді як експертами ТОВ «НІСЕ» початок порушення визначено з 04- 05.02.2020, тобто приблизно за чотири місяці до зазначених технічних перевірок.

Колегія суддів зазначає, що на відміну від самих актів про порушення № 33840 і № 020776, двох експертних досліджень та визначених за даними АСКОЕ періодів, акти № 125496 і № 125497 від 09.06.2020 безпосередньо не аналізуються у постанові Верховного Суду від 10.03.2026 у справі № 904/6335/23.

Тому довід щодо значення цих документів не може бути відхилений лише з мотивів преюдиційності попереднього судового рішення.

Водночас сам факт того, що в акті технічної перевірки певне порушення не було зафіксоване, і категоричний висновок про те, що такого порушення об`єктивно не існувало, не є тотожними твердженнями.

Для визначення доказового значення актів № 125496 і № 125497 необхідно враховувати, зокрема, предмет та обсяг проведеної 09.06.2020 перевірки, перелік фактично оглянутих елементів схеми комерційного обліку та можливість виявлення під час такої перевірки саме того способу впливу на вимірювальні струмові кола, який надалі було зафіксовано 29.04.2021.

Без встановлення цих обставин сам запис про відсутність виявленого порушення під час певної технічної перевірки не може автоматично спростовувати дані накопичувальної пам`яті засобів обліку та АСКОЕ, що стосуються їх роботи у відповідний період.

Разом із тим і протилежний підхід повне ігнорування актів технічної перевірки лише через наявність висновку № 10081 не відповідав би вимогам статті 86 ГПК України.

Якщо один доказ свідчить про відсутність зафіксованого під час конкретної перевірки порушення, а інший про наявність даних, які експерти інтерпретували як порушення роботи вузла обліку у той самий часовий період, суд має оцінити такі докази у взаємному зв`язку, а не формально надати одному з них наперед встановлену перевагу.

У цьому аспекті довід апелянта про те, що місцевий господарський суд у рішенні від 20.07.2026 не навів мотивованої оцінки актам № 125496 та № 125497 та їх співвідношенню з висновком № 10081, є обґрунтованим.

Однак недостатність мотивування рішення суду першої інстанції з цього питання ще не означає доведеності протилежного факту того, що порушення роботи вузлів обліку у червні 2020 року об`єктивно не існувало.

Таке твердження має бути доведене відповідними доказами з урахуванням технічного змісту та меж проведеної перевірки.

Щодо вихідних даних АСКОЕ та матеріалів, досліджених експертами

Апелянт також ставить питання, на підставі яких саме первинних та верифікованих даних системи АСКОЕ (ПК «Енергоцентр») або пам`яті приладів обліку експертами встановлено конкретні моменти початку порушення 04.02.2020 о 18:02 та 05.02.2020 о 00:08, а також чи надавалися експертам акти про порушення та акти технічної перевірки від 09.06.2020.

Відповідно до частини шостої статті 98 ГПК України використані під час експертного дослідження матеріали повинні бути зазначені у висновку.

З матеріалів справи та встановленого судами у справі № 904/6335/23 вбачається, що конкретні моменти початку й відновлення роботи вузлів обліку у висновку № 10081 визначено саме на підставі даних системи АСКОЕ (ПК «Енергоцентр») відповідних лічильників.

Ту саму обставину безпосередньо встановлено та враховано Верховним Судом у постанові від 10.03.2026. Верховний Суд за результатами оцінки справи погодився, що період донарахування було визначено на підставі даних АСКОЕ та підтверджено експертним висновком.

Тому твердження апелянта про повну відсутність доказового джерела, з якого експертами отримано відповідні часові дані, матеріалами справи не підтверджується.

Іншим є питання про можливість перевірки конкретних первинних записів АСКОЕ та їх співвідношення з іншими доказами. Воно підлягає оцінці з урахуванням того, які саме матеріали були додані до експертного висновку та наявні у справі, однак відсутність у тексті оскаржуваного рішення детального відтворення відповідного журналу подій сама по собі не перетворює висновок № 10081 на недопустимий доказ.

При цьому колегія суддів враховує, що сторона, яка заперечує висновок, не може обмежитися лише постановкою технічних запитань, відповідь на які потребує спеціальних знань, і на цій підставі вимагати визнання встановлених експертами обставин недоведеними.

Як уже зазначав Верховний Суд безпосередньо у справі № 904/6335/23, АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів», заперечуючи відповідні висновки, не надало іншого експертного дослідження, яким би вони були спростовані, і не ініціювало проведення судової експертизи під час розгляду попереднього спору.

Разом із тим процесуальне законодавство передбачає відповідні механізми усунення неясності чи сумнівів щодо експертного висновку. За частиною першою статті 107 ГПК України у разі неповноти або неясності висновку може бути призначено додаткову експертизу, а за частиною другою цієї статті за наявності сумнівів у правильності висновку, зокрема у зв`язку з його суперечністю з іншими матеріалами справи, повторну експертизу.

Таким чином, саме наявність мотивованого сумніву, підтвердженого матеріалами справи, а не лише незгода сторони з експертним висновком, має правове значення для вирішення питання про необхідність додаткового спеціального дослідження.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить таких висновків.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції мав оцінити висновок № 10081 не ізольовано, а у взаємозв`язку з іншими технічними доказами, зокрема з актами про усунення порушень та актами технічної перевірки № 125496 і № 125497 від 09.06.2020, є обґрунтованими в частині вимог до повноти судового мотивування.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 дійсно не містить окремої мотивованої відповіді на питання про співвідношення відновлення вимірювань за лічильником № [телефон приховано].04.2021 о 05:15 із подальшим виявленням порушення 29.04.2021, не пояснює різницю між 16:30 та 17:18 щодо лічильника № 02351558 і окремо не оцінює значення актів технічної перевірки від 09.06.2020.

Водночас наведені обставини самі по собі не спростовують висновок № 10081 і не доводять неправильності встановленого на підставі даних АСКОЕ періоду недообліку.

Щодо лічильника № 02351545 оператор системи використав саме більш ранню дату відновлення вимірювань 19.04.2021, унаслідок чого період нарахування був скорочений приблизно на десять днів порівняно з датою складання акта 29.04.2021.

Щодо лічильника № 02351558 встановлена різниця у 48 хвилин потребує врахування під час перевірки конкретного розрахунку, однак сама по собі не є доказом неправильності всього періоду з 04.02.2020 по 29.04.2021.

Щодо актів № 125496 і № 125497 від 09.06.2020 апелянт обґрунтовано порушує питання про необхідність їх оцінки, проте факт невиявлення певного порушення під час конкретної технічної перевірки не може без дослідження обсягу та способу такої перевірки автоматично прирівнюватися до доказу об`єктивної відсутності порушення роботи вузла обліку протягом усього відповідного періоду.

При цьому у справі № 904/6335/23 судами вже були досліджені два різні експертні висновки, а Верховний Суд, знаючи про наявність між ними відмінностей та розглянувши доводи цього ж товариства про неналежність висновку ТОВ «НІСЕ», погодився з оцінкою апеляційного господарського суду та констатував, що період донарахування визначений за даними АСКОЕ і підтверджений експертним висновком.

Щодо вихідних даних 79 416 та 248 108 кВт·год, визначення середньодобового споживання та арифметичної правильності розрахунку

Апелянт, зокрема, зазначає, що у розрахунку за протоколом № 1011 від 23.05.2023 використано формулу: W(доб.) = 79 416 / 31 = 2 561,81 кВт·год, однак, на його думку, ані з оскаржуваного рішення, ані з розрахунку неможливо встановити, що саме становить величина 79 416 кВт·год, якими конкретними показами лічильника вона підтверджена, коли відповідні покази були зняті та передані, чи є ця величина різницею між двома фактичними показами засобу обліку і чи відповідають використані вихідні дані встановленому Кодексом комерційного обліку електричної енергії порядку визначення середньодобового споживання.

Аналогічні заперечення апелянт висловлює щодо величини 248 108 кВт·год, використаної у розрахунку за протоколом № 1010.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що за обома протоколами для визначення середньодобового споживання оператором системи було обрано розрахунковий період, наступний після відновлення роботи комерційного засобу обліку, травень 2021 року.

За протоколом № 1010 період донарахування визначено з 05.02.2020 по 19.04.2021, за результатами розрахунку встановлено 1 865 707 кВт·год недооблікованої активної електричної енергії вартістю 1 337 732,44 грн.

За протоколом № 1011 період донарахування визначено з 04.02.2020 по 29.04.2021, а розрахований обсяг недооблікованої активної електричної енергії становить 461 805 кВт·год вартістю 330 868,67 грн.

До протоколів № 1010 та № 1011 були додані відповідні розрахунки, а їх копії разом із рахунками направлені споживачу.

Таким чином, величини, на які посилається апелянт, не є самостійними сумами донарахування, а виступають вихідними числовими показниками для визначення середньодобового споживання, яке надалі використано при розрахунку обсягу електричної енергії за період порушення роботи відповідного вузла обліку.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За статтею 79 цього Кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається, вважається доведеною, якщо докази, надані на її підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. За правилами статті 86 ГПК України суд повинен оцінити належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Тому колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що при вирішенні майнової вимоги про стягнення 1 668 601,11 грн недостатньо лише математично відтворити кінцевий результат розрахунку. Суд повинен мати можливість простежити логічний зв`язок між вихідними даними, визначеним середньодобовим споживанням, тривалістю періоду порушення, обсягом уже врахованої приладами електричної енергії та остаточним обсягом електричної енергії, який визначено як недооблікований.

Матеріалами справи підтверджується також, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач порушував відповідне питання.

Так, відповідач просив надати інформацію щодо кількості електричної енергії, спожитої у травні 2021 року за лічильниками GAMMA 300 № 02351545 та № 02351558, тобто саме за період, який був використаний оператором системи для визначення середньодобового споживання.

В обґрунтування свого клопотання відповідач прямо зазначав, що документи, які підтверджують фактичний обсяг споживання за травень 2021 року, окремо до матеріалів справи не надані, у зв`язку з чим він ставив під сумнів можливість перевірки відповідних розрахункових величин.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції дійсно не містить детального розкриття походження величин 79 416 та 248 108 кВт·год, не зазначає конкретних початкового і кінцевого показів засобів обліку, різницею між якими сформовані відповідні величини, та не відтворює послідовність арифметичних операцій від цих показників до остаточних 1 865 707 і 461 805 кВт·год.

У цій частині довід апелянта щодо недостатності мотивування оскаржуваного рішення є обґрунтованим.

Водночас колегія суддів не погоджується з подальшим висновком апелянта про те, що саме ця обставина автоматично свідчить про недоведеність усього здійсненого оператором системи розрахунку.

Насамперед необхідно враховувати, що правомірність рішень комісії, оформлених протоколами № 1010 і № 1011, уже була предметом безпосереднього судового розгляду у справі № 904/6335/23.

Під час розгляду зазначеної справи суди досліджували не лише сам факт наявності порушення роботи вузлів обліку, а й нормативний механізм визначення обсягу електроенергії, спожитої за такого порушення.

