ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 295/3790/25 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М.
Категорія 28 Доповідач Миколайчук П.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року м. Житомир
Житомирський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Миколайчука П.В.,
суддів Григорусь Н.Й., Панкеєвої В.А.,
при секретарі судового засідання Лупіновій Д.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 28 серпня 2026 року про відмову у задоволенні скарги на дії органу примусового виконання,
у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії органу примусового виконання, заінтересована особа приватний виконавець виконавчого округу Житомирської області Дідківський Андрій Савелійович, -
УСТАНОВИВ:
14 серпня 2026 року ОСОБА_1 , як стягувач у виконавчому провадженні № 80314472, звернувся до Богунського районного суду м. Житомира зі скаргою на дії органу примусового виконання, в якій просив визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського Андрія Савелійовича від 12 серпня 2026 року про закінчення виконавчого провадження № 80314472.
Свої вимоги скаржник мотивував тим, що виконавче провадження № 80314472 відкрито на виконання виконавчого листа № 295/3790/25, виданого 12 лютого 2026 року Богунським районним судом м. Житомира, яким на ОСОБА_2 покладено обов`язок звільнити нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , та заборонено йому користуватися вказаним приміщенням після його звільнення. На думку скаржника, постанову приватного виконавця від 12.08.2026 про закінчення виконавчого провадження № 80314472 винесено неправомірно, оскільки приміщення на момент складення акту не було звільнено від майна; боржник перебував у приміщенні, що суперечить виконавчому документу; висновок про виконання рішення зроблено виключно на підставі пояснень боржника без оцінки зауважень стягувача; акт від 12.08.2026 складено без відомостей про понятих та без їх підписів.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 28 серпня 2026 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що присутність боржника ОСОБА_2 у нежитловому приміщенні 12 серпня 2026 року була ініційована самим приватним виконавцем з метою проведення виконавчих дій, а тому не суперечила рішенню у даній справі, а навпаки - сприяла його виконанню.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою скаргу задовольнити: визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця Дідківського А.С. від 12 серпня 2026 року про закінчення виконавчого провадження № 80314472 та зобов`язати виконавця продовжити виконавче провадження.
Вказує, що суд першої інстанції надав оцінку лише одній із чотирьох підстав первісної скарги, а саме - факту присутності боржника у приміщенні 12.08.2026, залишивши поза увагою три інші: наявність майна третьої особи у приміщенні; покладення висновку про виконання виключно на пояснення боржника без перевірки зауважень стягувача; відсутність відомостей про понятих в акті виконавця. Доводить, що акт виконавця від 12.08.2026 фіксує не звільнення приміщення, а його зайнятість третьою особою - ТОВ ЮК «АЛЕКС ПАРТНЕР» - на підставі договору суборенди № 2 від 17.04.2024, строком до 17 березня 2027 року, укладеного без відома і згоди співвласників. Зазначає про внутрішню суперечність ухвали, оскільки суд встановив факт опису та арешту майна у спірному приміщенні, водночас дійшовши висновку про його звільнення. Посилається на відомості Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, що не містять записів про опис та арешт майна. Стверджує про відсутність у постанові виконавця від 12.08.2026 будь-якої мотивації; невчинення виконавцем передбаченої частиною четвертою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» обов`язкової дії щодо заборонної частини рішення; суперечність між повідомленням органу досудового розслідування від 07.07.2026 про умисне невиконання рішення боржником та постановою про закінчення провадження від 12.08.2026.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V цього Кодексу.
В судове засідання учасники не з`явилися, про розгляд апеляційної скарги повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили, тому суд, на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядає справу у їх відсутність. На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 24 вересня 2025 року у справі № 295/3790/25, яке набрало законної сили 21 січня 2026 року згідно з постановою Житомирського апеляційного суду, зобов`язано ОСОБА_2 звільнити нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , та заборонено йому користуватися вказаним приміщенням після його звільнення.
На виконання зазначеного рішення видано виконавчий лист від 12 лютого 2026 року, на підставі якого постановою приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.С. від 20 лютого 2026 року відкрито виконавче провадження № 80314472.
У ході виконавчого провадження виконавцем вживалися заходи примусового виконання: 12 березня 2026 року на боржника накладено штраф у розмірі 1 700 грн; 15 квітня 2026 року - штраф у розмірі 3 400 грн; 07 липня 2026 року органу досудового розслідування направлено повідомлення про умисне невиконання боржником рішення суду; 30 липня 2026 року прийнято постанову про залучення поліції до виконавчих дій.
12 серпня 2026 року за адресою: м. Житомир, вул. Рильського 3 вчинено виконавчі дії за участю поліції, за результатами яких складено акт приватного виконавця від 12.08.2026. За результатами виконавчих дій приватним виконавцем Дідківським А.С. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 80314472 у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 447 ЦПК України та статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно зі статтею 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до пункту 9 частини першої та частини другої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність постанови приватного виконавця від 12 серпня 2026 року про закінчення виконавчого провадження № 80314472.