У постанові від 10.03.2026 у справі № 904/6335/23 Верховний Суд навів положення пункту 8.6.11 ККОЕЕ, відповідно до якого для непрацюючих лічильників середньодобовий обсяг споживання після відновлення роботи вузла обліку визначається на основі двох найближчих до періоду розрахунку зчитаних та переданих фактичних показів лічильника за умови, що між датами їх зняття не менше 28 днів.

Верховний Суд, залишаючи без змін постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2025, також безпосередньо зазначив, що оператором системи було здійснено розрахунок відповідно до пункту 2.3.16 ПРРЕЕ та пунктів 8.6.11, 8.6.20, 8.6.21 ККОЕЕ, а період донарахування визначено на підставі даних АСКОЕ та підтверджено експертним висновком.

Більше того, Верховний Суд у викладі встановлених судами обставин окремо відобразив кінцеві результати обох спірних розрахунків: за протоколом № 1010 - 1 865 707 кВт·год на суму 1 337 732,44 грн, а за протоколом № 1011 - 461 805 кВт·год на суму 330 868,67 грн, після чого погодився з висновком суду апеляційної інстанції про здійснення донарахування відповідно до ПРРЕЕ та ККОЕЕ.

Наведене не означає, що окремі величини 79 416 та 248 108 кВт·год набувають самостійного преюдиційного значення лише внаслідок їх використання у розрахунках. Як уже зазначалося колегією суддів, преюдиційне значення мають саме встановлені судовим рішенням обставини, а не будь-які проміжні математичні операції чи правова оцінка.

Однак при вирішенні цієї справи неможливо залишити поза увагою те, що відповідні розрахунки були невід`ємною складовою оспорюваних у справі № 904/6335/23 рішень комісії, якими було визначено конкретний обсяг та вартість недооблікованої електричної енергії, а законність застосованого порядку донарахування була перевірена судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Тому саме по собі твердження про те, що в оскаржуваному рішенні від 20.07.2026 окремо не розшифровано походження кожної проміжної величини, не є достатнім для висновку про неправильність кінцевого обсягу електричної енергії.

Щодо арифметичного доводу апелянта

Апеляційна скарга окремо звертає увагу на те, що результат математичної операції 79 416 / 31 становить 2 561,8064516... кВт·год, а при округленні до чотирьох знаків після коми 2 561,8065 кВт·год, тоді як у розрахунку позивача зазначено 2 561,81 кВт·год.

У цій частині арифметичний довід апелянта є правильним: якщо застосовувати передбачене пунктом 8.6.11 ККОЕЕ округлення середньодобового обсягу до чотирьох знаків після коми, результатом відповідної математичної операції є саме 2 561,8065 кВт·год.

Таким чином, значення 2 561,81 кВт·год фактично є результатом подальшого округлення до двох знаків після коми, а не до чотирьох.

Разом із тим оцінюючи значення цієї невідповідності для правильного вирішення спору, необхідно розмежовувати наявність арифметичної неточності у проміжному показнику та її матеріальний вплив на остаточний розмір заявленої до стягнення суми.

Різниця між показниками 2 561,8100 кВт·год та 2 561,8065 кВт·год становить лише 0,0035 кВт·год на добу.

Навіть якщо виключно для перевірки максимально можливого арифметичного впливу застосувати таку різницю до всього календарного проміжку з 04.02.2020 по 29.04.2021, вона становитиме близько 1,58 кВт·год.

Тому твердження про те, що таким округленням до розрахунку був доданий «зайвий кіловат» на кожну добу, математично не відповідає наведеним величинам.

Наявне відхилення становить не 1 кВт·год на добу, а 0,0035 кВт·год на добу.

За таких обставин сама арифметична різниця між 2 561,8065 та 2 561,81 кВт·год за відсутності доказів іншого її впливу на подальший алгоритм розрахунку є очевидно неспівмірною із загальним визначеним обсягом 461 805 кВт·год і сама по собі не може свідчити про неправильність усього розрахунку на суму 330 868,67 грн.

При цьому колегія суддів враховує, що навіть сам апелянт в апеляційній скарзі зазначає: наведене арифметичне відхилення саме по собі не визначає кінцевого результату спору без встановлення його впливу на подальші етапи розрахунку.

У такий спосіб, в цій частині доводи апеляційної скарги підтверджують наявність формальної арифметичної неточності у способі відображення середньодобового показника, однак не доводять неправильності кінцевого обсягу чи вартості недооблікованої електричної енергії.

Щодо віднімання електроенергії, фактично врахованої приладами обліку

Також при оцінці правильності кінцевого результату розрахунку колегія суддів враховує заперечення позивача, відповідно до яких під час визначення обсягу електричної енергії, спожитої з порушенням обліку, із розрахованого відповідно до пункту 8.6.11 ККОЕЕ обсягу було віднято електричну енергію, яка фактично пройшла через прилади комерційного обліку відповідача та була ними зареєстрована.

Ця обставина є істотною, оскільки кінцеві 1 865 707 та 461 805 кВт·год не є простим результатом множення середньодобового показника на кількість календарних днів, а являють собою обсяг електричної енергії, який оператор системи визначив як недооблікований після врахування електричної енергії, вже зареєстрованої комерційними приладами обліку.

Відтак оцінка лише однієї проміжної арифметичної операції без дослідження всього алгоритму розрахунку не може бути достатньою підставою для спростування його кінцевого результату.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апелянта в цій частині є частково обґрунтованими лише щодо повноти мотивування рішення суду першої інстанції.

Місцевий господарський суд мав більш детально зазначити походження використаних при визначенні середньодобового споживання величин 79 416 та 248 108 кВт·год і навести оцінку відповідним запереченням відповідача.

Водночас відсутність такого детального викладення у тексті рішення не є тотожною встановленню неправильності цих показників.

Застосований оператором системи порядок визначення обсягу електричної енергії за тимчасового порушення роботи вузла обліку, розрахункові періоди та кінцеві результати рішень комісії були предметом судової перевірки у справі № 904/6335/23, за результатами якої Верховний Суд погодився з висновком про здійснення донарахування відповідно до пункту 2.3.16 ПРРЕЕ та пунктів 8.6.11, 8.6.20, 8.6.21 ККОЕЕ.

Встановлена ж апелянтом різниця між 2 561,8065 та 2 561,81 кВт·год є реальною арифметичною невідповідністю щодо кількості знаків після коми, однак її величина становить лише 0,0035 кВт·год на добу, а матеріального впливу цієї різниці на кінцевий обсяг 461 805 кВт·год та суму 330 868,67 грн апелянтом не доведено.

Щодо повноти дослідження доказів і доводів відповідача судом першої інстанції та впливу недоліків мотивування на правильність вирішення спору

Апелянт зазначає, що місцевий господарський суд не надав мотивованої оцінки походженню та документальному підтвердженню величин 79 416 та 248 108 кВт·год, правильності визначення середньодобового споживання, редакції пункту 8.6.11 ККОЕЕ, яка підлягала застосуванню, часовим розбіжностям між висновком № 10081 та актами оператора системи, результатам технічних перевірок від 09.06.2020, арифметичній правильності розрахунку, а також доказам, на підставі яких визначено початок та закінчення періоду недообліку.

На думку апелянта, наведені доводи безпосередньо стосувалися предмета доказування, оскільки впливали не лише на правомірність застосування механізму визначення необлікованої електричної енергії, а й на доведеність конкретної заявленої до стягнення суми 1 668 601,11 грн.

Колегія суддів частково погоджується із зазначеними доводами апеляційної скарги в частині оцінки повноти мотивування рішення суду першої інстанції.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд повинен, зокрема, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення сторін, якими доказами вони підтверджуються, чи існують інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи, та яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин.

Пунктом 5 частини четвертої статті 238 ГПК України передбачено, що мотивувальна частина рішення повинна містити мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадків, коли відповідний аргумент очевидно не стосується предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Разом із тим вимога щодо мотивованості судового рішення не означає, що суд зобов`язаний надавати окрему розгорнуту відповідь на кожне другорядне твердження сторони.

Європейський суд з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України», виходить із того, що належне здійснення правосуддя передбачає зазначення у судових рішеннях підстав, на яких вони ґрунтуються, однак пункт 1 статті 6 Конвенції не може тлумачитися як вимога надавати детальну відповідь на кожний аргумент. Саме на цей підхід послався й суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Таким чином, визначальним є не формальна кількість доводів, яким присвячено окремі абзаци судового рішення, а те, чи отримали належну відповідь істотні аргументи, здатні вплинути на результат вирішення спору.

Досліджуючи зміст рішення від 20.07.2026, колегія суддів встановила, що суд першої інстанції детально виклав обставини складення актів про порушення, проведення експертних досліджень, прийняття рішень комісії за протоколами № 1010 та № 1011, результати розгляду справи № 904/6335/23, отримання відповідачем рахунків та відсутність доказів їх оплати.

Водночас мотиви відхилення низки конкретних заперечень відповідача викладені судом першої інстанції узагальнено.

Так, після висновку про відсутність доказів погашення заборгованості місцевий господарський суд зазначив, що заперечення відповідача, викладені у відзиві, спростовані матеріалами справи, а щодо інших заперечень, наведених у заявах по суті, вказав, що вони не можуть бути прийняті до уваги, оскільки «не підіймались під час оскарження рішень комісії», а рішення комісії, оформлені відповідними протоколами, є чинними.

Такий спосіб мотивування не повною мірою відповідає вимогам статей 86, 236- 238 ГПК України.

Як уже встановлено колегією суддів, сама обставина, що певне конкретне заперечення не було заявлене відповідачем у межах справи № 904/6335/23, не є самостійною підставою для його відхилення у цій справі, якщо відповідний довід стосується фактичної обставини, яка безпосередньо не була встановлена судовими рішеннями у попередній справі та належить до предмета доказування за вимогою про стягнення коштів.

Частина четверта статті 75 ГПК України встановлює преюдиційність фактичних обставин, встановлених судовим рішенням, а не преюдиційність переліку аргументів і заперечень, які сторона заявила або могла заявити під час розгляду іншої справи.

Тому місцевий господарський суд мав надати самостійну оцінку тим конкретним запереченням відповідача щодо розрахунку, які не були охоплені встановленими у справі № 904/6335/23 преюдиційними обставинами.

Проведена апеляційним судом перевірка підтвердила, що низка таких питань дійсно залишилась без окремої мотивованої відповіді у рішенні суду першої інстанції.

Так, місцевий суд не навів мотивів щодо того, яка саме редакція пункту 8.6.11 ККОЕЕ застосовується до здійсненого 23.05.2023 розрахунку та чому.

Не отримала окремої оцінки різниця між моментом відновлення вимірювань за лічильником № 02351545, визначеним у висновку № 10081 як 19.04.2021 о 05:15, та подальшим складенням 29.04.2021 акта про порушення і акта про його усунення.

Так само судом першої інстанції не пояснено різницю між часом усунення порушення щодо лічильника № 02351558 - 16:30 - та визначеним за даними АСКОЕ моментом відновлення вимірювань - 17:18.

Не надано окремої оцінки посиланню відповідача на акти технічної перевірки № 125496 та № 125497 від 09.06.2020 та їх співвідношенню з висновком № 10081.

Судом не розкрито походження використаних у розрахунках проміжних величин 79 416 та 248 108 кВт·год і не наведено окремої арифметичної оцінки результату ділення 79 416 на 31.

Таким чином, довід апелянта про те, що наведені питання не одержали повної мотивованої оцінки у рішенні суду першої інстанції, підтверджується змістом цього рішення.

Водночас встановлення наведеного процесуального недоліку ще не є достатньою підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення від 20.07.2026.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 902/1331/22, встановивши порушення судом першої інстанції норм процесуального права, окремо наголосила, що самого встановлення такого порушення недостатньо для скасування судового рішення. Необхідно з`ясувати, чи призвело воно до неправильного вирішення спору. У тій справі ОП КГС ВС залишила судові рішення без змін, оскільки виявлені процесуальні порушення не вплинули на правильність результату.

Такий підхід підлягає врахуванню і у справі № 904/4666/23.

Апеляційне провадження за своєю процесуальною природою передбачає повторну перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах, визначених статтею 269 ГПК України. Тому суд апеляційної інстанції не обмежується встановленням факту недостатності мотивів місцевого суду, а самостійно досліджує відповідні доводи, оцінює наявні докази та визначає, чи вплинули виявлені недоліки на правильність кінцевого висновку суду.

Саме з цією метою колегія суддів надала самостійну оцінку доводам відповідача щодо меж преюдиційності справи № 904/6335/23, належної редакції пункту 8.6.11 ККОЕЕ, доказового значення висновку № 10081, часових розбіжностей щодо обох засобів обліку, актів технічної перевірки від 09.06.2020, походження та значення вихідних розрахункових показників, а також зазначеної апелянтом арифметичної невідповідності.

За результатами такої перевірки встановлено, що окремі зауваження апелянта до мотивування рішення першої інстанції є слушними, проте вони не є тотожними доведеності неправильності самого нарахування.

Зокрема, невизначення місцевим судом у тексті рішення редакції пункту 8.6.11 ККОЕЕ компенсується її самостійною перевіркою судом апеляційної інстанції, за результатами якої не встановлено застосування оператором системи неналежної редакції цієї норми.

Наявність часової розбіжності щодо лічильника № 02351545 сама по собі не призвела до збільшення періоду нарахування, оскільки оператор системи використав саме більш ранню дату відновлення вимірювань 19.04.2021, внаслідок чого проміжок до 29.04.2021 до періоду донарахування не включався.

Розбіжність у 48 хвилин щодо другого лічильника потребувала оцінки, проте матеріалами справи не підтверджено, що вона ставить під сумнів увесь визначений висновком № 10081 період недообліку або призводить до неправильності всієї заявленої суми.

Акти технічної перевірки від 09.06.2020 також не могли бути залишені поза оцінкою, однак саме по собі невиявлення під час певної технічної перевірки порушення ще не є доказом того, що порушення роботи вузла обліку об`єктивно не існувало, без з`ясування предмета, обсягу та технічних можливостей такої перевірки.

Щодо проміжного розрахункового показника 2 561,81 кВт·год встановлено, що математично результат 79 416 / 31 при округленні до чотирьох знаків становить 2 561,8065 кВт·год, однак різниця 0,0035 кВт·год на добу не доводить неправильності кінцевих 461 805 кВт·год та 330 868,67 грн і не має доведеного матеріального впливу на результат спору.

Таким чином, у межах апеляційного перегляду ті істотні аргументи відповідача, які не одержали достатньо розгорнутої відповіді у рішенні місцевого господарського суду, отримали самостійну оцінку колегії суддів.

При цьому жоден із уже перевірених доводів не підтверджує висновку апелянта про те, що внаслідок недостатності мотивування місцевого господарського суду заявлена до стягнення сума в цілому повинна вважатися недоведеною.

Колегія суддів також не приймає довід позивача в тій частині, в якій він фактично пропонує не надавати оцінки відповідним запереченням відповідача виключно через те, що вони не заявлялися ним під час оскарження протоколів № 1010 та № 1011.

Так само сама по собі зміна представника відповідача після поновлення провадження у справі не відновлює процесуальних строків для подання доказів та не є безумовною підставою для прийняття доказів, поданих із порушенням встановленого процесуальним законом порядку.

Водночас ці обставини не позбавляють суд обов`язку надати оцінку тим доказам, які були прийняті судом до матеріалів справи, та тим правовим і фактичним аргументам, що належним чином стали предметом судового розгляду.

Тому посилання позивача на пасивну поведінку відповідача у попередній справі або зміну його представника не може саме по собі замінити оцінку доказів відповідно до статті 86 ГПК України.

Разом з тим колегія суддів враховує й те, що процесуальна поведінка сторони не може бути спрямована на фактичний повторний перегляд обставин, які вже остаточно встановлені судовими рішеннями у справі № 904/6335/23, або на повторне вирішення питання про чинність протоколів № 1010 та № 1011.

Таким чином, належний баланс у цій справі полягає в тому, що, з одного боку, відповідачу має бути забезпечена мотивована відповідь на конкретні доводи щодо складових заявленої до стягнення грошової вимоги, які не охоплюються преюдиційністю, а з іншого відповідні заперечення не можуть використовуватися як процесуальний засіб повторного оспорювання вже встановлених фактів та чинності рішень комісії.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції неповно мотивував відхилення частини заперечень відповідача, обмежившись у цій частині посиланням на те, що вони не заявлялися під час оскарження рішень комісії та що відповідні протоколи залишаються чинними.

Проте встановлений недолік мотивування сам по собі не підтверджує наявності передбачених статтею 277 ГПК України підстав для скасування рішення.

Вирішальним для цього є не факт того, що місцевий суд мав детальніше мотивувати відповідні питання, а результат їх перевірки судом апеляційної інстанції та встановлення того, чи спростовують такі доводи фактичні й правові підстави заявленої до стягнення суми та чи призвів недолік мотивування до неправильного вирішення спору по суті.

Щодо клопотання про виклик експертів Пампухи Г.Г. та Ковтюшенка О.В., заяви про виправлення технічної помилки та заперечень позивача

Під час апеляційного провадження представником АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» подано клопотання про виклик у судове засідання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які проводили електротехнічне дослідження та брали участь у складенні висновку № 10081 від 16.02.2023, для надання усних пояснень щодо проведеного дослідження, змісту та обґрунтованості зазначеного висновку, а також відповідей на питання учасників справи та суду.

Необхідність такого виклику відповідач обґрунтовує наявністю, на його переконання, істотних технічних та хронологічних суперечностей між висновком № 10081 та іншими матеріалами справи, які суд першої інстанції не усунув.

Зокрема, апелянт має намір з`ясувати: щодо лічильника GAMMA 300 № 02351545 яким технічним чином правильний комерційний облік міг відновитися 19.04.2021 о 05:15, якщо, за твердженням відповідача, шунтуючу перемичку фізично демонтовано лише 29.04.2021 о 15:30; щодо лічильника GAMMA 300 № 02351558 чим пояснюється різниця у 48 хвилин між зазначеним відповідачем моментом демонтажу шунтуючих елементів о 16:30 та зафіксованим у висновку № 10081 відновленням вимірювань о 17:18; чи досліджувалися під час проведення дослідження акти технічної перевірки засобів обліку № 125496 та № 125497 від 09.06.2020 та, якщо так, яким чином їх зміст співвідноситься з визначенням початку некоректної роботи вузлів обліку з лютого 2020 року; на підставі яких саме первинних даних системи АСКОЕ (ПК «Енергоцентр») або пам`яті лічильників визначено конкретні моменти початку порушення роботи відповідних вузлів обліку 04.02.2020 о 18:02 та 05.02.2020 о 00:08.

03.09.2026 відповідачем також подано заяву про виправлення технічної помилки, в якій зазначено, що у первісному клопотанні помилково наведено посилання на частину п`яту статті 104 ГПК України замість частини п`ятої статті 98 ГПК України, та заявлено прохання розглядати клопотання з урахуванням правильного нормативного обґрунтування.

Колегія суддів враховує зазначене уточнення.

Дійсно, стаття 104 ГПК України регулює порядок оцінки висновку експерта судом, тоді як процесуальна можливість виклику експерта для надання усних пояснень щодо його висновку передбачена саме частиною п`ятою статті 98 ГПК України.

Тому допущене заявником неправильне зазначення номера статті не змінює змісту та предмета заявленого клопотання і не перешкоджає його розгляду по суті. Окремого «виправлення» судом тексту процесуального документа, складеного учасником справи, у цьому випадку не вимагається; достатнім є врахування поданого учасником уточнення його правового обґрунтування.

Відповідно до частини п`ятої статті 98 ГПК України суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

Таким чином, із буквального змісту цієї норми вбачається, що заявлення учасником справи відповідного клопотання не створює для суду безумовного обов`язку викликати експерта у кожному випадку. Вирішення питання залежить від того, чи існує об`єктивна необхідність одержання усних пояснень для повного, всебічного та об`єктивного встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Аналогічного висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 06.02.2024 у справі № 910/13251/21, зазначивши, що виклик експерта для надання усних пояснень відповідно до частини п`ятої статті 98 ГПК України є правом суду, а не його безумовним процесуальним обов`язком, у зв`язку з чим відмова у такому клопотанні є допустимою за умови наведення судом відповідних мотивів.

Водночас дискреційний характер повноваження суду не означає можливості відмовити у виклику експерта без оцінки конкретних питань, для з`ясування яких сторона просить забезпечити його участь.

Як встановлено колегією суддів, висновок № 10081 має істотне доказове значення для розгляду справи, оскільки саме за даними АСКОЕ, дослідженими під час його складення, визначено моменти початку та відновлення вимірювань відповідних вузлів обліку.

При цьому висновок експерта не має для суду заздалегідь встановленої сили, що прямо передбачено частиною першою статті 104 ГПК України, та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами відповідно до статті 86 цього Кодексу.

Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі № 910/701/17 також наголосив на необхідності оцінки висновку експерта у взаємному зв`язку з іншими доказами та навів положення частини п`ятої статті 98 ГПК України щодо можливості його виклику для надання усних пояснень.

Той самий підхід був застосований Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду безпосередньо у постанові від 10.03.2026 у справі № 904/6335/23, де Верховний Суд виходив із того, що висновок № 10081 не має наперед установленої сили, однак повинен оцінюватися у сукупності з іншими матеріалами справи.

Разом із тим після дослідження змісту заявлених відповідачем питань колегія суддів не вбачає необхідності у виклику осіб, які проводили дослідження, для правильного вирішення цієї справи.

Щодо першого питання стосовно лічильника GAMMA 300 № 02351545

Дійсно, матеріали справи містять часову невідповідність між моментом відновлення вимірювань, визначеним у висновку № 10081 - 19.04.2021 о 05:15, та датою, коли було складено акт про порушення № 33840 і, за доводами апелянта, фізично усунуто виявлене порушення 29.04.2021.

Однак, як уже встановлено колегією суддів, ця розбіжність не спричинила збільшення періоду донарахування.

За протоколом № 1010 кінцевою датою нарахування визначено саме 19.04.2021, тобто дату відновлення вимірювань за висновком № 10081, а період з 20.04.2021 по 29.04.2021 до розрахунку не включено.