Так, щодо доводів апелянта про наявність боржника, майна у приміщенні та зайнятість його третьою особою, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про виселення боржника чи звільнення приміщення виконується шляхом примусового виведення боржника та належного йому майна з відповідного приміщення. Виконавчий лист від 12 лютого 2026 року містить вимогу щодо звільнення приміщення особисто боржником ОСОБА_2 . Із матеріалів справи вбачається, що під час виконавчих дій 12.08.2026 боржник підтвердив відсутність власного майна у приміщенні; майно, виявлене у приміщенні, ідентифіковано представником ТОВ ЮК «АЛЕКС ПАРТНЕР» як таке, що належить зазначеній юридичній особі; виконавець провів опис та арешт цього майна і передав його на відповідальне зберігання до Житомирської філії ДП «СЕТАМ». Таким чином, після вжиття виконавцем зазначених заходів приміщення було звільнено від боржника та майна, яке йому належало. Наявність у приміщенні майна третьої особи та правомірність підстав такого перебування є предметом самостійних правовідносин, що не охоплюються вимогами виконавчого документа щодо боржника, і скаржник не позбавлений права захистити свої права в іншому передбаченому законом порядку.
Твердження апелянта про те, що акт виконавця від 12.08.2026 фіксує зайнятість приміщення третьою особою за договором суборенди № 2 від 17.04.2024, а не його звільнення, не заслуговують на увагу, оскільки наявність суборендних відносин щодо частини приміщення між особами, що не є сторонами виконавчого провадження, не свідчить про невиконання ОСОБА_2 особистого обов`язку, покладеного на нього виконавчим листом.
Щодо перебування боржнкиа в приміщенні, то вказане є наслідком виклику державного викоанвця, забезпеченням участі сторони виконавчого провадження у процесуальній дії по виконанню судового рішення, а тому перебування ОСОБА_2 у спірному приміщенні саме по собі не є проявом невиконання судового рішення.
Щодо доводу про внутрішню суперечність оскаржуваної ухвали, колегія суддів зазначає наступне. Доводи апелянта з приводу того, що суд першої інстанції, встановивши факт проведення опису та арешту майна у спірному приміщенні, водночас дійшов висновку про фактичне повне виконання рішення, що є взаємовиключним, - є необґрунтованими, оскільки опис та арешт майна третьої особи і наступне вилучення його до ДП «СЕТАМ» є складовою виконавчих дій, що завершили фактичне звільнення приміщення, а не свідченням того, що воно залишилося незвільненим боржником.
Щодо доводу про відсутність у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень запису про опис та арешт майна, то відсутність окремого реєстрового запису про виконавчу дію не означає, що така дія не вчинялася, - факт опису та арешту майна підтверджується відзивом приватного виконавця та змістом акту від 12.08.2026, копія якого долучена до матеріалів справи. Неналежне ведення Реєстру чи відсутінсть в ньому запису не спростовує факт проведення такої дії, її зміст, пов`язаність із виконавчим провадженнянм № 80314341, коло учасників - повністю відображені в Постанові від 12.08.2026 та належно оцінені судом.
Щодо доводу про відсутність мотивів у постанові виконавця від 12.08.2026, то Закон України «Про виконавче провадження» не встановлює додаткових вимог до змісту мотивувальної частини постанови про закінчення виконавчого провадження, передбачаючи зазначення підстави її прийняття з посиланням на відповідну норму закону. Детальний опис обставин виконання зафіксовано в акті виконавця від 12.08.2026, підписаному учасниками виконавчих дій, у постанові від 12.08.2026, а тому посилання апелянта на незастосування статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» щодо зняття арешту не спростовує факту виконання рішення.
Щодо доводу про невчинення виконавцем дії, передбаченої частиною четвертою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», то зазначена норма зобов`язує виконавця під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії довести до відома боржника резолютивну частину такого рішення та скласти відповідний акт. Матеріали справи дійсно не містять відомостей про складення окремого акту у виконання цієї вимоги, однак, як вбачається з матеріалів справи, боржник ОСОБА_2 отримав вимогу виконавця від 04.08.2026, особисто прибув до місця виконавчих дій 12.08.2026 та підписав акт, у якому зазначено предмет виконавчого провадження, підтвердивши обізнаність зі змістом рішення. Відсутність окремого акту є процесуальним недоліком оформлення, який сам по собі не призвів до порушення прав стягувача та не впливає на правомірність висновку про фактичне виконання рішення в частині звільнення приміщення.
Щодо доводу про суперечність між повідомленням органу досудового розслідування від 07.07.2026 та постановою про закінчення виконавчого провадження від 12.08.2026, апеляційний суд зазначає, що відповідно до абзацу другого частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повторного невиконання боржником рішення виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання. Зазначена норма регулює дії виконавця у разі тривалого невиконання; її застосування 07.07.2026 відображало стан виконання рішення на ту дату і не виключало можливості подальшого фактичного виконання у примусовому порядку. Виконавчі дії 12.08.2026 за участю поліції є наслідком саме вжиття зазначених заходів примусового виконання і завершились встановленням факту звільнення приміщення. Кримінальне провадження та виконавче провадження є самостійними та незалежними між собою, і наявність повідомлення про кримінальне правопорушення не є перешкодою для закінчення виконавчого провадження за наявності підстав, передбачених статтею 39 Закону.
Доводи апеляційної скарги щодо позбавлення скаржника права на реальне виконання судового рішення є похідними від викладених вище доводів про невиконання рішення, зводятсья до суб`єктивного тлумачення норм законодавства і не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та постановив ухвалу з додержанням норм матеріального права, у зв`язку з цим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367-369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 28 серпня 2026 року у справі № 295/3790/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 28.09.2026.
Судді
П.В. Миколайчук Н.Й. Григорусь В.А. Панкеєва