Відповідно, навіть якщо припустити необхідність додаткового технічного пояснення причин відновлення вимірювань раніше моменту фізичного виявлення та усунення порушення, сама ця обставина не свідчить про завищення періоду, за який позивач здійснив донарахування.

Усні пояснення щодо технічної причини такого явища за наведених обставин не є необхідними для встановлення того, чи був безпідставно збільшений заявлений до оплати обсяг електричної енергії, оскільки спірні десять днів до відповідного розрахункового періоду не включалися.

Щодо другого питання стосовно лічильника GAMMA 300 № 02351558

Стосовно різниці між 16:30 та 17:18 29.04.2021 колегія суддів також враховує, що апелянтом поставлено питання про технічні або програмні причини 48-хвилинного проміжку між усуненням порушення та зафіксованим за даними АСКОЕ відновленням вимірювань.

Разом із тим апелянтом не наведено розрахунку, який би свідчив про те, що саме зазначені 48 хвилин спричинили істотне або взагалі визначене у грошовому виразі збільшення кінцевих 461 805 кВт·год чи суми 330 868,67 грн.

Таким чином, наявність зазначеної часової різниці сама по собі не доводить неправильності всього періоду з 04.02.2020 по 29.04.2021 і не створює такої фактичної невизначеності, усунення якої було б неможливим без особистого виклику експерта.

При цьому завданням суду при вирішенні клопотання за частиною п`ятою статті 98 ГПК України не є отримання від експерта нового дослідження або формування нового експертного висновку, а з`ясування, чи необхідні додаткові усні пояснення щодо вже складеного письмового висновку для встановлення обставин, які мають значення для справи.

У цьому випадку матеріального впливу зазначеної 48-хвилинної різниці на кінцевий результат спірного розрахунку відповідачем не доведено.

Щодо третього питання стосовно актів № 125496 та № 125497 від 09.06.2020

Колегія суддів також не вбачає необхідності виклику експертів для надання відповіді на третє сформульоване апелянтом питання.

Насамперед це питання побудоване із включенням до нього як наперед встановленої обставини твердження про те, що акти № 125496 та № 125497 нібито «офіційно підтверджують повну справність вузла обліку та відсутність перемичок станом на 09 червня 2020 року». Саме в такій редакції відповідне питання сформульовано заявником.

Водночас, як уже зазначено колегією суддів при оцінці відповідного доводу апеляційної скарги, сам факт невиявлення певного порушення під час конкретної технічної перевірки не є безумовно тотожним встановленню об`єктивної відсутності такого порушення, якщо не досліджено предмет, обсяг та спосіб проведеної перевірки.

Тобто сформульоване апелянтом питання частково ґрунтується на його власній оцінці доказового значення актів № 125496 і № 125497, тоді як оцінка доказів належить до виключної компетенції суду та не може бути покладена на експерта.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що відповідачем надано інший спеціальний висновок, яким на підставі технічного аналізу зазначених актів категорично спростовано можливість існування порушення роботи відповідних вузлів обліку у визначений висновком № 10081 період.

Щодо четвертого питання стосовно первинних даних АСКОЕ

Четверте питання апелянта стосується джерела даних, на підставі яких у висновку № 10081 визначено конкретні дати і час початку порушення роботи вузлів обліку.

Разом із тим зміст висновку № 10081, матеріали справи та судові рішення у справі № 904/6335/23 свідчать, що відповідні моменти визначено за даними системи АСКОЕ (ПК «Енергоцентр») та даними пам`яті лічильників GAMMA 300 № 02351545 і № 02351558.

Саме з таким питанням позивач звертався до експертної установи: визначити на підставі даних системи АСКОЕ та пам`яті відповідних електролічильників час і день початку порушення роботи кожного вузла обліку та час і день відновлення вимірювань.

У такий спосіб, джерело відповідних часових даних із письмових матеріалів справи встановлюється.

Якщо ж апелянт фактично ставить під сумнів правильність технічної інтерпретації первинних даних АСКОЕ, то таке заперечення за своїм змістом уже стосується достовірності результату спеціального дослідження.

У такому випадку процесуальним засобом усунення обґрунтованих сумнівів у правильності експертного висновку може бути, залежно від характеру сумнівів, додаткова або повторна експертиза відповідно до статті 107 ГПК України.

Так, частина перша статті 107 ГПК України передбачає можливість призначення додаткової експертизи, якщо висновок є неповним або неясним, а частина друга цієї статті повторної експертизи за наявності сумнівів у правильності висновку, зокрема через його необґрунтованість або суперечність з іншими матеріалами справи.

Водночас відповідач не заявляє клопотання про призначення додаткової або повторної судової експертизи, не пропонує іншого експертного дослідження, яке б спростовувало технічні висновки № 10081, а просить саме про отримання усних пояснень від осіб, які вже проводили відповідне дослідження.

Колегія суддів враховує й те, що відповідний висновок уже був предметом безпосередньої судової оцінки у справі № 904/6335/23.

При цьому АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» у межах тієї справи заперечувало доказове значення висновку ТОВ «НІСЕ» та посилалося на суперечності між наявними експертними дослідженнями, однак за результатами розгляду справи Центральний апеляційний господарський суд визнав доведеним визначення періоду порушення на підставі даних АСКОЕ та експертного висновку, а Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановою від 10.03.2026 відповідні висновки залишив без змін.

Водночас колегія суддів не погоджується з позицією позивача в тій частині, що сама лише преюдиційність обставин, встановлених у справі № 904/6335/23, автоматично унеможливлює виклик експерта.

Частина п`ята статті 98 ГПК України не містить такого обмеження. Якщо під час розгляду іншої справи виникає необхідність у поясненні змісту експертного висновку щодо обставини, яка входить до предмета доказування та не охоплюється преюдиційністю, суд вправі використати передбачений цією нормою процесуальний механізм.

Тому заперечення АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» приймаються колегією суддів лише в тій частині, в якій вони стосуються відсутності необхідності повторного встановлення фактів, уже остаточно встановлених у справі № 904/6335/23.

Відмова у задоволенні клопотання у цій справі ґрунтується не на формальному існуванні попереднього судового рішення, а на оцінці конкретної мети виклику, змісту запропонованих питань, наявних у справі письмових доказів та значення відповідних обставин для правильного вирішення спору.

При цьому колегія суддів враховує, що висновок № 10081 був складений судовим експертом Пампухою Г.Г., який має свідоцтво судового експерта № 1792 від 27.05.2016, та фахівцем Ковтюшенком О.В., посвідчення № 145-13-2018 від 24.05.2018, що прямо відображено у матеріалах справи.

Таким чином, матеріали справи не дають підстав беззастережно ототожнювати процесуальний статус обох зазначених осіб як «судових експертів», як це зроблено у прохальній частині клопотання відповідача. Водночас ця обставина не є визначальною підставою для вирішення клопотання, оскільки колегія суддів виходить насамперед із відсутності необхідності в додаткових усних поясненнях щодо висновку № 10081.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2024 у справі № 910/13251/21 підтвердив, що суд, вирішуючи таке клопотання, вправі відмовити в його задоволенні, якщо не вбачає необхідності в отриманні усних пояснень експерта, за умови належного мотивування відповідного процесуального рішення.

З огляду на проведену колегією суддів оцінку висновку № 10081 у сукупності з іншими матеріалами справи, зміст судових рішень у справі № 904/6335/23, відсутність доведеного істотного впливу часових розбіжностей на остаточний розмір заявленої до стягнення суми, а також характер сформульованих відповідачем питань, колегія суддів доходить висновку, що необхідності у виклику ОСОБА_1 та Ковтюшенка О.В. для надання усних пояснень щодо висновку № 10081 під час апеляційного розгляду цієї справи немає.

Тому клопотання АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» про виклик зазначених осіб у судове засідання задоволенню не підлягає.

Подана відповідачем заява про виправлення технічної помилки враховується колегією суддів шляхом розгляду клопотання з правильним посиланням на частину п`яту статті 98 ГПК України, однак таке уточнення процесуальної підстави не змінює висновку суду щодо відсутності підстав для задоволення самого клопотання.

Щодо підсумкової оцінки доводів апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 та наявності підстав для його скасування

Підсумовуючи результати перевірки рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 у межах доводів та вимог апеляційної скарги АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів», колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 275 ГПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення або скасувати судове рішення повністю чи частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити рішення.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

При цьому за змістом частини другої статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права є підставою для скасування або зміни рішення лише у випадку, якщо відповідне порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт обґрунтовує необхідність скасування рішення одночасно кількома групами обставин: неправильним визначенням судом першої інстанції меж преюдиційності справи № 904/6335/23; невстановленням походження вихідних величин 79 416 та 248 108 кВт·год; застосуванням, на його думку, неналежної редакції пункту 8.6.11 ККОЕЕ; арифметичною невідповідністю при визначенні середньодобового споживання; суперечностями між висновком № 10081 та іншими матеріалами справи; ненаданням оцінки актам технічної перевірки від 09.06.2020; неналежною оцінкою експертного висновку; неповним мотивуванням заперечень відповідача, а відтак недоведеністю заявленої до стягнення суми 1 668 601,11 грн.

За результатами відповідної перевірки колегія суддів не встановила обставин, які у своїй сукупності давали б підстави для висновку про неправильність вирішення спору судом першої інстанції по суті.

Насамперед колегія суддів не погодилася з доводом апелянта про те, що судові рішення у справі № 904/6335/23 не мають преюдиційного значення для вирішення цього спору лише з тієї причини, що предмети позовів у двох справах відрізняються.

У справі № 904/6335/23 між тими самими сторонами безпосередньо досліджувалися обставини проведення перевірок 29.04.2021, складення актів № 33840 та № 020776, порушення роботи відповідних вузлів комерційного обліку, наслідки такого порушення у вигляді недообліку електричної енергії, проведення експертних досліджень, дані АСКОЕ щодо періоду порушення, застосування оператором системи пункту 2.3.16 ПРРЕЕ та положень глави 8.6 ККОЕЕ, а також прийняття комісією рішень, оформлених протоколами № 1010 та № 1011.

За результатами остаточного судового розгляду вимоги АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» про визнання зазначених рішень комісії недійсними залишено без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2025 залишено без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.03.2026.

Таким чином, відповідач не вправі у межах цієї справи повторно поставити під сумнів сам факт порушення роботи вузлів обліку, виникнення недообліку електричної енергії та чинність рішень комісії № 1010 і № 1011.

Разом із тим колегія суддів погодилася з апелянтом у тому, що преюдиційність зазначених обставин не може тлумачитися як автоматичне поширення на будь-яку проміжну арифметичну величину або як процесуальна заборона заявляти у цій справі заперечення щодо тих складових грошового розрахунку, які безпосередньо не були встановлені судовими рішеннями у справі № 904/6335/23.

Таким чином, суд першої інстанції дійсно застосував надто узагальнений підхід, коли відхилив частину заперечень відповідача з посиланням лише на те, що вони не порушувалися під час оскарження рішень комісії та що відповідні протоколи залишаються чинними.

Проте суд апеляційної інстанції цей недолік усунув шляхом самостійної перевірки відповідних доводів та доказів.

Не підтвердився довід апелянта і про неправомірність спірного нарахування внаслідок застосування неналежної редакції пункту 8.6.11 ККОЕЕ.

Колегією суддів встановлено, що нормативний механізм визначення середньодобового споживання для непрацюючих лічильників на основі двох найближчих фактичних показів із проміжком між датами їх зняття не менше 28 днів був запроваджений не з 07.10.2022, як стверджує апелянт, а постановою НКРЕКП від 01.12.2021 № 2451.

Крім того, саме такий зміст пункту 8.6.11 ККОЕЕ був застосований Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 10.03.2026 у справі № 904/6335/23 під час оцінки цих самих протоколів № 1010 та № 1011 і правовідносин між цими ж сторонами.

У такий спосіб, сама по собі обставина, що акти про порушення складені 29.04.2021, не підтверджує висновку апелянта про незаконність застосованого при прийнятті комісією 23.05.2023 порядку визначення розрахункового обсягу електричної енергії.

Так само за результатами оцінки висновку електротехнічного дослідження № 10081 колегією суддів не встановлено підстав вважати цей доказ недопустимим, неналежним або недостовірним.

При цьому суд апеляційної інстанції не надає зазначеному висновку наперед встановленої сили, а оцінює його відповідно до статей 86 та 104 ГПК України у взаємному зв`язку з іншими матеріалами справи.

Колегією суддів ураховано як наявність іншого електротехнічного дослідження ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса», так і часові розбіжності, на які посилається відповідач, а також його посилання на акти технічної перевірки № 125496 та № 125497 від 09.06.2020.

Проте жодна із зазначених обставин не спростовує висновок № 10081 у спосіб, достатній для висновку про відсутність факту недообліку або неправильність усього визначеного експертами періоду.

Щодо лічильника GAMMA 300 № 02351545 кінцевою датою донарахування оператор системи визначив саме 19.04.2021 дату відновлення вимірювань відповідно до висновку № 10081. Таким чином, період до 29.04.2021, на який звертає увагу апелянт, не був додатково включений до нарахування.

Щодо лічильника № 02351558 різниця у 48 хвилин між зазначеним часом усунення порушення та моментом відновлення вимірювань за даними АСКОЕ сама по собі не спростовує період недообліку тривалістю понад рік, а належного розрахунку, який би демонстрував істотний вплив саме зазначених 48 хвилин на заявлену до стягнення суму, апелянтом не наведено.

Не є достатнім для спростування висновку № 10081 і посилання на акти технічної перевірки № 125496 та № 125497 від 09.06.2020.

Апелянт виходить із того, що відсутність зафіксованого під час відповідної перевірки порушення безумовно доводить його відсутність станом на цю дату. Однак для такого висновку необхідно встановити предмет, фактичний обсяг та технічні можливості відповідної перевірки щодо виявлення саме того способу втручання у вимірювальні струмові кола, який був виявлений у подальшому.

Відповідачем не надано іншого спеціального дослідження, яке б категорично спростовувало визначені у висновку № 10081 дані АСКОЕ або встановлювало технічну неможливість існування відповідного порушення у спірний період.

У такий спосіб, наведені технічні заперечення потребували судової оцінки, проте за результатами такої оцінки вони не спростували доказів позивача.

Стосовно доводів про невстановлення походження величин 79 416 та 248 108 кВт·год колегія суддів також дійшла висновку про недостатню повноту мотивування рішення суду першої інстанції.

Місцевий господарський суд мав більш детально відобразити вихідні показники та логіку розрахунку середньодобового споживання.

Однак відсутність такого детального відтворення у мотивувальній частині рішення сама по собі не доводить неправильності застосованого розрахункового механізму або кінцевого результату.

Матеріалами справи підтверджується, що за обома протоколами для визначення середньодобового споживання використано дані травня 2021 року, тобто періоду після відновлення роботи вузлів обліку, а з розрахованого обсягу виключався обсяг електричної енергії, який фактично був зареєстрований приладами комерційного обліку.

Кінцеві результати розрахунків 1 865 707 кВт·год вартістю 1 337 732,44 грн за протоколом № 1010 та 461 805 кВт·год вартістю 330 868,67 грн за протоколом № 1011 були складовими рішень комісії, законність яких перевірялася судами у справі № 904/6335/23.

При цьому Верховний Суд у постанові від 10.03.2026 погодився з висновком про здійснення донарахування за механізмом пункту 2.3.16 ПРРЕЕ та пунктів 8.6.11, 8.6.20, 8.6.21 ККОЕЕ.

Наведена апелянтом арифметична невідповідність також перевірена колегією суддів.

Дійсно, результат операції 79 416 / 31 становить 2 561,8064516... кВт·год, а при округленні до чотирьох знаків після коми 2 561,8065 кВт·год, тоді як у розрахунку зазначено 2 561,81 кВт·год.

Таким чином, у цій частині апелянт обґрунтовано звернув увагу на спосіб округлення проміжного показника.

Водночас різниця між 2 561,8065 та 2 561,8100 кВт·год становить лише 0,0035 кВт·год на добу, тому сама собою не підтверджує неправильності кінцевих 461 805 кВт·год або суми 330 868,67 грн.

Апелянтом не встановлено та не доведено такого подальшого впливу зазначеної різниці на розрахунок, який би призвів до неправильного визначення заявленого до стягнення розміру грошової вимоги.

Більше того, у самій апеляційній скарзі відповідач визнає, що наведене арифметичне відхилення саме по собі не визначає результат спору без встановлення його впливу на подальші етапи розрахунку.

У такий спосіб, колегія суддів не встановила, що зазначена арифметична особливість має матеріальний характер та впливає на правильність рішення суду по суті.

Не знайшов свого підтвердження і загальний довід апелянта про те, що позивач не довів існування грошового зобов`язання відповідача.

Як встановлено судами, внаслідок порушення роботи вузлів комерційного обліку частина фактично спожитої відповідачем електричної енергії належним чином не була врахована.

При цьому відсутність вини споживача не усуває обов`язку сплатити вартість фактично спожитої, але недооблікованої електричної енергії, оскільки спірна сума за своєю правовою природою не є штрафною санкцією.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 09.09.2025 у справі № 904/6706/23 та застосованою безпосередньо до правовідносин сторін постановою від 10.03.2026 у справі № 904/6335/23.

Доказів сплати відповідачем визначених протоколами № 1010 та № 1011 сум на момент вирішення спору матеріали справи не містять.

Не приймає колегія суддів і загальне твердження апелянта про те, що сукупність порушених ним питань утворює таку невизначеність у доказах, яка унеможливлює висновок про доведеність позову.

За стандартом вірогідності доказів, встановленим статтею 79 ГПК України, суд не повинен вимагати абсолютної відсутності будь-яких запитань чи технічних розбіжностей у матеріалах справи. Визначальним є те, чи є сукупність доказів на підтвердження відповідної обставини більш переконливою, ніж докази, подані на її спростування.

У цій справі на підтвердження вимог позивача наявні акти про порушення, матеріали дослідження роботи вузлів комерційного обліку, висновок № 10081, дані АСКОЕ, рішення комісії, оформлені протоколами № 1010 та № 1011 із відповідними розрахунками, а також судові рішення у справі № 904/6335/23, якими надано оцінку істотній частині відповідних обставин.

Натомість наведені відповідачем заперечення після їх самостійної перевірки судом апеляційної інстанції не спростували більшої вірогідності сукупності доказів позивача щодо факту недообліку та існування обов`язку сплатити визначену його вартість.

Не встановлено колегією суддів і необхідності отримання додаткових усних пояснень від осіб, які проводили дослідження № 10081.

Як зазначено вище, заявлені апелянтом питання були оцінені судом з урахуванням частини п`ятої статті 98 ГПК України, а наявні матеріали дозволяють вирішити спір без виклику ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Таким чином, колегія суддів погоджується з апелянтом лише в тому, що рішення суду першої інстанції мало містити більш розгорнуту оцінку окремих заперечень відповідача, а посилання виключно на чинність протоколів та незаявлення відповідних аргументів у справі № 904/6335/23 не могло повністю замінити таку оцінку.

Однак цей недолік був усунутий під час апеляційного перегляду шляхом безпосередньої та мотивованої перевірки кожного істотного аргументу апеляційної скарги.

За результатами такої перевірки колегія суддів не встановила, що неповнота мотивування місцевого господарського суду призвела до неправильного вирішення спору.

Такий підхід узгоджується із правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка в постанові від 16.02.2024 у справі № 902/1331/22 виходила з того, що встановлені недоліки застосування норм матеріального чи процесуального права не є достатніми для скасування правильного по суті судового рішення, якщо вони не призвели до неправильного результату вирішення спору.

Крім того, Верховний Суд наголошував, що апеляційний суд, встановивши недоліки з`ясування або мотивування певних питань, повинен у межах наданих йому статтями 269, 275, 277 ГПК України повноважень самостійно здійснити необхідну перевірку та вирішити спір за результатами апеляційного перегляду, а не обмежуватися констатацією відповідних недоліків. Зокрема, такий підхід відображено у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/4455/19.

Таким чином, передбачені статтею 277 ГПК України підстави для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 та ухвалення нового рішення про відмову в позові, як про це просить АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів», за результатами апеляційного перегляду не встановлені.

Доводи апеляційної скарги частково виявили недоліки мотивування рішення суду першої інстанції, однак не спростували правильності його кінцевого висновку про наявність підстав для стягнення з АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» на користь АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» 1 668 601,11 грн вартості необлікованої електричної енергії.

За таких обставин апеляційна скарга АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення в частині вирішення позовних вимог підлягає залишенню без змін.

Щодо реальності та документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7 000 грн, характеру договору та способу визначення адвокатського гонорару

Окремому апеляційному перегляду підлягає додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026, яким з АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» на користь АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» стягнуто 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Заперечуючи проти додаткового рішення, апелянт насамперед посилається на те, що договір про надання правничої допомоги № 624-ДнЕМ-РП від 01.01.2026 не був укладений виключно для представництва інтересів позивача у справі № 904/4666/23, а має характер комплексного, за визначенням скаржника абонентського, юридичного обслуговування АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі».

Апелянт вважає, що за таких умов позивач мав довести, яка саме частина загальної винагороди за відповідним договором припадає на супроводження цієї конкретної справи та яким способом визначено 7 000 грн. За твердженням відповідача, за відсутності такого розмежування покладення відповідної суми на процесуального опонента може призвести до подвійного стягнення та фактичного перекладення на відповідача загальних витрат позивача на юридичне обслуговування.

Другою складовою відповідних заперечень є твердження про недостатність звіту № 52/904/4666/23-ДнЕМ від 20.07.2026, оскільки він, за позицією апелянта, не містить погодинної ставки адвоката, вартості кожної окремої процесуальної дії та розрахунку вартості однієї години роботи, а відтак не дає можливості перевірити механізм формування загальної суми 7 000 грн.

Колегія суддів не погоджується із зазначеними доводами як із підставою для повної відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За частинами першою та другою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною третьою статті 126 ГПК України передбачено подання учасником справи детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас процесуальний закон не встановлює вичерпного переліку відомостей, які обов`язково повинні міститися у такому описі, та не вимагає за кожного способу визначення гонорару обов`язкового наведення погодинної ставки.

На цьому прямо наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21: частина третя статті 126 ГПК України не визначає конкретного складу відомостей детального опису, а сторона повинна деталізувати його тією мірою, яка дозволяє виконати функціональне призначення такого документа визначити розмір витрат для цілей їх подальшого розподілу. Надмірний формалізм при оцінці такого опису не відповідає принципу верховенства права.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару може передбачати як фіксований розмір, так і погодинну оплату та визначається договором про надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 також розмежувала фіксований та погодинний способи визначення гонорару та зазначила, що у разі встановлення фіксованого розміру гонорару конкретна кількість часу, витраченого адвокатом на кожну окрему дію, сама по собі не визначає розміру адвокатської винагороди. Саме лише незазначення часу виконання кожної роботи при фіксованому гонорарі не перешкоджає суду встановити розмір витрат та вирішити питання про їх розподіл.

Таким чином, довід апелянта про те, що відсутність у договорі або звіті погодинної ставки сама по собі унеможливлює відшкодування витрат, не відповідає наведеному правовому висновку Великої Палати Верховного Суду.

При цьому у справі, що переглядається, надані позивачем докази дозволяють встановити як договірну підставу надання правничої допомоги, так і її зв`язок саме зі справою № 904/4666/23.

Так, відповідно до пункту 4.1 договору № 624-ДнЕМ-РП від 01.01.2026 розмір винагороди Адвокатського об`єднання за надання правничої допомоги за дорученням клієнта визначається сторонами окремо за кожним дорученням клієнта та зазначається у звітах про надання правничої допомоги.

Наведена умова договору має істотне значення для оцінки аргументу апелянта про «абонентський» характер правовідносин.

Дійсно, предмет договору № 624-ДнЕМ-РП не обмежується виключно однією судовою справою та передбачає можливість надання АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» широкого спектра професійної правничої допомоги.

Однак із самого лише широкого предмета договору не випливає, що клієнт сплачує єдину неподільну абонентську плату незалежно від конкретних доручень та що заявлені у цій справі 7 000 грн є частиною такої загальної абонентської плати.

Навпаки, пунктом 4.1 договору сторони прямо погодили механізм окремого визначення винагороди за кожним дорученням із фіксацією відповідної суми у звіті.

Саме на виконання цієї умови договору сторонами підписано звіт № 52/904/4666/23-ДнЕМ від 20.07.2026, який не стосується невизначеного комплексу юридичних послуг позивача, а прямо ідентифікує справу № 904/4666/23 та правничу допомогу, надану під час її розгляду Господарським судом Дніпропетровської області.

Згідно з цим звітом Адвокатським об`єднанням «Перший Радник» надано такі послуги: подання через підсистему «Електронний суд» клопотання про поновлення провадження у справі від 23.03.2026, на що зазначено 20 хвилин; участь адвоката Тищенко Т.А. у судових засіданнях 28.04.2026, 17.06.2026 та 20.07.2026 з урахуванням зазначеного у звіті часу на дорогу.

Загальний розмір винагороди за правничу допомогу, перелічену саме у цьому звіті, сторонами визначено у сумі 7 000 грн, у тому числі ПДВ.

Матеріалами справи також підтверджується, що звіт підписаний уповноваженими представниками сторін із використанням електронного сервісу «Вчасно».

За таких обставин колегія суддів не погоджується з характеристикою зазначеного звіту як документа, що лише абстрактно підтверджує наявність загальних договірних відносин між позивачем та адвокатським об`єднанням.

Навпаки, звіт виконує передбачену самим договором функцію конкретизує окреме доручення, фактично виконані в межах цього доручення роботи та погоджений сторонами розмір винагороди.

Тому твердження апелянта про відсутність доказів зв`язку заявлених 7 000 грн саме зі справою № 904/4666/23 матеріалами справи спростовується.

Так само матеріалами справи не підтверджено довід про можливість подвійного відшкодування одних і тих самих витрат.

Апелянтом не наведено доказів того, що правнича допомога, зазначена у звіті № 52/904/4666/23-ДнЕМ, уже оплачувалася позивачем як складова іншої окремої винагороди, щодо неї складено інший звіт чи акт на ту саму суму або що одні й ті самі витрати вже були покладені на відповідача в іншому судовому провадженні.

Саме по собі припущення про те, що широкий предмет договору потенційно може охоплювати значну кількість доручень клієнта, не є доказом подвійного стягнення.

У цьому аспекті посилання апелянта на судову практику щодо договорів комплексного чи абонентського правничого обслуговування не змінює висновку колегії суддів, оскільки вирішення питання про розподіл судових витрат залежить насамперед від конкретних умов договору та доказів у відповідній справі.

У цій справі пункт 4.1 договору прямо передбачає окреме визначення винагороди за кожним дорученням, а звіт № 52/904/4666/23-ДнЕМ виокремлює саме доручення щодо судового супроводження справи № 904/4666/23 і визначає його вартість.

Колегія суддів також не приймає довід апелянта про те, що звіт є лише «внутрішнім документом» сторін договору, а тому не може бути належним доказом судових витрат.

За змістом пунктів 3.5, 3.6 договору саме звіт є передбаченим сторонами документом, яким погоджується надана адвокатським об`єднанням правнича допомога; він може оформлюватися в електронному вигляді із застосуванням кваліфікованих електронних підписів. Пунктом 4.1 цього ж договору передбачено зазначення у звіті розміру винагороди за відповідним дорученням.

Таким чином, звіт у цій справі є не односторонньою довідкою адвокатського об`єднання, складеною виключно для цілей судового процесу, а документом, прямо передбаченим договором і погодженим його сторонами.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне уточнити й позицію позивача, який у відзиві зазначає, що відповідач, не будучи стороною договору про надання правничої допомоги, не має підстав втручатися у договірні правовідносини між клієнтом та адвокатським об`єднанням.

Дійсно, відповідач не вправі визначати для сторін договору спосіб формування гонорару, змінювати погоджені ними умови чи вимагати обрання погодинної моделі оплати замість фіксованої.

Проте з цього не випливає, що відповідач позбавлений права заперечувати проти покладення такого гонорару на нього як на процесуального опонента.

Розмір гонорару, погоджений адвокатом і клієнтом у межах їхніх внутрішніх договірних відносин, та розмір судових витрат, який підлягає компенсації за рахунок іншої сторони, є пов`язаними, але не тотожними категоріями.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, узагальнюючи практику Великої Палати, наголосила, що зобов`язання, які виникли між адвокатом та клієнтом, не є безумовно обов`язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат; суд повинен самостійно оцінити реальність, необхідність та розмір витрат, які пропонується компенсувати за рахунок іншої сторони.

Таким чином, відповідач має процесуальне право оспорювати пов`язаність, реальність, необхідність та співмірність заявлених витрат, однак таке право не означає можливості втручатися у свободу сторін договору при визначенні ними форми адвокатського гонорару.

Щодо відсутності погодинної ставки та вартості кожної окремої дії

Колегія суддів звертає увагу, що у звіті № 52/904/4666/23-ДнЕМ визначено конкретний перелік виконаних дій, адвоката, який їх виконував, та витрачений час, а також погоджено загальну вартість правничої допомоги 7 000 грн.

За таких умов відсутність розподілу цієї суми на окремі «тарифи» за кожну хвилину, годину чи процесуальну дію не позбавляє суд можливості оцінити заявлені витрати за критеріями статей 126 та 129 ГПК України.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/1964/21 прямо виключає надмірно формальний підхід, за яким відсутність погодинної деталізації при фіксованому гонорарі автоматично означає недоведеність витрат.

Тому посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 910/5086/20 та від 24.11.2020 у справі № 922/3818/19 не дає підстав для застосування сформульованого ним категоричного правила про неможливість відшкодування фіксованого гонорару без погодинної ставки, оскільки питання необхідного ступеня деталізації витрат при фіксованому способі обчислення гонорару надалі було спеціально вирішено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 сформувала висновок, відповідно до якого розмір витрат на професійну правничу допомогу визначається на підставі умов договору та доказів обсягу наданих послуг і їх вартості, а відшкодуванню можуть підлягати витрати незалежно від того, чи вони вже фактично сплачені клієнтом, чи лише підлягають сплаті.

Тому відсутність у матеріалах справи окремого доказу фактичного перерахування АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» 7 000 грн на користь Адвокатського об`єднання «Перший Радник» також сама по собі не є підставою для відмови у відшкодуванні цих витрат, оскільки пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України прямо охоплює як сплачену, так і таку, що підлягає сплаті, вартість правничої допомоги.

Таким чином, надана позивачем сукупність доказів договір про надання правничої допомоги № 624-ДнЕМ-РП від 01.01.2026, умова пункту 4.1 про окреме визначення винагороди за кожним дорученням, звіт № 52/904/4666/23-ДнЕМ від 20.07.2026 із конкретним посиланням на справу № 904/4666/23, переліком виконаних робіт та погодженою їх загальною вартістю є достатньою для підтвердження факту надання професійної правничої допомоги саме у цій справі та договірного обов`язку позивача сплатити за неї 7 000 грн.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що заявлені витрати взагалі не пов`язані зі справою № 904/4666/23, що їх неможливо виокремити із загального юридичного обслуговування позивача, що відсутність погодинної ставки робить їх недоведеними або що матеріалами справи підтверджується подвійне стягнення одних і тих самих витрат, є необґрунтованими.

Разом із тим встановлення договірного обов`язку клієнта сплатити адвокатському об`єднанню 7 000 грн ще не означає автоматичного покладення всієї цієї суми на відповідача.

При вирішенні питання про компенсацію суд повинен окремо перевірити співмірність і розумність заявленого розміру з урахуванням складності справи, фактичного обсягу виконаних адвокатом робіт, витраченого часу, ціни позову та значення справи для сторін.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 126 ГПК України розмір витрат має бути співмірним із зазначеними критеріями, а за наявності клопотання іншої сторони про їх зменшення обов`язок доведення неспівмірності покладається саме на сторону, яка таке клопотання заявляє.

Крім того, при розподілі витрат підлягають урахуванню критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, зокрема їх пов`язаність із розглядом справи, обґрунтованість і пропорційність предмету спору та поведінка сторін під час розгляду справи.

Саме з урахуванням цих критеріїв підлягають подальшій оцінці доводи апелянта про незначний, на його думку, фактичний обсяг роботи адвоката, включення до заявленого часу трьох годин на дорогу до суду та назад, а також питання про те, чи є кінцева сума 7 000 грн розумною і співмірною витратами, які можуть бути покладені на АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів».

Щодо співмірності 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, часу на участь у судових засіданнях і дорогу та підсумкової оцінки апеляційної скарги на додаткове рішення

Встановивши наявність належного документального підтвердження факту надання АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» професійної правничої допомоги саме у справі № 904/4666/23 та погодження сторонами договору винагороди у сумі 7 000 грн, колегія суддів переходить до перевірки доводів апелянта щодо неспівмірності та нерозумності покладення всієї зазначеної суми на відповідача.

АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» зазначає, що фактичний обсяг професійної діяльності адвоката позивача був незначним, оскільки складання клопотання про поновлення провадження у справі тривало 20 хвилин, а значну частину загального зазначеного у звіті часу 3 години із 5 годин 28 хвилин становить час, витрачений адвокатом на дорогу до Господарського суду Дніпропетровської області та у зворотному напрямку.

Апелянт також наголошує, що офіс адвокатського об`єднання та суд розташовані в межах одного населеного пункту міста Дніпра, а тому вважає компенсацію часу на дорогу неспівмірною та такою, що штучно збільшує розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Оцінюючи зазначені доводи, колегія суддів виходить із такого.

Частиною четвертою статті 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та/або значенням справи для сторони.

Відповідно до частин п`ятої та шостої цієї статті у разі недотримання наведених вимог суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат, а обов`язок доведення їх неспівмірності покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

Разом із тим критерії частини четвертої статті 126 ГПК України, які застосовуються при вирішенні клопотання про зменшення витрат, необхідно відрізняти від правил безпосереднього розподілу судових витрат, передбачених статтею 129 цього Кодексу.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, посилаючись на висновки ОП КГС ВС у справі № 922/445/19, зазначила, що за частиною п`ятою статті 129 ГПК України суд при розподілі судових витрат оцінює їх пов`язаність із розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність предмету спору, поведінку сторін, а також їх дії щодо досудового та мирного врегулювання спору.

Таким чином, факт погодження клієнтом та адвокатом певної суми гонорару не позбавляє суд обов`язку перевірити, чи є саме та сума, яку пропонується покласти на процесуального опонента, реальною, необхідною та розумною.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 сформулювала висновок, відповідно до якого при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат, їх дійсності та необхідності, а також розумності їх розміру з урахуванням конкретних обставин справи. Домовленості між адвокатом та клієнтом самі по собі не є безумовно обов`язковими для суду при вирішенні питання про покладення відповідних витрат на іншу сторону.

Такий підхід залишається актуальним і в новішій практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, який у постанові від 23.02.2026 у справі № 910/3692/25 знову виходив із необхідності оцінки реальності, необхідності та розумності заявлених адвокатських витрат з урахуванням конкретних обставин відповідної справи.

Щодо часу, витраченого адвокатом на дорогу

Колегія суддів не погоджується із твердженням апелянта про те, що час на дорогу адвоката до суду та у зворотному напрямку за своєю правовою природою не може включатися до витрат на професійну правничу допомогу або повинен бути виключений із них лише через розташування офісу адвоката та суду в одному населеному пункті.

Практика Верховного Суду з цього питання є сталою.

У постановах від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 18.05.2022 у справі № 910/4268/21, від 26.10.2022 у справі № 910/4277/21, від 18.04.2023 у справі № 903/378/22, від 23.03.2023 у справі № 921/434/21 та від 25.04.2023 у справі № 910/21424/21 Верховний Суд виходив із того, що участь адвоката в судовому засіданні охоплює не лише безпосереднє перебування у залі суду, але й об`єктивно необхідні дії, пов`язані з прибуттям до суду, очікуванням засідання та поверненням, оскільки відповідний час адвокат витрачає саме у зв`язку з виконанням доручення клієнта.

Така правова позиція була повторно відтворена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додатковій постанові від 06.12.2023 у справі № 905/493/22, на яку посилається позивач у відзиві. У тій справі Верховний Суд урахував не лише 41 хвилину безпосередньої участі адвоката у трьох судових засіданнях, але й час, об`єктивно витрачений представником на очікування їх початку, та знову наголосив на сталості підходу щодо віднесення прибуття до суду й очікування до складових професійної правничої допомоги. Подібний підхід застосовано Касаційним господарським судом і в постанові від 25.09.2024 у справі № 910/1345/24, у якій прямо підтверджено, що час, витрачений адвокатом на дорогу для участі в судовому засіданні, за відповідних обставин є складовою правничої допомоги та може підлягати компенсації разом з іншими витратами.

У такий спосіб, вирішальним є не саме географічне розташування офісу та суду в одному чи різних населених пунктах, а реальність зазначеного часу, його зв`язок із представництвом у конкретній справі та розумність заявленого розміру витрат у цілому.

Колегія суддів додатково звертає увагу на певну внутрішню непослідовність доводів самої апеляційної скарги.

Спочатку апелянт правильно відтворює зміст звіту та зазначає, що загалом на дорогу адвоката витрачено три години по одній годині на кожне із трьох судових засідань.

Проте надалі у цій же скарзі апелянт характеризує такі витрати вже як «по 1 годині в один бік в межах м. Дніпра».

Останнє твердження не відповідає змісту звіту № 52/904/4666/23-ДнЕМ.

У звіті зазначено участь у судових засіданнях з урахуванням часу на дорогу з офісу до суду та зворотну дорогу 1 година, а позивач у відзиві прямо пояснює, що загалом за три судові засідання на дорогу було враховано три години.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджується теза про включення до звіту двох годин дороги на кожне судове засідання.

Натомість враховано по одній годині загалом на прибуття до суду та повернення з нього у зв`язку з кожним із трьох засідань.

Сам по собі такий обсяг часу не виглядає очевидно надмірним, а доказів, які б спростовували фактичне витрачання відповідного часу або підтверджували його штучне завищення, відповідачем не надано.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду у справі № 826/2689/15 не дає підстав для іншого висновку.

У перевіреній постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15 відмова у компенсації окремої винагороди за час на дорогу була пов`язана з тим, що відповідна сторона не надала доказів конкретного часу, витраченого на дорогу, та розміру саме цих витрат. Тобто Верховний Суд не сформулював загального правила, за яким час на дорогу в межах одного населеного пункту не може компенсуватися.

Так само постанови Верховного Суду у справах № 905/1795/18 та № 904/4507/18 підтверджують загальне правило про необхідність оцінки розумності, реальності й пропорційності витрат та можливість неприсудження явно завищеної винагороди, але не містять загальної заборони враховувати час на дорогу адвоката до суду лише тому, що суд та адвокат розташовані в одному місті.

У такий спосіб, наведена апелянтом судова практика не підтверджує сформульованого ним категоричного висновку.

Щодо фактичного обсягу виконаної адвокатом роботи

Відповідно до звіту № 52/904/4666/23-ДнЕМ адвокатом Тищенко Т.А. під час розгляду справи в суді першої інстанції було подано клопотання про поновлення провадження у справі від 23.03.2026, на підготовку якого зазначено 20 хвилин, та забезпечено особисту участь у трьох судових засіданнях 28.04.2026, 17.06.2026 та 20.07.2026.

Загальна тривалість, відображена у звіті, становить 5 годин 28 хвилин, із яких, як пояснює позивач, 3 години становить дорога до суду та назад, 2 години 08 хвилин безпосередня участь у трьох судових засіданнях, а ще 20 хвилин підготовка і подання клопотання про поновлення провадження.

Колегія суддів не погоджується з апелянтом, що такий обсяг роботи слід оцінювати як настільки незначний, що заявлена винагорода 7 000 грн є очевидно неспівмірною.

Представництво інтересів клієнта в суді не зводиться виключно до фізичної тривалості виступу адвоката в судовому засіданні.

Верховний Суд послідовно виходить із того, що, беручи на себе представництво інтересів клієнта, адвокат виконує комплекс взаємопов`язаних дій, спрямованих на реалізацію процесуальних прав клієнта, а участь у судовому засіданні не може оцінюватися як формальна присутність представника протягом певної кількості хвилин.

Водночас колегія суддів не включає до доведеного обсягу професійної правничої допомоги будь-які роботи, які не зазначені у звіті № 52/904/4666/23-ДнЕМ. Оцінці підлягає саме той перелік дій та той обсяг часу, який сторони договору зафіксували у відповідному документі.

З огляду на це для перевірки співмірності заявлених 7 000 грн у цій справі враховуються: підготовка процесуального клопотання; особиста участь адвоката у трьох судових засіданнях; об`єктивно пов`язаний із такою участю час на прибуття до суду та повернення; тривалість і характер спору; його майновий характер та значний розмір заявлених позовних вимог.

При цьому сума 7 000 грн у співвідношенні з предметом спору про стягнення 1 668 601,11 грн не свідчить про очевидну непропорційність або надмірність витрат, а апелянт не надав доказів того, що вартість відповідного обсягу професійної правничої допомоги є явно завищеною.

Колегія суддів також враховує, що за змістом частини шостої статті 126 ГПК України саме на сторону, яка просить зменшити витрати, покладається обов`язок доведення їх неспівмірності.

Саме незадоволення відповідача погодженим позивачем та адвокатським об`єднанням розміром гонорару або наведення власної суб`єктивної оцінки необхідної вартості адвокатських послуг не є достатніми для його зменшення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 також виходила з того, що зменшення судом витрат за критеріями частини четвертої статті 126 ГПК України здійснюється за клопотанням іншої сторони за умови доведення нею неспівмірності заявлених витрат зі складністю робіт, їх обсягом та витраченим часом.

У цій справі відповідач відповідне клопотання заявив, тому його аргументи підлягають повній перевірці, однак наведені ним обставини не дають підстав вважати 7 000 грн очевидно або істотно неспівмірними з обсягом фактично наданої правничої допомоги.

Щодо критеріїв реальності, необхідності та розумності витрат

Колегія суддів також враховує критерії, сформульовані у практиці Європейського суду з прав людини та послідовно застосовувані Верховним Судом.

Так, у справі «East/West Alliance Limited проти України» ЄСПЛ виходив із того, що компенсації підлягають витрати, щодо яких доведено їх фактичність, неминучість та обґрунтованість розміру. Такий самий підхід застосовується Верховним Судом при вирішенні питань про професійну правничу допомогу.

У цій справі реальність відповідних дій підтверджується матеріалами судового провадження: клопотання про поновлення провадження було подано, а адвокат Тищенко Т.А. брала особисту участь у зазначених у звіті судових засіданнях.

Необхідність таких дій випливає із самої потреби позивача забезпечити представництво власних інтересів після поновлення провадження у справі та під час її подальшого розгляду.

При цьому відповідач не довів, що будь-яка із зазначених у звіті процесуальних дій фактично не виконувалась, не була пов`язана з цією справою або була очевидно зайвою для забезпечення представництва інтересів клієнта.

Не встановила колегія суддів і такого розміру винагороди, який міг би розцінюватися як спосіб надмірного збагачення позивача за рахунок процесуального опонента.

Правова позиція Верховного Суду про те, що компенсація витрат на професійну правничу допомогу не повинна перетворюватися на джерело додаткового прибутку або спосіб покарання іншої сторони, є правильною та підлягає врахуванню. Проте застосування цього принципу потребує встановлення конкретної непропорційності витрат, а не лише посилання на нього як на абстрактне правило.

У цій справі такої непропорційності колегією суддів не встановлено.

Щодо процесуальної поведінки відповідача

АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» додатково просить врахувати при визначенні розміру витрат процесуальну поведінку відповідача, яку характеризує як спрямовану на затягування розгляду справи та повторне оспорювання обставин, які вже були предметом судового розгляду у справі № 904/6335/23.

Дійсно, пункт 3 частини п`ятої статті 129 ГПК України передбачає можливість врахування поведінки сторони, яка призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання явно необґрунтованих заяв чи клопотань або безпідставного заперечення обставин, які мають значення для справи.

Водночас колегія суддів вважає, що сам факт реалізації відповідачем права на заперечення проти позову, подання апеляційної скарги або заявлення передбачених процесуальним законом клопотань не може сам по собі кваліфікуватися як недобросовісна процесуальна поведінка та використовуватися як підстава для збільшення обсягу покладених на нього судових витрат.

Як встановлено під час апеляційного перегляду, частина доводів відповідача, зокрема щодо недостатності мотивування рішення суду першої інстанції, меж преюдиційності та необхідності окремої оцінки конкретних складових розрахунку, потребувала самостійної перевірки судом апеляційної інстанції.

Тому колегія суддів не вбачає підстав кваліфікувати саме заявлення таких доводів як зловживання процесуальними правами.

Разом із тим цей висновок не впливає на результат вирішення питання про витрати, оскільки сума 7 000 грн відповідає критеріям реальності, необхідності та розумності незалежно від оцінки процесуальної поведінки відповідача.

Таким чином, для залишення додаткового рішення без змін немає необхідності покладати в основу висновку твердження позивача про навмисне затягування справи відповідачем.

Такий підхід забезпечує необхідний баланс: особа не повинна зазнавати негативних наслідків лише через реалізацію права на судовий захист, але водночас сторона, на користь якої вирішено спір, має право на відшкодування обґрунтованих витрат, безпосередньо пов`язаних із необхідністю такого судового захисту.

Щодо остаточної оцінки апеляційної скарги на додаткове рішення

Таким чином, за результатами апеляційної перевірки колегія суддів встановила, що надання АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» професійної правничої допомоги у справі № 904/4666/23 підтверджено належними доказами.

Договір № 624-ДнЕМ-РП від 01.01.2026 передбачає окреме визначення винагороди за кожним дорученням клієнта, а звіт № 52/904/4666/23-ДнЕМ від 20.07.2026 безпосередньо ідентифікує цю справу, конкретні надані у ній послуги та загальну погоджену сторонами винагороду 7 000 грн.

Доводи про те, що відповідні витрати є невідокремленою частиною загальної абонентської плати, що їх компенсація призведе до подвійного стягнення або що відсутність погодинної ставки автоматично робить суму недоведеною, свого підтвердження не знайшли.

Так само відсутні підстави для виключення із заявленого обсягу трьох годин, витрачених на дорогу до суду та назад, оскільки стала практика Верховного Суду визнає відповідний час складовою професійної правничої допомоги, якщо він реально понесений у зв`язку з представництвом клієнта.

При цьому матеріали справи підтверджують включення до звіту однієї години на прибуття до суду та зворотну дорогу щодо кожного судового засідання, а не однієї години в кожному напрямку, як надалі зазначає апелянт.

Доказів нереальності такого часу, його фактичного невитрачання або очевидної надмірності відповідачем не надано.

Заявлена загальна сума 7 000 грн, з урахуванням характеру та тривалості спору, майнового інтересу сторін, підготовки процесуального документа, участі адвоката у трьох судових засіданнях і пов`язаного з такою участю часу, не є явно завищеною або неспівмірною.

У такий спосіб, апелянт, на якого відповідно до частини шостої статті 126 ГПК України покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат, не навів обставин і доказів, достатніх для зменшення заявлених АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» 7 000 грн.

Водночас колегія суддів не покладає в основу такого висновку твердження позивача про зловживання відповідачем процесуальними правами, оскільки реалізація права на оскарження та заявлення процесуальних заперечень сама по собі не свідчить про недобросовісну поведінку.

За сукупністю встановлених обставин заявлена до відшкодування сума відповідає критеріям реальності, необхідності, розумності та співмірності, визначеним статтями 126, 129 ГПК України та правовими позиціями Верховного Суду.

Тому колегія суддів погоджується з кінцевим висновком Господарського суду Дніпропетровської області про наявність підстав для покладення на АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» 7 000 грн витрат АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Передбачених статтею 277 ГПК України підстав для скасування або зміни додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 апеляційним судом не встановлено.

Апеляційна скарга АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 задоволенню не підлягає, а оскаржуване додаткове рішення підлягає залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами і перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства «Новомосковський завод залізобетонних виробів» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача на користь Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» 1 668 601,11 грн вартості необлікованої електричної енергії.

Під час апеляційного перегляду колегією суддів встановлено, що окремі заперечення відповідача дійсно не отримали у рішенні суду першої інстанції достатньо розгорнутої мотивованої оцінки, зокрема щодо меж преюдиційного значення судових рішень у справі № 904/6335/23, редакції пункту 8.6.11 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, окремих технічних розбіжностей у висновку № 10081, актів технічної перевірки від 09.06.2020, а також проміжних вихідних даних та арифметичних складових розрахунку.

Водночас зазначені недоліки мотивування були усунуті судом апеляційної інстанції шляхом безпосередньої перевірки відповідних доводів, дослідження їх у взаємному зв`язку з матеріалами справи та надання їм належної правової оцінки.

За результатами такої перевірки колегією суддів не встановлено, що наведені апелянтом обставини спростовують факт порушення роботи вузлів комерційного обліку, виникнення внаслідок цього недообліку електричної енергії, правомірність застосованого оператором системи механізму визначення відповідного обсягу електроенергії або правильність кінцевого висновку про наявність у відповідача обов`язку сплатити заявлену позивачем суму.

Судові рішення у справі № 904/6335/23, якими остаточно відмовлено АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» у визнанні недійсними рішень комісії АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», оформлених протоколами № 1010 та № 1011 від 23.05.2023, мають преюдиційне значення щодо безпосередньо встановлених у тій справі фактичних обставин, однак не звільняли суд від оцінки конкретних доводів щодо складових грошового розрахунку, які не були самостійно встановлені у попередньому провадженні.

Після здійснення такої перевірки судом апеляційної інстанції доводи відповідача щодо неналежної редакції ККОЕЕ, недостовірності висновку № 10081, часових розбіжностей у визначенні моментів відновлення вимірювань, актів технічної перевірки від 09.06.2020, походження розрахункових показників 79 416 та 248 108 кВт·год та арифметичного округлення середньодобового споживання не підтвердили неправильності кінцевого розрахунку в обсязі, достатньому для відмови у позові.

Наведена апелянтом арифметична невідповідність при округленні показника 79 416 / 31 також не має доведеного істотного впливу на кінцевий обсяг та вартість необлікованої електричної енергії.

Не встановлено колегією суддів і підстав для висновку про недопустимість або недостовірність висновку електротехнічного дослідження № 10081 від 16.02.2023, який оцінено у сукупності з іншими доказами відповідно до статей 86, 98, 104 ГПК України.

Клопотання АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» про виклик ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для надання усних пояснень щодо висновку № 10081 задоволенню не підлягає, оскільки наявні у матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору, а необхідності в отриманні додаткових усних пояснень для встановлення юридично значущих обставин колегією суддів не встановлено.

Подане відповідачем уточнення щодо правильного посилання на частину п`яту статті 98 ГПК України враховано судом під час розгляду зазначеного клопотання.

Таким чином, встановлені під час апеляційного перегляду недоліки мотивування рішення суду першої інстанції не призвели до неправильного вирішення спору по суті та не є достатньою підставою для його скасування відповідно до статті 277 ГПК України.

За таких обставин апеляційна скарга АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026, колегія суддів також не встановила передбачених процесуальним законом підстав для його скасування або зміни.

Матеріалами справи підтверджено надання АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» професійної правничої допомоги саме у справі № 904/4666/23, її обсяг та погоджений сторонами договору розмір винагороди 7 000 грн. Звіт № 52/904/4666/23-ДнЕМ від 20.07.2026 безпосередньо стосується цієї справи та містить перелік фактично наданих адвокатом послуг.

Доводи апелянта про абонентський характер договору, відсутність погодинної ставки, можливе подвійне стягнення та недоведеність зв`язку відповідних витрат із цією справою не знайшли підтвердження, оскільки пунктом 4.1 договору передбачено окреме визначення винагороди за кожним дорученням клієнта, а відповідний звіт прямо ідентифікує справу № 904/4666/23.

Так само апелянтом не доведено неспівмірності заявлених 7 000 грн із фактичним обсягом наданої професійної правничої допомоги.

Врахований у звіті час на прибуття адвоката до суду та повернення з нього був безпосередньо пов`язаний із представництвом інтересів клієнта у трьох судових засіданнях, а матеріалами справи підтверджується врахування однієї години на дорогу загалом щодо кожного відповідного судового засідання, а не однієї години в кожному напрямку.

З огляду на характер спору, ціну позову, фактичний обсяг виконаних адвокатом робіт, участь у трьох судових засіданнях та відсутність доказів очевидної надмірності відповідної винагороди, заявлені 7 000 грн відповідають критеріям реальності, необхідності, розумності та співмірності.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про покладення на АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» 7 000 грн витрат позивача на професійну правничу допомогу є правильним.

За таких обставин апеляційна скарга АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 також задоволенню не підлягає, а додаткове рішення залишенню без змін.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене та результати апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення обох апеляційних скарг АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» та скасування чи зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 і додаткового рішення цього ж суду від 04.08.2026 у справі № 904/4666/23.

Судові витрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони з урахуванням результатів розгляду справи.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду апеляційна скарга АТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 залишається без задоволення, понесені апелянтом витрати зі сплати судового збору за її подання відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на апелянта та відшкодуванню за рахунок іншої сторони не підлягають.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 колегія суддів враховує, що предметом такого додаткового рішення є виключно розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Вимоги щодо розподілу судових витрат не є самостійними позовними вимогами та не впливають на розмір судового збору, який підлягав сплаті при зверненні до суду з позовом. У зв`язку із цим апеляційна скарга на додаткове рішення, яким вирішено виключно питання розподілу судових витрат, не є об`єктом справляння судового збору.

Такий правовий підхід викладений Верховним Судом, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/15191/19, від 22.02.2021 у справі № 922/3439/19 та від 04.11.2024 у справі № 915/1701/21.

Таким чином, питання розподілу судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення від 04.08.2026 не виникає.

У відзиві на апеляційні скарги АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» заявило про понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, попередній розмір яких визначено у сумі 20 000 грн, та зазначило, що точний розмір таких витрат буде повідомлено додатково з урахуванням часу, витраченого на підготовку процесуальних документів та участь у судових засіданнях.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила відповідну заяву.

Оскільки зазначені позивачем 20 000 грн є лише попередньо визначеним розміром витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, а остаточний розмір таких витрат та докази на його підтвердження станом на час вирішення питання про їх розподіл не визначені, підстави для стягнення відповідної суми у цій постанові відсутні.

Питання щодо розподілу витрат АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, підлягає вирішенню за умови подання стороною відповідних доказів у порядку та строки, встановлені частиною восьмою статті 129, статтями 221, 244 ГПК України.

Керуючись статтями 98, 104, 129, 269, 275, 276, 281- 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Новомосковський завод залізобетонних виробів» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 у справі № 904/4666/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 у справі № 904/4666/23 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Новомосковський завод залізобетонних виробів» на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 у справі № 904/4666/23 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 у справі № 904/4666/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 29.09.2026

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя А.М. Висоцький

Суддя С.В. Вінніков